ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

МУКИ ТВОРЧОСТІ або... "проба пера"



ВІД СЕРЦЯ ДО СЕРЦЯ
АБО
ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ

Власне, чому саме так - "Від серця до серця" - називається цей розділ?

Та  ж тому, що все - що тут написане - не містить глузду, а лише й тільки суцільні емоції. Для тих читачів, хто має освіту і добре розвинутий розум, тут нема нічого вартого уваги. Це одна особа, зі свого переповненого серця, виливає все що там у ньому накопичилося, все що наболіло - для інших, емоційно-неврівноважених осіб, звертаючись саме до їх серця, а не до розуму. Тож і не варто шукати глузду там, де його нема, де він відсутній.

Загалом, сфера емоційності людини та її почуттів, майже цілком безглузда, чужа і чужда для сфери розуму, бо те, що не піддається осмисленню, розум заперечує як суцільну нісенітницю, абсурд, нонсенс і маразм.

Для прикладу візьмімо притчу Господа нашого, Ісуса Христа, "Про загублену вівцю". Авже ж, годі й шукати в ній якогось глузду і саме тому тут потрібно людині задіяти свої почуття, увімкнути серце, а розум вимкнути.

Головний акцент притчі припадає на поняття "Добрий пастир" і, Він, той Пастир, дійсно - безмежно Добрий, але за умови, що осмислюємо Його та Його дії - засобами серця, а не розуму. Для розуму ж, це й справді якась нісенітниця, бо де і який "добрий" пастир, кине 99 овець у горах (якби ж то він замкнув їх у кошарі) і піде шукати за одною, що загубилася, та ще й наголошується на словах "...якщо пощастить її знайти...", тобто Він не цілком певний в тому, чи віднайде, чи ні... А далі ще більша нісенітниця за попередні, бо акцент міститься на словах "...то радіє нею більше, ніж тими, що не загубилися..."

Тож, вільно чи не вільно, напрошується питання: чи й справді Він, аж такий Добрий, отой Пастир, що так робить?

Так, дійсно, Він - Досконало Добрий, але для почуттів серця, що прагне любові, бо душа людини сотворена в епіцентрі Любові Пресвятої Тройці, і для Любові.

Коли ж, попри все, людині вдасться вимкнути свій розум, а увімкнути серце, аж тоді стає все на свої місця і всі крапки над "і"... Бо людина починає усвідомлювати правду про взаємини зі своїм Творцем, що це він чи вона, ота "загублена вівця", що саме тобою Він радіє, що це тебе пощастило Йому віднайти, що тебе Він, аж так сильно любить, що заради тебе готовий кинути решту 99 овець, які не загубились...

Отже так, чи подібно так, написане все у цьому розділі під назвою "Від серця до серця".

Шановний читачу, ЛАСКАВО ПРОШУ - до сфери емоцій людини, до почуттів її зболеного серця, що виливає, на цій та інших сторінках блогів, все, що його переповняє аж по вінця.

Загалом автор 5-х КАТЕХИТИК прагне поділитися з усіма вами своєю, на його думку, добре наставленою, вірою, а не розумними думками, яких, де-факто, він не має. Але замість розуму в нього є зачаток мудрості, як написано: "Початок мудрості - страх Божий", що значить не що інше, як живе у повсякчасному відчутті завжди і всюди присутнього Господа, який не є тираном, а люблячим і турботливим Батьком, що пильнує за кожною своєю дитиною аби вона "не захиталася й не впала".

З повагою і любов'ю, сл. Б. Леонід.
  
===============
ІДЕОЛОГІЧНИЙ ПАРАДОКС чи АНАХРОНІЗМ?!


Московська орда, під позірним виглядом любові до своїх ближніх, всіх русскоязичних, збройно воює проти українців, що, на її думку, насильно українізують доморощених москалів і всіляко гноблять,  але насправді загарбують українську землю, щоб поширити кордони своєї імперії і, відновити її - "билую славу", славу ІІІ-го Риму...

Українці, як завжди протягом століть, захищаючись від московщини, воюють в обороні краю і територіальної цілісності Неньки-України, але разом з народом, що замешкує на ній, за єдність і одність української нації в унітарній Державі, по-можливості Соборній, від Сяну по Кавказ... від вже загарбаного ворогами Криму до Вороніжчини, Білгородщини, Смоленщини, тощо....

Нині, на кривавий герць вийшли - запеклість і затятість, проти - лагідності і поступливості. То ж, хто з них осягне бажану перемогу?

Для одних, перемога, це - підстава для непомірної пихи, чваньства, надимання, загорділості до краю закаменілих сердець...

Для інших, перемога, це - можливість існування під сонцем, щоб, нарешті, жити й розвиватися у власній Державі, українській Україні, бо "в своїй хаті - своя й правда, і сила, і воля святая...", бо в разі поразки, не буде більше України, а "Малоросійська губернія" і, не буде українців, а лиш - "малороси, раби, підніжки й грязь Москви..."...

Так нумо ж до бою! Ворогам України - СМЕРТЬ! СМЕРТЬ! СМЕРТЬ!

З нами Бог, тож ми - ПЕРЕМОЖЕМО!


Вишкварок
 

==========Не фахова поезія=========

УКРАЇНЦІ, ЦЕ - МІЙ НАРОД!

Так, українці, це - мій народ,
якого правди сила,
і сила в правді...

Так, це мій народ,
але, він ще, чи все ще -
мале дитя, що бавиться "грабельками",
бавунькається "виборами" меншого зла,
в українській політичній пісочниці...

Але чи не забагато я,
що хоче все, і все відразу,
саме зараз, від нього хочу?
Так, мій народ, ще вчора,
міг стати нацією, але не став...

Адже мій народ, ще вчора,
був населенням, ще немовлям,
а нині, ба, вже не "агу", і не дурне "ура",
з його чисельних уст, звідусіль луна.
Від Сходу України і до Заходу,
з Півдня і до Півночі,
лунає дружнім хором,
багатоголосе: "Слава-а!!!",
"Слава Україні!" - "Героям слава!"...

Так, мій народ ще не дорослий,
але вже й не немовля, він ще дитина,
яка щойно перейшла, на своїх двох,
до суспільної пісочниці України,
щоб бавунькатися й гратися "в політику"...

А разом з тим, малим дозрінням,
щоб не тільки гратися,
а й грати свою роль, так,
і бодай на задвірках,
але все ж на міжнародній сцені,
європейського театру абсурду....

Але чимдалі та якнайдалі,
від ще гіршого, дикого,
ординського "русскава міра",
та його імперського, євразійського пекла,
де "на всіх язиках все мовчить,
бо благодєнствує"...

-----------------

ЮРОДИВИЙ


Ти ба, егоїст триклятий,
клеїть з-себе - не то дурня,
не то Господнього чоловіка,
знай тільки, що про душу,
день і ніч дбає,
над нею тільки й чуває...

Воно й добре, як згадає
когось з нас, у своїй молитві,
а як ні... то що ж?
Хай там собі скніє,
як сам собі хоче й скільки хоче...
У забутій Богом камері,
під домашнім арештом,
чи й не "в'язень сумління"?

Фарисей із фарисеїв,
набридлива муха,
тільки й знає, що картати
та критикувати,
вчасно і невчасно,
ніби той, гавкучий пес,
накидається на всіх,
без розбору й перебору,
на чужих і, на своїх...


Вишкварок
=========Не фахова проза========== 

"ЛЕВКОВІ ПРИГОДИ"


Бувальщина, оповідання
(Для дітей і... дорослих. Для дітей - пригодницька сюжетна лінія і повчальний приклад з персонажів оповідань. Для дорослих - духовний підтекст оповідань і резюме. (Рекомендовано читати в сімейному колі))

ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ


Всі, описані нижче, історії про малого Левка та його надзвичайні пригоди, є інтегральною частиною життя Автора, які він навмисне не вигадував, щоб потішити ними маленьких слухачів, а писав, пригадуючи зі спогадів, своє дитинство, як "Історію одного навернення".

Але оскільки він не є фаховим письменником, бо "в книгах не вчений", а звичайним катехитом, то просить всіх читачів і маленьких слухачів, які, раптом, все ж виявлять бажання здолати кілька оповідань, не зважати на можливі стилістичні, орфографічні помилки та "суржик" в рядках тексту.

Як ми вже згадували вище, це бувальщина, але можливо, що за майже пів-століття, Автор дещо прибрехав, так, але не навмисно, тільки щоб заповнити якісь прогалини в спогадах власної, куцої пам'яті.

"Левкові пригоди", це - ніби погляд крізь призму Христового вчення і власного досвідчення віри Автора, на себе самого, своє формування особистості, зросту і становлення, в дитячому, ще не забрудненому гріхами, пристрастями і обманом, віці, тілі, серці і думках, малюка.


=============


Далі буде...

Немає коментарів:

Дописати коментар