ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

КАТЕХИЗМ (ККСЦ)

КАТЕХИЗМ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ
Артикул 6, Моральна свідомість (сумління)

1776    «У глибині свого сумління людина відкриває закон, який вона собі сама не дала, але коритися якому вона повинна. Голос його, що не перестає закликати її до любові, до сповнення добра й уникнення зла, коли треба, дзвенить у глибині її серця. Це - закон, записаний Богом у серці людини. Сумління є найінтимнішим і найпотаємнішим центром людини, святилищем, у якому вона є сама з Богом і де Його голос промовляє»
(II Ватиканський Собор, Паст, конст. «Gaudium et spes», 16.).

І. Суд сумління

1777    Присутнє у серці людини моральне сумління (Пор. Рим. 2, 14-16.) наказує їй у відповідний момент чинити добро й уникати зла. Воно судить також і конкретні вибори, схвалюючи ті, які є добрими, засуджуючи ті, які є злими (Пор. Рим. 1, 32.). Воно свідчить про авторитет правди стосовно Найвищого Добра, до Якого людина відчуває себе належною і заповіді Якого вона приймає. Розсудлива людина, коли слухає свого морального сумління, може почути Який говорить з нею.

1778    Моральне сумління є судом розуму, через який людина пізнає моральну якість конкретного вчинку, що його виконуватиме, тепер виконує чи виконала. У всьому, що людина робить і говорить, вона повинна йти за тим, про що вона знає, що воно є правдивим і чесним. Саме через суд своєї совісті людина сприймає й пізнає накази Божого Закону:
«Сумління є законом нашого духу, але воно перевищує наш дух, дає нам накази, визначає відповідальність і обов'язок, страх і надію. Воно є післанцем Того, Хто на рівні природи і на рівні благодаті говорить до нас через заслону, навчає нас і нами керує. Сумління є першим із усіх заступників ("вікаріїв") Христа»
(Джон Генрі Нью ман, Лист герцогові Норфольському, 5.).

1779    Важливо, щоб кожен настільки увійшов сам у себе, щоб міг почути голос свого сумління і йти за ним. Ця вимога внутрішнього зосередження є тим більш необхідна тому, що життя часто спонукує нас ухилятись від усяких роздумів, самоаналізу чи повернення в себе:
«Повернись до свого сумління, розпитай його. Верніться, брати, до вашого внутрішнього світу і в усьому, що чините, дивіться на Бога, що є свідком»
(Св. Августин, Трактат на Послання Івана до Парфян, 8, 9).

1780    Гідність людини потребує правоти морального сумління. Моральне сумління передбачає сприйняття принципів моральності (synderesis), застосування їх у конкретних обставинах через практичне розпізнавання мотивів і благ і, як висновок, судження про конкретні вчинки, задумані або вже виконані. Правда про моральне добро, виражена в законі розуму, визнається практично і конкретно розсудливим судженням сумління. Розсудливою називають ту людину, яка обирає щось згідно з цим судженням.

1781    Сумління дозволяє прийняти відповідальність за вчинені дії. Якщо людина чинить зло, справедливий суд сумління може бути в ній свідком істини добра, як і водночас хибності її конкретного вибору. Вирок суду совісті залишається запорукою надії і милосердя. Засвідчуючи вчинену провину, він нагадує про прощення, якого треба просити, про добро, яке ще треба чинити, і чесноти, які треба безперервно розвивати з Божою благодаттю:
«Заспокоїмо перед Ним серце наше, коли б нас звинувачувало серце: Бог більший, ніж наше серце, і Він усе знає» (1 Iв. 3,19-20).

1782    Людина має право діяти згідно з сумлінням і володіє свободою, щоб особисто приймати моральні рішення. «Людину не можна змушувати чинити супроти свого сумління, але також не можна їй перешкодити діяти згідно зі своїм сумлінням особливо коли це стосується релігії».
(II Ватиканський Собор, Декл. «Dignitatis humanae», 3.).

II.  Формування сумління

1783    Сумління повинно бути сформованим, а моральне судження - просвітленим. Добре сформоване сумління є правильне і правдомовне. Воно формулює свої судження, керуючись розумом, згідно з правдивим добром, якого хоче мудрість Творця. Виховання сумління необхідне для людей, тому що вони зазнають негативних впливів і їх гріх спокушує, щоб надавати перевагу своїм власним судженням і відкидати авторитетне вчення.

1784    Виховання сумління є завданням цілого життя. Від перших років це виховання збуджує в дитини пізнання й практикування внутрішнього закону, який пізнається сумлінням. Розсудливе виховання навчає чеснот; воно охороняє або звільняє від страху, самолюбства й гордості, від фальшивого почуття провини і схильності до поблажливості до себе, що виникають з людської немочі і вад. Виховання сумління гарантує свободу й породжує душевний спокій.

1785    У формуванні сумління Слово Боже є світлом нашої дороги; нам необхідно засвоїти Його через віру і молитву, ввести його у практику. Нам ще треба перевіряти наше сумління, вдивляючись у Хрест Господній. Нас підтримують дари Святого Духа, допомагають свідчення або поради інших людей; нас веде авторитетне вчення Церкви. 
(II Ватиканський Собор, Декл. «Dignitatis humanae», 14.)

III.  Вибір згідно із совістю

1786    Сумління, поставлене перед моральним вибором, може дати або правильне судження, згідно з розумом і Божим законом, або, навпаки, помилкове судження, що віддаляється від них.

1787    Іноді людина стикається з такими ситуаціями, які роблять моральне судження менш певним, а рішення - важким. Але людина завжди повинна шукати те, що є справедливим і добрим, і розпізнавати волю Бога, виражену в Божому законі.

1788    Для цього людина намагається інтерпретувати результати досвіду і знаки часу, за допомогою чесноти розсудливості, завдяки порадам обачливих людей і з допомогою Святого Духа та Його дарів.

1789    Деякі правила застосовуються в усіх випадках:
– Ніколи не дозволено чинити зло, щоб із нього вийшло добро.
– «Золоте правило»: «Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм» (Мт. 7,12; Пор. Лк. 6,31; Тов. 4, 15).
– Любов завжди має в собі пошану до ближнього і його сумління: «Згрішивши так проти братів і ранивши їхнє немічне сумління, ви грішите проти Христа» (1 Кор. 8,12). «Добре не робити того, через що твій брат спотикнувся б, або спокусився, або знесилився» (Рим. 14,21).

IV. Хибне судження

1790    Людина повинна завжди слухати чіткого судження свого голосу сумління. Якщо б вона добровільно діяла проти нього, то осуджувала б сама себе. Але трапляється так, що моральне сумління перебуває в незнанні і дає помилкові судження про вчинки, які будуть здійснені чи вже здійснені.

1791    За це незнання часто особа може нести відповідальність. Так трапляється, «якщо людина мало дбає про шукання правди і добра і коли звичка гріха мало-помалу робить сумління майже сліпим» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. «Gaudium et spes», 16.). У цих випадках людина є винною за зло, яке вона чинить.

1792    Незнання Христа та Його Євангелія, погані приклади інших, підвладність пристрастям, домагання неправильно зрозумілої незалежності сумління, відкинення авторитету Церкви та її вчення, брак навернення і любові можуть бути початком спотворення суджень у моральній поведінці.

1793    Якщо ж, навпаки, незнання є нездоланне або судження хибне без відповідальності морального суб'єкта, тоді зло, учинене людиною, не може бути їй зараховане. Але воно залишається злом, недоліком, безладдям. Слід, отже, працювати над виправленням морального сумління в цих похибках.

1794    Добра і чиста совість освітлена правдивою вірою. Бо любов виходить водночас «із щирого серця, з доброго сумління та невдаваної віри» (1 Тим. 1,5; Пор. 1 Тим. 3, 9; 2 Тим. 1, 3; 1 Пт. 3, 21; Ді. 24, 16.):
«Чим більше правильне сумління відіграє вирішальну роль, тим більше люди і групи людей уникають сліпого рішення і намагаються пристосуватися до об'єктивних правил моральності»
(II Ватиканський Собор, Паст, конст. Gaudium et spes», 16.).

КОРОТКО

1795    «Сумління є найпотаємнішим ядром та святилищем людини, у якому вона є наодинці з Богом і голос Якого лунає у його нутрі»
(II Ватиканський Собор, Паст, конст. «Gaudium et spes», 16.).

1796    Моральне сумління є судженням розуму, через яке людська особа пізнає моральну якість конкретного вчинку.

1797    Для людини, яка вчинила зло, вирок її сумління залишається запорукою навернення і надії.

1798    Добре сформоване сумління правильне й правдиве. Воно формулює свої судження, керуючись розумом згідно з правдивим добром, задуманим мудрістю Творця. Кожен повинен віднайти відповідні засоби для формування свого сумління.

1799    Сумління, поставлене перед моральним вибором, може дати або правильне судження, згідно з розумом і Божим законом, або, навпаки, помилкове судження, що віддаляє від нього.

1800    Людина повинна завжди бути слухняною, коритися чіткому судженню свого сумління.

1801    Моральне сумління може перебувати в незнанні і виносити хибні судження. Це незнання і такі помилки не завжди звільнені від вини.

1802    Слово Боже є світлом на нашій дорозі. Нам необхідно засвоїти Його через віру і молитву та втілити в життя. Так формується моральне сумління.



Джерело:  Катехизм Католицької Церкви


====================
НАРОДНИЙ КАТЕХИЗМ 

КАТЕХИЗМ
ПЕРЕДНЄ СЛОВО АВТОРА

Цей Катехизм призначений не лише для широких верств населення, але також може бути підручником для катехитів і проповідників.

ДЕЯКІ ПОЯСНЕННЯ

1. Катехизм складається з трьох частин. У першій частиш подається наука віри, у другій — наука моральності, а у третій — наука про ласку Божу. Перша частина представляє Христа як Учителя, дру­га — як Царя, третя — як Архієрея. Основним питанням, яке підняте в цьому Катехизмі, є питання про призначення людини на землі, тобто, особливу увагу звернено на розкриття основної причини існування людини. У наш час, коли люди прагнуть розкошів, які дає матеріаліс­тичний світ, цей катехизм матиме важливе значення.

Катехизм — це виклад науки Христа. Тому він є ніби паспортом для кожного християнина в дорозі до неба.

Спочатку говоримо про мету мандрівки, а потім — про засоби, які ведуть до цієї мети. У першій частині ведемо мову про те, що люди повинні робити за допомогою розуму (повинні намагатись пізнати Бога через віру в об'явлені правди); у другій — що людина повинна робити за допомогою волі (повинна підкорити свою волю волі Божій, тобто дотримуватись Заповідей); у третій йдеться про те, що люди повинні робити, щоб досягнути просвітлення розуму, притемненого через гріх первородный і зміцнення волі, ослабленої через той же гріх первородний (повинні старатися ласки Св. Духа через уживання засобів ласки, бо ласка Св. Духа просвітлює розум і зміцнює волю). Окремі частини Катехизму поєднані між собою, тому що всі вони розкривають суть релігійних правд, які між собою тісно пов'язані. Пізнаючи внутрішній зв'язок релігійних правд, пізнаємо дух цих правд. Кетелєр писав: "Катехизм — це система основних об'явлених правд, пов'язаних у чудову внутрішню єдність. Коли діти пізнають цю велику небесну будівлю Божих правд і її внутрішній зв'язок, тоді безсилими стають стріли пекла".

2. Катехизм надрукований трояким друком. Друк великий — це наче кістяк, друк середній — це тіло, а друк дрібний — це кров Катехизму. Дрібний друк можна було б пропустити — і без нього Катехизм вміщав би всі правди католицької релігії, але він став би подібним до людини, яка втратила майже всю кров. Такі малокровні катехизми і релігійні твори, розраховані на одні роздуми, не надаються для народу. Як малокровна людина не здатна до праці, так і сухий катехизм не в силі зворушити людське серце і розпалити в ньому вогонь любові Бога і ближнього, а саме такі почуття повинен викликати кожний релігійний твір, добра проповідь і добра катехизація. Релігійна книжка не може бути позбавлена тепла, що зігріває серце, свіжої життєдайної сили, що властива словам Св. Духа.

3. Мета цього Катехизму — одночасно розвивати всі три сили душі: розум, почуття і волю...


Завантажити_НАРОДНИЙ_КАТЕХИЗМ_в_PDF (посилання додам пізніше)

Завантажити_ЗАГАЛЬНИЙ_КАТЕХИЗМ_в_PDF (посилання додам пізніше)

=======================

ЩО ТАКЕ ПІСТ?

 ПРАВДИВИЙ ПІСТ
Пр. Ісая 58. Правдивий піст 1-12; про суботу 13-14

1. Кричи на все горло, не стримуйсь! Піднеси, немов сурма, твій голос! Вкажи моєму народові його злочини, домові Якова його переступи!
2. Вони день-у-день мене шукають, хочуть мої дороги знати, наче народ, що чинить справедливість, не відкидає закону Бога свого. Вони питають у мене справедливих законів, хочуть, щоб Бог був близько.
3. «Навіщо нам постити, як ти не бачиш; себе умертвляти, як ти не знаєш?» Таж ви в день посту виконуєте ваші справи, гнобите всіх робітників ваших.
4. Ви постите на те, щоб правуватися та сваритись і немилосердно бити кулаком. Не так ви нині постите, щоб голос ваш було чути на небі.
5. Хіба такий піст мені довподоби, день, коли хтось умертвлює себе? - Схиляти голову, немов тростина, вереття і попіл під себе підстелювати, - чи це назвеш ти постом та днем, Господові вгодним?
6. Ось піст, який я люблю: кайдани несправедливости розбити, пута кормиги розв'язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати,
7. з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись.
8. Тоді світло твоє засяє, як зірниця, загоїться негайно твоя рана, спасіння твоє буде йти поперед тебе, Господня слава - слідом за тобою.
9. Тоді візвеш, і Господь відповість, ти крикнеш, і він скаже: - Ось я! Коли ти викинеш із-посеред себе утиск, перестанеш погрожувати пальцем і безбожно говорити,
10. коли голодному ти віддаси хліб твій, наситиш пригніченого душу, тоді засяє твоє світло в пітьмі, тьма твоя буде, немов південь.
11. Господь завжди буде тебе водити, наситить твою душу за посухи, зробить міцними твої кості. Ти станеш, мов сад зрошений, мов джерело, якого води не висихають.
12. Тобою будуть відбудовані руїни віковічні, ти знов поставиш підвалини минулих родів. Тебе назвуть поправником проломів, оновником стежок для житла.
13. Коли ти в суботу стримаєш свою ногу, щоб у мій день святий твоїх справ не чинити, коли назвеш суботу: «Розкіш! Господній день святий і поважаний!» - і шануватимеш її, не йдучи в дорогу, покинеш твої справи та переговори,
14. тоді в Господі ти знайдеш твою розкіш. Я повезу тебе на колісниці узвишшями країни і нагодую тебе спадщиною Якова, предка твого. Бо уста Господні так сказали.

===========================
"Знак хреста робить царями всіх відроджених Христом, а помазання Святим Духом посвячує їх у священики, щоб, окрім цього особливого служіння, усі християни, наповнені Духом і розумом, визнавали себе членами цього царського роду й учасниками священичого служіння. Бо що ж є для душі більш царського, ніж керувати своїм тілом, підпорядковуючи його Богові? Що є більш священичого, ніж жертвувати Господеві чисте сумління і приносити на вівтарі свого серця чисті жертви побожного життя?" 
(Св. Лев Великий, проповіді,4,1)

===========================
ПІСТ

164. Більшою заслугою буде перемогти свiт з його пiдступами i фарисейством, аніж тих, що грозять муками (св. Августин).
165. Перемагати себе – є родом мучеництва (св. Бернард).
166. Нiхто не буде сильним, якщо не вважає себе немiчним (св. Августин).
167. Хто опанує собою, той є королем, бо замiсть бути невiльником своїх пристрастей – вiн їм наказує. Вiн є переможцем, бо здолав свої грiшнi пожадання  (св. Кипріян).
168. Наше тiло кожного дня бореться проти душi, i ми мусимо кожного дня поборювати тiло (св. Августин).
169. Як довго Адам постив – був у раю, а як зламав пiст, то був з раю прогнаний (св. Єронім).
170. Пости, бо згрiшив ти, i пости, щоб не згрiшити (св. Iван Золотоустий).
171. Добре є постити, але ще краще – накласти піст на язик, очі, вуха та думки (о. Ігор Цар).
172. Добровiльна покута за життя у стократ має бiльшу вагу, ніж примусова у чистилищi.
173. Покута за грiх пiдносить з безоднi тьми до свiтла Божої ласки і є основною чеснотою християнина.
174. Сповiдник, що легковажить умертвленням тiла, не заслуговує на довiр’я, хоч би навiть творив чудеса (св. Iван вiд Хреста).
Далі буде...