ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 2 вересня 2017 р.

02.09.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм


1Кр.2,6–9:  «Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спадало, те приготував Бог тим, що його люблять»

Нам, як християнам, подобається жити у цьому світі з його певними вигодами і принадами. Але Господь каже, що Він приготував нам щось більше, ніж краса цього світу. Тому завжди цінуючи і дякуючи Богові за ті добра, які він дає у цьому світі, пам’ятаймо, що на нас чекає щось більше, то ж стараймось не зупиняти нашого погляду на тому, що маємо, будьмо свідомими, що головне нас чекає у Вічності. 

Лиш тоді, коли ми не будемо «приліплюватись» до вигод цього світу, коли ми не будемо перейматися проблемами і турботами цього світу, а будемо розуміти, що нас чекає щось більше, станемо свобідними від радостей цього світу. Так, як людина часто є готова понести різні подвиги, труди, щоби осягнути щось, готова понести всякі незручності, щоби осягнути собі земне щастя, ще більше потрібно нам прагнути осягнути спасення. Тож завжди пам’ятаймо що нам приготував Господь у Вічності, що нас чекає в майбутньому.

***
Мт.22,15-22:  «Віддайте ж кесареве – кесареві, а Боже – Богові»

У більшості випадків, коли цитуємо цей вірш: «Віддайте ж кесареве – кесареві», говоримо, що мусимо мати пошану до законів, порядків, які існують у суспільстві. Однак дуже мало звертаємо уваги на другу половину цього вірша: «…а Боже – Богові». 

Господь дарував нам життя, яке триває десятки років. У ньому багато не тільки років, а й ще більше місяців, годин, а секунд – неймовірна кількість. Коли приглянемося до нашого буденного дня, то можемо зауважити, що дуже багато часу віддаємо саме «кесареві» – тим чи іншим людським справам, клопотам, обов’язкам. Натомість дуже мало часу посеред дня, посеред тижня ми віддаємо Богові. 

Як нам важко молитися наші ранішні, вечірні молитви, ходити до храму, творити добрі діла, як нам трудно віддати Боже Богові. Цей день дарував нам Бог, але нам обтяжливо щодня читати Святе Письмо, книги тих чи інших духовних авторів. 

Бог дарував нам ціле життя. Чи ми хоч якусь маленьку його частину можемо присвятити Господеві? Адже остаточно життя й так належить Йому. Тому варто віддати Богові те, що Йому й так належить, – ціле наше життя. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

02.09.2017р. Б. / Святого пророка Самуїла

Святого пророка Самуїла

Тропар, глас 2: Дар прецінний даний був ти неплідній утробі і принесений в жертву, як всепаленя благоприємне, Господеви своєму, послуживши Йому в преподобії і правді, тому тебе почитаєм, пророче Божий Самуїле, як молитвеника за душі наші. 

Кондак, глас 8: Як дар прецінний перед зачаттям відданий Богові, і з дитинства Йому як ангел послужив єси, всеблаженний, і сподобився майбутнє провіщати. Тому кличемо до тебе: «Радуйся, пророче Божий Самуїле, архиєрею великий». 

Ізраїльським народом правили судді. Скинія завіту зберігалася у святині в місті Шіло. Суддею народу і найстаршим архиєреєм був Елі. У місті Рамі жив побожний чоловік з покоління Веніямина на ім’я Елкана. Його дружина побожна і богобоязлива Анна не мала дітей, що у юдеїв уважалося за тяжкий Божий допуст, а часто і за Божу кару. Вона дуже часто давала жертву “на Боже” і просила Господа, щоб поблагословив її подружжя сином, й обіцяла посвятити його на службу святині і ножиці не торкнуться його голови. Вислухав Господь молитви праведної жінки і поблагословив сином на її і чоловіка велику радість. Дитя назвали Самуїлом, що означало “випрошений у Бога”. А коли дитяті виповнилося три роки і його відлучили від грудей матері, тоді Елкана й Анна відвели Самуїла до міста Шіло, принесли жертву Господеві і віддали свого сина священикові Елі, щоб під його наглядом дитя росло на славу Бога і на службу Його святині. 

У святині Анна прославляла Господа молитвою, яка починається словами: “Серце моє у Господі радіє, мій ріг піднявся вгору в моїм Бозі; уста мої відкрилися широко на моїх супостатів, бо я радію Твоїм спасінням” (1 Сам. 2, 1). Цю молитву Христова Церква часто повторює в канонах утрені. Самуїл залишився з Елі у святині; батьки його навідували і сповнювалися радістю їхні серця, коли бачили, як хлопець, одягнений у білий полотняний ефод, служить Богу і молиться Йому своїми невинними устами. 

Елі мав двох синів, Хофні та Пінхас, обидва були священиками. Попри свій молодий вік, серця мали злі і зіпсовані. Вони крали м’ясо, призначене на жертви, обдирали вірних, що давали до храму приноси, і множили всяку нечесть. Про все це знав Елі, він упоминав синів, але, маючи м’яке серце, не карав їх, хоч як батько, архиєрей і суддя повинен був це зробити. Тож Господь Бог через одного з пророків пригрозив йому карою, що мала впасти на весь його рід. Однак і тоді Елі не покарав своїх синів. 

Самуїлу вже виповнилося дванадцять літ. Він спав у кімнатці, поряд зі спальнею Елі, який уже почав досвідчувати на собі Божу кару, бо осліп. Одного разу вночі Самуїла розбудив голос, що кликав його на ім’я. Хлопець подумав, що це Елі його кличе, тож зірвався зі своєї постелі і побіг до старця. Але Елі сказав, що не кликав його, і Самуїл знову ліг до сну. Тої ночі це повторювалося тричі, тоді Елі пізнав, що сам Господь хоче об’явити Самуїлові свою волю. Він сказав хлопцеві: “Іди спати, а коли ще раз почуєш голос, то відповідай так: «Говори, Господи, слуга Твій слухає!»”. І справді, коли Самуїл учетверте почув голос, що кликав його, зробив так, як навчив його Елі. А Господь Бог промовив до нього: “Гляди, я зроблю таке в Ізраїлі, що в кожного, хто те почує, обіуш буде дзвеніти. Того дня я здійсню на Елі все, що я сказав був про його родину, від початку до кінця! Ти об’явиш йому, що я скараю його дім повіки за те злодіяння, бо він знав, як його сини зневажали Бога, а не скартав їх. Тому – клянусь домові Елі! – не загладити повіки ні жертвами, ані офірами провини дому Елі” (1 Сам. 3, 11-14). 

Вранці Самуїл боявся про це розповісти Елі, аж доки той сам не запитав його. А коли Елі почув слова Господа, тоді в глибокому розкаянні сказав: “Він – Господь! Хай чинить те, що Йому довподоби!” (1 Сам. 3, 18). Весь народ дізнався, що Господь уподобав собі Самуїла: “Ввесь Ізраїль, від Дану аж до Версавії, взнав, що Самуїл був наставлений Господнім пророком” (1 Сам. 3, 20). Елі постарів, а його сини продовжували грішити, лукавим був їх шлях перед Господом. 

Невдовзі филистимляни пішли війною проти Ізраїля і розбили його військо. Ізраїльтяни послали до Шіло по скинію завіту, бо вірили, що скинія завіту допоможе їм розбити ворога. Священики, а серед них і обидва сини Елі, принесли скинію; та в наступній битві знову перемогли филистимляни. Тридцять тисяч ізраїльтян впало трупом, загинули від меча й обидва сини Елі. А вороги захопили скинію завіту і відвезли до міста Ашдоду, та поставили в храмі свого божка Дагона. Коли ж старому і сліпому Елі принесли вістку, що його сини убиті, а скинія завіту в руках ворога, він, з великого жалю, упав з крісла і скрутив собі в’язи. Так сповнилася обіцяна Божа кара. 

Не довго скинія завіту була у поган. Уже першої ночі їх божок Дагон упав і розбився. Бог почав карати филистимлян; плоди їхньої землі виїли миші, а тіла їх мужів гнили живцем. Коли впродовж семи місяців кари не припинялися, филистимляни запрягли у воза двох корів, поклали на нього скинію завіту, і корови потягли його просто у землі Ізраїля.
Архиєреєм і суддею Ізраїля після смерти Елі став Самуїл. Він закликав жидів до покаяння, бо вже тоді багато з них стали покланятися поганським божкам. Після тривалої филистимлянської неволі весь народ покаявся. Самуїл зібрав мужів усіx колін у Міцпі і тут приніс Богові жертву. Тоді филистимляни з великим військом знову виступили проти Ізраїля. А Бог прийняв покаяння жидів; жертва, що приніс Самуїл, Йому сподобалася. На филистимлян напала дивна тривога, вони стали утікати, а Ізраїль розбив їхню силу та повернув усі свої міста. Доки Самуїл був суддею, рука Господа завжди охороняла вибраний народ від його ворогів. 

Самуїл дуже совісно сповнював свій уряд; він наглядав за всім краєм, а постійно мешкав у своєму рідному місті Раматаїмі. Коли Самуїл постарів, на суддів народу він призначив своїх синів Йоіла і Авію. Однак вони були грішниками і пригнітали свій народ, тому жиди зажадали від Самуїла, щоб вибрав для них царя, як в інших народів. Заболіло серце старого Самуїла на ту невдячність народу до Бога, який сам через суддів царював над Ізраїлем. Самуїл навчав народ, що царська влада тяжітиме над ними, бо цар буде гнати їх синів перед своїм возом, і запряже їх до робити на себе, а дочки їх стануть його невільницями, і братиме десятину зі всього, і вони пошкодують про це, прийде каяття, та буде запізно. Коли ж народ наполіг на своєму, то Господь велів Самуїлові послухати їх голосу. 

Самуїл, за Божим об’явленням, помазав єлеєм Саула, сина Кіша, з покоління Веніямина. Помазання єлеєм було знаком, що Бог покликав Саула до царського уряду, який після священичого уряду є найперший. Невдовзі Самуїл зібрав весь народ, і кинули наперед жереб, з якого покоління мають обрати царя. Жереб випав на коліно Веніямина. А потім кидали жереб, на якого мужа з коліна Веніямина він випаде. Жереб випав на Саула і той став царем. Та лиш після великої перемоги над аммоніями, яку здобув Саул, остаточно утвердилася його влада. Самуїл тоді склав уряд судді, а весь народ йому свідчив, що він за час свого правління ніколи нікого не скривдив і завжди чинив згідно з законом Божим.

За правління Саула Ізраїль безнастанно боровся з ворогами. Але Саул прогнівив Господа, бо присвоїв собі священичу гідність і сам став приносити жертви. Господь Бог сказав Самуїлові, що за це Він забере у Саула царську владу і передасться іншому. А коли Саул після війни з амалекитянами, всупереч наказу Господа, присвоїв собі частину худоби, забраної у ворогів, Самуїл став перед ним і заповів йому, що Бог покарає непослух, бо не жертви і цілопалення Він хоче, а послуху. Саул пізнав свій гріx і став просити Самуїла, щоб молився за нього, і вхопив пророка за кінець одежі і відірвав шматок, який залишився в його руках. А тоді Самуїл сказав: “Так віддер Господь нині царювання над Ізраїлем від тебе і передасть його іншому, ліпшому від тебе!” Ще раз Самуїл помолився з Саулом, а потім повернувся до свого дому і більше вже не бачив його у своєму житті. 

Самуїл, за наказом Божим, пішов до Вифлеєму, до дому мужа, що звався Єссей, бо знав, що одного з його синів має помазати на царя. Було у Єссея вісім синів, та не вибрав Господь сімох старших, а вибрав наймолодшого – Давида, що пас стадо свого батька. Його Самуїл помазав єлеєм і з того часу Дух Божий спочив на Давиді.
А невдовзі Господь і Самуїла покликав до себе. Помер святий пророк у глибокій старості, мав бо вже близько 98 літ, через на два роки після Саула. Був він з черги 15-ий і останній суддя Ізраїля. Його смерть Святе Письмо описує дуже стисло: “Самуїл умер, і ввесь Ізраїль за ним плакав, і поховали його в Рамі, його місті” (1 Сам. 28, 3). 

Згідно зі свідченням святого Єроніма, мощі святого пророка Самуїла 406 р. було перенесено до Царгорода. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

пʼятниця, 1 вересня 2017 р.

01.09.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Кр.11,5–21:  «Сам бо сатана вдає з себе ангела світла»

Маємо собі чесно зізнатись, як нам вдається часто добре відігравати ролі в тих чи тих життєвих ситуаціях: чи то на праці, чи в родині, а навіть і в Церкві. Апостол каже дуже категорично, що диявол, сатана може також вдавати з себе ангела світу. Можемо вдавати й ми до пори до часу. Але Бог, який є серцевідець, який любить нас, створить такі ситуації, щоб ми показали справжніх себе. І це неминуче станеться в певних життєвих ситуаціях, бо шила в мішку не втаїш. І не маємо тоді знеохочуватись чи падати духом, а потрібно вставати та йти далі.

Коли ми змінимо самі себе і наблизимось до Господа, то у будь-яких життєвих ситуаціях, чи нас будуть хвалити, чи критикувати, чи будуть ситуації милі, чи немилі, приємні чи неприємні, всюди ми будемо тими, ким ми є. І не будемо вдавати когось, а являти Того, з Ким ми живемо і Хто живе в нас. Тому живімо з Господом і являймо Його в будь-яких життєвих ситуаціях.

*** 
Мр.4,1-9:  «І дало плід, що сходив і ріс»

Коли приглянутися до нашого життя, то можна зрозуміти, що кожен з нас покликаний Богом приносити плоди. Але як різні дерева приносять різні плоди, так і люди є різні, і Бог очікує від кожного саме його плодів. 

Однак часто ми передусім дивимося на інших: як вони живуть, як поводяться в різних ситуаціях, які приносять плоди – добрі чи злі. Когось критикуємо, когось хвалимо. Але не усвідомлюємо, що маємо пильнувати насамперед себе, щоб бути тою землею, в яку Боже слово падає і приносить плоди. Кожен спроможний приносити ці плоди і має до цього всі здібності та можливості. Проте мусить ту землю, тобто самого себе, обробляти, щоб бути родючим ґрунтом.

Бог є Тим, хто завжди прагне сіяти, Тим, хто остаточно сіє завжди. Але чи його слово в кожну хвилину нашого життя зможе плодоносити? Чи ми завжди готові чинити Божу волю? Чи ми завжди готові прийняти те зерно, що Господь сіє в нас? Тому готуймося і будьмо тою землею, яка плодоносить у будь-яких життєвих обставинах.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

01.09.2017р. Б. / Святого мученика Андрея Стратилата, сотника, і тих, що з ним; Святих мучеників Тимотея, Агафії і Теклі

Святого мученика Андрея Стратилата, сотника, і тих, що з ним

Тропар, глас 5: Земного сану покинувши славу, Небесне Царство унаслідував єси, краплями крові, як пречудними каміннями, нетлінні вінці прикрасив єси і до Христа привів єси собор страстотерпців. З хорами ангельськими в невечірньому світлі Сонце незаходиме - Христа придбав єси, святий Андріє Стратилате, Його ж моли із співстрадниками твоїми завжди, щоб спас душі наші. 

Кондак, глас 4: В молитвах Господеви предстоячи, як зоря перед сонцем ішов ти, і бажаний скарб Царства побачив єси, радістю невимовною сповняючись. Безсмертному Царю якого безкінечні віки Ангели неустанно хвалять, співаєш, Андріє Стратилате, з ними ж молися неустанно за всіх нас. 

Діялося це в часи переслідування християн, яке вчинили Диоклетіян і Максиміян. Вони веліли жорстоко мучити тих, хто визнавав Христа Спасителя. Намісником і начальником військ в Антіохії тоді був Антіох. У нього служив сотник на ім’я Андрей, дуже хоробрий у боях. Він користувався великою шаною і любов’ю у своїх воїнів. Андрей був таємним християнином, хоч і не прийняв ще святе хрещення. Сталося так, що велике перське військо вдерлося в Сирію. Антіох дуже налякався і передав керівництво полками Андреєві, тому його і назвали Стратилатом, тобто головним вождем. Андрей вибрав собі невеликий загін відважних воїнів і виступив проти ворога. Перед самим боєм він так гаряче промовив до своїх воїнів і зворушив їхні серця, що всі вони повірили в Христа Спасителя і з Його Ім’ям на вустах ударили на ворога, що в десять разів пережав їх силою, і розбили його вщент. 

Коли ж усі стали прославляли Андрея за його мужність, деякі військові старшини через заздрість оскаржили його перед Антіохом, що він християнин. Антіох поставив святого Андрея перед судом, а коли Христовий воїн і чути не хотів про поганських божків, мучитель наказав розпекти залізне ложе і покласти на нього святого мученика. Той сам зняв із себе одежу і приліг на те ложе, та, за Божою волею, вогонь погас, а святий Андрей встав цілий і здоровий. Народ, бачачи те, почав бунтувати проти Антіоха, що той найвідважніших мужів віддає на муки, бо він також наказав розіп’яти кількох з новонавернених воїнів. Тоді мучитель велів замкнути святого Андрея і всіх, кого він навернув до віри у Христа Спасителя, у в’язниці, а про цю справу написав до Максиміяна. Той наказав випустити святого Андрея на волю, але потім велів оскаржити його в якійсь іншій провині і скарати на смерть, бо боявся, що народ збунтується, якщо такий славний воїн загине за Христову віру. Антіох звільнив святого Андрея, а той узяв з собою всіх новонавернених воїнів, числом 2593, і пішов з ними в Киликію, до міста Тарсу, щоб там прийняти хрещення. Єпископом Тарсу тоді був Петро. Тоді ж у Тарсі перебував єпископ Вереї Нон, вони обидва охрестили Андрея та його воїнів. 

Антіох довго не шукав причини, аби замучити святого Андрея. Він оголосив, що Андрей зі своїми воїнами втекли зі служби, і написав до намісника Киликії Селевкія, щоб той або ув’язнив святого Андрея і його дружину, або всіх їх убив. Тимчасом Андрей зі своїми воїнами вирушив до Малої Вірменії. Поблизу Мелитини – 19 серпня, у неділю, о 2-ій годині після обіду – Селевкій зі своїм військом напав на них. Святий Андрей міг легко розбити загін нападників, та не хотів проливати їхньої крови. Він звернувся з гарячою промовою до своїх братів-воїнів, сказав їм, що за хвилю їх чекає вічна нагорода в небі, і вони всі кинули мечі та стали голосно молитися і славити Господа. Селевкій тепер уже сміливо вдарив на них і почалася різня. Святий Андрей з усією своєю дружиною отримав вінець мученика. Сталося це 302 р. Мощі святих мучеників єпископи Петро і Нон поховали на місці, де вони прийняли смерть за Христа. Там, згідно з переданням, витекло джерело цілющої води. 

__________
У той самий день
Святих мучеників Тимотея, Агафії і Теклі

У часи Диоклетіяна, мучителя християн, у Газі, в Палестині, було ув’язнено християнина Тимотея і поставлено перед судом Урвана, старости Кесарії Палестинської. Святий Тимотей був священиком і відзначався великою красномовністю. Коли безбожник Урван став його намовляти до відступництва, тоді святий Тимотей став викривати його поганські блуди, і всі дивувалися з мудрости священика. За це Урван наказав його мучити особливо жорстоко, а під кінець кинути у розпалену піч. У страшних муках святий слуга Божий прийняв мученицьку смерть. Сталося це 304 р. Пізніше в Газі було зведено церкву на честь святого Тимотея, там упокоїлися і його святі мощі. 

У той самий час в Кесарії постраждала свята дівомучениця Текля. Її кинули диким звірам на пожирання. Разом з нею, згідно з Часословом, такою ж смертю загинула свята Агафія. Але є підстави твердити, що тут закралася помилка, бо в інших поважних джерелах читаємо, що зі святою Теклею постраждав святий Агафій. Їх обох, після жорстокого бичування, кинули диким звірам на пожирання. Однак не відкидаємо того, що тоді постраждала також і свята Агафія, бо кількість мучеників і мучениць у той час була дуже велика, а християнська кров просякла землю аж до глибин. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

четвер, 31 серпня 2017 р.

31.08.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Кр.10,7-18:  «Коли хтось певний, що він Христовий, нехай розмірковує ще раз у самім собі»

Ми як правило є певні своїх поглядів, своїх переконань, свого розуміння, яким має бути наше християнське життя. Як ми, як християни, маємо жити, чинити в нашому щоденному житті. Часто живемо в такому переконанні, поки труднощі, проблеми, кризи не показують наскільки ми не глибоко вкорінені у своєму християнстві. 

Дуже важливо вдивлятися в самого себе у трудних ситуаціях, такі обставини є дуже цінні для нас, бо вони показують, ким ми є насправді. Завжди є корисно вслухатися в слова і думки інших людей, що вони кажуть і думають про нас, бо це важливий є погляд зі сторони. Завжди потрібно критично дивитися на себе, звіряти свій шлях із Божим словом, щоб переконуватись ще раз і ще раз, яким є моє християнське життя.

*** 
Мр.3,28-35:  «Хто чинить волю Божу, той мені брат, сестра і мати»

На перший погляд може видатися, що Христос дуже холодно ставиться до своєї матері та до своєї родини. Це не так. У цій ситуації Христос через таку свою поставу свідомо хоче загострити нашу увагу на іншому. 

У цьому Євангелії Ісус показує нам унікальну можливість як стати родиною з Ним. Коли каже, що той, хто чинить волю Божу, Йому брат, сестра і мати. І кожен з нас може належати до цієї Божої родини, мати Бога за Отця. У нашому світі діти впливових та знатних батьків користуються тим, що їхні батьки займають важливе місце в суспільстві. А ми дуже часто забуваємо, хто наш Отець, чиї ми діти, хто є нашою родиною. 

Коли будемо усвідомлювати, хто є наш Отець, то не зможемо забути, які маємо права й обов’язки. А позаяк Бог Отець – власник усього, що є у світі, ми маємо право на все це. Найперше Бог Отець є володарем Царства Небесного, то й ми маємо на нього право. 

Наше розуміння цього буде вдосконалюватися, якщо усвідомимо, хто є нашим Отцем і чиї ми діти.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

31.08.2017р. Б. / Святих мучеників Флора і Лавра

Святих мучеників Флора і Лавра

Тропар, глас 4: Досконалу й богомудру двійцю пресвітлу* восхвалімо, вірні,* Флора преблаженного і Лавра всечесного,* які старанно і ясно проповідували усім Тройцю несотворену.* Тому й постраждали до крові,* вінцями пресвітлими прикрасилися,* і моляться Христу Богові, щоб спас душі наші. 

Кондак, глас 8: Як благочесних мучеників і богомудрих страждальців Христових,* преславно вшануймо днесь Флора і Лавра,* і отримаємо благодать і милість їх молитвами,* і визволимося від бід і напастей,* гніву й скорботи в день судний.

Два брати, святі Флор і Лавр, були каменярами і знали своє ремесло дуже добре, так, що сильно вирізнялися серед інших робітників. Спочатку вони жили у Візантії, та згодом перебралися в Ілирію. Де б не доводилося їм працювати, всюди своїм правдиво християнським життям дивували поган, а сердечними словами приводили їх до пізнання Христової віри. Сталося так, що правитель Ликиній задумав побудувати велику поганську божницю і звернувся до намісника ілирійського краю Ликаона, щоб послав йому добрих майстрів, а той вибрав двох братів Флора і Лавра, як найвправніших. На будові вони навертали робітників поган, а майже весь свій заробіток роздавали вбогим. 

За будовою наглядав поганський жрець Мамертин. Одного разу син жерця на ім’я Атанасій, приглядаючись до роботи святих братів, був необережний і осколок каменя влучив йому просто в око, так, що воно витекло. Розгніваний батько почав ганьбити святих братів, а ті сказали йому, щоб довірив на якийсь час їхній опіці юнака, а вони проситимуть Бога, щоб Він повернув хлопцеві зір. Цілу ніч молилися брати, а потім стали розповідати юнакові про Ісуса Христа, що лиш Він може його зцілити. Хлопець так глибоко перейнявся їх наукою, що увірував у правдивого Бога, а тоді Господь Бог учинив чудо і повернув йому втрачене око. Батько, побачивши сина здоровим, також увірував в Ісуса Христа і став ревним християнином.
На тій будові святі брати навернули близько триста осіб. Коли ж божниця була вже готова, всі новоохрещені одного вечора поставили посеред неї великий хрест і цілу ніч молилися та співали псалми. Коли про це довідався управитель Ликиній, наказав усіх їх спалити живцем, а братів Флора та Лавра віддав на тяжкі муки і потім відіслав їх до Ликаона. Той наказав їх судити і віддати на тяжкі муки, під кінець братів кинули в глибоку криницю і засипали землею. Сталося це близько 120 р. Мощі святих братів мучеників було віднайдено в часи Костянтина Великого й урочисто перенесено до Царгорода. Поблизу церкви святого Филипа було зведено храм у їх пам’ять та монастир, в якому мощі святих братів упокоїлися, а Господь прославив їх численними чудами. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

середа, 30 серпня 2017 р.

30.08.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Кр.9,12–10,7:  «Своєю молитвою за вас з’являються вам зичливі – заради надмірної благодаті Божої у вас»
 
Знаємо, як багато у світі матеріальної нужди, скільком людям потрібна допомога в дуже різних сферах. Знаючи про те, що багатьом людей у світі не вистачає навіть води. Порівнюючи з цим, навіть дуже бідна людина в наших обставинах почуватиметься багатою. Буває, що ми під впливом емоцій кидаємось, щоб комусь із них допомогти, потім знеохочуємось, бо стрічаємось із живими людьми, які сповнені недоліків, вад, пристрастей. Знеохочуємось допомагати, бо часто нас використовують, і ми перестаємо довіряти. 

Апостол дає нам дуже цінну пораду, що з великої любови до людини можна подбати про неї молитвою. Молитвою можна подбати про кожну людину, про яку тільки згадаємо. Ми не можемо всім допомогти матеріально, для всіх приділити час і увагу, щоб поспілкуватися і сказати добре слово, але ми можемо у своїй молитві всіх віддавати Богові. Всі ті справи, проблеми, труднощі тих людей передавати Богові. Тож цінуймо нашу молитву, і хай вона буде тим місцем, де ми пам’ятатимемо всіх, кого Господь посилає нам.

*** 
Мр.3,20-27:  «Його свояки вийшли, щоб Його взяти, бо було говорено: “Він не при собі”»
 
Дивна ситуація: найближчі родичі Ісуса не можуть прийняти того, що Він проповідує. Їм було складно побачити Бога в тій особі, яку вони знали як людину. 

Не тільки тоді, а завжди, у всіх історичних часах і епохах, людина здебільшого не хоче виділятися, бо їй важко бути інакшою, таку називають часто «білою вороною». Ми здебільше хочемо прожити своє життя так, щоб про нас зайвий раз не говорили, тому уникаємо чогось особливого, що може спровокувати до нас велику увагу. Але саме до особливого, незвичного життя кличе нас Господь. У собі ми завжди переживаємо певний внутрішній конфлікт. З одного боку – знаємо, що говорить Євангеліє і як маємо жити, а з іншого – над нами тяжіє суспільна думка: як усе це буде виглядати в людських очах? Що люди скажуть, що вони подумають і як потім будуть ставитися до мене? 

Якщо придивитися до нашого життя – життя християн, то маємо собі чесно й відверто зізнатися, що для нас здебільшого важливіша думка людей, аніж думка Бога. Для нас суттєвіше, що скажуть люди, а не те, що «скаже» Господь. Люди ж говорять то одне, то інше. Нині кажуть: «Осанна!», а завтра: «Розіпни!» 

Бог, який є сталим і незмінним повсякчас, не очікує від нас сьогодні одного, а завтра – іншого. І тому маймо мати відвагу і старання вслухатися, вдивлятися, чого очікує від нас Господь у тій чи іншій ситуації. І для нас має бути важливішим, що скаже Господь, а не те, що думають люди.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

30.08.2017р. Б. / Святого мученика Мирона; Святих мучеників Павла і Юліянії

Святого мученика Мирона
 
Тропар, глас 4: Мученик Твій, Господи, Мирон,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші.  

Кондак, глас 4: Від юності Христа полюбивши, Преславний,* і зберігаючи Його божественні заповіді,* до Нього прийшов ти, Мироне всечесний.* І з ангелами усердно молишся,* просячи відпущення гріхів тим,* які вшановують пам’ять Твою.

Як і тисячі інших святих мучеників, святий Мирон власною кров’ю запечатав своє святе, боговгодне життя. Був він священиком в Ахаї, походив з багатої і славної родини. Та не так походження, як чисте, невинне життя, віддане на службу Богові і вірним, прославило його і вчинило гідним мученицької смерти. Настали часи жорстокого переслідування християн за імператора Деція. На саме Різдво Христа Спасителя, коли святий Мирон навчав вірних, до церкви увірвався староста Антипатер з військом, багатьох вірних убив, а священика велів поставити перед своїм судом. І почалися жорстокі муки. Тіло святого слуги Божого шматували гаками і палили свічками, а потім мученика кинули в розпалену піч, та вогонь не завдав йому жодної шкоди. Побачивши це, староста наказав дерти шкіру з живого тіла. Святий Мирон усе це зносив дуже терпеливо й у найбільших стражданнях вголос молився до Бога. Це так розлютило Антипатера, що він геть втратив глузд і власним мечем себе убив. Святого Мирона відвели на суд до міста Кизика, в Мисії, і там його стяли мечем. Сталося це 251 р.

__________
У той самий день
Святих мучеників Павла і Юліянії
Житіє святого мученика Павла і його сестри Юліянії
 
“Великий Бог християнський!” – так кричали погани, коли бачили, як християни задля Імени Христа Спасителя переносили найтяжчі муки, а Бог численними чудами хотів навернути засліплених поган до пізнання правди. А однак кров християнська текла струмками, на місці одних замучених ставали інші і нахиляли свої голови під меч, а тіла свої віддавали на вогонь, щоб дати свідчення Христовій правді. У Птолемаїді Палестинській жив проповідник Божого слова Павло, зі своєю благочестивою сестрою Юліянією. Коли імператор Авреліян в’їжджав до міста, щоб чинити суд над християнами, то святий Павло, на очах самого царя, осінив себе святим хрестом. За це його схопили і привели на суд. На суді він сміливо ісповідав свою віру в Христа Спасителя. 

“Чи не знаєш, що законом заборонено визнавати Христа?” – запитав його лютий Авреліян.
“Не знаю твоїх безбожних законів, а знаю, що закон мій велить мені честь віддавати Спасителеві моєму”, – відповів святий Павло. 

Мучитель наказав його мучити так довго, поки Христос не визволить його, а Спаситель тримав постійно в опіці слугу свого і той не відчував жодного болю від мук, таких лютих, що лиш від самого їх споглядання погани самі тремтіли. 

І ось серед тих мук стає перед Авреліяном Юліянія і каже:“За що ти мучиш брата мого, котрий нікому не зробив нічого злого?” Мучитель наказав їй поклонитися божкам, бо інакше жорстокі муки чекають і її, та свята відповіла йому, що задля Христа всі страждання для неї є ніщо, бо Спаситель осолодить їх своєю благодаттю. Тоді кати стали мучити і Павла, і його сестру, а святі заохочували себе взаємно до витривалости, прославляли Отця небесного і співали в честь Імени Його. І Бог об’явив силу свою, бо коли їх кинули в котел з розтопленою смолою, то вона лиш охолодила їх тіла. Злобний мучитель наказав принести два залізні ліжка, розпалити під ними вогонь, покласти на них святих мучеників і тіла їх поливати розтопленим смальцем – а вони і тих мук цілком не відчували. Свята Юліянія у час тих катувань упоминала Авреліяна, щоб той увірував в Ісуса і спас свою душу. Та не зм’якло серце засліпленого, натомість два кати, Квадрат і Акакій, увірували і голосно закричали:“Бог християнський – то Бог правдивий!” Аврелій зразу ж засудив їх на смерть, а вони стали голосно призивати Спасителя і самі нахили свої голови під меч, прийнявши хрещення крови і вінець нев’янучий отримавши з рук Отця небесного. 

Наступного дня, після ночі, проведеної у в’язниці, Павло і Юліянія, оздоровлені чудесним способом, знову стали на суді. Їх тіла нещадно шматували залізом, а наслідком цих мук стало те, що новий кат Стратилат увірував в Ісуса, зруйнував поганський жертовник, що стояв там, і за віру свою загинув від меча. Увечері того дня кинули святих мучеників до ями, повної гадюк, однак ангел Божий став біля них на сторожі і гадь не сміла їх доторкнутися. Однак і це не навернуло Авреліяна;він наказав взяти їх на нові муки. Святого Павла велів бити розжареними в вогні залізними прутами, а тим часом намовляв святу Юліянію принести жертву божкам, і він візьме її за жінку, та, осоромлений, мусив визнати своє безсилля. Потім у глибокій ямі розвели великий вогонь, і святі мученики, перехрестившись, з піснею на устах увійшли в полум’я, і цього разу ангел Господній охороняв їх і вогонь не шкодив їм. Упродовж семи днів, заковані в тяжкі кайдани, сиділи Павло і Юліянія у в’язниці, а коли вивели їх на суд, то Авреліян наказав палити залізом їхні обличчя, аж народ, хоч і поганський, став бунтувати. Тоді мучитель велів їх стяти мечем. 

Не прощалися брат із сестрою, бо вони знали, що розлука їх триватиме одну лиш хвилю. Першою свята Юліянія нахилила свою голову під меч, а за нею і святий Павло віддав Богові свою чисту душу. Сім днів тіла їх не хоронили;потім кинули їх на поживу псам, однак ані пси, ані хижі птахи навіть торкнутися їх не сміли. Щойно через сім днів християни змогли забрати мощі святих мучеників і поховати. Діялося це близько 270 р. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

вівторок, 29 серпня 2017 р.

29.08.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Кр.8,16–9,5:  «Бо ми дбаємо за добро не тільки перед Богом, але й перед людьми»

Деколи здається, що ми, християни, немовби живемо у своєму світі. Так, ми ходимо до храму, сповідаємось, причащаємось, належимо до тих чи тих християнських товариств і спільнот, бо так стараємось дбати про свої взаємини з Богом. І це важливе у нашому житті. Але часто ми, ті ж самі християни, не зауважуємо багатьох людей навколо нас, які потребують нашої допомоги чи просто уваги. 

Часто бачимо, що людям легше пожертвувати свої гроші, аніж час. Тож спробуймо ми, як християни, придивлятись до людей, яких поставив навколо нас Господь, і дбати про них. Ось чим можемо послужити завжди – своїм заангажуванням у їхнє життя!

*** 
Мр.3,13-19:  «Дав їм владу виганяти бісів»

Бачимо, що коли Господь кличе апостолів до місії, то не просто вибирає їх, а дає їм силу, як каже Євангеліє, «владу виганяти бісів». І видається, що апостоли по-людськи не були готові до цього. До того ж тоді були люди, набагато освіченіші від них: фарисеї, садукеї, книжники, – які зналися на Законі Божому. Але Христос вибирає саме апостолів. І це справжня таємниця Божого покликання. 

Отак у нашому житті треба усвідомлювати, що Господь не випадково вибрав для нас батьків, батьківщину, дав жити в тих чи інших обставинах, у тім чи іншім історичнім періоді. Водночас Він дає також силу і змогу жити в цих обставинах праведно. 

Яскравим прикладом є святі. Жодні обставини не були владні над ними. Ми ж часто говоримо: так склалися обставини, це від мене не залежить… Жодні обставини не можуть мати над нами влади. Адже Господь у будь-якій ситуації, якщо ми лише забажаємо цього, дає нам сили й можливість жити чесно, справедливо, побожно і свято. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

29.08.2017р. Б. / Перенесення з Едеси до Царгорода Нерукотворного образу ГНІХ; Святого мученика Діомида

Перенесення з Едеси до Царгорода Нерукотворного образу Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, названого Святим Обрусом

Тропар Образу, глас 2: Пречистому образові Твоєму поклоняємося, благий,* просячи прощення прогрішень наших, Христе Боже,* бо волею благоволив єси плоттю зійти на хрест,* щоб ізбавити тих, що їх створив єси, від неволі ворожої.* Тому благодарственно кличемо Тобі:* Ти радістю сповнив усе, Спасе наш, прийшовши спасти світ. 

Кондак Образу, глас 2: Невимовного і божественного для людей твого промислу,* неописане Слово Отче,* і Образ неписаний, і богописаний,* переможна пісня правдивого твого Воплочення.* Його ж вшановуємо, цілуючи. 

У часи, коли Христос Спаситель навчав і чудами утверджував свою науку, в Месопотамії, між Тигром і Євфратом, правив Авгар. До нього дійшла чутка, що в жидівському краї з’явився пророк, який називає себе Сином Божим і який творить багато чуд:повертає сліпим зір, піднімає з хвороби розслаблених, – і Він ніхто інший, як обіцяний Месія. 

У житті так трапляється, що не завжди той, хто багатий і славний, є щасливий. Так, цар Авгар, при всіх своїх достатках і почестях, був тяжко хворий на проказу. Почувши про чуда Христа Спасителя, послав до Нього послів з таким листом:“Авгар, цар, передає поклін і вітання Ісусові, великому Учителеві, що з’явився в околицях Єрусалиму. Багато чув я про Тебе, про Твої великі діла і про те, що Ти одним словом зцілюєш хворих, виганяєш з людей злих духів і воскрешаєш померлих. А почувши про це, я увірував, що Ти є або Бог, який зійшов з небес, або Син Божий. І прошу Тебе, щоб Ти прибув до мене і зцілив мене, бо вже багато літ я страждаю від тяжкої, невиліковної хвороби. Довідався, що жиди переслідують Тебе і хочуть убити. Тож прошу, прийди до мене, у нас міста прекрасні і тут будеш жити у славі і пошані”. Лист той він передав через послів, до яких долучився й один маляр на ім’я Ананія, щоб змалювати для царя Авгара лик Христа Спасителя. 

Царські посли знайшли Ісуса, коли Він навчав народ. Ананій, сівши збоку, хотів намалювати лице Христа, та хоч який був він славний маляр, однак не зміг намалювати того лиця, яке випромінювало незвичайну красу і дивний блиск. Коли ж Христос відпустив народ, то прочитав листа від царя Авгара і доручив апостолові Томі написати таку відповідь:“Щасливий ти, Авгаре, бо увірував у мене, мене не бачачи. Так бо написано, що не увірують в мене ті, що бачать мене, а ті, що не бачать, – увірують й успадкують небесне царство. Ти просиш мене прибути до тебе, але я маю сповнити те, з чим прийшов на землю, а потім повернутися до Отця небесного, що послав мене. Та після мого вознесення я пошлю до тебе одного з моїх учнів, щоб ти та інші пізнали життя вічне”. 

Потім, як оповідає нам передання, Христос умив своє лице, витер його рушником, на якому явився найкращий і найвірніший відбиток святого Лику. Цей образ, який називаємо “Нерукотворним образом Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа”, Спаситель разом з листом передав послам царя Авгара і вони вирушили до Едеси, головного міста їхнього краю. Коли хворий цар перечитав листа і поцілував образ, то враз став здоровий, лиш на лиці залишилися сліди прокази. Однак і вони щезли тоді, коли згодом до Едеси прибув Тадей, один з 70-ти учнів, якого послав апостол Тома. Тадей навернув царя до Христової віри, а після хрещення останній знак хвороби пропав. За прикладом царя навернулося дуже багато народу. Авгар наказав прикрасити Нерукотворний образ дорогоцінними перлами, оправити в дорогу раму і повісити в ніші над брамою міста, щоб усі подорожні віддавали йому честь. Перед тією іконою день і ніч горіла лампада. 

Та через якийсь час, за правління одного з наступників Авгара, про пошану до святого образа забули, й усе місто впало в темряву поганства, залишилась лиш невеличка громада християн. Спитаєте, як це могло статися? Дуже легко. Тоді війни не припинялися, населення міст змінювалося, приходили інші племена, займали міста і приносили з собою поганський звичай. Коли ж поганство в Едесі стало панівним, тоді єпископ цього міста вночі замурував нішу, в якій був Нерукотворний образ, разом з палаючою лампадою. Минув якийсь час і люди гетьчисто забули про той образ. Так тривало аж до 545 р., коли перський цар Хозрой захопив той край і взяв в облогу місто Едесу. Все місто було у великій тривозі, бо кожної хвилі могутня ворожа сила могла захопити мури і почати жорстоку різню. А коли християни день і ніч молилися у церквах, тоді Господь Бог об’явив єпископові Едеси Євлалію, що над головною брамою міста замуровано ікону Спасителя. Єпископ пішов зі священиками і вірними, велів відняти плиту, що закривала нішу і знайшов Нерукотворний образ, перед яким горіла лампада, що чудесним способом до цього часу так і не вигоріла. З ревними молитвами зняли святу ікону і хресним ходом обнесли її довкола мурів міста, при цьому лице Спасителя на образі сяяло такою красою, що перське військо впало в тривогу і стало в паніці втікати. Слава про це велике чудо поширилося по всіх околицях, зі всіх сторін приходили люди, щоб поклонитися Нерукотворному образові. 

Минуло сотні літ. На царському престолі сів Костянтин Багрянородний (912-959). Місто Едеса була в руках безвірних сарацин. Тоді імператор викупив у них Нерукотворний образ, заплативши дванадцять тисяч тодішніх грошей і випустивши на волю двісті полонених сарацинів знатного походження. Нерукотворний образ перенесли до Царгорода і поклали в царських палатах, у церкві, що звалася Фарос. Сталося це 944 р. А коли святу ікону несли хресним ходом через Царгород, тоді один розслаблений з вірою поглянув на нього і став здоровий. Пізніше Нерукотворний образ перенесли до Риму;однак інші джерела стверджують, що святу ікону мешканці міста Генуї перевезли до рідного міста і помістили в церкві святого Вартоломея, де вона зберігається і нині.
У нашому народі поширена ікона святої Вероніки, на якому благочестива жінка тримає в руках полотно із зображенням лику Христа Спасителя. Як оповідає передання, коли Христос Спаситель ніс хрест на Голготу, а кривавий піт заливав увінчане терням Його чоло, тоді якась побожна жінка подала Йому рушник витерти піт і кров з лиця. На тому рушникові залишився нерукотворний образ, відбитий потрійно, бо полотно було складене втроє. Образ святої Вероніки зберігається в Римі, у храмі святого Петра. Папа Сикст IV (1471-1484) писав, що в храмі святого Петра в Римі зберігаються неоціненні скарби, зокрема мощі багатьох мучеників і образ Вероніки, а особливо спричинився до широкого почитання цього образа папа Григорій XIII (1572-1585). 

Є ще згадка про третій Нерукотворний образ, з міста Камуліян, у Кападокії, який було перенесено до Царгорода. Про цей образ згадується на Другому Вселенському соборі в Нікеї (787). 

У цих образах нехай буде честь і слава Спасителеві світу на віки вічні, – одна, свята, силь- на, що весь світ огортає і нахиляє до стіп Того, хто є нашим життям і спасінням. 

__________
У той самий день
Святого мученика Діомида

Тропар мученика, глас 4: Мученик Твій, Господи, Діомид,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак мученика, глас 2: Істинний і непереможний страстотерпець благочестя й благодаті,* став ти небесним хранителем таємниць, Діомиде преславний,* перемігши мучителя, став переможцем* і прославився переможними вінцями. 

Святий Діомид був родом з міста Тарсу, в Киликії. Будучи лікарем, а при цьому ревним і гарячим християнином, він цілковито посвятився служінню ближнім;оздоровляв їх від тілесних хвороб і навертав до Бога грішних, приводив до пізнання правди поган, відвідував в’язнів і допомагав їм усім, чим міг. 

Та почалося жорстоке переслідування християн за Диоклетіяна. Лютий імператор, довідавшись про славні подвиги святого Діомида, що перебував тоді в Нікеї, наказав його ув’язнити і привести до Никомидії, бо хотів сам його судити. Коли воїни везли святого мужа на суд, він попросив їх, щоб дозволили йому помолитися. Святий зліз із підводи, став на коліна і в молитві віддав Богові свою праведну душу. Воїни, що його везли, відтяли йому голову, аби цим засвідчити імператорові, що Діомид уже не живе. Коли вони це зробили, то осліпли, і лиш тоді, коли пізнали свій гріx і стали просити допомоги у святого мученика, прозріли та завдяки цьому чуду навернулися і прийняли Христову віру. Святий мученик Діомид серед вірниx був у великому почитанні. Імператор Костянтин Великий на його честь побудував у Царгороді, біля “Золотих воріт”, прекрасну церкву, яку згодом перебудував і розширив імператор Василій Македонянин. При тій церкві був монастир, а поблизу розташована в’язниця, – та сама, де страждав папа святий Мартин та багато інших святих ісповідників та мучеників. Святий Діомид постраждав 298 р. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

понеділок, 28 серпня 2017 р.

28.08.2017р. Б. / Роздуми Уляни Журавчак над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Фил.2,5-11:  «Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини»

На думку спадають такі випадки, коли хтось себе навпаки прибільшує, бо:
- відчуває якусь неповноцінність;
- вважає себе не вартим любові;
- потребує схвалення і прийняття;
- женеться за увагою і визнанням.
 

Впізнаєш себе? Зупинися. 

Ти – улюблена дитина Божа, не потребуєш додаткових "трамплінів", щоб підняти свою гідність. 

Господь готовий послужити тобі у всьому, тільки почуй Його, тільки прийми Його любов, тільки будь уважний до виявів Його сердечних вчинків, до Його милосердя, яке не припиняється ні на мить.

*** 
Лк.10,38-42; 11, 27-28:  «...блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають»

Зберегти Боже слово – це жити за ним. Пам'ятати, чого вчить Ісус Христос, розмірковувати над Його наукою, впускати її до свого серця, щоб вона "ввійшла нам у кров", щоб ми жили нею. 

У Божій любові Ти розправляєш плечі, дихаєш на повні груди і усміхаєшся до всього живого, ти краще розвиваєшся і повноцінніше проживаєш кожен день, ти знаходиш все нові приводи для радості й вдячності...

Ісусе, я дякую Тобі за поживу, якою Ти нас годуєш – за Твого Духа животворящого, що піднімає нас і лікує, вчить проживати кожен день як улюблена Божа дитина з гідністю і миром. Амінь.

Уляна Журавчак

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

28.08.2017р. Б. / Успення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії

Успення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії

Тропар, глас 1: У різдві дівство зберегла Ти,* в успенні світа не оставила Ти, Богородице.* Переставилася Ти до життя, бувши Матір’ю Життя.* І молитвами Твоїми* ізбавляєш від смерти душі наші. 

Кондак, глас 2: В молитвах невсипущу Богородицю* і в заступництвах незамінне уповання* гріб і умертвіння не втримали.* Бо як Матір Життя до життя переставив Той,* Хто вселився в утробу приснодівственну.
Часослов так пояснює нинішній великий празник:“Пресвятої Діви Марії і Богородиці празники і величання Церква святкує багато разів у році, бо Вона є найдостойніша такого величання. Завдяки Їй ми повстали з гріховного упадку, через Неї смерть була подолана і людське єство оживотворилося. Вона бо перевищує всяке єство ангельське і чоловіче. Вона є жезл, на якому розпустився цвіт – Христос. Вона перед Різдвом Діва, в Різдві Діва і Мати і після Різдва Діва, бо пророк про Неї сказав:«Ось Дівиця зачала і породить Сина, і дасть Йому ім’я Еммануїл» (Іс. 7, 14). І хоч у Її пам’ять є багато празників, однак Успення Богородиці переважає усі. У цей бо день усі з упованням можуть сказати:«Блаженна є з усіх родів», – бо ніхто перед смертю не є цілковито блаженний. А якщо Вона за життя вже удостоїлася бути блаженною, то тим більше після успення. Якщо бо і до успення мала ласку у Сина і Бога, то тим більше і після успення, бо преставилася Вона до життя вічного не лишень душею, але, як віруємо, і тілом;Вона бо є Матір’ю життя. Не могло прецінь зіпсуватися тіло Тієї, від якої Слово Боже прийняло тіло. Якщо Енох та Ілля удостоїлися бути перенесені з тілом, то тим більше достойною була Діва Марія, щоб у тілі переселитися до неба. Вона породила Господа нашого Ісуса Христа у 15 років;після розп’яття і вознесення Господа в домі Йоана Богослова прожила також 15 літ. Заснула вічним сном у 48 р. від Різдва Христового, за царювання Клавдія. Прожила вона 63 роки. А святий Епіфаній каже, що після вознесення Вона перебувала в домі Йоана 24 роки, в такому разі прожила Богородиця 72 роки. На Її похорон, за допустом Божим, зібралися всі апостоли, крім Томи, і поховали Її в Гетсиманії. На третій день після похорону прийшов апостол Тома сумний, бо не судилося йому бути на похороні, і захотів побачити гріб. Прийшов з іншими апостолами до гробу, та не знайшли тіла Пресвятої Богородиці. І всі повірили, що, за дивним допустом Божим, була взята з тілом з гробу в небесні хороми” (Часослов).
Про життя Пресвятої Богородиці Діяння апостолів згадують тільки те, що разом з апостолами, коли на них зійшов Дух Святий, була і Вона. Знаємо, що Спаситель на хресті віддав свою Матір під опіку Йоану, “і від тієї хвилі учень узяв Її до себе” (Йо. 19, 27). І знаємо те, що найсвятіша і найдосконаліша, сяюча всіма чеснотами, джерело любови і ласки, святість святости, Мати Бога Вишнього, кивот спасіння нашого, Пречиста Діва, та, прославити яку не в змозі ангели, а не то що люди, Пренепорочна Марія пережила свого Сина. Яке Вона провадила життя, того ми не зрозуміємо ніколи, тут розум наш губиться. Якщо про святих кажемо, що вони за життя душею вже перебували в небі, то що тоді казати про Царицю всіх святих, святість якої була така світла і ясна, як сяйво сотні сонць? Але прийшов час, коли Господь хотів узяти Її до себе. Згідно з переданням, що сягає ще апостольських часів, Пречиста Діва, мешкаючи в домі святого Йоана, дуже часто відвідувала ті місця, які Христос Спаситель освятив своїм перебуванням, а найчастіше молилася на Єлеонській горі і біля гробу свого Сина, з якого Він у славі воскрес. Апостоли і вірні ставилися до Пречистої Діви з якнайглибшою пошаною;повертаючись до Єрусалиму зі своїх подорожей, вони спішили до Неї, бо ж, після Христа Спасителя, Вона була для них найсвятіша. Її молитви скріплювали їх до нових подвигів, давали їм силу, наповнювали жаром їхні серця і розпалювали найбільшу любов до Того, який там, у небі, приготував їм місця біля себе. Коли вони думали про хвилину смерти Матері Божої, то просили Бога, щоб дав їм бути разом з нею. І справді, за молитвами Пречистої, Бог чудесним способом зібрав їх усіх у хвилину Її успення, окрім св. апостола Томи, який тоді далеко, аж в Індії, проповідував слово святого Євангелія.

Ангел Гавриїл за три дні благовістив Пречистій хвилину Її успення. Зібралися всі апостоли та багато вірних, оточивши убоге ложе вмираючої. А Її лице сяяло надзвичайним блиском святости, бо ось над нею сам Син Її Христос Спаситель підносився з усіма ангелами, хори небесні співали “Радуйся, благодатна”, а Її молитва, остання на землі, огорнула цілий світ. Тут, у світі, Вона ще раз духом пригорнула всіх своїх дітей і ще раз доручила їх своєму Синові. Він віддав весь світ під опіку Її материнства, а Вона прийняла всіх – і добрих, і злих. І ось тепер, коли рука Сина підносить Її на престол вічної слави, Вона духом прирікає, що не залишить нас сиротами, що не перестане бути нам Матір’ю, що там, у небі, де царюватиме над ангелами і святими, не забуде бідних, слабких і грішних, але все-таки милих Їй дітей цієї землі. 

Пречиста Діва померла. Зі співами псалмів Її тіло загорнули в плащаницю і поховали в гробі під Єлеонською горою, поблизу того місця, де Спаситель перед страстями вмивався кривавим потом. На третій день прибув апостол Тома. Разом з усіма апостолами він пішов до гробу Пречистої Діви. Та знайшли гріб порожнім, залишилася лиш плащаниця та пелени, в які було загорнуто тіло. Тоді всі повірили, що Христос воскресив до життя тіло Богородиці і переніс до неба. Ця віра пережила віки, живою вона є і нині. “Пречиста Діва не повернулася на землю, а перебуває в небесних оселях;бо як могло розкластися те тіло, яке носило в собі життя вічне?” – каже святий Йоан Дамаскин. 

І, здається, нічого не змінилося. Лишень там, у небі, Ісусе Христе, “праворуч Тебе стоїть Цариця в золоті офірськім” (Пс. 45(44), 10). “І знамення велике видно було на небі – жінка, одягнена в сонце, і місяць під стопами її, а на голові її вінець із дванадцяти зірок” (Од. 12, 1). І ангели, успення Пречистої бачивши, здивувались, як Діва восходить із землі на небо, і питають всі лики небесні:“Хто то здіймається в пустині, неначе стовпи диму, в кіптяві мірри й кадила, всіх пахощів купецьких” (П.п. 3, 6). Якщо око не бачило, вухо не чуло, розум наш пойняти не може, що Бог приготував у небі для тих, що люблять Його, то хто зрозуміє нагороду, якою Спаситель вінчав свою матір? Сила Її понад усі сили і влада Її понад усю владу, а понад владу і силу є Її любов до нас.
У свято Успення Пресвятої Богородиці і Діви Марії думкою своєю линемо туди, до Єрусалиму, коли апостоли ховали тіло Пречистої. І жаль обіймає серце, що нема вже серед нас на землі тієї, яка стояла під хрестом, і до гробу клала свого Сина і сім мечів у серці мала. Та коли піднесемося думкою до неба, коли пригадаємо, що Вона і там для нас є найліпшою Матір’ю, що вона є нашим упованням і покровом, то вже не похоронний настрій, а почуття найглибшої любови до неї палає в наших серцях, і велемовно співаємо:“Хваліте Ім’я Господнє, хваліте раби Господа”, який на престол слави возніс Царицю неба і дав нам Матір, Заступницю та спасіння християнського роду.

Гріб, де поховали Пречисту Діву, від давніх часів був у великому почитанні. Імператор Теодосій Великий звів тут величну церкву, та коли перси захопили Єрусалим, то спалили її. Пізніше, під час хрестових походів тут було зведено церкву, яка стоїть і нині. Понад землею видно лиш невеличку капличку, чотирикутної форми. З каплиці сходи ведуть до підземелля. На середині сходів, навпроти одна одної, розташовані дві каплички. В одній стоїть престол святих Йоакима і Анни, в другій – престол святого Йосифа. Зійшовши сходами до самого низу, входимо до підземної церкви. Майже посередині церкви стоїть каплиця з гробом Пречистої Діви. Ось тут колись спочивало тіло Пречистої Діви. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

неділя, 27 серпня 2017 р.

27.08.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.15,1–11:  «Благодаттю Божою я є те, що я є»

Коли ми уважніше придивимось до учнів, апостолів Христових, до святих та до всіх тих, хто оточує нас, ми побачимо, що всі вони були немічні. Вони не були «супергероями» чи «надлюдьми», вони – звичайні люди, які були сповнені своїми вадами, недоліками, пристрастями, слабкостями. 

Але чим відрізняються апостоли, святі Христові від нас? Тим, що вони дозволили благодаті Божій діяти в них, те, що вони дозволяли Богові діяти через них. Що заважає нам все більше уповати на Бога, все більше дозволяти Богові діяти через нас? І Бог, як Він діяв через учнів і апостолів, як діяв через святих, може діяти своєю благодаттю через кожного з нас.

*** 
Мт.19,16-26:  «Якщо хочеш бути досконалим, піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі»

Кожний із нас від свого народження, відколи наші очі побачили цей світ, постійно щось нагромаджує. Спочатку знання, потім досвід, коли росте фізично, починає збирати різні матеріальні речі. Ми всі чимось володіємо, кожен із нас чогось досягнув у житті. З одного боку – віримо в Бога, живемо християнським життям, але з іншого – часто покладаємося на те, чого ми досягнули в житті, – на свої знання, досвід, статки…

У цьому Євангелії Господь каже піти й продати все, що маємо, і цілковито довіритися Йому, бути убогим, тобто бути «в Бозі», покладатися на Бога. 

Як бачимо, той юнак не мав потрібної відваги, щоб цілковито покластися на Бога й пам’ятати, що Господь є Той, хто подбає про людину, навіть коли батько та матір її покинуть. 

Вчімося, може, не відразу, не в одну мить, однак щораз більше покладатися на Бога; не на свої знання, досвід чи на своїх друзів, навіть не на свою віру. Покладатися на Бога, вчитися довіряти Йому, які б ситуації не складалися в нашому житті. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

27.08.2017р. Б. / Передпразденство Успення Пресвятої Богородиці; Святого пророка Міхея; Перенесення чесних мощів прп. Теодосія, ігумена Печерського

Передпразденство Успення Пресвятої Богородиці

Тропар передсвяття, глас 4: Люди, заздалегідь тіштеся,* з вірою плещіть руками і в любові зберіться,* днесь радуючися і світло воскликуючи всі з веселістю,* Божа бо Мати має з земного до висот перейти славно.* Її піснями повсякчасно як Богородицю славимо. 

Кондак передсвяття, глас 4: У славній пам’яті Твоїй* вселенна, оздоблена безтілесним духом,* розумно з веселістю взиває до Тебе:* Радуйся, Діво, християн похвало. 

Завтра ми воздаватимемо славу Успенню Пресвятої Богородиці. Ангели на небі ликують, бо це ж пам’ять тої хвилини, коли Пречиста, вознесена на небо, засіла на престолі нев’янучої слави. І ми також маємо поділяти цю радість. Адже наша Мати небесна, Вона чесніша від херувимів, Вона славніша від серафимів, Вона – заступниця християн;Вона – наш покров. Тож з чистим серцем маємо воздавати хвалу Її Успенню. Не задля лишень звичаю поспішаймо до церкви. Будьмо дітьми, що біжать до найліпшої Матері, спішімо до Неї виплакати всі наші біди, все наше горе. І погляньмо у своє серце, чи воно чисте, невинне, чи не забруднене гріхом? А якщо забруднене, то хто вимолить нам ласку покаяння і прощення, як не Пречиста? Тому з плачем і сльозами поспішаймо до Неї, молімо Її і плачмо перед Нею. 

__________
У той самий день
Святого пророка Міхея

Тропар пророка, глас 2: Пророка Твого Міхея пам’ять, Господи, празнуємо.* Тому молимо Тебе: Спаси душі наші. 

Кондак пророка, глас 4: Благодать Пресвятого Духа у тебе вселилася,* маючи тебе за чисте й непорочне вмістилище,* і пробудила твою душу,* щоб майбутнє як теперішнє пророкував ти явно,* пророче Міхеє, проповіднику Христовий.* Тому не переставай молитися за нас, що гідно вшановуємо твою пам’ять. 

Із цим іменем було два пророки. Перший жив у часи святого пророка Іллі. Він провістив Ізраїльському цареві Ахавові, що той загине у війні з сирійцями. За це прислужник царя Седекій ударив пророка в лице, а Ахав наказав кинути святого Міхея у в’язницю і тримати там аж до його повернення. Та не судилось цареві повернутися, бо під час битви Ахав “ввечорі сконав” (1 Цар. 22, 35). Сталося це близько 897 р. до Р. Хр. Пророка Міхея убили жиди.

Другий пророк на ім’я Міхей був родом з Морешету, поблизу Елевтерополя. Був він шостий з-посеред 12 менших пророків і жив у часи пророка Ісаї. Він пророкував у Єрусалимі за царів Йотама, Ахаза і Єзекії, у 740-696 рр. до Р. Хр. Його пророцтва записані в книзі, що налічує 7 глав. Іменем Божим він упоминає жидівський народ, що зійшов на манівці, і закликає його до покути, погрожуючи карами всім, хто відступив від свого Бога, а особливо тим, що гнобить бідний народ. До глибини серця зворушують слова пророцтва, які нагадують грішникам їх невдячність перед Господом, який так каже до них:“О мій народе, що я тобі зробив? Чим тебе скривдив? Відповідай мені! Я вивів тебе з Єгипетського краю і викупив тебе з дому неволі. Послав я був перед тобою Мойсея, Арона та Марію” (Міх. 6, 3-4). 

Але злий кінець чекає грішний рід, якому сам Господь погрожує:“Тому я й почав тебе карати й пустошити за гріх твій. Ти будеш їсти, та насититись не зможеш, твій голод буде у твоїм нутрі. Набік відкладеш, але не сховаєш;а що сховаєш, те віддам мечеві. Ти будеш сіяти, але не жатимеш, будеш оливки давити, але олією маститися не будеш;і виноград, – але вина не питимеш” (Міх. 6, 13-15). Однак тим, що покаються, Бог обіцяє свою благодать. “Хто Бог, як Ти, що провину прощаєш і даруєш переступ останкові Твого спадкоємства? Він не затримає гнів свій повіки, бо любить милосердя. Він знову змилосердиться над нами, розтопче наші беззаконня. Ти кинеш у глибінь моря всі гріхи їхні” (Міх. 7, 18-20). 

Святий пророк Міхей дуже чітко провіщає народження Спасителя в Вифлеємі. “Ти ж, Вифлеєме–Ефрато, занадто малий єси, щоб бути між тисячами Юди. З тебе вийде мені той, хто має бути Володарем в Ізраїлі;Його походження із давніх-давен, з днів споконвічних” (Міх. 5, 1). 

Святий пророк Міхей помер своєю смертю, бо жиди боялися його вбити. Його мощі, за Божим об’явленням, було знайдено в часи Теодосія Великого на місці, де колись було його рідне село Морешет, коло Елевтерополя. 

__________
У той самий день
† Перенесення чесних мощів прп. Теодсія, ігумена Печерського

Тропар преподобного, глас 8: Православія наставнику, благочестя й чистоти учителю,* вселенної світильнику,* монахів богонатхненна окрасо, Максиме премудрий,* ученнями твоїми все просвітив ти, сопілко духовна,* моли Христа Бога, щоб спас душі наші. 

Кондак преподобного, глас 8: Послідовником Отців був ти, Преподобний,* наслідувавши їхнє життя,* учення, вдачу і стриманість,* молитву й чування.* Тому маючи сміливість перед Господом,* випроси прощення прогрішень і спасіння нам, що співаємо тобі:* радуйся, отче Теодосію. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР