ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 12 серпня 2017 р.

12.08.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.15,30-33:  «Благаю вас… ревно змагатися зо мною в молитвах за мене до Бога»

Коли говоримо про допомогу, в нас часто з’являється асоціація, що хтось допоможе нам фізично, або ми комусь допоможемо в тих чи тих матеріальних речах. Але апостол Павло нам говорить про іншу допомогу, про допомогу молитвою. Наскільки часто ми молимось, щоб допомогти іншим. Коли думаємо про допомогу для інших, ми майже завжди думаємо тільки про допомогу зовнішню, матеріальну. 

Апостол вказує на іншу допомогу, про яку ми здебільшого забуваємо, про допомогу нашою молитвою. Можемо молитись за будь-кого з друзів, ворогів, близьких, далеких і тих, які перебувають біля нас, тих, які померли чи живі. Усім можемо допомогти молитвою. Яке велике знаряддя маємо і як рідко його вживаємо!

*** 
Мт.17,24–18,4:  «Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Царство Небесне»

Кожен з нас мав справу з дітьми. Діти дуже довірливі. Часом їм дуже боляче, коли батьки або інші особи їх обманюють. Обман – це велика кривда для дітей. 

Бог ставить нам за приклад дітей, щоб ми порівняли, чи ми так само довіряємо Богові. Чи покладаємося на Господа у всьому, як діти покладаються на своїх батьків і не мають страху, бо знають, що батьки відвернуть будь-яку загрозу, яка може на них чатувати. Вони ніколи не мають у цьому сумніву. Чи ми є такими? Можемо повчитися цього в дітей – так само покладатися на Господа. 

Ми ж дуже часто прагнемо все контролювати, планувати. І це справді суттєво й важливо в нашому житті, але з досвіду знаємо, що не можемо завжди й повсякчас усього передбачити. Маємо зробити все, що від нас залежить, що в наших силах і змозі, а відтак не боятися покладатися на Бога, довіряти Йому. 

Так, як дитина віддає свою руку в руку батька чи матері й не переймається, куди заведуть її батьки, так і ми не лякаймося віддати своє життя в Божі руки, пам’ятаючи, що Бог запровадить кожного з нас туди, де найкраще.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

12.08.2017р. Б. / Святих апостолів Сили, Сильвана і тих, що з ними; Святого мученика Йоана, воїна; Святої мучениці Юліти

Святих апостолів Сили, Сильвана і тих, що з ними

Тропар, глас 3: Хор п’ятичисельний апостолів Христових піснями возхвалімо, Силу, Силуана, Крискента, Андроніка з Епенетом, бо вони ідольську оману викрили і, невірних у віру вловивши, моляться неустанно за всіх, які пам’ять їх величають. 

Кондак, глас 4: Галузками явились ви Христового винограду, грона плідні, мудрі, у чеснотах, вино нам спасіння виливаючи, яке приймаючи, радістю сповняємося, святкуючи всечесну вашу пам’ять, в час якої моліться за відпущення гріхів наших, Господні апостоли. 

Святий апостол Сила був одним з 70-ти учнів Христа Спасителя. Вперше про нього згадується в Діяннях апостолів (див. Ді. 15, 22), коли після Собору в Єрусалимі його разом з Юдою відправили супроводжувати святих Павла і Варнаву в дорозі до Антіохії. У цьому місті Сила затримався на довгий час, а потім разом зі святим Павлом вирушив в апостольську подорож. 

Вони пройшли Сирію і Киликію, засновуючи всюди Церкви, і прийшли до Дерби і Лістри, де взяли зі собою святого Тимотея. Уся ця подорож описана в житії святого апостола Павла. У Филиппах Силу і Павла схопили і посікли різками, а потім кинули до в’язниці. Тоді Бог учинив чудо:земля захиталася і всі двері самі відчинилися. Потім обидва апостоли навернули сторожа в’язниці. Вірогідно, що святий Павло призначив його єпископом Коринту ще до подорожі до Риму. Помер святий апостол Сила у глибокій старості природною смертю. 

Про святого Сильвана у своєму Першому посланні згадує апостол Петро, називаючи його “вірним братом” (див. Пт. 5, 12). А в Другому листі до коринтян про Сильвана згадує Павло, що разом з ним і Тимотеєм проповідував у Коринті (див. 2 Кор. 1, 19). Згідно з грецькими джерелами, Сильван (що був єпископом в Солуні) і Сила – дві різні особи, а згідно зі святим Єронімом, Сильван і Сила – це одна особа. 

Святого Крискента згадує апостол Павло у Другому листі до Тимотея, коли його просить, щоб прибув до нього, бо всі близькі йому розійшлися, зокрема Крискент пішов у Галатію (див. 2 Тм. 4, 10). Святий Крискент був єпископом Халкедону. Є згадки, що він проповідував Боже слово і в Галії (тепер це Франція), де заснував християнську громаду в Вієні і настановив єпископом свого учня Захарію. Потім повернувся до Галатії, де в часи цісаря Траяна помер мученицькою смертю. 

Про святого Епенета згадується у Посланні до римлян:“Вітайте Епенета, улюбленого мого, що є первісток Ахаї для Христа” (Рим. 16, 5), – це означає, що він перший у тих краях повірив у Христа Спасителя. Згодом святий Епенет став єпископом Картагени. 

Пам’ять святих Андроника і Юнії Христова Церква почитає 17 травня.

__________
У той самий день
Святого мученика Йоана, воїна

Було це в часи Юліяна Відступника. Просякла християнською кров’ю земля, в’язниці заповнили святі ісповідники та мученики. За наказом імператора було також ув’язнено сотника Йоана за те, що допомагав християнам, бо ж і сам він був християнином. Його у кайданах повели до Царгорода, а дорогою з ним поводилися дуже жорстоко. В Царгороді його кинули у в’язницю, аж до повернення імператора, який тоді воював з персами. У в’язниці святий Йоан боровся з різними спокусами, що нападали на нього. Йому перед очима поставали розкоші світу, а він молився день і ніч, осіняв себе знаком святого хреста і, поборовши душевного ворога, готувався до мученицької смерти. 

Але не так сталося, як гадалося. Юліян Відступник загинув на полі битви; на його місце став щирий християнин імператор Йовіян, він відкрив брами в’язниць, ісповідники вийшли на волю. Тепер Йоан цілковито віддався самітницькому життю, усе своє майно роздав бідним, а сам у чистоті, в молитві, постах і добрих ділах закінчив своє життя. Перед смертю попросив, щоб поховали його на місці, де хоронять бідних. Волю святого виконали. Згодом, через багато років, тіло святого мученика знайшли нетлінним. Мощі святого Йоана воїна перенесли до Царгорода і поховали в церкві святого Йоана Богослова, а Бог прославив їх численними чудами. 

__________
У той самий день
Святої мучениці Юліти

Житіє святої Юліти, зокрема про її мученицький подвиг, розповідає святий Василій Великий у похвальній бесіді, яку виголосив у роковини її смерти. Була Юліта багатою, знатного роду, чесною і дуже побожною християнкою з Кесарії Кападокійської. Один поганин загарбав частину її майна, а коли дійшло до суду, то оскаржив її в тому, що вона сповідує Христову віру. А тоді християни були позбавлені усіх прав, для них не було суду, а їхні маєтки вільно було грабувати. Суддя пригрозив Юліті, щоб зреклася своєї віри, бо інакше втратить увесь свій маєток і отримає присуд – смерть. Але свята відповіла з гідністю, що пасувала слузі Христа Спасителя. За це її було засуджено на спалення живцем. Присуд свята Юліта прийняла з великою радістю. До плачучих жінок, що були з нею, вона звернулася з гарячим прощальним словом, закликавши їх охоче приймати за Христову віру всі терпіння. І сама ввійшла у призначене для неї багаття. А полум’я, як колись святого Полікарпа, неначе ослоною оточило святу Юліту і не торкнулося її тіла навіть тоді, коли душа мучениці вже полинула до неба. Тіло святої поховано в найкращій церкві міста, а Бог прославив мощі святої мучениці численними чудами. Зокрема, за заступництвом святої Юліти гірка вода у криницях міста перемінилася у солодку. Нехай же їй буде вічна честь і слава. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

пʼятниця, 11 серпня 2017 р.

11.08.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Кр.1,12–20:  «Що ми – ваша слава, як і ви – наша в день Господа нашого Ісуса Христа»

Всі ми у світі взаємозв’язані. Якщо я роблю щось добре, тим самим я потягаю і «заражую» цим добром інших. Якщо хтось робить щось добре, так само мене потягає цим. І зворотно – так само стається зі злом. 

Тому коли чинимо добро, ми являємо Бога для інших. Коли інші роблять щось добре, то також дають нам побачити Господа, якому вони дозволяють діяти через них. Тож робімо добро на збудування одні одних і на проповідування Господа нашого Ісуса Христа!

*** 
Мт.22,23-33:  «Бог – не мертвих, але Бог живих»

У кожній людині є внутрішня спрага й потреба шукати Бога. Тому ми стараємося приходити до храму, виконувати ті чи інші релігійні практики. Кожен із нас чинить це по-своєму, в міру свого виховання, становлення. Однак нам складно побачити, що Господь не є Богом далеким, а бере реальну, активну участь у житті кожного з нас. 

Наше життя – це не набір якихось випадковостей. Господь присутній за кожною подією в моєму житті: я не випадково народився в певному народі, у певний історичний час, мав таких батьків – це все дав мені Бог. І тому Бог від нашого народження аж до відходу у вічність бере активну участь у нашому житті. І так, як ми можемо мати стосунки з живою людиною, вчімося будувати стосунки з живим Богом. 

Тому прожити життя – це не тільки виконувати ті чи інші обов’язки, але жити в Божій присутності, бачити Бога за всім, що відбувається. І тоді кожна подія нашого життя немовби оживе, бо в усьому будемо зустрічатися з нашим Господом.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

11.08.2017р. Б. / Святого мученика Каленика; Святої дівомучениці Серафими

Святого мученика Каленика

Тропар, глас 4: Мученик твій, Господи, Каленик, у своїм стражданні прийняв нетлінний вінок від тебе, Бога нашого;мавши бо твою силу, він переміг мучителів і подолав нікчемне зухвальство демонів; його молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 2: Горішнє красне достойно нині унаслідував єси, Христовою бо любов’ю вельми запалившись, на вогонь, Калениче, мужньо пішов єси, Йому ж і нині предстоячи, не перестань молитись за всіх нас. 

Ім’я Каленик – означає “прекрасна перемога”. І справді, святий мученик здобув прекрасну перемогу над поганством і дав прекрасне свідчення Христової віри. Постраждав він у Ганграх Пафлагонійських. Родом був із Киликії, проповідував слово Боже і навертав поган. У галатському місті Анкирі його привели до мучителя Сакердона і він сміливо визнав перед ним Христа Спасителя. За це його жорстоко побили жилами, а потім залізом шматували живе тіло. Потім мучитель наказав натягти йому на ноги чоботи, з гострими цвяхами всередині, і перед кіньми гнати до Гангр, де святий мученик недавно навернув до Христової віри дуже багато поган. Мучитель хотів публічно покарати святого Каленика, щоб новонавернені налякалися і зреклися святої віри. Дорогою до міста воїни, що вели мученика, вмлівали від спраги, така була страшна спека. Святий Каленик помолився до Бога – і враз зі скелі потекло джерело холодної води. У Ганграх мучитель велів кинути святого мученика в вогненну піч. Так слуга Божий отримав вінець мученика. Однак тіло святого не згоріло і вірні його чесно поховали. Згідно з Часословом, святий Каленик помер 290 р. 

__________
У той самий день
Святої дівомучениці Серафими

Це діялося в часи правління імператора Адріяна (117-138). У домі багатої і славної родом Савини перебувала діва з Антіохії Серафима, яка навернула Савину до Христової віри. Староста Вирил, довідавшись про це, наказав святу діву схопити й ув’язнити. На суді вона сміливо визнала, що ісповідує Христа Спасителя і що жодні муки не змусять її зректися Христової віри. 

Тоді староста задумав диявольський вчинок: він велів двом поганським юнакам збезчестити дівицю. Та Господь Бог у чудесний спосіб урятував її. Щойно поганські юнаки з грішними намірами підійшли до Серафими, як тут же впали на землю, немов вражені громом, – їхні тіла їх не слухалися. І лиш тоді, коли свята діва, помолившись до Господа Бога, сказала:“В Ім’я Господа нашого Ісуса Христа, встаньте на ноги ваші”, – здоров’я повернулося до них. 

Однак це чудо жодною мірою не вплинуло на катів. Староста Вирил наказав припікати святу діву свічками, а потім бити її палицями, але через необережність катів і сам отримав такий сильний удар по голові, що через 3 дні осліп. Та перед цим він наказав святу Серафиму стяти мечем. Тіло мучениці чесно поховала Савина. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

четвер, 10 серпня 2017 р.

10.08.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Кр.1,1–7:  «Бо як маємо в нас надмір Христових страждань, так є в нас через Христа й надмір утішення»

Дуже важливо бачити за всім, що діється в нашому житті, Бога. Звичайно, у нашому житті ми хочемо, щоб було якомога більше гарних митей, шукаємо тих чи тих приємних ситуацій, подій. А зворотно, коли приходять труднощі, проблеми і клопоти, ми їх уникаємо, хочемо, щоб це якомога швидше минуло. Однак одне і друге дане Господом. 

Що б не відбувалося в нашому житті, стараймось побачитись і зустрічатись завжди з Богом. Що би не ставалося в житті, ми розумітимемо, що це дає мені Господь, що через це й у цьому приходить до мене Бог. Тоді ми навчимося приймати Бога в радості та в горі!

*** 
Мт.21,43-46:  «Відніметься від вас Царство Боже й дасться народові, що буде приносити плоди його»

Щиро кажучи, ми ніколи не усвідомлюємо, що маємо у своєму житті якусь особливу місію, покликання, завдання. Як не прикро, але так є. Однак Бог дуже очікує, щоб кожна людина принесла добрі плоди у своєму житті. Саме тому Господь каже, що відніметься Царство Боже і дасться народові, який буде приносити його плоди. 

Кожен із нас здатний принести плоди у своєму житті. І дуже важливо для кожного з нас усвідомити: я здатний, я спроможний, я маю всі можливості приносити плоди, я маю для цього все. 

І кожна життєва ситуація, кожна подія, кожні обставини: милі чи немилі, важкі чи неважкі, легкі чи проблематичні – є доброю нагодою приносити плоди. І тому ми або приносимо плоди, або їх не приносимо. Не буває ситуацій нейтральних, як ми себе дуже часто тішимо. У кожній життєвій ситуації Бог очікує і сподівається, щоб ми приносили плоди.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

10.08.2017р. Б. / Святих апостолів і дияконів Прохора, Никанора, Тимона і Пармена; Святого Інокентія, папи Римського

Святих апостолів і дияконів Прохора, Никанора, Тимона і Пармена

Тропар, глас 3: Апостоли святі,* моліть милостивого Бога,* щоб відпущення прогрішень подав душам нашим. 

Кондак, глас 1: Дияконами чесними, і очевидцями Слова, і посудинами вибраними явились віри ви, Никаноре, Прохоре, Пармене і Тимоне, славнії, тому днесь священну пам’ять вашу святкуємо, у веселості серця вас ублажаючи. 

Святі апостоли настановили сімох дияконів, які мали проповідувати та опікуватися вдовами і сиротами. Імена тих дияконів були:святий Стефан (його пам’ять вшановуємо 27 грудня і 2 серпня), святий Филип (11 жовтня), святі Прохор, Никанор, Тимон, Пармен і (відступник) Миколай. 

Святий Прохор товаришив в апостольській подорожі святому Петрові. Згодом був вірним учнем євангелиста Йоана і перебував з ним на острові Патмос. Потім став єпископом в місті Никомидії, у Витинії. Постраждав в Антіохії, де прийняв мученицьку смерть. 

Святий Никанор постраждав разом з двома тисячами вірних у той самий день, коли було каменовано первомученика Стефана. Згідно з іншими джерелами, святий Никанор проповідував на Кипрі і там постраждав за часів імператора Веспасіяна. 

Святий Тимон став єпископом міста Бостра, в Аравії. Жиди і погани кинули його в вогняну піч, а коли вогонь йому не спричинив шкоди, тоді його розіп’яли на хресті. 

Святого Пармена було замучено в апостольські часи в місті Филипи. 

Сьомий з дияконів, Миколай, став єретиком і засновником николаїтської секти, яка дозволяла різні гріхи, а умертвлення тіла вважала непотрібним. З секти згодом потекли скверни і нечистоти, сповнені блудів. 

__________
У той самий день
Святого Інокентія, папи Римського

Святий Інокентій народився в містечку Альбано, поблизу Риму. У 402 р., після Анастасія І (399-401), його вибрали папою і він засів на Петровому престолі. Для Риму були це страшні часи. Алярик, вождь ґотів, нищив усе довкола. Папа Інокентій проповідував у Римі слово Боже, приводив до покаяння, просвіщав поган, яких у Римі тоді була більшість. Крім того, пильнував він також і справ усієї Христової Церкви. До нього (ще поки він став папою) писав святий Василій Великий і просив поради, як протидіяти єресі аріян. А коли злоба і каїнова затятість прогнали святого Йоана Золотоустого з Царгорода, то великий святитель повідомив про це папу Інокентія, а той велів у Римі постити в знак смутку, який охопив усю Христову Церкву. У листі до святого Йоана папа заохочував його до витривалости, а в листах до єпископів і царгородського народу обстоював невинного пастиря. Він послав до імператора Аркадія посольство, а коли побачив, що той явно підтримує ворогів Йоана Золотоустого, то кинув клятву на імператора, на його дружину Євдокію, на Олександрійського патріярха Теофіла і всіх противників святого Йоана. 

У тяжку хвилину, коли Алярик став загрожувати Римові, він визвався бути посередником між Аляриком та імператором Гонорієм, однак йому не вдалося захистити Рим від варварського грабунку, за винятком храму святого Петра. Папа Інокентій був прикладом життя, посвяченого Богу. Попри своє високе достоїнство, був дуже смиренний, жив в убогості, дні і ночі проводячи в молитві. Помер 12 березня 417 р., правив Христовою Церквою п’ятнадцять років. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

середа, 9 серпня 2017 р.

09.08.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.16,4–12:  «Надіюсь бо деякий час у вас перебувати, коли те Господь дозволить»

Який гарний приклад подає нам апостол Павло. Він мав дуже різні плани, наміри, багато проповідував, багато подорожував, мало затримувався на місці. Щоб все це робити, мусів складати плани, мати певні задуми. Однак поряд із цим він завжди шукав Божої волі. Він, певно, «пропонував» Господеві свої плани, але завжди вибирав те, чого від нього чекав Бог. Це було для нього найбільшим добром. 

І так само для нас пізнавати і чинити Божу волю – це правдиве і найбільше добро. Ще ніхто ніколи не був засоромлений, якщо хотів подобатися Богові. Бо хоч і на землі така людина, яка живе для Бога і Його Царства, може не завжди отримати своєї нагороди, то точно отримає її у Вічності.

*** 
Мт.21,28-32:  «Митарі й блудниці вас випереджують у Царстві Божім»

Для нас можуть видаватися дивними ці слова нашого Спасителя. Коли людина чинить гріх і зло, однак має відвагу собі в цьому признатися, то це вже є добра основа до навернення і перемін. 

Ісус Христос каже, що Він прийшов не до праведників, а до грішників. Чому так? Тому що Бог прагне допомогти кожній людині, бо любить кожну людину – однаково праведника й грішника. Але ця Божа поміч може прийти лише туди, де хтось відчуває в цьому потребу. Лише тоді, коли особа усвідомлює свої гріхи, слабкості, немочі, вона може отримати від Бога допомогу. Це подібно до того, як є з хворобою: лікарі ж не бігають за людьми, намагаючись кожного вилікувати. Людина, яка усвідомлює себе хворою, приходить до лікаря – і він її лікує. Так само й людина, яка відчуває, що має потребу в Божій помочі, приходить до Господа – і Він допомагає їй. 

Саме тому Господь каже, що митарі й блудниці випередять інших у Царстві Небесному, – значить, вони усвідомили свій стан гріховності. Не ті, які чинять гріх, випередять інших, а ті, які свідомі свого гріха й свідомі свого стану, але прагнуть змінитися з Божою поміччю. 

Бог є Той, який завжди прагне нам допомогти, але Він може допомогти лише тоді, коли будемо відчувати потребу в Його помочі.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

09.08.2017р. Б. / Святого великомученика і цілителя Пантелеймона; Преподобної Анфіси

Святого великомученика і цілителя Пантелеймона

Тропар, глас 8: Звання високе лікарського уміння прийнявши, славний,* через науку священного Єрмолая,* возлюбив Ти благочестиву віру матері Твоєї.* За неї, радіючи, мужньо пострадав Ти* і прийняв благодать недуги зціляти.* Тому й наші недуги зціли, щоб ми похвалами почитали твою пам’ять,* великомученику Пантелеймоне. 

Кондак, глас 5: Як наслідувач милостивого Ти і благодать оздоровлень від нього прийняв,* страстотерпче й мученику Христа Бога.* Молитвами твоїми душевні наші недуги зціли,* повсякчас відганяючи спокусника від тих, що з вірою кличуть:* Спаси нас, Господи. 

Святий Пантелеймон (“всемилостивий”) називався властиво Пантелеон (“в усьому лев”). Народився він у Витинії, в місті Никомидії. Його батько був поганин, чоловік дуже багатий, на ім’я Евсторгій, а мати була християнка і називалася Евдулія. Саме вона у серці свого маленького сина заклала перше зеренце Христової віри, але невдовзі померла, і Пантелеймон був вихований у поганстві. Батько послав його до школи, а потім віддав на навчання лікарській справі славному лікареві Євфросину. Юнак швидко все схоплював, і сам імператор Максиміян часто запитував про Пантелеймона, бо хотів його з часом взяти у свій двір. Та одного разу юнак, ідучи до свого вчителя, зустрів поважного, чесного старця на ім’я Єрмолай, що був християнським священиком, – одного з небагатьох, що врятувалися від переслідувань мучителя Максиміяна. Відтоді юнак часто відвідував Єрмолая, вони довго розмовляли про Христову віру – і в серці Пантелеймона почали виринати спомини дитячих літ. Він став довго роздумувати про Христову віру і духом був уже християнином. Одного разу він побачив мертву дитину, що лежала посеред вулиці, а біля неї змію, яка вкусила її. Пантелеймон узяв дитину за руку і сказав:“Іменем Ісуса Христа, встань до життя!” – і дитина воскресла. Тоді не гаючись він поспішив до Єрмолая і прийняв хрещення. 

Батько, довідавшись про це, дуже занепокоївся, бо боявся, щоб про навернення Пантелеймона не стало відомо імператорові. Хоч син і переконав його у правдивості Христової віри, однак прийняти хрещення він не хотів. Пантелеймон уже закінчив науку і лікував хворих у себе вдома. Якось привели до нього сліпого, якому жоден з лікарів Никомидії не міг уже допомогти. Пантелеймон сказав хворому, що зцілить його, і в присутності свого батька промовив до нього:“Іменем Христа Спасителя, нехай твої очі бачать”, – і сліпий прозрів. А батько святого Пантелеймона прозрів душею і прийняв хрещення, невдовзі після цього він помер. 

Слава про молодого лікаря, що зцілює сліпих, поширилася усім містом;хворі поспішали до нього, до того ж він не брав платні. Весь батьків маєток він роздавав бідним, а сам відвідував ув’язнених за віру християн, був для них утішителем у нещасті. Довідалися про це його заздрісники, інші лікарі, й донесли імператорові, що Пантелеймон – християнин, а як доказ привели оздоровленого сліпця. Імператор запитав того, яким чином його вилікував Пантелеймон?

“Іменем Христа Спасителя уздоровив мене”, – відповів той. 

“І ти віруєш, що Христос уздоровив тебе?” 

“Вірую!” – відповів зцілений. Тоді імператор велів його стяти мечем.
Коли привели на суд Пантелеймона, той сміливо визнав Христа Спасителя. Тоді імператор віддав святого на найстрашніші муки. Тіло його шматували залізними цвяхами, потім кинули у котел з розтопленим оловом, після цього, прив’язавши до ніг важкий камінь, кинули у глибоку воду, та, завдяки Божій допомозі, всі ці муки не завдали святому жодної шкоди. Тоді на нього випустили диких звірів, а ті лизали йому ноги. Багато поган, побачивши це, навернулося;один лиш імператор, закаменілий у своїй злобі, усе це вважав чарами. 

“Чи правда, що тебе навернув до християнства старець Єрмолай?” – запитав імператор.

“Правда”, – відповів святий Пантелеймон, бо вже знав з Божого об’явлення, що Єрмолай також має прийняти вінець мученика. Імператор наказав схопити Єрмолая, але старець сам прийшов, разом зі своїми служителями Єрмипом і Єрмократом. Суд був короткий:вони визнали Христа Спасителя, сказали, що ніколи Його не зречуться, і за це їх тяжко мучили, а під кінець стяли мечем. Після них і святий Пантелеймон прийняв таку ж смерть.
Коли святого мученика прив’язали до дерева, він став уголос молитися і своєю молитвою зворушив серця воїнів, що мали його скарати на смерть, – так, що вони стали відмовлятися це зробити. І лиш тоді, коли святий упімнув їх, що вони є під послухом, всі з плачем поцілували його, а один врешті-решт стяв йому голову. Бог прославив святого Пантелеймона тим, що тіло його залишилося нетлінним, а мощі мали силу зцілювати різні хвороби. Сотні хворих біля його мощей були в чудесний спосіб оздоровлені. Згодом мощі святого перенесли до Царгорода, а частина їх донині зберігається на горі Атон. Святий Пантелеймон прийняв мученицьку смерть 27 липня 305 р. Пам’ять святого великомученика Пантелеймона здавна почитали на Русі. У богослуженнях його споминається при посвяченні води, в молитвах над хворими і під час уділення таїнства єлеопомазання. 

__________
У той самий день
Преподобної Анфіси

На шляху з Кападокії до Царгорода, в Пафлагонії, лежав жіночий Мантинейський монастир, ігуменею якого була Анфіса. У тому монастирі спасалося дев’яносто монахинь. Преподобна Анфіса була дочкою воєводи, вона дуже рано зреклася світу і молодою дівицею жила в печері. Згодом свята познайомилася зі старцем Сисинієм, який став її провідником у монашому житті. А коли побудувала монастир, то слава про її святість поширилася по всіх околицях. 

Були це часи, коли лютий імператор Костянтин Копроним переслідував усіх, що почитали ікони. Сотні монахів він ув’язнив, наказував виколювати їм очі, обрізати язики, носи, вуха, бороди обливати смолою і підпалювати. Послав він своїх посіпак і до преподобної Анфіси, щоб вони змусили її відмовитися від почитання ікон. А коли свята навіть чути про це не захотіла, то її, разом з іншими монахинями, побили жилами аж до крови, а на голови їм клали розпечені образи, мальовані на блясі. Потім преподобну Анфісу було заслано на острів Малеон. На прохання цариці її більше не переслідували, а коли цариця народила доньку, то на честь святої її назвали Анфісою (згодом ця дочка в монастирі відмолювала гріхи свого лютого батька). Мук преподобна Анфіса зазнала 754 р., а рік її смерти не відомий. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

вівторок, 8 серпня 2017 р.

08.08.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.15,29–38:  «Протверезіться належно та не грішіть, бо деякі з вас Бога не знають»

Ми багато знаємо про Господа, про християнство, катехизмові правди віри. Розуміємо, як би мали ми поводитись, як християни, можемо багато інших навчати, настановляти, вказувати.  Однак бачимо, яким, часто далеким, є наше християнське життя від того, яким воно б мало бути. Іноді ми так живемо, немов би Бога не існувало, живемо так, немов би ми були володарями свого життя. 

То ж зрозуміймо, що Бог є, ми ходимо перед Ним і живемо перед Його лицем. Пізнаймо Бога, перестаньмо грішити й ідімо до святости.

*** 
Мт.21,23-27:  «Якою владою Ти це чиниш? Хто Тобі дав цю владу?»

Бачимо, що Ісус Христос не дає їм відповіді. Просто вказує на особу Йоана Хрестителя, бо саме Йоан свідчив про Нього. Юдеї боялися відповісти Христові, тому що вони не могли подивитися правді в очі, прийняти свідчення Йоана. 

Так, як Христос діяв тоді, так Господь і досі діє в нашому житті. Тільки треба хотіти побачити Божу присутність у нашому житті. Бог постійно промовляє до нас через ті чи інші події. Він постійно прагне нам щось сказати. Господь кожному з нас має що сказати. Наше сумління, яке є голосом Божим, також нам дуже часто багато говорить. Отже, маємо бути готовими почути цей голос Божий, який промовляє через наше сумління, почути Бога через події, які стаються в нашому житті. Бо ж Господь діяв і діє, лиш би ми бажали побачити Його за всім, що відбувається в нашому житті. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

08.08.2017р. Б. / Святого священномученика Єрмолая і тих, що з ним; Святої преподобномучениці Параскеви

Святого священномученика Єрмолая і тих, що з ним

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у страданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого, * мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * Їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 4: Як святитель благочесно живши і священномучеництва вінець прийняв єси. Ідольські жертви загасив, добрим пастирем Христового стада був єси, премудрий, і Пантелеймона істинний учитель. Тому почитаємо тебе піснями, взиваючи:від бід ізбав нас завжди молитвами твоїми, Єрмолає, отче наш. 

(Житія святого священномученика Єрмолая і тих, що з ним, подано в завтрашньому житії св. Пантелеймона)

__________
У той самий день
Святої преподобномучениці Параскеви

Тропар, глас 1: Зусилля маючи гідне імені твого, рівнойменну тобі віру як співжительку вибрала єси, Параскево переможна, тому зливаєш зцелення і молишся за душі наші. 

Кондак, глас 8: Страстотерпиці, вірні, пісню Параскеві, прийдіте, суголосно заспіваймо, озоряє бо чудесами світ, відганяючи тьму омани, подаючи вірним благодать независну, тим які зовуть:радуйся, мученице многострадальна. 

Поблизу Риму жило побожне подружжя Агатон і Политія. Бог дав їм доньку, а що народилася вона в п’ятницю, то назвали її Параскева, що з грецької означає – п’ятниця. Вони виховали її по-християнськи, але невдовзі померли. Свята дівиця роздала все майно вбогим і ходила по околиці й проповідувала Христа. Злобні жиди оскаржили її перед імператором Антонієм Пієм (138-161), а той наказав віддати її на муки. На голову святої наклали розпечений залізний шолом, а потім її кинули котел з киплячою смолою, але ті муки не завдали їй жодної шкоди. Імператор зрозумів, що це чудо, злякався і відпустив святу діву на свободу. Згодом у Галії князь Асклипій наказав кинути Параскеву на пожирання величезному змієві, але дівомучениця перехрестилася – і змій здох в її ногах. Побачивши це, Асклипій навернувся до Христової віри. Та пізніше мучитель Тарасій наказав святу діву після тяжких мук стяти мечем. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

понеділок, 7 серпня 2017 р.

07.08.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.15,12–19:  «А коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша»

Апостол Павло звертає принципово увагу на подію воскресення Христового. Саме ця подія – основа християнства. Для нас воскресення настільки важливе саме через те, що ми отримали вічне життя. І через свою смерть і воскресення Господь робить нас учасниками життя вічного. 

Основна ціль християнства – вказати людині на життя вічне, якого вона стала учасником через смерть і воскресення Ісуса. Утім чи ми свідомі цього і наскільки від цього змінюється наше життя. Чи ми вповні використовуємо цю нагоду прилучитися до вічности?

*** 
Мт.21,18-22:  «І все, чого проситимете в молитві і з вірою, одержите»

Практично всі чуда, про які ми читаємо в Євангелії, відбуваються лише тоді, коли в людей є віра. За Христом ходили тисячі людей, натовпи, однак тільки одиниці зцілялися через віру. Так, як діялося тоді, діється і тепер – віра для нас є тим знаряддям, яке забезпечує наші стосунки з Богом. 

Апостол Павло каже, що все можливо для того, хто вірує. У Бога немає речей неможливих і, образно кажучи, Бог узалежнюється саме від нашої віри, адже лише тоді Бог може діяти в нашому житті. Коли придивитися до нашого життя і нашої молитви, то дуже часто знаходимо Богові оправдання, чому Він не дає нам того чи іншого: Бог не дає, бо я недостойний, бо я грішний. 

Бог не потребує нашого оправдання, Бог потребує нашої віри.

+ВЕНЕДИКТ

07.08.2017р. Б. / Успення святої Анни, матері Пресвятої Богородиці; Святої Олімпіяди; Святої Євпраксії

Успення святої Анни, матері Пресвятої Богородиці

Тропар, глас 4: Життя родительку – чисту Богоматір* в утробі носила Ти, богомудра Анно.* Тому, у славі радіючи, нині переставилася Ти до небесного прийняття,* де житло тих, що веселяться,* просячи прогрішень прощення* для тих, що в любові Тебе почитають, присноблаженна. 

Кондак, глас 2: Прародичів Христових пам’ять празнуємо,* з вірою просячи їх помочі,* щоб ізбавилися від усякої скорби всі, що кличуть:* Бог наш з нами, що їх прославив, як і благоволив. 

Святий Йоаким походив з коліна Юди і був потомком царя Давида. Свята Анна, його дружина, була дочкою священика Маттана і Марії, його жінки. Маттан і Марія мали три дочки:Марію, Совію та Анну. Марія вийшла заміж і народила двох дочок:Саломію і Марію. Совія вийшла заміж і народила Єлисавету. А Анна вийшла за Йоакима і стала матір’ю Пречистої Діви. Отож Саломія і Марія були рідними сестрами, дочками Марії, і внуками Маттана і Марії. А для Єлисавети, доньки Совії, і для Пречистої Діви Марії, доньки Анни, Саломія і Марія були двоюрідними сестрами. 

Саломія вийшла заміж і мала двох синів:Якова Зеведея і Йоана Євангелиста. Марія (рідна сестра Саломії) вийшла заміж за Клеопу і мала двох синів:Якова і Йосифа. Єлисавета вийшла заміж за Захарію і мала сина Йоана Предтечу. А Пречиста Діва Марія породила Ісуса Спасителя. 

Таким чином Яків Зеведей, Йоан Євангелист, Яків та Йосиф, Йоан Предтеча і Ісус Xристос були троюрідними братами, бо їхні матері були двоюрідними сестрами. І сьогодні також троюрідні називаються братами, як і в біблійні часи. Тому Яків Заведей і Йоан Євангелист, Яків і Йосиф, Йоан Хреститель і Ісус Христос відповідно до звичаю називатися братами, хоч і були вони ріднею у третьому коліні. 

А тепер подивимося, як про це пишуть святі Євангелія. Так, у євангелиста Йоана читаємо:“А при хресті Ісусовім стояли Його мати, сестра Його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина” (Йо. 19, 25). Отож, як бачимо, Марія Клеопова була двоюрідною сестрою Пречистої Діви. Про Марію Клеопову згадує і євангелист Марко, коли розповідає про розп’яття Христа:“Були й жінки, що дивилися здалека. Між ними була Марія Магдалина, Марія, мати Якова Молодшого та Йосифа, і Саломія” (Мр. 15, 40). З цього бачимо, що Яків Молодший і Йосиф були синами Марії Клеопової. Тих таки Якова і Йосифа жиди називали братами Ісуса, як про це згадує євангелист Матей (див. Мт. 13, 55). 

Отож тепер нам зрозуміло, що Яків і Йосиф, сини Марії Клеопової, двоюрідної сестри Пречистої Діви, були троюрідними братами Христа Спасителя. Дорогі браття! Є речі, про які чоловік не рад би й згадувати, але згадати мусить. Злоба грішних людей привела до того, що у своїй глупоті і ненависті до Господа Бога вони вголос хулять Ісуса Христа і Пречисту Діву. По галицькій землі розкидають найбезличнішу і найбезбожнішу книжку, в якій вигадують найбільшу злобу, яку могло видумати пекло, – що Ісус Христос мав рідних братів, – і тим плюгавим богохульством виявляють до Пречистої Діви Марії найбільшу зневагу. І ось, коли я почав писати житіє праведних богоотців Йоакима і Анни, прийшов до мене один чесний юнак і каже так:“Мені казав один чоловік, що Ісус Христос мав братів і що про це пише святе Євангеліє, зокрема євангелист Матей”. 

І я відповів йому:“Добре, чесний юначе, що ти прийшов до мене. Ось книга святих Євангелій, дізнаємося, що вони пишуть”. І ми прочитали у євангелиста Матея ті слова, які фарисеї говорили про Ісуса:“Хіба Він не син теслі? Хіба не Його мати зветься Марія, а Його брати:Яків, Йосиф, Симон та Юда? І Його сестри хіба не всі між нами?” (Мт. 13, 55-56). 

Тепер подивімося, що пише євангелист Марко, коли Ісус Христос страждав на хресті:“Були й жінки, що дивилися здалека. Серед них була Марія Магдалина, Марія, мати Якова Молодшого та Йосифа, і Саломія” (Мр. 15, 40). Що на це скажеш, юначе? Матір Якова і Йосифа називалася Марія, яку святий Марко трохи нижче називає то “Марія, мати Йосифа” (Мр. 15, 47), то “Марія, мати Якова” (Мр. 16, 1). І ця Марія не була матір’ю Ісуса Христа, бо святе Євангеліє завжди виразно називає Пречисту Діву “Мати Його”. А що ж то за Марія, мати Йосифа або Якова? У євангелиста Йоана читаємо:“А при хресті Ісусовім стояли Його мати, сестра Його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина” (Йо. 19, 25). Та Марія, жінка Клеопи, була матір’ю Якова і Йосифа, то чи могли Яків і Йосиф бути рідними братами Ісуса Христа, якщо мали іншу матір? 

Ні, вони не могли бути рідними братами. Однак їх називають братами Ісуса, бо вони були синами Марії Клеопової, двоюрідної сестри Марії, Матері Ісуса. 

Ми навмисно дуже докладно пояснили це і гадаємо, що тепер кожен усе зрозумів. І просимо вас про одне. Богохульник не відійме слави і блиску ані Пречистої Діви, ані великої тайни воплочення Сина Божого. Але цей тяжкий гріх мечем прошиває груди Пречистої Діви, ранить її, бо Пречиста Діва не хоче, щоб хоч якийсь гріх зневажав Її Сина. А ми, які так любимо Пречисту Діву, своїми молитвами воздаймо Їй славу і хвалу за всі зневаги грішників. І заплачмо, гірко заплачмо над нашим народом, з якого кожен безбожник, кожен неук і крикун має право зневажати Христову віру. 

Так, мимоволі, ми відійшли від предмету нашої розповіді. Святі Йоаким і Анна мали багатий маєток, доходи з нього ділили на три частини:одну давали на храм, другу – на бідних, а з третьої жили. І слід нам сказати, що були це люди святі, якщо Господь Бог вибрав їх на батьків Пречистої Діви. Прожили вони разом п’ятдесят літ і одним лиш журилися, що Бог не благословив їх дітками, бо у жидів уважалося це карою за гріхи. У своєму смиренні вони вважали себе недостойними Божої ласки і всю журбу жертвували Богу, молилися і чинили добрі діла.

Одного разу, коли Йоаким зробив багату пожертву на Єрусалимський храм, тодішній архиєрей Ісахар не хотів прийняти тих дарів, бо походили вони від бездітного чоловіка. А один зі священиків, на ім’я Рувим, вголос став закидати Йоакимові, що то Господь карає його бездітністю за гріхи. Журба огорнула серце праведного Йоакима і він пішов у полонину, де паслися його стада, там плакав, молився до Бога і постив сорок днів. 

І праведна Анна не припиняла молитися, і часто сльози текли з її очей, коли думала, що це Бог карає їх бездітністю. Особливо жаль душив її душу тепер, коли вона дізналася, як у храмі їх прилюдно осуджували у гріхах. Одного разу в садку вона побачила гніздо з пташенятами. І така журба її охопила, що вилилася з її серця голосною молитвою:

“На кого я подібна, ні на птиць небесних, ні на звірів земних. Усі вони тішаться своїми дітками. Навіть земля родить хліб для людей. Лиш одна я бездітна на світі. Всі приходять до храму зі своїми приносами, всіх, що стали батьками, почитають, а я відкинена навіть від храму мого Бога. Господи Боже мій! Ти дав Сарі сина Ісаака в глибокій старості;Ти дав Анні сина, пророка Самуїла, вислухай і мою молитву. Ти знаєш, Господи, як народ безчестить бездітність. Дай мені стати матір’ю, щоб ми могли наше дитя принести Тобі в жертву і величати Твоє милосердя!” 

І коли вона так молилася, став перед нею світлий Божий ангел і сказав:“Анно, Бог вислухав твою молитву, і плач твій, і сльози дійшли до Нього, і ти будеш матір’ю благословенної дочки, через яку зійде благословення і спасіння цілого світу. Ім’я Її буде Марія”. 

Свята Анна, втішена, дала обіт, що своє дитя посвятить на службу Богові, і поспішила до Єрусалиму, щоб подякувати Господу в Його храмі. У тому ж часі явився ангел і святому Йоакимові, що молився та постив на самоті, і благовістив йому цю радісну вістку. А як знак правдивости цього благовіщення велів йому йти до Єрусалим, де в храмі, біля Золотих воріт, зустріне Анну, свою дружину. І так сталося. 

Невдовзі Анна народила дочку і дала Їй ім’я Марія. А коли Марії виповнилося три роки, батьки віддали Її на службу Богові в Його святиню. Невдовзі після цього помер святий Йоаким. Свята Анна перебралася до Єрусалиму і жила там при храмі до часу, коли Пречистій Діві виповнилося одинадцять років, за іншими джерелами, – аж до Різдва Христа Спасителя.
Христова Церква вшановує пам’ять праведних Йоакима й Анни на всіх найважливіших богослуженнях, а також під час Божественної літургії, на проскомидії. Нехай їхні молитви будуть щитом для нас у кожній годині. Через них – до Марії, через Марію – до Ісуса. 

__________
У той самий день
Святої Олімпіяди

Батьки святої Олімпіяди, люди дуже побожні (батько називався Анисій, імени матері не знаємо), залишили свою дочку сиротою, одну-однісіньку. А що були вони люди високого достоїнства, то лишили їй також дуже великий маєток. Заопікувалася сиротою Теодосія, сестра святого Амфілохія (пам’ять його вшановуємо 23 листопада), а в християнських чеснотах утвердив святу діву великий учитель Григорій Богослов. Тож і не дивина, що Олімпіяда засяяла всіма чеснотами і стала окрасою Христової Церкви. Вона була заручена з чесним юнаком Невредієм, але той помер ще до весілля. Свята дівиця вирішила не виходити заміж й уся посвятилася служінню єдиному Богу. Не можна описати ту ревність, з якою вона допомагала бідним. Маєток свій уважала їх власністю і роздавала всім, кому лиш могла допомогти. Бог, крім багатства, наділив її надзвичайною красою, й імператор Теодосій Великий хотів одружити її зі своїм кревняком Елпідієм, але Олімпіяда відмовила. Тоді розгніваний імператор під приводом, що вона марнує майно батьків, призначив їй опікуна, який став управляти її маєтком. Святу діву боліло, що вона тепер не може допомагати бідним. Тоді вона написала листа до імператора, в якому просила дозволити їй роздати майно убогим. 

Імператор невдовзі дозволив їй самій управляти власним маєтком, бо, як сказав, така мудра і чеснотлива діва, як Олімпіяда, сама найліпше знає, що має робити. І справді, вона знала:підтримувала бідні церкви, була матір’ю для сиріт і захисницею вдів. Паладій, що описав її житіє, пише так:“Я своїми очима бачив ангельське життя цієї блаженної діви, бо був її духовним приятелем і близьким родичем, власне, саме мені вона й наказала роздавати своє майно. Була вона дуже щира, її смирення переважало простоту малих дітей, носила таку одежу, що бідняки, одягнені в лахміття, назвали б її одежею нужденною”. Святий Йоан Золотоустий пише, що милосердя її було мов ріка, яка постійно збагачує собою море, і він не раз звертав їй увагу, щоб, роздаючи майно, була обережнішою і допомагала лиш тим, хто справді потребує тієї допомоги. 

Патріярх Нектарій поставив її дияконисою. Вона мала навчати жінок, що готувалися до хрещення, пильнувати за порядком у церкві, відвідувати хворих жінок, допомагати дівам, посвяченим Богу, наглядати за школами, шпиталями і притулками. Її ревність була гідна подиву, свята Олімпіяда невдовзі стала для всіх справжньою утішителькою. Такі великі мужі, як Григорій Богослов, Григорій Ниський, Епіфаній Кипрський і Йоан Золотоустий почитали її за таке ревне і чеснотливе життя. А коли єретики напосіли на Йоана Золотоустого і він змушений був іти у вигнання, тоді, прощаючись з дияконисами, просив Олімпіяду і далі залишатися опікункою Христового стада. Однак наступної ночі після вигнання святого Йоана в архиєрейській церкві сталася пожежа, яка завдала великої шкоди храмові. Вороги Йоана Золотоустого розголосили, що церкву підпалено в помсту за вигнання Йоана, а начальник міста поганин Оптат велів привести Олімпіяду і запитав її, навіщо вона підпалила церкву. На це звинувачення свята відповіла:“Твоє підозріння образити мене не може. Я стільки пожертвувала на цю церкву, то чому б мала її палити?” 

Та Оптат присудив їй виплатити шкоду, а велику частину її майна присвоїв. Противники почали за найменшої можливости мститися святій діві за її прив’язання до Йоана Золотоустого, тягали її по судах і чинили всякі пакості. Єдиною її втіхою були листи святого Йоана. Тих сімнадцять листів збереглися донині. “Припини плакати, – пише Йоан Золотоустий, – перестань мучити себе і печалити, не зважай на нещастя, що безнастанно на тебе падають, а думай про свободу, яка так близько, думай про невимовну нагороду, яку ті нещастя тобі готують. Що то важить – бути прогнаним з вітчизни, скитатися з місця на місце, всюди бути переслідуваним, жити в неволі, волочитися по судах, терпіти переслідування від людей, яким ми вчинили стільки добродійства, терпіти муки від свобідних людей і від невільників – що то все важить, якщо в нагороду за це отримаємо небо”. 

“Одне є лишень, що насправді страшне, – гріх. Усе решта – марнота. Скаже мені хто про підступ, наклеп, обман, про злобні осудження і злословлення, про втрату майна, про вигнання, про найгостріші мечі, про море, про боротьбу хоч з цілим світом, та які б не були ті гидоти, вони триватимуть коротко, вони – для смертного тіла, а сильній душі не завдадуть жодної шкоди. Нехай тебе нічого не тривожить, не шукай і не призивай допомоги людей, бо їх допомога – то бліда тінь Ісуса, якому ти служиш. Ісуса ж призивай безнастанно”. 

І справді, свята Олімпіяда саме так і чинила, бо Йоан Золотоустий пише, що тішиться з того, що вона “своїми ділами і поведінкою подає всім приклад, своїми стражданнями навчає вірних готуватися до боротьби і терпеливо зносити труди тої боротьби”. Свята Олімпіяда зазвичай перебувала в монастирі, який вона заснувала, але вороги постаралися, щоб її та інших монахинь прогнали до Кизика, а згодом до Никомидії. Тут, у стражданнях і переслідуваннях, але досконала у чеснотах, вона упокоїлася. Сталося це близько 410 р. 

Уже через десять років після її смерти Паладій писав, що в Царгороді почитають святу Олімпіяду як ісповідницю і всі впевнені в тому, що вона, потерпівши за правду і Бога, отримала в нагороду блаженне вічне життя. У VІІ ст. її мощі було перенесено до Царгорода і поховано у монастирі, який вона заснувала, а Бог поблагословив ті мощі численними чудами. 

__________
У той самий день
Святої Євпраксії

Було це в часи імператора Теодосія Великого (379-395). Жив у Царгороді дуже багатий і славний достойник, побожний чоловік на ім’я Антигон, а дружина його називалася Євпраксія (що означає чеснотлива). У 383 р. Бог дав їм донечку, яку також назвали Євпраксія. Коли дитині минув рочок, помер її батько, залишивши жінку з дитиною і майно під опікою імператора. У п’ять років маленька Євпраксія, за тодішнім звичаєм, була заручена за одного юнака зі славного роду. Цариця хотіла, щоб і вдова Антигона, яка була ще дуже молода і красива, вийшла заміж, але та рішуче відмовилася. Не бажаючи через відмову доводити царицю до гніву і гріха, взяла свою доню і з кількома слугами поїхала до Єгипту, в бік Тиваїди, де мала великі земельні угіддя. Тут вона побачила багато монастирів, де жили монахині (а жили за дуже строгим правилом). Вона часто навідувалася до монастиря, де ігуменею була свята Теодула. Подвизалося тут сто тридцять монахинь, життя їх було дуже строге. Вони їли лиш один раз на день, і то після заходу сонця, а деякі їли один раз на три дні. Овочів не споживали взагалі, лиш хліб і ярину. Спали на землі, вкритій волосяницею, рясу носили з грубого сукна, ніколи не виходили за поріг монастиря. Тут маленькій, шестилітній, Євпраксії так сподобалося, що вона не хотіла йти з монастиря, а її мати пізнала, що така воля Божа, і залишила її в монастирі. Сама ж подалася в мандрівку по інших монастирях, в кожному складала великі пожертви на утримання церков, і при цьому провадила життя правдивої каяниці, постила надмірно, їла один раз на кілька днів, молилася і так у святості життя, провістивши день своєї смерти і віддавшись цілком Божій волі, померла, коли дочці виповнилося дванадцять років. 

Тим часом свята діва Євпраксія дивувала всіх у монастирі своїм ангельським життям. Вона сповнювала найнижче служіння, безнастанно молилася, один раз на кілька днів споживала страву. Вела тяжку боротьбу зі спокусами і умертвленням свого тіла поборола їх. Цілими днями стояла на молитві з піднесеними догори руками. До імператора написала листа, щоб усе її майно роздав бідним, слуг відпустив на волю, а боржникам подарував борги; також просила, щоб її суджений забув про неї, бо вона вже обручена з іншим, небесним, Нареченим. Імператор сповнив волю святої дівиці. Провадячи таке життя під керівництвом ігумені святої Теодули та монахині Юлії, преподобна Євпраксія осягнула такі чесноти, що Бог наділив її ласкою творити чуда. Так, одна бідна жінка принесла до монастиря свою маленьку хвору дитину, яка була глухонімою, свята Євпраксія взяла дитину на руки, перехрестила і дитина почала говорити. Іншого разу преподобна зцілила біснувату, до якої ніхто не наважувався підійти і яку тримали на ланцюгу. 

Коли преподобній Євпраксії виповнилося 30 років, Бог покликав її до себе. Господь об’явився святій Теодулі, що Євпраксія закінчить своє життя. Коли свята про це дізналася, не могла затаїти своєї радости. Монахиня Юлія попросила святу дівицю, щоб, за її молитвами, також могла невдовзі піти за нею до життя вічного. У молитві, тихо й мирно чиста душа Євпраксії піднеслася до неба. Сталося 413 р. Поховали діву поряд з мощами її святої матері. Наступного дня померла Юлія, а через місяць закінчила свій земний подвиг преподобна Теодула.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

неділя, 6 серпня 2017 р.

06.08.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.3,9–17:  «Ми бо співробітники Божі»

Бог, створюючи людину на свій образ і подобу, не тільки запланував людину, щоб вона жила сама, але створив її, щоб вона володіла землею, пильнувала все довкола. Бог створив людину зі своєї любові, бо не хотів тішитись життям і буттям сам в собі і дав людині велику місію, щоб вона була Його співробітником. 

Людина також має творити, співтворити з Богом. Тому ми ніколи не можемо бути творцями самі в собі. Маємо в Бозі відкривати для себе і все більше пізнавати цю місію, чого Господь очікує і сподівається від нас. І кожен із нас, яким би він не був, молодим чи старим, більше освіченим чи менше, більше духовним чи менше, кожен із нас покликаний співпрацювати та співтворити з Богом.

*** 
Мт.14,22-34:  «І вийшов Петро з човна, почав іти по воді і підійшов до Ісуса»

Приклад про апостола Петра, який ішов по воді, відкриває нам дуже велику правду християнського життя. Попередньо коли апостоли побачили особу, яка йде по воді, то злякалися. Коли ж вони впізнали Ісуса Христа, то Петро після Ісусових слів почав іти до Нього по воді. Доки Петро дивився на Спасителя – він ішов, але тільки-но почав усвідомлювати, що він людина і що йде по воді, а людині не властиво ходити по воді, – почав тонути. 

Так буває і в нашому житті. З історії Церкви знаємо, що взірцем християн є мученики, які завжди, незважаючи на обставини, жили вірою. І доки ми живемо вірою, не оглядаючись на будь-що, ми наче можемо «йти» через усілякі обставини нашого життя. Коли намагаємося якось реально, по-людськи дивитися на обставини, то відразу починаємо «тонути». У християнстві не тільки песимізм, а й навіть реалізм, як також ідеалізм не є можливі – у християнстві можливо жити лише вірою. Лише віра дає нам змогу йти всупереч будь-яким обставинам – віра і вдивляння в особу Ісуса Христа. Тому наша віра – це те, що дає нам фундамент, основу, щоб, попри будь-які життєві бурі й незгоди, будь-які ситуації, іти понад усім і через усе у відповідь на те, що нас покликав йти через ті реальності життя наш Господь. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

06.08.2017р. Б. / Святих мучеників Бориса і Гліба, у святому хрещенні Романа і Давида; Святої мучениці Христини

Святих мучеників Бориса і Гліба, у святому хрещенні Романа і Давида

Тропар, глас 2: Правдиві страстотерпці і істинні євангелія Христового послухачі,* доброчесний Романе з незлобивим Давидом,* ви не спротивилися ворогові – братові,* що вбивав ваші тіла, а душ не міг діткнутися.* Нехай, отже, плаче злий властолюбець,* а ви, радіючи з ангельськими ликами, стоячи перед Святою Тройцею,* моліться, щоб країна рідних ваших благовгодна була* і щоб сини руські спаслися. 

Кондак, глас 3: Засіяла днесь преславна пам’ять ваша,* благородні страстотерпці Христові, Романе й Давиде,* що скликуєте нас на прославу Христа, Бога нашого.* Тому, прибігаючи до ковчега ваших мощів,* приймаємо дар оздоровлення вашими молитвами, святії,* бо ви є божественні лікарі. 

Чорна хмара нависла над Руською землею. Помер великий і святий князь верховний Володимир (пам’ять його вшановуємо 28 липня), той, хто охрестив і просвітив святу Русь. З плачем і зойком збіглися до Десятинної церкви натовп народу. Для них зайшло “красне сонечко”, як також зайшло воно і для Руси, покрилося хмарою страшної, нечуваної і до нині прокляттям над нами навислої братовбивчої боротьби. 

Святий Володимир залишив 11 синів і дванадцятого братанича Святополка, сина убитого Ярополка. Серед його синів були двоє:Борис, в хрещенні названий Роман, і Гліб, в хрещенні названий Давид. Борис княжив у Ростові, а Гліб – у Муромі. Обоє вони так ревно дбали про святу віру, так вірно служили Богові, і при цьому були справедливими і боговгодними князями, що святістю життя, відданого цілковито молитві і добрим ділам, возсіяли вони, за словами літописця Нестора, як дві ясні зірки серед братів своїх. Бориса було призначено спадкоємцем великокняжого престолу в Києві. Перед смертю св. Володимира Борис пішов походом на печенігів (1015 р.) і розбив їх ущент, а повертаючись додому, став табором при ріці Алті, і тут дійшла його вістка про смерть батька. Гарячими сльозами залився св. князь;це ж помер найліпший батько, той, який навчав їх тільки добра, якого так любив увесь народ, а волю якого сини повинні шанувати як щось найсвятіше. А водночас прийшли й інші тривожні вісті. Щойно помер святий Володимир, як Святополк, князь Турівський, що на той час був у Києві, силою захопив великий княжий престол, потоптав волю свого найліпшого опікуна і добродія, переманив на свій бік частину продажних бояр і задумав наступний злочин – убити всіх синів Володимира і стати на Русі самодержавним володарем.
Бояри радили Борисові, щоб чимскоріше ішов з дружиною на Київ, прогнав напасника і сів на своєму престолі, таж за ним стоїть весь народ, який поможе йому провчити зухвалого Святополка. Але святий Борис не хотів братовбивчої війни, не хотів руською кров’ю залити домовину свого батька;він відпустив своє військо, а сам вирішив іти до Ростова. Та не так думав Святополк, який підіслав новоявлених юдів-іскаріотів, бояр Вишгородських (Вишгород – місто поблизу Києва), що звалися Пушта, Талець, Єлович і Ляшко, щоб убили святого Бориса. 

Вірні слуги перестерігали князя, що Святополк зазіхає на його життя, та святий Борис віддався волі небесного Отця і молив Його, щоб удостоїв його, якщо на те Його воля, постраждати за правду.
Настала ніч, поснули вірні слуги князя. Але він сам не спить. Своїм звичаєм припав на коліна і молиться, довго молить за щастя Руси, за добро князів, за благо цілого народу, щоб він був сильний вірою, великий єдністю, багатий правдою, миролюбний, згідний, і щоби на честь інших народів заробив собі шляхетністю духа, ревністю у вірі й трудом задля власного блага. 

Коли ж уже стало світати, князь бив земні поклони і став читати утреню. А там, за шатром, убивці слухали кожне слова, чули, як князь святий читав слова псалма:
“О Господи, як багато моїх ворогів, багато їх повстало проти мене.
Багато тих, що мені кажуть:«Нема йому спасіння в Бозі!»
Але Ти, Господи, щит мій навколо мене, Ти моя слава, підносиш голову мою вгору.
Я голосно візвав до Господа, і Він вислухав мене з гори святої своєї.
Я ліг собі й заснув, і пробудився, – бо Господь мене зберігає.
Я не боюся безлічі людей, що навколо мене обсіли.
Встань, Господи, спаси мене, мій Боже! По щелепах вдарив ти всіх ворогів моїх, розторощив зуби злих.
У Господа спасіння;на Твій народ – Твоє благословення” (Пс. 3). 

Закінчивши молитву, князь положився до сну. Тоді вдерлися до шатра вбивці і списом убили святого Бориса. Припав до тіла убитого вірний слуга Юрій, але його також вбили і відтяли голову, щоб легше було зняти з шиї його дорогий ланцюг, подарунок святого князя. Ще живого, святого Бориса обгорнули полотном зі шатра, кинули на віз, та тут два варяги, послані на поміч катам, добили вмираючого мечем. Так постраждав мученицькою смертю святий князь Борис, сталося це 24 липня (6 серпня) 1015 р. Тіло його потай поховали в церкві святого Василія у Вишгороді. 

Та на цьому не закінчилася каїнова злоба Святополка. Він послав до князя Гліба листа, щоб той приїжджав до Києва, бо святий Володимир, батько його, дуже хворий, і кличе його до себе. Гліб, слухняний кожному наказові батька, пустився в дорогу, а біля Смоленська сів на човен, щоб рікою Смядиною дістатися до Дніпра. Тут наздогнала його вістка від брата Ярослава, що Володимир, їх батько, помер, і що Святополк убив Бориса. Припав на молитву святий Гліб, сльозами освятив пам’ять батька і брата-мученика, й просив у Господа, щоб і йому подав щасливої смерти, бо вже знав князь Гліб, що не врятуватися йому від руки Святополка. І справді, вбивці не дали на себе чекати. Князь, бачачи, що йому не здолати супостатів, і не бажаючи кровопролиття, наказав своїй дружині, яка хотіла його боронити, щоби спасалась сама, а сам посеред молитви помер від ножа власного кухаря, якого до вбивства приневолив ватажок убивців Горясір. Сталося це 5 (18) вересня 1015 р. Тіло святого Гліба залишили в лісі, на березі ріки, і прикрили хмизом. На тому місці люди бачили вогненний стовп, було чути ангельські співи, та ніхто не знав, що означають ці чуда. Аж якось мисливці знайшли святе тіло, що не розклалося, дали знати до Смоленська і тоді мощі святого було перенесено до того міста і поховано у церкві.

Як Святополк окаянний убив ще третього князя Святослава, як почалася через це війна, як Ярослав покарав братовбивцю і як Святополк, тиняючись світом (цілком як Каїн), загинув десь у пущі між Чехією і Польщею – все це належить до історії, яку кожен вірний син своєї вітчизни повинен знати. Коли князь Ярослав сів на Київський престол, він з великими почестями переніс мощі святого Гліба до Києва, де їх поклали поряд з гробом святого Бориса. Як пише літописець Нестор, мощі святих князів “подають цілительні дари всім, хто приходить до них з вірою:криві – ходять, сліпі – бачать, хворі – стають здоровими, в’язні виходять на свободу – святі князі є заступниками Руської землі”. 

Коли згоріла церква святого Василія, князь Ярослав наказав побудувати нову церкву. При її освяченні митрополит Йоан I (1008-1033) відкрив домовини святих князів і тіла їх знайдено цілі, не зіпсовані, а церкву наповнив чудесний аромат. Тоді 24 липня (6 серпня) став днем поминання і почитання святих Бориса і Гліба. За сина Ярослава, Ізяслава, в їх честь було побудовано нову церкву і туди, при великому здвизі народу і в присутності багатьох князів, перенесли мощі святих, і знову церква наповнилася предивним ароматом. Відбувалося це за митрополита Георгія І. При перенесенні був присутній також преподобний Теодосій Печерський. Відтоді 2 (15) травня став днем почитання святих Бориса і Гліба. У цей день 1072 р. відбулося перше перенесення мощей святих. Друге перенесення до великої кам’яної церкви, яку звів князь Чернігова Олег, відбулося також 2 (15) травня 1115 р. На цьому перенесенні був присутній великий і славний князь Києва Володимир Мономах. 

Князь Володимир Мономах, коли відчув, що наближається година його смерти, виїхав з Києва (1125 р.) поклонитися тому місцю, де помер мученицькою смертю князь святий Борис, і там у церкві, зведеній на березі ріки Алти, віддав Богу свого духа. Його тіло згодом перевезли до Києва.
Бог прославив мощі святих Бориса і Гліба багатьма чудами. Пам’ять їх на Русі завжди свята. А їх молитви нехай подадуть нещасливому і невільному народові нашому повернутися до давньої святости, а через святість і до давньої слави. 

__________
У той самий день
Святої мучениці Христини

Тропар, глас 4: Званням по-євангельски Христові уневістившись, Христино славная, славу світу сього і похіть тлінну ні за що ти мала, про тіло не дбаючи, муки перетерпіла єси мужньо, тому твоє страждання похвалами почитаємо, мученице, Христові співіменна. 

Кондак, глас 4: Світлою голубкою явилася єси, яка крила має золоті, і до висоти Небесної злетіла єси, Христино чесна. Тому твоє славне свято звершуємо, з вірою покланяючись гробові з мощами твоїми, з якого щедро всім витікає зцілення Божественне, як душам так і тілам. 

Свята Христина була дочкою поганина на ім’я Урван, що старостував у місті Тир в Тоскані (Італія). Бог наділив її надзвичайними властивостями душі, великою лагідністю і покорою. Вона запізналася з кількома дівицями християнками з кола своїх подруг, завдяки їм вона навернулася до Христової віри і прийняла хрещення. Любов до Ісуса Христа заволоділа її серцем так, що вона в домі свого батька розбила всі фігури золотих і срібних ідолів, а їх уламки роздала біднякам. Коли батько довідався, що вона християнка, то не пожалів власної крови і поставив дочку перед судом, а сам, як староста, був суддею. 

Він велів бити її по обличчю, а свята лиш вголос молилася до Христа Спасителя. На запитання, чому вона зневажила божків, – відповіла, що є лиш один Бог – Бог християнський, а божки, зроблені руками, не гідні того, аби існувати. За це Урван наказав прив’язати її до колеса і запалити під нею вогонь, потім шматувати її тіло залізом і поливати гарячою смолою, а Господь учинив так, що ті муки не завдали жодної шкоди святій діві. Погани вельми здивувалися, а засліплений злобою батько велів її кинути до в’язниці. Та кари Господньої він не уникнув – через кілька днів мучитель помер. 

На його місце став новий староста Діон. Він наказав завести Христину до божниці Аполона і змусити її скласти жертву ідолам. Та щойно вона стала на порозі божниці і призвала Ім’я Христове, як ідоли самі впали і розбилися в друзки. Святу дівицю знову жорстоко мучили, а потім кинули до в’язниці, де вона пробула три місяці. Невдовзі наглою смертю помер Діон, а на його місце став новий мучитель – Юліян. Той видумував найстрашніші муки, він казав обрізати святій діві груди, припікати її тіло вогнем, а під кінець велів стріляти в неї стрілами. Сталося це близько 208 р., за імператора Септимія Севера, коли той пішов війною проти Британії. Пам’ять святої мучениці Христини почитають як на Сході, так і на Заході. Святий Йосиф Піснеписець склав на її честь прекрасний канон. У Царгороді її найбільше почитали в храмі, збудованому на її честь у нових палатах, і в церкві святого мученика Трифона, поблизу церкви святої Ірини. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР