ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 8 липня 2017 р.

08.07.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.8,14–21:  «Спадкоємці ж Божі – співспадкоємці Христа, якщо ми страждаємо разом із ним, щоб разом із ним і прославитися» 

Дорога до воскресення Ісуса Христа не була легкою і простою: від народження в убогості до завершення ганебною смертю на хресті. Це була дорога, яку не просто було пройти. Так само і наше життя також сповнене різних страждань, невигод, терпінь. Але коли ми прагнемо з Богом це все пройти, то нас це приводить до переміни, до з’єднання з Ісусом Христом, до зустрічі з Ним і до воскресення разом із Ним. 

Завжди сприймаймо труднощі та страждання, які маємо, як нагоду співстраждати з Господом, співтерпіти, щоб могти разом з Ісусом Христом зустрітись у Вічності.

*** 
Мт.9,9–13:  «Здорові не потребують лікаря, лише хворі»

Коли ми почуваємося здоровими, то нам і на гадку не спадає йти до лікарні, лікуватися. Але коли захворіємо, то шукаємо допомоги, поради, консультації, аби повернути здоров’я, щоб спробувати зцілитися. Бачимо, що кожен хворий сам виявляє бажання йти до лікаря. Лікарі самі не шукають хворих і не затягують їх до лікарні – хворий має усвідомити, що потребує лікування, і прийти до лікаря. 

Подібно є і в духовному житті. Бог завжди готовий нас лікувати і прийняти до своєї «лікарні», лишень би ми відчули, що хворі й потребуємо допомоги. І це є важливо для нас. А Бог знайде, які ліки та які процедури нам призначити, у який спосіб нас найкраще лікувати. Підставою для лікування має бути пізнання себе, усвідомлення свого хворобливого стану. Бо лише знаючи свої слабкості, свої хвороби, зрозуміємо, що потребуємо допомоги і зцілення від Господа.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

08.07.2017р. Б. / Святої преподобномучениці Февронії

Святої преподобномучениці Февронії

Тропар, глас 4: Спочатку розп’ялась ти для світу, відмовою від спілкування, відтак же й світ для тебе розп’явся, коли в подвиг мучеництва увійшла єси, тому й оспівуємо тебе Февроніє славна, як подвійним вінцем від Христа увінчану. 

Кондак, глас 6: Женише мій, найсолодший Христе, - взивала Февронія, - не важко мені бігти услід Тобі, бо насолода любові Твоєї підтримала душу мою надією і краса милості Твоєї серце моє осолодила, щоб випити чашу стражднь за Тебе, щоб достойною вчинив ти мене радіти Тобою в світлиці з мудрими дівами. Тому, преподобна страстотерпице, почитаючи подвиги трудів твоїх, молимо тебе:моли, щоб і перед нами не зачинилися двері світлиці. 

Діялося це в Месопотамії. У горах, поряд з Нисибією (званою також Сова, Сиба або Сиваполь), був жіночий монастир, в якому проживало 50 монахинь. Старшою над ними була ігуменя Врієнна, а друга після неї, водночас найстарша за віком, Томаїда. Врієнна взяла до себе маленьку дворічну сестрінку Февронію. Дитина росла в монастирі і вже виповнилося їй 18 років. Бог дав їй майже неземну красу, та при цьому вона була така побожна і сповнена чеснот, що її життя можна було назвати ангельським. Вона часто постила впродовж кількох днів, спала на твердій землі, ніколи не бачила лиця сторонніх людей, й усю себе посвятила служінню своєму небесному Нареченому. 

Тимчасом настали часи жорстокого переслідування християн, яке почав Диоклетіян. Він вислав до Месопотамії старосту Селенія з братаничом Лизимахом і додав їм ще одного вельможу на ім’я Примус. Хоч сам Лизимах був поганином, однак християн поважав, так само, як і Примус. Натомість Селеній був дуже жорстокий і завзятий. Щойно вони прибули до Месопотамії, в околицю Пальмири, як він почав жорстоко переслідувати християн. Лизимах і Примус стримували його як могли, але все було намарно. Вони могли лиш потай перестерігати християн, щоб береглися. Вістка про переслідування поширилася всюди, зокрема і в Нисибії, куди особисто вирушив Селеній. Єпископ, священики і монахині сховалися у монастирі залишилися лиш ігуменя Врієнна, Томаїда і тяжко хвора Февронія. 

Погани урочисто привітали Селенія і зразу ж показали йому монастир;а він послав туди воїнів, щоб усіх монахинь в оковах привели до нього. Воїни вдерлися до монастиря, і вже Врієнна була б упала під їх мечами, та Февронія припала до їх ніг і стала просити пощади для своєї опікунки. Краса дівиці вразила воїнів;на щастя, надійшов сам Примус, він відправив воїнів, а Врієнні порадив утікати. Та Селеній вже довідався про Февронію і наказав лиш її одну привести до себе. Святу дівицю привели в оковах, а на судилищі засіли Селеній, Лизимах і Примус. Усе місто зібралося на цьому видовищі. Ніхто не міг відірвати погляду від лиця святої мучениці, бо сяяло воно ангельським спокоєм і небаченою красою. Селеній почав лагідно намовляти святу Февронію до відступництва, радив їй пізнати всі розкоші життя, представляв їй, яку вагу має багатство, обіцяв, що видасть її за Лизимаха і перекаже їм усе своє майно, нехай лиш поклониться божкам. Та на це свята діва відповіла, що майно і розкоші не для неї, бо вона сама вибрала посвятити своє життя служінню Ісусові Христові. За Нього готова перетерпіти всі муки і навіть прийняти смерть, і жодні обіцянки, жодні погрози не змусять її зректися святого хреста. 

Розлючений Селеній, незважаючи на прохання Лизимаха, наказав здерти зі святої діви одяг, прив’язати її до чотирьох стовпів, розпалити під нею вогонь і бити її залізними прутами. І почалися страшні тортури, страшні муки, на які не могли дивитися навіть погани. А в тих пекельних муках свята Февронія голосно славила Христа Спасителя. Та голос все слабшав, сили стали покидати її. Мучитель велів відлити її водою і знову почав намовляти до відступництва. І ось новий дух вступив у зімліле тіло і ще голосніше, ніж до цього, свята Февронія стала величати Господа і Бога. Мучитель наказав відрізати їй язик; та раптом весь натовп заворушився і став виявляти невдоволення. Одна з найбагатших жінок міста, вдова Ерея, стала голосно ганьбити Селенія і провістила йому, що не мине його за це тяжка кара. Селеній хотів і Ерею взяти на муки, але побоявся натовпу, бо вона була в місті найславніша родом і статками. Натомість він наказав ще лютіше мучити святу Февронію. Її прив’язали до дерева і залізними гаками рвали тіло, відрізали груди, а рани палили вогнем. Лизимах благав Селенія припинити тортури, але той і чути нічого не хотів. Під кінець він велів відтяти святій мучениці руки і ноги, а потім і голову. Так у пекельних муках душа святої діви вознеслася до небесного Нареченого, чиста, нетлінна, повна духовного аромату, злучилася з Тим, якому посвятила свої молоді літа і за якого постраждала. 

Замордувавши святу, Селеній пішов на обід. Однак того обіду він уже не з’їв:мучитель нагло збожеволів і сам розбив собі голову об мармуровий стіл. Так сповнилися слова Ереї, і Бог покарав кровопивцю. Лизимах і Примус самі загорнули святі мощі замученої діви у плащаницю і веліли віднести до монастиря. Того ж таки дня вони оголосили, що християни можуть сміло повертатися до міста, а самі скинули з себе багату одежу, прийняли хрещення і стали монахами. Тіло святої Февронії християни поховали. Ерея також прийняла святе хрещення і стала явно визнавати Христову віру. Житіє святої Февронії описала Томаїда, яка була свідком життя і мук св. діви. Померла вона через шість років після смерти св. Февронії. Врієнна померла 318 р., а в 320 р. відійшла “палка душею” Ерея, яка решту свого життя прожила в монастирі. У 322 р. єпископ Нисибії побудував церкву на честь святої Февронії. А коли 363 р. перси захопили цей край, мощі святої Февронії було перенесено до Царгорода, до церкви святого Йоана Хрестителя, де Господь і Бог наш, якому нехай буде слава, честь і поклоніння, прославив їх багатьма чудами. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

пʼятниця, 7 липня 2017 р.

07.07.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом

Рм.13,11–14,4:  «Відкиньмо, отже, вчинки темряви й одягнімось у зброю світла»

Апостол Павло говорить категорично, щоб ми відкинули діла темряви. Якщо задуматись, то зрозуміємо, що кожне, навіть найменше, діло темряви віддаляє нас від світла! А часто в житті ми дозволяємо собі на двозначні вчинки, на двозначні слова. Не виконуємо домовленостей, дозволяємо собі прогрішення, гріховні думки, слова. І це все нас підточує. Одна думка до іншої приходить і складає велику проблему, один вчинок допасується до другого і починаються великі труднощі в нашому житті. 

Ніколи і в ніякий спосіб не можемо погодитись на найменший гріх. Маємо одягнутись у зброю світла і завжди поступати за голосом Божим, за своєю совістю. Тільки так зможемо бути справжніми воїнами Божими.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

07.07.2017р. Б. / Різдво пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Йоана

Різдво пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Йоана

Тропар, глас 4: Пророче і предтече пришестя Христового,* достойно звеличати Тебе не в силі ми, що любов’ю Тебе почитаємо,* бо неплідність матері і отча безгласність розрішилися славним і чесним твоїм різ двом* – і воплочення Сина Божого світові проповідується. 

Кондак, глас 3: Перше неплідна днесь Христового предтечу родить* і він є сповненням усякого пророцтва,* бо кого пророки проповідували,* на того він у Йордані руку поклав.* Явився Божого Слова пророк, проповідник, разом і предтеча. 

Святий Вернард пише:“Церква почитає смерть святих своїх, бо їхні життя і смерть були святі. Та щодо Йоана Хрестителя вона освячує і його різдво, бо різдво те було святе і воно було джерелом радости, і є власне тим винятком, що вирізняє Йоана серед інших, різдво яких не випереджували такі знаки, які випереджували різдво святого Йоана”. А святий Августин говорить так:“Пророки, патріярхи, апостоли, мученики не народилися пророками, патріярхами, апостолами і мучениками, а народилися, як і всі люди, благодать же Святого Духа вони отримали щойно після свого народження, натомість святий Йоан народився вже як Хреститель. Він ще навіть не народився, а вже пророкував, а оскільки не міг ще устами пророкувати, то знаком виказав свою радість. Він отримав скоріше Божого, як людського духа”. І тому “він більший від усіх, бо всіх він перевершив піднесеністю своїх чеснот” (св. Климентій Олександрійський), і “дивний є той, хто як чоловік перевищив святість ангелів” (св. Йоан Золотоустий). “Йоан перевищує всіх, стоїть над усіма, над патріярхами і пророками, і кожен, хто народився від жінки, нижчий від Йоана” (св. Амвросій), бо “він прийняв початок благодаті скоріше, як природу людську” (св. Амвросій), і “Йоан гідний того, що сам Спаситель дає свідчення його величі” (св. Вернард).
І справді, великим мав бути той, кого так величають найбільші учителі Христової Церкви, про якого сам Ісус Христос сказав:“Істинно кажу вам, що між народженими від жінок не було більшого від Йоана Хрестителя” (Мт. 11, 11). А ось як оповідає нам Євангеліє від Луки про зачаття і різдво святого Йоана Хрестителя:“Був за часів Ірода, царя юдейського, один священик на ім’я Захарія, з черги Авії, та його жінка з дочок Арона на ім’я Єлисавета. Вони були обидвоє справедливі перед Богом і виконували всі заповіді та накази Господні бездоганно. Але були бездітні, бо Єлисавета була безплідна, і вони обидвоє були в літах похилі. 

І ось одного разу, коли Захарія за порядком своєї черги служив перед Богом, згідно зі звичаєм священичої служби, випав на нього жереб увійти в святилище Господнє і покадити. А вся сила народу під час кадіння молилася знадвору. Тоді з’явивсь йому ангел Господній, ставши праворуч кадильного жертовника. Захарія, побачивши його, стривожився, і страх напав на нього. Ангел же сказав до нього:«Не бійся, Захаріє, бо твоя молитва вислухана;жінка твоя Єлисавета породить тобі сина, і ти даси йому ім’я Йоан. І буде тобі радість і веселість, і багато з його народження радітимуть;бо він буде великий в очах Господніх;не питиме ні вина, ні напою п’янкого, і сповниться Духом святим вже з лона матері своєї, і багато синів Ізраїля наверне до Господа, їхнього Бога. І сам він ітиме перед ним з духом та силою Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей і неслухняних до мудрости праведних, щоб приготувати Господеві народ прихильний».

Захарія ж сказав до ангела:«По чому знатиму це? Я бо старий, і жінка моя на схилі свого віку». Ангел озвавсь до нього:«Я Гавриїл, що стою перед Богом, і мене послано з тобою говорити та принести тобі цю благовість. І ось замовкнеш і не зможеш говорити аж до дня, коли це здійсниться, за те, що ти не повірив словам моїм, які здійсняться свого часу». 

Люди ж чекали Захарії і дивувались, що він так забарився у святині. Коли ж він вийшов, не міг до них говорити, і вони зрозуміли, що він видіння бачив у святині. Він же давав їм знаки й зоставсь німий. 

А як скінчилися дні його служби, він повернувся до свого дому. Після тих днів зачала Єлисавета, його жінка, й таїлася п’ять місяців, кажучи:«Так учинив мені Господь у ці дні, коли зглянувся, щоб зняти мою ганьбу між людьми»” (Лк. 1, 5-25). 

А потім здійснилася велика тайна святого Благовіщення. Той сам ангел Гавриїл звістив Пречистій Діві благу вість. “Тими днями Марія, зібравшися, пустилася швидко в дорогу в гірську околицю, в місто Юди. Увійшла вона в дім Захарії і привітала Єлисавету. І як почула Єлисавета привіт Марії, здригнулася дитина в її лоні, і Єлисавета сповнилася Святим Духом” (Лк. 1, 39-41). Тут відбулася зустріч Пречистої Діви з тіткою Її Єлизаветою, яка промовила пророчі слова (див. Лк. 1, 42-45). І відповідь Пресвятої Богородиці:“Величає душа моя Господа...” (див. Лк. 1, 46-55), що з Її серця і вуст піднеслися до неба.
“Тим часом настав Єлисаветі час родити, і вона вродила сина. Її сусіди та родина почули, що Господь виявив їй своє велике милосердя, і радувалися з нею. Восьмого дня прийшли обрізати хлоп’я і хотіли назвати його ім’ям його батька – Захарія;його ж мати заговорила, кажучи:«Ні, він зватись буде Йоан». Кажуть до неї:«Та у твоїй родині нема нікого, хто звався б таким ім’ям». І знаками спитали його батька, як би хотів, щоб той назвався. І попросивши табличку, він написав:«Йоан – його ім’я». Всі тому дивувались. Тієї ж хвилини відкрились його уста і язик розв’язався, і він почав говорити та благословити Бога. І страх напав на всіх їхніх сусідів;по всіх гірських околицях Юдеї про все це говорили. Усі, що про те чули, берегли в своїм серці й казали між собою:«Що воно з того хлоп’яти буде?» І справді рука Господня була з ним. А Захарія, його батько, сповнився Святим Духом і почав пророкувати:«Благословен Господь, Бог Ізраїля, що навідався і звільнив народ свій і що підняв нам спасенну потугу в домі Давида, слуги свого;як то Він сповістив був устами святих своїх від віку пророків, що нас спасе від наших ворогів та з рук всіх тих, що нас ненавидять, що вчинить милосердя з нашими батьками, що згадає на святий союз свій;клятву, якою Він був поклявся Авраамові, нашому батькові, що дасть нам, звільненим з рук ворогів, служити йому безстрашно у святості та справедливості, перед ним увесь вік наш. А ти, дитино, пророком Вишнього назвешся, бо ти ходитимеш перед Господом, щоб приготувати Йому дорогу, дати Його народові знання спасіння через відпущення гріхів їхніх, завдяки сердечній милості нашого Бога, з якою зглянулось на нас Світло з висоти, щоб освітити тих, що сидять у темряві та в тіні смертній, щоб спрямувати наші ноги на дорогу миру». Дитя ж росло й скріплялося на дусі та перебувало в пустині аж до дня свого об’явлення Ізраїлеві” (Лк. 1, 57-80).

Про молодість святого пророка Святе Письмо подає дуже скупі відомості:дитя росло і кріпилося Духом і перебувало в пустелі аж до публічної появи перед Ізраїлем. Молодим “Йоан залишає світ, утікає від людей, забуває про все і свій погляд звертає лишень у висоту Божества” (св. Вернард), а “життя Йоана Хрестителя було нічим іншим, як одним безперервним постом” (св. Василій). Покутою він приготовляється до звершення свого великого посланництва, його життя своєю суворістю перевищує життя всіх пустельників, і “жодної плями не могло бути на тому, у кого була повнота благодаті” (св. Євсевій). Та послухаймо, що каже Святе Письмо:“Того часу з’явився Йоан Хреститель і проповідував у пустині Юдейській. Він говорив:«Покайтесь, бо наблизилося небесне царство». Це ж той, що про нього говорив пророк Ісая:«Голос вопіющого в пустині:Приготуйте Господню дорогу, вирівняйте стежки Його». 

А той Йоан мав одежу з верблюжого волосу й пояс ремінний на крижах у себе;їжа ж його була – сарана й мед дикий.
Тоді виходили до нього Єрусалим і вся Юдея, і вся околиця йорданська 6. і приймали хрещення від нього в річці Йордані, сповідаючись у своїх гріхах. Побачивши, що сила фарисеїв та садукеїв іде на хрещення до нього, він до них мовив:«Гадюче поріддя! Хто вас навчив тікати від наступаючого гніву? Принесіть же плід, гідний покаяння, і не гадайте, що можете самі собі казати:Маємо за батька Авраама. Кажу бо вам, що Бог з цього каміння може розбудити (до життя) дітей Авраама. Сокира вже при корінні дерев:кожне дерево, що не приносить доброго плоду, зрубають і в вогонь кинуть. Я вас хрещу водою на покаяння, а той, хто йде за мною, від мене потужніший, і я негідний носити Йому взуття. Він вас хреститиме Духом Святим і вогнем. Лопата вже в руці в Нього, і Він очистить тік свій та збере свою пшеницю до засіків, а полову спалить вогнем невгасним»” (Мт. 3, 1-12). 

“Люди питали його:«Що ж нам робити?» Він відповів їм:«Хто має дві одежі, нехай дасть тому, що не має. А хто має харч, нехай так само зробить». Прийшли також митарі хреститись і йому мовили:«Учителю, що маємо робити?» А він сказав їм:«Нічого більше понад те, що вам призначено, не робіть». Вояки теж його питали:«А ми що маємо робити?» Він відповів їм:«Нікому кривди не чиніть, фальшиво не доносьте і вдовольняйтесь вашою платнею»” (Лк. 3, 10-14). Так святий Йоан “звіщав народові Добру Новину” (Лк. 3, 18). Аж настав день, коли сам Спаситель прийшов прийняти хрещення від Йоана. Йоан спротивився цьому, кажучи:“Мені самому треба хреститися в Тебе, а Ти приходиш до мене?” (Мт. 3, 14), однак підкорився волі Спасителя, охрестив Його і став свідком Богоявлення – він почув голос Отця небесного:“Це Син мій любий, що Його я вподобав” (Мт. 3, 17).
“Хрещення Йоана – це кінець Старого і початок Нового Завіту;Йоан Хреститель був початком Євангелія Ісуса Христа” (св. Кирило Єрусалимський). Він не припиняв проповідувати і після хрещення Ісуса, однак про це вже розповімо з нагоди празника Усікновення Чесної Голови Йоана Хрестителя (28 серпня). Нині честь і поклін віддаймо Різдву святого Йоана, Предтечі і Хрестителя Христового, і просімо його, щоб своїми молитвами вимолив нам покаяння і вічну пам’ять про те, що “сокира вже при корінні дерев:кожне дерево, що не приносить доброго плоду, зрубають і в вогонь кинуть” (Мт. 3, 10). 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

четвер, 6 липня 2017 р.

06.07.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.15,17–29:  «Тепер же йду в Єрусалим, святим служити»

Завжди хочемо доброго ставлення від інших людей, щоб нам допомагали, підтримували, потішали. І так само інші сподіваються цього від нас. Бачимо, що апостол нам показує цей приклад служіння іншим християнам. Він вказує на те, що йде їм служити. Подивімося на наше життя, на наші спроможності, таланти, ситуації, на те, що ми виконуємо. Яким би іншим був світ, якби ми сприймали кожну ситуацію як добру нагоду послужити іншим, і якби інші також так сприймали, що мають нагоду послужити нам. Уже тут, на землі, ми б сповнялись цією радістю передсмаком Царства Небесного. 

Стараймося найперше самі служити іншим людям, незалежно, як вони ставляться до нас, усім тим, яких Бог нам дав. І рано чи пізно ми побачимо, як це бажання служити передасться їм. І ми через це не тільки створимо навколо себе атмосферу любови, а й іншим дамо шанс ставати кращими.

*** 
Мт.12,46–13,3:  «Бо хто чинить волю мого Отця, що на небі, той мій брат, сестра і мати»

Родинні стосунки сильніші порівняно з політичними, економічними, стосунками в колективі, бо вони завжди триваліші. У сім’ї ми більше допомагаємо одні одним, підтримуємо рідних. У цьому Євангелії Господь вказує, що є щось більше за ці стосунки. Хоч тілесно між собою ми є брати, сестри, батьки, діти, але наш Небесний Отець, від Котрого походить наше буття, вважає своїми близькими тих, хто чинить Його волю. 

Коли чинимо Божу волю, тоді змінюємося, переображаємось і все більше стаємо подібними до нашого Отця. Саме тому ті, хто є в Бозі, хоч не завжди перебувають між собою в родинних зв’язках, є братами і сестрами, як сказав Ісус. 

Господь завжди чекає на близькість з нами, на можливість назвати нас братом, сестрою, дитиною, але осягнення цієї близькості є в наших руках. У нашому житті можемо ставати ближчими до Бога або ж віддалятися від Нього. Стараймося наближатися до нашого Творця – і тоді Він наблизиться до нас!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

06.07.2017р. Б. / Святої мучениці Агрипіни

Святої мучениці Агрипіни

Тропар, глас 4: До любові безсмертного Жениха побігши, тлінне зненавиділа єси, тіло занедбавши, а муки, які завдавали тобі, з любов’ю терпіла єси, взиваючи:прийми мене в любов Твою, мене, пожертвувану Тебе ради, Христе – Царю віків. Його ж милістю звесели тих, які день радості твій почитають, Агрипино мученице прехвальна. 

Кондак, глас 4: Світлих подвигів твоїх світлоносний день настав, я вкий їх почитаючи, Божественна Церква всіх кличе весело взивати тобі:радуйся, діво і мученице, Агрипино всечестна. 

Святa Агрипіна, діва, постраждала в часи переслідувань Валеріяна. Була вона родом з Риму, де й прийняла мученицьку смерть. Мучителі закували її, били спочатку різками, а потім сучкуватими палицями, поламали їй кості і кинули у в’язницю. Та невдовзі її ще раз взяли на муки, під час яких свята дівиця, молячись до Бога, віддала чисту свою душу в Його руки. Сестра святої Агрипіни Васса, роздавши весь свій маєток бідним, забрала мощі мучениці і разом зі святим Парамоном та дівами Павлою і Агатонікою перевезла їх до Сицилії. Потім вони відплили до Африки, де всі постраждали за Христа. 

Свята Агрипіна була замучена близько 256 р. Бог прославив гріб святої діви і мучениці багатьма чудами. Так, біля нього зцілилася донька благочестивої християнки Євпраксії, яка в подяку за це возвела над гробом на честь святої Агрипіни величаву церкву. Приблизно в ХІ ст. частину мощей святої мучениці було перенесено до Царгорода.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

середа, 5 липня 2017 р.

05.07.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.15,7–16:  «Тому приймайте один одного, як і Христос прийняв вас у Божу славу»

Наше життя – таке, що ми, всі люди, вражені первородним гріхом, завдаємо болю, кривди, терпінь, страждань одні одним. Але маємо завжди, щоб не ставалось і хто б нам не завдавав болю, відкрито, доброзичливо, приязно ставитись до кожної людини. Бо ж кожен із нас шукає цієї приязні та любові від інших. 

Будьмо певні, що так, як ми робимо іншим прикрості, однак самі очікуємо прощення і любові зі сторони інших, так і ті, хто кривдить нас, шукають того самого і на те сподіваються. Часто, коли подивитись на наше життя, то в наших стосунках бракує просто людськості, щоб ми були людьми до кожної людини. Почнімо з себе, навіть якщо нам не будуть одразу відповідати взаємністю. Бо якщо будемо поводитись як Божі діти, то матимемо ще більшу нагороду – від нашого Отця.

*** 
Мт.12,38–45:  «Тоді він іде, бере з собою сім інших духів, гірших від себе, і вони входять і оселюються там, і останнє того чоловіка буде гірше, ніж перше»

Знаємо, що гріхи, які ми чинимо, навіть коли про них ніхто не знає, нас непокоять, забирають мир і спокій. Тому стараємося їх позбутися, прагнемо змінитися. І нам це може вдаватися, більше чи менше. 

Однак коли ми лише позбуваємося цих гріхів, все одно «місце», яке вони займали, залишається порожнім. Коли ми це «місце» не наповнимо чеснотами, добрими ділами то є небезпека, що кожен гріх може повернутися, бо маємо попередній досвід чинити його, до того ж за інерцією можуть додатися ще й інші гріхи, тяжчі. 

Позбуваючись наших недоліків, наших вад і пристрастей, стараймося розвивати в собі євангельські чесноти. А це, справді, неможливе без постійного перебування в Бозі, бо лише Його силою можемо стати сильними й відбити натиск зла! 

+ВЕНЕДИКТ

05.07.2017р. Б. / Святого священномученика Євсевія, єпископа Самосатського; Святих мучеників Галактіона та Юліянії

Святого священномученика Євсевія, єпископа Самосатського

Тропар, гл. 4: I обичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти, * знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння. * Задля того слово істини справляючи, * і задля віри пострадав Ти аж до крови, священномученику Євсевіє, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, гл. 4: Благочестно у святительстві поживши і мучеництва шлях пройшовши, ідольські жертвы загасив єси, святителю Євсевіє, і як дерзновенний перед Христом Богом, моли, щоб спаслися душі наші.

Коли в 360 р. святого Мелетія було обрано патріярхом Антіохії, а цей вибір підтримали і таємні аріяни, тоді акт того обрання передали святому Євсевієві, єпископові Самосатському. 

Самосати – невелике місто над Євфратом, що належало до Антіохійської митрополії. Коли святий Мелетій, сівши на престол, виступив проти аріян, бо виявився правдивим пастирем Христового стада, його відправили у вигнання. Аріян же підтримував імператор Констанцій, син Костянтина Великого. Тоді і святий Євсевій розірвав усякі стосунки з аріянами, бо бачив, що вони взагалі не хочуть підкорятися голосові Церкви. Аріяни зажадали, щоб єпископ Євсевій повернув акт обрання патріярха Мелетія, та він відповів їм, що зробить це тільки тоді, коли всі, хто підписав той акт, зберуться разом і зажадають цього. Сам імператор писав до святого Євсевія у справі цього акту, погрожуючи, що якщо він не віддасть цього документу, тоді його посланець має наказ відтяти йому праву руку. 

“Ось маєш, рубай!” – сказав святий єпископ і простягнув обидві руки. 

Посланець від’їхав ні з чим, бо мав наказ тільки налякати Євсевія, а імператор дивувався його сміливості і часто згадував про цей випадок при дворі. 

Коли помер Констанцій, його наступником став богохульник Юліян Відступник, який почав жорстоко переслідувати християн і мучити їх гірше за найлютіших поганських мучителів. Тоді більшість владик і священиків страждали у вигнанні або загинули в страшних муках. Юліян думав, що коли він знищить пастирів, тоді вівці розбіжаться. Святий Євсевій, незважаючи на велику небезпеку, переодягнувся воїном і йшов від міста до міста, через Сирію, Фінікію і Палестину, всюди скріплював вірних у Христовій вірі, навчав, висвячував священиків, настановляв єпископів. Тоді він і переніс страшні муки, про що читаємо в писанні Григорія Богослова, в якому, після смерти Юліяна Відступника, святий письменник закарбував на віки безбожність цього імператора. Про Євсевія Самосатського святий Григорій пише так:“Коли все тіло його було глибоко покраяне ременями, він, ледь дихаючи, не лишень не зважав на ці тяжкі муки, але, побачивши, що деякі частини тіла ще не були покалічені, став звинувачувати мучителів у тому, що вони зневажають його тим, що не всьому його тілу віддали шану, а залишили ще дещо не покаліченим, і сам показував на гомілку, на якій не було ще жодної рани, і просив її також не щадити”. 

Після смерти Юліяна Відступника, державою дуже коротко правив побожний Йовиніян, та через кілька місяців на престол сів цісар Валент, затятий аріянин, який, однак, тривалий час не смів чіпати Євсевія Самосатського. У 370 р. святий Євсевій причинився до того, що владичий престол у Кесарії Кападокійській обійняв Василій Великий. Згодом, через два роки, св. Василій відвідав святого Євсевія в Самосатах і сердечно просив його приїхати до нього у Кесарію, однак тому проханню так і не судилося бути виконаним. Уже 373 р. Валент прислав свого посланця з присудом для єпископа Євсевія відбути у вигнання до Тракії. Святий порадив посланцю, щоб до вечора той не залишав його помешкання, бо якщо б мешканці Самосати довідалися б, з якою метою він приїхав, то повстали б й убили його. У місті так ніхто і не побачив, як єпископ Євсевій, в супроводі одного вірного слуги, забравши лишень одну подушку і молитвослов, увечері потай вийшов з міста, сів на човен і поплив Євфратом до міста Зевгма. Коли вранці про це дізналися мешканці Самосати, в місті вчинився великий плач, а багато сіли на човни і, наздогнавши святого, припали йому до ніг і просили не лишати їх сиротами на поталу аріянам. Та святий Євсевій пояснив їм, що було б гріхом не слухати влади, поки вона не наказує того, що суперечить вірі, поблагословив їх, дав науку, як зберігати Христову віру, подякував за золото та інші речі, які йому хотіли дати в дар, та котрих він не прийняв, і пустився до Тракії, де замешкав поблизу Дунаю. А в Самосатах на владичому престолі сів аріянин Євномій, але невдовзі добровільно його звільнив, бо бачив, що церква порожня і ніхто його не визнає єпископом. Та прийшов інший на ім’я Лукій, прогнав багатьох священиків, але й тоді ніхто не йшов за його голосом. 

А святий Євсевій страждав у вигнанні. Тракію зайняли ґоти, святий ледве врятувався, він був змушений перебратися до Істри. Єдиною втіхою у вигнанні для нього були листи, які він отримував від Василія Великого і Григорія Богослова. Лиш тільки після смерти Валента (378 р.), наступником якого став православний імператор Ґраціян, єпископ Євсевій повернувся до Самосат. За згодою патріярха Мелетія, він провів візитацію всієї митрополії, всюди висвячував священиків, відбирав церкви в аріян і призначав єпископів. Так, у місті Доліхіни, в Сирії, в якому було багато аріян, святий Євсевій поставив єпископом Марина. Коли вони разом входили до міста, одна аріянка з горішнього вікна скинула на голову святого Євсевія цеглу, від отриманої рани святий через кілька днів помер. Його останнім проханням було, щоб убивцю не притягали до суду. Помер святий мученик 380 р. Його тіло перевезли до Самосати, а згодом – до Царгорода, де воно спочило в церкві святого Йоана Євангелиста і прославилося багатьма чудами. 

__________
У той самий день
Святих мучеників Галактіона та Юліянії

Про життя святих не знаємо нічого, окрім згадки, що святий Галактіон постраждав у Царгороді. Однак Христова Церква почитає їх пам’ять, і хоч подвиг їхній нам не відомий, за те він відомий на небесах. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

вівторок, 4 липня 2017 р.

04.07.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.14,9–18:  «Вважайте на те, щоб не класти нічого перед братом, об що він спотикнувся б або й упав»

Апостол вказує на дуже важливу річ, щоб ми не створювали для іншої людини якихось випробувань, які є понад її силу. Погляньмо на Бога, Він ніколи не дає труднощів, обставин, ситуацій, які б були понад нашу людську силу і понад наші спроможності. Господь завжди дивиться, що ми можемо, і поволі, в міру наших спроможностей накладає на нас тягарі. 

Будьмо обережні, коли ми є з іншими людьми, щоб і ми не завдавали їм випробувань, труднощів, клопотів, понад їхню силу.

*** 
Мт.12,14–16; 22–30:  «Кожне царство, розділене в собі, запустіє»

Дуже часто ми розділені самі в собі: в одних випадках чинимо добро, а в інших – схильні до зла. Одні люди знають нас з доброго боку, а інші можуть за нашою поведінкою не розгледіти, що ми Христові учні. 

Називаємо себе християнами, проте часто дозволяємо злу існувати в нас. Однак маємо бути в цьому принциповими, не дозволяти собі бути внутрішньо розділеними, бо ж ми храм Святого Духа, а не місце злих думок і намірів. Бо все це зло, якому дозволяємо перебувати в нас, віддаляє нас від Бога, наближає ж до диявола. 

Якщо навіть не можемо побороти своїх слабкостей, немочей у певну хвилю, то завжди маймо бажання їх позбутися. Просімо Божої помочі й ніколи не погоджуймося з думкою, що маємо право мати деякі гріхи, що з цим можна жити. Маємо прагнути святості, тоді неминуче щоразу більше нас буде сповнювати світло, щоразу більше будемо жити нероздільним внутрішнім Царством Небесним. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

04.07.2017р. Б. / Святого мученика Юліяна Тарсійського

Святого мученика Юліяна Тарсійського

Тропар, глас 4: Мученик Твій, Господи, Юліан,* у страданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 2: Непереможного воїна благочестя і істини суголосника і поборника, всі достойно восхвалімо Юліана днесь і до нього заклично:моли Христа Бога за всіх нас. 

Багато часу минуло з тих пір, як в Антіохії, у дафнійському передмісті, в церкві над гробом мученика-юнака Юліяна святий Йоан Золотоустий виголосив пречудесну похвальну проповідь на честь та славу Господа і на возвеличення заслуг святого мученика. Святий Юліян народився в Киликії. Батько його був поганином, вельможею, а мати – християнкою. Після смерти чоловіка вона перебралася до Тарсу. Коли почалося переслідування християн за Диоклетіяна, святому Юліянові тоді виповнилося 18 літ. Його схопили і привели до старости Маркіяна. Мучитель цілий рік тримав його у в’язниці, майже щодня намовляв до відступництва. Однак юнак був стійкий у своїй вірі, тому староста часто віддавав його на муки. Крім того, він водив святого мученика за собою по всій Киликії та всюди віддавав на нові муки, щораз то жорстокіші. Кати різали його тіло, рвали плоть аж до костей, припікали вогнем і бичували, а святий зносив усе терпеливо і молився Богу, прославляючи Ім’я Спасителя, слава якого споконвічна. 

Врешті Юліяна привели до Егеї. Та перш ніж кинути до в’язниці, йому силоміць поклали в уста м’ясо з жертвоприношень ідолам, бо гадали, що християни, як жиди, дотримуються закону лишень зовнішньо. Однак те м’ясо не могло осквернити слугу Божого, який щиро служив своєму Богу. До Егеї прийшла мати святого, яка слід в слід мандрувала за ним. Маркіян три дні пускав її до сина, бо думав, що вона вмовить його до відступництва. Та ні! Правдиво християнська мати сльозами обмила рани сина і молила його: “Сину мій, правдою іди і правді служи, будь витривалим, і Христос стане твоєю нагородою!” Через три дні матір і сина привели до мучителя і тут вони почали славити і величати Господа. Розлючений староста наказав матір святого Юліяна побити, відтяти їй п’яти обох ніг і випустити на волю. А святого Юліяна велів кинути в мішку, з ядовитими зміями, у море. Сталося це 288 р. Море винесло тіло мученика на берег і одна християнка поховала його в Олександрії Киликійській, звідки святі мощі згодом було перенесено до Антіохії. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

понеділок, 3 липня 2017 р.

03.07.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.12,4–5; 15–21:  «Як в одному тілі маємо багато членів, і всі члени не виконують тої самої роботи, отак і ми: численні – одне в Христі тіло, кожен один одному член»

Погляньмо на людське тіло, на будь–який із членів цього тіла, і ми можемо зауважити, що всі вони служать один одному, всі вони потребують один одного. Одне, що самодостатнє в організмі, однак, саме це руйнує весь організм – ракова клітина. Вона не потребує інших. Вона живе сама для себе і через це руйнує і вбиває організм. Усі ж справжні члени тіла живуть і служать одні одним. 

Так мало б бути і в Церкві Христовій. Ми мали б служити одні для одних різними нашими знаннями, вміннями і дарами, які маємо від Бога. Ніщо так не тішить нашого Господа, як наше бажання і намагання служити іншим членам Божої родини – членам Христової Церкви!

*** 
Мт.12,9–13:  «Чи можна зціляти в суботу?»

Господь залишає вибраному народові свої заповіді, третя з яких – сьомий день святкувати. Це значить, що цей день належить Богові. Але народ так захоплюється виконанням приписів щодо цього дня, що забуває, кому він присвячений. Внаслідок цього людина часто забувала про іншу особу, яка сотворена на образ і подобу Бога, – конкретну Божу людину, що потребує її допомоги, часом у цей сьомий день. 

Господь творить чудеса зцілення в суботу, аби показати велику вартість людини, навчити нас, наскільки важливо цінувати інших людей, бачити в них образ Божий. Можливо, цей образ потьмарився з часом, може, він зранений, у декому він затерся, але в кожній людині є цей образ Божий. Кожна людина є цінною в очах Бога. 

Господь віддав своє життя за кожну людину. Важливо цінувати кожну особу, бо за неї Бог приніс таку велику жертву – свого Сина!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

03.07.2017р. Б. / Святого священномученика Методія, єпископа Патарського

Святого священномученика Методія, єпископа Патарського

Тропар, глас 1: Кров твоя, мудрий, таїнственно взиває від землі, як і Авелева до Бога, богомудрий святителю Методіє, ясно проповедав ти Боже воплочення. Тому й осудив єси помилку Орігенову, і переставився єси в Небесний чертог. Моли Христа Бога, щоб спас душі наші. 

Кондак, глас 4: Священнотаїнником Святої Тройці, і проповідником повелінь Божественних надрозумових, і православних утвердженням був єси, Методіє, злославні умисли викрив ти, правовір’я ради аж до крові як священномученик явившись, і Христу із Ангелами предстоячи, моли, щоб спастися нам. 

“Ревний поборник правди”, як його назвав святий Епіфаній, святий Методій був єпископом Олімпу і Патари в Ликії, а згодом Тиру в Фінікії. Мученицьку смерть прийняв у грецькій Халкиді. Святий Єронім і святий Анастасій Синаїт дуже високо цінували його вчені й красномовні книги, зокрема “Пир десяти дівиць”, “Пояснення книги Буття” і “Пісню пісень”, а також численні послання проти блудів Оригена. Постраждав близько 310 р. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

неділя, 2 липня 2017 р.

02.07.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.8,28–39:  «Хто нас відлучить від Христової любові? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?»

Апостол Павло категорично вказує на те, що ніщо зовнішнє, що б не діялось і не відбувалось, не може нас віддалити від Ісуса Христа. Згадаймо тут приклад мучеників, навіть коли їм відбирали життя, але не могли тоді відібрати від них Господа. До того ж, вони раділи, що можуть потерпіти за Господа! 

Ми ж часто невдоволені щоденними обставинами, нарікаємо на них, маємо претензії до когось чи до чогось. Це означає, що нам бракує розуміння, що все є так, як нам дав Господь. Будьмо свідомі, що ті обставини, складні та проблематичні, вони не є понад нашу силу. Які б труднощі нам ставали на перешкоді, ми завжди можемо залишитися з Богом.

*** 
Мт.5,1–16:  «Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради. Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі»

Господь називає блаженствами те, що ми по–людськи вважаємо терпінням, несправедливістю і чого не бажаємо ні собі, ні своїм близьким. Коли настають будь–які проблеми, ми швидше хочемо їх позбутися. Навіть коли і знаємо, що шлях до блаженства проходить через труднощі, все одно нелегко сприйняти, що Господь послав їх нам. 

Інколи першим почуттям, яке можемо мати у важких і проблематичних ситуаціях, є злість: на ворогів, на ближніх, на себе, навіть і на Бога. Але якщо сприйняти кожну з цих ситуацій як таку, що її дарував Господь, щоб ми змінювалися, ставали ближчими до Нього, зростали в Ньому, тоді зможемо відшукати той сенс, який закладений у кожній події. Уміймо всі невигоди нашого життя сприймати як нагоди стати ближчими до Бога та ставати активнішим учасником Його Царства!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР