ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 24 червня 2017 р.

24.06.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.3,28–4,3:  «Повірив Авраам Богові, і це йому було пораховано за оправдання»

На перший погляд, нас може здивувати, як самої віри було достатньо для того, щоб Авраам виправдався. Однак бачимо, те свідчення і доказ віри, які дав Богові Авраам, визначальне в усій історії спасення. Авраам не мав прикладів інших осіб, не мав спільноти, яка б його підтримувала, лише слухав Бога й вірив Йому. І доказами віри Богові були якраз його вчинки. 

Наше життя показує, якою є наша віра. Якщо наша віра в Бога глибока, і ми уповаємо на Господа, покладаємося на Нього, це неминуче виявляється в нашому житті. Якщо наша віра слабенька, то таким є і наше життя. Тому будуймо фундамент свого життя на вірі. Якщо він буде міцним, то й уся будівля, яку збудуємо згодом у випробуваннях і клопотах, вистоїть!

*** 
Мт.7,24–8,4:  «Кожний, хто слухає ці мої слова й виконує їх, подібний до розумного чоловіка, який збудував свій дім на скелі»

Як часто у своєму житті ми знаємо, як би мало бути, але живемо інакше. Ми свідомі того, як мали б поводитися, але поводимося по-іншому; розуміємо, як треба відповісти, але так не говоримо; знаємо, що віра без діл мертва, але залишаємося на рівні «слухачів закону», далеких від його виконання. 

Мусимо усвідомити, що бути християнином – це не однохвилинна процедура, це не самі таїнства Хрещення і Миропомазання, також на Першій Сповіді християнство не закінчується – це постійне зростання в Христі. 

Важливо, щоб ми не лише здобували знання про Бога і правду про себе, а й застосовували їх у нашому житті. Адже слово, яке Бог нам промовляє в молитві, у читанні Святого Письма, живе і діяльне, його слід відразу втілювати у своє життя. Бог може промовити також своє слово через різні засоби комунікації: інтернет, газету, радіо. Вслухаймось у слова, які Бог сіє в наші серця, і робімо все, щоб вони оживали в нашому житті. Бо лише коли так будемо діяти, збудуємо добру основу, збудуємо свій дім на скелі. І коли настануть життєві клопоти, ми зможемо встояти на скелі, якою є Бог!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

24.06.2017р. Б. / Святого апостола Вартоломея та Святого апостола Варнави

Святого апостола Вартоломея та Святого апостола Варнави

Тропар, глас 1: Вогнеподібний язик у силі Духа прийнявши,* Слово, що прийшло у плоті, ви всюди проповідували;* Його ради той – у главу усічений, а той – камінням побитий,* і ви є апостольського лику окраса, Вартоломею й Варнаво.* Тому пам’ять вашу почитаємо й просимо:* Моліть Христа Бога,* щоб ми прийняли гріхів відпущення.

Кондак Вартоломея, глас 4: Явився Ти, як велике сонце, вселенній,* сяянням учень і чудес великих,* світло проводячи тих, що Тебе почитають,* Вартоломею, апостоле.

Кондак Варнави, глас 3: Господній був Ти істинний служитель,* із сімдесяти апостолів явився Ти першим,* осяяв Ти з Павлом проповідь твою, усім звіщаючи Христа Спаса.* Ради цього піснеспівами божественну пам’ять твою, Варнаво, творимо.

Святого апостола Вартоломея

У житії святого Натанаїла ми вже говорили, що деякі письменники вважають Натанаїла і Вартоломея однією і тією ж особою. Однак насправді це різні особи. Та через плутанину імен ми не можемо з певністю сказати, кого привів святий Филип до Ісуса: Натанаїла, як стверджують святий Августин та святий Йоан Золотоустий, одного з 70 апостолів, чи апостола Вартоломея. Так само не можемо з певністю стверджувати, чи в Єраполі зі святим Филипом (його пам’ять вшановуємо 14 листопада) трудився апостол Вартоломей, чи це був Натанаїл, син Толомея. Тому цю частину подвигу подамо в житії святого Филипа, а з житія святого Вартоломея подаємо те, що з певністю приписується саме йому.

Після зіслання Святого Духа святий Вартоломей трудився в південній Аравії та в Етіопії, де (як стверджує святий Єроним та інші письменники Церкви) залишив Євангеліє від Матея гебрейською мовою. Його знайшов Пантеній, засновник і вчитель школи катехитів в Олександрії, що згодом проповідував Боже слово в південній Аравії (близько 190 р.).

Чи проповідував Вартоломей Христову науку і в індійських землях, доказу цього нема, бо, як слушно пише святий Йоан Золотоустий, про життя апостола Вартоломея ми знаємо дуже мало. Всі письменники сходяться на тому, що святий апостол постраждав за Христову віру у великій Вірменії, в місті, що звалося Еровандашет (Арванополь). Згідно з одними джерелами, його забили до смерти палицями, згідно з іншими – здерли з голови шкіру і повісили стрімголов на хресті, а під кінець стяли голову. Мощі святого Вартоломея спочивали в Нефергерді, а за імператора Анастасія І (491-518) були перенесені до міста Дара (обидва міста лежать у Месопотамії). Коли перський король Хозрой здобув Дару і пограбував місто, то, згідно з переданням, котре повторив святий Теодор Студит і святий Йосиф Піснеспівець, мощі святого Вартоломея і ще чотирьох інших мучеників у домовинах викинули в море. Всі домовини, осяяні ясним світлом, попливли ген аж до берегів Італії та Сицилії і прибилися до острова Липари, де домовина святого Вартоломея зупинилася, а інші поплили далі. Єпископ того краю Агатон, за Божим об’явленням, знав, чиї це мощі прибило до берега. Хресним ходом весь народ вийшов на берег і поховав мощі святого, при цьому сталося багато чуд. Святі мощі тут спочивали аж до 838 р. Сарацини, захопивши острів, забрали дорогоцінну домовину, а святі мощі розкидали, однак їх знайшов, зібрав і склав у нову домовину один монах. У 839 р. їх перевезено було до Беневенту, а 983 р. – до Риму. Пам’ять перенесення святих мощей з Липари до міста Беневенту Христова Церква вшановує 25 серпня.

У той самий день
Святого апостола Варнави

Після зіслання Святого Духа число тих, що повірили в Христа Спасителя і з рук апостолів і вірних прийняли святе хрещення, росло щораз то більше. Весь вірний народ мав одне серце й одну душу, і ніхто не мав жодного маєтку, бо все було спільне, а ті, що володіли селами чи будинками, все продавали і гроші віддавали в руки апостолів, щоб вони допомагали всім потребуючим. “А Йосиф, якого апостоли прозвали Варнавою, що значить син утіхи, левіт, родом з Кипру, мав поле; продавши його, він приніс гроші й поклав у ногах апостолів” (Ді. 4, 36-37).

Це перша згадка у Святому Письмі про святого апостола Варнаву. Син багатих батьків, що мали маєток на Кипрі і в Єрусалимі на ім’я Йосія, або Йосиф, з єврейського роду левітів, який, згідно з переданням, був учений у Письмі і товаришував у науках Савлу (обидва вчилися у школі Гамалиїла), що згодом став зватися Павлом, учителем і апостолом вселенної, Варнава продає село і віддає гроші апостолам, до яких вже віддавна належав духом. Апостоли назвали його Варнава, тобто син утіхи, “бо він був чоловік добрий, повний Святого Духа та віри” (Ді. 11, 24), а назвали його так, щоб відрізнити його від іншого “Йосифа, що зветься Варсавою, на прізвище Юст” (Ді. 1, 23), одного з 70 апостолів.

І сталося дуже велике чудо – найбільший гонитель Христової Церкви, учений в законі і затятий у ненависті до Ісуса Савло навертається та стає ревним проповідником святої віри. Він приходить до Єрусалиму і хоче долучитися до учнів, але всі боялися його, бо не вірили, що він навернувся. “Тоді Варнава взяв його, привів до апостолів” (Ді. 9, 27). І прийшов час, що не лишень жиди приймали Христову віру, в Антіохії учні стали проповідувати слово Боже грекам. “Рука Господня була з ними, і велике число було тих, що увірували й навернулись до Господа. Чутка про це дійшла до вух Церкви, що в Єрусалимі, і вони вислали Варнаву в Антіохію” (Ді. 11, 21-22). А він прийшов туди, побачив благодать Божу і зрадів серцем, бо “пристало багато людей до Господа” (Ді. 11, 24). І, мабуть, багаті були жнива, бо святий Варнава пішов до Тарсу, до святого Савла, а потім обидва вернулися до Антіохії і цілий рік тут навчали. Зросла вельми тут громада вірних, і тоді “в Антіохії вперше учнів називано християнами” (Ді. 11, 26).

Прийшли до Антіохії з Єрусалиму деякі пророки і провістили, що в усьому світі настане голод, а вірні Антіохії вирішили послати допомогу, хто що мав, братам в Юдеї, “пославши її старшим через руки Варнави і Савла” (Ді. 11, 30). Там, в Єрусалимі, вони перебували тоді, коли ангел Господній у чудесний спосіб вивів святого Петра з в’язниці, і бачили, що слово Господнє росте і шириться. Виконавши доручення антіохійської громади і забравши з собою молодого Йоана, названого Марком, “Варнава ж та Савло… повернулися з Єрусалиму” (Ді. 12, 25). Тут Дух Святий об’явив учителям Антіохійської Церкви, щоб вони послали Варнаву і Савла на діло, яке Він їм призначив. “Тоді вони, попостивши й помолившися, поклали на них руки і відпустили” (Ді. 13, 3). Через покладення рук вони прийняли єпископську гідність і, взявши зі собою згаданого Йоана Марка (його пам’ять вшановуємо 30 жовтня), розпочали свою подорож з метою навернення поган. Тривалий час діяльність святого Варнави тісно пов’язана з життям святого Павла. Вони разом були в Селевкії, потім на Кипрі, проповідували Христа розіп’ятого в Саламині і пройшли весь острів, аж до Пафосу, і прибули в Пергію Памфілійську. Тут від них пішов Йоан Марко, бо, боячись майбутніх трудів, повернувся до Єрусалиму. Апостоли ж вирушили до Антіохії Пісідійської, тут проповідували в божниці і серед поган, тут жиди вигнали їх з міста. “Вони ж, обтрясши на них порох з ніг у себе, пішли в Іконію” (Ді. 13, 51). Злобні жиди хотіли їх каменувати, бо своїм навчанням вони навернули багато жидів і греків. Пройшли святі апостоли Ликаонські міста, Лістру і Дербу та їхні околиці; в Лістрі погани хотіли віддати їм честь як богам і голосили: “«Боги в людській подобі зійшли до нас». І назвали Варнаву Зевсом, а Павла Гермесом, бо цей мав провід у слові” (Ді. 14, 11-12). Тоді Павло і Варнава роздерли одяг на собі і стали навчати. Тут жиди каменували святого Павла, тож наступного дня обидва апостоли повернулися в Дербу, Лістру, Іконію й Антіохію Пісідійську, всюди навчаючи і настановляючи старших і священиків, пройшли Пісідію, Памфілію і Атталію, “а звідтіля відпливли в Антіохію, звідкіль були віддані ласці Божій на діло, яке довершили” (Ді. 14, 26). Так закінчилася їх перша подорож, сповнена трудів і страждань, й водночас чудес, Божої благодаті і тисяч навернень до правдивої віри.

Коли в Антіохії почався спір про обрізання, конечне воно є чи ні, вірні послали Павла і Варнаву до Єрусалиму, щоб разом з іншими апостолами вирішили цю справу. Йшли вони через Фінікію і Самарію, навертаючи поган, а в Єрусалимі на першому Соборі, на якому “зібралися апостоли та старші” (Ді. 15, 6), вирішили, що обрізання не зобов’язує християн. На цьому ж зібранні “вся громада… почала слухати Варнаву та Павла, як вони розповідали про ті знаки та чуда, що їх Бог учинив був через них між поганами” (Ді. 15, 12). Потім до всіх церков розіслали рішення Собору. В Антіохію з Павлом і Варнавою послали також Юду, названого Варсава, і Силу з листом, який дає найкращі рекомендації Павлові і Варнаві. “Ми й постановили однодушно вибрати мужів і їх до вас послати разом з любим нам Варнавою та Павлом, людьми, що душі свої віддали за ім’я Господа нашого Ісуса Христа” (Ді. 15, 25-26). Коли святі апостоли прибули в Антіохію, радість усіх була велика. А вони продовжили навчати тут народ. Невдовзі Павло запропонував Варнаві знову відвідати міста, в яких вони проповідували Боже слово. Святий Варнава хотів взяти з собою Йоана Марка, а святий Павло був проти того.

Тож святі апостоли вирішили, задля більшої користи для поган розійтися. “Варнава взяв із собою Марка й відплив до Кипру” (Ді. 15, 39). Завдяки книзі Діяннь апостолів ми стисло розповіли про дотеперішні подвиги святого Варнави. На цьому закінчується історична частина його життя. У Святому Письмі знаходимо ще лиш одну згадку про Варнаву, у Першому посланні святого Павла до коринтян: “Чи може один я і Варнава не маємо права не працювати?” (1 Кор. 9, 6). Вона свідчить лиш про те, що в час, коли був написаний лист, а це близько 57 р., Варнава ще жив. Згідно з переданням, святий Варнава згодом навчав у Римі і в Медіолані, де був єпископом і заснував церкву; а ще передання стверджує, що Варнава знову зустрівся з Павлом і той послав його до Коринту. Однак у Святому Письмі про це жодної згадки нема. Знаємо, що він навчав з Йоаном Марком на Кипрі. 

Святий Варнава помер мученицькою смертю в Саламині. Погани, підбурені сирійськими жидами, схопили святого апостола, його мучили і врешті-решт каменували. Тіло святого поховав Йоан Марко, а на груди святого Варнави поклав Євангеліє від Матея, яке покійний сам переписав. Цю книгу апостол завжди носив зі собою і заповів покласти її у свій гріб як знак того, що Христова наука понад усе була йому дорога. З часом гріб святого апостола пішов у небуття. Щойно 478 р. на тому місці почали діятися численні чуда; хворі тут оздоровлювалися, тому це місце названо було названо “Місцем здоров’я”, однак ніхто не знав, в чому причина такої його великої зціляючої сили. Єпископом Саламини тоді був Антимій. Йому тричі об’явився св. Варнава і сказав, що на “Місці здоров’я” лежать його мощі, а ще він доручив єпископові боронити Христову віру, бо єретики напосілися забрати саламинську церкву. Єпископ пішов хресним ходом на згадане місце і в землі там знайшли цілком неушкоджене тіло святого апостола з Євангелієм на грудях. Імператор Зенон (474-491) побудував у Саламині величну церкву святого Варнави, а Господь прославив гріб апостола численними чудами.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

пʼятниця, 23 червня 2017 р.

23.06.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.9,6–19:  «Воно не так, щоб слово Боже не здійснилося»

Ми, люди сучасного світу, дуже часто хочемо швидких результатів, в короткому часі хочемо змінити самого себе, хочемо, щоб швидко змінювалися люди навколо нас. Це особливо видно в неофітів, хто лише навернувся до Бога. Вони дуже хочуть всіх навернути і привести до Бога в одну мить. Але ми не знаємо, як Бог діє, наймовірніше, що в кожному випадку і з кожною людиною у свій спосіб. 

Наше завдання – завжди сіяти Боже Слово, завжди промовляти про Бога: і словами, і життям. А результат, то вже Божа справа! Вірмо, що ті зерна раніше чи пізніше проростуть.

*** 
Мт.10,32-36:  «Кожний, отже, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним»

Кажучи правду, нам часто не дуже хочеться виявляти свою віру прилюдно, ми не раз так і кажемо, що моє християнське життя, то це приватна справа. Здебільшого хочемо жити так, щоб не мусити визнавати своєї віри, свідчити про Господа своїм життям, проповідувати Його іншим. Зі свого досвіду бачимо, що саме життя, а точніше, наш Творець, ставить нас у такі обставини, в яких, хочемо того чи ні, однак маємо виявити свою віру в Нього. 

Визнавати свою віру – це жити життям християнина щодня, щохвилини, що миті. Це не обов’язково означає, як ми собі можемо уявляти, що християнина ведуть на муки, примушують зректися Христа, а він стоїть у своїй вірі навіть ціною життя. Це свідчення мучеників, яке дуже важливе для Церкви, але не всі до нього покликані. 

Для більшості християн свідченням має бути не одна героїчна хвиля нашого життя, а кожна хвилина наших буднів. Ситуації, коли маємо виявити своє прощення, зауважити чиюсь потребу, виявити до когось любов, милосердя, свідчать про те, ким ми є. Саме це є визнанням нашої віри в Бога!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

23.06.2017р. Б. / Святого священномученика Тимотея, єпископа Пруського; Святих мучеників Олександра та Антоніни

Святого священномученика Тимотея, єпископа Пруського
 
Тропар, глас 1: Веселиться Вселенна світло нині,* і вірних зібрання радіє у пам’яті твоїй.* З ними ж і ми торжествуємо, кличучи:* Спаси нас молитвами Твоїми від усіх бід,* Тимотею, мученику священний. 

Кондак, глас 5: Напоєний хмарою крові, священномученику Господній Тимотеє,* приніс плід у землі твого серця,* невичерпну поживу, яку прийняв ти від Бога.* Тому молимо Тебе, щоб визволилися від бід ми,* що творимо пам’ять твою. 

На межі Мисії і Фриґії, біля гори Олімп, стояло місто Пруси, єпископом якого був святий Тимотей, муж великого благочестя і ревности у Христовій вірі. Бог наділив його даром творити чуда. Так, він убив лютого змія, що чинив велику шкоду, а вбив його, кинувши у нього хустину, в якій ніс призначені для церкви хліби. Слава про його благочестя поширилася дуже далеко. Про чуда, які чинив святий, почув окаянний Юліян Відступник і наказав кинути його до в’язниці. Але й там святий єпископ не припиняв навчати і прославляти Господа та виступати проти відступництва. За це імператор наказав його стяти у в’язниці мечем. Так святий Тимотей 26-го травня 362 р. прийняв мученицьку смерть. Бог прославив його гріб численними чудесними оздоровленнями. 

У той самий день
Святих мучеників Олександра та Антоніни

Свята Антоніна була родом з міста Кродамни в Малій Азії. Своє життя вона провадила в молитві і чистоті, бо своє дівицтво посвятила Господу Богу. В часі переслідування християн її схопили і привели до мучителя Фиста. Жодні вмовляння та обіцянки не допомогли; свята діва прилюдно віддала честь Спасителеві, а поганських божків назвала чортами. Тоді Фист став насміхатися з неї, що вона покланяється Богу, який помер на хресті. А свята Антоніна відповіла йому так: “Це правда, що задля нашого спасіння Ісус Христос помер на хресті, як також правда і те, що третього дня Він воскрес у славі і нині сидить по правиці Отця небесного”. 

Фист наказав бити святу діву по лиці і кинути до в’язниці, а сторожеві велів усякими способами намовляти святу Антоніну до відступництва. Але жодні підшепти не допомогли; свята мучениця три дні і три ночі перебула в молитві і Бог скріпив її в силі так, що вона радо стала перед судом. “Чого посміхаєшся?” – запитав її мучитель. “Бо бачу перемогу правди над гріхом! Слухай, престол, на якому ти, Фисте, сидиш, твоїм буде вже не довго, ти змарнуєш своє життя, а твої божки зведуть душу твою до пекла”. 

Щойно свята діва це сказала, як Фист велів віддати її на бичування, а потім кинути до в’язниці, поки не придумає для неї нових мук. Один з воїнів, 23-літній Олександр, побачивши відвагу святої дівиці, повірив у Христа Спасителя, накрив мученицю своїм плащем і сказав їй втікати, бо Фист хотів віддати її воякам на безчестя. У тому плащі свята Антоніна вийшла непоміченою з в’язниці, а Олександр залишився на її місці. Довідавшись про це, Фист наказав жорстоко побити вояка бичами, а потім зраненого і скривавленого кинути до в’язниці. Через кілька днів святого Олександра знову привели до мучителя, а свята Антоніна сама прийшла до мучителя і стала поряд з воїном-мучеником. Фист, побачивши, що їх не вдасться намовити до відступництва, наказав бити їх по всьому тілі жилами, припікати боки, відтяти руки, – а святі мученики все це мужньо терпіли і голосно прославляли Христа Спасителя. Під кінець Фист наказав викопати глибоку яму, розпалити в ній великий вогонь, вкинути туди святих Антоніну та Олександра, а зверху насипати багато смоли, а коли тіла і кості їх згорять, засипати яму землею, щоб навіть рештки їх костей християни не могли поховати. Сталося це 3 травня 313 р. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР 

четвер, 22 червня 2017 р.

22.06.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.8,22–27:  «Все створіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках»

Гріх Адама і Еви – найпереконливіша ілюстрація, що жоден гріх не буває приватним, тобто таким, що несе шкоду лише тій людині, яка згрішила. Аж донині людство пожинає наслідки того гріха: він відбився на усю людську природу, а ще далі – на усю Вселенну, на всі створіння. Тому всі створіння, вся Вселенна очікує примирення людини з Богом. Коли людство примирятиметься з Богом, то це умиротворення, порозуміння входитиме у природу.

Це ми добре бачимо в житті святих, які були близько до Господа, і вся природа, птиці, звірі ставали близькі та гармонійні в стосунках з людиною. Примирюймося самі, і навколо нас примирюватимуться інші люди і Вселенна!

***
Мт.10,23-31:  «Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі ж убити не можуть»

Часто люди створюють нам неприємності, нерідко маємо терпіти якісь не милі нам обставини, а можливо, і несправедливість, біль, образи, кривду, прикрощі. Спілкуючись щодень з іншими людьми, ми переживаємо чимало різних страхів, носимо в собі неспокій і турбуємося про майбутнє.

Господь же каже нам не боятися. Він знає про ці почуття й тривоги, які переповнюють наші серця, однак наголошує, щоб ми не мали страху. Христос власним прикладом показує, що боятися не варто, бо все в Божих руках.

Погляньмо на Ісуса Христа, на Його Хресну дорогу, на Його терпіння і страждання. Він не мав страху, що зроблять з Ним люди. Він знав, що вони нічого не зможуть зробити, окрім того, що допустить Отець. Тому Ісус Христос каже, що радше треба боятися того, що вбиває душу, тобто того, що віддаляє нас від Бога і приводить до гріха. Не маймо страху перед будь-якими обставинами, біймося лише грішити й віддалятися від Бога!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

22.06.2017р. Б. / Святого Кирила, архиєпископа Олександрійського; Святих мучениць Теклі, Марти, Марії, Маріянни та Енеїм

Святого Кирила, архиєпископа Олександрійського

Тропар, глас 3: Істинними словами показав Ти простір знання церковного, як скарб,* і Несторієве богохульство зруйнував Ти,* і прославу Богородиці пояснив Ти, святителю Кириле.* Моли Христа Бога, щоб дарував нам велику милість.

Кондак, глас 6: Із джерел Спасових виточив ти нам безодню богословського вчення, блаженний Кириле.* Вона потопляє єресі, і стадо неушкодженим від хвилювань зберігає.* Ти для всіх країн є наставником, Преподобний,* бо являєш божественне.

Святий Кирило, “оборонець чистої і непорочної віри”, як називають його Отці Халкедонського собору, “муж правдиво апостольський”, як про нього говорить святий папа Целестин, вступив на патріярший престол Олександрії 412 р., після смерти Теофіла, якому був братаничем і який сам призначив його своїм наступником. В Олександрії тоді ширилася єресь новаціян, які навчали, що не можна сповідати і розрішати того, хто після прийняття святого хрещення тяжко згрішив, хіба що вдасться охрестити другий раз і таким чином відзискати освячуючу ласку.

Християн, що приставали до їхньої єресі, хрестили наново, а всі таїнства, уділені священиками, що не належали до єресі, вважали неважними. Ця єресь зародилася в Римі близько 250 р., за папи Корнилія (251-253); вигадав її священик Новаціян. На Першому Вселенському соборі в Нікеї представник новаціянів Ацетій навернувся і склав ісповідь правдивої віри, однак та єресь ще деякий час, до середини VI століття, поширювалася, хоч дуже слабо. В Олександрії вона була доволі сильна, та святий Кирило прогнав єретиків з міста, разом з їхнім єпископом Теотемптом.

Друге нещастя, від якого тут вірні страждали з незапам’ятних часів, і то дуже тяжко, – це були жиди. Їм добре велося в Олександрії, тим більше, що, за своїм звичаєм, зуміли підкупити старосту міста Ореста. Вони серед білого дня нападали на християн і убивали їх, навіть наважувалися безчестити церкви. Святий Кирило покликав до себе їх старшину і впоминав, щоб не непокоїли християн, та коли жиди, як на глум, стали ще гірше нападати на християн, тоді святий патріярх не міг уже стримати розгніваного народу, який прогнав жидів з Олександрії, тим більше, що вони замучили одного християнського хлопця. Тоді було зруйновано жидівську божницю та їхні доми. За жидів заступився їх прихильник, староста Орест, і почав переслідувати за це свояків і приятелів святого Кирила. Справа потрапила аж до імператора Теодосія. Врешті-решт жидівські ворохобники були покарані; жидам заборонено жити в Олександрії, а їх приятель Орест утратив свою посаду. Було це 415 р.

Та вже насувалося нове горе, і не тільки на Олександрію, а на всю Східну Церкву. Патріярх Царгорода Несторій (428-431) почав проповідувати нову єресь, згідно з якою Христос не народився як Бог, а як звичайний чоловік, і щойно пізніше друга природа, природа Божа, появилася в Ньому. Тому Матір Божа, згідно з Несторієм, була не Богородицею, а лишень Христородицею. Багато монахів, особливо в Єгипті та Сирії, прийняли цю хибну науку. Святий Кирило став в обороні Пресвятої Богородиці і написав листа до Несторія, в якому викривав його облудну науку і просив, щоб він прийняв науку Христової Церкви. Також патріярх Кирило написав у цій справі до імператора Теодосія і його сестри Пульхерії. Однак Несторій не зрікся єресі, тим більше, що за ним стояв Йоан, патріярх Антіохії, кілька єпископів і частина царського двору. Тоді патріярх Кирило скликав синод до Олександрії, на якому вирішили цю справу передати папі Целестину. Папа скликав до Риму синод, який засудив науку Несторія. Тоді святий Кирило послав Несторієві на підпис ісповідь віри, що складалася з 12 пунктів, кожен з яких закінчувався застереженням, що хто не вірує так, як тут написано, на того нехай впаде клятва, “анатема”. Несторій у відповідь, не підкорившись правді, написав іншого єретичного листа. Тому патріарх Кирило спонукав імператора скликати до Ефесу у 431 р. Третій Вселенський собор. Папа послав на цей Собор своїх трьох представників, а властивим його заступником був патріярх Кирило. У зібранні взяло участь понад 200 Отців. Несторій приїхав до Ефесу, де його підтримував царській намісник Кандидіян. Патріярх Антіохії Йоан, єретик, повідомив, що ані він, ані підвладні йому єпископи участі в Соборі не візьмуть.

Наради Собору почалися 22 червня, і з першого дня Отці почали вивчати справу Несторія. Натовп людей оточив церкву і до пізньої ночі чекав, що вирішить Собор. А коли поширилася вістка, що Собор засудив і викляв єресь Несторія, усе місто стало радіти, всюди велегласно прославляли Пресвяту Богородицю, у всіх будинках світилося, церкви були переповнені, Отців Собору зі смолоскипами супроводжували до їхніх помешкань, а найславніші родом жінки сипали їм під ноги квіти і кадило. Наступного дня у церквах було публічно проголошено і прибито на письмі клятву на Несторія і його прихильників. Однак злоба єретиків бодай на хвилю мала взяти гору. На п’ятий день роботи Собору до Ефесу приїхав патріярх Антіохії Йоан, зібрав кількадесят своїх прихильників і викляв на зборищі патріярха Кирила. Кандидіян, царський намісник, перехопив листи, вислані Собором до імператора, а послав фальшиве повідомлення, через що цар наказав йому ув’язнити патріярха Кирила і єпископа Мемнона. Єретики торжествували, коли побачили святого Кирила в оковах. Та тут зворохобилося усе місто: Отці Собору послали до імператора чесних мужів, ті представили правдиво справу і цар наказав звільнити святого ісповідника, а Несторія засудив на вигнання, спочатку до одного монастиря в Антіохії, а опісля до єгипетської оази Ібіс, де він 440 р. помер, упавши з коня. Та перед смертю, ще за життя, черви розточили його язик, яким він богохульно зневажав Пречисту Богородицю. Несторіянська єресь не вигасла ще до нині; її прихильники є в Персії, Сирії та Індії. Коли після Собору святий Кирило повернувся до Олександрії, народ вітав його з невимовною радістю. А патріарх цілковито посвятився своєму стаду, навчав словами, добрим прикладом, зводив церкви, був добрим батьком для вдів і сиріт, усе, що мав, роздавав бідним, писав мудрі послання, які поставили його в ряд учителів Христової Церкви, славив Пресвяту Богородицю і помер у великій святості 444 р., на 32-му році свого патріяршого душпастирства.

________________
У той самий день
Святих мучениць Теклі, Марти, Марії, Маріянни та Енеїм

Відбувалося це в часі переслідувань християн перським королем Сапором ІІ. У містечку Аси жив дуже багатий і скупий християнин, священик на ім’я Павло. При церкві, в якій він служив, було п’ять дів, що посвятилися служінню Господеві. Називалися вони Текля, Марта, Марія, Маріянна й Енеїм. Коли почалося переслідування християн, один з мучителів злакомився майном Павла і наказав священика та п’ять дів віддати на суд. Святі діви вголос стали визнавати Христа Спасителя і готові були прийняти смерть заради Нього; а той захланний священик, щоб спасти своє майно, зрікся Христової віри, приніс жертву божкам і ще й став намовляти до відступництва святих дівиць. Але ті лиш наплювали йому в очі. Мучитель конче хотів забрати майно відступника і наказав йому, щоб власноруч стяв голови святим мученицям. Та він і на це погодився: той, хто мав провадити інших до вічного життя, став катом-убивцею. Святі діви радісно прийняли вістку про смерть; боліло їх лиш те, що їх пастир став вовком стада, і провістили відступнику, що його чекає неминуча розплата – смерть Юди, мотузка. Прославляючи Господа, вони прийняли мученицьку смерть. Не довго довелося чекати відступникові Павлові на відплату: мучитель тієї ж ночі велів його задушити, а наступного дня сказав, що Павло сам повісився, і забрав усе його майно собі. Труп плюгавого відступника він наказав кинути на пожирання псам. Сталося це 315р.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

середа, 21 червня 2017 р.

21.06.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.8,2–13:  «Ви ж не тілесні, але духовні, якщо Дух Божий живе у вас»

Можемо зауважити, що дуже часто перебуваємо під різними впливами. Ми ж, ті самі люди, в один момент сповнені благородства, прощення, любові, в інші моменти свого життя – хитрі підступні, несправедливі. Все залежить від того, якому духові ми дозволяємо діяти в собі. 

Бог дав людині розум та свобідну волю. І саме ця свобідна воля вирішує, кому піддатися. Чи пристрастям, через які діє злий дух, диявол, чи піддатися дії Бога. З часом, якщо поставимо собі за мету розрізняти й будемо стежити за думками, то побачимо: злий дух завжди настирливий, нав’язується людині, а Божий Дух завжди діє в мирі та спокої. Але лише від нас залежить, кому ми дозволимо діяти в собі та через себе!

*** 
Мт.10,16-22:  «І коли видадуть вас, не журіться, як або що вам говорити, ─ дано буде вам на той час, що маєте говорити»

Кожна ситуація нашого життя, кожна подія, кожна обставина унікальна й неповторна. Як би ми не готувалися до якоїсь зустрічі чи справи, ми не можемо врахувати всього. Часто багато ситуацій складаються, на наш погляд, випадково, їх неможливо проконтролювати, тому немає змоги підготуватися до всього заздалегідь. Деякі важливі події нашого життя настають дуже неочікувано. 

Господь каже нам, щоб ми не мали страху. Коли ми перебуваємо з Ним через нашу молитву, через участь у таїнствах, коли Божий Дух все більше сповнює нас у кожній ситуації, якою б складною вона не виглядала, Бог покладе нам на серце, як маємо поводитися, що маємо сказати.

Тому в тих життєвих ситуаціях, найбільш непередбачуваних, вслухаймося в Господа. Коли будемо уважні, то почуємо голос Божий, Господь промовить до нас. Будьмо уважні, бо Господь завжди промовляє і каже нам усе, що нам потрібно в цю хвилю!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

21.06.2017р. Б. / Святого великомученика Теодора Стратилата; Святого Єфрема, патріярха Антіохійського

Святого великомученика Теодора Стратилата

Тропар, глас 4: Через переможне слово істини, страстотерпче, став ти воєводою предобрим царя небесного, Теодоре, бо зброєю віри мужньо озброївшись і перемігши демонські полки, переможцем явився ти, страждальче, тому з вірою завжди тебе ублажаємо. 

Кондак, глас 2: Мужністю душі у віру одягнувшись і слово Боже як спис в руку взявши, ворога переміг ти, преселикий серед мучеників, Теодоре, з ними Христу Богові молячись, не забудь за всіх нас. 

Пам’ять святого Теодора Стратилата Церква вшановує 21 лютого. Сьогодні споминаємо перенесення мощей мученика з Іраклії до його рідного міста Евхаїт. Святий Теодор перед своїм останнім подвигом заповів це своєму слузі Уварові. Перенесення мощей відбулося за участи великої кількости християн через чотири місяці після мученицької смерти святого, 21 червня 319 р.

У той самий день
Святого Єфрема, патріярха Антіохійського

За правління імператора Юстина І (518-527) святий Єфрем був намісником східної частини держави. Коли 29 травня 526 р. в Антіохії стався страшний землетрус, Єфрем використав усю свою владу, щоб допомогти нещасним мешканцям зруйнованого міста. Якось, ідучи вулицею, Єфрем побачив сплячого старого чоловіка, над яким підносився ясний німб. Це його зацікавило, бо чоловік той був поденним робітником. Єфрем став його розпитувати і дізнався, що той старець є єпископом. Він покинув свій престол, щоб на самоті служити Богу, а тепер трудом своїх рук заробляє собі на хліб. Саме тоді цей старий єпископ, імени якого ми не знаємо, провістив святому Єфремові, що той стане патріярхом. 

Слід сказати, що тодішній патріярх Антіохії Евфрасій загинув під час землетрусу. Духовенство і народ, пізнавши глибоке благочестя, милосердя і всі чесноти святого Єфрема, обрали його патріярхом. Сталося це 527 р. Святий Єфрем зі смиренням прийняв цю тяжку ношу. Антіохія в ті часи була найбільшим вогнищем усяких нечестивих єресей, тож новий патріярх став завзято поборювати всі хибні науки і навертати заблуканих. Навчав він не тільки словом, але й своїми писаннями, він залишив нам у спадок багато повчальних послань і листів. 

Поблизу Єраполя подвизався один монах-стовпник, що впав у єресь. Святий Єфрем прийшов до нього, щоб його навернути з хибної дороги. Але гордий єретик став домагатися чуда. Він сказав, що готовий разом з Єфремом пройти випробування вогнем: вони обидва мають стати посеред вогню, а кому полум’я не завдасть шкоди, того й віра правдива. Святий відповів на те, що не годиться спокушати Господа Бога і домагатися чуда, однак він, уповаючи на Божу благодать, готовий задля спасіння душі заблуканого пристати і на це. Розпалили великий вогонь, але стовпник в останню мить злякався і не став у вогонь. Тоді святий Єфрем з молитвою кинув у вогонь свій омофор, а через три години, коли вогонь погас, омофор той знайшли цілим і неушкодженим. Монах-єретик пізнав свій блуд і навернувся. 

Святий Єфрем помер близько 545 р. Шостий Вселенський собор з великою похвалою згадує його писання і всі його труди. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

вівторок, 20 червня 2017 р.

20.06.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.7,14–8,2:  «Я бо чиню не те, що хочу, але що ненавиджу, те роблю»

Бачимо скільки в нашому житті різних добрих намірів, думок і рішень. Але й бачимо, як часто це все залишається невтіленим. Гріховна людська природа дає про себе знати, а ще часто нам бракує наполегливості та рішучості. Погляньмо на життя святих, особливо мучеників, наскільки вони були категоричні у виконування заповідей Божих. Наскільки вони були тверді в бажаннях слідувати за Богом. 

Хтось може думати, що святі були з іншого тіста, ніж ми, однак, вони посідали таку ж гріховну природу, мали схильність до гріха, як кожен із нас. Вони завжди мали вибір. Утім вони також мали сильне бажання дотримуватись заповідей Божих і жити у святості. Коли ми маємо такі сильні стремління, то Бог неминуче дасть нам свою благодать для цього!

*** 
Мт.10,9-15:  «Не беріть ні золота, ні срібла, ні дрібних грошей у череси ваші. Ні торби на дорогу, ні одежин двох, ні взуття, ні палиці, ─ бо робітник вартий утримання свого»

Часто ми ділимо своє життя на половини: перша – наше церковне життя, у якому ми ходимо до храму, сповідаємося, причащаємося, молимося вдома; друга – це наше щоденне життя, стосунки в родині, наші обов’язки, праця, навчання. І бачимо, що дуже часто ці дві половини нашого життя співіснують, як паралельні світи. 

Це засвідчує, наскільки ми далеко від правдивої віри в Бога і від того, щоб називатися християнами. Адже християни вірять у Бога не лише в церкві, а покладаються на Нього в найменших деталях свого життя, у буденних клопотах, у щоденних потребах і також не забувають про Господа в радісні моменти свого життя. 

Коли наша довіра до Господа зростає, то й усе наше життя переображується, бо ми знаємо, що Господь усе дає у свій час. Якщо ми є вірними робітниками для Господа, то Він дасть нам свою поміч у всіх обставинах нашого життя. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

20.06.2017р. Б. / Святого мученика Теодота Анкирського

Святого мученика Теодота Анкирського

Тропар, гл. 4: I обичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти,* знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння.* Задля того слово істини справляючи,* і задля віри пострадав Ти аж до крови, священномученику Теодоте, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, гл. 1: Зорею многосвітлою, яка даруваннями чудесними і стражданнями священними творіння озоряє, Теодоте блаженний, був ти воістину, тому днесь пам’ять твою звершуючи, радістю серця Христа величаємо. 

Тропар, гл. 4: Мученики Твої, Господи, * у страданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого. * Мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 2: Як страждалець подвизався ти добре із співстраждальцями твоїми, Теодоте, і вінки почестей прийняли ви із дівами-страстотерпицями. Тому Христа Бога моліть за всіх нас.

У місті Анкирі, в Галатії, в часи мучителя Диоклетіяна жив побожний християнин Теодот, який, згідно з одними джерелами, був єпископом, а згідно з іншими – продавав вино. В часі переслідування, яке в Анкирі чинив мучитель Теотекн, багато християн переховувалися у лісах і дебрах. Святий Теодот постачав їжу втікачам, утішав ув’язнених за віру Христову і ховав тіла замучених, що вважалося великим злочином і каралося смертю. 

В Анкирі мешкало семеро дів, уже в літах, які провадили боговгодне життя під проводом Текуси, 70-літньої стариці, тітки Теодота. Ще замолоду вони присвятили своє життя служінню Богові, а ось тепер мучитель велів їх схопити і привести на суд. Вони вголос стали визнавати Христа Спасителя і за це їх стали бичувати жилами по всьому тілі. Потім мучитель велів їм іти до ріки і мити поганських ідолів, що саме в той час кожного року робили погани. Але святі дівиці відмовилися, сказавши, що ніколи добровільно не торкнуться божків, а коли їм, згідно з поганським звичаєм, принесли білі одежі і вінки на голову, – вони все те потоптали ногами. Розлючений Теотекн наказав кожній діві прив’язати на шию камінь і втопити у морі, а на березі поставити сторожу, щоб християни не дістали тіл святих мучениць. 

Саме тоді, коли мучитель оголосив присуд, святий Теодот повернувся зі села Маль, де ходив ховати одного мученика. Повернувшись до Анкири, він не пішов до свого дому, а завітав до господи убогого християнина Теохарида, що мешкав поблизу церкви святих Патріярхів, яку зачинили погани. Обидва стали гаряче молитися, щоб дівиці витримали у своєму подвизі до кінця. Невдовзі до них приєднався ще третій християнин, свояк Теодота, Поліхроній. Коли ж вони молилися, прийшла жінка Теохарида і розповіла, що святі діви мужньо прийняли смерть, та показала місце, де їх утопили. Святий Теодот подякував Господеві, що не покинув мучениць у тяжку годину, та став гадати, яким чином дістати тіла святих і чесно поховати. 

Він заохотив до цього своїх товаришів і після спільної молитви вони вночі попрямували на берег моря. Ніч була темна, до того ж почалася буря, і воїни, що стерегли берег, утекли перед хмарою, а святий Теодот підійшов до самої води. Бог у чудесний спосіб вказав місце, де лежали тіла святих дів, і благочестиві християни їх дістали і чесно поховали. 

Наступного дня мучитель довідався, що християни поховали тіла святих. Розлючений, він наказав покарати сторожів бичами, а всіх християн, які потраплять в руки, хапати і вести на суд. Поліхроній, переодягнувшись селянином, вийшов у місто, але його впізнали, схопили і привели до мучителя. Злякавшись мук, він признався, що тіла мучениць поховав разом з Теодотом. Мучитель наказав знайти святого Теодота, а коли той довідався про це, то, не зважаючи на вмовляння приятелів, добровільно став перед судом, бо не хотів, щоб через нього страждали інші. Він не лишень сміливо визнав Христа Спасителя своїм Господом, а ще почав упоминати поган, щоб зреклися ідолів та пізнали Христа і Його доброту. Теотекн наказав повісити святого на дереві та шматувати тіло залізними гаками, палити вогнем, рани поливати оцтом і посипати сіллю, вибити йому зуби олов’яними кулями і повибивати щелепи, а потім велів кинути його у в’язницю. А святий мученик у стражданнях благословив Господа й у в’язниці співав псалми, готуючись до останнього бою з ворогом нашого спасіння – дияволом.

Через 5 днів (за іншими джерелами – через 15) мучитель велів поставити слугу Божого перед себе, бо гадав, що той, ледь живий після мук, тепер уже охоче принесе жертву поганським богам. Однак святий готовий був витерпіти ще більші муки, щоб лиш засвідчити свою правдиву віру. І він знову потрапив у руки катів, які шматували гаками його тіло, волокли по розпечених черепках – а під кінець мучитель наказав стяти його мечем. На місці страти святий мученик голосно молився за Христову Церкву, простив своїм катам й у молитві нахилив свою голову під меч. Сталося це 7 червня 303 р. Тіло святого мученика, попри сторожу, забрав священик Фронтон і поховав в одній з печер села Маль, над якою згодом в його пам’ять було зведено величаву церкву. 

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

понеділок, 19 червня 2017 р.

19.06.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.7,1–13:  «Так само й ви, мої брати, умерли для закону тілом Христовим, щоб належати іншому, воскреслому з мертвих, щоб приносити плід Богові»

У нашому житті ми ухвалюємо рішення, постанови, правила і закони. І це важливо, бо вони допомагають нам упорядковувати наше життя. Однак також важливо зазначити, закон – загальний, а кожна життєва ситуація – інша. І Господь очікує, щоб ми саме в цій конкретній ситуації, в якій ми є, приносили плід. 

Тож стараймося менше нарікати, менше бути невдоволеними, а розуміти, що Бог хоче, щоб я в цьому місці, де Він послав мене, плодоносив. І якщо Він цю ситуацію допускає, то знає, що я це зможу! І сам Бог зробить все, щоб нам допомогти, але мусимо самі цього хотіти!

*** 
Мт.9,36–10,8:  «Оздоровлюйте недужих, воскрешайте мертвих, очищуйте прокажених, бісів виганяйте»

Коли читаємо Діяння апостолів, історію первісної Церкви, можемо побачити, наскільки апостоли, Христові учні, через свій досвід пізнання Бога і через віру в Господа були спроможні творити величні речі. І зовсім не тому, що вони здобули якийсь спеціальний вишкіл, а через їхню віру, як казав апостол Павло: «Вже не я живу, а живе Христос у мені». Саме тому Христос міг легко й вільно діяти через своїх учнів. 

Як Господь воскрешав колись, так і надалі може воскрешати через своїх учнів, як Він виганяв злих духів, так і тепер може це ж саме робити через людей, котрі вірять у Нього і довіряють Йому.

Чим ми, сьогоднішні християни, відрізняємося від апостолів? Тільки тим, що не маємо цієї довіри, уповання на Господа, яку мали його апостоли. Ті слова, які Христос колись сказав до своїх учнів, звернені сьогодні й до нас: «За вірою вашою дасться вам». Чому ми не творимо тих знаків, які заповів Господь? Бо не маємо довіри, уповання на Господа. Тож вірмо і за нашою вірою Господь буде творити великі знаки!

+ВЕНЕДИКТ

19.06.2017р. Б. / Преподобного Висаріона, чудотворця; Преподобного Іларіона Нового, ігумена обителі Далматської

Преподобного отця нашого Висаріона, чудотворця

Тропар, глас 4: Боже отців наших,* що чиниш завжди з нами по Твоїй кротості,* не віддали милости Твоєї від нас,* але молитвами їх у мирі направ життя наше.

Кондак, гл. 2: Вишні сили наслідуючи, преподобний, як птах життя своє прожив, дочасне у забутті відклавши, безустанним бажанням покликаний до небесних доброт Христа Царя, аж поки й осягнув єси їх, Висаріоне, тож моли неустанно за всіх нас. 

Опис життя святого Висаріона дуже подібний до життя святого Серапіона Синдоніта, пам’ять якого вшановуємо 7 квітня. Народився преподобний Висаріон у Єгипті, жив при кінці ІV століття. Замолоду він присвятив себе служінню Богові, з благоговінням відвідав святі місця в Єрусалимі і довший час подвизався у преподобного Герасима, над Йорданом. Повернувшись у рідні околиці, він не мав постійного осідку, а ходив з місця на місце, рідко коли мав нічліг під дахом, а зазвичай ставав під дверима монастирів, де молився цілими ночами. Впродовж сорока років преподобний Висаріон спав стоячи, або сидячи, строго постив по кілька днів, а одного разу простояв у молитві серед колючого терня сорок днів, без жодної їжі. Бог дав йому ласку сліз, якими святий змивав не свої гріхи, бо провадив справжнє ангельське життя. І дав йому Бог ласку творити чуда. Так, він мимоволі торкнувся одного прокаженого і той став цілком здоровий. А коли його учень Дул умлівав від спраги, святий Висаріон перемінив солону морську воду на солодку. Іншим разом сонце, за його молитвою, світило довше, ніж зазвичай, аж поки слуга Божий не дійшов до мети своєї подорожі. Також він переходив сухою ногою через воду. Мав лиш один одяг, той, що носив на собі, але й ним прикрив нагого чоловіка. Подібно, як святий Серапіон, продав своє Євангеліє, щоб допомогти якомусь бідаку. Помер у глибокій старості. 

У той самий день
Преподобного Іларіона Нового, ігумена обителі Далматської

Тропар, глас 4: Боже отців наших,* що чиниш завжди з нами по Твоїй кротості,* не віддали милости Твоєї від нас,* але молитвами їх у мирі направ життя наше. 

Кондак, гл. 2: В огорожі життєносної паші твоєї, як пастир стадо зберіг ти і явився єси величним висотою діл твоїх, святий Іларіоне, за благочестям мук багато і скорбот прийняв, тому у життя всерадісне Сіону вишнього вселився єси, моли за нас, преподобний. 

Святий піснепівець і творець канонів Йосиф називає святого Іларіона знаменитим монахом, якого Бог за життя і після смерти прославив численними чудами. Народився преподобний Іларіон в Кападокії (775 р.). Його батько називався Петро, був він пекарем на царському дворі, а мати звалася Теодосія. На 20 році життя Іларіон пішов в Ісихійський монастир поблизу Царгорода, а потім перебрався в Далматський (заклав його святий ісповідник Ісаакій, його пам’ять вшановуємо 3 серпня). Тоді у цьому монастирі подвизався святий Григорій Декаполіт. У монастирі преподобний Іларіон часто читав житіє свого тезки, святого Іларіона Великого (пам’ять вшановуємо 21 жовтня), і наслідував його, тому й названо святого Іларіона – Новим. Днями й ночами перебував він у мовчанні й пості, бувало, що впродовж п’яти днів нічого не їв, спав завжди стоячи або сидячи. Після смерти преподобного Григорія Декаполіта ігумен монастиря велів Іларіонові прийняти священство, а коли і цей ігумен помер, то святий Іларіон, дізнавшись, що братія хоче поставити його ігуменом, утік в Малу Азію. Але монахи Далматського монастиря звернулися до патріярха Никифора, і той під послухом наказав Іларіонові прийняти ігуменство. Він вісім років провадив своїм монастирем, до 815 р., аж поки імператор Лев Вірменин не прогнав святого Никифора, єпископів і священиків засудив на вигнання та мучив у в’язницях, а святі ікони наказав з церков викидати і палити. Тоді прийшов час і преподобного Іларіона. Викликаний до імператора, він став в обороні святих ікон, за що його було жорстоко бичовано, а потім кинено до в’язниці, де преподобного морили голодом. Згодом його перевели до одного монастиря, де ігумен-єретик замкнув його до в’язниці і мучив голодом. Через пів року його знову привели до імператора, він знову витерпів тяжкі муки, і тоді його кинули до в’язниці в іншому монастирі, де тримали його в кайданах, у голоді і холоді. 

Після смерти Лева Вірменина преподобного Іларіона випустили з в’язниці, однак до свого монастиря він повернувся значно пізніше. Замешкав він в одному саду, де мав маленьку комірчину, – там сім років святий перебував у молитві. Бог дозволив йому побачити душу преподобного Теодора Студита, яку ангели возносили на небеса. 

За правління імператора Теофіла (829-842) преподобний Іларіон за почитання святих ікон витерпів нові муки – він отримав 170 ударів бичами – і був висланий на острів Афусія. Умови тут були значно кращі, його не тримали в кайданах і він мав окрему печеру. Після смерти імператора його дружина й опікунка неповнолітнього сина Михаїла III припинила всякі переслідування християн, і лиш тоді святий Іларіон повернувся до свого Далматського монастиря, де прожив ще три роки і помер 845 р., на 70 році свого благочестивого, ісповідницького життя. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

неділя, 18 червня 2017 р.

18.06.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.2,10–16:  «Бо не слухачі закону справедливі перед Богом, а виконавці закону оправдаються»

Напевно, одна із проблем сучасного суспільства та, що часто ми плутаємо поняття «знати щось» з іншим поняттям – «жити цим». Дуже часто кажемо: «Я знаю про це». Однак запитання, чи ми живемо так, чи ми чинимо так, чи показуємо це своїм життям. Попередні покоління менше знали, ніж ми. Вони не мали такої можливості доступу до різних джерел інформації. Але чи наші можливості та знання нам справді допомагають? Чи ми живемо тим, що знаємо? 

Апостол вказує нам, що Бог виправдає не тих, які знали, а тих, які виконували! Тобто тих, які може і мали найменше знання, однак, втілювали його в життя. Отож, добре, коли ми знаємо щораз більше, але ще важливіше, щоб те, що знаємо, втілювати у життя!

*** 
Мт.4,18-23:  «Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей»

Часто думаємо, що ці слова стосуються лише апостолів, а в особах апостолів – священнослужителів – єпископів, священиків, дияконів. Але річ у тім, що Господь покликав кожного з нас іти за собою, щоб кожен був рибалкою, це значить «ловити» людей для Бога. 

Часто нам тяжко проповідувати про Христа, нести Добру Звістку ще й тому, що ми самі до кінця не усвідомили, наскільки євангельські події – Благовіщеня, Христове Народження, Його Воскресіння – є для нас радістю, Доброю Новиною. Доки не усвідомимо, наскільки це стосується нас особисто, доти не зможемо вповні ділитися цією радістю з іншими. 

Добрим рибалкою для Христа зможе стати лише той, хто сам пізнав Христа і має глибокі стосунки з Ним. Лише так можна мати щире бажання провадити кожну людину до Христа, ділитися радістю зустрічі з Ним, звіщати про те, що Він зробив для нашого спасення. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

18.06.2017р. Б. / Святого священномученика Доротея, єпископа Тирського

Святого священномученика Доротея, єпископа Тирського
 
Тропар, гл. 3: Божественними догматами завжди сяючи, як дар святий приніс ти себе царю безсмертному, постраждавши Доротеє, і перебуваєш нині у вишній митрополії первородних, завжди радуючись, отче преподобний, Христа Бога моли, щоб дарував нам велику милість. 

Кондак, гл. 5: Чеснотами сяючи і божественними повчаннями більш ніж сонце, стражданнями, блаженний, зблиснув єси і просвітив землю, Доротеє, відігнавши морок багатобожжя і люті єресі, тому й святкуємо світло пам’ять твою. 

Святий Доротей був 50 років єпископом Тиру. У часи мучителя Диоклетіяна він перетерпів тяжкі муки і довго переховувався, перш ніж міг спокійно повернутися до свого стада. Святий Доротей брав участь у Соборі в Нікеї. Але потім, за правління Юліяна Відступника, коли той окаянний почав гнобити Христову Церкву, старенький 107-літній пастир мусив утікати з Тиру. В місті Одисі, в Тракії, його схопили мучителі, які били й мучили старця доти, доки він у муках не передав свою праведну душу в руки небесного Отця. Був святий дуже вчений, він залишив по собі багато писань грецькою і латинською мовами. 


__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР