ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 17 червня 2017 р.

17.06.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.3,19–26:  «Щоб увесь світ визнав себе винним перед Богом»

Коли ми приходимо до лікаря, то стараємось йому якнайдокладніше розказати про свій стан, що нас болить, що турбує, з чим маємо проблеми. Якщо мовчатимемо, лікар не знатиме, що з нами робити. Як у медицині симптоми є тим, за чим призначають лікування, так само і нашому духовному житті – наші проблеми визначають той метод, яким Бог нас зцілює. 

У наших стосунках з Богом маємо усвідомити свій стан. Тут не йдеться про те, щоб поливати себе брудом, болотом, згадувати, які ми грішні. Зрозуміти, що, попри наші гріхи й наші вчинки, є багато доброго, і Бог завжди діє в нашому житті. Лише коли станемо у правді перед Богом такі, як ми є, Бог зможе нас вивести з будь-якої проблеми!

*** 
Мт.7,1-8:  «Не судіте, щоб вас не судили»

Кожен з нас має досвід того, як осуджувати інших, – чи то у своєму серці, чи то привселюдно. Нерідко потім виявлялося, що наша оцінка, або, як ми кажемо, констатація факту, була помилковою. Адже ми завжди судимо відповідно до того, що знаємо і розуміємо, а ми ніколи не можемо розуміти і знати всього, врахувати всі особливості. 

Оскільки жодна людина не володіє всіма знаннями, усім, що треба знати про іншу людину, аби дати адекватну оцінку її вчинкові, Господь застерігає нас, щоб ми не судили взагалі. Не стараймося давати оцінки людям. Уміймо віддавати їх Господеві, хай Він їх судить. 

Наше судження обмежене нашими знаннями, вихованням, ментальністю, досвідом, душевними травмами, нашою віддаленістю від Бога. Коли наближаємося до Господа, то нам щоразу менше й менше хочеться когось оцінювати чи судити. Коли Божа любов оселяється в нас, тоді нам хочеться не судити, а любити цих недосконалих осіб, бо ми розуміємо, як сильно любить їх наш Отець!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

17.06.2017р. Б. / Святого Митрофана, патріярха Царгородського

Святого Митрофана, патріярха Царгородського

Тропар, гл. 1: Велике таїнство Тройці проповідуючи, спасительний задум у Христі поширив єси і як пастир пастви словесної відігнав ти вовків мисленних і напади їх, від тлінної погуби спасаючи тих, які взивають: слава Тому, який дав тобі силу, слава Тому, який возніс тебе, слава Тому, який утверджує тобою віру православну. 

Кондак, гл. 2: Віру Христову ясно проповідував єси і її зберігаючи, багато зростив єси воістину вірне стадо твоє, тому з ангелами, Митрофане, радуєшся, молячись Христові неустанно за всіх нас. 

Святий Митрофан походив з дуже славної, з імператорами порідненої родини. Народився він у Римі. Його батько називався Дометій, а старший брат – Проб. Коли ж батько разом зі своїми двома синами прийняв святе хрещення, він перебрався з Риму до Візантії. 

З часом його син Митрофан став єпископом Візантії. Коли святий Костянтин Великий зайняв східну частину держави, він мав до святого Митрофана, тоді вже старого літами, велику пошану. У владики Митрофана був помічник, єпископ святий Олександр, який представляв його на Першому Вселенському соборі в Нікеї. На цьому Соборі, на прохання імператора, за єпископом Візантії, а відтепер це місто мало називатися Царгород, було визнано патріяршу гідність. Коли Отці Собору у Візантії посвячували підвалини Нового Риму, тобто Царгорода, імператор у супроводі святого Олександра, патріярха Олександрійського, його диякона святого Атанасія та інших відвідав тоді уже дуже хворого святого Митрофана, і той сказав: “Через десять днів я вмру, а моїм спадкоємцем стане мій єпископ-помічник Олександр, а після нього – чтець Павло” (який мав тоді лиш 12 років). А звертаючись до святого Олександра, патріярха Олександрійського, святий Митрофан сказав так: “Диякон твій Атанасій, хоробрий воїн Христовий, він буде твоїм наступником, і з моїм спадкоємцем, Олександром, і зі спадкоємцем мого наступника, Павлом, вони багато попрацюють на благо Христової Церкви”. Усе це сповнилося. Святий Митрофан помер 4 червня 326 р. у глибокій старості, на 117 р. життя. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

пʼятниця, 16 червня 2017 р.

16.06.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.5,17–6,2:  «Як через непослух одного чоловіка багато людей стали грішниками, так через послух одного багато людей стане праведними»

Коли апостол говорить «багато людей», то має на увазі всіх. Усі люди через гріх Адама унаслідували цю гріховну природу, тому нас часто тягне до вчинків, які не хочемо робити. Ця наша гріховна природа – надщерблена, зранена, схильна до гріха – тягне нас до того, що противиться Божій науці. Але через смерть і воскресення Ісуса Христа ми стали учасниками життя вічного, воно нам дароване. Життя в Царстві Небесному кожному з нас приготовлене. 

Коли придивитися до нашого життя, то про ці дві речі ми дуже рідко згадуємо. Як і про свою гріховність, зраненість, так і про те, що цю гріховність і зраненість можемо подолати через благодать, яку можемо отримати від Господа через віру в Нього. У цьому контексті стають зрозумілими слова апостола Павла, який каже – все можу в Христі, що укріпляє. У Ісусі Христі можемо подолати будь-які випробування, труднощі і спокуси. Все можливо для того, хто вірує в Господа.

*** 
Мт.9,14-17:  «Надійдуть дні, коли від них заберуть молодого, і тоді будуть постити»

Церковна традиція в певні часи приписує піст. Часом ми звертаємо на це більшу увагу, часом – меншу, інколи взагалі не звертаємо уваги. Але багатовіковий досвід Церкви підтверджує, наскільки це потрібно для людей. І питання не в тім, їсти якусь страву чи не їсти. Адже в інший період ми ту ж саму страву можемо спокійно вживати. Через піст Церква допомагає нам навчилися керувати собою, щоб бачили, наскільки ми залежні від чогось, без чого нам здається ми можемо обійтися. 

Через призму посту бачимо, що у своєму житті ми залежні багато від чого, і без того, можливо, уже навіть себе не уявляємо. Саме через церковні пости Церква вчить нас ставати вільними, вміти не залежати від того чи іншого, не бути рабами чогось. 

Господь показує нам, що в дні, коли заберуть молодого, тобто Христа, його вірні будуть постити. Саме через недотримання посту людина вперше впала в раю. А тепер через дотримання посту людина поволі підводиться, стає вільнішою і готовою повернутися до раю, до життя з Богом.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

16.06.2017р. Б. / Святого мученика Лукиліяна і тих, що з ним, та святого мученика Лукіяна Тарсянина

Святого мученика Лукиліяна і тих, що з ним, та святого мученика Лукіяна Тарсянина

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи* у страданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства безсильні.* Їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, гл. 1: До вогню наблизившись, жодним чином не опалився ти, Лукиліане, страждальче мужній, росу бо придбав єси Божу, яка охолоджує, тому радуючись звершив єси подвиги надприродні з младенцями святими, з якими і нас поминай. 

Святий Лукиліян жив у Никомидії за імператора Авреліяна. Був він поганським жерцем, та, пізнавши віру Христа Спасителя, навернувся, прийняв хрещення і став навертати інших. Святий не злякався навіть тоді, коли стали переслідувати християн. Мучителі схопили його і привели на суд до старости Силвана. Той намагався намовити Лукиліяна до відступництва, та коли вмовляння не допомогли, наказав жорстоко побити мученика, а потім підвісити стрімголов і піддавати всяким тортурам. Під кінець велів кинути слугу Божого до в’язниці, де сиділи чотири юнаки-християни: Клавдій, Іпатій, Павло і Діонисій. Святий Лукиліян перебував з ними у молитві, скріплюючи їхню віру і серця, так, що вони були готові прийняти найтяжчі муки за Христа Спасителя. 

В Никомидії тоді жила одна благочестива дівиця на ім’я Павла, котра своє дівицтво посвятила Богу, маєток роздала вбогим, а сама відвідувала ув’язнених за віру християн, обмивала їх рани, підтримувала на дусі і ховала тіла замучених. Через кілька днів Силван велів привести Лукиліяна і чотирьох юнаків до себе, а вони йшли, голосно славлячи Христа Спасителя. Староста наказав кинути їх у розпалену піч. Однак сила Божа більша, ніж влада мучителя; Господь опустив росу небесну і вогонь погас, а святі, неушкоджені, прославляли Ім’я Боже. Тоді розлючений староста засудив їх на смерть і наказав доставити до Візантії, щоб там виконати присуд. Дорогою їм товаришувала свята Павла, а коли чотирьох юнаків – Клавдія, Іпатія, Павла і Діонисія – стяли мечем, а святий Лукиліян помер на хресті, до якого його прибили цвяхами, тоді свята Павла поховала чесно їх тіла і повернулася до Никомидії. 

Та невдовзі і вона сама стала перед судом Силвана. Її жорстоко бичували, а коли свята у муках славила Христа Спасителя, за це олов’яними кулями їй вибили зуби. Мучитель наказав кинути мученицю до розпаленої печі, але Господь Бог знову погасив вогонь. Врешті-решт Силван наказав доправити святу Павлу до Візантії і на тому ж місці, де було розіп’ято святого Лукиліяна, святу дівицю стяли мечем. Сталося це близько 278 р. 

У цей день також вшановуємо пам’ять святого Лукіяна Тарсянина. Про його життя майже нічого не відомо, лиш те, що він був замучений за Христову віру. Коли, де і як це сталося, ми не знаємо, та знаємо те, що нема більшої заслуги, як душу свою віддати за святу віру. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

четвер, 15 червня 2017 р.

15.06.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.5,10–16:  «Бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю Його Сина, то тим більше тепер, примирившися, спасемося Його життям»

Коли подивимось на наші взаємини з Богом, бачимо, які вони нерівнозначні. З нашого боку – скільки ми чинимо гріхів, зраджуємо Бога, відступаємо від Нього, а з Божого – Господь завжди вірний нам. Ісус Христос помер за нас, коли ми ще були грішниками. Він дав нам свою любов і спасення завдатком. Примирив нас з Отцем, коли ми були на боці гріха, і так через свою смерть і воскресення зробив нас учасниками Життя Вічного. 

Щохвилини пам’ятаймо, що ми вже примирені з Богом через Його смерть і воскресення. Бог любить нас, не зважаючи на наше життя і вчинки. Коли ми це усвідомимо, що ми отримали від Господа і якою ціною, то не захочемо ніколи більше чинити гріха.

*** 
Мт.8,23-27:  «Рятуй, Господи, ми гинемо!»

Ці самі слова чи подібні до них є дуже часто в наших молитвах, коли звертаємося до Бога. Бо часто і в нашому житті виникає якась складна ситуація, трапляються падіння, помилка, невдача, гріх – складаються непрості обставини, коли, здається, немає виходу. 

Ми наче й маємо віру, адже ходимо до Божого храму, сповідаємося, причащаємося, однак саме в цих складних обставинах бачимо, наскільки наша віра, чи, радше, довіра до Бога, є слабкою. Часто забуваємо, що Христос є з нами завжди. Навіть тоді, коли нам видається, що Він не знає про ситуацію, в якій ми перебуваємо, як здавалося апостолом, коли Ісус спав. 

Пам’ятаймо, що Ісус перебуває з нами повсякчасно. І недаремно Він говорить, що жодна волосинка не впаде з голови без Божої на це волі. Пам’ятаймо, що в будь-яких важких ситуаціях з нами завжди Бог!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

15.06.2017р. Б. / Святого Никифора, патріярха Царгородського, ісповідника

Святого Никифора, патріярха Царгородського, ісповідника

Тропар, гл. 8: Слів твоїх розумних благодать і навчань таїнственних висота, божественного сходження драбиною є для нас, духовну бо придбав єси трубу, якою повчання божественні проповідував єси, тому й оселився ти на місці багатому, звіра відігнав пращею словес твоїх, Никифоре блаженний, моли Христа Бога, щоб відпущення гріхів подав тим, які почитають всечесну пам’ять твою. 

Кондак, гл. 4: Вінець перемоги, Никифоре, з небес істинно прийнявши від Бога, спасай, тих, які вірою почитають тебе, як священноначальника Христового і учителя. 

Святий Никифор народився в Царгороді близько 758 р. Його батько Теодор був високим урядником при дворі імператора Костянтина Копронима. А коли той злощасний цар став жорстоко переслідувати всіх вірних за почитання святих ікон, то батько Никифора був одним з перших, хто потерпів за Христову віру. Його тортурували, бичували і кинули до в’язниці в місті Молині, а потім заслали до Нікеї, де він шість літ страждав у вигнанні і там помер як справжній ісповідник віри. Дружина його, і мати Никифора на ім’я Євдокія, ділила всі страждання свого чоловіка, а після його смерти повернулася до Царгорода. Никифор закінчив найвищі школи і дивував усіх своєю мудрістю, глибоким знанням наук, красномовністю, великим даром до музики, та насамперед глибокими чеснотами, благочестям і чистотою. Інакше й не могло бути, у добрих і побожних батьків дитина завжди буде мила Богу і людям. Мати святого Никифора, коли син став патріярхом, пішла в монастир і там у благочесті померла, щаслива з того, що чоловік її прийняв смерть ісповідника, а син у найвищому духовному достоїнстві сяяв усіма чеснотами як вірний пастир довіреного йому стада. 

Та повернімося до святого Никифора. Молодий літами, за правління імператора Лева IV, сина Копронима, він став царським дорадником. Святий Никифор був присутній на Сьомому Вселенському соборі в Нікеї (787 р.) як секретар імператора Костянтина й Ірини, і хоч він ще не прийняв таїнства священства, його глибоке знання Святого Письма і богослов’я дивувала всіх Отців Собору. Пізніше, не бажаючи перебувати в середовищі грішного двірського життя, він відмовився від усіх почестей і подався до Тракії, де став мешкати в печері, біля якої побудував монастирець і церкву, та весь віддався молитві, постам і читанню святих книг. Таке життя Никифор провадив аж до смерти святого патріярха Тарасія. Коли цей великий світильник Христової Церкви помер, тоді, за волею тодішнього імператора Никифора (802-811) та духовенства, святого Никифора було обрано (806 р.) патріярхом. Він прийняв чин священства і єпископство й перебрав патріярший престол як спадкоємець святого Тарасія і як ревний, дбайливий Христовий пастир та оборонець святої віри. 

Першим його ділом було своїми науками спонукати народ до благочестивого життя, бо внаслідок численних єресей ослабла попередня святість і чистота звичаїв. На це він витратив перші роки свого душпастирства, аж до 813 р., коли на царському престолі сів Лев Вірменин і почав переслідувати Христову Церкву за почитання ікон. Знайшлися лжеєпископи і лжесвященики, що підтримали безбожного імператора. Патріярх Никифор сміливо виступив в обороні святої віри. Він призвав до себе пастирів, що ревно відстоювали Христову віру: Еміліяна з Кизика, Євтимія з Сарди, Йосифа з Солуня, Євдоксія, єпископа Амореї, Теофілакта з Никомидії, а також багатьох ігуменів, зокрема Теодора Студита, і всі вирішили безстрашно відстоювати правдиву віру. Увечері вони пішли до переповненої народом церкви, щоб відслужити всенічну, яка в ті часи і справді тривала цілу ніч. Імператор послав до церкви своїх посланців, щоб патріярх вранці з’явився в його палаті як звинувачений у тому, що бунтує народ проти царської волі. Вранці, після богослуження, патріярх Никифор промовив до народу, закликав усіх до витривання у Христовій вірі і після цього, разом з усіма єпископами, став перед імператором. Святий Никифор сказав, що радше всі загинуть, а не дадуть зневажити віри. Таж іконоборську єресь засудили й викляли Отці Сьомого Вселенського собору, і горе тому, хто запроваджує цю єресь серед вірних. Розлючений імператор став називати почитання святих ікон ідолопоклонством, та єпископи, присутні при цьому, сміливо довели йому, що вірні православні не є ідолопоклонниками, це він – єретик. Тоді цар наказав усіх їх ув’язнити і заслати у вигнання, і лиш святого Никифора відвести до його палати, однак поставити біля нього сторожу. 

Але й після цього святий патріярх не припиняв закликати вірних до витривання у Христовій вірі, тож імператор скликав до Царгорода зборище своїх прихильників-єретиків, а ті скинули святого Никифора з патріяршого престолу. Імператор засудив його на вигнання. Святий Никифор був такий слабкий, що сам не в змозі був підвестися з ложа, відтак воїни, вдершись опівночі до палати, на руках його винесли надвір, посадили на віз і повезли до моря, звідси кораблем доправили його на острів Проконис, у монастир святого Теодора. Сталося це 13 березня 815 р., на дев’ятому році його патріяршого правління. Безбожний Лев поставив на його місце патріярхом єретика Теодота. Коли 820 р., в саме навечір’я Різдва Христового, Лева убили, причому у церкві, імператором став Михаїл ІІ. Святий Никифор написав до нового імператора послання, в якому благав його стати в обороні правдивої віри, та Михаїл зовсім не дбав про добро Христової Церкви. У вигнанні святий Никифор прожив 13 років. За той час він написав багато повчальних послань. У нестатках, у хворобах, та в повному посвяченні Богові, 2 червня 828 р. святий ісповідник помер. Його останні слова були: “Благословен Господь, що нас не видав на здобич їм у зуби. Душа наша спаслась, як пташка з сильця птахоловів; сильце порвалось, і ми спаслися” (Пс. 124(123), 6-7). 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

середа, 14 червня 2017 р.

14.06.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.4,13–25:  «Зовсім був певний, що він обіцяне спроможний виконати»

У нашому житті ми ухвалюємо ті чи інші рішення на підставі свого попереднього досвіду, знань, які маємо, або того, що нам хтось підказав, допоміг. Ми часто відштовхуємось від видимих речей, особливо коли нам бракує іншого досвіду – духовного. А коли вже усі людські можливості вичерпані, спроможності дати собі раду вже немає, тоді ми починаємо казати, що лишилось лише довіритись Богові. Те, що мало бути першим, тобто наша довіра до Бога, часто буває останнім. 

Ніхто не був посоромлений, хто покладався на Господа. За взірець Господь дає Авраама, який довірився Богові, і що було неможливе по-людському, по-Божому стало можливим. Тому не дивімося навколо себе, ніколи не шукаймо собі якогось виходу чи оправдання, що це неможливо. Все можливо для того, хто довіряє Господеві!

*** 
Мт.7,21-23:  «Той, хто чинить волю Отця мого, що на небі»

Господь вказує, що лише декларування віри й визнання того, що ми є християнами, не робить нас ближчими до Нього. Насправді наближаємося до Отця лише тоді, коли чинимо Його волю. Ісус немовби ставить питання для кожного з нас, чи завжди ми готові сказати Богові: «Нехай буде воля Твоя». 

Як нам не тяжко було б прийняти обставини, людей, події, але саме цього від нас сподівається Господь. Бажає, аби ми вміли пізнавати Його волю і чинити її. І головне не те, чи знаходимо в собі сили, а чи маємо бажання йти за Його волею. Коли ми щиро прагнемо слухатися Бога, то Він дасть нам для цього потрібні сили, мудрість і терплячість, щоб Його воля стала дійсністю нашого життя.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

14.06.2017р. Б. / Святого мученика Юстина Філософа і тих, що з ним

Святого мученика Юстина Філософа і тих, що з ним

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи* у страданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства безсильні.* Їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, гл. 2: Премудрістю словес твоїх, Юстине, вся церква Божа прикрасилася, життя твого світлістю світ просвіщає, ти ж, через проливання крові вінець прийнявши, з ангелами предстоячи Христові, молись неустанно за всіх нас. 

Cвятий Юстин, після апостолів та учнів Христових, є одним з найперших письменників Церкви й одним з найславніших у свій час учених, а водночас найревніший і найсміливіший оборонець Христової віри від поган та жидів. Він безстрашно захищав християн від усяких закидів з боку поган. 

Святий Юстин написав дві апології, котрі передав імператорам, де розвінчував блуди поганських філософів і жидівських учених, навернув багатьох до Христової віри – й усе це запечатав своєю мученицькою смертю. 

Святий Юстин народився близько 103 р. в Наблусі, в сирійській Палестині. Раніше це місто називалося Сихем, воно було столицею Самарії. Він походив з поганської родини грецького походження, батько називався Приск, а дідо Вакх. Закінчивши різні школи, він став шукати найславніших грецьких та інших філософів, щоб конче прийти до пізнання правди, бо бачив, що кожна школа навчає інакше. Та вже невдовзі пересвідчився, що вся поганська філософія не може заспокоїти спраги його серця. Одного разу, занурений у свої думки, зайшов понад берегом моря дуже далеко і зустрів миловидного старця. Мимоволі між ними зав’язалася розмова, і юнак зрозумів, що перед ним стоїть справжній учений філософ. Старець доводив йому, що філософи, яких тоді всі вважали за найславніших, не можуть допровадити до правди, бо самі собі суперечать. А хто прагне пізнати правду, нехай читає писання пророків – мужів, яких послав сам Бог, і які на сотні літ наперед провістили те, що мало сповнитися і що справді сповнилося. Та насамперед треба просити в правдивого Бога про світло, бо цього Бога і Його правду лиш ті зможуть пізнати, яких Він просвітить своєю благодаттю. А той Бог – це Бог християнський. Незнайомець, закінчивши свою бесіду, пішов собі далі, і святий Юстин ніколи більше з ним не бачився. Однак слова старця запалили святого Юстина такою спрагою пізнати науку Ісуса Христа, що вже невдовзі його серце запалало великою любов’ю до Спасителя, він прийняв святе хрещення і став найревнішим християнином. Святому тоді виповнилося 30 років. Сам він пише, що до швидшого пізнання правди спричинилася відвага багатьох мучеників і їх готовність постраждати за Христа Спасителя. Навернувшись, святий Юстин став провадити якнайдосконаліше християнське життя, він, де тільки міг, проповідував науку Христа Спасителя, бо, як сам пише: “Коли я отримав від Бога дар розуміти Святе Письмо, то роблю все, аби й інших допровадити до пізнання правди. Якщо б я цього не робив, то мусив би боятися Божого гніву”. А навчав він сміливо, без боязні. “Я вже так звик, – писав святий мученик, – що в бесідах своїх кажу правду без страху, хоч би мене в тій хвилі на кусні мали порубати”. 

Святий Юстин перебрався до Риму. Погани звинувачували християн у страшних злочинах, зокрема, що вони мордують малих дітей, їдять їх тіло і п’ють теплу кров, також і жиди поширювали різні наклепи. Святий Юстин публічно спростовував усі ті закиди, а близько 150 р. він написав “апологію”, тобто оборону, в якій розвінчує всі наклепи проти християн, пояснює головні правди Христової науки і змальовує, яке чисте, невинне та гідне наслідування є життя християн. Свою апологію він передав імператору Антоніну Пію, його синам, сенатові і римському народові. Ознайомившись з цією апологією, імператор заборонив судити християн лиш через те, що вони є християнами. У листах до намісників, особливо азійських, знаходимо сліди тієї заборони, однак царські урядники попри все, хоч і не з такою завзятістю, продовжували переслідувати Христове стадо. 

У самому Римі переслідування християн припинилося. Однак святий Юстин не припиняв писати. Тепер він почав виступати проти деяких єресей, що вже тоді стали появлятися. Крім того, святий записав свою публічну суперечку, яку мав в Ефесі з ученим жидом Трифоном. Це писання є найстарішим і найліпшим підручником з викриття брехливої і закаменілої в блуді науки жидів. Наступником Антоніна став імператор Марк Аврелій. Підбурений підшептами поганських філософів, для яких святе й чисте життя християн і їх чесноти були мов сіль в оці, він почав переслідувати християн. Серед тих філософів особливою ненавистю до християн відзначався Крескентій. Святий Юстин кілька разів ставав з ним до публічної суперечки – і поганин, осоромлений, завжди був змушений відступити. 

А хоч святий Юстин знав, що Крескентій вже заповзявся зжити його зі світу, тим більше, що був він наближеним імператора, святий в обороні правди написав другу апологію, де розвінчав брехливі наклепи поганських філософів, і передав своє писання імператору та поширив його в усьому Римі. Через кілька днів, як це провістив у своїй апології святий Юстин, його ув’язнили разом з іншими християнами: Юстином, Харитоном і Харитою, його дружиною, Евелпистом, Єраксом, Пеоном та Валеріяном, і поставили перед судом Рустика, намісника Риму, в минулому учителя самого імператора. Коли їх запитали, якої вони віри, всі голосно сказали, що є християнами.
Злобний намісник став насміхатися зі святого Юстина: “Чи думаєш, що якщо я накажу побити тебе бичами і стяти твою голову, то ти підеш до неба?”. 

“Я не тільки так думаю, – відповів мученик, – у цьому я цілком переконаний, бо маю на це обітницю самого Христа Спасителя”. 

“Я наказую вам принести жертву богам”, – повелів Рустик. 

“Розумний чоловік не відійде від правди, аби поклонитися блуду, – сказав святий Юстин. – Ми готові до смерти, роби чимскоріше те, що маєш робити, ніщо нас не змусить зректися Христа Спасителя нашого!” 

Тоді намісник наказав усіх бичувати, а під кінець стяти мечем. Сталося це 167 р. Тіла святих мучеників християни чесно поховали. Мощі святого Юстина спочивають у Римі. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

вівторок, 13 червня 2017 р.

13.06.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.4,4–12:  «Віра була зарахована Авраамові, як оправдання»

У Старому Завіті вибраний народ часто займав різні постави щодо Господа, або була безперечна віра Богові, або невірність. Господь дає нам за приклад Авраама, показує плоди його довіри до Бога. Так само наше життя і наші стосунки будуються на вірі. 

Усі ми знаємо про Бога, знаємо, що Бог навчає і завжди нас кличе, але завжди для нас залишається справою нашого вибору, наскільки ми вірою втілюємо це в наше життя, цим живемо. Пам’ятаймо, що віра, це не лише якийсь одноразовий акт, вибір життя вірою постає кожної миті. Бо щомиті показується, наскільки ми довіряємо і покладаємось на Господа. І ніщо інше, як наша віра, є твердим фундаментом і основою, що дає нам можливість пройти через будь-які життєві обставини.

*** 
Мт.7,15-21:  «Ви пізнаєте їх за плодами їхніми»

Ми завжди докладаємо великих зусиль, щоб добре виглядати в очах інших людей, щоб інші нас цінували, хвалили, щоб нас поважали. З часом нам якнайкраще вдається виконувати роль досконалих. Однак трапляються ситуації, коли ми поводимося неадекватно, можемо зробити щось таке, чого самі від себе не сподівалися. 

У народі кажуть, що шила в мішку не втаїш, тобто те, ким ми є, неминуче виявиться в критичних ситуаціях, як би ми цього не приховували. А тим більше це виявиться перед Богом, коли зустрінемося з Ним після смерті у вічності. Бог зніме з нас усі нашарування, наші маски та вуалі, усі наші уявлення про себе. 

Мусимо більше старатися пізнавати себе, а це неможливо, якщо не будемо пізнавати нашого Бога. Тільки Він через свого Святого Духа може відкрити нам правду про те, ким ми є насправді, показати дорогу до змін і провести нас нею. Тільки тоді ми зможемо принести Божі плоди, за якими пізнають нас, що ми Божі діти!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

13.06.2017р. Б. / Святого апостола Єрмія; Святого мученика Єрмея

Святого апостола Єрмія

Тропар, гл. 3: Апостоле святий, Єрміє, моли милостивого Бога,* щоб відпущення прогрішень подав душам нашим. 

Кондак, гл. 3: Як зоря возсіяв єси вселенній, світлом Сонця – всесвітлого Павла, світу кінці просвітившого – просіявши, блаженний. Тому й почитаємо тебе, Єрміє. 

Про життя святого знаємо, що він був одним з 70 учнів. Святий апостол Павло згадує його у своєму Посланні до римлян. Святий Єрмій був єпископом в Далматії. Не слід його плутати з іншим святим Єрмієм, також одним з 70 учнів, пам’ять якого споминаємо 8 квітня. 

У той самий день
Святого мученика Єрмея

Тропар, глас 4: Мученик Твій, Господи, Єрмей,* у страданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак, гл. 6: За Христом усильно подвизавшись, у сивині шляхетній мужність хоробрих придбав єси, мучениче Єрмеє, беззаконних зловмисли силою Христа низложив, від напоїв ворожбитських неуражений явився єси, взиваючи: Бог зі мною і ніхто проти мене! 

Святий Єрмей був старим, заслуженим воїном. Жив він у Кападокії, в місті Комани. Постраждав від мучителя Севастіяна, в часи правління Антоніна. Важко описати ті муки, які переніс святий мученик. Його били в груди тяжким камінням, поламали щоки і вибили зуби, з лиця здерли шкіру. Найсильніша отрута, за волею Божою, не нашкодила йому. Кат, що готував ту отруту, побачивши, що вона не діє, повірив у Христа Спасителя і був за це стятий мечем. 

Святого Єрмея дали на нові муки: кинули його в котел з киплячою олією, а купіль та лиш охолодила святого. Його пояли оцтом і жовчю, а він прославляв Господа, бо жовч та була йому солодка як мед. Святому викололи очі і повісили його стрімголов на три дні, а він молився Богу і славив Його Ім’я святе. Під кінець, після всіх тих мук, його стяли мечем. Сталося це близько 166 р. Мощі святого Господь прославив численними чудами. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

понеділок, 12 червня 2017 р.

12.06.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.2,28–3,18:  «Не той юдей, що є ним назовні, і не те обрізання, що назовні, на тілі, а той, хто юдей у скритості, і те обрізання серця – за духом»

Апостол Павло вказує на дуже важливу річ. Найважливіше для нас, це те, ким ми є в нутрі. Ззовні ми можемо вивчити правила етикету, культуру поведінки, можемо навчитись, як поводитись в тих чи тих обставинах. А коли складуться непередбачувані обставини, трудні для нас, все це зовнішнє дуже швидко розлетиться і ми будемо керовані не тим, чого навчились, а тим, що в нас в нутрі. 

У народі кажуть, що шила в мішку не втаїш. Якщо ми сповнені любові, милосердя, то в трудних життєвих обставинах виявляється відповідними вчинками любові й милосердя. І так само, якщо ми в нутрі хитрі, несправедливі, злі, то це також у трудних життєвих обставинах виявляється. Маємо дбати про зовнішню нашу поведінку стосовно інших, але ще більше маємо дбати про наш внутрішній стан, наближатися до тих почувань і думок, що були у Христі Ісусі.

*** 
Мт.6,31-34; 7,9-11:  «Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам»

У цих словах Господь не ставить нам жодних умов, щоб ми змогли щось отримати від Нього. Просто наголошує, щоб ми не втомлювалися просити, очікувати, а найбільше – вірити. Часто у своїх стосунках з іншими ми очікуємо від них доброї поведінки – тоді й самі добре поводимося з ними; хтось нам допомагає – і ми допомагаємо. Іноді ми цього не усвідомлюємо, але найчастіше так є. Господь цілком інакше ставиться до кожного з нас, без винятку. Він показує, що завжди залишається вірним нам, незалежно від того, чи вірні ми Йому. 

Скільки б разів ми не зранили б Господа своїми гріхами, не відійшли б від Нього через свої падіння, Він ніколи не покидає нас, не відходить убік. Бог завжди вірний нам, і тому, коли приходимо до Господа, Він завжди приймає нас і прощає нам. Це невимовна й непроста для нашого розуміння Божа любов. Як каже апостол: «Він полюбив нас перший, коли ми ще були грішниками». 

Господь засвідчує нам цю свою любов, коли говорить: «Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам». 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

12.06.2017р. Б. / Преподобного Ісаакія, ігумена обителі Далматської

Преподобного отця нашого Ісаакія, ігумена обителі Далматської

Тропар, гл. 8: В Тобі, отче, дбайливо зберігся образ,* бо, прийнявши хрест, Ти пішов слідом за Христом* і ділом навчав Ти погорджувати тілом, бо воно проминає,* а дбати про душу – єство безсмертне.* Тим-то з ангелами разом радується,* преподобний Ісаакіє, дух твій. 

Кондак, гл. 8: Як угодник Божий вірний, розпалився єси ревністю за Церкву Христову, вудила Валентові вдержавши, пророчо йому смерть пагубну за закриття церкви передрік єси, преподобний, тому моли за нас, які пам’ять твою, Ісаакіє преподобний, почитають. 

Було це в часи імператора Валента, закаменілого єретика-аріянина. За його наказом замкнено всі православні церкви, прогнано владик, мучено й ув’язнено священиків. Тоді серед інших пустельників свою самотню келію покинув і преподобний Ісаакій та поспішив до Царгорода, щоби боронити святу віру. Коли Валент вибирався на війну проти ґотів, святий заступив йому дорогу і сказав: “Царю, якщо хочеш перемогти, то накажи віддати православним їх церкви, бо інакше загинеш!” Валент не зважав на його слова. Наступного дня слуга Божий знову заступив дорогу цареві і сказав те саме. Розлючений імператор наказав його кинути в глибоку болотисту дебру. Та Бог уберіг святого від неминучої смерти, а на третій день він знову появився перед царем, схопив за поводи його коня і перестерігав, щоб покорився Божій волі, бо інакше буде спалений живцем. Імператор наказав двом вельможам, Сатурнину і Віктору, закувати святого Ісаакія в кайдани і кинути до в’язниці, аж до його повернення. 

Але лютий цар уже не повернувся. Над Дунаєм вороги вщент розбили військо Валента. А сам імператор, утікаючи, сховався в одній стодолі. Вороги ж спалили ту будівлю, навіть не знаючи, що там переховувався сам імператор. 

На престолі сів благочестивий Теодосій Великий. Він упокорив ворогів держави й у славі в’їхав до Царгорода. Тут він став побожно просити у преподобного Ісаакія благословення для себе, своєї родини й усієї держави. Святий поблагословив його радо, бо імператор відібрав церкви в аріян й утвердив православну віру. Преподобний Ісаакій хотів повернутися в пустелю, та Сатурнин і Віктор впросили його, щоб він залишився в Царгороді. Для нього побудували монастир, де під мудрим проводом святого зібралося багато монахів. Проживши святе й ангельське життя, святий Ісаакій помер 383 р. 

Поховав святого патріярх Нектарій. Тіло, посеред великого плачу численного народу, було внесено до церкви святої Ірини, а опісля до призначеної гробниці. А коли було побудовано церкву святого первомученика Стефана, мощі преподобного Ісаакія перенесли туди. Ігуменом монастиря після смерти святого Ісаакія став Далмат, якого призначив сам преподобний, звідси й пішла назва монастиря “Далматський”. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

неділя, 11 червня 2017 р.

11.06.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.11,38–12,2:  «Маючи навколо себе таку велику хмару свідків… біжімо витривало до змагання, що призначене нам, вдивляючись пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри»

Усі ми віруємо в Бога, але у слово «вірую» кожен вкладає своє поняття, розуміння, кожен з нас по-різному зростає у цій «своїй» вірі. Тому важливо, щоб ми мали когось, хто є прикладом віри для нас. Церква окреслює цих осіб як святих, тобто тих, які своїм життям, не зважаючи на зовнішні обставини, попри типи характеру, які вони мали, були витривалі в вірі, слідували, вірували і йшли за Господом і уподібнились до Нього у святості. 

Так само і ми, вдивляючись у подвиги святих, будьмо витривалі в цій дорозі за Господом. І тоді отримаємо свою нагоду, як і усі ті свідки, які вдивлялися пильно в Ісуса Христа.

*** 
Мт.10,32-33; 37-38; 19,27-30:  «Кожний, отже, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем Небесним»

У своєму житті ми неминуче свідчимо або не свідчимо про Бога. Хоч дуже часто живемо в ілюзії, що можемо дотримуватися нейтрального стану, але це не є так. Загалом завжди робимо крок або в бік Бога, або від Бога. Часто тішимо себе думками, що ті чи інші обставини наблизять нас до Господа, або нарікаємо, що деякі ситуації віддаляють нас від Нього. Насправді будь-які обставини можуть як наблизити нас до Бога, так і віддалити від Нього. Це цілковито залежить від постави кожного з нас. Обставини самі по собі не роблять нас ні святими, ні грішними. 

Ми святкуємо пам’ять всіх святих. Це ті, які зуміли всі обставини свого життя використати так, щоб жити досконало, свято. Вони не мали кращих чи гірших умов від нас. Вони мали такі ситуації, які дав їм Бог. По-людськи, можливо, інколи вони були легшими від наших, але здебільшого набагато важчими. Усе все це посилав їм Господь, щоб саме в цих обставинах вони прийшли до святості. Так само послав нам і наше життя. Господь посилає нам кожну людину, кожну подію, дає нам працю, родину, щоб саме там, у тих конкретних обставинах нашого життя, ми визнавали й свідчили нашу віру в Нього.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР