ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 10 червня 2017 р.

10.06.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.1,7–12:  «Віра ваша славиться у всьому світі»

Хто такий християнин? Це той, який повірив у проповідь Христа, той, який повірив у воскресення Христове, той, який своєю вірою ділиться з іншими. Не досить десь і щось почути про Бога. Ми багато чули усяких теорій. Але чи ми віруємо в Ісуса Христа і приймаємо ту Добру новину яку Він приніс? Ми багато знаємо, що інші говорять про це, але чи ми віруємо в це? 

Наше життя завжди показує, наскільки наша віра міцна, наскільки ми її реалізовуємо, наскільки наша віра завжди виявляється у наших вчинках. Саме власною вірою та власним життям ми стаємось свідками Ісуса Христа для всього світу і для кожної людини, яку стрічаємо.

*** 
Мт.5,42-48:  «Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий»

Нас часто непокоять наші недоліки та гріхи, які чинимо в житті. Тоді йдемо до сповіді, стараємося пильнувати молитву, ходити до храму. Але дуже рідко ми у своєму серці носимо бажання досконалості, святості. Хоч цей наказ ми отримали від самого Господа: «Будьте досконалі». Христос не каже: «Бажано, щоб ви були досконалі, було б непогано, щоб ви були досконалі», але дає чітку вказівку бути досконалими. Через наші невдачі й падіння ми розчаровуємося в тому, що можемо бути бездоганними, але Господь певний, що ми спроможні досягти досконалості. Тож ці слова є звернені до кожного з нас: «Будьте досконалі». 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

10.06.2017р. Б. / Преподобного Микити, єпископа Халкедонського; Святого священномученика Елладія; Святого мученика Євтихія, що в Мелитині

Преподобного отця нашого Микити, єпископа Халкедонського

Тропар, глас 4: Правилом віри і образом лагідности,* учителем повздержности* явила Тебе Твоєму стаду всіх речей істина.* Ради цього придбав Ти смиренням високе,* убогістю – багате,* отче, священноначальнику Микито,* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, гл. 8: Світлістю діл твоїх просіяв єси, преподобний, апостольського престолу наслідником бувши, Микито, і як сонце сяяв ти пастві твоїй, отче, сповняючи усіх повчаннями божественними, тому зовемо тобі: радуйся, окрасо Халкидону. 

Святий Микита був єпископом у Халкедоні. Чеснотами своїми він засяяв як зірка ясна, а милосердя його до убогих було невимовно велике. Так само ревно він дбав про Христову віру. 

Коли в часи безбожного Лева Вірменина почали нищити святі ікони, святий Микита гостро виступив проти іконоборців, за що його було ув’язнено й бичовано; святий переніс голод, холод і вигнання. Святого ісповідника гнали з місця на місце, аж доки Господь не дозволив йому закінчити свій земний подвиг. У 828 р. Він прийняв душу святого Микити до себе й увінчав її честю і славою. 

У той самий день
Святого священномученика Елладія

Про життя святого Елладія знаємо дуже мало. Він був єпископом на Сході. Мощі його перенесено до Царгорода. З часу їх перенесення, 28 травня, свята Церква вшановує його пам’ять. 

У той самий день
Святого мученика Євтихія, що в Мелитині

Про життя цього святого не маємо певних відомостей. У найдавніших богослуженнях вшановування його пам’яти призначено на сьогоднішній день. Греки називають його одним з учнів святих апостолів. Коли прийняв мученицьку смерть – не відомо. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

пʼятниця, 9 червня 2017 р.

09.06.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.2,14–29:  «Через вас ім’я Боже зневажається між поганами»

Часто невоцерковлені особи згіршуються негідними вчинками християн, оскільки сприймають їх як тих людей, які б мали жити чесно, справедливо, досконало. Всі хочуть мати взірець, щоб побачити, що життя у святості – реальне. Однак часто бачимо, що і християни можуть поводитись гірше від невіруючих. Тоді постає у них сумнів щодо суті християнства як такого, якщо християни знають, як треба чинити, вчать цього інших, а самі так не живуть. 

Напевно найбільша трудність сучасного християнства, що ми, християни, говоримо правильні слова, але наше життя не відповідає цим словам. Бачимо, що сила й міць апостолів, учнів і перших християн була в тому, що їхні слова збігалися із вчинками. У народі не даремно кажуть, що слово промовляє, а вчинок потягає. Саме їхні вчинки були потягальними для інших і їхнє життя навертало людей. Живімо згідно з тим, у що ми віруємо, що проповідуємо, інакше не лише інших, яких мали привести до Нього, відштовхнемо своїм лицемірством, а й самі не зможемо потрапити до Божого Царства!

*** 
Мт.5,33-41:  «А я кажу вам не клястися зовсім: ні небом, бо це престол Бога; ні землею, бо це підніжок стіп Його; ні Єрусалимом, бо це місто великого царя»

У своєму житті ми дуже часто беремо на себе чимало зобов'язань, багато обіцяємо іншим. Однак знаємо з досвіду, як нелегко потім цього дотримуватися. Згадаймо, як це часто буває: захопившись кимось або чимось, під впливом емоцій після прочитання якоїсь книжки чи перегляду телевізійної програми ми приймаємо рішення. Тому Господь каже нам не клястися, адже ми не можемо бути категоричні, певні своїх рішень у тому чи іншому. Передусім треба мати добрий намір. Коли хочемо досягнути чогось у майбутньому, завжди краще будувати це на своїх намірах: бажаю досягнути цього чи того. 

Коли ж робимо категоричні рішення чи постанови, а потім цього не дотримуємося, то глибоко розчаровуємося. Деколи диявол підмовляє нас прийняти певні рішення, а коли ми їх не виконуємо, тоді вже підсуває знеохоту, а то й депресію. Маємо завжди носити в собі бажання, прагнення досягти великих речей. Коли плекаємо в собі ці наміри, то з часом вони можуть стати реальністю.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

четвер, 8 червня 2017 р.

08.06.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.1,28–2,9:  «Бог видав їх ледачому розумові чинити негодяще»

Часто ми кажемо, що згрішили неочікувано для себе, зробили вчинок, якого не планували, що сталося щось випадково. Однак немає випадкового гріха, бо будь-який наш недобрий вчинок завжди починається з якоїсь думки. І це правда, що ми радше зауважуємо вже сам вчинок, аніж ту думку, те рішення згрішити, з якого наш гріх почався. А вже коли часто грішимо – з’являється звичка, пристрасть грішити. Тоді такі пристрасті вже керують людиною, яка не може над ними запанувати, бо не до кінця гидує тим гріхом, щоб його повністю відкинути зі свого життя. 

Знаємо з життя святих, що вони найбільшу боротьбу мали зі собою, з своїми думками і пристрастями. Вони розуміли, що гріх починається з внутрішньої згоди прийняти цю спокусу, тому головне – вчасно відкинути всі думки, зробити чітку постанову їм не піддатися. Лише тоді ми стаємо більше відкриті на Господа, на Його допомогу, бо лише тоді Бог може підтримати людину в спокусі, коли вона того прагне. Задумаймось над своїм життям: наскільки рішуче я відкидаю спокуси і гріховні думки, наскільки я даю Богові можливість вести мене, наскільки сам хочу не грішити.

*** 
Мт.5,27-32:  «І коли твоє праве око тебе спокушає, вирви його й кинь геть від себе»

З одного боку, нам видається неможливим так радикально виконувати настанови Христа: вирвати око, відрубати правицю. Але чому ж Спаситель промовляє так категорично, чому вживає такий підхід? 

Напевно, щоб показати нам, наскільки маємо бути безкомпромісними у своєму житті. Бо ж признаймося, що нам бракує саме вірності в малому. Адже не раз заспокоюємо себе: це не страшний гріх, то невелика провина, усі так роблять. Не забуваймо, що саме з цих малих, незначних речей постають великі проблеми та великі гріхи. Категоричність потрібна для того, щоб ми були вірні Богові спочатку в малому й незначному – тоді є надія, що й у великому будемо вірні. Уміймо категорично відкидати недобрі думки, лихі наміри, недобрі бажання. Будьмо принципові в тому, щоб бути вірними Богові. Цією категоричністю в малих ділах будується праведне і святе життя.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

середа, 7 червня 2017 р.

07.06.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.1,18–27:  «Бо гнів Божий відкривається з неба на всяку безбожність і несправедливість людей»

Для нас видається дивним, що Бог, який є Любов’ю, може ненавидіти. Господь, що віддав своє життя за всіх, навіть за тих, які були ще грішниками, водночас ненавидить цих грішних людей. Звичайно, коли апостол вживає слово «ненавидить», він має на увазі, що Бог не хоче «видіти» такої постави людини, яка відкривається на гріх замість відкритися на добро. 

Бог не змушує нас любити Його, жити свято і праведно, не кличе насилу до Неба. Бо ж у реальному житті як ми хочемо, так і живемо. Але водночас Бог ніколи не погоджується на наш гріх. Господу боляче, коли ми грішимо, не лише тому, що наш гріх Його ображає, а тому, що віддаляє нас від Нього, від Любові. Господь зі своєї любові до нас віддав своє життя, Він хоче нашого освячення і спасення як найбільшого можливого добра для кожної душі!

*** 
Мт.5,20-26:  «Мирися з твоїм противником швидко, коли ти ще з ним у дорозі»

Цей противник – це наша совість. Маємо жити в мирі з нашим сумлінням. Наша совість, наше сумління – це голос Божий. Це те, через що Бог промовляє до нас. Тож вслухаймося, будьмо уважні. Бог не кладе на нашу совість невимовних тягарів, неможливих для виконання. Господь через совість делікатно і спокійно вказує, на що ми здатні й що можемо зробити. Що більше будемо вслухатися в голос Божий, а значить, у совість, то все більше будемо чутливі до нього, отримаємо здатність розрізняти його. А що більше будемо йти всупереч своїй совісті, то більше вона ставатиме «грубшою» і черствішою. І ми не зможемо почути цього Божого голосу, який промовляє безпосередньо до кожного з нас. Тож завжди вслухаймося в наше сумління і живімо в мирі з ним.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

07.06.2017р. Б. / Віднайдення чесної голови святого Йоана Предтечі і про його святі мощі

Віднайдення чесної голови святого Йоана Предтечі і про його святі мощі

Тропар, глас 4: Як божественний скарб, сокровенний в землі,* Христос відкрив главу твою нам, пророче й предтече.* Отож усі, зійшовшися на її знайдення,* піснями богомовними Спаса оспівуймо.* Він спасає нас від тління, молитвами твоїми. 

Кондак, глас 6: Світлосяючий і божественний у світі стовп, світильник сонця,* предтеча главу свою світлоносну й божественну показав у краях.* Він освячує тих, що вірно поклоняються і кличуть:* Христовий хрестителю премудрий, спаси всіх нас. 

Відомості про трикратне віднайдення чесної голови святого Йоана сягають дуже давніх часів, тому різні оповідання і передання часто відрізняються одне від одного. Подаємо їх за джерелами, які найбільше заслуговують на довіру, опускаючи всякі здогадки або пізніші додатки. 

Після усікновення голови святого Йоана Хрестителя, Саломея віддала її Іродіяді. А та, ще не насичена помстою і кров’ю, знущалася з голови Предтечі, голками проколюючи язик, який сміливо виступив проти її грішного життя. Потім вона закопала голову святого Йоана в палаті, а тіло веліла десь поховати. Та учні святого Йоана забрали його тіло і поховали в Самарії, у місті Севастії. Побожна невіста, на ім’я Йоанна, жінка Хузи, одна з тих жінок, які, згідно зі святим Євангелієм (див. Лк. 8, 3), перші прийняли науку Христа і бачили Його чуда, знайшла у тій палаті голову Хрестителя. Чоловік її був слугою Ірода, то ж вона мала доступ до палат. Йоанна поклала голову у водонос, винесла з палацу і закопала на Єлеонській горі, на полі, що належало Іроду. 

Минуло багато літ. Христова віра, хоч і була переслідувана, однак поширювалася на весь світ. Поблизу Єлеонської гори оселився один пустинножитель, і він, копаючи землю, знайшов голову Предтечі і з Божого об’явлення дізнався, який скарб тримає у своїх руках. А що поганство тоді лютувало в Єрусалимі, то він нікому не розповів про це, лиш гаряче молився у своїй келії перед головою святого Йоана, а перед смертю закопав її назад у землю. 

Прийшов час, коли Христова віра вийшла з катакомб. Імператор Костянтин Великий став вірним слугою Христа Спасителя, і хрест засяяв над вселенною, чесне древо якого знайшли в Єрусалимі. У тому часі два монахи знайшли голову святого Йоана, і було це перше її віднайдення. Від тих монахів голова перейшла в руки одного вбогого гончаря з міста Емеси; він чесно зберігав її у своєму домі і Бог поблагословив його так, що він став заможним чоловіком. Перед смертю він передав голову Предтечі, запечатану у скриньці, своїй сестрі і наказав зберігати її як найбільший скарб, але скриньки не відчиняти. І так з рук в руки, з покоління в покоління переходила голова святого Йоана, аж потрапила до рук монаха Євстахія, що жив у печері поблизу Емеси. Він був аріянином, однак вдавав із себе дуже побожного. Вже тоді у тій печері діялося багато чуд, але їх приписували монахові, бо ніхто не знав, яку знамениту реліквію він приховує. Але коли Євстахій став відкрито намовляти людей до єресі, то єпископ Емеси попросив начальника міста, щоб той вигнав єретика. Тоді Євстахій закопав голову Предтечі в землю, бо не міг її забрати з собою, але вирішив колись потай повернутися за нею. Коли він пішов, у тій печері поселилися інші монахи і єретик не міг виконати свого наміру.
З часом на тому місці постала лавра, бо щораз більше монахів стало сюди приходити. У 453 р. Господь Бог об’явив, що в одній з печер монастирської лаври в землі схована чесна голова святого Йоана Предтечі. Ігуменом і архимандритом монастиря був тоді Маркел, муж дуже побожний і праведний. Одного разу уві сні він побачив, як до монастирської загороди вливається ріка, а за нею йшло багато вірниx, співаючи: “Явився тут святий Йоан Хреститель!” І справді посеред церкви явився святий Предтеча і поблагословив вірних. Так снилося ігуменові. За кілька днів він удруге побачив видіння. Йому явився святий Йоан у білих одежах, він увійшов до монастиря, а попереду нього – вогненний стовп. Маркел нікому не говорив про свої сни, а за кілька днів прийшов до нього один монах і розповів, що біля печери, де колись жили перші монахи їх монастиря, біля самого входу до неї, він бачив дивний вогонь. По якомусь часі Маркела збудив дивний голос, який виразно сказав: “Бог дарує вам мене; ти іди за зорею, і вона приведе тебе туди, де є я”. І в ту ж хвилю в його келії засвітилася зоря. Маркел із трепетом у серці встав і пішов, зоря палала перед ним, вказуючи дорогу. І так дійшов він до печери, і тут зоря зупинилася. Маркел упав на коліна і став молитися; він зрозумів, що тут сховано якийсь святий скарб, та не знав який. Наступного ранку він повернувся до печери і почав копати землю. 

Невдовзі він натрапив на мармурову плиту, під якою лежала посудина. У ній зберігалася чесна голова святого Йоана Хрестителя, вона була як жива, з волоссям. Печеру наповнив дуже приємний аромат. Маркел запалив лампадку, обкадив чесну голову і тоді зрозумів свій сон – у ньому йшлося про голову святого Предтечі. Про святу знахідку повідомили єпископа Емеси Уранія, і він, за великого здвигу народу, переніс голову Хрестителя до церкви в Едесі. Ця подія відбулася 24 лютого.
Близько 760 р. в Емесі на честь святого Йоана Хрестителя було побудовано величну церкву і в ній поклали голову святого, а згодом її перенесли до міста Комани в Понті. Та в часи іконоборства вірні боялися, щоб єретики не зневажали голову святого, тому потай закопали її у срібній посудині в землю. Минув час, і про те місце всі забули. Щойно за правління Михаїла і Теодори, близько 850 р., Бог об’явив святому Ігнатієві (його пам’ять вшановуємо 23 жовтня), де заховано голову Хрестителя. Усе місто зворохобилося; послали найпобожніших священиків, щоб відкопали в Команах голову святого. І справді, її знайшли там, де вказав святий Ігнатій. Коли її урочисто внесли до Царгорода, назустріч вийшов імператор зі своїм двором, а біля воріт міста, разом з усім клиром, чекав святий патріярх. Величезний натовп народу поклонився голові Предтечі, вдарили дзвони, почулася хвалебна пісня; хресним ходом голову святого внесли до міста і поклали в церкві, біля царської палати. Було це 25 травня, і тому в цей день Христова Церква святкує пам’ять третього віднайдення чесної голови святого Йоана Хрестителя. 

Як ми вже згадували, мощі святого Йоана Хрестителя, звісно, без голови, було поховано в Севастії. Коли святий євангелист Лука у своїй апостольській подорожі до міста Антіохії Сирійської проходив через Севастію, він пішов на поклін мощам святого Йоана Хрестителя. Тоді всі побачили, що святі мощі цілком нетлінні. Святий Лука хотів узяти мощі зі собою, але вірні Севастії спротивилися цьому, тож євангелист узяв лишень праву руку (якою святий Йоан хрестив Ісуса) і приніс її до Антіохії, свого рідного міста. Ця свята реліквія була тут у великому почитанні, а Бог прославив її численними чудами. В часи Юліяна Відступника, коли погани стали мучити християн і руйнувати церкви, вірні боялися, щоб рука святого Йоана не була зневажена, і заховали її в кам’яному стовпі. А після смерти окаянного Юліяна руку святого урочисто було перенесено до церкви святого Петра, і Бог знову прославив її численними чудами. Та згодом Антіохію захопили агаряни, вони навідріз відмовилися дати дозвіл на те, щоб руку Хрестителя перенести до Царгорода. Однак завдяки одному дияконові, на ім’я Йов, руку святого вдалося перенести до Царгорода, на саме навечір’я Богоявлення. З того часу в Царгороді дуже урочисто святкують Собор святого Йоана Хрестителя (7 січня).
Решта мощей залишилися в Севастії, поблизу зберігалися також мощі святого пророка Єлисея (14 липня). За Юліяна Відступника погани зруйнували гріб святого Йоана, його мощі викинули і мали намір їх спалити. Однак деякі єрусалимські монахи навмисне змішалися із здичавілим натовпом і, з Божою допомогою, сховали мощі Хрестителя і перенесли до монастиря. Ігумен Филип 362 р. переправив їх святому Атанасієві до Олександрії, а той, при нечисленних свідках, сховав їх, замурувавши до спокійніших для Церкви часів у стіні храму. 

На Русі-Україні віддавна багато церков було присвячено святому Йоанові Хрестителеві. Варто згадати тут про владичий собор у старовинному руському місті Перемишлі. 24 червня, коли святкуємо Різдво святого Йоана Хрестителя, народ сходиться сюди із найдальших околиць і молиться до Господа, щоб, за заступництвом святого Йоана Хрестителя, дав нам ласку покаятися з наших гріхів і щоб послав ліпшу долю українському народові, який на віки вічні воздає честь своєму Творцеві і величає пам’ять святого Предтечі і Хрестителя Йоана. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

вівторок, 6 червня 2017 р.

06.06.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рим.1,1–7; 13–17:  «Бо я не соромлюся Євангелія: вона бо сила Божа на спасення кожному»

Маємо щоразу більше вчитися, читаючи Євангеліє, Послання апостолів, і сприймати, як слово Боже, яким Господь промовляє особисто до мене. Так, Він промовив це до своїх учнів, апостолів, так, апостоли промовляли до інших людей і для їхніх сучасників, але Бог також промовляє через своє записане слово і до кожного з нас. 

Переважно, що більше ми читаємо Євангеліє, то більше сповнюємось тією силою, яка провадить нас до спасення, чіткіше чуємо голос Божий, який повсякчас наполегливо промовляє до нас. Стараймося, щоб Євангеліє щодня було в наших руках, щоб наш спосіб думання і поступування формувався відповідно до Божого.

*** 
Мт.4,25–5,13:  «Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради. Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі»

Це Євангеліє відкриває перед нами блаженства. Шануючи Божий авторитет, ми приймаємо те, що говорить Господь. Але, коли будемо відверті з собою, то признаємося собі в тому, як нам важко сприйняти ці слова, що щасливі ті, які голодні та спраглі, щасливі переслідувані, що щасливі ті, яких будуть зневажати. У нашому життя кожен з нас уникає терпіння, страждань, незручностей. Але саме це Бог дає нам, щоб провадити нас до себе. Божі шляхи незвідані, незрозумілі, Бог провадить кожного своїми дорогами. Усі шляхи в Божому промислі важливі й цінні. Дуже важливо, щоб за цими проблемами, труднощами, клопотами, які приходять у наше життя, ми побачили Господа, що провадить нас. Провадить, щоб освятити і спасти. Провадить, щоб наблизити нас до себе, щоб нас перемінити. Уміймо приймати ці труднощі як добру нагоду наблизитися до Нього. Труднощі, біда, проблеми, з одного боку, можуть віддалити нас від Бога, коли будемо їх не сприймати, а нарікати. А з іншого боку, вони можуть бути доброю нагодою до нашої переміни. Уміймо всім, що стається в нашому житті, користуватися як нагодою наблизитися до Господа, стати учасниками Царства Божого.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

06.06.2017р. Б. / Преподобного Симеона Дивногорця; Святих мучеників Мелетія Стратилата, Йоана, Стефана і тих, що з ними

Преподобного отця нашого Симеона Дивногорця

Тропар, гл. 1: Пустинним жителем і в тілі ангелом,* і чудотворцем показав Ти себе, богоносний отче наш Симеоне.* Постом, чуванням, молитвою небесні дарування прийнявши,* зціляєш недужих і душі, що з вірою прибігають до Тебе.* Слава Тому, що дав Тобі кріпость,* слава Тому, що вінчав Тебе,* слава Тому, що діє тобою всім зцілення. 

Кондак, гл. 2: Вишнього бажаючи, нижнє відклав ти і як небо стовп збудував ти, ним зблиснув єси зорею чудес, преподобний і Христу всіх Богу молишся за всіх нас. 

Преподобний Симеон народився в Антіохії. Його батько називався Йоан, він загинув під час землетрусу під руїнами власного будинку. Мати його звалася Марта; вона зачислена до лику святих, пам’ять її вшановуємо 4-го липня. З перших літ свого життя Симеон був вибраним сосудом Божої благодаті. Він ніколи не брав до вуст ані м’яса, ані меду. Ще дитиною залишив він Антіохію і, за волею Божою, подався до Селевкії, у місцевість, що звалася Пина, а пізніше до монастиря, ігуменом якого був Йоан Стовпник. П’ятилітній Симеон почав у всьому наслідувати Йоана, сам став на стовп й у безнастанній молитві і пості – бувало, що й десять днів нічого не їв, – пробув на стовпі шість літ. Своє тіло він умертвляв надзвичайно жорстко, під волосяницею оперезався грубим волосяним шнуром, який так натер молоде тіло, що воно стало гнити, і лиш за наказом ігумена інші монахи зняли той шнур. 

Після цього він став на стовп, що мав сорок ліктів висоти, і пробув там вісім років. Увесь час він перебував у молитві, і лиш якусь хвилю дрімав. Крім молитви, він читав святі книги. 

Диявол мучив його страшними спокусами проти чистоти, не давав йому ні вдень, ні вночі спокою, але святий юнак молитвою і постом поборов усі спокуси. За це Господь наділив його даром творити чуда, оздоровляти хворих і проганяти бісів. Він провістив смерть ігумена Йоана, і справді, той помер з молитвою на вустах, упімнувши братів, щоб наслідували чесноти преподобного Симеона, якого Бог вибрав з-поміж багатьох, щоб став образом досконалого життя. 

Святий Симеон провістив, що перси спустошать Антіохію, – і так справді сталося, тоді багато народу загинуло, а багато пішло в неволю. Кажуть, що невільники, які просили в Бога помочі за посередництвом Його слуги преподобного Симеона, чудом стали звільнені, бо окови самі собою впали з їхніх рук. Під монастирською горою перси вбили стрілами одного сліпого діда. 

Це духом своїм побачив святий Симеон, наказав братам принести вбитого і молитвою своєю випросив у Бога повернення до життя і здоров’я; дід той підвівся живий та зрячий і став голосно прославляти Господа.

Після восьми літ стояння на стовпі, святий, за промислом Божим, пішов на Дивну гору, що над рікою Оронтом, між Селевкією та Антіохією, і став мешкати на високому камені, де побудував собі маленьку комірчину. Сюди зі всіх сторін також приходили хворі, а він клав на них руки й оздоровляв їх. З часом він побудував для братів, що конче хотіли жити під його орудою, монастир і церкву. Святий Симеон помолився до Господа і в чудесний спосіб з каменя біля монастиря стало бити джерело. Іншого разу, коли монахи не мали що їсти, він учинив ще одне чудо, помноживши пшеницю в монастирській коморі. На 33-му році життя святий став священиком. Так, проживши на стовпі 70 літ у незвичайній суворості життя і в надзвичайній святості, він пізнав, що наближається година його смерти. Він зібрав братію і сказав, щоб провадили своє життя в любові і шануванні монашого правила, а потім душа його у молитві піднеслася до неба, якого він так прагнув усе своє життя.
Після його смерти діялося багато чуд. Вірні, почитаючи його пам’ять, зберігали ікони святого у своїх домівках, за посередництвом яких Бог у чудесний спосіб допомагав усім, що зверталися в молитвах по допомогу. Преподобний Йоан Дамаскин оповідає, що один купець в Антіохії, випросивши молитвами до преподобного Симеона оздоровлення, повісив його ікону на стіні свого дому і ставив перед нею свічки на честь святого. Іконоборці хотіли конче знищити ту ікону, але щойно один з них виліз, щоб її зняти, як раптом упав і тяжко потовкся. Те само сталося і з двома іншими іконоборцями. Про це чудо з життя преподобного Симеона йшла мова на Сьомому Вселенському соборі в Нікеї (787 р.), і Отці Собору виявили повну віру в нього. 

У той самий день
Святих мучеників Мелетія Стратилата, Йоана, Стефана і тих, що з ними

Про мучеництво святого Мелетія Стратилата знаємо лиш те, що страждання він прийняв від мучителя Антоніна близько 154 р. Після довгих мук, його було розіп’ято на дереві, а святих мучеників Йоана, Стефана і всіх вірних воїнів, що разом з ним постраждали, було вбито мечем. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

понеділок, 5 червня 2017 р.

05.06.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Еф.5,9–19:  «Проказуйте між собою вголос псалми й гимни та духовні пісні, співайте та прославляйте у серцях ваших Господа»

Ми створені на образ і подобу Божу. Цей образ Божий у нас перебуває, хоча й затьмарений первородним гріхом, як також маємо цю подібність до Господа в собі все більше розвивати. Апостол Павло вказує, що важливо промовляти псалми, гимни та пісні духовні, бо ми через це більше уподібнюємось до Господа, коли перебуваємо з Ним. 

Погляньмо на наше життя. Скільки багато зусиль, часу, старань ми докладаємо до всього земного, що змінюється і зникає, а скільки часу ми приділяємо Господеві. Тож ніколи не шкодуймо часу для Бога. Бо тільки так ми проводимо час із користю для себе, тільки так можемо більше перемінюватись й уподібнитись до Господа.

*** 
Мт.18,10-20:  «Коли хтось має сто овець і одна з них заблудить, – чи він не кине дев’ятдесят дев’ять у горах і не піде шукати ту, що заблукала?»

На перший погляд може видатися, що для Господа дев’ятдесят дев’ять овець не такі важливі, як та одна. Проте для Бога немає більш важливих чи менш важливих людей, для Нього всі однаково важливі, усі цінні. Але ця розповідь з Євангелія, ця притча показує іншу річ. Богові важлива кожна людина, для Нього важливе навернення кожного, отже, Йому важливий кожен з нас.

 Можливо, з боку людей ми не відчуваємо своєї цінності, важливості, але не так є з боку Бога. Люди нас забувають, не звертають на нас уваги, але для Бога ми завжди цінні, і навіть тоді лишаємось цінні, коли робимо зло чи гріх. А ще більше цінні, коли навертаємося, усвідомлюємо своє становище. Тож яку важливість і цінність ми маємо в очах Господа – такої не маємо навіть у своїх очах.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

неділя, 4 червня 2017 р.

04.06.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.2,1–11:  «Зійшлась велика юрба і хвилювалася, бо кожен чув, що вони говорили його мовою»

Через сходження Святого Духа апостоли стали здатними промовляти людям, кожному народові, і кожній конкретній людині так, щоб вона почула Євангеліє. Апостоли стали здатні нести Євангеліє до кожної особи, яку їм Господь посилає. І це важливий приклад для нас, християн, які через хрещення споріднились з Ісусом Христом, через миропомазання сповнилися Дарами Святого Духа. Важливо щоб ми могли зрозуміти, що коли Бог ставить нас у ситуацію з якоюсь людиною, то робить нас спроможними цій людині допомогти і промовити. 

Потрібно завжди мати переконаність і віру, що Бог нас не залишить без підтримки. Так, може, ми не завжди готові почути голос Божий, може, ми не завжди готові промовити кожній людині, але ми цю здатність завжди у собі посідаємо. Її потрібно розвивати через молитву, через наше вслухання в Господа, бо дари Святого Духа ми вже отримали в таїнстві миропомазання, але маємо ці дари в собі розвивати й ними жити.

*** 
Йо.7,37-52; 8,12:  «Хто вірує в мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть!»

Наша віра дає нам сопричастя з Богом. І все те, чим володіє Господь, починаємо мати й ми – як діти свого Батька. Незважаючи на те, що кожен з нас у певних обставинах життя стикається зі своєю обмеженістю і слабкістю, може навіть впадати у відчай чи сумніви, Бог залишається незмінним і завжди переймається нашими проблемами. 

Коли наближаємося до Господа, то багато неможливих для здійснення речей, стають можливими. І тоді відчуваємо щодо себе знамениті слова апостола Павла: «Все можу в Тому, хто укріплює мене». Головне – не переставати уповати на Нього, мати за свою кріпость і опору тільки Його. 

Святкуємо Зіслання Святого Духа, бо апостоли почали діяли не своєю силою, а Божою, оскільки Дух Святий сповнив їх. Діяти Божою силою може кожен, хто отримав таїнства Хрещення і Миропомазання, через які ми, смертні люди, стаємо здатними до великих речей. Це свято пригадує нам і наголошує, що людина здатна здійснювати величні вчинки, коли дозволяє Господеві, Святому Духові діяти в собі. Це свято торжества, перемоги великої сили Божої, яка може виявитися лише тоді, коли ми цього забажаємо, коли ми цього спраглі; і Дух Святий, так само, як зійшов тоді на апостолів, сходить і скріплює кожного з нас у кожній миті нашого життя.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР