ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 27 травня 2017 р.

27.05.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.20,7–12:  «Хлопця привели живого і втішалися вельми»

Бачимо незвичну ситуацію, коли Павло проповідує, а один юнак, який слухав його, задрімав і впав із третього поверху. Діяння апостолів каже, що його підняли мертвим. Звичайно, усім присутнім могло видатися, що треба шукати якісь знаки, зв’язок між проповіддю Павла і цією смертю. Однак якщо ми чогось не розуміємо, то не варто відразу приписувати цьому якісь знаки.

Не стараймося одразу робити висновки, коли бачимо ситуацію лише поверхово. Вміймо побачити найголовнішу річ, що за тією подією є Господь, що Він допустив це. Часом не знаємо чому, з якою метою, але важливо прийняти це з рук Божих і побачити за цим Господа. І коли ми зуміємо це зробити, то так буде як і в цьому епізоді, коли хлопця привели живого, так і в нашому житті, що б не ставалося, ми житимемо в Господі!

*** 
Йо.14,10–21:  «І все, що попросите в моє ім’я, те вчиню»

Бачимо, що ці слова двічі повторюються в цьому Євангелії. Господь ніби робить себе заручником нашого прохання. Дає людям право «керувати» Ним, віддає себе в наші руки, твердить: усе, чого б ви не попросили, дам вам. Коли б ми усвідомлювали це, нас би огортав страх і великий жах, що Бог настільки нам довіряє, настільки віддається в наші руки. 

Маймо усвідомлення, що Бог нам дарував, що ми можемо отримати через нашу віру, а з іншого боку – міркуймо, коли щось просимо в Бога, наскільки це дійсно є добром для нас. 

Коли просимо, завжди вміймо казати, як сказав Христос: «Нехай не моя воля буде, але Твоя». Уміймо в цих пошуках віддаватися на Божу волю, бо лише Він знає, що є правдивим добром для нас!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

27.05.2017р. Б. / Святого мученика Ісидора, що з острова Хіоського

Святого мученика Ісидора, що з острова Хіоського

Тропар, гл. 4: Мученик Твій, Господи, Савин * у страданнях своїх прийняв вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого. * Мавши бо кріпость Твою, мучителів подолав, * сокрушив і демонів зухвальства безсильні. * його молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 4: Управителем превеликим явився єси вселенній, святий, молитвами твоїми до Бога. Тому й оспівуємо тебе днесь, мучениче богомудрий, Ісидоре преславний. 

Або сей, глас 3: Повставши проти змія отримав ти перемогу, мучениче Ісидоре, як світильник з Єгипту, який підсонячну осяює для всіх возсіяв єси, рухаючись до того, який возсіяв від діви-отроковиці. Задля нього і заколений бувши, страстотерпче, як жертву пахучу приніс себе. 

Посеред Егейського моря лежить острів Хіос. Там народився святий Ісидор, якого в часи імператора Деція взяли до війська і приписали до полка Нумерія. Сотник Юлій, під командою якого був Ісидор, доніс Нумерієві, що молодий воїн є християнином. Не допомогли ні погрози, ні жорстоке побиття, ні припікання вогнем – воїн вголос визнавав Спасителя.
Нумерій став його намовляти, щоби лиш один раз приніс жертву божкам, а потім нехай вірує у що хоче, але святий Ісидор відповів йому, що радше прийме найтяжчі муки, ніж зважиться хоч раз тяжко согрішити і зректися Бога. Розлючений мучитель наказав відрізати святому мученикові язика, але Бог чудом учинив, що святий і без язика прославляв Його. Тоді Нумерій велів стяти святого Ісидора мечем. Сталося це 14 (27) травня близько 250 р. Тіло його християни чесно поховали; згодом над мощами святого звели церкву, а Бог прославив гріб святого мученика багатьма чудами. Згідно з переданням, святий Маркіян, священик та економ царгородської церкви святої Софії, переніс частину мощей святого Ісидора до Царгорода і склав у церкві святої Ірини. Коли ж він хотів на честь мученика звести церкву, той явився йому вночі і велів залишити мощі в церкві святої Ірини, де було прибудовано в його честь каплицю. Значно пізніше мощі святого мученика було перенесено до Венеції. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

пʼятниця, 26 травня 2017 р.

26.05.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.19,1–8:  «Увійшовши у синагогу, три місяці там промовляв відважно, бесідуючи і переконуючи про Царство Боже»

Коли ми читаємо Діяння апостолів чи Послання, інколи нам здається, що від апостольських проповідей люди дуже легко навертались. Однак і тоді по-різному бувало. Деякі люди з першого слова приходили до Бога, легко приймали Господню науку, інші були твердосердими, закоріненими у своїх переконаннях. 

Чуємо, як апостол Павло мусів змагатися і переконувати про Царство Боже. Це для нас дуже важливий приклад. У нашому житті також не легко проповідувати. Іноді ми можемо сказати комусь про Бога і хтось одразу змінить своє життя і вчинки. Але переважно треба людям повторювати, говорити знов і знов, ще і ще звертати на це увагу. Так само й апостоли докладали зусилля, старань і труду, щоб отримати результат. І ми, коли будемо трудитись, докладати зусиль і старань, результат неминуче не забариться.

*** 
Йо.14,1-11:  «Я – путь, істина і життя!»

Досліджуючи історію людства, бачимо, що воно ніколи не відчувало внутрішньої самодостатності, тому шукало правди поза собою. Тож кожен народ, маючи свою культуру й ментальність, творив ті чи інші релігії. 

Однак дві тисячі років тому Христос явив нам правду – істину. Бог є істина. Бог – альфа і омега, початок і кінець. Саме Христос дає відповідь на пошук людиною істини. Адже кожна людина, свідомо чи несвідомо, шукає Бога, який об’явився в Христі, оскільки Бог, створюючи людський дух, закладає в нього бажання пізнати свого Творця. 

Маймо почуття вдячності до Господа, та величезне почуття радості, що ми цю істину пізнали, що Він цю істину нам відкрив. Уміймо цю правду про Бога прийняти і нею жити, та ділитись нею з іншими!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

26.05.2017р. Б. / Святої мучениці Гликерії; Святого мученика Олександра Римського

Святої мучениці Гликерії

Тропар, гл. 4: Агниця Твоя, Ісусе, Глікерія,* кличе великим голосом:* Тебе, жениху мій, люблю і, Тебе шукаючи, страдаю,* і разом з Тобою розпинаюся, і погребуюся хрещенням Твоїм,* і терплю ради Тебе, щоб і царствувати в Тобі,* і вмираю за Тебе, щоб і жити з Тобою,* та як жертву непорочну прийми мене, що з любов’ю пожертвувалася Тобі.* її молитвами як милостивий спаси душі наші. 

Кондак, глас 3: Діву Богородицю Марію люблячи, зберегла нетлінним дівство твоє. З любов’ю ж до Господа ревно діючи, постраждала єси мужньо аж до смерті. Тому й подвійним вінцем тебе, діво мученице, вінчає Христос Бог. 

Свята Гликерія була родом з Траянополя в Тракії. Після смерти батька, що звався Маврикій і був високим достойником, вона залишилася сиротою. Прийнявши Христову віру і посвятивши своє дівицтво Спасителеві, вона безнастанно перебувала в церкві і молилася до Пречистої, щоб тут, на землі, стала гідною дати свідчення святої віри, яку так жорстоко переслідували погани. Коли ж мучитель Савин став переслідувати християн, свята Гликерія, скріплена Божою благодаттю, пішла в часі приношення поганських жертв до божниці, стала на підвищенні і, піднісши руки та очі до неба, стала вголос молитися і прославляти Христа Спасителя. А коли на своєму чолі намалювала святий хрест, затряслася земля й ідоли, упавши на землю, потовклися. 

Розлючені погани стали кидати в неї камінням, але не могли їй завдати шкоди, бо сила Божа боронила святу мученицю. Тоді мучитель Савин наказав прив’язати її за волосся до дерева і шматувати тіло гострими гаками, та свята дівиця в муках прославляла Господа і величала Його Ім’я. Потім її кинули у в’язницю і морили голодом. Вночі до неї пробрався священик Филократ і благословив її на подальшу муку. А потім явився Божий ангел і чудесним способом нагодував святу діву, й возрадувалося її серце і тим сміливіше ще стала вона перед мучителем. 

“Жертвуй богам! – сказав Савин, – бо інакше ждуть тебе тяжкі муки!” 

“Як я можу жертвувати твоїм богам, якщо вони на сам вигляд святого хреста розсипалися в порох? А муки твої не страшні мені: мене злякали б вічні муки, яких не уникнути тим, що відступили від правдивої віри!” 

Тоді він наказав бити Гликерію по обличчю, а вона все терпіла і згадувала ту хвилю, коли й Спасителя били по лицю та зневажали, і тішилася, що може за Христа страждати. Савин велів привести святу мученицю до Іраклії, куди й сам вирушив, і там наказав кинути в розтоплену залізну піч, та вогонь не нашкодив святій дівиці. Тоді їй здерли шкіру з голови і в кайданах кинули до в’язниці. Настала ніч. Заснула сторожа, а свята Гликерія, попри тяжкі рани, молилася Богу, прославляла Ім’я Його і просила допомоги в Пресвятої Богородиці. Раптом яскраве світло наповнило в’язницю – це ангел Божий вдруге явився і зцілив її рани, а душу наповнив незвичайною небесною втіхою як знак, що Господь не забуває про своїх слуг. Вранці, коли святу мали вести на суд, сторож Лаодикій, побачивши її цілком здорову і вільну від оков, припав до її ніг і став прославляти Христа, в якого повірив. Сам закував себе в її кайдани і добровільно став на суді, взиваючи вголос: “Великий Бог християн, і в Нього я вірую!” Мучитель Савин наказав його стяти мечем, а він радо прийняв мученицьку смерть і не зрікся Христа, за що дістав у небі вічну нагороду. Потім мучитель велів випустити на святу Гликерію диких левиць, а ті повкладалися біля її ніг. Тоді свята дівиця піднесла руки до неба, стала величати Христа Спасителя, і в тій молитві її чиста душа пішла до неба. Вона прийняла мученицьку смерть у 172 р., за правління імператора Марка Аврелія. Мощі її поховано в Іраклії, а пізніше перенесли в Лемнос; з її мощей витікало благовонне миро. 

__________
У той самий день
Святого мученика Олександра Римського

Святий Олександр був родом з Кипру. Згодом його батьки перебралися до Риму. Імени батька не знаємо, а мати називалася Пименія. Олександр був прекрасним, сильним юнаком і служив у війську під начальством Тиверіяна. За мучителя Максиміяна весь полк Тиверіяна мав публічно принести жертву богам. Та Олександр став перед мучителем і сказав, що не принесе жертви ідолам, бо покланяється одному лишень правдивому Богу. 

Тиверіян доніс про це імператорові, і той велів привести Олександра до себе. Святий вголос визнавав Христа й упоминав імператора, щоб навернувся і пізнав, що є лиш один Бог, Ісус Христос. Сміливі слова Олександра викликали приступ люті у мучителя і він наказав жорстоко побити святого, але той підніс свій погляд вгору, бо в цей час побачив відкриті небеса і Спасителя, що сидів на престолі слави. Тож серце його возрадувалося, а лице засяяло неземним світлом, так, що сам імператор злякався. Оскільки полк Тиверіяна вирушав у далеку дорогу до Візантії, імператор велів полковникові взяти Олександра зі собою і мучити всюди для постраху іншим християнам. І почалася довга тяжка мука. Обтяжений оковами святий Олександр йшов за військом, а де зупинялися на відпочинок, там його били, припікали свічками, волочили по гострому камінню і морили голодом. Поблизу міста Филипополя мученик чудесним способом добув зі скали воду, котра оживила його і воїнів. У місті Вереї християни цілували окови святого мученика і просили його про благословення. Тут святий Олександр дуже підупав у силах, а Тиверіян, побачивши це, наказав піддати його тортурам, бо гадав, що так швидше змусить мученика принести жертву богам. Його плечі обливали гарячою олією, але посудина трісла й олія пообпікала катів. Тоді святого Олександра прив’язали до горіхового дерева і стали жорстоко бити. А він молився гаряче і сила небесна скріплювала його. Згодом, згідно з переданням, плоди і листя з того дерева завжди допомагали хворим у багатьох недугах. 

Поблизу Адріянополя святий Олександр зустрів свою матір Пименію, котра пустилася за ним у дорогу. Сльози матері оросили його окови, та були це водночас сльози радости, що Бог дозволив її синові терпіти задля Імени Спасителя. Поблизу Візантії, у місті Дризипари, над берегом ріки, мучитель наказав відтяти мученикові голову. Святий Олександр, почувши про свій вирок, голосно став прославляти Господа, молитися за всіх християн, а потім нахилив свою голову під меч. Душа святого мученика полетіла туди, де її чекало вічне життя. Тіло святого Олександра поховала його мати Пименія. Мученицьку смерть він прийняв близько 295 р. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

четвер, 25 травня 2017 р.

25.05.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.1,1–12:  «Ісус робив та навчав від початку аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких собі вибрав»

Бог, який є Альфою і Омегою – Початком і Кінцем нашого буття – завжди діяв в історії людства, діяв і діє в житті кожного з нас. У Старому Завіті Господь по-різному промовляв до вибраного народу. У Новому Завіті Бог діяв через Ісуса Христа, Сина Божого, який народився як людина, прожив певний відлік часу, був розп’ятий, воскрес і вознісся. 

Тепер ми живемо в часі, коли Дух Святий особливо діє. Але всюди Бог діяв і діє. Чи це Бог Отець чи Син, чи Дух Святий. Так і в нашому житті. Які б його етапи не відбувалися, щоби не діялось, але Бог завжди присутній. Щоб не ставалось, чи це були приємні ситуації, чи складні, чи ми були повні благодаті після сповіді та причастя, чи ми після падіння і гріха, але Бог завжди як діяв в історії, так і діє в житті кожного з нас.

*** 
Лк.24,36-53:  «А як Він благословляв їх, віддалився від них і почав возноситись на небо»

Вдивляючись в особу Ісуса Христа, розуміємо, що Він, незважаючи на те, що є Другою Особою Божою, як Людина жив у часі, мав своє народження, розвивався, проповідував, пройшов Хресну дорогу, страждав, воскрес і вознісся. 

Так само й кожному з нас Бог дав різні етапи життя, обставини, послав нам тих чи інших ближніх. Уміймо цих людей і ці обставини цінувати, бачити за ними не випадковість. Через конкретну ситуацію Господь вказує нашу місію в цьому житті, показує, чого Він від нас очікує. 

Ісус показав своїм життям, що навіть Він мав місію та беззастережно слухався волі Отця. Так і кожен з нас має окреслену місію, яку слід пізнавати й виконувати. Стараймося цю місію, яку передбачив для нас Господь, виконати якнайкраще!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

вівторок, 23 травня 2017 р.

23.05.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.17,19–28:  «Те, отже, чому ви, не відаючи його, поклоняєтеся, те я вам звіщаю»

Кожна людина створена на образ Божий, вона шукає Бога як свого Творця. Кожна душа, як каже Тертуліян, – за своєю природою християнська. Кожна людина свідомо чи не свідомо шукає Господа, шукає як би Його прославити, як віддати честь. А в силу того, що людина буває не вихована у християнському середовищі, вона не завжди може свого Творця пізнати й відкрити для себе. 

Однак за добрими учинками, намірами, доброю волею, які зауважуємо в кожній особі, можемо побачити цю спраглість Бога, яку ніхто і ніщо не може задовольнити. А ми, християни, своїм життям і поставою мали б показувати людям, що цю відвічну спрагу кожної людини ми реалізували в нашому житті. Тоді люди розумітимуть, якщо ми пізнали істинного Бога, цією правдою живемо, то й вони це зможуть!

*** 
Йо.12,19-36:  «Хто ходить у тьмі, не відає, куди йде»

Кожен із нас, оглянувшись на своє минуле життя, може побачити, скільки недобрих рішень прийняв, а часто й таких, які призвели до падінь і гріхів. Це стається тому, що ми діємо під впливом своїх переживань, тих чи інших пожадань і пристрастей. Якби ми перебували в Господі й прагнули пізнавати Його волю, то, без сумніву, бачили б заздалегідь, що може стати для нас згубним, – і втікали б від того. 

Дуже важливо мати бажання не ходити в темряві, а ходити у світлі. Світло – це Бог. Що ближче ми до Господа, то більше в Його світлі починаємо розуміти, які рішення приймати, які кроки робити, як будувати своє життя, як ставитися до ближніх, коли потрібно мовчати, а коли – говорити. 

У Бозі ми здобуваємо певність і твердість у прийнятті рішень, стаємо як по-справжньому відважними, так і по-справжньому покірними. Перебування у світлі, у Господі, дає нам певність приймати правильні рішення.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

понеділок, 22 травня 2017 р.

22.05.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.17,1–15:  «Христові треба було страждати й воскреснути з мертвих»

Знаємо, що Ісус Христос прийшов чинити волю Отця. Прийшов, щоб принести людям спасення, прийшов, щоб виконати те, що мав би виконати. У нашому житті також діється ця Господня воля. Вона звершилась, коли ми народились у певний час, у певних обставинах, в певному народі. Божа воля здійснюється, коли ми перебуваємо в тих чи тих життєвих обставинах, чи страждаємо й терпимо, чи маємо приємні новини. 

Маємо довіряти Богові, бути впевненими, що Бог нас веде через усі обставини, веде до головного, щоб ми перемінилися. Бо так, як Ісус Христос виконав волю Отця, так і наше завдання – пізнавати волю Отця для кожного з нас на цій землі, відкривати її для себе й відважно чинити її.

*** 
Йо.11,47-57:  «Від того, отже, дня ухвалили вони Його вбити»

В цьому євангельському читанні чуємо пересторогу: слід усвідомлювати, які рішення приймаємо. Часто трапляється, що той чи інший вибір коштує нам значних зусиль, багато часу і старань. Але якщо цей вибір буде в самому початку неправильним, то всі сили, які ми покладемо, щоб цей вибір реалізувати, витратимо намарно. 

Перегляньмо своє життя. Які бажання ми в собі носимо, які наміри? Будьмо певні, що навіть найменший намір може з часом стати вчинком. Так було і з бажанням убити Христа, яке не відразу, але з часом реалізували ті, хто його в собі мав. 

Так само й ми: якщо носимо в собі добрі бажання та наміри, то здійснюємо їх, а якщо носимо злі, то з часом і вони стають реальністю. Знаємо: коли злодій хоче вкрасти, він завжди знайде нагоду це зробити. Тому придивляймося, які бажання носимо. Плекаймо в собі великі, гарні, поважні, Божі бажання – і тоді вони обов’язково втіляться в нашому житті.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

неділя, 21 травня 2017 р.

21.05.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.16,16–34:  «Павло та Сила опівночі молилися і співали Богу»

Апостолам не було легко, коли почали проповідувати. Їх одразу переслідували, вони терпіли, не раз арештовували їх. Знаємо, що майже всі апостоли загинули мученицькою смертю. Однак вони ставились до переслідувань і арештів як до частини процесу проголошення Доброї новини. Оскільки Ісус Христос сказав, що переслідували Його і переслідуватимуть Його послідовників. Апостоли тішились, що можуть йти тією самою дорогою, що йшов Христос. Тому коли Павло і Сила були у в’язниці, вони не зважали на те, де вони, і далі славили і благословляли Бога. 

У нашому житті мало б відбуватися так само: жодні події не мали б нас віддаляти від Бога, перешкоджати славити Його. Часто від нас не залежить, що з нами діється, що діється навколо нас. Але в кожній життєвій ситуації ми можемо бути з Богом, можемо молитися і славословити Бога. А Господь знає, як вирішити цю ситуацію. Бачимо, і тут Господь знайшов вихід: стався землетрус, всі двері повідчинялись і кайдани поспадали. Якщо ми молимось, то і в нашій ситуації Бог обов’язково зробить все, щоб захистити нас!

*** 
Йо.9,1-38:  «Переходивши, Ісус побачив чоловіка, зроду сліпого»

Це Євангеліє майже в цілій главі оповідає нам про зцілення сліпородженого. Може, не звертаємо уваги на те, що хлопець мав цю проблему, ваду від першого дня свого життя, бо таким народився. І Господь дає зцілення, яке було тяжко сприйняти євреям, що бачили це. 

Чому так? Адже й нам у житті не просто відчитати ті чи інші знаки, чуда, які постійно відбуваються довкола нас, які, може, не раз є і нелогічними. Погляньмо, скільки різних знамень Бог дає в нашому житті, що цілковито по-людськи здавались би неможливими! 

Коли уважно приглянемося до нашого життя, то побачимо їх. Він стукає, навіть коли ми не вслухаємося. І як цьому сліпородженому Бог дає прозріння, так і нам хоче показати те, чого ми часто не бачимо, що нам є ніби закрите до часу. Уміймо почути Господа, який надходить, аби зробити нас зрячими, зробити чергове чудо в нашому житті, і вміймо Йому за це бути вдячними. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР