ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 6 травня 2017 р.

06.05.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.9,20–31:  «Зараз же почав у синагогах проповідувати Ісуса»

Бачимо, які разючі зміни відбулись із Савлом. Той, який на початку був противником християнства і християн, ставши апостолом, стає свідком Ісуса Христа, не соромиться і не боїться проповідувати Того, Кого раніше засуджував. У цьому немає нічого дивно, бо правда визволяє людину від обставин, від думки інших, навіть від свого минулого. 

І для нас, щоб у повноті бути тим, ким нас призначив Бог, так само важливо жити в правді, зустрітися з тим, хто є Правдою. Лише тоді ми зможемо відкритися на переміни, як це зробив Павло, і без страху й тягарів нести своє служіння!

***
Йо.15,17–16,2:  «Ось що вам заповідаю: щоб ви любили один одного!»

Це вказівка, можемо сказати, заповідь, доручення Господа, щоб ми любили одне одного. Адже Бог є любов, як каже євангелист Йоан Богослов, а хто перебуває в любові – перебуває в Бозі. Якщо ми любимо одне одного, то даємо можливість Богові перебувати між нами. Ми, як правило, у своєму житті очікуємо на цю любов від інших людей. Сподіваємося, плекаємо надію, спраглі цієї любові. Зауважуємо, що інші дуже часто до нас байдужі, не люблять нас, не цінують. Але ніде в Євангелії ми не знаходимо, щоб Ісус казав: «Очікуйте і сподівайтесь любові від інших!» Євангеліє нам каже, щоб саме ми любили інших. Коли любимо інших, то не лише здобуваємо одну з чеснот, але, люблячи інших, даруючи їм любов, даруємо їм самого Бога (бо ж Бог є любов). Коли дамо їм Бога, вони можуть зустрітися з Ним і, зустрівшись з Господом, самі даруватимуть нам любов. Отож, незважаючи на те, якими є інші люди, що вони роблять, як вони до нас ставляться, завжди вміймо жити цією заповіддю Божою – любити кожного свого ближнього і через цю любов давати йому нагоду зустрітися з Богом.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

пʼятниця, 5 травня 2017 р.

05.05.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.8,40–9,19:  «Савле, Савле! Чого мене переслідуєш?» 

Савло був ревним у тому, щоб переслідувати християн, «дихаючи погрозами і вбивством», він шукав за Господніми учнями. Ця ревність була в ньому, бо він по своєму розумінню прагнув служити Богові. І Бог, бачачи його ревність, з’явився йому, вказав на його помилковість і запросив на правдиву дорогу. Бачимо весь той процес, у якому з ревного Савла стає ревний Павло, місіонер серед багатьох народів, який написав найбільше послань і перетерпів за Христа. 

Однак усі добрі плоди ревність Павла дає лише після зустрічі з Ісусом Христом. Це доказ того, що, не знаючи Бога, ми не можемо чинити правдивого добра, однак, і того, що ніколи літеплість не веде до зустрічі з Ним. Маємо бути відважні та рішучі, щоб шукати Бога і Його правди. Навіть коли стається, що ми помиляємось, Бог ніколи не посоромить наші пошуки, коли ми щиро шукали правди.

*** 
Йо.6,48-54:  «Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина й не питимете Його кров, не матимете життя в собі»

Кожен із нас багато разів брав участь у Літургії, під час Літургії приймав Євхаристію – Тіло і Кров Христа, як ми кажемо – причащався. Але дуже малим є в нас усвідомлення того, Кого ми приймаємо, з Ким зустрічаємося, Кого причащаємося. Ми не замислюємося, що це є те, що дає нам вічне життя, що робить нас учасниками вічного життя, що робить нас учасниками божественного життя. Тому задумуймося, міркуймо над цією величною подією – Причастя Тіла і Крові Господньої, що дає нам змогу брати участь у житті Бога й ставати учасниками Небесного Царства.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

05.05.2017р. Б. / Преподобного Теодора Сикеота; Святих апостолів Натанаїла, Луки і Климента; Преподобного Віталія Монаха

Преподобного отця нашого Теодора Сикеота

Тропар Теодора, глас 2: Ти був знаний, як освячений від пелен,* і сповнений благодаті,* чудесами світ просвітив ти,* і відігнав множество демонів,* священнотворче Теодоре,* тому за нас молися Господеві. 

Кондак Теодора, глас 3: Як на вогняну колісницю піднявся ти добрими ділами, Богоносний,* увійшов ти у небесні оселі,* і жив ти мов Ангел з людьми,* і як людина з Ангелами радієш.* Тому виявився ти божественним вмістилищем чудес,* Теодоре преподобний. 

Святий Теодор народився в селі Сикея, в Галатії (провінція в Малій Азії). Його батько називався Косма, а мати Марія. В домі його матері жила бабця (мати Марії) Елпідія, тітка Деспенія, а також старий побожний кухар Стефан. Уже з дитинства Теодор відзначався великим благочестям. Мати хотіла віддати сина до царського двору, де згодом він міг вступити до війська і заслужити високе становище, та що іншого прагнув її молодий син, якого понад усе тягнуло до церкви і до молитви. А прикладом йому був старий Стефан, який вірно служив Богові, строго постив і не пропускав жодного богослуження. Теодор, ще майже дитина, почав утримуватися від страв і вночі ходив за місто до церкви святого Георгія, якого особливо почитав і який упродовж усього життя в чудесний спосіб опікувався преподобним Теодором. 

Коли Теодору виповнилося 14 років, він покинув материнський дім і став жити в печері при церкві святого Георгія, де цілковито віддався молитві і постам. Стара Елпідія і Влатта, його молодша сестра, приносили йому хліб та овочі, однак він усе це залишав перед печерою для бідних перехожих, а сам лиш один раз на день, після заходу сонця, підкріплявся куснем хліба, а у великі свята їв трохи вареної ярини. 

Коли до його печери стали навідуватися люди, він сховався в іншій, нікому невідомій печері, а вхід заклав камінням. Один диякон приносив йому хліб, і так упродовж двох років ніхто не знав, де подівся молодий пустельник. Лиш через два роки диякон, бачачи біль його матері і родичів, відкрив їм місце перебування преподобного Теодора. Усі стали його просити, щоб він повернувся до дому матері, та юнак не хотів уже вертатися у світ і замешкав у своїй першій печері, при церкві святого Георгія. Коли йому виповнилося 18 років, Теодосій, єпископ Анастасіополя, визнав його гідним священства і, попри молодий вік, висвятив його на єрея. 

Теодор уже як священик пішов до Єрусалиму поклонитися святим місцям, а потім відвідав у пустелі монастирі, придивився до життя затворників, і в Хозевитськім монастирі прийняв чернечий постриг. Провівши тут якийсь час, святий повернувся до своєї печери поблизу Сикеї.

Недалеко від нього Елпідія побудувала монастирець і жила там з Влаттою і Деспенією, але невдовзі ці дві невісти померли у великій святості. Разом з преподобним Теодором пустельне життя провадили його два учні, Епіфаній і Філумен. І життя те було так угодне Богу, що Він наділив святого Теодора ласкою і силою творити чуда, а люди так вірили в силу святого, що брали землю з його печери і, змішуючи зі стравою, давали споживати хворим. 

І справді, подвиги святого Теодора були дуже великі. Він велів зробити для себе велику залізну клітку без даху і, наклавши собі на руки, ноги і шию тяжкі кайдани, більшу частину року прожив у тій клітці, майже весь час стоячи на ногах, у дощ, спеку і в найбільші морози. Упродовж усього Великого посту він не їв хліба, і лишень у неділю споживав корінці. Тож молитва його була вгодна Богу і помічна людям. З усіх сторін приходили до нього прокажені, і він їх зцілював. 

Тимчасом у великій святості померла Елпідія, а невдовзі і його матір Марія, яка залишила йому великі статки, та він про них навіть не думав, а цілий тиждень перебув в гарячих молитвах, жертвуючи їх за душу покійної матері. Дуже багато грішників, спостерігаючи його життя, каялися і наверталися на дорогу чесноти. Численні учні горнулися до нього, і він приневолений був побудувати для них монастир, названий Сикеотським, з якого згодом вийшло багато світил св. Церкви. При монастирі він звів церкву святого Михаїла, а пізніше і другу – святих Сергія і Вакха.
Святий Теодор побував у Єрусалимі і вдруге, тут, на прохання патріярха, він випросив у Господа дощу, бо страшна посуха нищила всі земні плоди і народові загрожував голод. Невдовзі після повернення святого його монастир відвідав воєвода Маврикій. Святий Теодор провістив йому, що він невдовзі стане імператором. Так і сталося, а вдячний імператор наказав кожного року посилати до Сикеотського монастиря 600 мір пшениці для роздачі бідним і прочанам. 

Коли помер Тимотей, єпископ Анастасіополя, на його місце було вибрано святого Теодора. Новий пастир з великою любов’ю управляв своїм духовним стадом. Випало йому ще третій раз відвідати святі місця Єрусалиму, і тоді він вирішив сховатися від світу і вступити до лаври святого Сави. Та коли святий молився, явився йому святий Георгій і велів йому повертатися до Анастасіополя. Упродовж 11 років він був єпископом, та прийшов час, коли дехто став ворогувати проти нього, навіть хотіли його отруїти, однак Бог учинив так, що отрута не нашкодила йому. Тоді він став просити свого митрополита з Анкирії, патріярха Киріяка та імператора Маврикія і вони дозволили йому передати владицтво кому іншому та повернутися до монастиря. 

Двічі святий був у Царгороді, де його приймали з великою почестю, а він чинив багато чуд: повертав сліпим зір, зцілював прокажених і за всіх молився Богу. Преподобний Теодор провістив скору смерть святому патріярхові Томі, а ще нещастя, які мали нависнути над Христовою Церквою. 

Перед смертю явився йому святий Георгій і об’явив, коли прийде час стати йому перед Богом Сотворителем нашим. Святий Теодор сказав братам монахам про день своєї смерти і в глибокій старості помер після Великодніх свят, 22 квітня 612 р. 

У той самий день
Святих апостолів Натанаїла, Луки і Климента

Про святого Натанаїла читаємо в Євангелії від Йоана (1, 45-49): “Зустрів Филип Натанаїла і сказав до нього: «Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, – Ісуса, Йосифового сина, з Назарету». Натанаїл же йому на те: «А що доброго може бути з Назарету?» 

Мовив до нього Филип: «Прийди та подивися». Побачивши Ісус, що Натанаїл надходив до нього, сказав про нього: «Ось справжній ізраїльтянин, що нема в ньому лукавства». Натанаїл же йому: «Звідкіль знаєш мене?» Сказав Ісус, промовивши до нього: «Перше, ніж Филип закликав тебе, бачив я тебе, як був єси під смоковницею». Відповів же йому Натанаїл: «Учителю, Ти – Син Божий, Ти – цар Ізраїлів»”. Інші свв. євангелисти не згадують про Натанаїла; після Филипа в списку апостолів завжди ставлять Вартоломея. Деякі церковні письменники вважають, що Натанаїл і Вартоломей це одна і та сама особа – Натанаїл Вар Толомей, тобто Натанаїл син Толомея. На думку святого Августина і святого Григорія Великого, Натанаїл належав до числа 70 учнів. Крім євангелиста Йоана, більше ніхто не згадує про Натанаїла. Та однак свідчення його святости вийшло з уст самого Спасителя. 

Святого Луку (Лукія) не слід плутати зі святим євангелистом Лукою, пам’ять якого вшановуємо 18 жовтня. Про Луку (Лукія) пише апостол Павло: “Вітає вас мій співробітник Тимотей, як також Лукій, Ясон та Сосипатр, мої родичі” (Рим. 16, 21). Був він єпископом Лаодікеї. 

Святий Климент, один з 70 учнів, був єпископом в Сардах. Усі вони своє душпастирство запечатали мученицькою смертю. 

У той самий день
Преподобного Віталія Монаха

У місті Газі жив у монастирі благочестивий, вимучений чуванням, молитвою і постом монах, що звався Віталій. А коли йому виповнилося 60 років, пішов він до Олександрії і там працював як звичайний робітник. Ночами молитвами і словом Божим навертав він грішних жінок, які провадили облудне життя. І пішла зла слава про нього; люди почали його обмовляти і оскаржили перед патріярхом Йоаном Милостивим, однак той не йняв віри наклепникам. А тим, які публічно ганьбили Віталія, відповідав: “Що хочете? Ніхто з вас не відповість за мене перед судом Бога!” 

Не раз преподобний Віталій зносив і побої, бо всі були певні, що він великий грішник. Коли ж святий помер, його знайшли клячучого на колінах, а в руках тримав він шматок паперу, на якому було написано: “Мужі Олександрії, не судіть нікого завчасу, а суд же залиште Господу Богу!” 

Коли поширилася вістка про смерть святого Віталія, прийшло велике число тих жінок, яких він вирвав з пут гріха і спровадив на дорогу праведности. Вони плакали і розповідали, як святий цілими ночами перебував з ними на молитві і забороняв їм говорити, що відвідував їх задля їх душевного добра. Тіло його поховав святий патріярх Йоан серед великого плачу зібраного народу, який своїм неправим судом так боляче кривдив преподобного Віталія. Помер він після 609 року. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

четвер, 4 травня 2017 р.

04.05.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.8,26–39:  «Ангел же Господній промовив до Филипа»

У Діяннях апостолів не раз можемо зауважити, як послідовно діє Бог у кожній ситуації в житті апостолів: він не лише відкриває їм свою волю, а завжди дає силу її виконувати. Знаємо, що Бог завжди той Самий: Дух Святий як промовляв до апостолів колись, так і промовляє до нас тепер, але питання в тім, наскільки ми відкриті й готові робити те, що Він нам каже. 

Не забуваймо, що у взаєминах із Богом перешкоди є лише з нашого боку – Бог завжди готовий нам відкритись і дати пізнати свою волю. Якщо ми переборемо свій страх і будемо йти за голосом Духа Святого, то Бог нас вірно вестиме через усі ситуації. Будьмо ж і ми такими відкритими й вірними, як Він!

*** 
Йо.6,40-44:  «Ніхто не спроможен прийти до мене, коли Отець, який послав мене, не приведе його»

Звичайно, ми, християни, стараємося жити досконалим християнським життям, виконувати заповіді, втілювати Євангеліє у своє життя. І нам це більше чи менше вдається. 

Однак мали б усвідомлювати, що жодне наше зусилля та праця самі собою не дадуть нічого. Потрібно не лише покладатися на свої знання, здібності, силу, а й уповати на Божу благодать, Божу силу. Завдяки їй ми є, живемо, можемо і маємо все у своєму житті. 

Не варто захоплюватися тим, що нам вдається, бо завтра це може не вдатися – можемо помилитися, впасти. Водночас – ніколи не маємо падати духом, коли нам щось не вдається, бо в Бозі немає речей неможливих. Каже нам Господь. «Все можливе для того, хто вірує». Тож віруймо, що з Богом і в Бозі все можливе для кожного з нас!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

04.05.2017р. Б. / Святого священномученика Януарія і тих, що з ним; Святого мученика Теодора з Пергії

Святого священномученика Януарія і тих, що з ним

Тропар, глас 3: Помазані святительським миром,* ви стали пастирями людей богомудрих.* І були заколені, немов агнці чесні,* і принесені Слову, начальникові пастирів, мов ягнята у жертву,* Священномученики преславні, всесвітні світила.* Тому й з любов’ю вшановуємо всі святу пам’ять Вашу,* бо Ви молитеся за душі наші. 

Кондак, глас 3: Священним помазанням і мученицькою кров’ю* прикрасилися, славні Януаріє і Теодоре,* і сяєте повсюди, радіючи в вишніх.* Й на нас спогляньте, що прийшли до вашого храму* і неустанно до вас взиваємо.* Всіх нас оберігайте, молячись до чоловіколюбця Бога.

Діялося це близько 304 р., за Диоклетіяна, гонителя християн. У Неаполітанському королівстві, в провінції Кампанії, у місті Мисені жив диякон на ім’я Сосій, чоловік великого благочестя й учености. Коли Сосій довідався, що єпископ міста Беневента (тієї ж провінції) Януарій, разом з дияконом Фавстом (Фестом) і читцем Деситерієм, прибув до Мисени, він потай їх часто навідував, щоб разом перебувати на молитві. Одного разу, коли святий Сосій читав у церкві Євангеліє, св. Януарій побачив над його головою полум’я і духом зрозумів, що Сосій невдовзі прийме мученицьку смерть. І пройнятий радістю, він поцілував у голову святого Сосія, і стали разом вони величати Господа, віддавшись Його небесній волі. 

Через кілька днів Драконцій, суддя в тій околиці, наказав ув’язнити святого Сосія і кинути до вузького темного підземелля. Тоді святі Януарій, Фавст і Деситерій поспішили відвідати мученика, та тут сторожа схопила їх і поставила перед мучителем. Почався допит.

“Якої ти віри?” – спитав святого Януарія суддя.
“Я – християнин і єпископ міста Беневента”, – відповів слуга Божий.
“А хто оці два твої товариші?”
“Один є моїм дияконом, а другий читцем!”
“Чи й вони також християни?”
“Так, вони християни, і маю надію в Ісусі, що якщо ти спитаєш їх про це, вони явно визнають Ім’я Спасителя”. 

І справді, обидва сказали: “Ми присягали вірі Христовій, і не зламаємо нашої присяги, бо горе тому, хто фальшиво присягає!” 

“Приступіть і вчиніть жертву нашим богам, згідно з повелінням імператора, і я накажу вас звільнити”, – сказав мучитель. 

На це святий Януарій відповів: “Ми приносимо жертву одному Богу нашому, а божків твоїх гидуємо!” 

Драконцій наказав їх, а також святого Сосія, відвести слідом за ним до міста Путеолю, де всіх мали на публічному видовищі кинути диким ведмедям на розтерзання. Та коли святі вже стояли посеред амфітеатру, а всі чекали на прибуття Драконція, той, зайнятий невідкладними справами, не міг прийти і наказав привести святих мучеників до себе. Коли їх доставили, він видав новий присуд: “Наказуємо, щоб єпископ Януарій, диякони Сосій і Фавст та читець Деситерій, за те, що визнають Христа і гордують наші накази, були стяті мечем!” 
Коли ж мучеників вели на смерть, три мужі християнські, Прокул, диякон церкви в Путеолю, Євтихій та Акутіон стали голосно осуджувати несправедливий вирок мучителя. Тоді їх також схопили, а Драконцій наказав їх стяти мечем разом з іншими. Коли прийшли на місце страти, святий Януарій став голосно молитися: “Господи і Боже наш, в Твої руки передаємо душі наші!” Потім сам зав’язав собі очі і нахилив голову під меч, так само було вбито і решту святих мучеників. Вночі християни забрали їх святі тіла. Мощі святого священномученика Януарія поховано в Неаполі, а Бог прославив їх численними чудами. Коли місту загрожувало виверження вулкану Везувій, то за покровительством святого Януарія, до якого всі вірні стали ревно молитися, Бог спас Неаполь від загибелі. В одної вдови на ім’я Максимила помер єдиний син. З глибокою вірою поклала вона на нього образ святого Януарія і стала гаряче молитися, а Бог, за молитвами святого, воскресив хлопця. Сьогодні також кожен може побачити чудесну силу святих мощей. З мощами святого священномученика Януарія є пляшечка з засохлою кров’ю. Коли ту пляшечку прикласти до голови святого, кров стає рідкою і кипить, немовби зовсім свіжа. Тіло святого Сосія поховано в Мисені, а згодом в Неаполі, в церкві святого Северина, воно також прославилося багатьма чудами. 

__________
У той самий день
Святого мученика Теодора з Пергії

Святий Теодор був воїном у місті Пергії Памфілійській. Коли він став прилюдно визнавати Христа, тоді мучитель Теодот наказав його бити жилами, а потім прив’язати до розпеченого залізного ліжка, а зверху поливати розплавленим оловом і сіркою. Та Господь не забув про святого мученика, бо зненацька випав рясний дощ, який погасив вогонь, а Теодор, оздоровлений від ран, прославляв Господа. Коли побачив це жрець, служитель божків Діоскор, він також став голосно прославляти Бога: “Великий Бог християнський, від нині хочу лиш Йому служити, бо Він чуда діє, а божки, яким я приносив жертву, ніщо є”. Староста наказав покласти його на таке саме залізне ліжко, а Діоскор, прославляючи Бога, який дав йому ласку прозріти й увірувати в Нього, переніс із великою мужністю муки і помер для світу, а став жити для неба, де був зачислений до лику святих мучеників. 

Далі староста наказав прив’язати святого Теодора до коня і тягнути його волоком по майдані, однак і ця мука не завдала шкоди слузі Божому. Натомість ще два воїни, Сократ і Діонисій, увірували у Христа. Теодот велів усіх трьох кинути в розпалену піч. Та ангел Божий остудив жар вогню, і святі немовби в прохолоді прославляли Ім’я Боже. А Бог прославив святого Теодора ще більшим чудом. Мати його на ім’я Филипія вже три роки перебувала на вигнанні в Алодапії, де багато терпіла за Христову віру. Святий Теодор мав велике бажання побачити перед смертю свою матір. І ось раптом він побачив її перед собою; Бог бо чудом переніс його матір на те місце, де син її давав свідчення правді. Довідавшись про це, Теодот наказав святій Филипії намовити свого сина до відступництва, однак вона сказала мучителеві: “Син мій загине розіп’ятий на хресті, і з хреста прославлятиме Ісуса, а боги твої – дияволи, а ти – диявольський слуга”. 

Староста наказав стяти її мечем, Сократа і Діонисія заколоти посеред печі списами, а святого Теодора прибити до хреста. Три дні висів святий мученик, молився, прославляв Бога і в руки Його передав чисту й святу свою душу. Згідно з Часословом, він був замучений за імператора Антоніна 141 р. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

середа, 3 травня 2017 р.

03.05.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.8,18–25:  «Дайте й мені таку владу, щоб той, на кого я покладу руки, прийняв Святого Духа»

Симон хотів купити Дари Святого Духа, хотів придбати те, що не можемо придбати. Він не міг зрозуміти закономірності духовного життя, що все, що ми маємо, не можна ні купити, ні продати, бо все – Божий дар! Що більше, не можна «купити» Святого Духа! 

Дух Святий приходить до нас, коли ми приготовляємось, коли ми смиренні, коли працюємо над собою. Ми не можемо змусити Бога нам щось дати, бо Дух Святий приходить туди, де є родюча рілля, готова приносити Його плоди! Інколи ми стаємо схожі на того Симона, коли намагаємось торгуватися з Богом, пропонувати Йому якийсь наш подвиг взамін за те, чого ми просимо. Не страждаймо на духовну симонію, працюймо найперше над собою, і Святий Дух обов’язково сповнить нас своїми дарами!

*** 
Йо.6,35-39:  «Я – хліб життя. Хто приходить до мене – не голодуватиме»

Як часто в житті ми панікуємо, маємо великий страх іноді перед незначними речами, переживаємо, як поводитися в певній ситуації, з тою чи іншою людиною, як вирішити якусь проблему, як розв’язати конфлікт, як влаштувати своє майбутнє. 

Коли опиняємося в такому становищі, то бачимо, наскільки ми слабкі у своїй вірі, довірі до Бога. Наскільки ми не усвідомлюємо того, що саме Він керує нашим життям, що без Його волі не впаде й волосинка з нашої голови. 

Бог є Той, хто завжди дбає про нас, завжди турбується про нас і пильнує нас. Уміймо на Нього покладатися, уміймо довіряти Йому, уміймо бути свідомими того, що Господь, який дав нам життя, кожну його мить підтримуватиме нас і дасть все, що ми для цього потребуємо. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

03.05.2017р. Б. / Преподобного Теодора Трихини; Преподобного Анастасія Синаїта

Преподобного отця нашого Теодора Трихини

Тропар святому, глас 8: Потоками сліз твоїх Ти неродючу пустиню управив, * і з глибини зітханнями Ти в трудах приніс стократні плоди, * і був Ти світильником вселенної, сіяючи чудесами, Теодоре, отче наш. * Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак Теодора, глас 4: Прославився ти предивним життям, отче мудрий Теодоре,* промінявши царські скарбниці, що на землі, на лахміття волосяниці.* Тому й небесний одяг отримав Ти.* Завжди за нас молися, Преподобний. 

Святий був сином багатого вельможі в Царгороді. Однак він покинув і багатство, і почесті, і розкоші, пішов у пустелю і там став умертвляти своє тіло. День і ніч молився Богу, йому не вадила літня спека, його не лякали ні мороз, ні дощ, ні холодний вітер, що пронизував його тіло аж до костей. Ходив він у волосяниці, і тому звали його “Трихина” – той, хто носить волосяницю, а згодом так само назвали й пустелю, в якій він жив. Бог пам’ятав про свого слугу і дав йому владу проганяти бісів, оздоровляти хворих і творити інші чуда. А коли помер, з його святих мощей стало витікати благовонне миро, цілительне для всіх, хто призивав його ім’я і просив допомоги. 

__________
У той самий день
Преподобного Анастасія Синаїта

Церква почитає двох святих Синаїтів: святого Анастасія, патріярха Антіохійського, і святого Анастасія, монаха Синаїтського. Святий Анастасій, патріярх Антіохії, був монахом Синайської гори. Вступивши на патріярший престол, став ревно боронити святу віру. Коли імператор Юстиніян схилився на бік єретиків, святий Анастасій разом зі святим Євтихієм, патріярхом Царгорода, виступили проти нього. Євтихія було засуджено на вигнання; те саме чекало і Анастасія, однак імператор раптово помер, встигнувши покаятися у своїх гріхах. Та за імператора Юстина II святого патріярха (571 р.) також було засуджено на вигнання, де пробув 23 роки і щойно за імператора Маврикія, 595 р., повернувся до Антіохії. Патріярха Анастасія дуже поважав папа Григорій Великий, який часто писав до нього листи, а святий Анастасій переклав грецькою мовою книгу папи Григорія, звану “Правило пастирське”. Помер у великій святості близько 599р. 

Другий святий Анастасій Синаїт уже з дитинства служив Господу Богу і посвятився монашому життю. Він побачив і віддав шану святим місцям у Єрусалимі, а потім вступив у монастир на горі Синай, де ігуменом був преподобний Йоан Ліствичник. Слуга Божий Анастасій відзначався великою святістю, невдовзі він став священиком, а згодом ігуменом свого монастиря. У той час виникла нова єресь акефалів, тобто безголовників, які не визнавали рішень Вселенського собору у Халкедоні (451 р.), і, відірвавшись від своїх патріярхів, таки насправді залишилися без голови. Святий Анастасій був рішучим поборником цієї єресі, він написав проти неї багато послань, і пройшов Аравію, Сирію та Єгипет, всюди навчаючи і перестерігаючи перед єретиками. Також святий Анастасій описав житія багатьох святих. Доживши до глибокої старости, великий покорою і ревністю про славу Божу, спочив близько 640 р. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

вівторок, 2 травня 2017 р.

02.05.2017р. Б. / Преподобного Йоана Старопечерника; Святого мученика Пафнутія

Ді.8,5–17:  «Филип, прийшовши в місто Самарію, проповідував їм Христа»

Коли читаємо про апостолів, які проповідували всюди, куди б не приходили, то маємо пам’ятати, що і наше завдання – завжди проповідувати Ісуса Христа, свідчити людям про Бога, вказувати людям на нашого Творця. Чи ж ми так робимо, чи всюди і всім проповідуємо про Христа, чи взагалі цього не чинимо. 

Часто нас пробирає страх, як інші це сприймуть, що про це потім скажуть, як будуть до нас ставитись... Однак результати – не наші турботи, наша справа свідчити про Господа. Ісус Христос сказав: ідіть і будете моїми свідками. Якщо ми не будемо свідчити, то ті, хто мали б почути наше свідчення, можуть не зустрітись з Ісусом Христом, бо не було кому на Нього вказати. Саме тому маємо бути милосердними до інших і вказувати на Ісуса Христа тим, хто Його ще не знайшов.

*** 
Йо.6,27-33:  «Не Мойсей дав хліб вам з неба, лише Отець мій дає вам хліб правдивий з неба»

Кожен з нас чогось досягає в житті, чимось володіє, щось має – і це добре, бо Бог є Творець і хоче, щоб ми також творили на цій землі, бо створені на Його образ і подобу. Але дуже важливо зрозуміти, що не своїми здібностями, досвідом, розумом усе робимо, а що це Господь дав нам ті чи інші таланти, змогу та обставини. 

Що значить уміти побачити Господа в нашому житті? Це зважати не лише на свої здібності, а на те, що ми все отримали як дар від Бога. Уміймо бачити за всім, що нам вдається, на що ми спроможні, не лише свої можливості та заслуги, а Господа, з волі і милосердя якого ми все це можемо! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

02.05.2017р. Б. / Преподобного Йоана Старопечерника; Святого мученика Пафнутія

Преподобного отця нашого Йоана Старопечерника

Тропар преподобному, глас 8: В Тобі, отче, дбайливо зберігся образ, * бо, прийнявши хрест, Ти пішов слідом за Христом * і ділом навчав Ти погорджувати тілом, бо воно проминає, * а дбати про душу – єство безсмертне. * Тим-то з ангелами разом радується, * преподобний Йоане, дух твій.

Кондак преподобному, глас 8: Божественним бажанням уразивши душу,* ти став відлюдником, Блаженний;* багатство залишивши, поживу і славу,* убогим життям всечесно жив ти в чужих краях;* і мужньо ведучи безмовне життя,* досягнув Ти, Преподобний, звершення добрих учинків.* Тому з вірою кличемо до Тебе:* моли Христа Бога, щоб прощення подав тим,* які з любов’ю вшановують святу пам’ять Твою.

Преподобний Йоан уже з молодих літ посвятився монашому життю. Поклонившись святим місцям у Єрусалимі, він вступив до монастиря у Фаран (поблизу Єрусалиму), який заснував святий Харитон (його пам’ять вшановуємо 28 вересня). Монастир той звався “старопечерний”, бо його первісна церква була розміщена в печері. Тут святий Йоан віддався дуже строгому життю, молитві і постам. Згодом він був висвячений на священика. Жив преподобний у великій святості у VIII ст.

__________
У той самий день
Святого мученика Пафнутія

Святий Пафнутій постраждав за правління Диоклетіяна, переслідувача християн. Він цілковито посвятився пустельному життю в Єгипті, але коли почалося жорстоке переслідування, він сам прийшов до мучителя і став голосно ісповідувати Христа Спасителя. І молитва його не змовкала, коли на тортурах з нього живцем здирали тіло, так, що було видно нутрощі. Своєю мужністю святий Пафнутій навернув багатьох поган, і вони стали голосно визнавати Христа. Мучитель велів кинути Пафнутія до в’язниці, а вночі явився ангел Божий і зцілив його рани. Коли ж наступного дня погани побачили його здоровим, знову дуже велика їх кількість покинула старі блуди і прийняла Христову віру. Тоді мучитель відіслав Пафнутія і всіх новонавернених християн до Диоклетіяна, а той наказав розіп’яти святого Пафнутія і тих, що були з ним, на пальмовому дереві. За іншими джерелами, святий Пафнутій був єпископом, що не суперечить одне одному, бо дуже багато єпископів починало служити Богові в монастирях. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

понеділок, 1 травня 2017 р.

01.05.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.6,8–7,5, 47–60:  «Вони ж закричали голосом великим і, затуливши вуха свої, кинулись на нього разом»

У цьому місці згадуємо первомученика Стефана, якого схопили за те, що він проповідував слово Боже. Бачимо, що його проповідь була натхненна Святим Духом – він споглядає Господа і свідчить про це людям, але ті не хочуть чути: «затуливши вуха, кинулись на нього». Звучить страшно!

Однак і в нашому житті часто буває щось подібне. Коли обставини промовляють про щось, вказують на те, що нам треба слухати і прийняти, коли хтось говорить щось важливе для нас. Однак дуже часто ми «затуляємо» свої вуха, не хочемо слухати, не хочемо змінюватись, не хочемо каятись. Намагаймося щораз більше зауважувати Божу присутність в нашому житті і «чути» Господа, який повсякчас промовляє через людей, через обставини, через кожну подію, і наближатися до Нього!

*** 
Йо.4,46-54:  «І увірував сам, та й увесь дім його»

Євангеліє розповідає, як до Ісуса Христа приходить царський урядовець просити про зцілення свого сина. Його син був не просто хворий, а вже мав вмирати. І бачимо, що Господь відсилає урядовця додому, стверджуючи, що його син живий-здоровий. Цей чоловік, повернувшись до свого дому, справді бачить зцілення сина. Бачимо, що його довіра до Ісуса, як і кожного, хто покладає на Нього надії, цілком виправдалася. 

Кожен із нас отримує якісь Божі знаки в житті, очевидну Божу допомогу. Бог постійно діє в нашому житті. І дуже важливо для нас, коли бачимо цю Божу дію, зростати в нашій вірі. Бо, як каже Євангеліє, «вони увірували в Нього». Бог посилає нам ті чи інші знаки для того, щоб ми зростали у вірі. Однак часто, після того як Бог вислухає наші молитви, ми швидко забуваємо про Нього. 

Бог дає нам знаки, зцілення, мудрість у складних ситуаціях, вирішення наших проблем, щоб ми зростали у вірі в Нього. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

01.05.2017р. Б. / Преподобного Йоана, учня святого Григорія Декаполіта; Преподобного Косми, єпископа Халкедонського; Святого Йоана, архиєпископа Антіохійського

Преподобного Йоана, учня святого Григорія Декаполіта

Тропар преподобному, глас 8: В Тобі, отче, дбайливо зберігся образ, * бо, прийнявши хрест, Ти пішов слідом за Христом * і ділом навчав Ти погорджувати тілом, бо воно проминає, * а дбати про душу – єство безсмертне. * Тим-то з ангелами разом радується, * преподобний Йоане, дух твій. 

Кондак, глас 4: Стриманістю життя прикрасив Ти, Отче,* плоть умертвив ти,* і тим переміг ти ворожі напади, Преблаженний,* і прийшов до Бога у безтурботне й вічне життя,* як гідний спадкоємець, Йоане,* до Нього ж молися, щоб спас душі наші. 

Святий цей був учнем святого Григорія Декаполіта (пам’ять його вшановуємо 20 листопада). Від молодих літ віддався він життю досконалому і святому. Коли ж настали часи гонінь за іконоборця Лева Вірменина, тоді святий Григорій, разом зі святим Йоаном і святим Йосифом Піснеписцем, пішов до Царгорода, і тут вони разом прилюдно навчали віри Христової. 

Після смерти святого Григорія святий Йоан проживав сам, поки не повернувся з критської в’язниці святий Йосиф. Потім вони обидва подвизалися аж до смерти святого Йоана. Помер святий близько 850 р. Тіло його спочило при гробі святого Григорія Декаполіта. 

__________
У той самий день
Преподобного Косми, єпископа Халкедонського

Святий Косма був родом з Царгорода. Вже з молодих літ він посвятився благочестивому і праведному життю, а відзначався такими чеснотами, що його поставлено було єпископом у Халкедоні. За часів лукавого Лева Вірменина він страждав у в’язниці, пережив вигнання й усякі муки, однак завжди залишався ревним захисником Церкви Христової і поборником єресі. Помер у стражданнях близько 814 р. Тіло його поховано у храмі святих Апостолів. 

__________
У той самий день
Святого Йоана, архиєпископа Антіохійського

Святий Йоан був монахом монастиря святого Евтропія, біля Антіохії, де подвизався також і Несторій, який дав початок лукавої несторіянської єресі. Коли ж свята Церква скликала Третій Вселенський собор до Ефесу (431 р.), святий Йоан, тоді вже єпископ Антіохії, рішуче виступив проти Несторія в обороні святої віри. Святий Йоан відзначався великою святістю життя і незвичайним милосердям. Помер 441 р. Єпископом він був 13 років.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

неділя, 30 квітня 2017 р.

30.04.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.6,1–7:  «Ми ж будемо пильно перебувати у молитві і служінні слова»

Ми спостерігаємо непросту картину з життя перших християн, коли зростає їхня кількість, починаються замішання, бо стає складніше припильнувати усі служіння й одночасно не занедбати проповідування Євангелія і молитви. Саме тому апостоли обирають дияконів – мужів доброї слави, які мають пильнувати служіння ближнім. 

Цей уривок нам вказує, наскільки важливо молитися і віддавати славу Богові, величати та проповідувати. Що б навіть через такі благородні служіння, як допомога бідним, вдовам і хворим, не можна занедбувати молитви. Це для нас великий знак, що без глибоких стосунків з Богом, ми не можемо служити ближньому!

*** 
Мр.15,43–16,8:  «Купили пахощів, щоб піти і намастити Його»

Уявімо собі той час, коли Христа арештували, били й насміхалися з Нього, коли Він переносив усі бичування, ішов Хресною дорогою, падаючи, знемагаючи від болю та спраги, коли Його розіп’яли і Він помер на Хресті. Жінкам і апостолам, як людям, було нелегко пережити це. Кожен з них не був до кінця готовий до такого перебігу подій, тому робив, що міг, і поводився так, як міг. 

Жінки не могли віддати останньої шани Ісусові Христові, бо заходила субота, а в суботу не можна було працювати. Тому вони йдуть до гробу рано-вранці наступного дня після суботи, аби вшанувати Його – намастити Його миром. 

Приклад цих жінок вчить нас, що для християнина важливо придивлятися до потреб інших, прислухатися до того, як Бог хоче через нас простягнути до когось руку допомоги. Про кого подбати? Кому вділити свою увагу, зусилля, старання, час? Уміти побачити потребу іншого – цього Бог, без сумніву, завжди очікує від нас. Уміймо ж, як ті жінки, рано-вранці, тобто за першої ж можливості, побачити того, хто нас потребує, і, не вагаючись, допомагати.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

30.04.2017р. Б. / Преподобного Симеона Перського; Преподобного Акакія, єпископа Мелитинського; Святого Агапита, папи Римського

Преподобного отця нашого Симеона Перського

Тропар преподобним, глас 4: Боже отців наших, * що чиниш завжди з нами по Твоїй кротості, * не віддали милости Твоєї від нас, * але молитвами їх у мирі направ життя наше. 

Кондак, глас 1: Як сонце, засяяла нам свята Ваша пам’ять, вірних просвітлюючи, премудрі святителі Симеоне й Акакіє. Її ж ми сьогодні звершуємо, кличучи: моліть за нас єдиного чоловіколюбця. 

Діялося це в Персії за царя Сапора II (Саворія), який 40 років, починаючи з 339 р., люто переслідував християн. Тоді загинуло понад 16000 мучеників, не враховуючи тих, імена яких залишилися невідомі. Христова Церква в Персії зростала і множилася, і тоді погани, які тут покланялися сонцю, підбурили царя розпочати жорстоке переслідування християн, тим більше, що він воював з грецьким імператором, а жиди звели наклеп на християн, що вони є ворогами царя і підтримують стосунки з Царгородом. Сапор велів накладати на християн великі податки, грабувати церковне і монастирське добро, а далі мучити й убивати єпископів, священиків і вірних.

У 341 р. цар наказав ув’язнити Симеона, єпископа Селевкії і Ктесифона (два міста, котрі розділяла ріка Тигр). Став святий Симеон разом з двома священиками, старцем Ананією та Авделом, усі в оковах, перед царем. А коли той наказав йому поклонитися сонцю, бо інакше накаже жорстоко переслідувати всіх християн, єпископ відповів: “Дотепер я завжди, царю, виявляв тобі послух, але коли наказуєш мені речі, противні моїй вірі, то знай, я ніколи не зречуся Христа Спасителя, навіть муки не вирвуть з мого серця найбільшого скарбу – святої віри”. Цар наказав його кинути до в’язниці. 

У притворі королівської палати святого Симеона зустрів старий учитель царя Устазан, в минулому християнин, який перед погрозами царя зрікся святої віри. Побачивши Симеона в кайданах, низько вклонився перед ним. Та святий єпископ відвернув своє лице від відступника, і той у цю хвилю пізнав усю свою злобу, роздер на собі дорогий одяг і став голосно плакати: “О, горе мені окаянному! Святий єпископ відвертається від мене, а як же я зможу на суді глянути в лице справедливого Бога?” 

Цар покликав Устазана до себе, бо думав, що хтось з його двору скривдив старця, але той сказав, що оплакує власну злобу і гріх. 

“Я заслужив на смерть, бо запродав святу віру і зрікся Бога, та від цієї хвилі я більше не поклонюся сонцю, а буду каятися перед Христом Спасителем, Імені якого нехай вічна буде слава, бо Він один – правдивий Бог ”. 

Не помогли ні прохання, ні погрози, і цар засудив свого учителя на смерть від меча. Устазан радісно йшов на лобне місце, однак боліло його те, що через відступництво дав згіршення християнам і хотів те виправити. Тож перед самою смертю він так просив одного з королівських дворян: “Скажи цареві, що я вірно служив його батькові і йому з його дитинячих літ. Тож в нагороду за мою вірну службу нехай накаже оголосити всюди, що я гину за ніщо інше, як лишень за те, що є християнином – гину за святу правдиву віру!” 

А потім нахилив голову під меч і прийняв вінець мученицької смерти. Цар виконав його волю, бо думав, що християни злякаються, коли почують, що цар не по- жалів навіть свого вчителя. А коли святий Симеон у в’язниці довідався про навернення Устазана, благословив за це Господа і величав Його Ім’я. Наступного дня, а було це у Велику п’ятниця, цар наказав привести святого Симеона та сто інших християн, серед яких були Ананія і Авдела, і велів їх стяти мечем. Вони радісно прийняли той присуд, а святий Симеон так промовив до них: “Така смерть – це найбільший Божий дар. Не дай же Господи, щоб ми зреклися Імени Твого, бо щойно тоді насправді померли б. Смерть має прийти, і не уникне її ні добрий, ні злий, а нам треба пам’ятати про те, що буде після смерти. А чи є якийсь ще кращий спосіб виявити нашу любов до Господа і отримати те, що Він обіцяв усім, хто любить Його, як умерти задля Нього?” 

Після тих слів святі мученики один за одним ішли під меч задля Христового Імени і задля вічної слави для себе, а святий Симеон дивився на їх смерть, молився Богові і дякував Йому за ласку – а під кінець сам нахилив голову під меч.
Однак на цьому не закінчилося. Коли прийшла черга старця Ананії, він став дрижати усім тілом, а один з королівських урядників сказав: “Не бійся, чесний отче, зімкни на одну хвильку очі, і враз побачиш світлість небес!” За цими словами всі пізнали, що той урядник на ім’я Пусик, є християнином, і поставили його перед царем. Той наказав пробити йому горло і вирвати язик, а потім живцем здерти з нього шкіру – у тих муках святий мученик помер. Того ж дня замучили його доньку, святу дівицю Аскитрею. 

Число святих мучеників ставало щораз більше. Наступного (342) року, знову ж у саму Велику п’ятницю, Сапор замучив тисячі християн. Двох сестер святого Симеона і одну їх слугиню перерізали пилою навпіл. Однак Христова віра поширювалася щораз далі і далі, кров одних кликала до життя інших, а святий хрест пригортав до себе цілі народи, і славлено, і прославлено було, є і буде Ім’я Спасителя нашого, Ісуса Христа. 

__________
У той самий день
Преподобного Акакія, єпископа Мелитинського

Акакій – означає “незлобний”. У Малій Вірменії, в місті Мелитині, був дуже благочестивий і ревний єпископ, що звався Отрій, який на Другому Вселенському соборі в Царгороді (381 р.) разом зі святим Григорієм Богословом найревніше боронив чистоту Христової віри від єресі духоборців. Одна благочестива родина привела до нього свого сина Акакія. Батьки просили, щоб владика прийняв його для прислуговування в церкві, бо ще з лона матері був він присвячений Богу. Хлопець був взірцем невинности та благочестя і з літами став клириком та провідником для душ братів своїх. У нього навчався письма святий Євтимій Великий, бо ж і цього святого виховував єпископ Отрій. З часом Акакія висвятили на священика, а після смерти Отрія його вибрали на єпископа Мелитини. Життя його було таке святе, що Бог дав йому ласку творити чуда. Так, за його молитвою відступила страшна засуха, а іншого разу велика повінь – і діялося це в такий чудесний спосіб, що всі в тому бачили незвичайну Божу ласку. Милосердний до вбогих, святий Акакій зробив зі свого дому шпиталь, в якому сам і прислуговував хворим. Він брав участь у Третьому Вселенському соборі в Ефесі (431 р.). Помер 440 р. у великій святості, проживши довгий вік. Тіло його поховали при гробі святого Полієвкта. 

__________
У той самий день
Святого Агапита, папи Римського

Святий Агапит, римлянин з роду, був архидияконом Римської Церкви. 4 травня 535 р. він вступив на престол святого Петра. Імператор західної частини держави Теодат, боячися, що війна з грецьким імператором Юстиніяном I (527-565) закінчиться для нього зле, послав святого Агапита до Царгорода, щоб залагодити цей роздор з Юстиніяном. Посольство не допомогло Теодатові, однак папа Агапит повагою свого уряду, як намісник Христа, зробив у Царгороді дуже багато для святої Церкви. Патріярший престол в Царгороді займав тоді тайний єретик-євтихіянин Антим, в минулому єпископ Трапезунту. Його підтримувала цариця Теодора і сам цар, який разом з жінкою постійно думав, як би то примирити євтихіян з істинними християнами. Коли ж до Царгорода прибув папа Агапит, імператор наказав йому, під загрозою вигнання, підтвердити Антима на патріяршому престолі. Але святий папа рішуче відповів, що не може бути згоди між Христовими вірними та єретиками і змусив Антима признатися в єресі, за що святий Агапит, зібравши присутніх у Царгороді єпископів, прокляв лжепатріярха, а на його місце поставив святого Мину.

Бог за життя дав святому Агапитові ласку творити чуда. Святий Григорій Великий пише, що святий Агапит, ідучи до Царгорода, в Елладі оздоровив одного чоловіка, що був калікою на ноги та ще й німий. А в самому Царгороді за його молитвою прозрів один сліпий від народження. Святий Агапит помер у Царгороді 22 квітня 536 р. Церквою Христовою він управляв усього лиш 11 місяців. Того ж року його тіло перевезли до Риму і поховали в храмі святого Петра. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР