ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 1 квітня 2017 р.

01.04.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.9,24–28:  «Христос лише один раз мав себе принести, щоб узяти на себе гріхи багатьох»

Непросте для нашого розуміння те, як Господь прощає людей через свою смерть і розп’яття, відкупляє людину з її гріхів, учинених до Його розп’яття і після цього. Велика любов до нас привела Його до смерті на хресті. 

Хрест – знак нашого спасення, які б ми падіння не мали, які б недоліки ми не посідали, які б не робили промахи, завжди маємо мати перед очима цей хрест Господній, місце нашого спасення. Господь нам дарував спасення, воно вже наше. Потрібно лише, щоб цього спасення ми забажали. Нам його дано, лиш маймо відвагу повсякчас прагнути його.

*** 
Мр.8,27-31:  «А ви, – спитав їх, – що скажете про мене, хто я?» 

Добре, коли ми читаємо Євангеліє, Новий і Старий Завіти, твори отців Церкви чи інші духовні, релігійні твори. Добре, що ми знаємо про Бога, вчимо катехизм, науку Церкви. Але поки ці знання не будуть підкріплені нашим особистим досвідом пізнання Бога, доти ми будемо знати про Нього зі слів інших. 

Кожен з авторів Євангелія – Марко, Матей, Йоан, Лука – написав те, що особисто досвідчив, і передав нам ці свої особисті знання про Бога. Коли читаємо твори якогось святого – Антонія Великого, Василія Великого, Пахомія, Григорія – хто б то не був, то це теж їхній досвід, те, що вони особисто бачили й пережили, як відкрили для себе Бога. 

Для кожного з нас дуже важливо усвідомити: ким Бог є для мене особисто? У Євангелії, коли Ісус Христос питає: «Що кажуть люди, хто я є?», учні відповідають, що одні вважають Його тим, інші думають про Нього інакше. Тоді Господь конкретизує запитання: «А ви що скажете? Хто я є?» І будьмо певні, що це запитання до кожного з нас: «Ким Я є для тебе?» 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

01.04.2017р. Б. / Святих мучеників Хрисанта і Дарії; Преподобного Томи, патріярха Царгородського

Святих мучеників Хрисанта і Дарії

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у страданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого.* Мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства безсильні.* їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 3: Гарнішої благості зажадавши, видимі блага пробіг ти, Хризанте блаженний, і привів до Христа воістину золотими словами твоїми Дарію славну, яка страждання потерпіла і мучителя осоромила. З нею всіх нас поминай, які з вірою звершують пам’ять вашу. 

Багатий поганин Полемій прибув з сином своїм Хрисантом з Олександрії до Риму і тут став великим достойником. Син його Хрисант навчався усякої поганської мудрости і випадково взяв у руки святе Євангеліє і, читаючи його, прозрів душею. Він познайомився зі священиком Карпофором і через кілька місяців прийняв святе хрещення. Після того став він прилюдно визнавати Ісуса Христа. Довідався про те батько і злякався, бо знав, що за ісповідування Христової віри чекає люта смерть. Він замкнув сина в пивниці і думав, що голодом змусить його повернутися до поганства. Потім, за намовою інших, хотів розкошами та всяким достатком схилити його до відступництва, оточив його товариством молодих дівчат, але коли те все не подіяло, змусив сина одружитися з прекрасною і в поганських науках дуже второпною дівицею, що звалася Дарія. 

Хрисант зразу після одруження так гаряче промовив до Дарії, що вона охоче прийняла віру Христову і обоє дали обіт жити безгрішно, в чистоті і дівицтві. Коли ж помер його батько Полемій, Хрисант і Дарія стали збирати навколо себе християн для спільної молитви, чим звернули на себе увагу мучителів. Начальник міста Келерин схопив їх і передав на суд трибунові Клавдієві. Однак навіть найстрашніші муки не злякали святих слуг Божих. Їх били жилами, та на тілі не залишалося жодного сліду, потрійні кайдани самі спадали з їхніх рук, а в’язниця, в якій їх тримали, наповнилася незвичайним світлом. Бачачи це, Клавдій навернувся разом з жінкою Іларією і синами Ясоном та Мавром. Келерин наказав Клавдія втопити в морі, а його синів стяти мечем; уникла смерти лиш одна Іларія. А оскільки і багато воїнів та сторожів в’язниці також увірувало в Христа, то і їх мучитель наказав стяти мечем.
Потім стали мучити різними способами святих Хрисанта і Дарію. А під кінець мучитель наказав закопати їх живцем за містом у печері, що звалася Саларія. І так обоє святих знайшли смерть в одному гробі і разом отримали з рук небесного Судді вінець слави і вічне блаженство. Гріб їхній прославився численними чудами, тож християни тут часто збиралися на молитву. Одного разу в часі такої молитви їх прослідкували погани і засипали камінням вхід до печери, і так усі, хто там молився, серед них священик Діодор і диякон Маріян, знайшли при їхньому гробі мученицьку смерть. 

Згадати тут мусимо ще про Іларію, вдову Клавдія. Вона кожного дня ходила на гріб своїх синів, святих мучеників Ясона і Мавра, і довгі години там молилася. Якось побачили її на молитві воїни і хотіли відвести на суд. Тоді Іларія стала на коліна на гробі, візвала до Бога, а коли воїни хотіли її піднести, вона вже була нежива, Бог покликав її до себе. 

__________
У той самий день
Преподобного отця нашого Томи, патріярха Царгородського

Святий Тома обійняв патріярший престол у 607 р. і правив Церквою три роки і два місяці. Відзначився він великим благочестям. Коли святий Теодор Сикеот, єпископ Анастазіопольський, провістив, що настають для Церкви Христової важкі часи, повінь єресі заллє Схід, то святий Тома, не бажаючи бачити страждання Церкви, просив святого Теодора, щоб, за його молитвами, Господь призвав до себе свого слугу – і так сталося. Святий Тома помер 20 березня 610 р. Життя його було таке досконале, що Церква зачислила його до лику святих. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

пʼятниця, 31 березня 2017 р.

31.03.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім читанням Святого Письма (Бт.22,1-18)

Бут.22,1-18:  «Бог подбає собі ягня на всепалення»

Перед нами постає непроста й дивна для розуміння ситуація. Господь закликає Авраама, щоб той приніс у жертву свого сина. І бачимо, що Авраам, хоч дуже тяжко переживає це у своєму серці, не замислюється, не вагається над цим велінням Господа. Тому, що Авраам глибоко усвідомлює: лише Бог дав йому цього сина, а міг і не дати. Виходячи з цього, це не його син, це Божий син, якого Бог дав, а значить, подбає про свого сина навіть у таких незрозумілих обставинах. Й Авраам готовий того сина, якого вже, здавалось би, «присвоїв», віддати назад. Як бачимо, це закінчується тим, що голос Божий – ангел Господній – зупиняє Авраама, коли той виявляє цю безмежну довіру до Бога, безмежне уповання на Нього. 

У своєму житті ми часто покладаємося на себе, на близьких, на інших впливових людей, але дуже мало надії покладаємо на Бога. Хочемо зарадити собі самі, бо часто не усвідомлюємо того, що коли довіряємо Богові, віримо Йому, покладаємося на Господа, то в Нього все можливо. 

І саме над цим ми маємо працювати – щоб основою і фундаментом нашого підходу до життя, праці, обставин, ближніх, до всього, що діється з нами, були уповання на Бога й довіра до Нього. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

31.03.2017р. Б. / Святого Кирила, архиєпископа Єрусалимського; Святих мучениць Олександри, Клавдії, Євфрасії та інших

Святого отця нашого Кирила, архиєпископа Єрусалимського

Тропар, глac 4: Правилом віри і образом лагідности,* учителем повздержности явила Тебе Твоєму стаду всіх речей істина.* Ради цього придбав Ти смиренням високе, убогістю – багате,* отче, священноначальнику Кириле.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 1: Язиком твоїм, мудрий, надхненням божественним провістив єси людей твоїх єдину Тройцю почитати, нерозділену єством, а особами. Тому, радуючись, всесвяту пам’ять твою святкуємо, тебе як молитвеника перед Богом ставлячи. 

Великим слугою Божим, учителем Церкви, поборником аріян та ісповідником віри Христової був святий Кирило, пам’ять якого нині вшановуємо. Після смерти не менш ревного подвижника Церкви, єпископа Єрусалимського Максима, якому за оборону Христової віри аріяни викололи одне око і перетяли стегна на нозі, єпископом Єрусалиму став святий Кирило (351 р.). 

Владу над Єрусалимською Церквою захопив був аріянин, єпископ Кесарійський Акакій, а що святий Кирило безстрашно сповідував святу віру, то Акакій почав проти нього ворогувати. 

Сталося так, що в Єрусалимі настав великий голод. Святий Кирило роздав бідним усе, що мав, а коли не залишилося більше грошей, продав деякі меншою мірою потрібні церковні посудини і обдарував тими грошима голодних. З цього скористався Акакій, він скликав зборище аріянських єпископів і звинуватив Кирила у використанні церковних посудин зі святотатською метою. Імператор Констанцій, прихильний до аріян, відправив святого Кирила у вигнання. 

Святий ісповідник подався до Тарсу Киликійського, утвердив тут у вірі єпископа Сильвана й допомагав йому в його пастирській праці. У 359 р. в Селевкії відбувся помісний собор Східної Церкви, на якому було засуджено Акакія, а святому Кирилові наказано повернутися до Єрусалиму. Однак того ж таки року імператор, за намовою Акакія, знову прогнав святого Кирила. 

На престолі сів Юліян Відступник, а святий Кирило повернувся до Єрусалиму. Юліян, ворог святого хреста Христового, покровитель поган і жидів, наказав відбудувати святиню Соломона в Єрусалимі і виділив на це великі гроші. Зрадівши, жиди зі всіх сторін горнулися до Єрусалиму, а дорогою руйнували християнські церкви (в Дамаску, Олександрії та ін.). Було це 362 р. Імператор прислав своїх будівничих, а нагляд за роботою доручив своєму приятелеві Аліпіюсові. Жиди давали гроші, жінки їх жертвували на будову свої дорогоцінності, а всі вони власноруч носили камінь і пісок. Християни зажурилися, але святий Кирило голосно сказав при жидах, що всі їхні наміри до нічого не приведуть і що сповниться те, що сказав Спаситель, вказуючи на святиню Соломона: “Надійдуть дні, коли з усього, що ви бачите, не лишиться камінь на камені, який не був би перевернений” (Лк. 21, 6). І невдовзі жиди самі в тому пересвідчилися. Як оповідає історик поганин Аміян Марцелин, коли жиди звезли дуже багато вапна, гіпсу і піску, тоді зірвався вітер і геть чисто усе розніс. Наступного дня стався великий землетрус і зруйнував рештки фундаментів сплюндрованої римлянами святині. А коли жиди попри те почали закладати фундамент, тоді стався другий землетрус, який звів нанівець їхню роботу, повалив сусідні доми і багато робітників загинуло. З викопаних на будові ровів вилітали вогненні кулі і на одежі жидів випалювали знак святого хреста. А вночі над руїнами сяяв великий світлий хрест як знак перемоги і слави Христа. Жиди і Юліян змушені були відмовитися від подальшої будови, а багато з них повірили і охрестилися. 

За імператора Валента, безбожного аріянина, святого Кирила знову відправили у вигнання (264 р.), і лиш через 10 років, за царя Ґраціяна, він повернувся до Єрусалиму, де в незвичайній святості, в молитві і постах трудився над своїм стадом. У 381 р. він узяв участь у Царгородському соборі. Він збагатив святу Церкву численними посланнями, сповненими Божого натхнення, в яких поборює аріянську єресь, тлумачить Службу Божу, говорить про верховну владу римських папів, про присутність Ісуса Христа у святих таїнствах, про молитви за померлих тощо. Святий керував Єрусалимською Церквою 35 років, а помер 16 березня близько 386 р. 

__________
У той самий день
Святих мучениць Олександри, Клавдії, Євфрасії та інших

Мученицьку смерть святі дівиці прийняли 20 березня 237 р. в Амисії Пафлагонійській над Чорним морем (в Миссоні) за імператора Максиміяна. Олександру, Клавдію, Євфрасію, Матрону, Юліянію, Теодосію, Дерфуту і її сестру привели на суд. За наказом мучителя кати били їх жилами, палили свічками, живцем шматували тіло, а під кінець кинули у вогонь. Святі мучениці отримали подвійний вінець – вінець дівицтва і мучеництва, і нині вони моляться за нас Богу, щоб дав нам ласку в безвинності душі стати перед Його судом і спас нас від усякого лукавства, як спас святих мучениць від спокус мучителів. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

четвер, 30 березня 2017 р.

30.03.2017р. Б. / Преподобного Олексія, чоловіка Божого

Преподобного отця нашого Олексія, чоловіка Божого

Тропар, глас 4: Возвисившись до чесноти і ум очистивши, бажане і остаточне осягнув єси. Безстрастям же прикрасивши життя своє і піст особливий прийнявши совістю чистою, в молитвах як безплотний перебуваючи, возсіяв єси у світі як сонце, преблаженний Алексіє. 

Кондак, глас 2: Дім батьків своїх як чужий сприймаючи, оселився ти у ньому як жебрак, і після переставлення вінець слави прийнявши, дивним на землі явився єси, Алексіє, чоловіче Божий, ангелів і людей радосте. 

Жив у Римі багатий вельможа Євфиміян, а жінка його звалася Аглаїда. Бог благословив це подружжя, вислухавши їх молитви, і дав їм сина, якого вони назвали Олексій. Дитя зростало в благочесті, а ставши юнаком, Олексій побажав посвятити себе служінню Богові. Він потай носив на собі волосяницю й умертвляв своє тіло. За волею родичів він одружився з дівицею чесною і багатого роду, але зразу ж після вінчання потай залишив свою палату і в убогій одежі поїхав до Лаодикії, а звідти в Месопотамію, до міста Едеси, де поклонився нерукотворному образові Христа Спасителя і як бідний жебрак стояв серед убогих у притворі церкви Пресвятої Богородиці. А в Римі, в його палаті, панував плач і сум’яття. Ніхто не знав, де подівся Олексій; мати плакала, побивалася молода жінка, а батько розіслав усюди слуг на його пошуки. 

Деякі з них були в Едесі, навіть дали йому милостиню, та в убогому жебраку не впізнали свого пана. Через 17 років, які святий Олексій провів у молитві та пості, Бог об’явив людям його святість, а Олексій, щоб уникнути людської похвали, сів на корабель, щоб у Тарсі, при церкві святого Павла, закінчити своє життя. Однак на морі корабель потрапив у бурю, яка прибила його до однієї італійської пристані, поблизу Риму. Святий Олексій побачив у цьому Божу волю і рушив до дому свого батька, якого зустрів, коли в супроводі численних слуг той виходив з дому. Преподобний Олексій став його так просити: “Дозволь мені, бідному і нужденному, стояти в кутку коло брами твоєї палати і годуватися рештками твого столу, і Бог нагородить тебе, а якщо маєш кого в дорозі, то поверне його до твого дому!” 

Пригадав собі Євфиміян при цих словах свого сина Олексія і просльозився. Він наказав влаштувати біля брами кімнатку для жебрака і доручив одному зі слуг приносити йому їжу. А святий Олексій, ніким не впізнаний, прожив тут ще 17 років. Дні і ночі молився, жив лишень хлібом, усяку страву, яку приносили йому з палати, роздавав бідним. Слуги не раз насміхалися з нього, штовхали, били, обливали водою, а він усе зносив терпеливо, без жодного нарікання. У неділю завжди ходив до церкви і приймав святі таїнства. Часто чув також плач матері і жінки, які через стільки років не забули про нього, і пам’ять його обливали рясними слізьми.
А коли Бог об’явив йому, що наближається година його смерти, він записав на папері усе своє життя і в гарячій молитві готувався до смерти. Папою тоді був Інокентій I. Під час Служби Божої, яку папа правив в присутності імператора Гонорія в церкві святих Апостолів, Бог об’явив йому, щоби в домі Євфиміяна шукали чоловіка Божого, святого. Папа і цар поспішили в дім Євфиміяна й запитали його, чи часом серед його слуг немає кого, хто б святістю свого життя перевищив усіх. Тоді слуги звернули увагу на святого Олексія, бо ж, як казали, той жебрак постить, молиться і терпеливо зносить усякі зневаги. Євфиміян побіг до келії слуги Божого і побачив, що той уже лежить неживий, лице його сяє, як сонце ясне, а в руках тримає папір, якого, однак, Євфиміян витягти з-поміж пальців не зміг. Довідавшись про це, цар наказав посеред палати поставити коштовне ложе і на ньому покласти тіло Божого чоловіка. 

Папа, імператор і всі решта припали на коліна, а папа просив, щоб святий дозволив їм пізнати його ім’я. І тоді папір вже легко вийняли з його руки, прочитали і дізналися, що тим святим слугою і чоловіком Божим був син Євфиміяна – Олексій. 

А сивоголовий батько його припав на коліна і з плачем став обнімати святе тіло. І мати його Аглаїда зросила сльозами мощі свого сина, і заплакала жінка преподобного Олексія, яка тепер залишилася вдовою. Народ з усього міста оточив палату, так, що коли папа і цісар несли святе тіло до церкви, не можна було пропхатися, і хоч навмисне кидали посеред натовп гроші, щоб завдяки цьому звільнити дорогу, та ніхто не лакомився на гріш, а всі хотіли побачити святі мощі. 

Впродовж семи днів лежало тіло преподобного у церкві святого Боніфатія, в якій вінчався колись святий Олексій, а потім поховано мощі святого у цій же церкві, в дорогоцінному гробі. Господь прославив св. мощі численними чудами та зціленнями. Святий Олексій помер 17 березня 411 р. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ.КАЛЕНДАР

середа, 29 березня 2017 р.

29.03.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім читанням Святого Письма (Бт.17,1-9)

Бут.17,1-9:  «Буду їм Богом»

Народи, серед яких жив вибраний народ Божий, були поганами. Вони мали свої вірування, своє розуміння світу, але не знали справжнього Бога – Ягве. 

Лише вибраний народ носив у собі цю спасенну віру в Єдиного Бога, який сам себе йому об’явив. Хоча й серед представників вибраного народу були падіння, віддалення від Бога, але віра в Єдиного Бога, довіра до Нього, яка часом жевріла лише в декотрих із них, проводила народ через будь-які обставини життя. І навіть коли вони не всі були Його народом, Він все одно був їхнім Богом. 

Наскільки для нас важливо усвідомити, що Бог є нашим Господом, що Він дбає, піклується, турбується, а головне – пам’ятає про кожного з нас за будь-яких обставин. Часто ми не можемо повірити й прийняти, що в нас є такий Господь, для якого ми є дуже важливі, дорогі та потрібні. Якби ми це усвідомили – то по-інакшому дивилися б на обставини свого життя і на все своє життя! Якщо ми свідомі, що Господь є нашим Богом, то наше життя, наші близькі, обставини й навіть найтяжчі випробування набувають зовсім іншої ваги! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

29.03.2017р. Б. / Святого мученика Савина; Святого мученика Юліяна; Святого священномученика Олександра, папи Римського

Святого мученика Савина

Тропар, глac 4: Мученик Твій, Господи, Савин * у страданнях своїх прийняв вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого. * Мавши бо кріпость Твою, мучителів подолав, * сокрушив і демонів зухвальства безсильні. * його молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 2: Паросток божественний, нев’янучий цвіт, лоза многоплідна, богоносний Савине, тих, які вірно почитають пам’ять твою, радістю сповни і молися безупинно за всіх нас.

Діялося це за мучителя Диоклетіяна. В єгипетський Тиваїді, в місті Єрмополь, жив ревний християнин на ім’я Савин. На час переслідування він разом з іншими християнами залишив місто і сховався в селі. Однак знайшовся зрадник, який за два золотих показав місце, де переховувався святий, і мучитель Аріян послав воїнів, щоб схопити святого Савина. Воїни, ведучи слугу Божого дорогою з Єрмополя до Антинополя, зустріли мучителя Аріяна і він тут же на місці наказав катувати святого Савина. З його хребта стали дерти пояси, так, що ті звисали аж до землі. Та святий мученик не видав навіть зойку, а молився лишень духом. Тоді один з поган на ім’я Висамвон сказав, що через страх і муки святий втратив глузд і притомність, але, почувши це, Савин голосно сказав: “Я не втратив притомности, душа моя є біля Бога мого, а ваші муки ніщо для мене. Христос більше терпів за нас!” 

Мучитель наказав відпровадити святого до Антинополя. Однак коли він сів на корабель, щоб переправитися на другий бік ріки, корабель навіть не рушив з місця, поки здивований Аріян не вигукнув: “Один є Бог християнський!” Однак, прибувши до Антинополя, Аріян неначе забув про чудо, яке сталося з ним; він наказав поставити святого Савина перед судом, звинуватив його в чарах і присудив палити його тіло смолоскипами, а під кінець велів утопити в ріці Ніл. Тут святий мученик закінчив свій славний земний подвиг. Діялося це близько 305 року. Разом з ним померли мученицькою смертю ще 6 християн. 

__________
У той самий день
Святого мученика Юліяна

Житіє святого мученика Юліяна описує святий Йоан Золотоустий у проповіді, яку він виголосив над гробом мученика в день його празника в Антіохії, у церкві Дафнійського передмістя. Родом з Тарсу, в Киликії, святий Юліян був служителем церкви. В часи переслідування християн за Диоклетіяна його поставили перед судом. Мучитель, мабуть, Маркіян, тримав святого довго у в’язниці, а потім водив його по цілій Киликії та спокушав його різними обітницями, але святий лишень молився Богові і просив про дар витримати до кінця. Тоді Маркіян наказав бити святого жилами, припалювати його боки, а під кінець запхали його в мішок з ядовитими зміями і кинули в море. Хвилі винесли тіло мученика поблизу Олександрії Киликійської, де одна благочестива жінка його чесно поховала. Пізніше святі мощі було перенесено до Англії. 

__________
У той самий день
Святого священномученика Олександра, папи Римського

Святий Олександр був з ряду п’ятим папою і час його правління припадає на 109-119 рр. Згідно з переданням, він навернув у Римі багатьох вельмож, а також начальника міста Гермеса, з жінкою, дочкою, сином і 1250 невільниками, яким після хрещення той дав волю. Довідавшись про те, імператор Гадріян послав з Селевкії до Риму старосту Авреліяна, щоб усіх новонавернених засудити. Авреліян схопив святого Олександра і Гермеса і наказав їх замкнути у в’язниці, начальником якої був чоловік на ім’я Квирин. Святий Олександр навернув у в’язниці того Квирина, оздоровив його дочку Бальбину і охрестив їх разом з 200 в’язнями, яких навчив правд Христової віри. Серед в’язнів були два християни, священики: 81-літній Евантій, котрий вже два роки сидів в тій в’язниці за Христа, і Теодул. Квирин наказав в’язням, щоб вони йшли на волю, але їхні серця палали такою спрагою потерпіти за Христа і спокутувати давні гріхи, що жоден не покинув в’язниці. 

Авреліян, довідавшись про нові навернення, жорстоко закатував Квирина, потім Гермеса і всіх новонавернених. Святого Олександра наказав бити, палити вогнем і шматувати його тіло залізом, так само мучив і святих Евантія і Теодула. А коли їх кинули у палаючу піч, і вогонь навіть не торкнувся їх одежі, тоді Авреліян наказав обох священиків стяти мечем, а святого Олександра заколоти ножами. Свою смерть святі мученики прийняли близько 119 р. Мучитель Авреліян невдовзі захворів на тяжку пропасницю і, з болю відкусивши собі язика, помер. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ.КАЛЕНДАР

вівторок, 28 березня 2017 р.

28.03.2017р. Б. / Святих мучеників Агапія, Пуплія, Тимолая, Ромула, двох Олександрів, і двох Діонисіїв

Святих мучеників Агапія, Пуплія, Тимолая, Ромула, і двох Олександрів, і двох Діонисіїв

Тропар, глac 4: Мученики Твої, Господи, * у страданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого. * Мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 8: Лик святих мучеників із семи осіб постраждавши сильно за Тройцю божественну, благодаттю погубив множества ворогів мисленних і долучившись духом до хорів умів небесних. Їх молитвами ущедри нас, Чоловіколюбче. 

Діялося це в Кесарії Палестинській. За наказом гонителя Диоклетіяна християн публічно мучили в амфітеатрах і в цирках, пускали на них диких звірів. Тоді-то перед мучителем Урваном стало шестеро юнаків-християн: Пуплій, два Олександри, родом з Єгипту, Тимолай, Ромул, піддиякон з Діосполя, і Діонисій з Фінікії. Вони визнали, що є християнами і хочуть постраждати за святу віру. Урван наказав їх кинути до в’язниці, де до них приєднався Агапій з Гази і його слуга Діонисій єгиптянин. Всі вони перетерпіли тяжкі муки, а під кінець їх було стято мечем. Сталося це близько 305 р. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ.КАЛЕНДАР

понеділок, 27 березня 2017 р.

27.03.2017р. Б. / Преподобного Венедикта Нурсійського; Святого мученика Олександра, пресвітера в Пидні

Преподобного отця нашого Венедикта

Тропар, глac 8: В Тобі, отче, дбайливо зберігся образ, * бо, прийнявши хрест, Ти пішов слідом за Христом * і ділом навчав Ти погорджувати тілом, бо воно проминає, * а дбати про душу – єство безсмертне. * Тим-то з ангелами разом радується, * преподобний Венедикте, дух твій. 

Кондак, глас 6: Благодаттю божою збагатився єси, ділами ж звістив ти звання і явився єси, Венедикте, угодником Христа Бога в молитвах і постах, сповнений дарів Духа Божого, і був єси недужим – зцілитель, і ворогам – прогонитель, і заступник скорий для душ наших. 

Ким святий Василій Великий був для монашого життя на Сході, тим став святий Венедикт для монашого життя на Заході. Перший і другий спрямували це життя на правильну дорогу, перший і другий уклали правило, з’єднали монахів в мудро проваджений чин і обидва стали наріжним каменем, на якому монашество Христової Церкви осягнуло висот надзвичайної святости. 

Святий Венедикт народився близько 480 р. в Нурсії, в Італії, в багатій родині. Його батько називався Евтропій, а мати – Абунданція. Ім’я Венедикт означає “благословенний”. Уже в молодості, попри велике благочестя, він мав велику схильність до наук. Тож батьки послали його до Риму. Та вже в 16 років, надивившись на безсоромне життя своїх товаришів, покинув школу і Рим, полишив батьків і багатство, а сам пішов у місцевість Афильо, а згодом до Субіяко, посеред Апенінських гір, поблизу ріки Аніо, де знайшов собі глибоку й неприступну печеру, в якій став служити Богові. Монах з поблизького монастиря на ім’я Роман приносив йому часу до часу хліб, давав дзвінком знати про себе і на мотузці спускав хліб у печеру. Тут, нікому невідомий, упродовж трьох років готувався Венедикт до великого посланництва, яке мав сповнити. А були то роки важкої душевної боротьби, бо диявол наводив на нього такі страшні тілесні спокуси, що святий Венедикт, аби їх побороти, нагий кидався на гостре терня та в пекучу кропиву, щоб лиш приборкати власне тіло, і щоб мати доказ, що монах лишень в постах та в умертвленні тіла може залишитися чистий духом і нескверний тілом.
Через три роки пастухи знайшли печеру святого і, як пише святий Григорій Великий, думали, що то якийсь звір, бо замість одежі він мав на собі лиш овечу шкіру. Невдовзі люди стали горнутися до нього і просити про молитви. Монахи сусіднього Виковарського монастиря його настійливо просили, щоб став їм настоятелем. Довго відмовлявся святий Венедикт, прикриваючись своєю молодістю, та врешті-решт погодився. Однак, коли він пересвідчився, що монахи ті ведуть зовсім не монаше життя, і став навертати їх на правдиву дорогу та вимагати від них виконання монаших приписів, то дійшло до того, що деякі з них подали йому у вині отруту. 

Святий Венедикт перехрестив напій і келих випав з його рук і розбився, а святий зрозумів, у чому річ. Тоді, зібравши монахів, попрощався з ними і повернувся до своєї печери. Та коли до нього почали приходити багато учнів, Венедикт збудував для них 12 монастирів по 15 монахів у кожному і став їх наставником. Два вельможі, Євтихій та Тертулій, віддали під його духовний провід своїх синів, Мавра та неповнолітнього Плакида, і обидва ті юнаки згодом стали гідними учнями свого учителя і великими святими. 

Одного разу слабкий ще тілом Плакид, пішовши по воду, упав у річку, а хвиля швидко його понесла. Венедикт, сповнений Святим Духом, побачив цю пригоду і наказав Маврові, щоб спішив рятувати Плакида. Мавр побіг по воді немовби по сухій землі, навіть не усвідомлюючи цього, і врятував потопаючого Плакида. А врятований казав, що йому здавалося, немовбито його рятує сам Венедикт. Не злічити тих чуд, якими Господь прославив святого Венедикта, багато з них описав святий Григорій Двоєслов, який сам провадив монаше життя за правилом святого Венедикта, і те правило завів у монастирі святого Андрея у Римі, який він заснував. 

На невдовзі один зі священиків на ім’я Флорентій, що мешкав близько Субіяко, завидуючи Венедиктові, став зводити наклеп на нього. Тоді святий, щоби не давати засліпленому нагоди до гріха, волів залишити свій монастир, тож попрощався з братією і пішов у бік Неаполя. Однак щойно він відійшов завалився дім, в якому мешкав наклепник Флорентій, і той загинув під руїнами. Святий Мавр наказав наздогнати Венедикта і повідомити йому про випадок, а святий, почувши про це, заплакав над нещастям нерозкаяного грішника, однак не повернувся, а пішов далі, у місцевість, що звалася Монте Касіно. Тут ще процвітало поганство, а посеред одного з гаїв стояв ідол божка Аполона. Святий Венедикт став тут проповідувати Слово Боже і навернув поган; гай, посвячений божкам, наказав зрізати, поганські ідоли розбити, а на їх місці звести дві каплиці, одну – в пам’ять святого Мартина, а другу – в честь святого Йоана Хрестителя. 

А коли і тут зібралося багато учнів, то святий Венедикт збудував великий монастир, що стоїть донині і називається Монте Касіно. Тут він написав монаше правило, яке впродовж багатьох віків було єдиним у Західній Церкві. В тому правилі святий Венедикт зосередив найбільшу увагу на трьох основних чеснотах монашого життя: на убожестві, чистоті і послуху. Свою волю монах має підкорити наказам настоятеля, а серце відірвати від усього, що земне. Жоден монах не сміє нічого мати у своїй власності, все має бути спільне. В основі досконалости кладе любов до ближнього, наказує виявляти найбільшу турботу до слабших і служити їм неначе самому Спасителеві. Так само треба зі щирого серця приймати гостей і подорожніх, а пригощаючи їх стравою, не забувати і про потреби їхньої душі, бо не самим хлібом живе чоловік, і з тою метою наказує прочитати щось зі Святого Письма. Монахам своїм наказує займатися роботою ума і рук, бо тоді лиш будуть справжніми монахами, коли житимуть трудом власних рук. Неділя – час богослужень і читання Святого Письма. Доручає їм мовчання, самоту, молитви, смирення та інші чесноти. 

А все, що наказував їм, робив сам і був живим прикладом досконалого життя, в якому, попри свою святість, завжди мусив поборювати диявола, бо той усюди і в будь-який спосіб намагався напакостити його великій справі. Слава про його святість поширилася далеко, а король гунів, жорстокий кровопивця Тотила, ідучи з військом поблизу Монте Касіно, хотів пересвідчитися, чи правда те, що кажуть про чуда святого Венедикта. Одного зі своїх полководців він велів одягти у свої одежі і з численними слугами послав його до монастиря. Однак святий Венедикт, побачивши його здалека, сказав: “Скинь, сину, з себе те, що не твоє”, – і вражений поганин повернувся до короля і все розповів йому. Тоді Тотила сам прийшов до Венедикта й, побачивши його, упав перед ним лицем до землі. Святий підніс його і сказав: “Ти накоїв багато зла і багато зла тепер чиниш; Рим займеш, за море перейдеш, будеш жити ще дев’ять літ, а десятого року вмреш!”
І так сталося. Господь Бог дав святому Венедиктові дар провидіння. Він провістив, що монастир Монте Касіно буде зруйновано, та Бог спасе монахів, які там будуть в той час. І справді, в часи святого Григорія Двоєслова лонгобарди захопили і спалили монастир, однак з братії ніхто не постраждав, а монастир невдовзі було відбудовано. Так само святий провістив і день своєї смерти, а за шість днів наказав приготувати для себе гріб. 

У день смерти святий звелів занести себе до церкви, тут прийняв святі таїнства і посеред гарячої молитви на руках своїх учнів віддав свого духа небесному Отцю. Справа, яку він розпочав, процвітала. Його правило прийняли всі монастирі Заходу. Монахи його чину йшли в найглибші пустелі і робили з них квітучі міста. Молитвою просвіщали серця і навертали до Христа, а руками рубали ліси, укладали дороги, навчали обробляти землю, будували церкви та інші будівлі. Вони просвітили і облагородили цілу Європу, вони навернули Англію і Німеччину та інші краї. У монастирях монахи переписували книжки, малювали образи, плекали музику і спів, писали книги, описували історію країн, збирали неоціненні скарби для спраглих науки майбутніх поколінь. Був час, коли чин св. Венедикта налічував понад 60000 монахів, з нього вийшло тисячі святих, тисячі єпископів, до 200 кардиналів і 28 пап. Повагу і заслуги цього чину, ученість його монахів шанують нині навіть ті, які не належать до святої Церкви. І все це діло рук святого Венедикта, бо дух його почив на ділі його, а Бог благословив труди його учнів.

__________
У той самий день
Житіє святого мученика Олександра, пресвітера в Пидні

Святий Олександр, поки ще був поганином, до пізнання правдивої науки Ісуса Христа, переслідував християн. Однак Бог послав йому свою благодать, і він з гонителя став ревним проповідником Христової віри. За одними джерелами, постраждав він у Тракії 272 р., за імператора Аврелія; за іншими, прийняв мученицьку смерть у місті Пидна, поблизу Солуня, в Македонії, за імператора Максиміяна, 303 р. Віки минули, тисячі літ перейшло, а свята Церква постійно поминає ім’я того, хто душу свою поклав за віру Христову. Нині він молиться за нас, а ми призиваймо його до помочі, бо велика ласка і сила тих, які душу свою поклали за Христа. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ.КАЛЕНДАР

неділя, 26 березня 2017 р.

26.03.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.6,13–20:  «Ми, що прибігли прийняти надію, призначену нам, у Ньому маємо неначе якір душі, безпечний та міцний»

Які би складні обставини не складалися у нашому житті, завжди маємо триматись за Господа. Саме Бог був Тим, хто давав відвагу й витривалість мученикам ставати перед царями, переслідувачами і катами. Так само й ми, коли будемо триматися за Господа, як за єдиний якір, нічого і ніколи не зрушить нас з місця. Саме ця віра давала нашим попередникам у часи підпілля, у часи Радянського Союзу бути витривалими. 

Коли нас зносить праворуч чи ліворуч, то це свідчить, що ми не міцно тримаємось за Господа. Коли на нас щось впливає, щось вибиває з колії, це знову ж показує, що ми мало закорінені в Бозі. Наші прогрішення і падіння вказують на це, що ми не тримаємось за Господа. Якщо б ми тримались за Нього, то ніхто і ніщо не могли б нас звести з правдивого шляху, ми б завжди перебували з Господом в будь-яких обставинах нашого життя.

*** 
Мр.9,17-31:  «О роде невірний! Доки я буду з вами?» 

У Євангелії можемо знайти декілька епізодів, коли Ісус Христос промовляє, здавалось би, досить категорично: коли проганяє продавців із храму, коли називає Петра сатаною чи людей родом невірним. Так відбувається не тому, що Його «довели» і Він емоційно зреагував. Спаситель хоче вказати на основу буття людини – життя вірою. Адже бачимо, що особу Ісуса Христа апостоли прийняли з вірою. 

Можливо, сьогодні здається дивним, що люди мали нагоду пізнати Христа, але цього не зробили. Адже навколо Нього ходили тисячі, і Юда Іскаріотський був поруч Нього. Але одне – знати про Ісуса Христа, бачити Його, а зовсім інше – повірити в Нього. І це справа кожного з нас. Ми можемо розповісти дуже багато про Спасителя, знаємо правди віри, Символ віри, можемо вживати багато цитат з Євангелія. 

Але ті слова, з якими Ісус Христос звертався до людей, Він може сказати і до кожного з нас: «О роде невірний!» Бо Він один знає наші серця й те, наскільки в нас слабка віра, наскільки ми не вміємо покладатися на Бога! Тож, слухаючи це Євангеліє, робімо собі іспит сумління: наскільки ми живемо вірою? Наскільки за нашою вірою Бог може діяти в нашому житті?

+ВЕНЕДИКТ

26.03.2017р. Б. / Перенесення мощей святого Никифора, патріярха Царгорода

Перенесення мощей во святих отця нашого Никифора, патріярха Царгорода

Тропар, глас 8: В терпінні твоїм отримав ти відплату свою, отче преподобний, в молитвах безупинно терпівши, бідних возлюбивши і їх пригостивши, молися ж Христу Богу, Никифоре милостивий, блаженний, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 1: Лик патріарший святу твою пам’ять похвалами і піснями, Никифоре, почитає. В переставленні бо, славний, душу твою прийняв Господь. Тому днесь чесна церква величаючи тебе, славить Христа царя, єдиного чоловіколюбця. 

Житіє святого Никифора, патріярха Царгородського, подано 2 червня, коли Церква вшановує його пам’ять. Святого Никифора, ревного захисника Христової віри, 13 березня 815 р. за наказом безбожного імператора іконоборця Лева Вірменина було відправлено у вигнання на острів Проконис, де він через 13 років, 2 червня 828 р., помер. Коли з Божою поміччю іконоборська єресь було подолано і свята Церква зажила у мирі, а патріярший престол обійняв св. Методій (замість неповнолітнього царя Михаїла державою тоді управляла його мати Теодора), мощі святого Никифора було перенесено до Царгорода. Патріярх святий Методій особисто, з багатьма єпископами і священиками, прибув на Проконис, і тут у церкві монастиря святого Теодора, побудованого святим Никифором, було знайдено його тіло, що збереглося нетлінним. Щиро помолившись, мощі переклали до нової домовини, яку святий патріярх Методій та єпископи перенесли на корабель і повезли до Царгорода. Домовину з мощами святого зустрічало ціле місто; цар та інші достойники домовину несли на раменах до церкви святої Софії. Цілий день і цілу ніч не припинялися молитви вірних, а наступного дня вранці мощі перенесено було до церкви святих апостолів. Патріярх Методій відслужив Службу Божу, після чого тіло святого поклали у гріб. Торжество це відбулося 13 березня 846 р., у той самий день і місяць, коли безбожний імператор тридцять один рік тому засудив святого Никифора на вигнання. В часі перенесення святих мощей Бог возвеличив їх багатьма чудесними оздоровленнями хворих. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013