ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 11 березня 2017 р.

11.03.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.3,12–16:  «Коли почуєте сьогодні Його голос не твердійте серцями вашими»

Бог завжди промовляв і промовляє людині, бо Він пам’ятає про кожного з нас. У кожній життєвій ситуації Господь не перестає говорити до нас. Ми маємо в собі розвивати цю здатність вслухатися в Нього, вслухатися, що Бог хоче промовити до нас, маємо бути відкриті, щоб чинити Божу волю. Тому Господь вказує, щоб ми не мали твердими серця наші, а щоб були завжди готові та відкриті вслухатися в Господа. 

І це не стається в один момент. Це як у музиці, коли ми хочемо добре грати на скрипці, треба щодня вправлятися, як у спорті, якщо хочемо досягнути результатів, мусимо щодня годинами займатись. Так само наше серце, щоб воно було чутливе на Бога, треба завжди вправлятися, вслухатися, вдивлятися. Практикувати через нашу молитву, через сповідь, через святе причастя, все більше ставати ближчими до Господа і все більше бути чутливим на нашого Бога!

*** 
Мр.1,35-44:  «Якщо хочеш, то можеш мене очистити»

Дуже дивна й водночас зворушлива поведінка прокаженого, коли він не просто кричить і просить Ісуса Христа, щоб Він його очистив, оздоровив, але одночасно каже: «Якщо Ти хочеш…» Бачимо, що наші бажання, наші хотіння завжди обмежені мірою нашої свідомості, мірою нашого розуміння того, що нам потрібно – не потрібно. Деколи ми щось просимо в Бога, а з часом бачимо, що воно не було потрібне. Чогось не просимо – а Бог дає; ми впираємося, але бачимо, що це було потрібне. Тому таке налаштування дуже важливе: «Якщо Ти хочеш…» Адже Бог, який є любов’ю, який любить усіх нас, кожну людину, кожного зокрема, завжди кожній людині хоче якнайкращого. 

Початок і кінець у нашому житті – вміти розпізнавати Божу волю й допускати, щоб Його воля здійснювалася в нашій земній мандрівці. Ми, звичайно, маємо право висловлювати Богові свої бажання, просити Його про те, що нам видається потрібним, але завжди казати так, як Господь промовив в Оливному городі: «Нехай буде воля Твоя», або говорити: «Якщо Ти хочеш…», «Якщо це насправді добре для мене».

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

11.03.2017р. Б. / Святого Порфирія, архиєпископа Газького; Святої мучениці Фотинії Самарянки

Святого отця нашого Порфирія, архиєпископа Газького

Тропар, глас 4: Працю і страждання твої за благочестя хто висловить, отче? Вдень і вночі бо не переставав ти трудитися, поки Газу від нечисті не очистив і благочестя насадив єси. Тому як завжди ти є заступником стада твого, так, святий Порфиріє, моли Христа Бога, щоб спасав душі наші. 

Кондак, глас 2: Священішими звичаями твоїми прикрашаючись, священства одежею освітився єси, всеблаженний богомудрий Порфиріє, і зцілень піднесеннями прикрашаєш, молячись безперестанно за всіх нас. 

Святий Порфирій був родом із Тесалонік, народився він близько 350 р. У 25 років вступив до Скитського монастиря в Єгипті, який був справжнього школою святих, таке суворе і таке чисте життя тут провадили. Пробувши в монастирі п’ять років, Порфирій пішов поклонитися святим місцям в Єрусалимі. Він знайшов поблизу міста печеру, де прожив у суворості пустинного життя ще п’ять літ. У Єрусалимі святий запізнався з Марком, який з того часу став його учнем і прожив з ним 30 років, а згодом описав його життя. Господь Бог допустив тяжку хворобу на Порфирія, однак, попри те, він постійно відвідував святі місця, не раз, бувало, повз навколішки, бо сил утриматися на ногах не ставало. Однак Бог не забув про свого слугу, й одного разу, коли Порфирій майже напівмертвий лежав під горою Голготою, почув він голос з неба: “Устань, прийми чесне дерево Хреста мого і хорони його!” І підвівся Порфирій цілком здоровий, а через три дні покликав його до себе Єрусалимський патріярх Правлій, висвятив на священика і дав йому ключі від золотого кивота, де зберігалася частина чесного і животворящого Хреста Христового. 

Три роки служив Порфирій у Єрусалимі. Якось зустрів він на вулиці юнака, ціле тіло якого було вкрите струпами і ранами. Юнак той звався Варух. Святий узяв його до себе, молитвою зцілив його і залишив біля себе. Через три роки у приморському місті Газі, що належало до митрополії в Кесарії Палестинській, помер тамтешній владика. Газа була поганським містом, і християни зазнавали там багато утисків з боку поган, які мали аж вісім своїх божниць і храм, що звався Марнас. Християни попросили митрополита Йоана, щоб на єпископа дав їм мужа сміливого і боголюбивого, а Бог об’явив йому, щоб на престолі тому сів хоронитель Хреста Христового, священик Порфирій з Єрусалиму. Митрополит написав про це до Єрусалимського патріярха Правлія, а той наказав Порфирієві йти до Кесарії і зголоситися до митрополита, та не сказав йому нічого про мету його подорожі. Святий пустився в дорогу з Марком і Варухом. Коли він прийшов до Кесарії, митрополит наступного ж дня, не зважаючи на плач і прохання святого Порфирія, висвятив його на єпископа і відправив до Гази. 

Довелося тут святому архиєпископові багато настраждатися від поган. Однак Бог скріплював його ревність багатьма чудами. Одного разу, під час тривалої посухи, коли мешканцям загрожував голод, погани сім днів приносили жертви божкам і просили їх про дощ, однак, звісно, все надармо. Тоді-то святий Порфирій наказав один день постити, опісля цілу ніч молився з народом у церкві, а вранці всі вийшли з хресним ходом за місто, аж до церковці святого Тимотея. Погани зі злоби замкнули брами міста, так, що вірні кілька годин стояли під мурами і весь час молилися. Раптом повіяв вітер, небо захмарилося і пустився рясний дощ. “Великий Бог християнський!” – стали кричати погани, близько трьохсот чоловік навернулося того ж таки дня. Іншого разу святий Порфирій молитвою своєю зцілив умираючу жінку достойника Гази, й уся його родина, понад 60 осіб, прийняла таїнство хрещення.
Не міг, однак, святий Порфирій дивитися на те, як за правління християнського імператора погани публічно покланяються божкам. Він писав про це до святого Йоана Золотоустого, а той постарався про те, щоб імператор наказав зруйнувати в Газі всі поганські святині, і послав з цією метою свого полководця Іларія. 

Погани підкупили Іларія, і хоч менші божниці зруйнували, однак найбільшу, Марнас, таки залишили. Тоді святий Порфирій разом зі святим Йоаном відбули в дорогу до Царгорода, а тут, через царицю Євдокію, вмовили царя Аркадія послати до Гази іншого урядника, Кинегія. Окрім того, імператор пожертвував багато золота на будову величавої християнської церкви і надав християнським жителям Гази численні пільги. 

Тепер уже впали поганські божки, а на місці, де стояла божниця Марнас, було почато будову владичої церкви. Сам святий Порфирій носив на будову каміння, а за його прикладом ішли всі вірні. П’ять років тривала будова, а після її закінчення святий Порфирій на празник Пасхи освятив новий Божий дім. 

Життя святого Порфирія було завжди однакове – повне смирення, молитви і посту. Відколи він прийняв монаший одяг, аж до смерти, їв лишень раз на день, після заходу сонця, і то тільки хліб і пісну ярину, а в неділю споживав ще й обід, додаючи до ярини трохи олії або сиру. З доходів церкви він заклав фонд для допомоги бідним, з якого впродовж усього Великого посту виділяли гроші на милостиню. Помер святий Порфирій 26 лютого 421 р. Церквою в Газі він управляв близько 20 років.

__________
У той самий день
Святої мучениці Фотинії Самарянки

Хто ж не пам’ятає розповіді святого євангелиста Йоана (гл. 4.) про зустріч Ісуса Христа з самарянкою біля криниці Якова в місті Сихар? Спаситель навернув ту жінку з грішної дороги, а коли вона визнала свою віру в прихід Месії, Ісус Христос сказав їй: “То я, що говорю з тобою” (Йо. 4, 26). І вона увірувала, і повірили через неї багато самарян і голосили: “Віруємо не з-за самого твого оповідання – самі бо чули й знаємо, що направду Він – світу Спаситель” (Йо. 4, 42).

Та жінка після воскресіння Спасителя прийняла в хрещенні ім’я Фотинія і зі своїм сином Йосієм проповідувала Євангеліє в Африці, в Картагені. Другий її син, Віктор, був полководцем, й водночас проповідував Ісуса в Італії та утвердив у вірі, серед багатьох інших, святого Севастіяна. За це його ув’язнили і відправили на суд до Риму. Коли про це довідалася свята Фотинія, вона прибула з Йосієм до Риму. І тут їх усіх трьох кинули у в’язницю, а потім, за наказом імператора Нерона, її синів убили мечем, а свята Фотинія після тяжких мук померла у в’язниці. Бог прославив її мощі силою творити чуда. Голова святої Фотинії спочиває в Римі, в церкві святого Павла. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

пʼятниця, 10 березня 2017 р.

10.03.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім читанням Святого Письма (Буття 6,5-8)

Бут.6,5-8:  «Побачив Господь, що людська злоба на землі велика[…] Та Ной здобув ласку в очах Господніх»

Якщо проаналізуємо своє життя, то нам доведеться погодитися, що ми таки не навчені висловлювати вдячність Богові за все, що вже маємо, особливо за всі ті дари та можливості, які, буває, не використовуємо на Його славу, а для своєї вигоди. Часто наші думки й помисли є злі, часом злоба інших є для нас виправданням, чому й ми поводимося так само, але забуваємо, що так уподібнюємося до світу. 

Тепер бачимо, як світ довкола нас далеко заходить у своїй несправедливості та гріховності. І чудово розуміємо, що не змогли б спиратися на сили цього світу чи самі зробити щось добре, якби нашою опорою не був наш Бог і Його доброта не сповнювала нас.

Це читання підкреслює дуже важливу річ: на тлі зла, гріха, несправедливості, безбожності постає особа Ноя, який здобуває ласку в очах Божих, оскільки він, незважаючи ані на обставини, ані на вчинки інших, живе життям праведника. Так само й для кожного, хто любить Бога, найважливішим є жити так, щоб догодити Творцеві. І незважаючи на те, які обставини навколо нас, Бог, який бачить наші серця, виведе вірних Йому з будь-якої ситуації, як Він це вже зробив для Ноя.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

10.03.2017р. Б. / Святого Тарасія, архиєпископа Царгородського

Святого Тарасія, архиєпископа Царгородського

Тропар, глac 4: Правилом віри і образом лагідности,* учителем повздержности явила Тебе Твоєму стаду всіх речей істина.* Ради цього придбав Ти смиренням високе, убогістю – багате,* отче, священноначальнику Тарасіє.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 3: Православними догматами церкву просвітив ти і ікону чесну Христа почитати, блаженний, і покланятися Йому навчивши, осудив єси безбожне велінння іконоборців, тому зовемо тобі: «о, отче, радуйся мудрий Тарасіє!» 

Церква Христова ніколи не знала цілковитого спокою. Та настали для неї дуже важкі часи, коли гору стала брати єресь іконоборців (іконокластів), особливо тоді, коли імператором став Лев IV Ісавр, який особисто переслідував почитателів ікон, а самі ікони наказав викидати з церков і домів. 

Після смерти імператора Лева управляти державою, від імени свого неповнолітнього сина Костянтина VI (780-797), стала його мати Ірина. Патріярхом Царгорода був тоді Павло, муж розумний і шанований своєю паствою. Усі свої статки він роздавав убогим. Та попри цю свою доброту, не мав він сили піти слідами Атанасія, Йоана Золотоустого та інших незламних оборонців святої Церкви. Він здався перед погрозами покійного вже імператора Лева IV і підписав єретичне ісповідання віри, яке забороняло почитати святі ікони. Та совість не давала йому спокою, і тепер він зрікся патріяршого престолу і як монах-каяник замкнувся в монастирі Флора. Дарма, що цісарева-вдова і неповнолітній цісар просили його не полишати своєї пастви, дарма, що про це благали його всі достойники двору, він не повернувся, а оплакував нещастя Христової Церкви, якому, як він казав, може зарадити лишень Вселенський собор. Своїм спадкоємцем радив він вибрати святого Тарасія.
Хто ж то такий святий Тарасій? Був це чоловік учений і чеснотливий, чоловік багатий, таємний дорадник імператора, відомий своєю побожністю. Дім його був радше монастирем, як палатою вельможі. Коли ж патріярх Павло невдовзі помер у монастирі, то патріярший престол зайняв (784 р.) Тарасій, ревний ісповідник Христової віри і почитатель ікон. Він повідомив про своє обрання папу римського та всіх патріярхів і скликав у 786 р. Вселенський собор у Царгороді. Папа Адріян I (772-795), а також патріярхи олександрійський, антіохійський і єрусалимський вислали на Собор своїх представників. Собор щойно мав розпочатися, як іконоборці збунтували військо і стали погрожувати смертю всім Отцям Собору. То ж Собор змушені були відкласти, та все ж наступного (787 р.) року він таки відбувся, щоправда в Нікеї, як Сьомий Вселенський собор. Головою Собору був святий Тарасій, і Собор однодушно засудив іконоборську єресь і кинув клятву на її прихильників. 

Тепер святий Тарасій усі свої зусилля докладав до того, аби виправити зіпсовані звичаї Царгорода, навчав, упоминав, навертав, роздавав милостиню, за останні гроші зі свого маєтку побудував чоловічий монастир, і всюди боронив святу Церкву і святість Христової віри. 

Імператор Костянтин VI, одружений з внучкою святого Філарета Милостивого (його пам’ять вшановуємо 1 грудня) Марією, став на злу дорогу. Він закохався в Теодотію, одну з дворянок, і задумав одружитися з нею, хоч уже мав жінку. Аби позбутися Марії, він її оскаржив у злочині, нібито вона хотіла його отруїти, і покликав до себе Тарасія, щоб той наказав замкнути Марію в монастирі, а його обвінчав з Теодотією. Однак патріярх рішуче став на захист цісаревої Марії, він звинуватив цісаря у брехні та наклепі і заявив, що не лишень не дозволить вчинити нечуваний гріх, який той задумав, але й не допустить його, як явногрішника, до святих таїнств. Розгніваний імператор прогнав Тарасія зі свого двору і далі стояв на своєму. Він знайшов безбожного священика, який обвінчав його з Теодотією (вінчання те, однак, було неважне), а Марію наказав замкнути в монастирі. Бог дуже скоро покарав його за злобу; рідна мати Костянтина Ірина підбурила проти нього військо, кинула його у в’язницю, де, за її наказом, йому викололи очі, після чого він через кілька днів помер. (За п’ять років до цього, він сам наказав осліпити трьох своїх стриїв.) 

Подальше життя патріярх Тарасій посвятив своїй пастві; він трудився над спасінням вірних, і сам дивував усіх святістю свого життя. Помер святий на 23-ій рік свого владицтва, за правління імператора Никифора, у 806 р. Тіло його поховали у монастирі в Тракійськім Босфорі, який він побудував, а Бог прославив його мощі багатьма чудами. 

Подія, яку вам зараз оповімо, сталася через двадцять три роки після смерти святого Тарасія. На цісарському престолі сидів злощасний Лев Вірменин, котрий відновив іконоборську єресь і переслідував Христову Церкву. Святий Тарасій явився йому у сні з ще одним мужем, до якого сказав так: “Михаїле, убий імператора мечем!” Наляканий цар прокинувся, послав до монастиря, де лежали мощі святого Тарасія, і наказав шукати, чи нема там якого монаха Михаїла. Однак такого там не було. Та вже на шостий день сон сповнився; у ніч Різдва Христового з в’язниці утік Михаїл Бальб, колишній полководець, де він сидів за зневагу цісаря. Він учинив бунт і мечем убив єретика Лева. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

четвер, 9 березня 2017 р.

09.03.2017р. Б. / Перше і друге віднайдення чесної голови святого Йоана Предтечі

Перше і друге віднайдення чесної голови святого Йоана Предтечі

Тропар, глас 4: Із землі возсіявши предтечі глава,* проміння випускає нетління, оздоровлення вірним;* з висот збирає множество ангелів,* на низах скликує людський рід,* щоб одноголосну славу возсилати Христу Богові. 

Кондак, глас 2: Пророче Божий і предтече благодаті,* як рожу священну із землі знайшовши, оздоровлення завжди приймаємо,* бо знову, як і перше, у світі проповідуєш покаяння. 

Відомості про трикратне віднайдення чесної голови святого Йоана сягають дуже давніх часів, тому різні оповідання і передання часто відрізняються одне від одного. Подаємо їх за джерелами, які найбільше заслуговують на довіру, опускаючи всякі здогадки або пізніші додатки.
Після усікновення голови святого Йоана Хрестителя, Саломея віддала її Іродіяді. А та, ще не насичена помстою і кров’ю, знущалася з голови Предтечі, голками проколюючи язик, який сміливо виступив проти її грішного життя. Потім вона закопала голову святого Йоана в палаті, а тіло веліла десь поховати. Та учні святого Йоана забрали його тіло і поховали в Самарії, у місті Севастії. Побожна невіста, на ім’я Йоанна, жінка Хузи, одна з тих жінок, які, згідно зі святим Євангелієм (див. Лк. 8, 3), перші прийняли науку Христа і бачили Його чуда, знайшла у тій палаті голову Хрестителя. Чоловік її був слугою Ірода, то ж вона мала доступ до палат. Йоанна поклала голову у водонос, винесла з палацу і закопала на Єлеонській горі, на полі, що належало Іроду.

Минуло багато літ. Христова віра, хоч і була переслідувана, однак поширювалася на весь світ. Поблизу Єлеонської гори оселився один пустинножитель, і він, копаючи землю, знайшов голову Предтечі і з Божого об’явлення дізнався, який скарб тримає у своїх руках. А що поганство тоді лютувало в Єрусалимі, то він нікому не розповів про це, лиш гаряче молився у своїй келії перед головою святого Йоана, а перед смертю закопав її назад у землю.
Прийшов час, коли Христова віра вийшла з катакомб. Імператор Костянтин Великий став вірним слугою Христа Спасителя, і хрест засяяв над вселенною, чесне древо якого знайшли в Єрусалимі. У тому часі два монахи знайшли голову святого Йоана, і було це перше її віднайдення. Від тих монахів голова перейшла в руки одного вбогого гончаря з міста Емеси; він чесно зберігав її у своєму домі і Бог поблагословив його так, що він став заможним чоловіком. Перед смертю він передав голову Предтечі, запечатану у скриньці, своїй сестрі і наказав зберігати її як найбільший скарб, але скриньки не відчиняти. І так з рук в руки, з покоління в покоління переходила голова святого Йоана, аж потрапила до рук монаха Євстахія, що жив у печері поблизу Емеси. Він був аріянином, однак вдавав із себе дуже побожного. Вже тоді у тій печері діялося багато чуд, але їх приписували монахові, бо ніхто не знав, яку знамениту реліквію він приховує. Але коли Євстахій став відкрито намовляти людей до єресі, то єпископ Емеси попросив начальника міста, щоб той вигнав єретика. Тоді Євстахій закопав голову Предтечі в землю, бо не міг її забрати з собою, але вирішив колись потай повернутися за нею. Коли він пішов, у тій печері поселилися інші монахи і єретик не міг виконати свого наміру.
З часом на тому місці постала лавра, бо щораз більше монахів стало сюди приходити. У 453 р. Господь Бог об’явив, що в одній з печер монастирської лаври в землі схована чесна голова святого Йоана Предтечі. Ігуменом і архимандритом монастиря був тоді Маркел, муж дуже побожний і праведний. Одного разу уві сні він побачив, як до монастирської загороди вливається ріка, а за нею йшло багато вірниx, співаючи: “Явився тут святий Йоан Хреститель!” І справді посеред церкви явився святий Предтеча і поблагословив вірних. Так снилося ігуменові. За кілька днів він удруге побачив видіння. Йому явився святий Йоан у білих одежах, він увійшов до монастиря, а попереду нього – вогненний стовп. Маркел нікому не говорив про свої сни, а за кілька днів прийшов до нього один монах і розповів, що біля печери, де колись жили перші монахи їх монастиря, біля самого входу до неї, він бачив дивний вогонь. По якомусь часі Маркела збудив дивний голос, який виразно сказав: “Бог дарує вам мене; ти іди за зорею, і вона приведе тебе туди, де є я”. І в ту ж хвилю в його келії засвітилася зоря. Маркел із трепетом у серці встав і пішов, зоря палала перед ним, вказуючи дорогу. І так дійшов він до печери, і тут зоря зупинилася. Маркел упав на коліна і став молитися; він зрозумів, що тут сховано якийсь святий скарб, та не знав який. Наступного ранку він повернувся до печери і почав копати землю. Невдовзі він натрапив на мармурову плиту, під якою лежала посудина. У ній зберігалася чесна голова святого Йоана Хрестителя, вона була як жива, з волоссям. Печеру наповнив дуже приємний аромат. Маркел запалив лампадку, обкадив чесну голову і тоді зрозумів свій сон – у ньому йшлося про голову святого Предтечі. Про святу знахідку повідомили єпископа Емеси Уранія, і він, за великого здвигу народу, переніс голову Хрестителя до церкви в Едесі. Ця подія відбулася 24 лютого. 

Близько 760 р. в Емесі на честь святого Йоана Хрестителя було побудовано величну церкву і в ній поклали голову святого, а згодом її перенесли до міста Комани в Понті. Та в часи іконоборства вірні боялися, щоб єретики не зневажали голову святого, тому потай закопали її у срібній посудині в землю. Минув час, і про те місце всі забули. Щойно за правління Михаїла і Теодори, близько 850 р., Бог об’явив святому Ігнатієві (його пам’ять вшановуємо 23 жовтня), де заховано голову Хрестителя. Усе місто зворохобилося; послали найпобожніших священиків, щоб відкопали в Команах голову святого. І справді, її знайшли там, де вказав святий Ігнатій. Коли її урочисто внесли до Царгорода, назустріч вийшов імператор зі своїм двором, а біля воріт міста, разом з усім клиром, чекав святий патріярх. Величезний натовп народу поклонився голові Предтечі, вдарили дзвони, почулася хвалебна пісня; хресним ходом голову святого внесли до міста і поклали в церкві, біля царської палати. Було це 25 травня, і тому в цей день Христова Церква святкує пам’ять третього віднайдення чесної голови святого Йоана Хрестителя.
Як ми вже згадували, мощі святого Йоана Хрестителя, звісно, без голови, було поховано в Севастії. Коли святий євангелист Лука у своїй апостольській подорожі до міста Антіохії Сирійської проходив через Севастію, він пішов на поклін мощам святого Йоана Хрестителя. Тоді всі побачили, що святі мощі цілком нетлінні. Святий Лука хотів узяти мощі зі собою, але вірні Севастії спротивилися цьому, тож євангелист узяв лишень праву руку (якою святий Йоан хрестив Ісуса) і приніс її до Антіохії, свого рідного міста. Ця свята реліквія була тут у великому почитанні, а Бог прославив її численними чудами. В часи Юліяна Відступника, коли погани стали мучити християн і руйнувати церкви, вірні боялися, щоб рука святого Йоана не була зневажена, і заховали її в кам’яному стовпі. А після смерти окаянного Юліяна руку святого урочисто було перенесено до церкви святого Петра, і Бог знову прославив її численними чудами. Та згодом Антіохію захопили агаряни, вони навідріз відмовилися дати дозвіл на те, щоб руку Хрестителя перенести до Царгорода. Однак завдяки одному дияконові, на ім’я Йов, руку святого вдалося перенести до Царгорода, на саме навечір’я Богоявлення. З того часу в Царгороді дуже урочисто святкують Собор святого Йоана Хрестителя (7 січня). 

Решта мощей залишилися в Севастії, поблизу зберігалися також мощі святого пророка Єлисея (14 липня). За Юліяна Відступника погани зруйнували гріб святого Йоана, його мощі викинули і мали намір їх спалити. Однак деякі єрусалимські монахи навмисне змішалися із здичавілим натовпом і, з Божою допомогою, сховали мощі Хрестителя і перенесли до монастиря. Ігумен Филип 362 р. переправив їх святому Атанасієві до Олександрії, а той, при нечисленних свідках, сховав їх, замурувавши до спокійніших для Церкви часів у стіні храму. 

На Русі віддавна багато церков було присвячено святому Йоанові Хрестителеві. Варто згадати тут про владичий собор у старовинному руському місті Перемишлі. 24 червня, коли святкуємо Різдво святого Йоана Хрестителя, народ сходиться сюди із найдальших околиць і молиться до Господа, щоб, за заступництвом святого Йоана Хрестителя, дав нам ласку покаятися з наших гріхів і щоб послав ліпшу долю руському народові, який на віки вічні воздає честь своєму Творцеві і величає пам’ять святого Предтечі і Хрестителя Йоана. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

середа, 8 березня 2017 р.

08.03.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім читанням Святого Письма (Буття 4,16-26)

Бут.4,16-26:  «Бо я забив чоловіка за мою рану»

Із цими словами Ламех звертається до своїх жінок. Старий Завіт подібний на історію воєн, завоювань, там бачимо багато смертей, несправедливість, обман… Звичайно, мусимо усвідомлювати, що це було до приходу Ісуса Христа, та не сприймати цих подій через призму сьогоднішньої нашої свідомості, бо це була інша культура та ментальність. Але до певної міри навіть у родоводі Ісуса Христа, який читаємо у євангелистів, не все було так ідеально. Можемо й там знайти грішників. 

В історії спасення можемо знайти багато того, що нам, сучасним людям, тяжко сприймати. Але на все це маємо дивитися через призму Бога, який у своїй великій любові створив людину, який чував над вибраним народом, віддав свого Сина на хрест задля спасення людей. Дивімося через призму Бога, який любить нас і чуває над життям кожного з нас. 

У житті кожного з нас є багато несправедливості, вад та гріхів, але Бог, незважаючи на те, якими ми є, не перестає дбати про нас, бо насамперед бере до уваги те, наскільки кожен з нас Йому цінний і дорогий! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

08.03.2017р. Б. / Святого священномученика Полікарпа, єпископа Смирнського

Святого священномученика Полікарпа, єпископа Смирнського

Тропар, глас 2: I обичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти, * знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння. * Задля того слово істини справляючи, * і задля віри пострадав Ти аж до крови, священномученику Полікарпе, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 8: Плоди словесні Господеві – жертви чеснот – приносив ти, Полікарпе мудрий, тому й прославився ти від Бога як ієрарх достойний. Ради цього днесь просвітившись словами твоїми, пам’ять твою хвалигідну оспівуємо, Господа прославляючи. 

Віри і любови до Христа Спасителя набрав святий Полікарп із найпевнішого джерела, бо був він учнем апостола і учителя любови святого євангелиста Йоана, який висвятив його на єпископа Смирни. За іншими джерелами, на єпископство його призначив Смирнський єпископ святий Вукол (його пам’ять вшановуємо 6 лютого), і найвірогідніше, що, після смерти Вукола, апостол Йоан, який проживав в Ефесі, сповнив волю покійного і поставив на його місце єпископом святого Полікарпа. Безперечним є факт, що святий Полікарп, крім євангелиста Йоана, знав ще й інших апостолів. Близько 70 літ управляв він Церквою в Смирні, і мав він такий авторитет, що всі вважали його головою єпископів Малої Азії, а кожен вважав за щастя торкнутися його одежі. 

“Ще нині немовби перед моїми очами, – пише святий Іриней, його учень (пам’ять вшановуємо 23 вересня), – його поважні і достойні риси обличчя, чистота його життя, немовби і нині чую його мудрі, святі настанови, як він розповідає про свої бесіди зі святим євангелистом Йоаном та з іншими, що знали Ісуса лице в лице, – й усе те цілком узгоджувалося зі святим Євангелієм”. 

Його ревне старання про чистоту науки Ісуса Христа було таке велике, що коли чув він щось противне тій науці, то закривав свої вуха і зі словами: “О Боже, чого довелося мені дожити до цього!” – утікав з того місця. 

А проти науки Спасителя повстало ціле пекло, повстало поганство, а найсильніше повстала хитра, підлесна жидівська ненависть. Почалися гоніння за імператора Траяна, котрий засудив на розтерзання диким звірам єпископа Антіохії святого Ігнатія Богоносця і наказав привести його в оковах до Риму на смерть. Дорогою випало святому Ігнатію проходити через Смирну, тут Полікарп цілував окови святого мученика, а той просив його про молитви, щоб міг він гідно дати свідчення правді. Опісля, з далекої дороги, Ігнатій Богоносець написав до святого Полікарпа два листи, а той зберіг сім послань святого Ігнатія і переслав їх филип’янам, разом зі своїм листом до них, сповненим Святого Духа і неоціненим для Христової Церкви. 

Коли між єпископами Сходу і Заходу сталося непорозуміння через час святкування празника Пасхи, то святий Полікарп особисто поїхав до Риму і тут з папою Римським Анікетом (приблизно 157-168 рр.) мирно залагодив це спірне питання. У Римі прийняли його з великою почестю, як того, що мав щастя бути учнем апостолів, а сам папа просив, щоб святий Полікарп відправив з ним Службу Божу. Єпископ Смирни у Римі навернув багатьох поган, утвердив у вірі тих, хто сумнівався, привів до покаяння грішників. Та з єретиками (які вже й тоді були) він навіть говорити не хотів, а коли один з них на ім’я Маркіон спитав святого, чи той його знає, святий Полікарп відповів: “Так, я знаю тебе, ти – диявола первородний син!” 

Душа святого палала спрагою дати свідчення Ісусові своєю кров’ю, і Господь вислухав молитву слуги свого. Імператор Марк Аврелій наказав вигубити християн. В Малій Азії його намісником був Статій Квадрат, і той почав мучити вірних. Коли ж перші, що стали на суді, сміливо йшли на муки, а один красний тілом юнак – святий Германік, сміливо пішов назустріч диким левам, тоді жиди підбурили поган і ті стали вимагати, щоб поставити перед судом святого Полікарпа, бо він – учитель всіх християн Азії. Святий Полікарп, коли почалося переслідування в Смирні, не думав залишати міста, він обходив доми вірних, скріпляв їх у вірі і готував до мук. Та потім, піддавшись проханням вірних, заховався в одному селі. Кати дізналися про це і стали його шукати. Взявши двох невільників на муки, вони довідалися, в якому домі ховається єпископ. Побачивши катів, що наближалися, святий не втік, хоч міг це зробити. Він знав, що прийшла година, якої він так бажав і за ласку якої молився все життя. Напередодні уві сні він бачив, як під його головою горить подушка, і тоді сказав до вірних: “Я, згідно з Господньою волею, буду замучений у вогні”. 

Вийшовши назустріч воїнам, запросив їх до хати, нагодував обідом і попросив, щоб вони відпочили, а йому дозволили помолитися. Дві годині тривала та гаряча молитва, в якій святитель просив Бога за всіх вірних, за цілу Церкву, щоб зацвіла вона миром, щоб стала матір’ю для всіх поколінь і щоб усіх привела до найвищого, і єдиного, добра – до спасіння душ для неба і для Ісуса. 

А потім віддав себе в руки воїнів, які посадили його на осла і відвезли до Смирни. При в’їзді до міста його зустріли двоє вельмож, полководець Ірод і його батько Микита. Вони взяли св. Полікарпа на свій віз і стали його вмовляти, щоб бодай про чуже око зрікся Христа, бо інакше чекають його страшні муки. На це слуга Божий відповів: “Ніколи я цього не зроблю! Ані в’язниця, ані голод, ані муки, ані смерть не відлучать мене від Господа мого, Ісуса Христа!” 

Розлючені погани скинули святого Полікарпа з воза, і він вивихнув ногу, однак далі сам пішов аж до міста, де на майдані чекав на нього натовп поган і сам мучитель Квадрат. Той почав умовляти святого, щоб зрікся Христової віри, щоб пожалів свою старість і подумав про ті муки, які його чекають, і яких молоді не можуть знести, не те що старці. “Зречися Христа, лихослов Його!” – наказав мучитель. На це святий Полікарп сказав так: “Уже 86 років служу я Ісусові, і Він ніколи не зробив мені нічого злого, навпаки, наділяв мене своєю благодаттю усі дні мого життя. Як би я міг лихословити свого Сотворителя, Відкупителя і Господа? Як я можу зневажити мого Спасителя, мого Бога, найвищого Суддю, який злих карає, а добрих нагороджує?” 

А коли Квадрат продовжував намовляти його до відступства, то святий Полікарп сказав: “Мені здається, що ти не знаєш, хто я. Тож знай: я – християнин і величаюся тим, бо це моє найбільше щастя. А хочеш знати, що то значить бути християнином, я можу тобі сказати”. 

На це Квадрат відповів: “Ліпше скажи цілому народові”. Однак святий Полікарп вчинив, як каже Святе Письмо: “Не давайте священне собакам, ані не кидайте перел ваших перед свиньми, щоб не потоптали їх ногами” (Мт. 7, 6), – і сказав: “Я хотів тобі сказати, бо віра наша навчає нас шанувати владу – а народ цей не гідний чути моєї науки!” 

Не злякався він погроз, що його вкинуть до диких звірів: “Кидайте, – сказав, – вони допоможуть мені перейти від страждань до щасливого майбутнього”. А коли Квадрат лякав його вогнем, святий сказав: “Вогонь, яким ти мене лякаєш, триває лишень одну хвилю, однак є вогонь, призначений для злих, і він триває вічно! Чого ще чекаєш? Роби і закінчи те, що задумав!”
Підбурений натовп став домагатися смерти святого Полікарпа, і мучитель наказав кинути його у вогонь. Тоді, з радісною молитвою на устах, святий став знімати свій убогий верхній одяг і чоботи. А коли жиди і погани кричали, щоб прив’язати його до палі, він сказав: “Не бійтеся; Той, хто дасть мені силу витерпіти вогонь, дозволить у вогні і встояти”. Зі зв’язаними руками він став на багаття, підніс очі вгору і голосно молився: “Боже всемогутній! Дякую Тобі, що дозволив мені дожити до цього дня і цієї години, коли можу долучитися до тих, хто своєю кров’ю запечатав свідчення про Тебе і випити зі страждальної чаші Твого Сина, щоб стати учасником воскресіння і вічного блаженства. Іменем Ісуса, Іскупителя мого, я славлю, і величаю Тебе, Отче небесний, якому з Сином і Духом нехай буде слава, завжди нині і повсякчас і на віки вічні. Амінь!” 

Кати запалили багаття, та полум’я, обнявши дрова, утворило понад святим молільником немовби печеру і не торкалося його. Тоді розлючений натовп став кричати, щоб святого проштрикнути, і один з катів встромив залізо в його груди, та з рани потік цілий струмінь крови, котра погасила весь вогонь.
Християни хотіли забрати тіло мученика, однак жиди підмовили Квадрата, мабуть, і підплатили, щоб тіло спалити, бо інакше християни будуть почитати його як Бога. І тіло святого спалили у вогні. Християни, однак, забрали святі кості, про що самі написали в листі до вірних у Філадельфії: “Ми забрали кості, які для нас цінніші, ніж коштовні камені і золото, і поховали в чесному місці, а Бог дозволить нам збиратися якнайчисленніше для їх почитання”. 

Мучеництво святого Полікарпа відбулося 26 березня, у великодню суботу, після обіду. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

вівторок, 7 березня 2017 р.

07.03.2017р. Б. / Віднайдення чесних мощей святих мучеників у Євгенії; Преподобного Петра монаха й Атанасія

Віднайдення чесних мощей святих мучеників у Євгенії

Тропар, глac 4: Мученики Твої, Господи, * у страданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого. * Мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 8: Міцні стовпи віри, переможні мученики, за Христа прийнявши різноманіття мук і багато років утаєнні бувши, нині явились ви як багатство многоцінне і в церкву Божу достойно принесені руками архиєрея, роздаєте, тим, які просять, корисне їм, тому моліться за душі наші. 

За царя Теодосія Великого жив у Царгороді, в східній частині міста, царський достойник Євгеній, який у своїй посілості возвів церкву в честь Пресвятої Богородиці. Одне місце у тій церкві за часів імператора Аркадія (395-408) прославилося чудами: хворі, які на тому місці молилися, повертали собі здоров’я. Звернув на це увагу єпископ і, прийшовши з хресним ходом, наказав те місце розкопати. У розкопаній могилі було знайдено нетлінні мощі багатьох мучеників, котрі постраждали в різних часах. З їх мощей витікало благовонне миро. Серед здвигу народу і загального славословлення Господа мощі святих перенесли в церкву, де вони прославилися багатьма чудами. 

Пізніше один побожний муж, Миколай Каліграф, мав об’явлення, що серед тих мощей є тіла святого Андроніка, одного з 70 учнів Ісуса Христа, і його помічниці Юнії, пам’ять яких відзначаємо 17 травня.

__________
У той самий день
Житія преподобного Петра монаха й Атанасія

Обидва вони потерпіли за Христову віру в часи лукавого переслідувача християн імператора-іконоборця Лева Ісавра (717-741), який мучив усіх вірних, що почитали святі ікони, тобто віддавали через них честь тому, кого ті образи представляли. Про святого Петра не знаємо нічого, ані його роду, ані звідки походив, окрім того, що був він монахом, який задля Христа все покинув. Святий Атанасій, родом з Царгорода, походив з побожної і багатої родини, та все покинув і подався до Витинії, де поблизу міста Никомидії прийняв монаший постриг. Обидва ці мужі в часи переслідування вірних перенесли різні муки, страждали у в’язниці, а опісля їх засудили на вигнання, де провадили суворе монаше життя, безнастанно молилися Богу і в Бозі спочили. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

понеділок, 6 березня 2017 р.

06.03.2017р. Б. / Преподобного Тимотея, що був у Символах; Святого Євстахія, архиєпископа Антіохійського

Преподобного отця нашого Тимотея, що був у Символах

Тропар, глac 4: Боже отців наших, * що чиниш завжди з нами по Твоїй кротості, * не віддали милости Твоєї від нас, * але молитвами їх у мирі направ життя наше. 

Кондак, глас 4: Як зоря многосвітла, яка зі сходу возсіяла, озорив єси в серцях вірних чесноти чудес твоїх, чудоносче всеблаженний Тимотеє. 

Святий Тимотей (ім’я це означає – “почитатель Бога”) був монахом у монастирі, поблизу Олімпу, на місці, що звалося Символи. Оскільки в тому монастирі він був сподвижником святого Платона (його пам’ять вшановуємо 14 квітня), а обидва вони були учнями ігумена Теоктиста, то вірогідно, що святий Тимотей жив близько 750 р. Він постійно перебував у безнастанній молитві, постами умертвляв своє тіло, а найбільше дбав про чистоту серця і неоскверненість тіла і думок своїх, – так, що жодного разу не глянув на жінку. Впродовж довгих років перебував він на самоті в глибокій пустелі. Бог наділив його даром творити чуда. Помер, доживши глибокої старости.

__________
У той самий день
Святого отця нашого Євстахія, архиєпископа Антіохійського

Тропар, глac 4: Боже отців наших, * що чиниш завжди з нами по Твоїй кротості, * не віддали милости Твоєї від нас, * але молитвами їх у мирі направ життя наше. 

Кондак, глас 3: Єдиносущне Слово Отцю і Духові, проповідав ти, святителю Євстахію, і безумного Арія, який правильне навчання хулив, міцно жилами навчань твоїх зв’язав єси і божественних отців собор вияснивши, Тройці угодником явився єси, якій предстоячи, моли, щоб спаслися душі наші. 

Пам’ять великого подвижника і учителя почитає нині Церква. Святий Євстахій, родом з памфілійського міста Сиди, був єпископом Верії, в Сирії, а опісля архиєпископом Антіохії, і в такому статусі брав він участь у Соборі в Нікеї. Як вірний пастир святої Церкви, був він бичем Божим супроти аріян, яких послідовно викривав у своїх проповідях і посланнях. 

Однак найліпше його ревність змальовує святий Йоан Золотоустий: “Коли єресь аріянська, немов пошесть яка, напала на нас з Єгипту, той чуйний і уважний пастир відсував війну, що накочувалась; і як мудрий лікар, поки пошесть напала на його місто, збирав ліки й управляв безпечно Церквою, всіх скріплював, спонукав до чуйности й уваги… посилав до всіх, щоб вірних наставляти, скріплювати, і загородити ворогові Христової віри всі входи”. 

А коли святий Євстахій явно виступив проти тих єпископів, котрі трималися аріянської злоби, тоді змовилися проти нього Євсевій з Кесарії, Євсевій Никомидійський і лжеєпископ Теогній Нікейський. Вони скликали до Антіохії зборище своїх прихильників і тут оскаржили святого Євстахія у тяжкому гріху проти чистоти, підкупивши одну жінку, щоб вона за гроші фальшиво присягла. Після кривоприсяги грішниця зразу впала в тяжку слабість і зі страху призналася у своєму злочині, і невинність Євстахія засіяла, як сонце, ясно і чисто, але зборище диявольських слуг відсторонило його від престолу, а Костянтин Великий, впроваджений аріянами в блуд, відправив святого на вигнання до Тракії, потім до Ілирії і врешті-решт до Македонії, де в місті Филиппи, близько 345 р., святий ісповідник помер, до кінця витриваючи у Христовій вірі і в любові до свого Спасителя. Його мощі близько 480 р. перенесено до Антіохії. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

неділя, 5 березня 2017 р.

05.03.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.11,24–26;32–12,2:  «Маючи навколо себе таку велику хмару свідків… витривало біжімо до змагання, що призначене нам, вдивляючись пильно в Ісуса»

Через свою смерть і воскресення Бог подарував нам вічне життя. Ми про це чули, більшою чи меншою мірою це розуміємо, а навіть стараємось, що б осягнути це життям вічне, але бачимо, як нам нелегко це чинити. Навіть коли маємо намір жити свято, виконувати Заповіді Божі, то нам не завжди вдається цього досягти. 

Часто нас опановує знеохота, відчай, бажання припинити боротися. Чому? Бо ми дивимось на себе і бачимо свій негативний досвід невдач. Але Бог не дивиться на наші невдачі. Бог бачить нас тими, за кого Він віддав своє життя. Він певний того, що ми спроможні осягнути життя вічне. Тож ніколи, в будь-яких невдачах чи труднощах, чи в будь-яких падіннях, не знеохочуймось. А витривало ідімо вперед, ідімо до нашого спасення і життя вічного.

*** 
Йо.1,43-51:  «Ось справжній ізраїльтянин, що нема в ньому лукавства»

Чому ми в стосунках з іншими часто лукавимо? Не завжди тому, що ми дуже зіпсуті, а тому, що ми не є правдиві перед Богом. За що Господь похвалив Натанаїла? Саме за його простоту, щирість і відкритість. 

Пригадаймо, як Господь каже не бути літеплими – лише або гарячими, або холодними. Господь закликає нас до відваги – не боятися виражати те, що маємо в собі. Бог не очікує, щоб ми вдавали з себе когось, ким ми не є. Часто ми дуже хочемо подобатися іншим, щоб інші люди нас високо оцінили. Однак бачимо: корінням цього є лукавство, бо ми не є собою, не є такими, якими нас створив Бог. 

Сталість і незмінність є лише в Бозі, і що більше наближаємося до Нього, то більше самі стаємо подібні на свого Творця. Лише в Бозі, у Його правді ми самі можемо ставати сталими і виявляти цю правду про Господа. Пізнаючи правду в Бозі, ми самі починаємо жити нею. Стаючи учасниками істини в Бозі, ми самі випромінюємо істину, пізнаючи цілісного Бога, ми стаємо в усьому цілісні! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

05.03.2017р. Б. / НЕДІЛЯ ПРАВОСЛАВ’Я; Преподобного Лева, єпископа Катанського; Святого священномученика Садота і 128 інших; Святого Агатона, папи Римського

НЕДІЛЯ ПРАВОСЛАВ’Я

“Пречистому Твоєму образові поклоняємось Благий, просячи прощення наших провин, Христе Боже” (Тропар).

Перша неділя Великого посту зветься неділею Православ’я. Про яке православ’я тут йде мова? Слово “православ’я”, по-грецьки “ортодоксія”, означає істинну віру і правдиве почитання Господа Бога. Тож мова тут не про православ’я, яке ми сьогодні розуміємо як противагу Католицькій Церкві, але про православ’я, яке було спільне для цілої Христової Церкви аж до розколу Східної і Західної Церкви за патріярха Керуларія в XI сторіччі. Православ’я, яке святкує ця неділя, це православ’я вселенсько-католицьке, його визнавала ціла Христова Церква перших віків у боротьбі проти єресі іконоборства. Тому неділя Православ’я це торжество цілої Церкви, Східної і Західної, це радісне святкування остаточної перемоги над іконоборством й иншими єресями. 

Неділю Православ’я установив і наказав щорічно святкувати Собор у Константинополі 842 року. Мета цього свята — прилюдно й урочисто віддати честь і поклін святим іконам Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії і святих. Оскільки перше торжество православ’я, себто прилюдне почитання святих ікон після осуду іконоборства, відбулося в першу неділю посту 842 року, то ця неділя до сьогодні залишилася неділею почитання святих ікон, хоч це торжество не має нічого спільного з Великим постом. — Погляньмо дещо ближче на історію іконоборства та причини встановлення неділі Православ’я. 

Початок іконоборства

Визначна риса Східної Церкви — це давнє й особливе почитання святих ікон Ісуса Христа, Божої Матері, ангелів і святих. Святим іконам, подібно як і святим мощам, Христова Церква віддає великі почесті і пошану. Вона ставить їх у храмі для прилюдного почитання. Вона заохочує, щоб ми святі ікони почитали вдома та — у формі хрестиків чи медальйонів — носили на своїх грудях. 

Святі ікони зазнавали прилюдної і приватної почести у Східній Церкві аж до панування візантійського цісаря Лева III Ісаврія (717-741). Під впливом двох єпископів з Малої Азії він осудив почитання святих ікон і вважав його за ідолопоклонство. Свою боротьбу проти святих ікон почав від того, що наказав забрати ікону Ісуса Христа з брами його палати. А відтак у 730 році він видав цісарський декрет, яким заборонив почитання святих ікон у цілій державі. Цим декретом у Східній Церкві починається довга, завзята, болісна і кривава боротьба проти святих ікон, знана в Церкві під назвою іконоборства. Ця боротьба з невеликими перервами тривала понад сто літ і закінчилася світлим тріуюмфом почитання святих ікон. 

Цісарський декрет наказував святі ікони нищити, палити, а їхніх оборонців ув’язнювати, відправляти на заслання і навіть мучити. Патріярх Герман І (713-730) не хотів підписувати цісарський декрет проти ікон, за те цісар його усунув та призначив патріярхом послушного собі Анастасія (730-754). Римські папи, спочатку Григорій II (715-731), а потім Григорій III (731-741) пишуть до цісаря листи протесту і на своїх римських синодах осуджують боротьбу проти ікон. 

Цісар Костянтин V Копронім (741-775), син Лева III, завзято продовжував іконоборчу боротьбу свого батька й хотів, щоби почитання святих ікон Церква урядово осудила. З цією метою у 754 році він скликав єпископів до Константинополя на собор, який під його натиском заборонив почитання святих ікон. 

Осуд іконоборства

Дозвіл на почитання святих ікон приходить за цісаревої Ірини, яка 784 року усунула з уряду іконоборця-патріярха Павла, а на його місце наказала вибрати Тарасія (784-806). Він разом з цісаревою Іриною й Апостольською Столицею скликав у 787 р. собор до Нікеї. Цей собор відомий у Церкві як Сьомий Вселенський Собор. Пам’ять Отців цього собору наша Церква святкує в жовтні. 

Собор у Нікеї за основу до свого догматичного рішення щодо святих ікон бере науку святого Йоана Дамаскина (к. 675-749), великого богослова Східної Церкви. Собор виразно підкреслює різницю між почитанням — адорацією, по-грецьки — “латрія”, яке стосується тільки одного Господа Бога, і між почестю і пошаною, по-грецьки — “дулія”, яку віддаємо Богородиці, ангелам і святим. Собор навчає, що святі ікони це тільки видимі символи невидимих осіб, яким віддаємо почесть. Почитаючи святі ікони, ми не почитаємо паперу, полотна чи дерева, з яких зроблені святі ікони, тільки віддаємо честь тим особам, які на них зображені. Почитання святих ікон Собор ставить нарівні з почитанням святого Євангелія, хреста й мощей святих. 

Тріумф православ’я

З початком IX сторіччя за цісаря Лева V Вірменина (813-820) приходить нове переслідування святих ікон і воно триває аж до 842 року. У цьому році цісарева Теодора дозволяє почитати святі ікони й усуває іконоборчого патріярха Йоана VII, а на його місце ставить Методія І (842-846). Патріярх Методій І, що зазнав гонінь і мук за святі ікони, зараз скликає до Константинополя синод, який уже остаточно повертає почитання святих ікон. Цю кінцеву перемогу, знану як “тріумф православ’я”, наша Церква щорічно згадує у неділю Православ’я. 

До великих оборонців святих ікон належать патріярх Герман І, святий Йоан Дамаскин, святий Андрій Критський († 767), святий Теодор Студит (759-826) і патріярх Методій І. 

Патріярхові Методієві І приписують укладення Чину Православ’я, тобто прилюдного визнання святої віри, яке читають на Службі Божій у неділю Православ’я. Цей Чин Православ’я з часом зазнавав різних змін і додатків. Він прийшов і на наші рідні землі та відбувався в катедральних церквах. До нього входять визнання віри, прилюдне віддання почести іконам Ісуса Христа і Пресвятої Богородиці, подяка Богові за перемогу над єресями, молитви за живих і померлих та проголошення анатеми на єретиків. 

Дух богослуження неділі Православ’я — це дух радости, перемоги, тріюмфу та почести й пошани до святих ікон. “Сьогодні, вірні, радісно плещім руками, — сказано в каноні утрені у першій пісні, — і закличмо: “Які дивні діла Твої, Христе, і велика сила, що наше одномисліє і згоду встановив. Прийдіть, Богом просвічені, і святкуймо радісний день. Сьогодні небо й земля радіє, і ангельські чини та людей громади особливо празнують”. 

“Нині всім засяяло світло благочестя, — співаємо на стихирах великої вечірні, — прогоняючи обман нечестя, наче хмару, і просвічуючи серця вірних. Прийдіть усі православні, припадімо благочестиво з поклоном до чесних Христових ікон”. 

А на утрені на хвалитних стихирах співаємо: “Днесь настав радісний день і повний утіхи, бо блищить ясність найправдивіших догматів, і сяє Христова Церква, прикрашена нині відновленням святих ікон і сяйвом образів, і Богові миле одномисліє вірних”. 

У восьмій пісні канона утрені читаємо: “Зберігаючи прадідні закони Церкви, пишемо образи Христові і Його святих та цілуємо їх устами, серцем і бажанням, взиваючи: “Благословіть усі діла Господні Господа”. 

о. Юліян Катрій, ЧСВВ. “Пізнай свій обряд” 

__________
У той самий день
Преподобного отця нашого Лева, єпископа Катанського

Тропар, гл. 4: Правилом віри і образом лагідности,* учителем повздержности явила Тебе Твоєму стаду всіх речей істина.* Ради цього придбав Ти смиренням високе, убогістю – багате,* отче, священноначальнику Леве.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 4: Світильником превеликим церква тобою втішається, всеблаженний, ясніше від сонця сіяючим. Її, як приснопам’ятний, молитвами твоїми збережи непереможною, блаженний, і незаплямлену жодними єресями. 

Святий був родом з околиць Равени, поблизу Риму. Посвятившись цілковито служінню Богові, став він єпископом міста Катани, в Сицилії (в тому місті спочили мощі святої дівомучениці Агафії). Владика був справжнім отцем для бідних і сиріт, він відзначався незвичайною святістю життя, тяжкими постами і духом молитви, так, що Бог наділив його силою творити чуда. Оповідають, що він здолав одного чародія на ім’я Іліодор, відступника від віри, який, з допомогою диявола, чинив різні пакості. Хоч цісарський суд кілька разів виносив йому смертний вирок, та завдяки своїм чародійським штучкам він завжди якось викручувався. Коли під час богослуження в церкві Іліодор став чарувати, то святий Лев зв’язав його своїм омофором, вивів на середину міста, наказав запалити великий вогонь, сам став з чародієм посеред полум’я і не відпускав Іліодора доти, доки той не згорів геть-чисто, а святий вийшов з вогню цілком неушкоджений. Сталося це 780 р. За молитвами святого Лева сліпі повертали свій зір, біснуваті звільнялися від злого духа, а поганські ідоли падали від одного лиш його слова. Після смерти святого, а помер він у глибокій старості, чуда не припинялися і при його мощах. Тіло його поховали у церкві святої Лукії, яку він побудував, а з мощей святого стало витікати благовонне цілюще миро. 

__________
У той самий день
Святого священномученика Садота і з ним ста двадцятьох вісьмох

Святий Садот (ім’я це означає – “приятель царя”) був єпископом міст Селевкії і Ктисофона в Персії, а владичий престол обійняв він після святого Симеона (пам’ять його вшановуємо 17 квітня). Коли почалося страшне переслідування християн за короля-кровопивці Сапора, святий Садот уві сні побачив драбину, що сягала аж до неба. На самому вершку її стояв святий Симеон і сказав до нього: “Ходи до мене, Садоте, не бійся, я вчора сюди вийшов, а ти вийди нині!” 

Так святий Садот дізнався, що його чекає мученицька смерть, бо й святий Симеон був замучений за Христову віру. І видіння сповнилося, невдовзі мучитель Сапор наказав схопити святого Садота та ще 128 християн, серед них 9 дівиць, що були посвячені Богові. П’ять місяців страждали вони заковані у в’язниці і молили Господа, щоб сподобив їх достойно потерпіти за святу віру. А коли вмовляння зректися Христової віри і поклонитися сонцю, яке перси мали за божка, не допомогли, то всіх їх мучитель засудив на смерть. Вони радо прийняли цей вирок, гаряче дякували за це Господеві і молитвою скріплювали свою віру. А потім всі нахилили свої голови під мечі катів. Святого Садота завели на місце, що звалося Витлапат, і там упала його голова від удару меча, а душа піднеслась перед престол Христа і Спаса нашого.

__________
У той самий день
Святого Агатона, папи Римського

Народився святий у багатій римській родині. Після смерти батьків за один день він роздав усі свої статки бідним, а сам вступив до монастиря. Побожне, посвячене молитві і покаянню його життя дивувало всіх, і Бог вибрав його, щоби засів на престолі святого Петра (678-681). Коли у 680 р. було скликано до Царгорода Шостий Вселенський собор, преподобний Агатон вислав на нього трьох своїх леґатів і кількох єпископів, а також передав послання, в якому рішуче виступає проти всякої єресі, так, що Отці Собору говорили: “Петро говорить через Агатона, як перед тим говорив через Лева!” Рішення Шостого Вселенського собору підтвердив, однак, уже спадкоємець святого Агатона, папа Лев ІІ (682-683), бо поки посланці святого Агатона повернулися до Риму, святий папа вже помер. Мощі святого Агатона прославилися численними чудами. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР