ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 14 січня 2017 р.

14.01.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над святом Обрізання Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

Обрізання Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

Ісуса Христа, згідно зі звичаями і традиціями закону Мойсея, приносять до обрізання на восьмий день. Здавалося б, Бог, Ісус Христос – і приймає людські приписи, закони. Цим самим Спаситель хоче підкреслити дуже важливу річ: наскільки важливо шанувати порядки, які маємо в Церкві, які маємо в суспільстві. Погляньмо, як часто ми нехтуємо багатьма речами. До дуже багатьох речей, ситуацій, маємо свої підходи, своє розуміння того, як би мало бути, як треба чинити. Так, закон існує, але для когось; правила існують, але для когось; постанови існують, але для когось. Ми дуже часто самі стаємо критерієм закону чи правди. А це дуже небезпечно! Ця подія вчить нас поваги до того, що є в Церкві, поваги до традицій у Церкві, поваги до того, що маємо в Переданні Церкви. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

14.01.2017р. Б. / Обрізання Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа; Cвятого отця нашого Василія Великого, архиепископа Кесарії Кападокійської

Обрізання Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

Тропар, гл. 1: На престолі вогневиднім у вишніх сидиш з Отцем безначальним* і божественним Твоїм Духом.* Благоізволив Ти родитися на землі з Дівиці, що не знала мужа* – Твоєї матері, Ісусе.* Того ради й обрізання довершено на Тобі, людині восьмиденній.* Слава преблагому Твоєму задумові,* слава промислові Твоєму,* слава низходженню Твоєму,* єдиний Чоловіколюбче. 

Кондак, гл. 3: Всіх Господь обрізання терпить* і людські прогрішення як благий обрізує,* дає спасення світові;* і радується в вишніх і Творця єрарх,* і світлоносний, і божественний таїнник Христовий – Василій. 

Як сповнились вісім день, коли мали обрізати хлоп’ятко, назвали Його Ісус – ім’я, що надав був ангел, перше, ніж Він почався в лоні” (Лк. 2, 21). Господь Бог наказав робити обрізання як обов’язок, котрий “буде знаком союзу між мною й вами” (Бут. 17, 11). 

Наказ той дав Господь Бог Авраамові, і Мойсееві наказав (див. Лев. 12, 3), щоб ізраїльський народ зберігав закон обрізання, — закон, що був образом і провіщенням нашого хрещення. 

А зі слів святого євангелиста бачимо, що Ісус Христос підкорився законові. Бо ж сам Спаситель так каже: “Не думайте, що я прийшов усунути закон чи пророків: я прийшов їх не усунути, а доповнити” (Мт. 5, 17). І доповнив Він закон той, коли, замість обрізання, встановив таїнство хрещення, коли водою і Духом очистив нас від усякої нечистоти і доповненим та досконалим новим завітом з’єднав нас із небесами.
При обрізанні надано святому Дитяті ім’я Ісус. Коли бо архангел Гавриїл благовістив Пречистій Діві воплочення Сина Божого, тоді сказав: “...й вродиш сина й даси Йому ім’я Ісус” (Лк. 1, 31). А коли згодом святому Йосифу явився у сні ангел, він так само сказав йому, що Пречиста Діва “породить сина, і ти даси Йому ім’я Ісус” (Мт. 1, 21). 

А коли хто вимовить те Ім’я “Ісус”, то радується ціле небо, радується вселенна, і дрижить усе пекло, бо Ім’я це носить Той, хто прийняв на себе закон; “Він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж – хресної. Тому і Бог Його вивищив і дав Йому ім’я, що понад усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця” (Флп. 2, 8-12). 

І не людському слову висловити цю святість, славу і силу того Імени. В Ім’я те апостоли чуда творили. “В ім’я Ісуса Христа Назарянина, встань і ходи!” (Ді. 3, 6), – сказав святий Петро кривому, і той встав і хвалив Господа. І чого лиш попросимо в Ім’я це, то отримаємо, бо ж сам Спаситель сказав: “Істинно, істинно кажу вам: Чого б ви тільки попросили в Отця, Він дасть вам у моє ім’я” (Йо. 16, 23). І благо тим, які взивають Ім’я Ісуса, бо “Ім’ям моїм виганятимуть бісів” (Мр. 16 17), а “коли взиваємо Ім’я Ісус, то Спаситель разом з нами поборює сатану, тому утікають вороги, коли чують Ім’я Ісус” (св. Юстин), а “дияволи дрижать, коли чують Ім’я те” (св. Григорій Богослов). В годину смерти Ім’я Ісус є нашою обороною і запорукою спасіння, тому-то святий первомученик Стефан, каменований, вголос взивав: “Господи Ісусе, прийми дух мій!” (Ді. 7, 59), бо знав те, що і нам знати треба: “...імени немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися” (Ді. 4, 12). І всяка радість, всяка надія міститься в Імені тім. “Ім’я Ісус є медом уст моїх, милозвучним відгомоном мого вуха і радістю мого серця” (св. Вернард). 

Тому святий апостол Павло заповідає вірним: “І все, що б ви тільки говорили й робили, – все чиніть в ім’я Господа Ісуса, дякуючи Богові Отцеві через нього” (Кол. 3, 17). А коли нависне над нами хмара горя і лихоліття, коли потечуть сльози з очей наших, а біль стисне груди, тоді згадаймо слова пророка: “І клич до мене за лихої години, я визволю тебе, і ти мене прославиш!” (Пс. 50(49), 15). І взиваймо Ім’я Ісус, як взивав його святий мученик і єпископ Антіохії Ігнатій (пам’ять його відзначаємо 20 грудня), який перед своєю мученицькою смертю сказав так: “Ім’я те не може уступити з уст моїх, воно не може бути усунене з мого серця”.
Нехай буде слава, честь і поклоніння Христу Ісусу, “у Ньому ви були й обрізані обрізанням нерукотворним, коли ви з себе скинули це смертне тіло, – обрізанням Христовим. Поховані з Ним у хрещенні, з ним ви разом також воскресли, вірою в силу Бога, який воскресив Його з мертвих” (Кол. 2, 11-12). Нехай буде честь Імені Ісусовому, і світ цілий нехай Його славить і величає і нехай спасеться Ім’ям тим кожен, хто з вірою взиває: “Ісусе, Сину Божий, помилуй нас!” Сьогодні також відзначаємо початок нового календарного року. Починаймо рік цей з Богом і з вірою в краще майбутнє.

Ми ж пам’ятаймо про те, що рік іде за роком; час летить стрілою і хтозна, чи дочекаємося наступного нового року. Летимо, як камінь, пущений згори, і зупинимося аж у вічності. Знаємо, яке наше життя, мабуть, не зовсім святе, але не знаємо того, що перед нами і що нас жде. 

Благослови, о Господи, вінець року нового, а ми починаймо нове життя, життя віри і добрих діл, на пожиток душ наших і на славу Імени Господа нашого Ісуса Христа. 

__________
У той самий день
Cвятого отця нашого Василія Великого, архиепископа Кесарії Кападокійської

Тропар, гл. 1: На всю землю вийшло вістування Твоє,* прийняла бо вона слово Твоє, що ним боголіпно навчив Ти;* природу того, що існує, пояснив Ти,* звичаї людські прикрасив Ти* – царське священство, отче преподобний Василіє.* Моли Христа Бога* за спасення душ наших. 

Кондак, гл. 4: Явився єси основою непохитною Церкви,* подаючи всім людям владицтво неукрадне,* запечатавши твоїми веліннями,* небоявленний Василіє преподобний. 

У Малій Азії, в провінції, що звалася Кападокія, в головнім її місті Кесарії, проживала багата, благочестива і всіма християнськими чеснотами сяюча родина, на котрій спочивала велика ласка небесна. Голова тієї родини звався Василій і був він славним адвокатом. Жінка його звалася Емілія. Поблагословив їх Господь Бог діточками, бо мали вони п’ять дочок, з яких найстарша звалася Макрина і яка посвятила життя своє на службу Господа Бога, жила і померла в монастирі, який вона заснувала разом зі своєю матір’ю. Церква свята зачисляє її до лику святих дівиць і пам’ять її відзначаємо 19 липня. Чотири інші дочки вийшли заміж. Крім доньок мали вони ще чотирьох синів, а найстарший з них був Василій. Саме його святе життя ми тут описуємо. Другий син Навкратій посвятився життю пустельному і помер молодим, Григорій, третій син, став згодом єпископом в Нисі, а наймолодший Петро став єпископом у Севастії. Обидва вони зачислені до лику святих й угодників Божих. Святий Василій народився близько 330 року в Кесарії. Дитям був слабосильним і лишень гаряча молитва родичів спасла його від смерти, бо, за переданням, сам Ісус Христос явився батькові і сказав: “Іди, син твій здоровий є!” Дитячі літа Василій провів у селі Аннесос, коло Новокесарії, в домі своєї бабусі, матері отця, святої Макрини. Була то жінка надзвичайного благочестя, учениця святого Григорія Чу-дотворця. Разом зі своїм чоловіком, імени якого, на жаль, не знаємо, потерпіла вона багато за святу віру; сім літ скиталися вони обоє у вигнанні і ховалися по лісах. 

Тут, під проводом цієї святої жінки, і зростав святий Василій. Згодом батько узяв його до себе й почав учити всякої мудрости; послав до школи в Кесарію, а опісля до Царгорода. А дитина та була повна Святого Духа, бо мудрістю перевищила невдовзі всіх своїх учителів. Та ще більше дивувала всіх невинністю свого життя. З Царгорода поїхав святий Василій до міста Атен, де були високі і славні школи, мудрі вчителі, натомість життя було безбожне, повне поганських блудів і розпусти. Тут познайомився святий Василій і подружився зі святим Григорієм Назіянзином, і обидва вони провадили життя святе, невинне і Боже, даючи всім приклад правдиво християнської дружби. От, що пише про ту дружбу св. Григорій: “Все у нас було спільне, ми разом мешкали, разом училися, і одна лишень душа оживляла два тіла; нашою метою і стремлінням була винятково – чеснота; закон Божий був нашим провідником. Ми не приставали з ніким, хто відзначався б легкою поведінкою, бо знали, що легше самому впасти в блуд, як навернути кого до чесноти. Ми знали лишень дві дороги, одну до церкви і святих її учителів, і другу, на котру ми менше зважали, до шкіл публічних і до учителів мудрости світової; дороги, що вели до забав, театрів, бенкетів і веселощів, полишали ми іншим. Найбільшим нашим змаганням і найбільшою славою було не лишень зватися християнами, але й на ділі бути ними!” 

В Атенах осягнув святий Василій такого рівня мудрости, що слава молодого вченого рознеслася по цілій Греції й усіх дивувала. Та найбільше мудрости набрав Василій зі Святого Письма, над яким упродовж усього життя, з дитинства аж до смерти, просиджував він кожного дня довгі години. Тут, в Атенах, обидва юнаки наважилися покинути світ і віддатися цілковито службі Богові і життю пустельному. Святий Василій покинув Атени близько 355 року і повернувся до Кесарії, де став адвокатом і учителем красномовносте. Та вже невдовзі, за намовою своєї сестри святої Макрини, кидає публічне життя, значну частину маєтку роздає убогим, а сам вирушає в подорож до Сирії, Месопотамії, Єгипту і Палестини, щоб придивитися до життя великих самітників – пустинножителів. На велике своє здивування, знайшов він тут людей, які побороли в собі всі тілесні похоті; в постах, у молитві, в голоді і холоді провадили життя, цілком не дбали про тіло, а жили для майбутнього життя вічного. І загорілося серце Василія великою спрагою посвятитися такому життю. Повернувшись до дому, він іде до Понту і тут, у пустелі, служить Богу, і служить так, як то сам учив опісля інших монахів: “Завданням і метою монаха є наслідувати ангелів; уже з самого досвітку він повинен бути зайнятий молитвою і славослов’ям Сотворителя”. У пустелі святий Василій жив у великій убогості, мав одну лишень одежу і один плащ, споживав лиш присолений хліб і корінці, а спочивав на голій землі. Таке життя, хоч і суворе, дуже припало йому до вподоби і тут він рад був залишитися до смерти. “Бог відкрив мені житло за бажанням мого серця, – пише він до святого Григорія. – Мені пощастило знайти те, про що ми обидва не. раз думали. Тут висока гора, покрита густим лісом, зрошена з опівночі дзюркотливими потоками. У підніжжі гори долина, оточена з усіх сторін лісом. З одного її боку водоспад ріки, а з другого – непрохідна гора заступає дорогу”. 

Тут спіткала його велика радість, бо ось прибув до нього найщиріший його приятель, святий Григорій. І знову почалося святе життя, що проминало в молитві, пості, читанні Святого Письма. Вони умертвляли своє тіло тяжкою працею, рубанням дров, ношенням каміння, садінням і підливанням щеп. їх помешканням була проста солом’яна хата, без дверей, з дірявою стріхою. А однак, як пише святий Григорій, кожного дня приходили люди, котрі дивувалися з життя святого Василія і, бажаючи посвятитися монашому життю, просили його, щоб вказав їм дорогу до досконалости. Святий Василій написав для них монаше правило, котре прийняли всі монахи Сходу і котре зобов’язує донині. За тим правилом монахи повинні жити далеко від світу, в молитві, читанні книг святих, у відправлянні церковного правила, в найбільшім смиренні, в пості, умертвленні тіла, в труді рук своїх, бо лінивство і розкішне життя – найкоротша дорога до пекла. Чистота, убожество і послух – то дорога до монашої досконалости. В потребі, коли Христова Церква мусить боротися з єресями і блудами, монахи повинні безстрашно боронити святу віру і з відлюдних монастирів іти до народу, й учити його правди. Світські справи не мають їх обходити. Такими, згідно з наукою святого Василія, мають бути монахи. 

Учнів, які гуртувалися навколо нього, він навчав так: “Плекайте чистоту душі і тіла, все, що говорите, говоріть уважно й розсудливо, не вживайте хмільних напоїв, старших почитайте, мудріших слухайте, а рівних собі любіть. Мало говоріть, а більше прислухайтеся. Будьте сором’язливі та дбайте про честь християнську!” А коли учнів збиралося щораз більше, то св. Василій збудував у Понті, коло ріки Ірис (неподалік від села, де виховувався у своєї бабусі), для них монастир. На другому боці річки був монастир жіночий, з церквою, присвяченою пам’яті Сорока мучеників, що його побудували і проживали в ньому його мати (тоді вже вдовиця) Емілія і сестра Макрина. Монахи, за прикладом святого Василія, умертвляли своє тіло і жили у великій строгості. “Одні, – як пише святий Григорій, – накладали на себе тяжкі залізні пута, інші підмішували в страву попіл, а деякі впродовж 40 днів і ночей на холоді і снігу стоять як дерева, підносячись серцем понад землею”, а сам “святий Василій був без жени, без маєтку, без тіла і майже без крови, дуже блідий; не потребував він вогню, крім сонячного світла, і не ховався від найсильніших морозів”. 

Однак прийшов час, коли Господь Бог покликав обох святих слуг своїх, щоби йшли боронити Церкву святу. Наставником монастиря залишився брат святого Василія, святий Петро, а Василій йде до Кесарії, де помер єпископ Діяній, а на його місце вибрано владикою Євсевія, котрий повелів святому Василію прийняти достоїнство священика, і сам його рукоположив. А треба знати, що святий Василій уважав себе недостойним того святого звання, і тому він, як і приятель його, святий Григорій, уникав цієї почести. Був то час, коли Церква Христова багато терпіла від аріянської єресі, котра заперечувала правдивість божества Ісуса Христа. Найбільші вельможі, сам імператор Валент і, на жаль, багато єпископів трималися тієї єресі, а її прихильники в Кесарії постаралися про те, щоби порізнити єпископа Євсевія зі святим Василієм, який, дізнавшись про це, повернувся на пустелю до свого монастиря. Та єпископ невдовзі побачив, що не має нікого, хто зміг би належно боронити святу віру від єретиків, так, як це робив святий Василій, і покликав його знову. Відтоді Василій був його правою рукою, а для Церкви святої в Кесарії правдивим світилом. Його запальні проповіді навертали найбільших грішників, єретики покидали блуди, бідні, слабкі і нещасні сироти і вдовиці бачили в ньому батька й опікуна. Слава його святости ширилася далеко-далеко, тоді як сам харчувався нужденною їжею. Ось що він писав: “Маю тільки те, що конечне, майстерність кухарська у мене занедбана і ніж мій не знає м’яса”. 

Помер єпископ Євсевій, і тоді то, за порадою Григорія, єпископа Назіянзина, єпископи і народ обрали владикою Кесарії і екзархом (у ті часи – архиєпископом) Кападокії і Понту святого Василія. Будучи єпископом, він жодною мірою не змінив звичного трибу свого життя; хіба що голос його науки залунав широко, і він був найліпшим пастирем свого стада. Він проповідував двічі на день, особливо зранку, для людей, котрі йшли до праці. Святий Василій залишив нам опис того, як побожно жили його вірні: “Народ встає зі сну вночі і з вранішньою зорею іде до церкви. Тут, в жалю, в покаянні, проливаючи багато сліз, ісповідається Господеві. Після утренньої молитви всі співають на два хори псалми, в середу, п’ятницю, суботу, неділю і в навечір’я нам’яти кожного мученика всі приступають до святих тайн”. 

І не лишень в Кесарії навчав він, бо ж його владі підлягало до 50 єпископів. Тож, дбаючи про своє стадо, він пише листи та послання і сам багато мандрує, навчає, приводить до Бога, єретиків навертає, вірних укріпляє, множить славу Божу, зміцнює святу Церкву і віру. 

Тимчасом імператор Валент, почувши про святість і незвичайну мудрість святого Василія, вибрався сам до Кесарії, щоб його схилити до того, аби святитель Божий не виступав проти аріян. Наперед він вислав свого старосту Модеста, і той став намовляти святого Василія до злого, обіцяв царську ласку, а в кінці став йому погрожувати. А на це все святитель Божий відповів йому так: “Маєтку не відбереш від того, який нічого не має, окрім кількох книжок і подертої одежі. У в’язниці я буду щасливіший від князів у царській палаті. Вигнання не боюся, бо вся земля є Божа, і земля ця для мене є місцем вигнання, бо вітчизна моя – небо. Муки не лякають мене, а смерть буде для мене найбільшою ласкою і Щастям, бо дозволить мені оглядати Бога, в якому єдиному моє бажання і мета мого життя”. Імператор Валент не смів виступити проти святого Василія, тим більше, що той уздоровив його вмираючого сина Галата – за умови, що хлопець буде вихований у правдивий вірі. Однак імператор піддався намовам аріян і наказав охрестити хлопця за їхнім єретичним обрядом – і дитина невдовзі померла.. Знову ж таки, за намовою аріян імператор хотів підписати декрет, в якому засуджував святого Василія на вигнання, але, підписуючи його, зламав три пера, рука йому стала страшно трястися і наляканий Валент подер засуд, а святого Василія лишив у спокої, ще й подарував йому велику суму грошей, котрі дуже придалися, бо святитель саме будував великий шпиталь для прокажених, у якому згодом сам прислуговував тяжко хворим, не боячись зарази. А коли староста Модест тяжко занедужав, то покликав він святого Василія, навернувся і, за молитвами святого, одужав. Він до смерти залишався йому вдячний і слухняний у питаннях віри і Церкви. 

Багато довелося святому Василію потерпіти за віру Христову. Множилися єресі і блуди, а сам святий писав, що “бідує і втомлена частими нападами Церква, хитається як корабель серед моря, навчання отців погорджують, апостольські передання забувають, пастирів проганяють, хижі вовки у Церкву вдираються, храми без пастирів лишаються, а пустелі наповнюються плачучими”. Та посеред цього він поборює єресь, святить нових єпископів, зокрема і св. Григорія, заступається перед цісарем за переслідуваних монахів і пустинно жителів, будує церкви, спілкується з єпископами Західної Церкви, зокрема зі св. Амвросієм, а також, за ласкою Всемогутнього Бога, творить чуда, вириває нещасні душі з рук диявола, пише книги і послання в обороні Христової віри і “не було єресі, котра б його письмами не була спалена, як колись Содома вогнем з неба спадаючим”. 

В Нікеї аріяни відібрали у правовірних християн церкву, і святий Василій поїхав до Царгорода з клопотанням про ту церкву до самого імператора, який наказав йому розсудити справу. Прибув святий Василій до Нікеї і наказав церкву замкнути і опечатати, ще й сторожу поставити. І сказав, щоб аріяни і правовірні молилися впродовж трьох днів і ночей, і на чиї молитви Бог чудесно відчинить церковні двері, тим буде належати церква. Не вислухав Бог молитов єретиків, а тоді святий архиєпископ у велелюдному хресному ході став перед церквою і, велівши всім молитися, тричі осінив запечатані двері хресним знаменням – і ось печаті впали самі собою, відчинилися двері і весь народ, благословляючи Господа, ввійшов у Його святиню. 

“Для одних, – пише святий Григорій, – Василій був стіною і заборолом, для інших – молотом, що розбиває камінь, і вогнем в терню”. Бо слово його проповідей було як блискавка, безпощадне до грішників, “Василій спізнав усі глибини духа, і в глибинах тих знайшов він усе потрібне, щоб облагородити звичаї, навчати найвищих правд, відривати від справ земних, а підносити до справ духовних”. І в подвигах своїх не втомлювався ні на хвилину, хоч сам мав дуже слабке здоров’я, яке ставало чимраз слабіпим, особливо після смерти його матері, яку святий Василій дуже любив і смерть якої його дуже вразила.. “Одну-єдину втіху, – пише він, – яку я мав у житті, за гріхи мої віднято у мене в тій хвилі, коли померла моя матір. Не смійтеся з мене, що в такому віці жаліюся на своє сирітство, і простіть мені, що не можу перенести розлуки з такою душею, рівних якій щодо достоїнства серед тих, що оточують мене, не бачу. Тому-то повернулися до мене мої хвороби, і знову лежу я зовсім слабкий, без сил, і чекаю неминучого кінця життя свого”.

Та ледве змігши звестися з ліжка, як зразу ж спішив до праці задля добра своєї пастви. В годину, коли, за допустом Божим, прийшов голод, він ділився з бідними останнім кусником хліба і нещадно таврував тих, що байдуже дивилися на нужду бідних, “Якої кари гідний той, – пише він, — хто байдуже проходить повз слабкого і голодного? 

Чи можна бути більше жорстоким? 

Чи не заслужив такий чоловік, щоб його зарахувати до диких звірів, назвати злодієм і чоловіковбивцею? Хто може полегшити нужду інших, а не робить цього, того справедливо можна порівняти з убивцею”. 

При тому він не втомлювався збагачувати Церкву своїми письмами, бо єресь аріянська непокоїла цілу Церкву і, за словами святого Василія, “догмати (непорушні правди і основи Христової віри) потоптані, устави Церкви порушені, мало є людей, котрі б розумно пасли стадо Христове”. Тож треба було великої праці, щоб скалою стояти посеред тієї повені злого. І, як читали, ані просьби, ані погрози, ані обіцянки царської ласки не могли його зігнути. А коли Модест, царській посланець, здивований сміливим словом святого Василія, сказав до нього: “Ніколи і ніхто не промовляв до мене так гостро”, – то святий Василій відповів йому: “Бо, видно, що ніколи не натрапляв ти на єпископа!”
Письма святого Василія Великого – це неоцінена скарбниця глибокої мудрости. І тому, як сказав у похвальній бесіді святий Амфілохій, єпископ Іконії (пам’ять його вшановуємо 23 листопада), Василій, високий і величавий стовп Церкви Божої, світило богослов’я, красота єрархії, палкий благовісник, він, що навчав усіх людей страху Божого, — він для християн завжди був і буде спасительним учителем”. Святий Василій уклав, за натхненням Святого Духа, Божественну літургію, тобто Службу Божу, яку називаємо Літургією святого Василія Великого і яку у нас служать десять разів у році, зокрема 1 січня, в день пам’яти святого Василія, в п’ять неділь Великого посту, в Страсні четвер і суботу та в навечір’я Різдва і Богоявлення. 

А Господь Бог благословив труди святого Василія, котрий, з Божою поміччю, зробив нечувано багато для бідних і покинутих дітей своєї отари. Притулки для бідних і шпиталі для хворих, що він побудував, утворили наче друге місто, котре багато віків по смерти святого Василія звалося “Василіядою”. От, що пише про це святий Григорій: “В Кесарії тепер уже не бачимо перед собою тривожного видовища, не лежать перед нами люди, що вже за життя є трупами, бо певна частина членів тіла у них відмерла, їх не гонять уже з міст, торгів, домів, із близької родини. їх не виставляють в громадських місцях, де вони викликали не так милосердя, як огиду, коли співали свої пісні, якщо у кого був ще голос. Василій навчив нас, щоб ми, як люди, не бридилися людей і нелюдським своїм оглядом страждальців не безчестили Христа, єдиного Господа для всіх, але щоб через нещастя ближніх здобували собі спасіння і, виявляючи милосердя до цих нещасних, ставали гідними Божого милосердя. І той то св. Василій, муж повний слави, не гидував навіть цілувати рани прокажених; він обнімав хворих як братів, щоб пошанувати їх страждання”. 

Та, з іншого боку, багато, дуже багато допустів Божих довелося йому перенести. У вигнанні страждав його щирий приятель, святий Євсевій, єпископ Самосатський (пам’ять його відзначаємо 22 червня); на вигнання засуджено, через злобу аріян, його рідного брата, святого Григорія з Ниси. Помер один з найбільших подвижників і його приятелів, стовп, утвердження і світоч Церкви, святий Атанасій Олександрійський (пам’ять його відзначаємо 18 січня) і святий Григорій, батько святого Григорія Богослова. Вразливий святий Василій важко пережив усі ті нещастя; Богу жертвував біль свій і жив далі задля Божої слави. 

Та прийшов час, коли Господь Бог покликав слугу свого до себе. Навіть на смертному ложі навернув він лікаря, Йосифа жида, і, чудом зібравши сили, зайшов до церкви й охрестив його з цілою родиною. А потім благословив усіх і помер зі словами: “Господи, в руки Твої віддаю дух мій!” Заплакав весь народ, тисячі тиснулися до св. тіла. Сталося це 1 січня 379 р. Плач у часі похорону, як пише святий Григорій, заглушував співи псалмів, а тіснота була така, що багато осіб задушилося. Свята Церква назвала його “Великим” і учителем, монашество називає його і звати буде навіки отцем і засновником Чину святого Василія Великого, І справді, був він “Ве-ликим” любов’ю, вірою, стражданнями, наукою. “Ти є оком вселенної, — говорив про нього святий Григорій Богослов, – ти – звучна труба і голос, ти – палата учености. Одна весна в році, одне сонце між звіздами, одне небо обіймає собою все, один голос понад усі – і це (якщо я спосібний судити про такі речі і якщо не обманює мене любов, чого не думаю) твій є голос”. “Воістинну великий ти єси, Василію, і воістину Дух Божий говорить через тебе!” – сказав святий Єфрем Сирин (пам’ять його відзначаємо 28 січня), коли чув проповідь Василія Великого.

“Вшануймо ж тепер пам’ять його, правдивого отця, який породив нас Євангелієм у Христі Ісусі і своєю наукою преобразив нас у милих Богу дітей”, – так говорив про Василія Великого святий Амфілохій, так плакав по ньому цілий Схід. В руський землі пам’ять святого Василія з перших століть прийняття християнства була свята і високо шанована. Князь Володимир у святому хрещенні взяв ім’я Василія, він побудував у Корсуні і в Києві храми під покровом цього великого святого. Ім’я Василій – означає “королівський, піднесений”.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

пʼятниця, 13 січня 2017 р.

13.01.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.11,8; 11–16:  «Бог не соромиться зватися їхнім Богом»

В дуже багатьох життєвих обставинах не маємо відваги засвідчити, що ми є християнами, що ми віруємо в Бога. Як у багатьох різних ситуаціях ми не свідчимо своїм життям про Ісуса Христа. 

Бог зі свого боку, які б ми не були, як би ми не жили, що б не чинили, не перестає називатись нашим Богом і вважати нас за своїх дітей. І навіть тоді, коли ми Його посоромились чи вчинили гріх, коли приходимо до нашого Бога, Він знову визнає нас, Він залишається нашим Богом, попри те, як і що ми чинили. Бог є нашим Богом повсякчас, а чи ми повсякчас є Його дітьми?

***
Мр.9,33-41:  «Сперечалися були дорогою, хто більший»

Так, як учні сперечалися, хто з них більший, так і кожен з нас хоче відстояти серед інших право бути важливим, тим, думку якого враховують. Нам дуже боляче й прикро, коли нас не зауважують. Дуже часто хочемо бути кимось, бо знаємо, що у світі на людей, які займають посади, – у світі людському, навіть церковному – інші люди зважають. Саме тому ми хочемо, щоб нас зауважували й на нас зважали. 

Чому Господь ставить нам за приклад дітей? Бо дитина завжди є сама собою. Дитина не має в собі фальші й тому дуже легко вловлює фальш у дорослих. А дорослі інколи так звикли фальшувати одні перед одними, що вже сприймають це за норму. Тож коли Господь каже, щоб ми були як діти, Він закликає нас жити в правді про світ і про себе. Якщо маємо в собі якісь «плюси» – дякуймо за це, якщо маємо «мінуси» – просімо в Бога сили їх виправити на «плюси». Якщо чогось у житті досягнули – приймаймо це з миром, якщо ж, на наш погляд, ми нічого не маємо – також приймаймо це як допущене Богом. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

13.01.2017р. Б. / Преподобної матері нашої Меланії Римлянки

Преподобної матері нашої Меланії Римлянки

Тропар, гл. 8: Дівицтва чистоту полюбившиі обручника словами благими упімнувши, множество багатства роздала єси на потребу монашества, Богоблаженна і обителі збудувала єси. Тому в небесні обителі вселившись, поминай і нас, Меланіє всечесна. 

Кондак, гл. 4: Божествення повеління уважно звершуючи, роздала ти тисячі золота твого вбогим. Взявши ж хрест твій на рамена, Меланіє, разом з женихом твоїм послідувала ти вірою Христові, плоттю розп'ятому, єдиному Богу нашому. 

Свята Меланія була внучкою дуже побожної жінки, яка також називалася Меланія і яка цілковито посвятила себе на служіння Богові, вона побудувала в Єрусалимі жіночий монастир і впродовж тридцяти семи літ приймала паломників. А її внучка, дочка одної з найславніших родин в Римі, вже в молодості засяяла багатьма чеснотами. За порадою батьків, скорившись їх проханням, вона в чотирнадцять років вийшла заміж за багатого юнака Апініяна. Але вже невдовзі Меланія так вплинула на свого чоловіка, що на сьомому році спільного життя подружжя вирішило посвятитися життю монашому. Вони продали свої величезні, розкинені в різних краях посілості і все роздавали вбогим. 

Коли Італії став загрожувати Алярих, тоді Меланія з чоловіком і своєю матір’ю Альбиною подалися до Африки, у Картагену, а згодом поселилися в Тагасті, де прожили сім літ життям святим і самітницьким. Вони побудували два монастирі, чоловічий і жіночий. Часто втіхою їм була наука святого Августина, бо ж вони жили поблизу Іппону, міста, де, як знаємо, цей великий святий був єпископом. Було так, що мешканці Іппону конче хотіли, щоб Апініяна висвятили на священика і залишили в місті, але смиренний слуга Божий утік, бо не вважав себе достойним такої гідности. 

За час побуту в Тагасті вони продали свої африканські посілості, а гроші роздали бідним. Тут у великій святості померла мати святої Меланії Альбина. Після її смерти обоє супругів переїхали до Єрусалиму. Свята Меланія осіла в одному жіночому монастирі, біля Єлеонської гори, де впродовж чотирнадцяти літ жила одним хлібом, спала на голій землі і безнастанно молилася Богу. Апініян вступив до чоловічого монастиря, де провадив святе затворницьке життя. 

Преподобна Меланія одного разу їздила до Царгорода, куди її покликав у важливих справах її свояк, знаменитий Волузіян. Вона застала його у тяжкій хворобі і, з Божою поміччю, навернула його з поганства до Христової віри. Потім повернулася до Єрусалиму. Її чоловік тоді вже був спочив у Бозі, і свята Меланія за решту колись безмірного свого майна побудувала в пам’ять про нього чоловічий монастир. Сама вона жила в монастирі, який вона також побудувала, однак не як настоятелька, а як одна з сестер монахинь. Бог об’явив їй годину смерти, вона, попрощавшись і поблагословивши всіх сестер, спочила в Бозі 31 грудня 439 р. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

четвер, 12 січня 2017 р.

12.01.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.10,35–11,7:  «А праведник мій з віри буде жити»

Приклади віри зі Старого Завіту – Авеля, Єноха, Ноя, Авраама – людей, які жили вірою в непростих життєвих ситуаціях, мають стати для нас доказом того, що звичайна людина може жити праведно. У них, як і в нас, було нелегке життя, були вади, перешкоди, але вони зробили вибір – довіряти Богові. 

Попри будь-які труднощі, найбільше важить наш вибір: зневіритися чи довіряти Богові? І лише з вірою зможемо перебороти все і далі крокувати життям до переможного кінця. Не переставати уповати, надіятись на Бога, щоб не діялось і не відбувалось, завдання непросте. Однак річ не лише в нашій вірі, а в тій вірі, яку Бог має в нас. А ми на цю Божу довіру до нас маємо відповідати. 

Якщо Бог вірить у кожного з нас, довіряє нам якесь служіння чи складні ситуації, то будьмо певні, Він знає, що нам це під силу. Але на цю Божу довіру ми маємо відповісти своєю вірою і вчинками, гідними Його довіри!

***
Мр.9,10-16:  «Про Сина Чоловічого написано, що мусить Він багато вистраждати й буде погорджений»

Кожна людина за своєю природою радше схильна до того, щоб вивищуватися, а не до того, щоб нею погорджували. Наша людська природа не хоче страждати, й у своєму житті ми з усіх сил уникаємо навіть найменших фізичних страждань, уникаємо несхвального ставлення інших, можливості комусь не сподобатися, бути відкиненим. 

Часто забуваємо, що Бог знає про всі наші клопоти, навіть найменші, ліпше, аніж ми самі їх розуміємо. І якщо Він їх все ж допускає, то тільки тому, що в кожного з нас є своя дорога до освячення, у кожного є своя дорога до неба, на якій наші страждання наближають нас до Небесного Отця і Його волі. 

Господь на Ісус Христос, який немовби через ту піч, де у вогні загартовується залізо, деколи провадить нас через страждання, терпіння, зневагу, щоб нас загартувати. Він хоче, щоб ми стали міцнішими й стійкішими. Тому будьмо витривалі в тому, через що нас провадить Господь. Віддаймося в Його руки й довірливо йдімо через усе наше життя, через усі скорботи, труднощі та зневаги, будьмо свідомі, що через це все нас провадить Спаситель.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

12.01.2017р. Б. / Святої мучениці Анісії; Святого преподобномученика Зотика

Святої мучениці Анісії

Тропар, гл. 1: Агниця Твоя, Ісусе, Анісія,* кличе великим голосом:* Тебе, жениху мій, люблю і, Тебе шукаючи, страдаю,* і разом з Тобою розпинаюся, і погребуюся хрещенням Твоїм,* і терплю ради Тебе, щоб і царствувати в Тобі,* і вмираю за Тебе, щоб і жити з Тобою,* та як жертву непорочну прийми мене, що з любов’ю пожертвувалася Тобі.* її молитвами як милостивий спаси душі наші. 

Кондак, гл. 3: Страстоносиця днесь спокусника суспроти благочеся знищивши, вірним мучеництвом мучителя стинає. Ангели ж з вінцями дари приносять. Її ради спаси нас, Спасе світу, сущий во вишніх Боже. 

Свята Анісія постраждала в Солуні близько 288 р. Вона була дочкою дуже побожних батьків. Після їх смерти роздала усе своє майно вбогим, а сама працею своїх рук заробляла на хліб щоденний, прислуговувала хворим і ув’язненим за Христову віру. 

Прийшов час, коли постійно спраглий християнської крови мучитель Максиміян дозволив кожному вбивати християн без суду. Одного разу, коли Анісія йшла до церкви, на неї напав вояк поганин і хотів, щоб вона йшла з ним до поганської божниці принести жертву ідолам. А коли свята дівиця стала вголос призивати Христа Спасителя, то лютий кат убив її там-таки, на дорозі, мечем. Смерть невинної жертви обурила навіть поган, і вони не чинили християнам жодних перепон, коли ті ховали мощі святої мучениці. 

__________
У той самий день
Святого преподобномученика Зотика

Тропар, гл. 8: В Тобі, отче, дбайливо зберігся образ,* бо, прийнявши хрест, Ти пішов слідом за Христом* і ділом навчав Ти погорджувати тілом, бо воно проминає,* а дбати про душу – єство безсмертне.* Тим-то з ангелами разом радується,* преподобний Зотику, дух твій. 

Кондак, гл. 2: Через любов Христову убогих возлюбив єси і за них подбав, небесне ж багатство нині прийняв ти, Зотику пребагатий. Тому й почитаємо тебе всі, звершуючи пам'ять твою. 

Святий Зотик разом з Костянтином Великим прибув до Царгорода з Риму і тут посвятився цілковито служінню Богові, а з часом став священиком та економом церкви. Він перший заклав у Царгороді шпиталь для прокажених, яких тоді за диким звичаєм топили в морі. Імператор Костянтин жертвував йому великі гроші на покриття потреб шпиталю і для роздачі убогим. Після смерти імператора, його син став явним ворогом католиків і покровителем аріян. А що святий Зотик відважно боронив Христову віри, то Констанцій наказав прив’язати його до диких мулів, які рознесли по полю тіло святого мученика. Сталося це близько 344 р. 

Імператор Юстин II (565-578) побудував на честь святого Зотика у Царгороді церкву і притулок для хворих і калік. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

середа, 11 січня 2017 р.

11.01.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.10,1–18:  «Бо Він лиш одним приносом удосконалив назавжди тих, що освячуються»

Якщо ми хочемо змінитися, викорінити з себе якусь негативну рису, то бачимо, що треба докласти немало старань, щоб лиш щось мале змінити в собі. З досвіду знаємо, як це не легко. Іноді працюємо над собою і, здавалось би, подолали ту чи ту ваду, пристрасть, а вона повертається. Через довгі місяці та роки життя втрачаємо надію, що щось зможемо змінити, що зможемо стати іншими. 

Але Ісус Христос дивиться на наші недосконалості зовсім інакше, Він не тільки не розчаровується в нас, Він уже дарував нам досконалість. Ми здатні бути досконалими, аби ми цього забажали. Як сказав апостол Павло, що все можу в Тому, хто укріплює мене, в Христі. Господь нас обдарував досконалістю – отже жити свято ми спроможні. 

По словах апостола лише один принос зробив нас досконалими – жертва Ісуса Христа, тому не падаймо ніколи у відчай і не зневірюймось, а вірмо, що смерть Господа за нас не була випадковою!

***
Мр.8,30-34:  «Геть від мене, сатано!»

Ця фраза може видатися нам дивною, адже Ісус Христос, який десь хвилю перед тим вказує на Петра як на скелю, на якій збудує свою Церкву, не вагаючись, називає Петра сатаною. Це тому, бо Спаситель зауважив, що в цей час у своїй поведінці та судженні Петро піддається впливу сатани, приймає його думки. А ці помисли надто прості, надто людські й душевні. 

Господь вказує, що Його шлях іде через страждання й терпіння, а Петро дає Йому пораду, яку апостолові підсуває диявол. 

Наше життя – це дорога, через яку нас веде Господь. Хай яких скорбот, труднощів, проблем воно не було б сповнене, завжди маємо бути свідомі, що за всім стоїть Господь. І все, що стається, не позбавлене сенсу. Творець чомусь посилає в наше життя не тільки радість і щастя, а й терпіння та страждання. Може, ми й не бачимо в цьому логіки чи потреби, але дуже важливо пам’ятати, що Бог має свій план щодо нашого життя, і бути витривалим. Так, як Господь, наш Спаситель, прийняв волю Отця, так і ми маємо з миром і спокоєм приймати все, що б нам Господь не посилав, не піддаючись спокусі нарікати і зневірюватися.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

11.01.2017р. Б. / Святих младенців за Христа убитих у Вифлеємі; Преподобного отця нашого Маркела, ігумена обителі Неусипаємих

Святих младенців за Христа убитих у Вифлеємі

Тропар, гл. 1: Болістями святих,* які за Тебе перетерпіли,* дайся ублагати, Господи,* і всі наші болісті зціли,* Чоловіколюбче, молимося. 

Кондак, гл. 6: Коли у Вифлеємі Цар народився, мудреці з Персії з дарами прийшли, проваджені зорею вишньою, а Ірод лютує і пожинає младенців, як пшеницю, ридаючи: влада моя скоро розориться. 

Свята Церква почитає нині пам’ять тих невинних діточок, яких наказав убити у Вифлеємі лукавий Ірод, бо гадав, що разом з ними буде також убито і того Царя Юдейського, про якого його питали три царі зі Сходу. Як знаємо, ангел Божий перестеріг святого Йосифа, і той з Пречистою Дівою і Дитям Ісусом подався до Єгипту. Не допоміг плач матерів, люті кати їм від грудей відривали немовлят і на очах убивали. 

І так “замість Христа і за Христа відібрано дітей у матерів і вбито” (св. Кипріян); “матері хрестилися слізьми, а діти в крові (св. Петро Хрисолог), бо “кров має не меншу силу, ніж вода для обмиття душі (св. Кипріян). І щасливі вони, бо є “першим цвітом мучеників, вони дістали нагороду життя вічного скоріше, ніж зрозуміли життя дочасне, і на початку свого життя через мученицьку смерть отримали початок вічного блаженства” (св. Августин). 

Нині вони тішаться такою самою славою, як і всі інші мученики. “Якщо запитаєш про заслуги тих невинних дітей, за які вони є увінчані, то також запитай Ірода про злочин, за який вони постраждали. Хіба любов Христа є менша, як ненависть Ірода? Ірод міг невинних дітей убити, а Христос хіба не міг би їх увінчати?” (св. Вернард). Христова Церква від перших літ свого існування почитає пам’ять цих святих мучеників. Перший, хто прославив їх похвальною проповіддю, був святий Іриней, потім святий Йоан Золотоустий, святий Кипріян Картагенський та інші. 

Як свідчить передання, Ірод наказав влаштувати ту різню за порадою первосвященика Гиркана та інших фарисеїв, але і їх також Ірод велів убити. А через рік він і сам загинув страшною смертю, а з ним і всі, що хотіли вбити Дитя Ісуса, а ангел Божий об’явив святому Йосифові, що “вмерли ті, що чигали на життя дитятка” (Мт. 2, 20). 

__________
У той самий день
Преподобного отця нашого Маркела, ігумена обителі Неусипаємих

Тропар, гл. 8: В Тобі, отче, дбайливо зберігся образ,* бо, прийнявши хрест, Ти пішов слідом за Христом* і ділом навчав Ти погорджувати тілом, бо воно проминає,* а дбати про душу – єство безсмертне.* Тим-то з ангелами разом радується,* преподобний Маркеле, дух твій. 

Кондак, гл. 8: Як зоря світлосяйна зі сходу возсіяв ти, всеблаженний Маркеле, і чеснотами пролунав ти, наставником багатьох монахів бувши, преподобний, тим і місто царське просвітив ти, тому співаємо тобі: радуйся, отче всеблаженний. 

Святий Маркел народився в Апамеї Сирійській. Він роздав усе своє майно вбогим і пішов у монастир “неусипаємих”, який заснував святий Олександр поблизу Царгорода. Пізніше, за ігумена Йоана, той монастир було перенесено до Витинії. Після смерти Йоана ігуменом монастиря став святий Маркел, за його ігуменства слава обителі, монахи якої, міняючи одні одних, день і ніч служили правило, і тому називалися “неусипаємі”, поширилася дуже далеко, багато монастирів і в себе заводили той устав і підпорядковувалися духовному проводові преподобного Маркела. 

Бог прославив свого слугу духом пророцтва, прозорливости і ласкою творити чуда в нагороду за його невимовну доброчинність щодо вбогих. Так, преподобний Маркел часто молитвою помножував збіжжя, призначене для бідняків. Коли помер його брат і залишив йому маєток, то святий ігумен роздав усе бідним. Братія просила його, щоб за частину грошей купив шмат поля для монастиря, але святий сказав їм на те, що найліпша і найплодоносніша рілля – це уповання на Господа Бога. Він захищав Христову віру від єресі євтихіян, часто ставав навіть перед імператором Левом І Великим і просив про опіку над святою Церквою.
Помер святий Маркел на шістдесятому році життя, після 470 р. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

вівторок, 10 січня 2017 р.

10.01.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.9,8–10; 15–23:  «Тому навіть і перший Завіт був освячений кров’ю»

Через смерть Ісуса Христа ми викуплені від неволі гріха, нам дароване вічне Царство. Але бачимо, як ми легко цим нехтуємо, легко грішимо, інколи поводимось так, як нам до вподоби, а не так, як вчить Господь. Це свідчить про те, що ми несерйозно ставимось до того, якою дорогою ціною ми відкуплені. Бог заплатив за нас найдорожчим, щоб викупити нас, хресною смертю свого Сином. 

Знаємо, що майже за кожну дрібницю в нашому житті мусимо платити, віддячуватися, але коли йдеться про Бога, завдяки Якому існуємо і маємо шанс на Вічність в його Царстві, то чи замислюємось, що неможливо нічим віддячити за Його добродійства до нас? 

Ісус заплатив за нас своєю кров’ю, віддав за нас своє життя ще тоді, коли ми були грішниками. Якщо щодня роздумувати над цим фактом, то щораз менше будемо грішити, а щораз більше станемо відкритими на Бога.

*** 
Мр.8,22-26:  «Бачу людей, – наче б дерева ходячі!»

Це Євангеліє показує нам дуже цікавий приклад того, як Ісус Христос зцілює сліпого – зовсім інакше, ніж зцілював інших осіб, – як би ми тепер сказали, поетапно. Цей уривок дуже важливий для кожного з нас, бо показує, що деколи Бог у нашому житті діє не зразу, наша зміна, зцілення, переображення відбуваються в часі. Саме тому завжди маємо бути витривалі в довірі до Бога, звертаючись до Нього зі своїми проханнями, благаннями, мольбами, молитвами. А з іншого боку – маємо дати Богові час, щоб діяти. 

І так, як у цьому Євангелії Господь поволі зцілював сліпого, але той не зневірився й чекав повного прозріння, так і в нашому житті Бог нас зцілює і змінює не за одну мить. Лиш уміймо очищуватися, довіряючи Богові, пам’ятаючи, що Він не забув про нас і краще знає, коли дати нам повне оздоровлення.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

10.01.2017р. Б. / Святих мучеників двадцять тисяч, спалених у Никомидії, святої мучениці Домни

Святих мучеників двадцять тисяч, спалених у Никомидії, святої мучениці Домни

Тропар, гл. 8: Страстотерпці Господні, блаженна земля, яку напоїли ви кров’ю своєю і святі оселі, які прийняли тіла ваші. У бою бо ворога перемогли ви і Христа з дерзновенням проповідували, Його як благого моліть, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, гл. 2: Міцні душею у вірі святі вогнем страждання прийняли дві тисячі страждальців кличучи Родженому від Діви: Прийми всепалення наше за Тебе як дари перських царів - золото, ливан і смирну - превічний Боже. 

Сталося це 303 р., коли Диоклетіян, якого намовив його співправитель Максиміян Галерій, почав жорстоко переслідувати християн. Тоді було спалено церкву, що стояла навпроти царської палати. У церкві зібралося дуже багато народу, було це на празник Різдва Христового. Коли військо оточило церкву, тоді начальник наказав християнам, щоб вони йшли принести жертву божкам. Але ніхто з церкви не вийшов, тоді погани її підпалили і всі християни прийняли там мученицьку смерть. 

У Мінеях подано, що число святих мучеників було двадцять тисяч осіб, однак це треба розуміти так, що стільки було всіх мучеників, які під час усього переслідування прийняли мученицьку смерть у Никомидії. А кожного дня гинуло сотні вірних, мечі тупилися, кати падали від утоми, стоси трупів лежали на судилищі, а кров християнська плила і плила, натомість на їх місце ставали новонавернені погани, які приймали святе хрещення. Тоді серед інших також постраждали і царські придворні: Індиса втопили в морі, Гарганія і Петра також втопили, воєвода Зинон був стятий мечем, Мардонія спалили живцем, Доротей загинув від меча, диякона Теофіла було каменовано, Мигдонія засипали в рові, священика Гликерія спалили живцем. 

Мощі багатьох святих мучеників поховала християнська дівиця Домна. За це її після суду мучили у в’язниці, а під кінець стяли мечем

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

понеділок, 9 січня 2017 р.

09.01.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над святом спомину Первомученика й архидиякона Стефана

Первомученика й архидиякона Стефана

На третій день Різдвяних свят святкуємо спомин про первомученика Стефана. Ще святкуємо Різдво, а водночас – пам’ять мученика. Звичайно, для людської свідомості складно поєднати й зрозуміти, як можна святкувати день чиєїсь муки. Але ми, християни, з погляду своєї віри розуміємо, що земна, фізична смерть – це народження для неба, народження для вічності з Богом. 

Згадуючи терпіння первомученика Стефана, замислюємося, що християнство не завжди може бути легке, просте, у рожевих тонах. Як і в Ісуса Христа було Різдво – день радості для неба та землі, але був час страждань і терпінь, так і в житті кожного з нас бувають святкові дні, піднесені переживання, і бувають важкі моменти, падіння, невдачі, помилки, терпіння, страждання, муки. 

Одне, що для нас важливо і в радісні, і в сумні часи, – завжди бути з Господом! Бо якщо Господь перейшов через все, то й кожен із нас, хто є з Христом, також має з Ним перейти через все. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

09.01.2017р. Б. / Святого апостола, первомученика й архидиякона Стефана; Св. препмуч. та ісповідника Теодора і брата його, преп. Теофана, начертаних

Святого апостола, первомученика й архидиякона Стефана

Тропар, глас 4: Подвигом добрим змагався Ти, первомученику Христовий і апостоле,* і нечестя мучителів виявив Ти,* бо, камінням побитий з рук беззаконних,* вінець прийняв Ти з високої десниці* і до Бога взивав Ти, кличучи:* Господи, не постав їм цього гріха. 

Кондак, глас 3: Владика вчора до нас у тілі приходив* – а раб днесь із тіла виходив;* учора той, що царює, в тілі родився* – днесь раба камінням побивають.* Задля нього і звершується первомученик і божественний Стефан. 

Коли після Зішестя Святого Духа кількість вірних у Єрусалимі стало рости, тоді апостоли, цілковито зайняті навчанням, не могли опікуватися вдовами і сиротами та роздачею милостині. Тож апостоли, як читаємо у Діяннях апостолів: “...прикликали громаду учнів і сказали: «Не личить нам лишити слово Боже і при столах служити. Нагледіть собі, отже, з-поміж вас, брати, сімох мужів доброї слави, повних Духа та мудрости, а ми їх поставимо для цієї служби; самі ж ми будемо пильно перебувати у молитві і служінні слова». Вподобалось це слово всій громаді й вибрали Стефана, мужа, повного віри і Святого Духа, Филипа, Прохора, Ніканора, Тимона, Пармена та Миколая, прозеліта з Антіохії, і поставили їх перед апостолами і, помолившись, поклали на них руки. І росло слово Боже та множилось число учнів у Єрусалимі вель-ми, і велика сила священиків були слухняні вірі. Стефан же, повний благодаті й сили, творив чуда й великі знаки в народі. І встали деякі з синагоги, так званої лібертинів, киренеїв, олександрійців, а й з Килікії та з Азії і сперечалися із Стефаном, але не могли встоятися супроти мудрости й духа, що ним говорив. Тоді вони підмовили людей, щоб сказали: «Ми чули, як він говорив образливі слова проти Мойсея та проти Бога». І підбурили народ, старших та книжників і, наскочивши, схопили і привели його в синедріон. Там вони поставили свідків, які говорили: «Цей чоловік не перестає говорити проти цього святого місця та Закону. Ми чули, як він говорив, що Ісус, отой Назарянин, зруйнує це місце й переінакшить звичаї, які Мойсей був передав нам». І коли всі, що засідали в синедріоні, пильно дивилися на нього, бачили його обличчя, немов обличчя ангела. 

А первосвященик спитав: «Чи воно справді так?» Він же відповів: «Мужі брати й отці, слухайте: Бог слави з’явився батькові нашому Авраамові, як він ще був у Месопотамії, перш ніж він оселивсь у Харані, і сказав до нього: Вийди з землі твоєї і з роду твого, і йди в землю, яку покажу тобі. Тоді він вийшов з Халдейської землі й оселивсь у Харані; а звідси, як умер його батько, (Бог) переселив його у цю землю, в якій живете нині. І не дав йому в ній спадщини ані на ступінь ноги, але обіцяв дати її йому в посілість, і його потомкам після нього, хоч у нього й не було дитини. А Бог сказав йому, що його потомство буде захожим у чужій країні, і його поневолять, і будуть гнобити чотириста років. Але народ, що вони йому будуть служити, – сказав Бог, – я буду судити, а після цього вони вийдуть і служитимуть мені на оцім місці. І дав йому союз обрізання, тож Авраам породив Ісаака й на восьмий день його обрізав, а Ісаак – Якова, а Яків – дванадцять патріярхів. А патріярхи із заздрости продали Йосифа у Єгипет, та Бог був з ним і визволив його з усіх його скорбот, і дав йому мудрість і ласку перед фараоном, царем єгипетським, а цей настановив його правителем над Єгиптом та над усім домом. Аж тут настала голоднеча по всьому Єгипті й Ханаані та велике лихо, і наші батьки не знаходили поживи. Зачувши ж Яків, що в Єгипті є збіжжя, послав туди перше батьків наших; а другим разом Йосиф дав себе пізнати своїм братам, і фараонові стало відомим походження Йосифа. А Йосиф послав і прикликав до себе свого батька Якова й усю родину — сімдесят п’ять душ. От і зійшов Яків у Єгипет і помер, сам він і батьки наші. І перенесли їх у Сихем, і поклали в гробі, що його Авраам був собі купив за ціну срібла в синів Хамора у Сихемі. Якже наближався час обітниці, що нею Бог поклявся був Авраамові, народ розрісся і намножився в Єгипті, аж поки настав інший цар в Єгипті, що не знав Йосифа. Він, обходячись підступно з нашим людом, гнобив батьків наших і змушував їх викидати власних дітей, щоб вони не жили. І саме під ту пору народився Мойсей і був угодний Богу; його годовано три місяці у домі батька його. Коли ж він був викинутий, взяла його дочка фараонова і вигодувала його собі за сина. І Мойсея вивчено всієї мудрости єгиптян, і він був сильний у своїх словах і ділах. А як йому сповнилося сорок років, спало йому на думку відвідати братів своїх, синів Ізраїля; і як він побачив, що одному з них чинили кривду, заступився за нього і відомстив покривдженого, вбивши єгиптянина. Брати його, гадав собі, зрозуміють, що Бог його рукою давав спасіння їм; але вони не зрозуміли. На другий день з’явився їм, як вони бились, і єднав їх у мирі, кажучи: Мужі, ви ж брати, чому один одному завдаєте кривду? А той, що кривдив ближнього, відіпхнув його і мовив: Хто це тебе поставив над нами князем і суддею? Чи не хочеш ти й мене вбити, як учора вбив єгиптянина? При цім же слові втік Мойсей і жив приходнем у землі Мідіянській, де породив двох синів. Коли минуло сорок років, з’явився йому в пустині гори Синаю ангел у полум’ї куща вогняного. Мойсей, побачивши, здивувався тим видінням; та коли підійшов ближче, щоб придивитись, пролунав голос Господній: Я – Бог твоїх батьків, Бог Авраама, Ісаака та Якова. – Увесь тремтячи, Мойсей не зважувався глянути. Тоді Господь сказав до нього: Скинь з ніг твоїх взуття, бо місце, де стоїш – земля свята. Бачив я, бачив муку мого народу в Єгипті і стогін його почув я, і от зійшов їх визволити. Ходи ж тепер, пошлю тебе в Єгипет. – Оцього Мойсея, якого вони відцурались, кажучи: Хто тебе поставив князем і суддею? – оцього Бог послав як князя та збавителя, за посередництвом ангела, що йому в кущі з’явився. Оцей вивів їх, робивши чудеса та знаки в Єгипетській землі й у Червонім морі, й у пустині сорок років. Це той Мойсей, що сказав синам Ізраїля: Бог воздвигне з-поміж братів ваших пророка, як мене. Це той, що в громаді, на пустині був з ангелом, який говорив до нього на горі Синай, та з нашими батьками; то він одержав живі слова, щоб вам їх передати. Це той, якому батьки наші коритись не хотіли, а відіпхнули його й серцями своїми повернулись у Єгипет, кажучи Аронові: Зроби нам богів, які б ходили перед нами; бо той Мойсей, що вивів нас з Єгипетського краю – не відаємо, що з ним сталося. І теля зробили собі тими днями, і жертви приносили бовванові, і були раді ділом рук своїх. І відвернувся Бог і видав їх, щоб служили небесному війську, як то написано у книзі пророків: Чи ви приносили мені заколене і жертви за сорок років у пустині, доме Ізраїля? Ви носили намет Молоха і зорю бога Рефана, образи, що ви собі зробили, щоб їм поклонятись! Тому виселю вас поза Вавилон. У наших батьків був намет свідоцтва у пустині, як повелів був той, хто говорив до Мойсея зробити його за зразком, що його він бачив. Його наші батьки взяли і винесли з Ісусом у землю, що нею погани володіли, яких Бог вигнав був з-перед обличчя батьків наших, аж до днів Давида, що знайшов ласку перед Богом і просив знайти житло для Бога Якова. А Соломон збудував Йому дім. Та не в рукотворених проживає Всевишній, як пророк говорить: Небо – престол мій, земля ж – підніжок ніг моїх. Який дім ви мені збудуєте, каже Господь, або яке місце мого відпочинку? Хіба то не моя рука створила те все? Ви, твердошиї та необрізані серцем і вухом! Ви завжди противитеся Духові Святому! Які батьки ваші, такі й ви. Кого з пророків не гонили батьки ваші? Вони вбили тих, що наперед звіщали прихід Праведного, якого ви тепер стали зрадниками й убивцями; ви, що одержали закон через звістування ангелів, але не зберігали його». Почувши це, вони розлютилися своїм серцем і скреготали зубами на нього. (Стефан же), повний Духа Святого, дивлячись у небо, побачив славу Божу й Ісуса, який стояв по правиці Бога, і мовив: «Ось бачу відкрите небо і Сина Чоловічого, який стоїть по правиці Бога». Вони ж закричали голосом великим і, затуливши вуха свої, кинулись на нього разом та вивели за місто, і почали каменувати. Свідки ж поклали свою одежу у ногах хлопця, що звався Савло. І каменували Стефана, який взивав, мовивши: «Господи Ісусе, прийми дух мій!» А впавши на коліна, закликав сильним голосом: «Господи, не постав їм цього за гріх!» І промовивши це, смертю заснув (Ді. 6, 2 – 7, 60). 

Ми навмисно навели цілу промову святого Стефана, щоб показати ту ясність, з якою він кількома словами розповів про діяння народу, аж до часів Мойсея, а також, щоб виявити ту сміливість, з якою мученик картав фарисеїв.
Стефан за походженням був жид, “гарний тілом, у розквіті життя і знаменитий бесідник, він показав вірним, як треба вмирати: коли жиди каменували Божого чоловіка, то він звів очі до неба і молився за своїх мучителів; хто інший забуває про тих, що йому найдорожчі, а той молився за своїх ворогів!” (св. Августин). “Він молився за своїх убивців, і тою молитвою приніс Богу більшу жертву, ніж самою смертю” (св. Григорій Назіянзин). Святий Стефан був першим, який після Зішестя Святого Духа прийняв мученицьку смерть за Христа Спасителя; “якщо мученики можуть чим відрізнятися між собою, то найзнаменитіший буде той, хто перший віддав своє життя за Христа” (св. Августин). 

__________
У той самий день
Святого преподобномученика та ісповідника Теодора і брата його, преподобного Теофана, начертаних

Тропар, гл. 8: Православія наставнику, благочестя учителю і чистоти вселенної світильнику,* монахів богонатхненна прикрасо, Теодоре премудрий,* ученням твоїм Ти все просвітив, сопілко духовна.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, гл. 3: Устами дерзновенними був ти, гординю мучителя велемудро посоромив терпінням страждань твоїх. Вражений бо бувши в лице, Теодоре, за ікону Христову прецінну, звістив ти почитати і славити їх, просячи нам великої милості. 

Святі Теодор і Теофан були синами святого Йони пресвітера (житіє його див. 22 вересня). Вони обидва прийняли монаше життя в монастирі святого Сави в Єрусалимі, а згодом, осягнувши досконалість, були висвячені на священиків. Коли безбожний Лев Вірменин став переслідувати вірних, які почитали ікони, тоді святі брати пішли до Царгорода і там перед імператором боронили Христову віру. За це їх жорстоко побили у кинули до в’язниці в Понті, і лиш після смерти лукавого імператора повернулися до Царгорода. Однак за ревність у наверненні іконоборців їх знову кинули до в’язниці. Імператор Теофіл, безбожний єретик, наказав їх жорстоко мучити, а потім замкнути у в’язниці на острові Афусія. Через два роки їх поставили перед імператором, роздягли і били по лиці, по плечах і грудях, а вони голосно молилися до Господа Бога і Богородиці. Під кінець на лицях їх вирізали на шкірі такі рядки: 

Всім, хто приходить до того града, де ж ноги Божі стояли, / Подаючи світові відраду. / Там і ції себе показали, блуду посудини погані. / І коли були великим гріхам віддані, невірними були розбещені уди. / Як злодії, звідти вигнані. / Вони ж до царського тут граду приставши, не перестали зло чинити всюди. / Тим знаменням їм лиця начертавши, прогнали знову злих зле і звідусюди.” 

До такого звірства опустився імператор, який називав себе християнином. Святого Теодора замкнули у в’язниці в Апамеї Витинській, де він помер від ран на сам празник святого первомученика Стефана, у 833 р. Святий Теофан уклав пісню, в якій прославив подвиги свого брата. За правління Михаїла III (840-867) святого Теофана відпустили на волю і поставили єпископом Нікеї. Він уклав багато канонів, серед інших канон на честь відновлення почитання ікон, пам’ять якого Христова Церква вшановує в першу неділю Великого посту, у Неділю православ’я. 

Мощі священномученика Теодора перенесли до Халкедону і вони спочивають у монастирі, який було побудовано з цією метою. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

неділя, 8 січня 2017 р.

08.01.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над святом Собору Пресвятої Богородиці

Собор Пресвятої Богородиці

За християнською традицією, наступного дня після великого свята завжди святкуємо пам’ять осіб, причетних до цього свята. По Різдві Господа нашого Ісуса Христа ми вшановуємо Пресвяту Богородицю. Хто, як не вона, була найбільше причетна до народження нашого Спасителя? Якби в час Благовіщення Богородиця не сказала «так», то що було б із людством тепер? Це годі собі уявити й усвідомити. Як одне «так» Богородиці перемінило весь світ! Здавалося б, це таке незначне й коротке слово, проте наскільки важливе й вчасне. 

Так і в нашому житті – немає речей неважливих. У цьому світі важливе абсолютно все, усе глибоко пов’язане й випливає одне з одного. Наші вчинки, наші слова й навіть наші думки мають великий вплив на буття всесвіту. Кожен з нас або примножує добро в цьому світі, або примножує зло. 

Богородиця через свій вчинок – одне «так» – стала учасницею спасення всього людства. І так само через нас, здавалося б, простих людей, Бог хоче робити великі діла. Пресвята Богородиця і всі святі є для нас як прикладом, так і доказом того, що Бог може робити великі речі через тих, хто довіряє Йому. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР