ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 7 січня 2017 р.

07.01.2017р. Б. / Христос ся рождає! - Славімо Христа! (Вітаємо...)

Христос ся рождає! - Славімо Христа!

Дорогі, у Христі Ісусі, брати й сестри, вітаю Вас і всіх ваших рідних та друзів зі світлим святом Різдва Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа!

Бажаю вам ВІРИ - НАДІЇ - ЛЮБОВІ, правдивого й непроминаючого Щастя, міцного духовного й тілесного здоров'я, сили і снаги у боротьбі за УССД, від Сяну по Кавказ, перемоги в РУВ та здобуття непроминаючого щастя у Царстві вічного блаженства і буття!

І хай Новонароджене Дитя, в убогих яскинях ваших сердець, зростає в мудрості й любові, та благословляє вас на многії і благії літа!

З повагою, сл.Б. Леонід.

07.01.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над святом Різдва ГНІХ

Різдво Христове

Дві тисячі років тому відбулася подія, яка радикально змінила шлях людства. Я твердо переконаний в тому, що ми як людство ще дотепер до кінця не усвідомили, що сталося. Кожна людина, як сьогодні, так і колись, завжди шукала й шукає Бога. В особі Ісуса Христа Бог сам приходить до людини, Бог є з людиною, Бог приходить як людина. Тому нам, християнам, дуже важливо бути свідомими й розуміти, який великий дар ми маємо. Жодна релігія не може похвалитися тим, що Бог прийшов до свого народу. 

А християнство – це навіть не релігія, бо в релігії людина шукає Бога. У християнстві Бог сам приходить до людини. Маємо задуматися над цією великою тайною, яка вже дві тисячі років є незбагненною для людського розуму: як Бог стає людиною? Тому в цей Різдвяний день маємо спитати себе: Христос народився, Христос воплотився – а що це означає для мене?

+ВЕНЕДИКТ

пʼятниця, 6 січня 2017 р.

06.01.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом

Євр.1,1–12:  «Він говорив до нас через Сина»

Усе існування людини, Всесвіту, наскільки ми можемо осягнути своїм розумом чи уявою, – вияв великої Божої любові. Ця любов була від віків і буде на віки віків. Але дві тисячі років тому сталось щось особливе, про що ми знаємо, але сутність чого нам тяжко вловити, – народився Бог. 

Господь, якого людина не могла уявити, бо в Старому Завіті було заборонено зображати Бога, цей Бог з’являється в людській поставі. У вселенній є мільйони планет та багато галактик, але саме на нашій Землі, невеличкій планеті, прийшов на світ Господь. Через свою любов до нас став людиною, щоб спасти увесь світ загалом і кожного з нас зокрема. 

Народження Сина Божого відбулося задля кожного з нас, бо Бог так полюбив світ, що дав свого Сина. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

06.01.2017р. Б. / Навечір’я Різдва Христового; Святої преподобномучениці Євгенії

Навечір’я Різдва Христового

Так, уже завтра настане той святий день, коли Христос народися від Діви Марії! Нині свята Церква приготовляє нас до цього великого празника окремим богослуженням, під час якого читають провіщення пророків про прихід Месії. Стараймося нинішній день перебути в єднанні духа. Ідімо до церкви, нехай навечір’я Різдва не буде для нас визначальне самою вечерею. Звертаймо наші думки до Вифлеєму, де багато століть тому Пречиста Діва і святий Йосиф ходили і просилися прийняти їх на ніч. Але для людей бідних не було місця. Нині кожен з нас мав би за найбільше щастя прийняти їх у нашому домі. 

Браття і сестри! У серці кожного з нас Христос Спаситель хоче мати собі помешкання. Та чи чисті наші серця? На Різдво ми причепурили свою хату, одягнули на себе чисту одежу, а серце – залишиться в бруді гріха? Чи зможе та неземна радість, яка нині з сяйвом Вифлеємської зірниці спливає на землю, увійти до серця, оскверненого гріхами? 

Пам’ятаймо, що нинішній день – це початок великого свята. Нехай же цим вечором ніхто не зневажить Господа Бога гріхом неуміркованости. Прошу вас і молю, нехай у цей вечір не буде горілки в жодній хаті; нехай той ворог не має доступу, щоб хвиля щастя і душевної втіхи не була осквернена гріхом. Нині пригляньмося до нашої душі, очистьмо совість, щоб чистим серцем привітати Дитя Ісуса. 

А після вечері візьміть цю книгу і вголос прочитайте те, що пишемо на завтрашній день. І нехай вас благословить Господь Бог, і Його Пречиста Мати і святий Йосиф. Чекайте хвилі, коли засяє звізда, і тоді щирим серцем, зі сльозами радости воздайте славу Господеві. 

__________
У той самий день
Святої преподобномучениці Євгенії

Тропар, глас 8: В Тобі, мати, дбайливо зберігся образ,* бо, прийнявши хрест, Ти пішла слідом за Христом* і ділом навчала Ти погорджувати тілом, бо воно проминає,* а дбати про душу – єство безсмертне.* Тим-то з ангелами разом радується,* преподобна Євгеніє, дух твій. 

Кондак, глас 4: Від дочасної слави світу втекла ти, Христа запрагла, благородство душі своєї неушкодженим спасши, мученице Євгеніє всехвальна. 

Свята Євгенія була дочкою славного начальника міста Олександрії Филипа та його жінки Клавдії, які були поганами. Прекрасна тілом, вона стала ще красивішою душею, коли випадково взяла до рук листи святого апостола Павла і через них пізнала Христову віру і прийняла святе хрещення. Потім, переодягнувшись юнаком, разом з двома своїми слугами Протом і На- киндом якийсь час перебувала в чоловічому монастирі, після чого повернулася до батьків і привела їх до пізнання святої віри. 

Її батько Филип після святого хрещення покинув свій уряд і почав провадити таке святе життя, що невдовзі його поставили єпископом Олександрії. Однак дуже скоро він закінчив свій подвиг мученицькою смертю. Після його смерти родина повернулася до Риму, до міста, з якого вони походили. Свята Євгенія стала тут навертати до Христової віри поган. За навернення дівиці знатного роду Василли її схопили і поставили перед судом; у самий день Різдва Христового (близько 262 р.) вона зі святою Василлою після жорстоких мук загинула від меча. Того дня постраждали також і святі Прот і Накинд. Мати святої мучениці Євгенії померла в найбільшій святості. Про святих Прота і Накинда у своїх листах згадує папа Дамасій І, бо у перший рік його понтифікату було знайдено їх мощі і над ними побудовано церкву. Нині мощі святого Прота спочивають у Римі, в церкві святого Йоана Предтечі, мощі святого Накинда – у церкві святого апостола Павла, мощі святої Євгенії – у церкві Дванадцяти апостолів, а мощі святої Василли – у церкві святої Пракседи. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

четвер, 5 січня 2017 р.

05.01.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.7,1–6:  «Той же, який не походить з їхнього роду, взяв десятину з Авраама і благословив того, що мав обітниці»

У Старому Завіті люди дуже пильнували родоводу, пам’ятали, звідки вони походять, хто їхні батьки, і це було важливо для формування свідомості тогочасного люду. Але бачимо, що в історію вибраного народу входить Мелхиседек, цар Салему, який не походив з вибраного народу і остаточно роду якого не знали. 

Але він вийшов, щоб поблагословити Авраама, це означає, що той, хто благословляє, вищий від того, кого благословляє. Це вказує на дуже важливу для нас річ – приписи і традиції важливі, але Бог у нашому житті часто діє всупереч будь-яким обставинам. Тому важливо бути відкритим на Господа, щоб Він благословляв і діяв повсякчас у нашому житті. 

Пізнаваймо для себе Бога не лише у традиційних обставинах свого церковного життя, але учімося досвідчувати Його через будь-кого, часто від кого не сподіваємось щось почути про Господа!

*** 
Лк.21,28-33:  «Випростайтесь і підніміть ваші голови вгору, бо ваше визволення близьке»

Деколи в сучасному світі ми, християни, виглядаємо досить непевними. Світ агресивний, настирливий, накидає свої цінності, свої поняття, своє розуміння, свою ідеологію... І ми, християни, нерідко маємо страх і сумніви, що нам робити як Церкві, як парафії, як вірним, як священнослужителям. 

Маємо розуміти, що Ісус Христос є нашим Спасителем. Він – Той, який вже смертю смерть подолав, Той, який нам дарував вічне життя. Значить, ми вже отримали цю перемогу і, незважаючи на труднощі, в Його перемозі ми вже маємо цю радість. 

Коли в інших релігіях людина шукає Бога, прагне спасення, щасливого життя чи життя вічного – у різних релігіях це може бути по-різному, – то в християнстві Бог сам дає людині це спасення, щастя, визволення, Добру Новину. Щоб не мати страху й непевності, пригадаймо, що ми, християни, уже маємо! Що нам уже Господь дав! І піднімімо наші голови вгору! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

05.01.2017р. Б. / Святих десятьох мучеників, що в Криті

Святих десятьох мучеників, що в Криті

Тропар, глас 3: Многочудний Крит прославмо, бо процвів він квітами дорогоцінними, бісером Христовим, мучеників сув'яззю. Десять їх блаженних, весь народ ідольський засоромили, тому і вінці прийняли, хоробродушні. 

Кондак, глас 4: Возсіяла зірниця - мучеників страдничтво дорогоцінне, яке проосяває нам у вертепі Рожденного, Якого Діва породила безсіменно. 

Усі ці мученики були мешканцями острова Крит, хоча походили з різних міст. Вони називалися: Теодул, Саторник, Єнпор, Геласій, Євникіян, Помпій, Зотик, Агатопус, Василид, Євалест. Тридцять днів їх мучили якнайжорстокіше, а коли мучителі виявилися безсилими і не змогли змусити святих мучеників зректися Христової віри, тоді їх усіх було стято мечем. Сталося це за гонителя Деція.
Мощі святих мучеників згодом було перенесено до Риму. В Царгороді їх пам’ять звершували у церкві святого Стефана. Отці місцевого собору, який відбувся на Криті 458 р., у своєму листі до імператора Лева І Великого (457-474) стверджують, що їх острів з тих часів убезпечений від усякої напасти завдяки цим святим мученикам. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

середа, 4 січня 2017 р.

04.01.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.5,11–6,8:  «Ви повинні б давно вже бути вчителями, ви знову потребуєте, щоб вас хтось учив перших засад Божого вчення»

Навіть якщо ми вже багато років ходимо до Церкви, та чули багато проповідей священиків. Не раз ходили до сповіді, причащалися, знаємо багато з того, що вчить Церква, то все одно щодня бачимо, що мусимо далі вчитися і наближатися до Бога, бо наше пізнання Господа завжди неповне. 

У будь-якій професії за цей час, коли ми належимо до Церкви, ми вже багато чого самі досягнути й навіть інших навчити. Але чомусь про Господа і Його науку ми не так легко і просто можемо комусь розказати. Апостол застерігає нас від того, щоб ми не залишалися, немовби дітлахами, і не очікували, щоб нам хтось допомагав, спроваджував нас. 

Вчімося бути дорослими, тобто не чекати, що нас хтось навчить, а самим більше пізнавати, і передавати іншим це знання про Бога. Йдімо самі до нашого Спасителя і ведімо інших! 

***
Лк.21,5-7; 10-11; 20-24:  «Це бо дні кари, коли то все, що написане, здійсниться»

Ми є свідками того, як дуже часто людей захоплюють розповіді про останні часи, припущення, що буде зі світом і людством. Бачимо, що час від часу навіть з’являються різні «пророцтва» про те, коли має настати кінець світу. Така інформація багатьох людей може вводити в непевність і збентеження. Це показує, що кожна людина все-таки має страх перед останніми часами. Та якщо не живе з Богом і за Його словом, то небезпідставно, часто й несвідомо, переймається, чим для неї закінчиться її зустріч із Творцем. 

Водночас християнин не лише не має боятися останніх часів – для нього кінець світу є очікуваним часом зустрічі з Богом, – а й мусить щомиті усвідомлювати, що ця хвилина унікальна й неповторна. Адже кожна мить життя відходить у вічність, саме тому вона є остання і єдина. 

Стараймося кожну мить нашого життя проживати як останню, яка вже залишиться такою, якою ми її проживемо. І якщо проживати кожну мить з Богом, то можливість зустрічі з Ним остаточно не буде лякати нас, а, навпаки, – тішити! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

04.01.2017р. Б. / Святої великомучениці Анастасії Путорозрішниці

Святої великомучениці Анастасії Путорозрішниці

Тропар, глас 4: Побідоносному Воскресінню співзвучною названа істинно була ти, мученице Христова, перемоги над ворогами здобула ти через терпіння мук, задля Христа, жениха Твого улюбленого, моли Його, щоб спаслись душі наші. 

Кондак, глас 2: У спокусах і скорботах перебуваючі, прибігаючи до храму твого, цінні дари отримують від божественної благодаті, яка у тобі живе, Анастасіє, бо ти завжди світові виливаєш зцілення. 

Свята Анастасія (“воскресення”) була дочкою багатого римського вельможі, поганина Претекстата. Мати її називалася Флавія (згідно з Мінеями – Фавста), вона була християнкою й у Христовій вірі виховала свою донечку. А коли Флавія помирала, вона довірила виховання Анастасії побожному священикові святому Хрисогонові, який потай утверджував діву у багатьох чеснотах. Анастасія, скорившись волі батька, вийшла заміж за поганина Помплія, чоловіка знатного родом, та злого життя, який марнував її маєток. А вона, поклавшись на Божу волю, молилася і потай прислуговувала ув’язненим за святу віру християнам, серед яких був також і святий Хрисогон.
Коли про це довідався її чоловік Помплій, то став її зневажати і тримати під замком. Однак і тоді Анастасія писала листи до Хрисогона, а він у своїх відповідях укріпляв її в довготерпеливості й утішав надією на вічну нагороду. Невдовзі дорогою до Персії, куди їхав як посланець імператора Диоклетіяна, Помплій помер, і Анастасія цілковито посвятила себе служінню ув’язненим християнам. Коли ж імператор наказав привести святого Хрисогона до Аквилеї, де він тоді перебував, то свята Анастасія пішла за мучеником і там поховала його мощі. Потім вона служила іншим святим ісповідникам, підплачувала сторожам, щоб не заковували їх у кайдани, тому і називаємо її “Путорозрішниця”. 

Та прийшов час, і святу Анастасію ув’язнили й поставили перед судом Флора, старости Ілирії. Він морив святу Анастасію голодом, а після страшних мук, під час яких Господь прославив свою слугу видимими чудами, наказав спалити її живцем у вогні. Свята Анастасія постраждала 304 р. Приблизно між 458 та 471 рр. мощі святої мучениці перенесли до Царгорода і поховали в церкві, посвяченій в її ім’я. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

вівторок, 3 січня 2017 р.

03.01.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.4,1–13:  «Намагаймося, отже, увійти до того відпочинку»

У цьому Посланні до євреїв, ми декілька разів чуємо слово відпочинок. Чим для нас, людей, є слово «відпочинок»? Це вечірній відпочинок від щоденної праці, вихідні після робочого тижня, щорічна відпустка. Але Господь вказує на інший відпочинок. 

Пригадаймо притчу про Марту і Марію. Доки Марта клопоталась, Марія сиділа в ногах у Христа, споглядала, перебувала з Богом, тоді вона немов би «відпочивала», а Марта клопоталась?. Оце і є відпочинок – бути у присутності Господа, перебувати з Ним. 

Навколо нас завжди щось діється, ми щось робимо, щось роблять інші. І ввійти у відпочинок Господа – це не означає нічого не робити, але: щоб ми не робили, бути з Господом. Споглядати Його, мати мир і спокій у серці, не залежати від обставин, поведінки інших. Тож увійдімо у відпочинок Господній, будьмо повсякчас з Богом!

*** 
Лк.21,12-19:  «І це дасть вам нагоду свідчити»

У цьому уривку Господь вказує на переслідування, несправедливості, випробування, які можуть супроводжувати Його учнів. Але водночас наголошує, що в усіх цих ситуаціях кожен Його учень, тобто християнин, має унікальну нагоду свідчити про Господа і своїм життям вказувати на Нього. 

Якщо ми вважаємо себе християнами, то подивімося на своє життя як на ті ситуації, в яких маємо нагоду свідчити про Бога. Для того щоб свідчити, насправді немає кращих чи гірших ситуацій. Усі обставини однаково добрі. Інколи навіть тоді, коли нам найважче, Господь найбільше очікує нашого свідчення. Якщо нам здається, що в цій ситуації найскладніше свідчити – то якраз там найлегше духовно зростати й стати святим. До того ж можливість давати свідчення і своїм словом, і своїм життям про нашого Спасителя є не лише нашим обов’язком, а привілеєм, який нам дав Ісус як своїм учням, щоб ми «робили учнями всі народи». Бо так ми стаємо схожими на свого Вчителя! 

Господь очікує нашого свідчення про Нього завжди й повсякчас!

+ВЕНЕДИКТ 

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

03.01.2017р. Б. / Святої мучениці Юліянії, що з Никомидії

Святої мучениці Юліянії, що з Никомидії

Тропар, глас 4: Агниця Твоя, Ісусе, Юліанія,* кличе великим голосом:* Тебе, жениху мій, люблю і, Тебе шукаючи, страдаю,* і разом з Тобою розпинаюся, і погребуюся хрещенням Твоїм,* і терплю ради Тебе, щоб і царствувати в Тобі,* і вмираю за Тебе, щоб і жити з Тобою,* та як жертву непорочну прийми мене, що з любов’ю пожертвувалася Тобі.* її молитвами як милостивий спаси душі наші. 

Кондак, глас 3: Дівицтва красою очищена, дівице, і мучеництва вінцями нині вінчавшись, Юліаніє, сущим у недугах і нуждах спасіння і зцілення подаєш, тим, які до мощей твоїх приступають і божественну благодать виливає Христос і життя вічне. 

Свята Юліянія була родом з Никомидії Витинської. Її батько називався Африкан. Були вони поганами і людьми заможними. Уже в дев’ятирічному віці Юліянія була заручена за багатого і славного родом юнака Єлевсія. Але, за Божою ласкою, вона пізнала Христову віру і прийняла святе хрещення. Коли ж Єлевсій став старостою Никомидії і хотів з Юліянією одружитися, то вона сказала, що є християнкою і лишень тоді зможе вийти за нього заміж, коли він також прийме св. хрещення. 

Батько, дізнавшись про це, жорстоко побив її, а потім сам привів дочку на суд до Єлевсія. Той став благати Юліянію, щоб вона принесла жертву богам; казав, що він охоче задля неї прийняв би християнську віру, та натомість утратив би ласку в імператора або й навіть життя. На це свята діва відповіла йому, що вона також не хоче втратити ласки у Царя всіх царів, ані життя вічного, яке з певністю утратила б, якщо б зреклася Христової віри. 

І тоді почалися страшні муки. Святу Юліянію били різками, а потім повісили за волосся на дереві і шматували гострим залізом. А коли її ледь живу кинули на ніч до в’язниці, то і тут ще вона мусила перенести тяжку боротьбу з дияволом, який спокушав її до відступництва. Та коли свята діва силою молитви поборола душевного ворога, то небесна утіха наповнила її серце. Наступного дня святу Юліянію прив’язали до колеса, під яким були гострі ножі, палили вогнем, кидали в окріп, а під кінець засудили на смерть від меча. Постраждала свята Юліянія 304 р. 

Як свідчить передання, під час мученицького подвигу святої Юліянії навернулося п’ятсот чоловіків і сто тридцять жінок – усі вони разом з нею прийняли мученицьку смерть. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

понеділок, 2 січня 2017 р.

02.01.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.3,5–11; 17–19:  «Коли ви почуєте сьогодні Його голос, не твердійте серцями вашими»

З власного досвіду знаємо, що найбільше ми стаємо відкриті на Господь тоді, коли в наше життя приходять проблеми, труднощі чи кризи. Бог у той момент немовби руйнує все це що давало нам спроможність жити, крушить не тільки наші кістки, а також наше серце. Можливо, часто тільки в такий спосіб ми здатні почути Бога і тоді почати змінюватись. Саме тому апостол до нас взиває, щоб ми не допускали до затверділості наші серця. Господь кожної миті щось сіє у нашому серці, постійно прагне до нас промовити. 

Дуже важливо бути уважним до всього, що відбувається в нашому житті. Помічати події, обставини, через які Бог хоче щось нам сказати. Бо якщо просимо Бога, щоб Він провадив нас і допомагав, а потім не звертаємо уваги на його вказівники, то не приймаємо остаточно того, про що просимо. 

Тож розм’якшуймо свої серця через молитву, через читання Святого Письма, через участь у святих таїнствах, і тоді зможемо чути голос Господній і за Ним йти!

*** 
Лк.20,27-44:  «Бог же не є Бог мертвих, але живих»

До Ісуса Христа приходять садукеї, провокуючи Його розв’язати з погляду людського розуміння дилему: хто із семи померлих чоловіків вдови буде її чоловіком на небі. Але Господь вказує їм на щось інше, а саме, що Божий світ – Царство Небесне – інакший, ніж світ людський. Божі «дороги» – інакші, ніж дороги людські. Тому можемо з цього зробити висновок, що правдиве християнське життя відрізняється від звичайного людського життя. 

Якщо будемо жити за своєю людською природою, то завжди, у будь-якій ситуації, будемо дослухатися до власного розуміння, тобто зважувати, оцінювати, критикувати, засуджувати… У такий спосіб людина може жити й функціонувати зовнішньо, здавалось би, добре, але не буде жити в Бозі й тому буде мертвою для Господа. 

Хто хоче бути справді живим, той має жити за духом, а не за тілом, тобто на все у своєму житті вчитися дивитися Божими очима. І в цьому євангельському уривку поставлено питання для всіх нас: чи маємо розуміння, як жити й розвиватися у Святому Дусі в будь-яких обставинах нашого життя? 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

02.01.2017р. Б. / Передпразденство Різдва Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа; Святого священномученика Ігнатія Богоносця

Передпразденство Різдва Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

Передпразденство Різдва Христового випереджає цей великий празник не на один день, як звичайно буває при інших празниках, а на п’ять. Свята Церква хоче цим ретельніше приготувати нас до великого дня, в який будемо вітати Того, який спочив у яслах на сіні. 

“Наблизився час нашого спасіння; готуйся, вертепе, бо Діва надходить родити! Вифлеєме, земле юдейська, красуйся і веселися, бо з тебе засяє Господь наш! Почуйте гори й пагорби і близькі околиці юдейські, бо надходить Христос, щоб, як чоловіколюбець, спасти створеного чоловіка.” Так співає Христова Церква, і пісні всього передріздвяного празничного часу сповнені радости.

Хто знає, чи не цього дня з Назарету пустилися в далеку дорогу Пречиста Діва і святий Йосиф. Вони ішли дуже поволі, минаючи скелясту місцевість. Ішли й молилися до Бога, ішли до Вифлеєму, а в тому місті над убогим вертепом мала засяяти нова зоря спасіння. І ми в думках наших спішімо до Вифлеєму, спішімо прискорити день нашої радости: “Вифлеєме, готуйся зустрічати Діву й Богоматір Марію, що ось приходить до тебе й приносить дитинку – Христа, споконвіку співбезначального Отцеві й Духові. Його вона родить у вертепі та й після народження далі залишається Дівою”. 

І ми готуймо наші серця до приходу Спасителя! Очистьмо їх від гріхів! Хіба ж ми не захочемо в день святого Різдва прийняти Христа Спасителя у таїнстві Євхаристії? Авжеж, Той, хто не погордив убогою яскинею і сіном, не погордить і нашим серцем, бо ж Він Чоловіколюбець. Очистьмо ум свій, очистьмо совість і тихим, безневинним серцем готуймося вітати Христа Спасителя! 

А ви, матері і батьки, навчайте діточок своїх, розкажіть їм про сотворення світу, про перший. гріх Адама і Єви, покажіть їм, яким великим нещастям є гріх. Розкажіть про те, що тисячі років треба було чекати на Боже помилування і прощення, і про велике милосердя та невимовну любов Христа Спасителя, який прийняв на себе всі нужди й приниження і спочив на сіні в яслах, щоб нас спасти. А всі ми прославляймо Христа Бога і Пренепорочну й Пречисту Діву Марію, якій нехай буде вічна слава, честь і поклоніння. Бо приходить година, в якій Вона стерла голову пекельного змія. І Вона не дасть нам, які Її почитають, потрапити в руки диявола, Вона заступиться за нас і помилує. Тому спішімо до Неї і молімо, щоб випросила нам у свого Сина щирий жаль за гріхи і розкаяння, щоб ми гідними устами могли вітати предвічного Бога, який задля нашого спасіння став чоловіком. 

__________
У той самий день
Святого священномученика Ігнатія Богоносця

Тропар, гл. 4: Апостольських звичаїв наслідувачу і престола їх насліднику, архиєреїв окрасо і мучеників славо, богонатхненний, вогоню, меча і звірів не злякався ти задля віри і право правлячи слово істини аж до крові постраждав ти, священномученику Ігнатіє, моли Христа Бога, щоб спаслись душі наші. 

Кондак, гл. 3: Світлих подвигів твоїх світлосяйний день, проповідує всім у вертепі Родженого, Ним бо жадаючи наслодитися з любові, звірями бути з'їдженим поспішав ти, тому й Богоносцем названо тебе, Ігнатіє премудрий. 

У Євангелії від святого Матея читаємо: “Того часу підійшли до Ісуса учні й мовлять: «Хто найбільший у Небеснім Царстві?» Ісус покликав дитину, поставив її серед них – і каже: «Істинно кажу вам: Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство. Хто, отже, стане малим, як ця дитина, той буде найбільший у Небеснім Царстві. Хто приймає дитину в моє Ім’я, той мене приймає. А хто спокусить одного з тих малих, що вірують у мене, такому було б ліпше, якби млинове жорно повішено йому на шию, і він був утоплений у глибині моря” (Мт. 18, 1-6). 

Давнє передання свідчить, що тою дитиною, яку Христос поставив за приклад апостолам, був святий Ігнатій Богоносець, житіє якого тут описуємо. Не знаємо, чи справді воно було так, бо Йоан Золотоустий, який прославив пам’ять святого мученика своєю похвальною проповіддю, пише, що святий Ігнатій не знав Христа Спасителя. Та натомість знаємо, що свідчення, яке дав цей слуга Божий Христу Богу і запечатав своєю кров’ю, було таке славне і таке величне, що блиск його не згас і донині й не погасне, як довго сяятиме сонце. 

Святий Ігнатій Богоносець (Теофор – “той, що носить в серці Бога”) був одним з найулюбленіших учнів апостолів (вірогідно, святих Петра і Йоана). Вони навернули його до Христової віри й утвердили в ній, а потім Ігнатія, що сяяв чеснотами, поставили єпископом найславнішої на цілий Схід Церкви в Антіохії. Сорок років святий Ігнатій ревно дбав про своє стадо. Упродовж цього часу, як каже святий Йоан Золотоустий: “Він виявив усі свої чесноти і показав таку добропорядність, яка лиш можлива у людей”. Коли ж настали часи жорстокого переслідування християн за імператора Траяна, тоді святий Ігнатій – за свідченням його учнів – був “добрим керманичем, який постом, молитвами і невтомною ревністю у навчанні та силою духа, яку мав від Бога, протидіяв хвилям переслідування, щоб випадково не потонув хто-не- будь з малодушних або недосвідчених”. 

Коли ж прийшла хвилина спокою, то він цілковито посвятився своїй пастві, і число вірних росло, а християнські чесноти дивували поган. Святий Ігнатій завів практику співання псалмів на два клироси (або хори) перемінно, що згодом прижилося у цілій Церкві. Однак Церква Христова ніколи не мала тривалого спокою, вона й сьогодні переслідувана – а це найліпший знак її правдивости. Христос Спаситель сказав до своїх апостолів: “Переслідували мене – переслідуватимуть і вас” (Йо. 15, 20). А тоді, в ранні часи свого розвою, Христова Церква зазнавала найбільших страждань. Імператор Траян, гордий з перемог, які отримав над даками, скитами та іншими дикими племенами, замість зрозуміти, що ті перемоги дав йому Бог за молитвами християн, став переслідувати Божу Церкву, а всіх, що не хотіли покланятися ідолам, наказав вважати ворогами держави і передавати на муки й жорстоку смерть. 

Йдучи походом до Вірменії на війну з партянами, Траян 7 січня 107 р. прибув з військом до Антіохії. Він велів привести святого Ігнатія і запитав його: “Чи це ти той злобний диявол, який має приємність у тому, щоб зневажати мої накази та ще й інших до того намовляє?” 

А святий Ігнатій спокійно і без страху відповів йому: “Ніхто не називає Богоносця дияволом, бо ж дияволи далеко є від слуг Божих! А якщо мене називаєш злобним тому, що я протидію дияволам, тоді я визнаю, що заслуговую на цю назву, бо руйную всі диявольські наміри через те, що ношу в собі Ісуса Христа, великого, понад небеса піднесеного Царя!”

“А хто такий Богоносець?” – запитав Траян.
“Той, хто у своєму серці носить Христа!” – відповів святий Ігнатій.
“То ти думаєш, – випитував далі імператор, – що ми не маємо у серці богів, які допомагають нам упокоряти наших ворогів?”
“Це великий блуд, – відповів святий, – називати чортів, яким ви служите, богами, бо є лишень один Бог, що сотворив небо і землю, і море, і все, що на них, і один є Ісус Христос, Його єдинородний Син, у царство якого спрямовані усі мої бажання”.
“Чи ти говориш про Того, кого за Пилата Понтійського прибили на хресті?” – запитав Траян.
“Так, – відповів святий Ігнатій, – я говорю про Того, хто розіп’яв гріх і його винуватця – диявола, і всю його злобу”.
“То ти носиш у собі Христа?”
“Так, ношу, бо написано: «Я поселюся в них, і (посеред них) буду ходити. Буду їхнім Богом, вони ж будуть моїм народом» (2 Кор. 6, 16)”. 

Тоді Траян вдав такий присуд: “Наказуємо, щоб Ігнатія, який величається тим, що носить в собі Розіп’ятого, у кайданах доставили до великого Риму і там передали народові на видовисько, а диким звірам на пожирання”. А святий Ігнатій, почувши це, сповнений радости вигукнув: “Дякую Тобі, Господи, що удостоїв мене стати причасником найдосконалішої любови, що дозволив мені, подібно до великого апостола Павла, двигати кайдани. Я не бажаю тепер більш нічого, аби лиш дикі звірі готові були мене роздерти!” Він сам наклав на себе кайдани, поцілувавши їх, немов би найцінніший скарб, і, попрощавшись зі своєю паствою, в оточенні десяти воїнів, що поводилися з ним без крихти милосердя, як сам пізніше згадував про них у своїх листах, пустився до Риму. Супроводжували святого і два його учні, диякони Филон і Агатопод. Ця подорож була немовби один урочистий хід; всюди дорогою до нього горнулися вірні, а він їх навчав, укріпляв, просив, щоб без страху трималися віри і не відходили від єдности з Христовою Церквою. Міста, до яких він заходив, йому назустріч висилали єпископів і священиків, які у своїй пам’яті зберігали кожне його слово, немов велику святість, бо ж прецінь до них промовляв учень великого Петра і повного любови Йоана. Після довгого і тяжкого плавання корабель причалив до берега Смирни. Тут святого Ігнатія привітав ще один учень святого Йоана – святий Полікарп. Під час їх святих розмов Ігнатій просив вірних, щоб своїми молитвами виблагали у Господа, аби дикі звірі в мить ока розшматували його тіло, щоб душа якнайшвидше могла відлетіти до Бога.
Зі Смирни святий Ігнатій написав свої листи до ефесян, магнезіян і траліян, які містять найпіднесешші правди християнської віри і поради для духогого життя. Та найкращий зі всіх і найцінніший лист послав він до римлян. Лист той принесли до Риму деякі вірні з Ефесу, які, вирушивши коротшою дорогою, прибули до Вічного міста швидше від святого Ігнатія. “Господь Бог вислухав мої молитви, – читаємо у тому листі, – і дозволяє мені побачитися з вами. Я в’язень задля Імени Христа і молю Бога, щоб Він допоміг мені до кінця сповнити свою місію, та я боюся вашої любови і прошу, не станьте через цю любов перешкодою мені. А випросіть мені у Господа сили, щоб я не тільки говорив, але й бажав собі; щоб я не лишень називався християнином, але й насправді був ним. Я пишу всім Церквам, що добровільно вмираю за Бога, якщо тільки не станете мені перешкодою. І молю вас, не утримуйте мене своєю любов’ю. Дозвольте стати мені кормом для звірів, і тою дорогою прийти до Господа і Бога мого. Я – Божа пшениця, мене мають змолоти зуби звірів, щоб міг стати чистим Христовим хлібом. Я ще раб, але в Христі свобідний воскресну. Щойно нині я починаю бути учнем, якщо не бажаю нічого іншого, лишень би прийти до Христа. Господа я бажаю, Сина правдивого Бога й Отця; Того шукаю який за нас помер і воскрес. Простіть мене, браття, але не перешкоджайте мені знайти життя, не бажайте мені смерти. Дайте мені побачити чисте світло, дозвольте мені бути наслідником страждань мого Бога. Хто сам Його має у собі, той мені повірить. Не слухайте мене, якщо б я, побачившись з вами, став просити про що інше, а вірте тому, що зараз пишу до вас, бо тепер я пишу повний життя, палаючи спрагою померти за Христа. Моя любов розіп’ята і немає в мені вогню любови до світу, а тече в мені жива вода і взиває до мене: «Йди до Отця!» Сам Бог Отець і Господь Ісус Христос нехай явить вам, що кажу правду. Вогонь, дикі звірі, поламані кості, пошматоване тіло – всі муки нехай впадуть на мене, лишень аби я з’єднався з Христом. Ціла земля і світ весь нічим є для мене, ліпше мені вмерти за Христа, ніж стати царем усього світу. І станеться те, якщо ви так захочете. А якщо я постраждаю, то смерть моя стане доказом, що ви мене правдиво любили”. 

Святий Ігнатій написав того листа, остерігаючись, щоб християни в Римі не намагалися його звільнити, перешкоджаючи його гарячому прагненню – отримати вінець мученика. Виїхавши зі Смирни, св. мученик затримався в Троаді, де довідався, що переслідування вірних в Антіохії припинилося. З Троади він написав листи до Філадельфії, до Смирни, а окремо – до св. Полікарпа, якому доручив своє стадо в Антіохії. Морем він добрався до Неаполя, а потім до Филипів, суходолом через Македонію й Епир до Дурацо над Адріятичним морем, а далі морем аж до римської пристані (поблизу нинішньої Остії). Вояки поспішали, бо ігрища в Римі вже закінчувалися, та й сам Ігнатій нічого не бажав так палко, як мученицької смерти. У Римі йому назустріч вийшли багато вірних, вони конче хотіли докласти всіх зусиль, щоб звільнити його від жорстокої смерти, та святий наполіг, щоб не противилися його гарячому бажанню. І, після спільної молитви, воїни повели святого мученика прямо до цирку, де багатотисячний натовп спостерігав за смертю християн.
А коли, стоячи посеред циркового майдану, святий Ігнатій почув ричання диких левів, то лиш промовив слова, які написав у листі до римлян: “Я – Божа пшениця, мене мають змолоти зуби звірів”. Враз на святого мученика накинулися два леви і душа його відлетіла до неба, а від тіла залишилися лиш грубі кості. Сталося це 20 грудня 107 р. Ті, що описали мученицький подвиг святого Ігнатія, – ймовірно, диякони Филон і Агатопод, – закінчили свій опис так: “Ми, які бачили це на власні очі, потім цілу ніч провели в плачу і молитві, вимолюючи у Господа утіхи. А коли потім на хвилю заснули, то деякі з нас побачили святого Ігнатія, що стояв серед нас і нас обнімав, інші його бачили, як він з нами молився. І ми віддали славу Господеві та честь святому мученикові, і записали день та рік його смерти, щоб у пам’ять цієї смерти сходитися на молитву і духом єднатися зі святим мучеником Христовим”. 

Рештки мощей святого Ігнатія Богоносця після його смерти перенесли до Антіохії і поховали в дафнійському передмісті. Пам’ять цього перенесення Христова Церква відзначає 29 січня. Близько 450 р. святі мощі було перенесено до церкви, яку звели в Антіохії за наказом імператора Теодосія Молодшого на місці поганської божниці Фортуни. В середині сьомого століття мощі святого, які Господь Бог прославив численними чудами, перенесли до Риму, де вони спочивають у церкві святого мученика папи Климентія. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

неділя, 1 січня 2017 р.

01.01.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом

Євр.11,9-10;17-23;32-40:  «Вірою Авраам, поставлений на пробу, приніс у жертву Ісаака»

У цьому апостольському читанні багато разів подано приклади того, як через віру біблійних осіб Бог діє в історії. Як Бог діяв через віру серед вибраного народу у Старому Завіті, так само проявляв себе і в часі Нового Завіту, так діє і тепер. 

Загалом у житті кожного з нас є цей вибір: або ми живемо вірою, покладаючись на Бога, і тоді живемо чесно, справедливо, свято, або ми не живемо вірою, і тоді живемо грішно, неправедно, без Бога. 

Віра – це не є щось стале, яке ми раз і назавжди в собі сформували, розвинули і маємо впродовж усього життя. Віра – щось завжди динамічне, вона або зростає, або занепадає в конкретних обставинах нашого життя. Тому наша віра – це показник якості наших стосунків із Богом. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

01.01.2017р. Б. / Hеділя перед Pіздвом Xристовим – святих отців; Святого мученика Боніфатія

Hеділя перед Pіздвом Xристовим – святих отців

Попередньої неділі Христова Церква поминала пам’ять усіх свв. праотців, аж до Мойсея. Нині свята Церква почитає окремою службою тих святих отців Старого Завіту, від яких Ісус Христос походив по плоті, а далі святих пророків, які провістили Його прихід і закликали жидів до покаяння. Особливо почитаємо нині пам’ять святих Мойсея, Ісуса Навина, царя Давида, Самуїла, усіх пророків, трьох юнаків Ананії, Азарії і Мисаїла, праведну Сусанну, праведного Єлеазара і сімох братів Макавейських, а ще священика Маттатію і його синів, яких називають Макавеями, які в ІІ столітті до Різдва Христового стали в обороні Божого закону та поневоленого жидівського народу і, після численних війн, звільнили народ із сирійської неволі.
Усіх тих, які святістю життя вже у Старому Завіті засіяли зерна глибокої віри і надії на Господа, і яких ми повинні наслідувати, нині вшановує свята Церква і немовби возводить перед нами той довгий час чекання, який називаємо Старим Завітом. Сповнилися обітниці Господа Бога, сповнилися слова пророків, минули тисячі літ покаяння – приходить хвиля, коли Бог глянув на світ цей і помилував його, пославши Христа Спасителя й Ізбавителя нашого.

__________
У той самий день
Святого мученика Боніфатія

Тропар, глас 4: Мученик Твій, Господи, Боніфатій,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 4: Освяченням непорочним, добровільно себе приніс ти, Тому, Який задля тебе від Діви родитися хоче, святий вінченосче, премудрий Боніфатіє. 

У кінці третього століття жила в Римі багата жінка на ім’я Аглаїда. Управителем її маєтку був молодий чоловік, який називався Боніфатій. Хоч і були вони християни, однак жили зовсім не по-християнськи. Боніфатій був пияк і розпусник, та при цьому мав добре серце, він щиро допомагав бідним. Його милостині стягнули йому у Господа найбільшу ласку – ласку мученицької смерти. “Великий Бог, – каже святий Амвросій, – задля заслуг одних прощає іншим. Якщо через свої тяжкі гріхи не наважуєшся навіть думати про те, щоб отримати прощення, то звернися до інших, нехай вони просять за тебе, щоб через їхні молитви Бог простив те, чого не хотів простити тобі”. Найліпшими такими молільниками є бідні. 

Зрозуміло, що самої милостині не досить, їй мають товаришувати жаль і розкаяння. Ось саме така милостиня привела Боніфатія до неба. 

Коли Диоклетіян і Максиміян почали на Сході люто переслідувати християн, то вістка про тисячі святих мучеників, які задля Христа радо йшли на смерть, зворушила серце Аглаїди і Боніфатія, і вони вирішили жити так, як належить християнинові, тобто безгрішно і свято. Аглаїда мала велике бажання, щоб у її домі спочили мощі якогось святого мученика, бо такий скарб напевно оберігав би її від усякого диявольського підступу. Вона відправила Боніфатія в дорогу, щоб конче привіз зі Сходу мощі якогось святого мученика, дала йому багато золота, цінне миро і плащаниці для помазання і загорнення мощей. А коли Боніфатій від’їжджав, то запитав Аглаїду: “А що буде, якщо замість мощей святого мученика привезуть тобі моє тіло, замучене за Христа Спасителя?” 
Аглаїда зганила його за таку бесіду і сказала, що не час на жарти тоді, коли він іде за таким цінним скарбом, якого вони не те що торкатися, але й дивитися на нього не достойні. І поїхав Боніфатій, взявши багато слуг, у дорозі він безнастанно молився, не їв м’яса і не пив вина, а постив та каявся за свої гріхи. Так доїхав він до Тарсу, головного міста Киликії, де намісник Симпликій жорстоко мучив християн. Боніфатій прибув саме у день суду і зразу ж пішов туди, де той суд відбувався. Коли він побачив, як терпеливо зносили християни всі, нечувані своєю жорстокістю муки, то серце його запалало незвичайною любов’ю до Бога, він голосно став прославляти Христа і цілувати кайдани святих страждальців. За це його поставили перед судом, а потім передали на муки. Усе його тіло шматували залізними гаками, аж до костей, а потім під нігті заганяли гострі тріски. В уста йому лили розтоплене олово, але Господь оберігав свого слугу, і те олово, як і кипляча олива, в яку кинули Боніфатія, не завдали жодної шкоди святому. Наступного дня, коли мучитель побачив, що жодні муки і вмовляння не зламають мученика, він наказав стяти святого Боніфатія мечем. Сталося це близько 290 р. 

Слуги святого мученика були в гостинниці і не знали, куди пішов їх пан. Коли ж минуло два дні, а Боніфатій так і не повернувся, то вони, занепокоєні, стали розшукувати його і розпитувати про нього по цілому місті. І ось від брата ключника в’язниці слуги довідалися, що одного чужинця, за описом подібного до їх пана, замучили за Христову віру. 

Слуги викупили за 500 золотих святі мощі, намастили їх миром й обгорнули плащаницями та побожно і з пошануванням привезли до Риму. Аглаїда поховала їх за містом при латинській дорозі і побудувала на честь святого мученика Боніфатія церкву. Сама вона роздала усе своє майно убогим, невільникам дала волю і з кількома служницями, які добровільно залишилися з нею, стала провадити самітницьке життя і впродовж тринадцяти років (згідно з іншими джерелами – п’ятнадцять) розкаювалася у давніх гріхах, після чого побожно померла. Її тіло поклали поруч з гробом святого Боніфатія, а її ім’я знаходимо ще в старих латинських списках святих. Згодом у Римі, на Авентинському горбі, було побудовано церкву на честь святого Боніфатія і святого Олексія, куди й перенесли мощі святого мученика. А Господь Бог прославив їх численними чудами. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР