ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

неділя, 30 липня 2017 р.

30.07.2017р. Б. / Святої великомучениці Марини; Святих отців шести Вселенських Соборів

Святої великомучениці Марини

Тропар, глас 4: Агниця твоя, Ісусе, Марина,* кличе великим голосом,* Тебе, жениху мій, люблю і, Тебе шукаючи, страждаю,* і разом з Тобою розпинаюся, і погребуюся хрещенням Твоїм,* і терплю ради Тебе, щоб і царювати в Тобі,* і вмираю за Тебе, щоб і жити з Тобою,* та як жертву непорочну прийми мене, що з любов’ю пожертвувалася Тобі.* Її молитвами як милостивий спаси душі наші. 

Кондак, глас 3: Благами дівицтва прикрашена, Діво,* нетлінними вінцями вінчалася ти, Марино.* Кров’ю мучеництва обагрена,* просвітилася благочесно чудесами зцілення, мученице,* і прийняла почесть перемоги твого страждання. 

Свята Марина постраждала в Антіохії Писидійській під час останнього переслідування за Ліцинія. Вона була дочкою поганського жерця Едезія. Коли її матір померла, Едезій віддав дитину на виховання одній жінці на село, а та посіяла в молодому серці зерна багатьох чеснот:смирення, милосердя до убогих і великого почитання чистоти. Тут Марина прийняла хрещення і цілковито посвятилася небесному Нареченому. 

 Коли їй виповнилося п’ятнадцять років, батько забрав дочку до себе і невдовзі дізнався, що вона християнка. Свята діва навіть не намагалася заперечувати цього, не злякали її погрози розшалілого батька, на які вона спокійно відповідала:“Віри в правдивого Бога ніхто не вирве з мого серця;я готова задля Христа Спасителя кров пролити, а тут, на землі, маю лиш одне бажання, щоб ти, мій батьку, пізнав правду і поклонився правдивому Богу”. Батько, розлючений, оскаржив власну дитину перед старостою Олимврієм. Той, побачивши дівицю, не міг надивуватися її вроді і найлагіднішими словами став її намовляти, щоб принесла жертву богам, а сам він готовий одружитися з нею. Також він сказав їй, що за непослух мав би її жорстоко карати. Але свята діва готова була на муки і навіть на смерть за Христа. Тоді Олимврій велів публічно поставити її перед судом і запитав, чи хоче вона послухати царського наказу, свята, замість відповіді, піднесла в небо свій погляд і стала вголос молитися. Староста наказав покласти її на землю і сікти різками. 

 Кров’ю сплила земля, усе тіло стало суцільною раною, сам староста затуляв собі очі, щоб не дивитися на ті муки, а свята Марина призивала в Бога допомоги і благословила Господа, що дозволив їй задля свого Імени страждати. Потім стали залізними гаками рвати її тіло, та й ці муки вона стійко перенесла. Врештірешт її кинули у темну в’язницю. Уночі, коли свята діва гаряче молила Господа про витривання в доброму, явився їй світлий хрест і рани її зажили, так, що наступного дня багато поган, побачивши її цілком здоровою, не могли цьому надивуватися.

 Староста наказав припікати її розпеченими бляхами, та терпеливість мучениці була така велика, що багато поган навернулося і голосно прославляли Христа. Тоді Олимврій велів стяти її мечем. Сталося це в кінці третього століття. В ХІ ст., в часі Хрестових походів, почитання святої мучениці Марини, званої також Маргарита (що означає – перла), поширилося також і на Заході, зокрема в Франції, Англії, Німеччині й Італії. А славний поет, єпископ Віда (+1566 р.), написав на честь святої, що була покровителькою міста Кремони, дві прекрасні пісні. 

__________
У той самий день
Святих отців шести Вселенських Соборів

Тропар, глас 8: Препрославлений Ти, Христе Боже наш,* світила на землі – отців наших оснував Ти,* і з ними до істинної віри всіх нас направив Ти.* Багатомилосердний, слава Тобі. 

Кондак, глас 6: Ти – із Отця несказанно возсіявший Син* - з жени родився подвійний єством.* Його видячи, не відрікаємося виду зображення,* але Його, благочесно написавши, вірно почитаємо.* І ради того Церква, держачи істинну віру,* цілує ікону вочоловічення Христового. 

У тяжкі для Христової Церкви часи, зокрема, коли ширилися єресі, Церква скликала Вселенські Собори;патріярхи, митрополити, єпископи та інші уповноважені ними духовні особи з’їжджалися на наради, за прикладом святих апостолів, які скликали в Єрусалимі нараду, звану також Собором. Якщо такий Собор, скликаний Римським папою, під його або його представників проводом, вирішував щось у справах віри, тоді те рішення називалося догматом, тобто непомильною правдою, що зобов’язує всіх вірних під тяжким гріхом. Це означає, що кожен, хто такий догмат відкидає або піддає сумніву його правдивість, тяжко грішить;а якщо при цьому свою хибну думку проголошує публічно, то підпадає під церковну анатему. Собори, на яких вирішувалися найважливіші церковні справи, називаються “вселенські”, тобто всесвітні. Згідно з навчання Христової Церкви, в нарадах Вселенських Соборів співдіє Святий Дух, як був Він і з апостолами, що зібралися на своєму Соборі. Оголошуючи рішення свого Собору, вони сказали:“Подобалось бо Святому Духові й нам…” (Ді. 15, 28), тобто Святому Духові й апостолам сподобалося саме так, а не інакше вирішити. Рішення Собору завжди мали бути затверджені папою Римським. 

Соборами називаємо також і менші зібрання єпископів якогось краю для вирішення питань помісної Церкви;ці собори не мають такої ваги, як Вселенський Собор, і їх рішення не можуть бути догматом. Вони називаються помісні, а їх рішення також мають бути затверджені Римським папою. 

Свята Церква нині святкує пам’ять перших шести Вселенських Соборів. Перший з них був скликаний до Нікеї у 325 р. А оскільки Христова Церква почитає його пам’ять 28 травня окремою службою, то його перебіг ми описали у цей день. На ньому був прийнятий догмат, що Ісус Христос є істинним Богом, й усталено Символ віри аж до науки про походження Святого Духа. 

Другий Собор був скликаний до Царгорода 381 р. проти єресі Македонія. Тут доповнено Символ віри. Докладний перебіг цього Собору ми подали 22 травня, бо Церква вшановує його окремою службою у цей день. 

Третій Собор відбувся в Ефесі 431 р. проти єресі Несторія. Прийнято догмат про єдність двох природ в Христі – Божої і людської – та визнання Пресвятої Діви Богородицею. 

Четвертий Собор (451 р.) в Халкедоні засудив Євтихія. Прийнято догмат, що Ісус Христос є істинний Бог та істинний чоловік;в Ісусі Христі треба визнавати дві природи, які співіснують “незмішано, нероздільно, невіддільно і незмінно”. 

П’ятий Собор відбувся в Царгороді 553 р. Він затвердив рішення Халкедонського Собору і засудив монофізитів, прихильників єресі Євтихія, яких підтримували цісарі Зенон і Юстиніян, що хотіли погодити науку Христової Церкви з єретичними блудами і самі впали у великий блуд. 

Шостий Вселенський Собор відбувся в Царгороді 680 р. проти єресі монотелитів, які навчали, що Ісус Христос мав лиш одну волю – Божественну – і одне ділання. На Соборі прийнято догмат, що “в Ісусі Христі були дві волі і дві дії (енергії) нероздільні і незмішані, так, що людська воля не противилася Божій волі, але завжди їй корилася”. 

Пам’ять цих шести Вселенських Соборів Христова Церква вшановує сьогодні. У них брали участь великі святі і світила Церкви – люди, що багато терпіли за правду, нам і всім вікам на науку, що краще дати вирвати собі з грудей серце, але віру – ніколи. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

Немає коментарів:

Дописати коментар