ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

середа, 19 липня 2017 р.

19.07.2017р. Б. / Преподобного Сисоя Великого

Преподобного отця нашого Сисоя Великого

Тропар, глас 2: Тілесні пристрасті приборкав ти стриманням,* розп’явся для світу, і в пустелі жив, відсікаючи всі похоті,* Ангелом земним і небесним чоловіком показав себе.* Тому тебе, як наставника монахів оспівуємо, Сісоє, отче наш, і просимо:* моли Христа Бога, щоб спас душі наші. 

Кондак, глас 1: Ти звершував подвиг, немов Ангел на землі,* освітлюючи завжди чудами помисли вірних.* Тому тебе, Сісоє, з любов’ю вшановуємо. 

Преподобний Сисой був родом з Тиваїди. Вже в юному віці він став на дорогу самітницького життя, тривалий час подвизався у Скиті під керівництвом преподобного Макарія, та коли скитська пустеля стала заповнюватися монахами, тоді Сисой, почувши про смерть Антонія Великого, переправився через ріку Ніл і пішов у найглибшу пустелю, де колись здійснював духовні подвиги преподобний Антоній. Там він прожив близько 72 роки (356-428). 

Основою його духовного життя було смирення. “Будь покірний, зречися власної волі, зречися пустої журби й утіх світу – і напевно знайдеш мир”, – говорив він до своїх учнів, які невдовзі стали збиратися коло нього. Бог возвеличив святого ласкою творити чуда, однак він намагався приховувати свій дар. Коли одного разу преподобний Сисой воскресив сина убогого пастуха, то заборонив йому розповідати про це. Але Боже чудо ніколи не вдасться затаїти. Прийшли до святого три пустинножителі і запитали його, що мають робити, аби спастися від мук, які чекають на грішника. Бо лиш при самій думці про ті муки вони завмирають від страху. Святий Сисой відповів їм: “Признаюся вам, що в мене ніколи немає таких думок, бо гаряче уповаю на невимовне Боже милосердя. Але ви щасливі, бо часто думаєте про останні речі, а думка про них найпевніше оберігає від гріха. Що ж мені, бідному, що не думаю про це, робити? І тому-то так часто я грішу”. 

Його безнастанна молитва була така:“Господи Ісусе, не дай мені согрішити нині язиком своїм”. “Та, однак, я грішу ним”, – з жалем він додавав у своєму великому смиренні. 

Такою ж великою була його любов до всіх людей. Прийшов до нього одного разу монах і каже:“Отче, мене образив мій брат, і я мушу йому відімстити”. Святий відповів:“Добре, сину, роби, як знаєш, лишень помолімося разом”, – і, коли вклякли до молитви, святий став уголос промовляти:“Господи, не треба нам більше, щоб Ти опікав нас... ми самі будемо мститися на інших”. Монах, почувши ті слова, пізнав усю їх глибину, припав до ніг святого й сказав:“Отче, прощаю брату моєму, а тебе прошу, прости мій гріх!” 

“Нема чоловіка, до якого не приходили б спокуси, – і тоді легко впасти. Але в тому-то й штука, щоб, упавши в гріx, мати добру і сильну волю повстати з нього”, – говорив преподобний Сисой.

“Отче, я согрішив!” – сказав до нього один монах. “То повстань з гріха”, – промовив святий. Через кілька днів приходить той самий монах і з жалем каже:“Отче, я знову впав у гріх!” “То знову повстань до життя і чесноти. І доти будеш повставати, доки добра воля не переможе спокуси. Тоді вже не впадеш більше!” 

Минуло багато літ і преподобний Сисой покинув далеку пустелю. Він поселився в ближній, у Писпер, на горі святого Антонія, а вже в глибокій старості святий перебрався до міста Клизми (в Єгипті, над Червоним морем). 

Коли надходив кінець його земного життя і монахи оточили його ложе, то побачили, що лице святого сяяло, а він голосно розмовляє з невидимими нікому особами. 

“З ким розмовляєш отче?” – питали його. 

“Ангели Божі прилетіли і я прошу, щоб мені дали хоч хвилинку на покаяння”. 

“Отче, – говорили учні, – ти ж каявся впродовж усього свого життя, ти молився, ти постами вмертвляв своє тіло, а життя твоє було таке чисте!” 

На це святий відповів:“Не знаю, чи навіть починав я у своєму житті каятися!” 

Потім його лице ставало щораз ясніше: це святі пророки, апостоли і багато ликів святих пустинників невидимо оточили його ложе, – і тихо вознеслась душа того, про якого годі було сказати навіть найбільш похвальне, бо діла його перевищили всі людські слова. Їх перелічив і винагородив один Бог. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

Немає коментарів:

Дописати коментар