ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

пʼятниця, 19 травня 2017 р.

19.05.2017р. Б. / Святого і праведного Йова Многострадального; Святого Варвара, що був розбійником

Святого і праведного Йова Многострадального

Тропар, глас 1: Бачивши багатство чеснот Йова,* ворог праведних бажав їх підступно пограбувати.* Але, зруйнувавши вежу тіла,* не міг він ограбити скарбів духовних,* бо озброєну знайшов душу непорочного,* а нас обнажив і полонив.* Тож вийди назустріч нам, Спасе, ще перед смертю,* визволь нас від хитрощів лукавого і спаси нас.

Кондак, глас 8: Як істинний і праведний,* побожний, непорочний і освячений явився ти, Преславний,* справжнім Божим угодником.* У своєму терпінні світ просвітив ти,* вельми терпеливий і сміливий.* Тому, Богомудрий, всі ми звеличуємо твою пам'ять. 

“Був чоловік у землі Уц на ім’я Йов. Чоловік той був щирий і праведний, богобоязливий і цурався зла” (Йов 1, 1). Так починається книга Йова, і з цих слів ми дізнаємося, що справді праведний був той, кого Святий Дух у Святому Письмі так хвалить. Праведний Йов був з роду Нахора, брата Авраама, і жив в Аравії, в землі Уц, яку ще називають Авситис. Був це муж великої мудрости, всі шанували його слово й ніколи на перечили йому; як очікуваний дощ спадала на всіх його наука. Крім того, був він дуже багатий, мав 7000 верблюдів, 500 ярем волів, 500 ослиць і багато челяді. Своє багатство і силу він використовував на захист упосліджених і на допомогу бідним. Він допомагав бідакові і сироті, утішав серце бідної вдовиці. Йов був немов зодягнений у праведність і ходив у ній, як в одежі, а його праведний суд був неначе вінець на голові його. Для вбогих він був батьком і визволяв пригніченого з рук гнобителя. 

Сам давав приклад усім і дбав, щоб не скривдити когось зі своїх слуг, бо, як сам казав, що б тоді робив, коли б Господь прикликав його на суд і запитав – бо ж треба було б відповісти за справедливе поводження зі своїми слугами? 

Хто ж оповість про всю його щедрість, доброчинство і милосердя? Був він неначе оком для сліпого, ногою – для кривого, ніколи не відмовив у проханні бідному і не дозволяв удові чекати на те, чого вона просила. Хліба свого і страви не спожив, щоб не розділити це з убогим, бо, як сам каже, милосердя росло з ним від його дитячих літ, змилосерджувалося його око над страждаючими. Ніколи гість не стояв перед його воротами, бо ті завжди були відчинені перед подорожніми. 

Маєтку свого не вживав на розпусту і розкіш, як це звичайно робили інші, а жив у поміркованості і тверезості. Серце його не запалало спрагою нечистоти, бо брак подружньої вірности – це найбільше зло, це вогонь, що все поїдає і нищить. Був лагідний і добрий навіть до своїх ворогів. “Ніколи, – як сам розповідає, – не радів я, коли що злого настигло ворогуючого проти мене, і ніколи не говорив я про нього зле і не безчестив його язиком. У щасті своєму і достатку був дуже смиренний, у золоті не бачив я сили своєї, ані в багатствах своєї надії”. Пам’ятаючи про марноту тих речей, про смерть та про суд, говорив, що коли з дерева обріжуть галузки – воно помолодіє, бо в землі залишається його коріння, а чоловік, коли помре без добрих діл, куди піде? І ще казав, що кожну хвилю свого життя чекає дня своєї смерти, бо в порохно обернеться чоловік і черви його з’їдять. І тому сказав він гнилизні, що вона є батьком його, а хробакам, що вони є матір’ю його і сестрами. Говорив він, що чоловік від матері родиться, живе недовго, повен усякої нужди; як квіт зацвітає і як тінь відходить. 

Велике було смирення його, уважав себе перед гнівом Божим зів’ялим листом та сухою соломою і так молився: 

“Ти, Господи, вогонь єси, а я – суха солома, Ти – могутній вітер, а я – лист на землі! І як мені не боятися сили Твоєї? Знаю, що не виправдається перед Тобою жоден чоловік, а коли візьмеш на суд його, на тисячу запитань не відповість він”. 

Ось маємо образ праведного чоловіка. Тож не дивно, що Господь благословив його на маєтки, і серед людей мав він велику пошану. І був він перший у славі і в силі понад усіх вельмож Сходу. Мав Йов сімох синів і три дочки, яких виховував у страсі Божому. Його діти так любили один одного, що, мешкаючи в різних домах, завжди спільно сідали до столу, кожного дня у когось іншого. А хоч Йов знав, що його діти вірно служать Богові, він часто упоминав їх, щоб поводилися скромно і помірковано, бо боявся, аби серед забави не згрішили чим, якщо вже не ділом, то словом чи думкою. Сам він щодня приносив за їхні гріхи жертву Господеві, за кожну дитину окрему жертву, щоб Бог відпустив їм усі, вільні і невільні. І знову маємо приклад, як чинить добрий батько, якому спасіння дітей його найважливіше. 

Але прийшов час, коли Господь Бог хотів на прикладі Йова дати всім людям в усі віки найліпшій взірець, що праведний не тільки в щасті повинен дбати про Бога, а також у недолі повинен віддатися волі свого Сотворителя. Одного разу, коли зібралися всі його діти у найстаршого сина, прибіг посланець до Йова і каже: “Воли орали поле, а не далеко від них паслися ослиці, і тут напали вороги й забрали все, слуг твоїх мечем повбивали, лиш я один врятувався, щоб принести тобі цю новину”. 

Ще той не закінчив, як прибіг другий і каже: “Ударили громи з неба і повбивали всіх овець і слуг, що їх пильнували”. 

Тут і третій посланець прибіг і каже: “Халдеї напали на нас, забрали верблюдів, убили пастухів, лиш я один врятувався”. 

А що нещастя ніколи само не ходить, то прибіг четвертий слуга і доніс: “Завалився дім твого первородного сина й усі твої діти, сини і дочки, та їхні слуги загинули”. 

І так в одну хвилю Йов, що був першим в тій країні, втратив усе: і добро, і, що наймиліше його серцю, дітей. Стільки нещастя нараз – хіба це під силу чоловікові. Та праведний Йов зрозумів Божу волю, роздер свій одяг, оголив голову й упав ниць у порох земний і помолився: 

“Нагим вийшов я з материнської утроби, нагим і повернусь туди. Господь дав, Господь і взяв. Нехай ім’я Господнє буде благословенне!” (Йов 2, 21). 

Сподобалося Господеві смирення праведного Йова, який не прив’язав свого серця до маєтків і без нарікань прийняв такий тяжкий удар, як смерть усіх своїх дітей. Але Господь задумав для нього нові випробування. За Божим допустом тіло праведного Йова покрилося гнійними й зловонними ранами, не було на його тілі, від ніг до голови, здорового місця. Він так зубожів, що сидів на гноєвищі, а люди від нього втікали. 

І стали люди – як це зазвичай буває – насміхатися з його нещастя, зводити на нього наклеп і говорити: “Він таки мав тяжко прогнівити Бога, якщо впала на нього така тяжка кара!” Прийшли його приятелі, роздерли одежі свої і стали дорікати йому. Прийшла жінка його, та, що ділила з ним добро його, і стала намовляти до богохульства: “Іще тримаєшся твоєї досконалости? Лихослови Бога і умри!” (Йов 2, 9).
А праведний Йов сказав їй: “Неначе б говорила яка дурна, отаке й ти говориш. Приймали ми добро від Бога, а лиха то й не приймати?” 

Він зносив важкі страждання, а думки його були далеко від землі; він тішився надією майбутнього вічного життя і вірою у воскресіння. І молився: “Знаю, що живе Відкупитель мій і що останнього дня воскресну з землі, і зодягнуся в тіло своє, і оглядатиму мого Бога! І став я, як дерево, з якого опало листя, – я, колись славний, статечний і багатий, був стертий, бо уйняв мене Господь мій і зламав мене. А все, що послав на мене Господь мій, – те стерплю, бо знаю, що не покине мене Господь мій, хоч впаду – Він завжди спасе мене, і в Ньому вся надія моя”. 

І не підвела його надія. Бог підніс його так само, як і понизив. І повернув йому здоров’я, повернув честь у людей, дав йому вдвоє більший маєток. Прийшли брати і сестри, сусіди і приятелі та їли хліб зі столу його. І мав Йов 14000 овець, і 6000 верблюдів, і 1000 ярем волів, і 1000 ослиць. Дав йому Бог ще сімох синів і три доньки, вродою яким не було рівних у тій країні. І жив Йов потім ще 140 літ, і тішився синами внуків своїх аж до четвертого покоління, і помер, славлячи Господа. 

__________
У той самий день
Святого Варвара, що був розбійником

Святий Варвар жив у Луканії і до навернення був ватажком розбійників, що вбивали і грабували подорожніх. Та одного разу його погляд зупинився на святому хресті і серце його зворушилось. Він усвідомив, яке страшне його життя, і залився гарячими сльозами. Б’ючись у груди, Варвар припав до ніг одного священика, визнав усі свої гріхи і просив передати його властям, аби понести заслужену смерть. Однак священик не зробив цього, а лишив його при собі. З того часу Варвар не ходив, як інші люди, а рачкував, бо, як казав, не може він бути подібним на людей, коли своїм страшним життям понизив себе гірше за звірів. Минули літа, його тіло висохло так, що він перестав бути подібний на чоловіка. Одного разу його побачили мисливці, і, думаючи, що це якийсь звір, убили своїми стрілами. Гріб його прославився багатьма чудами, а коли через кілька років гріб розкопали, то побачили, що тіло його не було піддане тлінню і з нього витікало цілительне миро. Святі мощі поховано в Лариссі (Тесалія), в одному з монастирів. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

Немає коментарів:

Дописати коментар