ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

вівторок, 16 травня 2017 р.

16.05.2017р. Б. / Святих мучеників Тимотея і Маври; Успення преподобного Теодосія, ігумена монастиря Києво-Печерського

Святих мучеників Тимотея і Маври

Тропар, гл. 4: Мученики Твої, Господи, * у страданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого. * Мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 4: Рани різноманітні перетерпівши і вінки від Бога прийнявши, за нас, які пам’ять вашу звершуємо, моліться до Господа, превеликий Тимотеє і Мавро преславная, щоб умирив Він місто і народи, Він бо є вірних утвердження. 

Святий Тимотей, син священика Пикилія, народився у Перапеї в Тиваїді і був читцем у церкві. Коли Диоклетіян став переслідувати християн, Тимотея, на 20 день після його весілля з 17-літньою Маврою, привели до мучителя Аріяна (який згодом навернувся і помер мученицькою смертю, пам’ять його вшановуємо 14 (27) грудня). Аріян став погрожувати св. Тимотеєві муками і показав йому знаряддя катів, на це святий мученик сказав: “Чого лякаєш мене, як дитину, чи не бачиш ангелів, що оточують мене?” Аріян домагався, щоб св. Тимотей видав йому церковні книги, а коли зрозумів, що всі його слова не досягають мети, наказав випекти святому залізом очі, а потім, після тяжких мук, повісити стрімголов і на шию прив’язати великий камінь. 

Довідавшись, що Тимотей лиш недавно одружився, велів привести його жінку, щоб вона намовила свого чоловіка до відступництва. Однак сталося по-іншому; Тимотей скріпив віру молодої Маври і вона сміливо визнала, що є християнкою. Мучитель пообіцяв їй, що видасть її заміж за високого достойника, хай лиш принесе жертву богам, а коли вона не хотіла навіть слухати його облесливої мови, Аріян наказав їй вирвати волосся з голови, відтяти пальці, кинути в окріп – усі ці муки вона стійко перенесла. Тоді мучитель велів розіп’яти святого Тимотея і святу Мавру на хрестах лицем в лице. Дев’ять днів вони висіли і скільки було сил молитвою взаємно скріплювали один одного, аж поки Бог не призвав їх до себе і нагородив щасливою вічністю їх мученицький подвиг. 

________________
У той самий день
Успення преподобного отця нашого Теодосія, ігумена монастиря Києво-Печерського і начальника монашого спільного житія в землі Руській

Тропар Теодосія, глас 8: Змагаючись за чесноту, з юности полюбив ти чернече життя* і бажане сміливо осягнув;* поселившись у печері,* ти прикрасив своє життя постом і святістю.* У молитвах, немов ангел, перебував ти в русько-українській землі* і, як світло промінне, засіяв ти, отче Теодосію.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 3: Вшануймо сьогодні блаженного Теодосія, зорю русько-українську,* що від сходу засіяла і прийшла на захід* та чудами і чеснотами збагатила всю країну, і нас усіх* – діянням і благодаттю чернечого уставу. 

Святий Теодосій, слава і похвала руського монашества, народився у Василеві, поблизу Києва. Вже з дитинства він відзначався великим благочестям. Батьки, на його прохання, дали його до школи, де він навчився письма. А вже віддавна було звичаєм навчати читати на церковних книгах; цей звичай тривав на Русі довгі віки, бо й прадіди наші вчилися з псалтиря, а набираючись знань, просвіщали свій ум і серце та пізнавали, що без страху Божого вся наука є ніщо і мудрість світу є нічим. Батьки преподобного Теодосія переселилися згодом до Курська. Батько Теодосія помер, коли хлопцю виповнилося 14 років. Відтоді молодий слуга Божий днями й ночами молився на самоті Богові, носив убогу одежу; усе, що міг, роздавав убогим, за що мати його не раз сварила, а часто й била. Він усе терпів охоче та ще ревніше молився Богові за свою матір, для якої завжди залишався найліпшим сином. 

Якось із Курська виряджалася громадка богомольців до Єрусалиму, і Теодосій напросився із ними на прощу. Мати не знала, де він подівся, та донесли їй про це люди, тоді вона на третій день наздогнала богомольців, повернула сина додому. Вже вдома вона його побила тяжко і зв’язаного замкнула в окремій кімнаті. Хлопець усе це переніс терпеливо, тож мати звільнила його з-під замка, лишень попросила, щоб не покидав її і не йшов з дому. Святий Теодосій найчастіше перебував у церкві, а коли дізнався, що для Служби Божої часто не вистачає просфор, він сам став пекти їх удома, за що знову терпів від матері побої, бо, на її думку, це було принизливе заняття. Однак там, де йшлося про честь і славу Бога, преподобний охоче зносив наругу і побої, бо Бога треба більше боятися, ніж людей. І тому, коли побачив, що мати є йому перешкодою в богоміллі, він покинув свій дім і став мешкати в одного священика, де віддався цілковито службі при церкві. Та мати силою знову забрала його додому і покарала новими побоями. Крім молитви, він ще умертвлював своє тіло. Теодосій так стягнув себе в поясі ланцюгом, що залізо впилося в тіло. Мати, випадково побачивши те, зірвала ланцюг, і знову святому довелося від неї потерпіти. 

А коли Теодосію виповнилося 24 роки, тоді він, пізнавши Божу волю, вирішив цілковито посвятитися монашому життю, покинув дім і вирушив до Києва, де тоді вже були грецькі монастирі. Однак там не прийняли бідного юнака. Тоді він дізнався, що в печері над Дніпром служить Богові святий Антоній (його пам’ять вшановуємо 10 (23) липня). Тож пішов до нього, припав до ніг і став просити, щоб дозволив йому залишитися при ньому. Прохання юнака дуже зворушило преподобного Антонія; він віддав йому один куток у печері, і так почалося повне святости життя великого подвижника і світила Руси Теодосія. Молитва і праця – ось яке було їх правило. При печері святого Антонія було вже 12 монахів, усі вони споживали лиш хліб та воду, і тільки у свята і в неділі їли ярину. Мешкали у печерах, спали на голій землі, зазвичай сидячи та дуже коротко. Мали вони маленьку дерев’яну церковцю Успення Пресвятої Богородиці, яку побудував Варлаам над первісною печерою святого Антонія, коли той, передавши Варлаамові ігуменство над братією, перебрався до віддаленої, розташованої вище печери. Преподобний Теодосій прийняв монаший постриг 1032 р. Мати довго шукала його, коли ж знайшла, то так довго плакала і побивалася, що Теодосій мусив вийти до неї. Однак тепер вона вже не в змозі була вмовити сина повернутися додому, навіть навпаки, його слова, сповнені Божого Духа, зворушили до глибини її серце й вона також зреклася світу і в жіночому монастирі святого Миколая постриглася в черниці, а через кілька літ спочила в Бозі.

Святий Теодосій засіяв усіма чеснотами досконалого життя. Днями й ночами перебував він у церкві на молитві, виконував усю господарську роботу, молов на жорнах зерно, носив воду. За волею святого Антонія був рукоположений на священика, служив перед престолом та своїм браттям і смиряв себе тим більше, чим далі поширювалася слава про його святість. І майже кожної ночі, коли всі спочивали в печерах, на прибережному дніпровому горбі клячав монах-самітник, споглядав на облитий сріблом місяця Дніпро й возносив руки до неба, молячись за безталанну Русь, над якою мало нависнути стільки хмар і стільки громовиць мало пронестися над нею. Дивився він на Київ і на Десятинну церкву, і бачив духом, що каменя на камені не залишиться тут, бо вже й тоді Русь роз’їдала незгода, вже тоді братовбивча рука не раз пролила невинну кров. Так молився святий Теодосій про щастя і долю для Русі, за відвернення від неї гніву Божого і за те, щоби її діти завжди залишилися синами Христової Церкви, щоб хрест святий був щитом Русі, а невірство не переступало її порогу. Про це і ми також повинні молитися. 

З волі святого Антонія, святий Теодосій, як найслухняніший, найлагідніший і найсмиренніший став настоятелем монахів замість Варлаама, бо той перебрав ігуменство в монастирі святого Димитрія, який побудував князь Ізяслав, син Ярослава Мудрого. Під проводом преподобного Теодосія зібралося в печерах уже над сто монахів, він був для них отцем, учителем і слугою. 

В печерах вже не стало місця, тож святі Антоній і Теодосій попросили князя відступити їм цілу гору, і тут вони звели (близько 1060 р.) монастир з келіями і дерев’яною церквою Успення Богородиці. У той час прибув до них чернець Михаїл із Греції і привіз зі собою записане правило студійського монастиря. Оце правило преподобний Теодосій завів у своєму монастирі, воно прижилося також й у всіх інших монастирях, тому ми називаємо преподобного Теодосія “начальником монашого спільного життя в Руській землі”.

Великий князь дуже шанував святого Теодосія і прислухався до його порад. Інші князі і бояри приїжджали в його монастир молитися Богу і просити благословення, вони дивувалися, яке ангельське життя під проводом преподобного провадили монахи: в безнастанній молитві, в ревній праці, в постах, мовчанні та убогості. Під чорною рясою і каптуром не раз крилися голови славних і знатних бояр. А вночі, як це бачив Софроній, ігумен монастиря святого Михаїла, вогненний стовп світив над Печерською лаврою, і Бог прославляв слугу свого Теодосія, який земні печери і бідні келії перемінив в одну велику, що нагадує небо, святиню. 

Святий Теодосій, окрім виконання ігуменських обов’язків, писав послання, щоб навчати монахів, народ і князів, сам писав і займався оправою книг. За його ігуменства вступив до монастиря молодий, тоді ще 17-літній, Нестор, який згодом написав літопис руський і житія багатьох святих, залишивши пам’ятку нашої минувшої слави для тих, хто в наступних віках мали зазнати лиш сумної неволі. Після смирення, найбільшою чеснотою святого Теодосія було милосердя. Він побудував при лаврі притулок для вбогих, калік і прочан та звів церкву св. Стефана. При всій бідноті монастиря хліба завжди вистачало для голодних, бо Бог наділив преподобного даром творити чуда, і не раз за його молитвою наповнювалася порожня комора монастиря. Одного разу ватага розбишак задумала напасти на монастир і викрасти цінні церковні посудини, але Бог учинив чудо, бо на очах розбійників монастир немовби вознісся високо під хмари, а стривожені грішники втекли, та наступного дня вони разом зі своїм ватажком припали до ніг святого Теодосія і розкаялися у своїй злобі. Часто, коли для монахів не ставало хліба, в найбільшій потребі, заїжджали вози, повні муки і хліба, і вистачало для монахів і для убогих, а щосуботи преподобний посилав милостиню і до в’язниць. Багаті бояри тих часів також пам’ятали про убогих і милостинею спасали свої душі. Для них свята віра була найбільшим скарбом, вони не говорили, що віра противиться розумові, як це говорять нинішні наші “учені”. А серед них були люди глибокої мудрости, хоч би згадати лишень князя Ярослава Мудрого. Тож множилися церкви і монастирі, прибуло слави небу та миру і щастя руській родині. 

Не забував святий Теодосій і про спасіння невірних; він навіть заходив у нечисленні жидівські доми проповідувати Христа. А де йшлося про правду, там не лякався він гніву сильних цього світу. Коли Святослав, князь Чернігова, разом із Всеволодом, князем Переяслава, прогнав Ізяслава і сам осів у Києві, преподобний Теодосій не злякався його погроз і голосно випоминав йому братовбивчу крамолу і непошанування волі Ярослава, їхнього батька, який завжди навчав синів згоди та єдности. Він завжди вважав Ізяслава законним правителем Києва і велів згадувати його ім’я на Службі Божій перед іменем Святослава. А той смирився, сам прибув до монастиря святого Теодосія і просив його благословення та слухав настанов, а ще подарував велику ділянку землі під будову нової лаври і кам’яної церкви Успення Пресвятої Богородиці, і перший став копати під наріжний камінь. Повернувшись на престол, князь Ізяслава зробив багату пожертву на будову цієї церкви, викликав будівничих з Греції і не шкодував коштів на славу Богородиці. Церкву було закінчено вже після смерти і князя Ізяслава (1078 р.), і святого Теодосія. Вона була освячена за правління великого князя Всеволода Ярославича 1089 р. 

Кожного року в часі Великого посту святий Теодосій замикався аж до Лазаревої суботи в окремій печері і там проводив увесь піст. Але прийшов час, що Бог хотів покликати до себе свого святого слугу і об’явив йому це в часі Великого посту. Після Великодніх свят преподобний Теодосій занедужав і провістив браттям свою кончину. Він прощався з ними, як батько прощається зі своїми дітьми, просив і молив, щоб зберігали правило, а на їх прохання призначив їм на ігумена монаха Стефана. Перед самою смертю його винесли з печери. Він ще раз глянув на Дніпро, на Київ, на горби, на стіни своєї лаври і на церкву, що будувалася, духом обняв усю широку Русь, благословив братів своїх і в гарячій молитві віддав Богові свою чисту і святу душу в другу суботу по Пасці, 3 (16) травня 1074 р. 

Тіло його було поховано в печері, де завжди перебував у часі Великого посту. На 18-ий рік після смерти преподобного, як пише літописець Нестор, ігумен Йоан і Нестор розкопали святі мощі, щойно вони показалися, як незвичайна ясність освітила зсередини і зверху печеру та лавру. Наступного дня, 14 (27) серпня 1091 р. (було це в четвер), усе духовенство Києва перенесло святі мощі до мурованої церкви, там їх поховано і там вони спочивають. Митрополит Никифор у 1108 р. зачислив Теодосія до лику святих Божих. Бог прославив мощі преподобного Теодосія багатьма чудами, а пам’ять його святиться на Русі з роду в рід. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

Немає коментарів:

Дописати коментар