ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

неділя, 14 травня 2017 р.

14.05.2017р. Б. / Святого пророка Єремії

Святого пророка Єремії

Тропар, глас 2: Пророка Твого, Господи, Єремії, святкуючи пам’ять, молимось його ради спасти душі наші.

Кондак, глас 3: Очистивши Духом, великий пророче і мучениче, твоє світлосяйне серце, славний Єреміє, пророцтва дар з висот прийняв єси і взивав ти велегласно навкруги: сей Бог наш і не додасться інший до Нього, Який воплотився і явився на землі. 

Про свого Бога Ізраїль забув. Забув невдячний народ про добродійства Того, хто вивів його з дому неволі, з-під влади Єгипту. Порохом припав жертовник правдивого Бога, у вертеп, в яскиню поганства перемінений став храм Соломона, жиди поклонялися Ваалу та іншим божкам, заледво знайшлася душа, яка зберігала Божий закон. Дарма, що Бог посилав пророків, аби словом невимовної любови навертали заблуканих; однак жиди не покаялися, не злякалися погроз – тож кара Божого гніву нависла над ними. Дійшло до того, що жиди забули навіть на празник Пасхи, який відновив цар Йосія, один з найпобожніших царів. 

У такий час, за правління царя Йосії, появився серед жидівського народу пророк Єремія, і став чутний його голос волаючого в пустелі. Пророк так сповнений був любови до Бога і до свого народу, що лиш найбільш закаменілі серцем жиди могли наважитися каменувати його. Та саме так і сталося. 

Єремія народився 627 р. до Різдва Христового. У першій главі його пророцтва читаємо, що був він сином священика Хілкії з міста Анатот, поблизу Єрусалиму, “до якого надійшло слово Господнє за часів Йосії, сина Амона, царя юдейського, тринадцятого року його царювання” (Єр. 1, 2). Бог віддавна призначив його своїм пророком. “Перш, ніж я уклав тебе в утробі, я знав тебе; і перш ніж ти вийшов з лона, освятив я тебе; пророком для народів я тебе призначив” (Єр. 1, 5). Єремія мав тоді лиш 15 років і боявся, що не в змозі буде проголошувати слово Того, хто послав його. Та Господь сказав йому: “Не кажи: Я дитина, – бо до всіх, до кого я пошлю тебе, ти підеш, і все, що накажу тобі, ти говоритимеш. Не страхайсь перед ними, бо я з тобою, щоб тебе врятувати, – слово Господнє” (Єр. 1, 7-8). І простяг Бог руку свою, і торкнувся уст його та сказав: “Ось я поклав мої слова тобі в уста. Оце настановляю тебе я нині над народами й над царствами, щоб ти викорінював і руйнував, вигублював і валив, будував і насаджував” (Єр. 1, 9-10). Тоді став Єремія посеред Єрусалиму і почав проповідувати. Словами Господа Бога виказував невдячність жидівського народу, що навіть не питав, де “Господь, що вивів нас із землі Єгипетської, водив нас пустинею, степовою землею та проваллями, ґрунтами сухими й під смертною тінню, землею, що нею ніхто не проходить і ніхто в ній не оселюється” (Єр. 2, 6), і який привів їх в обіцяну землю і дав посмакувати плодів її. І небо вжахнулося, бо жиди осквернили землю Божу і в ніщо ставили достоїнство свого Бога; їх священики забули на Нього та пророкували в ім’я Ваала і пішли за ідолами, потопаючи в нечистоті та беззаконні. Вони не побоялися, що Бог вразив синів їх, що меч убив пророків їх. Невіста не забуває дбати свою красу і діва не забуває прикраси на грудях своїх, а “мій народ мене забув, – безліч днів тому” (Єр. 2, 32). 

Був ще час випробування, бо Господь наказав Єремії: “Іди й промов оці слова вголос на північ і скажи: Повернися, зраднице, Ізраїлева дочко, – слово Господнє; не покажу тобі мого обличчя у гніві, я бо милосердний, – слово Господнє, – не гніватимусь повіки!” (Єр. 3, 12). Та жиди не послухали слова Божого і не злякалися, коли Господь устами Єремії погрозив їм, що нашле на них ворога, і той знищить їх поля та сади, уб’є синів і дочок і “зруйнує міста-твердині, що на них звіряєшся, мечем звоює” (Єр. 5, 17). Але жиди вибрали “ліпше вмерти, а ніж жити” (Єр. 8, 3), “вони ж не слухали й не нахиляли вуха свого” (Єр. 7, 24). Священики і старшина переслідували пророка Єремію, та слово Боже сповнилося дуже скоро. 

Єгипетський фараон Нехо, тобто кривий, ідучи на допомогу асирійському цареві, зайняв Єрусалим. Йосія вийшов з військом проти нього, “але Нехо вбив його, ледве його побачив” (2 Цар. 23, 29). Наступником Йосії став його син, 23-літній Йоахаз, який правив лиш три місяці. “Він чинив те, що було Господеві не довподоби, цілком так, як робили його батьки” (2 Цар. 23, 32). Фараон скинув безбожника з трону, а на його місце посадив його брата Йоакима і наклав на жидівську землю данину 100 талантів срібла і талант золота на рік. Безбожного ж Йоахаза заслав до Єгипту, де той помер. 

І знову Єремія став посеред народу, провіщаючи майбутні кари і погрожуючи зруйнуванням Єрусалиму. Тоді жерці і лжепророки схопили його і привели до старшини, домагаючись смерти пророка за те, що він тривожить народ і провіщає зруйнування міста. Однак святий пророк був безстрашний там, де йшлося про сповнення Божої волі. Він так сказав на суді: “Господь послав мене пророкувати проти цього дому й проти цього міста всі ті слова, що ви чули. Тим то направте ваші путі й ваші вчинки, слухайте голос Господа, Бога нашого, і Господь відведе те лихо, що виповів був на вас. Що ж до мене, то ось я – в руках ваших. Чиніте зі мною, що на погляд ваш добре й праве. Тільки затямте собі гаразд, що коли вб’єте мене, то безвинну кров накличете на себе й на це місто та й на його мешканців, бо Господь справді послав мене до вас проректи всі ці слова до вух ваших” (Єр. 26, 12-15). Судді побоялися засудити Єремію, “бо він промовляв… ім’ям Господа” (Єр. 26, 16), та народ не побоявся та продовжував грішити. 

Єремія ж, за Божим словом, наклав на свою шию ярмо і так ходив містом, навчаючи і закликаючи до покаяння, однак все було надаремно. Навуходоносор, цар Вавилону, захопив Єрусалим, забрав Йоакима в неволю, а з ним пророка Даниїла, трьох юнаків Ананію, Азарію і Мисаїла та багато знатних жидів. Невдовзі Йоаким повернувся до Єрусалиму і як підвладний Навуходоносора правив далі, та не довге було його правління. Жиди, уповаючи на свою силу, підбурили його не платити данини Навуходоносорові. А коли Єремія виступив проти цього і провістив довгу, 70-літню, неволю, озлоблені жиди кинули його до в’язниці. Тут, за словом Господа, святий пророк став диктувати своєму учневі Варухові всі пророцтва, від хвилі, коли Господь велів йому проповідувати. Варух усе записав, а потім, за наказом Єремії, прочитав їх у святині. Довідавшися про це, Йоаким наказав спалити книгу, а Єремію і Варуха вбити, однак Господь Бог відвів від них смерть. 

Тимчасом його пророцтво мало сповнитися, бо коли Йоаким перестав платити данину, прийшов Навуходоносор, захопив місто, убив Йоакима, труп його викинув на гноєвище за мурами, пограбував святиню, забрав св. посудини, а на престолі посадив Йоахина, сина Йоакима. Але й той, хоч і було йому лише 18 років, був повний лукавства перед очима Господа, тож через три місяці забрав його Навуходоносор у неволю, а з ним пророків Єзекиїла і Мардохея і весь достаток з царської палати, і 10000 мужів, ремісників, усіх старшин і князів, так, що в місті “зостались лише прості, вбогі селяни” (2 Цар. 24, 14). На престолі впокореного міста засів Седекія. А святий Єремія, вдруге записавши у в’язниці книгу своїх пророцтв, продовжував закликати до покаяння і провіщав, що це лиш початок кари. Однак не покаявся ні народ, ні цар, бо той, уклавши союз з фараоном Єгипту Хофрою, сподівався на його поміч; дарма, що Єремія пророкував йому неволю. На десятому році правління Седекії жиди, підбурені псевдопророками, збунтувалися проти Навуходоносора. І знов халдеї взяли в облогу Єрусалим. 

Седекія покликав до себе Єремію і спитав його поради, що робити. Святий пророк сказав здатися, щоб уникнути гіршого зла. Але цар не послухав, а пророка велів замкнути у в’язниці. Війська Навуходоносора зняли облогу, бо почули, що жидам на поміч іде фараон Єгипту. Єрусалим сповнився радістю; всі були певні, що єгиптяни розіб’ють Навуходоносора. І знову посеред загальної радости почувся голос перестороги, це святий Єремія провіщав найбільше нещастя – зруйнування храму. За це його кинули у глибоку криницю, однак придворний Седекії наказав його витягнути, врятувавши від смерти, та цар знову наказав замкнути святого пророка у в’язниці. 

Та недовгою була радість жидів. Прийшов Навуходоносор та ущент розбив військо єгиптян і знову взяв в облогу місто. Дуже скоро в місті настав голод. Седекія хотів утекти, його впіймали і привели до Навуходоносора. Вавилонський цар наказав на очах Седекії убити його синів, а йому самому виколоти очі й вислати до Вавилону. Невузардан, начальник війська, зайняв Єрусалим “та й спалив Господній храм і царський палац, усі будинки в Єрусалимі, усі, що були більші, пустив димом” (2 Цар. 25, 9). Він зруйнував мури міста, забрав усе добро і погнав у неволю жидівський народ, а в Єрусалимі “з бідних людей краю… лишив трохи, щоб обробляли виноградники й поля” (2 Цар. 25, 12). Сталося це 586 р. до Р. Xр. Такий був кінець юдейської держави – гнів Божий навис над нею; слова Його, які голосив устами свого пророка, сповнилися.
Вийшов святий пророк Єремія з в’язниці і своїми очима побачив те, що давно провіщав жидам – руїни святині і міста. Навуходоносор наказав не чинити жодної кривди св. Єремії, а якби він хотів, відвезти його до Вавилону і вшанувати всякими почестями. Отак погани вміли віддати честь пророкові, який у своїй батьківщині зазнав лиш переслідувань. Святий Єремія залишився в Єрусалимі. Насамперед він зберіг вічний вогонь зруйнованої святині, заховавши його у безводній криниці. Коли жиди повернулися з вавилонської неволі, в тій криниці знайшли воду, полили нею жертву, призначену на спалення, і від тієї води загорілися дрова жертовника – святий вогонь ожив чудом, як чудом спав колись з неба. Також Єремія заховав у печері скинію завіту, якої, однак, жиди після повернення вже не знайшли. Святий пророк плакав гіркими сльозами над руїнами Єрусалиму і храму, він записав ту пречудесну, зворушливу пісню, котра тепер становить частину Святого Письма і називається “Плач Єремії”. 

Але й після всього того, що сталося, жиди, які залишилися в Єрусалимі, не покаялися, хоч і відчули на собі сповна Божий гнів. Вони збунтувалися проти начальника міста Годолії і, боячися гніву Навуходоносора, бунтівники втекли до Єгипту й забрали з собою святого Єремію. Прожив він там чотири роки в молитвах, вчинивши багато чуд, якими звеличив його Господь. Він провістив, що жиди, які втекли до Єгипту, там і загинуть. За це його безбожні одноплемінники укаменували. Так святий пророк помер мученицькою смертю в єгипетському місті Тафнісі (у Нижньому Єгипті, біблійний Цоан). Невдовзі після його смерти Навуходоносор захопив Єгипет і наказав вигубити там усіх жидів.
Крім книги своїх пророцтв, яка має 52 глави, і “Плачу Єремії”, він написав також послання до жидів, що були у вавилонській неволі. У Другій книзі Макавеїв читаємо, що славний вождь Юда Макавей, коли мав виступити за свободу Юдеї проти Антіоха сирійського, побачив ві сні пророка Єремію, той подав йому золотий меч і сказав: “Візьми цей святий меч, дар від Бога; ним розіб’єш ворогів” (2 Мак. 15, 16). І Бог подав перемогу Юді, а той прославив Ім’я Господа і Вседержителя та Його святого пророка. 

Через 250 років після смерти Єремії Олександр Македонській переніс мощі пророка до Єгипту, у місто Олександрію, яке сам заснував, і мощі святого поховано на місці, що звалося Тетрафиль.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

Немає коментарів:

Дописати коментар