ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

четвер, 20 квітня 2017 р.

20.04.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.2,38–43:  «Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах»

Ми чуємо дуже важливу річ для нас християн: заклик мати постійність. Зі свого життя бачимо скільки багато мали й маємо різних намірів, ідей, захоплень. Але бачимо, як не легко витримати в постійності. У духовному світі один із найважливіших чинників – це постійність. Може, не багато, може, невеликі кроки чи подвиги, але чинити їх стало і повсякчас. 

Читаємо з Діянь апостолів, що апостоли постійно перебували в апостольській науці, пізнавали про Бога, постійно перебували у спільноті. Отже, не самі лише пізнавали, а й ділились. Постійно взаємно обмінювались досвідом про Бога, який вони здобули. Коли в наше життя прийде постійність, результат неминуче виявиться у духовному житті, пізніше чи раніше. А як не буде постійності, годі сподіватись на якийсь результат.

*** 
Йо.3,1-15:  «Що народжується від тіла – тіло, а що народжується від Духа – дух»

Коли подивимося на батьків і дітей, часто побачимо не тільки подібні фізичні риси, а й навіть те, що вони подібні характерами. Діти беруть від батьків багато, переймають людське. І це нормально й закономірно. Часто в стосунках одні з одними, коли говоримо про когось – Степан, Василь, Анна, Олена, – ми цю особу ідентифікуємо з її тілом. Але ж знаємо, що це лише фізичне тіло особи. Тілесно ми народжуємося від наших батьків, Господь же кличе нас, щоб ми народжувались і жили духовним життям – в Дусі, з Богом. 

Саме тому маємо все більше пізнавати в собі духовний бік нашої особи. Розуміти, що наше тіло – це лише частина нашого буття. Є сфера нашого буття, яка, можливо, і не розвинута, і мало нам знайома, – це сфера нашого духа. Цю сферу маємо щораз більше пізнавати й відкривати. Коли будемо відкривати наше духовне «я», то будемо відкривати нашу здатність до життя в Дусі, до народження, до життя в Небесному Царстві.

+ВЕНЕДИКТ

Немає коментарів:

Дописати коментар