ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

понеділок, 27 березня 2017 р.

27.03.2017р. Б. / Преподобного Венедикта Нурсійського; Святого мученика Олександра, пресвітера в Пидні

Преподобного отця нашого Венедикта

Тропар, глac 8: В Тобі, отче, дбайливо зберігся образ, * бо, прийнявши хрест, Ти пішов слідом за Христом * і ділом навчав Ти погорджувати тілом, бо воно проминає, * а дбати про душу – єство безсмертне. * Тим-то з ангелами разом радується, * преподобний Венедикте, дух твій. 

Кондак, глас 6: Благодаттю божою збагатився єси, ділами ж звістив ти звання і явився єси, Венедикте, угодником Христа Бога в молитвах і постах, сповнений дарів Духа Божого, і був єси недужим – зцілитель, і ворогам – прогонитель, і заступник скорий для душ наших. 

Ким святий Василій Великий був для монашого життя на Сході, тим став святий Венедикт для монашого життя на Заході. Перший і другий спрямували це життя на правильну дорогу, перший і другий уклали правило, з’єднали монахів в мудро проваджений чин і обидва стали наріжним каменем, на якому монашество Христової Церкви осягнуло висот надзвичайної святости. 

Святий Венедикт народився близько 480 р. в Нурсії, в Італії, в багатій родині. Його батько називався Евтропій, а мати – Абунданція. Ім’я Венедикт означає “благословенний”. Уже в молодості, попри велике благочестя, він мав велику схильність до наук. Тож батьки послали його до Риму. Та вже в 16 років, надивившись на безсоромне життя своїх товаришів, покинув школу і Рим, полишив батьків і багатство, а сам пішов у місцевість Афильо, а згодом до Субіяко, посеред Апенінських гір, поблизу ріки Аніо, де знайшов собі глибоку й неприступну печеру, в якій став служити Богові. Монах з поблизького монастиря на ім’я Роман приносив йому часу до часу хліб, давав дзвінком знати про себе і на мотузці спускав хліб у печеру. Тут, нікому невідомий, упродовж трьох років готувався Венедикт до великого посланництва, яке мав сповнити. А були то роки важкої душевної боротьби, бо диявол наводив на нього такі страшні тілесні спокуси, що святий Венедикт, аби їх побороти, нагий кидався на гостре терня та в пекучу кропиву, щоб лиш приборкати власне тіло, і щоб мати доказ, що монах лишень в постах та в умертвленні тіла може залишитися чистий духом і нескверний тілом.
Через три роки пастухи знайшли печеру святого і, як пише святий Григорій Великий, думали, що то якийсь звір, бо замість одежі він мав на собі лиш овечу шкіру. Невдовзі люди стали горнутися до нього і просити про молитви. Монахи сусіднього Виковарського монастиря його настійливо просили, щоб став їм настоятелем. Довго відмовлявся святий Венедикт, прикриваючись своєю молодістю, та врешті-решт погодився. Однак, коли він пересвідчився, що монахи ті ведуть зовсім не монаше життя, і став навертати їх на правдиву дорогу та вимагати від них виконання монаших приписів, то дійшло до того, що деякі з них подали йому у вині отруту. 

Святий Венедикт перехрестив напій і келих випав з його рук і розбився, а святий зрозумів, у чому річ. Тоді, зібравши монахів, попрощався з ними і повернувся до своєї печери. Та коли до нього почали приходити багато учнів, Венедикт збудував для них 12 монастирів по 15 монахів у кожному і став їх наставником. Два вельможі, Євтихій та Тертулій, віддали під його духовний провід своїх синів, Мавра та неповнолітнього Плакида, і обидва ті юнаки згодом стали гідними учнями свого учителя і великими святими. 

Одного разу слабкий ще тілом Плакид, пішовши по воду, упав у річку, а хвиля швидко його понесла. Венедикт, сповнений Святим Духом, побачив цю пригоду і наказав Маврові, щоб спішив рятувати Плакида. Мавр побіг по воді немовби по сухій землі, навіть не усвідомлюючи цього, і врятував потопаючого Плакида. А врятований казав, що йому здавалося, немовбито його рятує сам Венедикт. Не злічити тих чуд, якими Господь прославив святого Венедикта, багато з них описав святий Григорій Двоєслов, який сам провадив монаше життя за правилом святого Венедикта, і те правило завів у монастирі святого Андрея у Римі, який він заснував. 

На невдовзі один зі священиків на ім’я Флорентій, що мешкав близько Субіяко, завидуючи Венедиктові, став зводити наклеп на нього. Тоді святий, щоби не давати засліпленому нагоди до гріха, волів залишити свій монастир, тож попрощався з братією і пішов у бік Неаполя. Однак щойно він відійшов завалився дім, в якому мешкав наклепник Флорентій, і той загинув під руїнами. Святий Мавр наказав наздогнати Венедикта і повідомити йому про випадок, а святий, почувши про це, заплакав над нещастям нерозкаяного грішника, однак не повернувся, а пішов далі, у місцевість, що звалася Монте Касіно. Тут ще процвітало поганство, а посеред одного з гаїв стояв ідол божка Аполона. Святий Венедикт став тут проповідувати Слово Боже і навернув поган; гай, посвячений божкам, наказав зрізати, поганські ідоли розбити, а на їх місці звести дві каплиці, одну – в пам’ять святого Мартина, а другу – в честь святого Йоана Хрестителя. 

А коли і тут зібралося багато учнів, то святий Венедикт збудував великий монастир, що стоїть донині і називається Монте Касіно. Тут він написав монаше правило, яке впродовж багатьох віків було єдиним у Західній Церкві. В тому правилі святий Венедикт зосередив найбільшу увагу на трьох основних чеснотах монашого життя: на убожестві, чистоті і послуху. Свою волю монах має підкорити наказам настоятеля, а серце відірвати від усього, що земне. Жоден монах не сміє нічого мати у своїй власності, все має бути спільне. В основі досконалости кладе любов до ближнього, наказує виявляти найбільшу турботу до слабших і служити їм неначе самому Спасителеві. Так само треба зі щирого серця приймати гостей і подорожніх, а пригощаючи їх стравою, не забувати і про потреби їхньої душі, бо не самим хлібом живе чоловік, і з тою метою наказує прочитати щось зі Святого Письма. Монахам своїм наказує займатися роботою ума і рук, бо тоді лиш будуть справжніми монахами, коли житимуть трудом власних рук. Неділя – час богослужень і читання Святого Письма. Доручає їм мовчання, самоту, молитви, смирення та інші чесноти. 

А все, що наказував їм, робив сам і був живим прикладом досконалого життя, в якому, попри свою святість, завжди мусив поборювати диявола, бо той усюди і в будь-який спосіб намагався напакостити його великій справі. Слава про його святість поширилася далеко, а король гунів, жорстокий кровопивця Тотила, ідучи з військом поблизу Монте Касіно, хотів пересвідчитися, чи правда те, що кажуть про чуда святого Венедикта. Одного зі своїх полководців він велів одягти у свої одежі і з численними слугами послав його до монастиря. Однак святий Венедикт, побачивши його здалека, сказав: “Скинь, сину, з себе те, що не твоє”, – і вражений поганин повернувся до короля і все розповів йому. Тоді Тотила сам прийшов до Венедикта й, побачивши його, упав перед ним лицем до землі. Святий підніс його і сказав: “Ти накоїв багато зла і багато зла тепер чиниш; Рим займеш, за море перейдеш, будеш жити ще дев’ять літ, а десятого року вмреш!”
І так сталося. Господь Бог дав святому Венедиктові дар провидіння. Він провістив, що монастир Монте Касіно буде зруйновано, та Бог спасе монахів, які там будуть в той час. І справді, в часи святого Григорія Двоєслова лонгобарди захопили і спалили монастир, однак з братії ніхто не постраждав, а монастир невдовзі було відбудовано. Так само святий провістив і день своєї смерти, а за шість днів наказав приготувати для себе гріб. 

У день смерти святий звелів занести себе до церкви, тут прийняв святі таїнства і посеред гарячої молитви на руках своїх учнів віддав свого духа небесному Отцю. Справа, яку він розпочав, процвітала. Його правило прийняли всі монастирі Заходу. Монахи його чину йшли в найглибші пустелі і робили з них квітучі міста. Молитвою просвіщали серця і навертали до Христа, а руками рубали ліси, укладали дороги, навчали обробляти землю, будували церкви та інші будівлі. Вони просвітили і облагородили цілу Європу, вони навернули Англію і Німеччину та інші краї. У монастирях монахи переписували книжки, малювали образи, плекали музику і спів, писали книги, описували історію країн, збирали неоціненні скарби для спраглих науки майбутніх поколінь. Був час, коли чин св. Венедикта налічував понад 60000 монахів, з нього вийшло тисячі святих, тисячі єпископів, до 200 кардиналів і 28 пап. Повагу і заслуги цього чину, ученість його монахів шанують нині навіть ті, які не належать до святої Церкви. І все це діло рук святого Венедикта, бо дух його почив на ділі його, а Бог благословив труди його учнів.

__________
У той самий день
Житіє святого мученика Олександра, пресвітера в Пидні

Святий Олександр, поки ще був поганином, до пізнання правдивої науки Ісуса Христа, переслідував християн. Однак Бог послав йому свою благодать, і він з гонителя став ревним проповідником Христової віри. За одними джерелами, постраждав він у Тракії 272 р., за імператора Аврелія; за іншими, прийняв мученицьку смерть у місті Пидна, поблизу Солуня, в Македонії, за імператора Максиміяна, 303 р. Віки минули, тисячі літ перейшло, а свята Церква постійно поминає ім’я того, хто душу свою поклав за віру Христову. Нині він молиться за нас, а ми призиваймо його до помочі, бо велика ласка і сила тих, які душу свою поклали за Христа. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ.КАЛЕНДАР

Немає коментарів:

Дописати коментар