ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

понеділок, 20 березня 2017 р.

20.03.2017р. Б. / Святих священномучеників Василія, Єфрема, Капітона, Євгенія та інших у Херсоні; Преподобного Павла Препростого

Святих священномучеників Василія, Єфрема, Капітона, Євгенія та інших у Херсоні

Тропар, глас 4: Боже отців наших, * що чиниш завжди з нами по Твоїй кротості, * не віддали милости Твоєї від нас, * але молитвами їх у мирі направ життя наше. 

Кондак, глас 2: Світлоносний день настав, пастирів, єпископів Херсонських,які постраждали за овець і свято яких оспівуємо. Священномученики, моліть пастиреначальника Христа, щоб і нас долучив від до овець, які по правиці стоять, щоб співали ми вам: «Радуйтеся, священнії отці, за Христа кров свою пролившії». 

Уже з апостольських часів свята Церква висилала проповідників, які несли світло Христової науки поганам і зверталися до них зі словами: “Покайтесь, бо наблизилося Небесне царство” (Мт. 3, 2). Ні страждання, ані муки, ані люта смерть не лякали тих, які, сповняючи заповідь “Возлюби ближнього”, несли світло, життя і спасіння поганським народам. Було це за часів мучителя Диоклетіяна, коли патріярх Єрусалиму Єрмон близько 300 р. послав єпископів Василія, Єфрема, Євгенія, Агатодора, Елпидія та інших проповідувати Божу науку. Василій і Єфрем пішли в таврійсько-скитські землі і стали проповідувати слово Боже в Херсоні (Корсунь, де в пізніших віках прийняв хрещення апостол Руси святий князь Володимир Великий). Згодом Євфрем вирушив з Херсону і пішов у глибину Скитії, понад Дунай, і погани там його замучили. Святий Василій проповідував і далі в Херсоні, та погани, за намовою жидів, вічних гонителів св. Христової науки, напали на нього, побили і прогнали з міста, а святий осів поблизу в печері і молився там Богові, щоб своєю благодаттю допоміг здолати поганство. 

Якось звернулися до нього родичі одного юнака, що вмирав, який перед смертю так до них промовив: “Даремний ваш плач і жертви, які приносите божкам бездушним. Один лиш Бог правдивий – Бог християнський, і лиш Його сила і молитва слуги Його Василія може повернути мені життя”. Святий єпископ з великим смиренням став до молитви – і Бог вислухав його і дав йому силу оздоровити хлопця. Тоді вся родина оздоровленого юнака, він сам і ще багато поган навернулося до Христової віри, а святий Василій повернувся до Херсону і продовжував навчати. Проте погани знову напали на святого і, після страшних мук, убили його. Тіло кати кинули на пожирання диким звірам, але ті не наважилися його навіть доторкнутися, а вночі над ним світила ясна зірка, за світлом якої прийшли християни і чесно поховали тіло мученика. 
Єпископи Євгеній, Агатодор і Елпидій проповідували у тому часі Христову віру в Гелеспонті. Один з учнів святого Василія, прибувши сюди, повідомив їх про смерть святого, і вони морем подалися до Херсону, щоб християни не втратили духовної опіки. Тут святі навернули багатьох до Христової віри, а через рік після смерти святого Василія всі троє удостоїлися мученицької смерти, бо жиди і погани напали на них й, убивши, кинули тіла їх за місто, де християни знайшли їх і поховали. 

Минуло кілька років. На престолі сів імператор Костянтин Великий і віра Христова знову стала ширитися. Тоді патріярх Єрусалиму вислав до Херсону єпископа Етерія. Той побудував у місті величаву церкву і багатьох навернув до Христової віри, та погани напали на нього і кинули в ріку Дніпро, який там впадав у море. На прохання херсонських християн прибув до них єпископ святий Капітон, і той навернув більшу частину поган до Христової віри. Коли ж погани домагалися чуда, і тоді, як казали, повірять у правдивого Бога, то святий Капітон, за Божим натхненням, велів розкласти великий вогонь, голосно помолився, осінив себе знаком святого хреста і на виголос диякона: “Будьмо уважні”, – у владичих ризах і в омофорі став посеред полум’я. Так простояв він у молитві цілу годину, після чого, набравши в полу одежі жару, вийшов з вогню неушкоджений. Святий Капітон трудився в Херсоні тривалий час і помер там у великій святості 22 грудня. 

__________
У той самий день
Преподобного Павла Препростого

В науці, яку читали після житія святого Конона Городника (5 березня), ми зазначили, якою великою чеснотою є послух. Живим прикладом послуху Божій волі і глибокого смирення є життя святого Павла, званого “Препростим” (він бо не мав жодної освіти), яке, з Божою поміччю, тут описуємо. Коли святий Антоній Великий жив у пустелі, прийшов до нього шістдесятилітній чоловік, хлібороб на ім’я Павло, і став просити святого, щоб залишив його при собі, бо він хоче посвятитися пустельному життю. Святий Антоній не хотів навіть чути про це, бо Павло був уже старий та підупалий на силах, і порадив йому вступити до якогось монастиря, після чого пішов на молитву до своєї печери. Коли ж через три дні вийшов з неї, то побачив, що Павло і далі стоїть на тому ж місці. Святий Антоній, зворушений цим, дозволив йому залишитися і став його випробовувати, бо хотів, щоб Павло злякався суворости пустельного життя і пішов до монастиря. Він велів йому стояти на одному місці, доки не дасть йому якоїсь роботи, і Павло простояв так сім днів, без хліба і спочинку. 

Далі святий Антоній дав йому плести шнури, а потім наказував розплітати, немовбито робота його була не добра, та Павло кожне зауваження приймав з найбільшою терпеливістю і послухом. Коли Павло якось запитав про щось, що було не на часі, і Антоній наказав йому мовчати, то він не промовив жодного слова доти, доки Антоній не відкликав своєї заборони. Павло був собі чоловік звичайний, невчений, однак засяяв невдовзі багатьма чеснотами, і святий Антоній, навчивши його розважати правди Божі, відвів йому окрему печеру, а Господь Бог наділив святого Павла силою проганяти бісів.
Одного разу до святого Антонія привели біснуватого, а той наказав відвести його до Павла, який, помолившись, сказав: “Вийди, дияволе, бо так наказує тобі отець Антоній!” А коли диявол не підкорявся, тоді святий Павло у найбільшу спеку став на високий камінь і, піднісши вгору руки, став голосити: “Господи, Ісусе Христе! Не вступлюся з цього місця, і не прийму ані страви, ані води, радше умру, хіба що накажеш злому духові вийти з того чоловіка”! 

О, який великий доказ любови до ближнього явив тут святий Павло, добровільно приймаючи всяке страждання, аби лиш допомогти своєму братові. Господь вислухав святого і злий дух вийшов з біснуватого. 

Не знаємо напевно, коли помер святий Павло, мабуть, близько 340 р. Помер він як вибраний слуга Божий, взірець покори і послуху. А життя його було доказом і є для нас наукою, що не треба великої учености, аби стати угодним Богу. Серце чисте, любов до Бога, дотримання Його законів – найпевніша дорога до неба. Йшов тією дорогою святий Павло “Препростий” – і ми ідімо нею. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ.КАЛЕНДАР

Немає коментарів:

Дописати коментар