ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

неділя, 5 березня 2017 р.

05.03.2017р. Б. / НЕДІЛЯ ПРАВОСЛАВ’Я; Преподобного Лева, єпископа Катанського; Святого священномученика Садота і 128 інших; Святого Агатона, папи Римського

НЕДІЛЯ ПРАВОСЛАВ’Я

“Пречистому Твоєму образові поклоняємось Благий, просячи прощення наших провин, Христе Боже” (Тропар).

Перша неділя Великого посту зветься неділею Православ’я. Про яке православ’я тут йде мова? Слово “православ’я”, по-грецьки “ортодоксія”, означає істинну віру і правдиве почитання Господа Бога. Тож мова тут не про православ’я, яке ми сьогодні розуміємо як противагу Католицькій Церкві, але про православ’я, яке було спільне для цілої Христової Церкви аж до розколу Східної і Західної Церкви за патріярха Керуларія в XI сторіччі. Православ’я, яке святкує ця неділя, це православ’я вселенсько-католицьке, його визнавала ціла Христова Церква перших віків у боротьбі проти єресі іконоборства. Тому неділя Православ’я це торжество цілої Церкви, Східної і Західної, це радісне святкування остаточної перемоги над іконоборством й иншими єресями. 

Неділю Православ’я установив і наказав щорічно святкувати Собор у Константинополі 842 року. Мета цього свята — прилюдно й урочисто віддати честь і поклін святим іконам Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії і святих. Оскільки перше торжество православ’я, себто прилюдне почитання святих ікон після осуду іконоборства, відбулося в першу неділю посту 842 року, то ця неділя до сьогодні залишилася неділею почитання святих ікон, хоч це торжество не має нічого спільного з Великим постом. — Погляньмо дещо ближче на історію іконоборства та причини встановлення неділі Православ’я. 

Початок іконоборства

Визначна риса Східної Церкви — це давнє й особливе почитання святих ікон Ісуса Христа, Божої Матері, ангелів і святих. Святим іконам, подібно як і святим мощам, Христова Церква віддає великі почесті і пошану. Вона ставить їх у храмі для прилюдного почитання. Вона заохочує, щоб ми святі ікони почитали вдома та — у формі хрестиків чи медальйонів — носили на своїх грудях. 

Святі ікони зазнавали прилюдної і приватної почести у Східній Церкві аж до панування візантійського цісаря Лева III Ісаврія (717-741). Під впливом двох єпископів з Малої Азії він осудив почитання святих ікон і вважав його за ідолопоклонство. Свою боротьбу проти святих ікон почав від того, що наказав забрати ікону Ісуса Христа з брами його палати. А відтак у 730 році він видав цісарський декрет, яким заборонив почитання святих ікон у цілій державі. Цим декретом у Східній Церкві починається довга, завзята, болісна і кривава боротьба проти святих ікон, знана в Церкві під назвою іконоборства. Ця боротьба з невеликими перервами тривала понад сто літ і закінчилася світлим тріуюмфом почитання святих ікон. 

Цісарський декрет наказував святі ікони нищити, палити, а їхніх оборонців ув’язнювати, відправляти на заслання і навіть мучити. Патріярх Герман І (713-730) не хотів підписувати цісарський декрет проти ікон, за те цісар його усунув та призначив патріярхом послушного собі Анастасія (730-754). Римські папи, спочатку Григорій II (715-731), а потім Григорій III (731-741) пишуть до цісаря листи протесту і на своїх римських синодах осуджують боротьбу проти ікон. 

Цісар Костянтин V Копронім (741-775), син Лева III, завзято продовжував іконоборчу боротьбу свого батька й хотів, щоби почитання святих ікон Церква урядово осудила. З цією метою у 754 році він скликав єпископів до Константинополя на собор, який під його натиском заборонив почитання святих ікон. 

Осуд іконоборства

Дозвіл на почитання святих ікон приходить за цісаревої Ірини, яка 784 року усунула з уряду іконоборця-патріярха Павла, а на його місце наказала вибрати Тарасія (784-806). Він разом з цісаревою Іриною й Апостольською Столицею скликав у 787 р. собор до Нікеї. Цей собор відомий у Церкві як Сьомий Вселенський Собор. Пам’ять Отців цього собору наша Церква святкує в жовтні. 

Собор у Нікеї за основу до свого догматичного рішення щодо святих ікон бере науку святого Йоана Дамаскина (к. 675-749), великого богослова Східної Церкви. Собор виразно підкреслює різницю між почитанням — адорацією, по-грецьки — “латрія”, яке стосується тільки одного Господа Бога, і між почестю і пошаною, по-грецьки — “дулія”, яку віддаємо Богородиці, ангелам і святим. Собор навчає, що святі ікони це тільки видимі символи невидимих осіб, яким віддаємо почесть. Почитаючи святі ікони, ми не почитаємо паперу, полотна чи дерева, з яких зроблені святі ікони, тільки віддаємо честь тим особам, які на них зображені. Почитання святих ікон Собор ставить нарівні з почитанням святого Євангелія, хреста й мощей святих. 

Тріумф православ’я

З початком IX сторіччя за цісаря Лева V Вірменина (813-820) приходить нове переслідування святих ікон і воно триває аж до 842 року. У цьому році цісарева Теодора дозволяє почитати святі ікони й усуває іконоборчого патріярха Йоана VII, а на його місце ставить Методія І (842-846). Патріярх Методій І, що зазнав гонінь і мук за святі ікони, зараз скликає до Константинополя синод, який уже остаточно повертає почитання святих ікон. Цю кінцеву перемогу, знану як “тріумф православ’я”, наша Церква щорічно згадує у неділю Православ’я. 

До великих оборонців святих ікон належать патріярх Герман І, святий Йоан Дамаскин, святий Андрій Критський († 767), святий Теодор Студит (759-826) і патріярх Методій І. 

Патріярхові Методієві І приписують укладення Чину Православ’я, тобто прилюдного визнання святої віри, яке читають на Службі Божій у неділю Православ’я. Цей Чин Православ’я з часом зазнавав різних змін і додатків. Він прийшов і на наші рідні землі та відбувався в катедральних церквах. До нього входять визнання віри, прилюдне віддання почести іконам Ісуса Христа і Пресвятої Богородиці, подяка Богові за перемогу над єресями, молитви за живих і померлих та проголошення анатеми на єретиків. 

Дух богослуження неділі Православ’я — це дух радости, перемоги, тріюмфу та почести й пошани до святих ікон. “Сьогодні, вірні, радісно плещім руками, — сказано в каноні утрені у першій пісні, — і закличмо: “Які дивні діла Твої, Христе, і велика сила, що наше одномисліє і згоду встановив. Прийдіть, Богом просвічені, і святкуймо радісний день. Сьогодні небо й земля радіє, і ангельські чини та людей громади особливо празнують”. 

“Нині всім засяяло світло благочестя, — співаємо на стихирах великої вечірні, — прогоняючи обман нечестя, наче хмару, і просвічуючи серця вірних. Прийдіть усі православні, припадімо благочестиво з поклоном до чесних Христових ікон”. 

А на утрені на хвалитних стихирах співаємо: “Днесь настав радісний день і повний утіхи, бо блищить ясність найправдивіших догматів, і сяє Христова Церква, прикрашена нині відновленням святих ікон і сяйвом образів, і Богові миле одномисліє вірних”. 

У восьмій пісні канона утрені читаємо: “Зберігаючи прадідні закони Церкви, пишемо образи Христові і Його святих та цілуємо їх устами, серцем і бажанням, взиваючи: “Благословіть усі діла Господні Господа”. 

о. Юліян Катрій, ЧСВВ. “Пізнай свій обряд” 

__________
У той самий день
Преподобного отця нашого Лева, єпископа Катанського

Тропар, гл. 4: Правилом віри і образом лагідности,* учителем повздержности явила Тебе Твоєму стаду всіх речей істина.* Ради цього придбав Ти смиренням високе, убогістю – багате,* отче, священноначальнику Леве.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 4: Світильником превеликим церква тобою втішається, всеблаженний, ясніше від сонця сіяючим. Її, як приснопам’ятний, молитвами твоїми збережи непереможною, блаженний, і незаплямлену жодними єресями. 

Святий був родом з околиць Равени, поблизу Риму. Посвятившись цілковито служінню Богові, став він єпископом міста Катани, в Сицилії (в тому місті спочили мощі святої дівомучениці Агафії). Владика був справжнім отцем для бідних і сиріт, він відзначався незвичайною святістю життя, тяжкими постами і духом молитви, так, що Бог наділив його силою творити чуда. Оповідають, що він здолав одного чародія на ім’я Іліодор, відступника від віри, який, з допомогою диявола, чинив різні пакості. Хоч цісарський суд кілька разів виносив йому смертний вирок, та завдяки своїм чародійським штучкам він завжди якось викручувався. Коли під час богослуження в церкві Іліодор став чарувати, то святий Лев зв’язав його своїм омофором, вивів на середину міста, наказав запалити великий вогонь, сам став з чародієм посеред полум’я і не відпускав Іліодора доти, доки той не згорів геть-чисто, а святий вийшов з вогню цілком неушкоджений. Сталося це 780 р. За молитвами святого Лева сліпі повертали свій зір, біснуваті звільнялися від злого духа, а поганські ідоли падали від одного лиш його слова. Після смерти святого, а помер він у глибокій старості, чуда не припинялися і при його мощах. Тіло його поховали у церкві святої Лукії, яку він побудував, а з мощей святого стало витікати благовонне цілюще миро. 

__________
У той самий день
Святого священномученика Садота і з ним ста двадцятьох вісьмох

Святий Садот (ім’я це означає – “приятель царя”) був єпископом міст Селевкії і Ктисофона в Персії, а владичий престол обійняв він після святого Симеона (пам’ять його вшановуємо 17 квітня). Коли почалося страшне переслідування християн за короля-кровопивці Сапора, святий Садот уві сні побачив драбину, що сягала аж до неба. На самому вершку її стояв святий Симеон і сказав до нього: “Ходи до мене, Садоте, не бійся, я вчора сюди вийшов, а ти вийди нині!” 

Так святий Садот дізнався, що його чекає мученицька смерть, бо й святий Симеон був замучений за Христову віру. І видіння сповнилося, невдовзі мучитель Сапор наказав схопити святого Садота та ще 128 християн, серед них 9 дівиць, що були посвячені Богові. П’ять місяців страждали вони заковані у в’язниці і молили Господа, щоб сподобив їх достойно потерпіти за святу віру. А коли вмовляння зректися Христової віри і поклонитися сонцю, яке перси мали за божка, не допомогли, то всіх їх мучитель засудив на смерть. Вони радо прийняли цей вирок, гаряче дякували за це Господеві і молитвою скріплювали свою віру. А потім всі нахилили свої голови під мечі катів. Святого Садота завели на місце, що звалося Витлапат, і там упала його голова від удару меча, а душа піднеслась перед престол Христа і Спаса нашого.

__________
У той самий день
Святого Агатона, папи Римського

Народився святий у багатій римській родині. Після смерти батьків за один день він роздав усі свої статки бідним, а сам вступив до монастиря. Побожне, посвячене молитві і покаянню його життя дивувало всіх, і Бог вибрав його, щоби засів на престолі святого Петра (678-681). Коли у 680 р. було скликано до Царгорода Шостий Вселенський собор, преподобний Агатон вислав на нього трьох своїх леґатів і кількох єпископів, а також передав послання, в якому рішуче виступає проти всякої єресі, так, що Отці Собору говорили: “Петро говорить через Агатона, як перед тим говорив через Лева!” Рішення Шостого Вселенського собору підтвердив, однак, уже спадкоємець святого Агатона, папа Лев ІІ (682-683), бо поки посланці святого Агатона повернулися до Риму, святий папа вже помер. Мощі святого Агатона прославилися численними чудами. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

Немає коментарів:

Дописати коментар