ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

вівторок, 14 лютого 2017 р.

14.02.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Йо.3,11–20:  «Не любімо словом, ані язиком, лише – ділом і правдою»

У міру того, як ми живемо в суспільстві, ми все більше навчаємось певних суспільних норм, правил, етикету, поведінки. Але часто бачимо, що це не є фундаментом буття, що це не є основою нашого життя. Бо якась трудна ситуація нам не раз показує, що ми не можемо заховати миру, любові, доброзичливості, привітності, ґрунтуючись на цих правилах. 

Все зовнішнє і завчене, можливо, якийсь час буде нам допомагати, але якщо така поведінка не йде з нашого нутра, то настане ситуація, коли ні правила етикету, ні добре виховання не стримають нас від того, щоб виявити справжніх себе. 

Тому Господь вказує нам, щоб наше життя не було лише зовнішнім, тобто не на словах, а на ділі. Щоби в будь-яких життєвих обставинах, чи нам хтось робить прикро чи добре, чи нас любить чи не любить, чи нам близький чи далекий, щоб ми кожній людині чинили добро, кожну людину любили, кожному прагнули допомогти. Бо за нашими вчинками, за нашим життям показується якою є наша віра, якими є наші взаємини з Богом.

*** 
Мр.14,10-42:  «Чувайте ж, моліться, щоб не ввійти в спокусу»

Коли йдеться про спокуси, то бачимо, що наша людська природа дуже крихка й тендітна. Нерідко можемо злякатися того, як за якихось обставин у нас зароджуються дуже різні бажання, думки, стремління, про які ми ніколи б навіть не думали, не сподівалися, що щось подібне могло в нас таїтися. Людина зі своєї гріховної природи здатна на великі злочини. Пригадаймо собі німецькі концтабори, радянські ГУЛАГи, не такі далекі від нас. У тих концтаборах, крім людей, які робили диявольські вчинки, були особи великої святості, великої праведності, стільки великих святих, прославлених у нашій Церкві. 

Отже, можемо дійти висновку, що є ситуації, в яких можна і досягти святості, і зробити великий гріх, – усе залежить від того, чи будемо чувати й молитися, щоб не впасти в спокусу, чи піддамося спокусі й згрішимо. Ситуація, сама собою, не зробить нас ні святими, ні грішними, у ній лише можемо виявити, що в нас переважає: велич Божої дитини чи наша гріховність.

Маємо пам’ятати, що як крок до святості починається з малого зусилля, так і шлях до великого падіння починається з малого вчинку. Тому завжди чуваймо в малому – і будемо великі у великому! 

+ВЕНЕДИКТ

Немає коментарів:

Дописати коментар