ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

неділя, 5 лютого 2017 р.

05.02.2017р. Б. / Неділя про Митаря і Фарисея; Святого свмуч. Климента і святого мученика Агатангела

Неділя про Митаря і Фарисея

Заки жовнір піде на фронт, то тривалий час проходить він військовий вишкіл, мета якого фізично і психологічно приготувати чоловіка до воєнної штуки та загартувати на всі труди й невигоди військового життя. 

Подібно чинить і свята Церква, наша добра Мати. Вона заки нам, своїм дітям, поручить спасенну практику строгого Великого посту, то спершу намагається приготувати нас душевно на подвиги40-денного посту. Цій меті слугують якраз чотири передпісні неділі, що їх починає неділя Митаря і Фарисея, а закінчує неділя Сиропусна. Під час богослужень цих неділь свята Церква наводить нам кілька біблійних образків: гордого фарисея і покірного митаря, навернення блудного сина, сцену страшного суду та вигнання наших прародичів з раю. Ці драматичні образки мають силу зворушити нас до глибини, показати Боже милосердя і Божу справедливість та переконати нас у важливості навернення, покути і спасення душі. Розважання про ті події має викликати в нас серйозне ставлення до посту, переконати в його необхідності та приготувати нас до самого посту. 

Згадані передпісні неділі історично ввійшли до нашого церковного календаря в пізніших віках,тоді, коли Великий піст уже став таким, як і сьогодні. Спочатку перед Великим постом додані неділі М'ясопусна й Сиропусна, а щойно відтак десь у VIII-IX віках прийшли ще неділі Митаря й Фарисея та Блудного Сина.
Притча про митаря й фарисея

Ісус Христос у своєму навчанні досить часто послуговувався притчами, цебто оповіданнями, які легко й доступно пояснювали слухачам якусь моральну науку, правду чи чесноту. Притчу ми легко слухаємо і легко запам'ятовуємо її зміст. 

Неділя Митаря і Фарисея одержала свою назву від притчі про митаря і фарисея, яку записав нам святий євангелист Лука у главі 18, 10-14. Тут Ісус Христос наводить дві протилежні постаті: гордого фарисея і покірного митаря. І на тих двох прикладах показує нам зло гордости і значення покори. 

Фарисеї за часів Ісуса Христа становили релігійну секту, що відстоювала строге і легалістичне дотримання Мойсеєвого закону і традиції. Для них більше значила буква, аніж сам дух закону, їхня праведність полягала радше у показному дотриманні Закону та різних дрібничкових приписів, аніж у практиці чеснот, до яких зобов'язував Закон. Вони вважали себе за ревнителів Закону, гордилися своєю фальшивою ревністю і дивилися згори на тих, що не належали до їхньої секти. Ісус Христос часто картав їхню дрібничковість і облуду та прилюдно викривав їхнє лицемірство. "На катедрі Мойсея, — казав Христос, — розсілись книжники і фарисеї. Робіть і зберігайте все, що вони скажуть вам, але не робіть, як вони роблять. Бо вони говорять, а не роблять... Горе вам,книжники та фарисеї, лицеміри, що людям замикаєте Царство Небесне! Самі не входите і не дозволяєте ввійти тим, які бажали б увійти... Сліпі проводирі, що комара відціджуєте, а ковтаєте верблюда... Назовні здаєтесь людям справедливі, а всередині ви сповнені лицемірства й беззаконня" (Мт. 23). 

Наша притча показує якраз типового фарисея. Хоч він прийшов до храму помолитися, та властиво він славить не Бога, а себе самого. Він не перепрошує Господа Бога за свої провини, але радше,будучи певним своєї праведности, навіть дякує Богові, що не належить до грішників. Він хвалиться своїм постом та чваниться своєї десятиною, яку дає на Божий храм. А проте дивиться з погордою на митаря, як на великого грішника. 

А митар у почутті своєї грішности не смів навіть очей піднести до неба, тільки покірно молився і бився в груди, кажучи: "Боже, змилуйся надо мною грішним" (Лк. 18, 13). Його коротенька, але повна жалю й покори молитва до сьогодні служить за найкращий і щирий акт жалю за наші гріхи.

Ісус Христос закінчує цю притчу словами: "Кажу вам: Цей повернувся виправданий до свого дому, а не той, бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, — вивищений" (Лк. 18,14). 

Митарі — від слова "мито", що значить оплата, — це були збирачі різних державних оплат за римської окупації Палестини. Римська держава мала двоякого роду податки: прямі й непрямі. Прямі податки збирали від земельної посілости і від прибутків, а непрямі — від продажу і закупів, від вивозу і ввозу з-за кордону. Прямі податки збирала сама держава, а непрямі вона виставляла на ліцитацію і продавала багатим купцям, які вже ті оплати збирали. Такий спосіб збирання оплат відкривав широку дорогу до всякого роду здирств, кривди і несправедливости тому, що ті купці, звані митарями, маючи від держави право збирати оплати, стягали їх без усякого милосердя. А все, що вони зібрали понад те, що заплатили державі, було їхнім особистим зиском. Тож нічого дивного,що в очах народу митарі не мали доброї слави, їх загалом вважали за нечесних, прирівнювали до грабіжників, грішників і поганів та погорджували ними. Митарі не могли бути свідками в суді, бо їхнє слово, як нечесних людей, не мало ніякої сили.
Духовне значення притчі

Ця притча свідчить, що Господь Бог не дивиться на особу чи її стан, але дивиться на її серце й душу. Тут розуміємо правдивість слів Святого Письма, в якому сказано: "...Бог гордим противиться, а покірним дає ласку" (1 Пт. 5, 5). 

Тож зрозуміло, що Бог не прийняв молитви чванькуватого й гордого фарисея, зате вислухав молитву покірного митаря. Гордість належить до головних гріхів і є найбільшою перепоною до навернення і покути, а покора — це початок справжнього навернення і основа правдивої покути й посту. 

Отже, свята Церква бажає, щоб і ми, наближаючись до Великого посту, готувалися до нього великою покорою та свідомістю нашої грішности, бо тільки тоді буде в нас добра воля до скрухи серця,посту й покути. Без покори нема навернення, нема жалю за гріхи й нема повороту до Бога.

У тому дусі складені й наші літургійні відправи й молитви на неділю Митаря й Фарисея.Богослужбові тропарі, стихири й утренній канон багато разів підкреслюють і вихваляють чесноту покори, а ганять фарисейську гордість. "Душе моя, — співаємо на стихирах вечірні, — зрозумівши різницю між фарисеєм і митарем, зненавидь гордовитий голос першого, а наслідуй сокрушенну молитву другого і взивай: Боже, очисти мене грішного і помилуй мене". 

"Тікаймо від фарисеєвої хвальби, — сказано в кондаці, — і навчімося митаревої величі слів смиренних, і кличмо у покаянні: "Спасителю світу, очисти рабів Твоїх". 

Покутні тропарі — символ правдивої покори

У богослужбі на неділю Митаря і Фарисея три тропарі заслуговують на окрему увагу з огляду на свій молитовно-покутний і повний покори настрій. Ці тропарі свята Церква співатиме на кожній недільній утрені від сьогодні аж до п'ятої неділі посту. Вони задають тон не тільки передпісним неділям, але й цілому Великому посту. Ось їхні слова: 

"Покаяння двері отвори мені, Життєдавче! Бо дух мій зрання підноситься до Твого святого храму,маючи храм мого тіла увесь осквернений. Але Ти, будучи щедрим, очисти мене Твоєю добросердечною милістю". 

"На стежку спасення настав мене, Богородице! Бо заплямив я душу поганими гріхами та в лінивстві провів я все моє життя, але твоїми молитвами визволи мене від усякої нечистоти!". 

"Роздумуючи, окаянний, над безліччю вдіяних мною гріхів, дрожу на згадку про день Страшного Суду.Та надіючися на ласку Твого милосердя, як Давид взиваю до Тебе: Помилуй мене Боже, по великій Твоїй милості!". 

о. Юліян Катрій, ЧСВВ. "Пізнай свій обряд"

__________
У той самий день
Житія святого священномученика Климента і святого мученика Агатангела

Тропар, гл. 4: Лоза преподобності і пагін страдництва, цвіт священніший і плід благодатний вірним, всесвященний, вічноквітучим дарований був ти. То ж як співстрадник мучеників і співпрестольник священноначальників, моли Христа, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, гл. 4: Лози чесної був ти пагоном Христовим, многостраждальний Клименте всехвальний явившись із страждальцями ж взивав ти: Ти, Христе – мучеників радість світла. 

Не день, не два, а двадцять вісім років тривало мучеництво святого Климентія, якого разом зі святим Агатангелом вибрав Господь, щоб дав свідчення Його науці, і щоби муки їх і чуда, які над ними творив Він, навернули багатьох до Христової віри. 

Святий Климент народився близько 250 р. у місті Анкирі в Галатії. Батько його був поганин і помер дуже скоро, а коли святому виповнилося 12 літ, то померла його побожна мати Євфросинія. Сиротою заопікувалася багата і побожна невіста Софія. Коли Климент мав 20 років, то його, з огляду на надзвичайне благочестя і глибоке знання Святого Письма і богословських наук, було висвячено, за Божою волею, на єпископа. А коли почалося переслідування християн за Диоклетіяна, староста тієї околиці Домитіян велів привести до себе єпископа і мучити за те, що він не відступається від Христової віри. Кати шматували його тіло залізними гаками аж до костей, били його камінням, апотім кинули до в’язниці. Згодом Домитіян відправив святого Климента до Риму, до Диоклетіяна.Той наказав прив’язати святого до великого колеса, що було прикріплене на невеликій відстані від землі. І стали те колесо обертати: коли тіло було на горі, били по ньому залізними прутами, а коли в долині, то об землю ламалися його кості і здиралися недавно загоєні рани. І Бог вчинив чудо, бо колесо враз розсипалося, а святий став на ноги цілком здоровий. Багато з поган,побачивши це, приходили до в’язниці, де тримали святого, і приймали з його рук святе хрещення.Усіх їх імператор наказав за це стяти мечем, окрім юнака Агатангела. Його вкинули до тієї темниці, де тримали святого. 

А коли нові катування – бичування жилами і шматування тіла гаками – не злякали святого, то Диоклетіян відправив обох мучеників до Никомидії, до мучителя Максиміяна, і написав листа, де повідомив, що посилає йому чоловіка незвичайного, якого жодні муки не можуть присмирити.Максиміян віддав їх в руки ката Агрипина, а той наказав бити їх різками і жилами, а потім велів кинути їх до диких левів, однак ті навіть не торкнулися слуг Божих. Тоді розжарили до червона тонкі залізні прути і стали дірявити ними тіла святих. Цього вже було забагато і для самих поган, і вони почали кидати каміння в Агрипина, і той мусив утекти з судилища. За це він наказав поламати мученикам кості, зав’язати обох в міхи і кинути з високої скелястої гори в море. Однак християни знайшли їх в морі живими і здоровими, а вони, замість утікати, пішли на базар і там прославляли Бога й зцілювали багато хворих. Вістка про це дійшла до Максиміяна. Він наказав схопити їх і відіслати до Анкири, рідного міста святого Климента, де мучителем був лютий Курикій. Той наказав припікати їх розпеченими бляхами, а святому Клименту велів накласти наголову розжарений шолом, однак, це чудо Боже, вогонь той не завдав їм жодної шкоди. Тоді обох святих мучеників кати відіслали до міста Аміс, коло Синопії, до Домитія. Той наказав кинути їх у негашене вапно, але наступного дня їх знайшли здоровими, а два вояки, вражені цим чудом,увірували в Христа. За це їх закатували, розіп’явши на хресті. Одного звали Фенгон, а другого – Євкарпій. 

Потім святим мученикам вирізали пояси з живого тіла, сильно били, а під кінець прикували ланцюгами до залізних ліжок, під якими розклали великий вогонь. Святі на тих ліжках заснули, а коли вогонь згас, їх знайшли здоровими – вони спокійно собі спали. Домитій тоді знову відіслав їх до Максиміяна, до Тарсу, а дорогою обидва святі, попри страждання, були веселі, молилися і зцілювали хворих. Максиміян наказав кинути їх у величезну розпалену піч, де вони пробули день ініч, і жоден волос на їх голові не згорів. Тоді їх закрили у в’язниці і тримали там чотири роки;потім Максиміян віддав їх у руки одного поганського жерця. Той наказав бити їх так, щоб тіло відпадало від костей, – однак вони і далі жили. Взяв їх на муки інший поганин, Максим, той наказав забити в землю багато гострих гаків, покласти на них святого Климента і бити його буками, а святого Агатангелу лити на голову розплавлене олово. А святі і далі жили і молилися Богу, який творив над ними такі чуда. І в черговий раз їх кинули до в’язниці, де вони навернули багатьох до віри Христової. Невдовзі мучеників знову відправили до Анкири, де на них чекав новий мучитель Лукій. Той наказав кинути їх закованих у темний льох. Через кілька днів привели до нього св. Агатангела, йому до вух стали прикладати розпечене залізо, припікати йому боки, а він молився і славив Господа. Під кінець Лукій наказав стяти його мечем. А святому Климентові наказав щодня давати по 150 ударів буком і сікти голову ножем. Щодня стіни в’язниці зрошувалися його кров’ю, та наступного дня святий знову був здоровий.
Перед празником Богоявлення християнам вдалося вивести святого Климента з в’язниці. Кілька днів він утішався свободою, та коли одного разу єпископ під час Служби Божої причащав вірних, у церкву вдерся начальник міста Олександр з вояками і наказав стяти святому голову, а Найсвятіші Дари погани потоптали ногами. При цьому мученицькою смертю загинули також два диякони, Харитон і Христофор. Тіла святих Климента, Агатангела і обох дияконів поховано в цьому ж храмі. Македонець Василій побудував у Царгороді церкву, де поклав голову святого Климента, яку хрестоносці опісля перевезли до Франції. Згідно з одними даними, смерть святого Климента припадає на 309 р., азгідно з іншими – на 312 р. Ім’я Климент означає “винограду парость”, а Агатангел – “великий ангел”. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церквакожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

Немає коментарів:

Дописати коментар