ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

четвер, 2 лютого 2017 р.

02.02.2017р. Б. / Житіє преподобного і богоносного отця нашого Євтимія Великого

Житіє преподобного і богоносного отця нашого Євтимія Великого

Тропар, гл. 4: Веселися, пустине неродюча,* радій, безболізна,* бо умножив дітей Тобі муж бажань духовних,* доброчестям насадив, повздержністю виростив у звершеність чеснот.* Його молитвами, Христе Боже,* умиротвори життя наше. 

Кондак, гл. 8: В чеснім різдві твоїм* створіння радість знайшло* і в божественній твоїй пам’яті, преподобний,* добродушність багатьох Твоїх чудес прийняло.* Із них щедро подай душам нашим* і очисти скверні гріхів,* щоб ми співали: Алилуя. 

Святий Євтимій, посвячений службі Божій ще в утробі своєї матері Діонисії (згідно з її обітницею), народився 377 р. в місті Мелитині, у Малій Вірменії. Його батько Павло помер 379 р., коли синові було лишень два роки. Малого Євтимія на виховання взяв тамтешній єпископ Отрій, який, побачивши глибоке благочестя хлопця, згодом висвятив його на священика, а опісля призначив завідателем усіх монастирів Мелитини. Найбільше Євтимій любив перебувати в монастирі святого Полієвкта і часто дуже гаряче молився до цього святого. Однак серце його рвалося до пустельного життя, тому він покинув рідню і подався до Єрусалиму побачити святі місця, а звідти пішов у лавру Фаре (лавра різнилася від монастиря тим, що келії монахів не були спільні, а розкидані по пустелі, спільною була лишень церква). Жив він там по сусідству зі святим Теоктистом (його пам’ять вшановуємо 3 вересня), а через п’ять років, по відданні празника Богоявлення, вони обидва пішли в Кутилійську пустелю і перебували там у молитві до Квітної неділі. Випадково вони знайшли печеру, і вирішили залишитися там назавжди. 

І почалося для них правдиво святе життя. За розповіддю святого Киріяка (його пам’ять вшановуємо 29 вересня), преподобний Євтимій, крім суботи і неділі, не їв, не розмовляв, спав сидячи або стоячи – причому тримався звисаючої зі склепіння печери мотузки, щоб не впасти під час сну, – цілий тиждень. 

Однак невдовзі вже й тут стали горнутися до нього учні, спраглі його науки і духовного проводу, особливо після того, як він зцілив Теревона, сина грецького полковника Аспевета. Теревон був опанований злим духом, який відняв половину його тіла. Юнак радий був прийняти віру Христову, і ось вночі явився йому монах і сказав: “Якщо хочеш бути здоровий, прийди до мене. Я називаюся Євтимій і мешкаю в східній пустелі, над потоком коло дороги, що веде до Єрихону, за десять миль від Єрусалиму. Аспевет, в супроводі великого числа сарацинів, привіз сина до преподобного Євтимія, а коли той зцілив його, вони всі увірували в Ісуса і прийняли святе хрещення, а Аспевет отримав ім’я Петро. 

Слава про святого Євтимія ширилася все далі й далі, до нього стали горнутися щораз нові учні. І святий заклав тут лавру, зі своєї печери зробив церкву, ігуменом лаври призначив св. Теоктиста, а сам пішов у південному напрямку, в бік Мертвого моря, в пустелю Рува, а звідти – в пустелю Зифони, й осів у печері, в якій колись цар Давид переховувався від Савла. Однак і тут, коли святий прогнав біса з одного хлопця, стали горнутися до нього учні і збудували монастир. Тоді преподобний Євтимій і в ньому запровадив монаше правило, а сам узяв одного з монахів на ім’я Домитіян і повернувся до лаври Теоктиста, однак не залишився в лаврі, а оселився за милю від неї. Невдовзі сюди прийшов Аспевет (у хрещенні Петро) в товаристві агарян і сказав, що хоче разом з ними залишитися зі святим Євтимієм. Той охрестив їх і розмістив поміж монастирем Теоктиста та своєю печерою. Так повстав новий монастир з церквою, в якому згодом патріярх Ювеналій настановив Петра (Аспевета) єпископом. 

Бог наказав святому Євтимію приймати всіх учнів, що все більше і більше приходили до нього. Так повстала біля його печери нова лавра, Євтимієва. До цієї лаври Євтимій приймав монахів, які вже тривалий час перебували в лаврі Теоктиста і були загартовані в постах та інших монаших подвигах. Крім молитви, усі вони заробляли на життя працею своїх рук, бо лінивство вважалося найбільш негідним гріхом. Ось як преподобний Євтимій навчав своїх учнів: “Наслідуймо апостола Павла, котрий трудився день і ніч і не лишень остерігався неробства, але й служив своїм трудом ще й іншим, бо, як він пише: «Ви самі знаєте, що моїм потребам і тих, які зі мною, служили оці руки» (Ді. 20, 34). Якщо миряни нарікають на працю, страждають і безнастанно журяться, як би то прогодувати своїх жінок і дітей, і з трудів рук своїх приносять Богові жертву й убогим дають милостиню – то чи ми, монахи, не мали б трудитися для невеличких потреб нашого тіла? Маємо працювати, щоб не впасти у неробство і не їсти з чужої праці, бо, як сказав апостол: «…як хтось не хоче працювати, хай і не їсть» (2 Сол. 3, 10)”. 

Однак і в далекій пустелі він не спускав ока зі справ святої Церкви. Коли в Ефесі (431 р.) зібрався Вселенський собор, святий Євтимій послав туди єпископа Петра. Так само через своїх представників він брав участь у Халкедонському соборі (451 р.). Після Халкедонського собору в Палестині настало велике замішання. До Єрусалиму прийшов монах Теодосій, єретик, і поширив єресь серед багатьох монахів, а також привернув царицю Євдокію, вдову Теодосія Молодшого, котра після смерти чоловіка жила в Єрусалимі. Дійшло до того, що Теодосій вигнав з Єрусалиму патріярха Ювеналія і сам засів на його владичім престолі. Тепер єретичний вовк скинув з себе овечу шкіру і почав люто переслідувати й убивати тих священиків, що не хотіли прийняти єресі. Він посилав відділи війська в пустелю, щоб ті вбивали вірних Церкві самітників. Тоді святий Євтимій зі своїми монахами мусив утікати в найдальшу глушину пустелі Рува. 

Однак уже через двадцять місяців єретик Теодосій потайки втік з Єрусалиму, а преподобний Євтимій повернувся до своєї лаври. Цариця Євдокія невдовзі визнала, що впала у страшний гріх єресі і, розкаюючись, послала до святого Євтимія просити поради і помочі. Євтимій привів її до покаяння і примирив з Церквою. А коли цариця спитала, яким чином вона могла б причинитися до добра його лаври, то слуга Божий сказав так: “При дверях твоїх чекає вже на тебе смерть. То що тобі журитися нами? Ти журися про те, що потрібне тобі для доброї смерти. Для нас можеш лишень одне зробити – молися за нас Богові”. І справді, через кілька місяців Євдокія померла. 

А коли преподобному Євтимію виповнилося 90 літ, Бог об’явив йому, що хоче покликати до своєї слави святого Теоктиста, його першого учня. Євтимій пішов до лаври і тут Теоктист свято, як свята є смерть кожного праведного, на його руках віддав Богу чисту і повну чеснот свою душу (3 вересня 446 р.). Новим ігуменом лаври святий Євтимій призначив Марина, брата Теревона, а коли Марин помер (468 р.), на його місце ігуменом став Логин. Саме він звернув увагу преподобного Євтимія на молодого тоді літами святого Саву (його пам’ять вшановуємо 5 грудня). Через кілька років святий Євтимій узяв молодого монаха в глибоку пустелю, відтоді Сава і Домитіян, про якого ми вже згадували, були невідступними співподвижниками преподобного Євтимія, разом зі святим вони кожного року йшли в побогоявленський час у пущу. 

У 473 р., після Богоявлення, святий Євтимій не вибрався, як звичайно, в пущу, 13 січня він сказав своїм учням, що ще тиждень пробуде з ними, а в суботу, опівночі, (20 січня) покине їх навіки. Також святий провістив, що невдовзі після нього упокоїться і Домитіян. Перед смертю преподобний Євтимій зібрав усіх своїх учнів, попрощався з ними, благословив, дав останні поради й настанови і, за їхньою волею, призначив їм ігуменом Іллю. Потім три дні перебув у безнастанній молитві і помер на 97-му році життя, з яких 68 літ прожив у пустелі. Не стало серед живих святого Євтимія. Його душу, що підносилася до неба, побачив святий Герасим (його пам’ять вшановуємо 4 березня) і вибрався на похорон, на якому також були святий Киріяк і патріярх Анастасій. Тіло святого на сьомий день після смерти поклали в тій самій печері, де він подвизався, а його мощі Бог прославив численними чудами. 

Домитіян після смерти свого великого вчителя, з яким прожив 50 літ, не відходив від його могили; він молився тут день і ніч і чекав сповнення того, що провістив йому святий Євтимій. І справді, на восьмий день після смерти святого, Домитіяна знайшли біля його гробу неживого. Помер у молитві. Чи може бути щасливіша смерть, як смерть цього вірного учня святого Євтимія? 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

Немає коментарів:

Дописати коментар