ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

вівторок, 24 січня 2017 р.

24.01.2017р. Б. / Преподобного отця Теодосія, спільного життя зачинателя

Преподобного отця Теодосія, спільного життя зачинателя

Тропар, гл. 8: Потоками сліз твоїх Ти неродючу пустиню управив,* і з глибини зітханнями Ти в трудах приніс стократні плоди,* і був Ти світильником вселенної, сіяючи чудесами, Теодосіє, отче наш.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, гл. 8: Насаджений у дворах Господа твого,* зацвів Ти красно преподобними твоїми чеснотами* і умножив Ти дітей Твоїх у пустині,* напоюваних струями твоїх сліз,* стадоначальнику Божий божественних дворів.* Тому зовемо Тобі:* Радуйся, отче Теодосіє. 

Святий народився близько 423 р. у Кападокії. Його батько називався Проєресій, а мати – Євлогія, мешкали вони в селі, що звалося Маґаріяс. Родичі посвятили сина на службу Богові. Уже з дитинства він відзначався великим благочестям, а що мав гарний і милозвучний голос, то був призначений церковним читцем. Однак душа його рвалася до життя, яке найбільше і найшвидше запевнює спасіння – до життя пустинного. Тож, скріплений молитвою, він рішився покинути світ, і помандрував до Єрусалиму, щоб поклонитися святим місцям, а потім сховатися від людей і віддатися цілковито молитві і розважанням Божих правд. 

Біля Антіохії він відвідав святого Симеона Стовпника (пам’ять його вшановуємо 1 вересня). Духом Божим упізнав святий святого; Симеон Стовпник, хоч не бачив його ніколи, назвав його на ім’я і сказав йому стати на свій стовп. Після спільної молитви він поблагословив Теодосія і провістив йому, що той буде наставником багатьох монахів та самітників. 

Поклонившись святим місцям, Теодосій осів на горі Сіон при побожному старцеві Логині і, слухаючи його поради, зростав у чеснотах та досконалості монашого життя. 

Згодом він усамітнився й осів при новозбудованій церкві Пресвятої Богородиці, яку звела благочестива Гликерія. Однак суворе життя молодого літами святого Теодосія привернуло увагу вірних і вони стали збиратися при його печері. Благочестивий юнак боявся, щоб людська похвала не навела на нього спокусу гордости, тому він потай покинув те місце і вирушив до Вифлеєму. Тут він замешкав у яскині, де, згідно з переданням, заночували три царі, коли “іншою дорогою” поверталися додому. Тридцять літ прожив тут слуга Божий, і ніхто не знав про нього. А було те життя сповнене терпінь, бо впродовж цього часу він не споживав хліба, а підкріплювався фіґами, зіллям і корінцями. Однак, за волею Божою – що ж бо діється без неї, – прийшло до нього спочатку кілька, а потім щораз більше учнів, які бажали при ньому зростати в досконалості. Слуга Божий не опирався цьому, став він їх навчати і провадити до досконалости, Він високо цінував послання і навчання святого Василія Великого, якого вже тоді всюди почитали як святого. Пам’ятаючи слова святого Василія, що “найбільша мудрість захована у пам’яті про смерть”, він розважав над цими словами сам і кожного дня нагадував своїм учням. А найбільше нагадував їм про останні речі: смерть, суд, небо і пекло. Знав він, що той, хто часто думає про смерть, помре у Божій ласці, а хто за життя боїться суду, тому після смерти суд той страшний не буде. Хто часто думає про небо, той запалає спрагою осягнути вічну небесну нагороду, а думка про пекло оберігає душу від найбільшого зла – від гріха. А щоб думка про останні речі ще більше їх зворушила, святий Теодосій наказав викопати гріб, аби, споглядаючи його, пригадували собі, що чоловік є порох і в порох обернеться. 

“Браття мої, – так навчав святий Теодосій, – задля любови Господа нашого Ісуса Христа, потрудімося для наших душ. Згадаймо всю марноту такого короткого життя на цьому світі і подумаймо про життя майбутнє. Не лінуймося, нехай наші дні не минають в неробстві, не відкладаймо на завтра доброї постанови, щоб зненацька не заскочила нас смерть, коли не матимемо добрих діл, щоб не прогнали нас з оселі радости і щоб ми не заплакали над своїм злим життям тоді, коли вже буде запізно. Покаяння тоді не принесе жодної користи, а найліпший час для такого покаяння – зараз. Тут покаяння, а там нагорода; тут труд і терпіння, а там радість. Тут ми ховаємося за Божою довготерпеливістю, а там пізнаємо Його справедливість, коли воскреснемо: одні на життя вічне, а другі на вічну муку”. 

З часом кількість учнів постійно зростала, і святий Теодосій побудував монастир (там, де вказав Йому сам Бог, у тому місці вугілля в кадильниці само від себе почало тліти), а при монастирі чотири церкви, дім для вбогих і прочан (богомольців), а також шпиталь для монахів, що були опановані злим духом, а в часі єресей і відступництва таке траплялося часто. Монахи в цьому монастирі жили за правилом святого Василія Великого, яке запровадив у життя преподобний Теодосій. Саме тому його називають “спільного життя зачинатель”. Монахи спільно мешкали, спільно молилися і трудилися, спільно Споживали їжу. Крім молитви, вони займалися різними ремеслами. Як ми вже згадували, у монастирі було чотири церкви, в одній правилося богослуження грецькою мовою, в другій молилися монахи Бесси, що походили з північних наддунайських сторін, в третій – вірмени, а в четвертій – ті, що каялися, і біснуваті. Однак у неділі і свята всі сходилися разом до святого причастя. Невдовзі набралося там понад 700 монахів, а народ з усіх сторін поспішав сюди на прощу. 

Було то в Квітну неділю. Зібралося маса народу, а прогодувати такий здвиг людей не було чим – монастирська комора геть спорожніла. Однак святий Теодосій сказав народові сісти рядами, а монахам піти до порожньої комори. Ті прийшли в комори, а там повно хліба, помноженого чудесним способом як знак того, що не можливе у людей, то можливе у Бога. Подібним чином святий слуга Божий наситив народ також і вдруге, а сталося це в празник Успення Пресвятої Богородиці. 

Преподобний Теодосій управляв своїм монастирем з лагідністю, любов’ю, і ніколи гнівом і гостротою, бо знав, що любов збирає всі серця. Патріярх Солюстій настановив його над усіма монахами цілої Палестини, а було там монахів понад 16000. Та прийшов час, що задля слави Божої і оборони Христової Церкви і віри мусив святий Теодосій покинути свій монастир. Імператором тоді був Анастасій, єретик, котрий явно тримав сторону євтихіян і переслідував вірних синів Церкви Христової. Єретики-євтихіяни навчали, що Ісус Христос мав лишень одну природу – Божу – і був тільки Богом, а не Богочоловіком, і що Він яко Бог страждав і помер. Прибічником цієї єресі був і сам імператор Анастасій. Він знав, яку вагу має слово преподобного Теодосія, тому, щоб переманити його на свій бік, послав святому велику суму грошей золотом. Слуга Божий прийняв дар і роздав убогим, але коли цісарські посли почали намовляти його до злого, до відступництва, він, обурений, написав цісареві листа, в якому виказав йому його єресь, а сам сповістив своїх монахів, що настав час боротьби за чистоту віри, і пустився до Єрусалиму. Прибувши туди, він у церкві, без страху, прилюдно проголосив, що той, хто не визнає рішень усі чотирьох вселенських соборів (останній з них, Халкедонський 451 року, засудив єресь Євтихія), – єретик і виклятий святою Церквою. 

А треба знати, що святий старець мав тоді вже 94 роки. В Єрусалимі він зібрав у церкві священиків і монахів на нараду. Тоді-то якась жінка, що мала тяжку, невиліковну рану на груді, діткнулася його одежі і стала в тій хвилі здорова. Бог дав йому силу творити чуда. І став святий Теодосій ходити по цілій Палестині і всюди поборювати єресь. Анастасій засудив святого на вигнання, та невдовзі безбожний імператор помер, а преподобний старець міг спокійно повернутися до свого монастиря. Дорогою вступив він до монастиря блаженного Маркіяна, а дізнавшись, що у монахів нема навіть зернятка збіжжя на хліб, у чудесний спосіб враз наповнив порожні комори пшеницею, так, що не можна було зачинити дверей. 

Іншим разом, коли гусінь і сарана нищили в Палестині всі посіви, святий Теодосій зробив знак хреста і сарана відлетіла, а гусінь вимерла. Якось дійшло до війни між греками і персами. Грецький полководець Кирик прийшов до преподобного Теодосія за благословенням і попросив у нього його волосяницю. Одягнений у неї, він переміг персів, і весь час упродовж битви, як сам казав, бачив поруч себе святого Теодосія. Таких чудес святий творив дуже багато. Одного разу до монастиря, в якому жив преподобний, прийшла жінка з сином, а той, угледівши святого Теодосія, вказав на нього, голосно промовивши: “Мамо, оцей старець врятував мене в криниці, він тримав мене, щоб я не пішов під воду”. Тоді мати припала до ніг слуги Божого і розповіла таке: “Синочок мій бавився на обійстю і через необережність свою упав до криниці. По якомусь часі ми розглянулися і, на диво, знайшли його сидячого поверх води. Він розказав нам, що якийсь старець-монах зійшов до нього, взяв за руку та тримав над водою. І ось я обійшла з хлопцем чимало монастирів, щоб хлопець упізнав того, хто врятував йому життя, аж Бог довів мене щасливо сюди”. 

Бог дав ласку святому бачити духом те, що діялося за сотні миль. Так, незадовго до своєї смерти, св. Теодосій сказав дзвонити в дзвони, коли зійшлися всі монахи, він мовив до них: “Моліться, браття, бо Бог тяжкий допуст зіслав на Схід”. Слова святого Теодосія справдилися, того дня в Антіохії стався страшний землетрус, від якого під руїнами загинуло кількадесять тисяч народу.
За рік до смерти святий Теодосій тяжко захворів, страшні болі переносив з якнайбільшою терпеливістю, віддавши себе волі небесного Отця. За три дні, поки помер, він, зібравши й поблагословивши братію, провістив свою смерть, й у відповідний час, з молитвою на устах, передав душу свою в руки небесного Отця. Тіло його поховано у Вифлеємській яскині, в тій самій, де колись літами проживав, а гріб його прославився багатьма чудами. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

Немає коментарів:

Дописати коментар