ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

неділя, 22 січня 2017 р.

22.01.2017р. Б. / Cвятого мученика Поліевкта; Преподобного отця нашого Євстратія Чудотворця

Cвятого мученика Поліевкта

Тропар, гл. 4: Мученик Твій, Господи, Полієвкт,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак, гл. 4: Коли Спас у Йордані прихилив голову, сокрушились глави зміїв, відсічена ж голова Полієвкта посоромила лукавого. 

В Малій Азії, у місті Мелитині, жили два римських воїни. Один з них на ім’я Ніярх, був ревним християнином, а другий, його найщиріший приятель Полієвкт, був ще поганином, хоч через часті бесіди з Ніярхом він уже знав основи християнської віри і знав Святе Письмо, котре обидва спільно читали. Полієвкт мав дружину Павлину і одного сина, а тесть його на ім’я Фелікс був суддею, призначений переслідувати християн. А саме тоді цар-кровопивця Валеріян заповів нове гоніння проти віри Христової і велів по всіх містах оголосити накази, що хто не поклониться поганським божкам, того буде передано на муки. 

Ніярх, як ревний християнин, готувався до смерти, однак жаль стискав його серце, що найкращий приятель Полієвкт залишиться сам і, наляканий переслідуваннями, не прийме Христової віри. Та невимовна доброта Божа! Полієвкту у сні явився сам Ісус Христос, Він зняв з нього військові обладунки, накинув на плечі світлий плащ і дав йому крилатого коня. Коли Полієвкт прокинувся, його серце палало любов’ю до Спасителя; він швидко побіг до Ніярха і все розповів йому, а насамперед про свою готовість постраждати за Христа. І на словах він не зупинився; пішовши в місто, Полієвкт перед багатьма людьми плюнув на царський декрет і подер його на шматки. 

Його зразу ж схопили і повели на суд, стоячи перед судом, став він славити Ісуса Христа, і тим голосніше, чим сильніше били його кати. Не допомогли ні вмовляння тестя, ні плач жінки, святий мученик стійко зносив страждання, славословлячи святу віру, а суддя засудив його на смерть від меча. На місце страти він ішов радісно. А коли у натовпі побачив свого приятеля Ніярха, з яким вони постановили віддати життя своє за Христа, то сказав до нього: “Прощай і кріпися, а пам’ятай за наш обіт!” Упала під мечем голова святого Поліевкта, він прийняв хрещення кров’ю, бо водою він не був хрещений. А треба знати, що той, хто, не будучи хрещений, віддасть душу за Христа Спасителя і умре мученицькою смертю, є охрещений хрещенням крови.
Святого Полієвкта стратили в 255 р., він був першим мучеником у Мелитині. Християни забрали його тіло і поховали, а Ніярх намочив у його крові хустину і зложив її в місті Кананео. За переданням, Ніярх також помер мученицькою смертю, його спалили живцем. Згодом у Мелитині на честь святого мученика Полієвкта було збудовано церкву. Його вважали покровителем обітниць і договорів, а у Франції його призивали як месника на голови тих, хто ламав клятву або обітницю. 

__________
У той самий день
Преподобного отця нашого Євстратія Чудотворця

Дванадцять літ виповнилося цьому святому, коли покинув батька свого Георгія і матір Мегету, що проживали в Тарсійському краї, і пішов служити Богу в монастир Аґавровський, де служили Богові два дядьки його матері, Григорій і Василій. Тут життя його засяяло великою святістю. З одягу він носив лишень волосяницю, своєї келії також не мав, а спав на голій землі. Згодом впросили його браття, що став ігуменом монастиря. Тепер він ще подвоїв свою ревність у служінні Богові; життя його – суцільний піст і безнастанна молитва. Тихий, смиренний, за прикладом Христа Спасителя, посвятив він себе цілковито на служіння тим, наставником яких був вибраний. 

Настали для Церкви дуже тяжкі часи — єресь іконоборства. Єретики ті виступали проти почитання ікон, а саме почитання називали ідолопоклонством. Вони нападали на церкви, ікони нищили, топтали ногами, палили і зневажали різними способами. А коли на чолі єретиків став безбожний імператор Лев Вірменин (813-820), тоді єресь та запровадила суцільне пекло в тихому і мирному житті Божого стада. В’язниці заповнили оборонці Христової віри, які віддавали честь іконам, опустіли монастирі, бо одних монахів засуджено на вигнання, других замучено на смерть, а решта скиталися в пущах і дебрах. 

Тоді і святий Євстратій з монахами своїми мусив скитатися по горах, а до монастиря вони повернулися аж після смерти імператора. Євстратій прожив у монастирі у великій святості 83 роки і, провістивши свою смерть та поблагословивши братію свою, помер 831 р. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Немає коментарів:

Дописати коментар