ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

пʼятниця, 15 грудня 2017 р.

15.12.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Тит.1,15–2,10:  «Даючи самі себе на зразок добрих діл»

І злий приклад, і добрий приклад потягають за собою, знаходять послідовників. Саме тому кажемо, що яблуко від яблуні далеко не котиться, коли бачимо подібні вчинки чи життєві схильності дітей, які були в батьків. Обставини дуже сильно впливають на нас, і тому дуже важливо, щоб ми розуміли, що ми завжди даємо приклад іншим, добрий або поганий. 

Ми ніколи не є нейтральними: ми завжди іншим або вказуємо на Бога або не вказуємо. Тож погляньмо на своє життя: який приклад ми даємо іншим. Якщо ми називаємо себе християнами, але не живемо християнським життям, не чинимо тих діл, які нас закликає робити Христос. Тоді замість того що б проповідувати Господа своїм життям, ми відвертаємо інших від Нього своїм поганим прикладом. Відкиньмо всяке лицемірство, всяку двоєдушність, вказуймо скоріше своїм життям добрий приклад, щоб через нас Христове ім’я не зневажалося серед поган, а навпаки – поширювалась прослава Бога та за нашим прикладом наверталися інші до Нього!

*** 
Лк.20,19-26:  «Віддайте, отже, що кесареве – кесареві, а що Боже – Богові»

Найчастіше згадуємо цю цитату, коли говоримо про пошану до законів, до порядку в державі, в якій живемо, вказуючи на те, що маємо віддати «кесареве кесареві». Але забуваємо, що в цьому ж вірші Господь також каже віддати «Богові – Боже». 

На Літургії ми промовляємо: «Твоє від Твоїх Тобі приносимо». Замислившись над цим, зрозуміємо, що в житті не маємо нічого, що б не було Божим. Усе наше життя від Господа, усі люди, яких зустрічаємо на своїй дорозі, нам дані Богом. Усі обставини – послані від Нього. 

Тому Бог щомиті очікує, щоб ми віддавали Йому наше життя, щоб служили Йому, щоб сприймали все, що відбувається, як нагоду прославити Господа, зробити щось для Його Царства. 

Проте Небесний Отець, оскільки Він досконалий і всемогутній, не потребує нашої прослави чи наших діл. Ні! Це ми потребуємо Його, бо, тільки живучи з Ним, зможемо бути справді щасливими.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

15.12.2017р. Б. / Святого пророка Аввакума

Святого пророка Аввакума

Тропар, глас 2: Пророка Твого Аввакума пам’ять, Господи, празнуємо.* Тому молимо Тебе: Спаси душі наші. 

Кондак, глас 8: Провістив ти вселенній від півдня пришестя Боже від Діви, Аввакуме богомовний, і на Божественній сторожі предстоячи почуте від світлоносного Ангела Христове Воскресіння возвістив єси світові, тому весело зовемо тобі: радуйся, пророків світла доброто.

Святий пророк Авакум був з покоління Левії, служив при храмі півцем. Він пророкував за 650 літ до Христа Спасителя. Пророцтво його містить три глави, воно входить до Святого Письма Старого Завіту. Він провіщав захоплення Єрусалиму вавилонянами, звільнення жидівського народу з вавилонської неволі і кару, яка впала на халдейців. Коли Навуходоносор захопив Єрусалим, святий пророк утік до Аравії і повернувся лиш після того, як Навуходоносор залишив місто. По поверненні пророк зайнявся хліборобством. Згідно з переданням, з яким погоджуються і деякі святі отці, він був тим Авакумом, якого Господній ангел переніс аж до Вавилону, до ями з левами, де сидів святий пророк Даниїл (його пам’ять вшановуємо 17 грудня), і саме святий Авакум подав йому обід, який він ніс на поле. Після цього ангел поставив Авакума на те саме місце, звідки його взяв (див. Дан. 14, 33-39).

Помер святий пророк у глибокій старості. Про віднайдення його мощей пише історик Созомент: “За Теодосія Молодшого (408-450), було знайдено мощі пророка Авакума, а невдовзі і пророка Міхея. їх тіла, як я чув, були вказані у видінні сплячому Севену, тодішньому єпископу Елевтерополя. Місце, де знайшли мощі святого Авакума, звалося Кела, або давнє місто Кила. Від того міста за десять стадій розташоване містечко Виратсатія, де знайдено було гріб святого Міхея”.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

четвер, 14 грудня 2017 р.

14.12.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Тит.1,5–2,1:  «Для чистих усе чисте, а для забруднених та невірних немає чистого нічого»

Коли людина одягає темні окуляри, вона бачить світ у темних кольорах. Коли людина одягає окуляри зі збільшеними скельцями, вона починає бачити краще ті чи ті дрібниці, які її оточують. І так само наш світогляд формується за подібними правилами. У народі кажуть, що кут бачення залежить від місця сидіння. Ми бачимо світ не такий, як він є насправді, а через призму нашого сприйняття. Посадіть декілька художників намалювати той самий храм, будинок і кожен зобразить його по-своєму, по-різному. 

Тому Господь каже, що для чистих все чисте. Що ближчими ми стаємо до Господа, очищуємось, то більше в добрих, світлих кольорах ми починаємо бачити світ, з більшою любов’ю і милосердям починаємо ставитись до інших. Коли ж ми самі у пристрастях, гріхах, то більше бачимо через призму цього всіх інших. Як забруднене скло не пропускає світла, так ми через свою забрудненість не бачимо об’єктивно ні себе, ні світу й ні людей. 

Дбаймо про свою духовну чистоту, перебуваймо в Бозі, щоб відбивати всі наступи темряви, а також, щоб являти іншим те світло і ту чистоту, до яких всі ми покликані!

*** 
Лк.20,9-18:  «Один чоловік насадив був виноградник, винайняв його виноградарям і відійшов на довший час»

Виноградник – це як наше життя. Як господар у притчі насадив виноградник, так і Бог дав нам життя. Ми нічим не спричинилися до своєї появи. Бог настільки полюбив нас, що дав нам життя. Це – Божий дар! І, звичайно, як добрий виноградник має рясно родити виноградні грона, так і наше життя – має щедро приносити Богові плоди. 

Але плодоносити зможемо лише тоді, коли всім розумом і серцем зрозуміємо, наскільки великим і незаслуженим даром від Бога є наше життя. І що саме таке життя, яке маємо, з усіма його обставинами – найкраще для того, щоб ми приносили плоди. Бог, як добрий Виноградар, знає, що кожен із нас у цьому житті, у наших конкретних обставинах, може приносити плоди. І Він не вимагає нічого більшого, аніж щоб ми були добрими виноградинами, прищепленими до Виноградини! 

ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

14.12.2017р. Б. / Святого пророка Наума; Св. Філарета Милостивого

Святого пророка Наума

Тропар пророка, глас 8: Зорею живоначальної Тройці обожений, пророче Науме, ніневитянам загрозу запустіння провістив єси сяйвом Духа. Нині ж у небесах з ангельськими ликами веселишся, стоячи при світлі трисяйному. Маючи ж дерзновення пророче, молися за нас, які завжди почитають пам’ять твою. 

Кондак пророка, глас 4: Просвітлене Духом чисте твоє серце пророцтва світлішого вмістилищем стало: ти бо бачиш як теперішнє, далеко суще, тому й почитаєм тебе пророче блаженний, Науме славний. 

Сьогодні Христова Церква обходить пам’ять святого пророка Наума. Святий Наум, (“утішений”) з покоління Симеона, родом з місцевости Елкош, пророкував він після святого пророка Йони, за сімсот літ до Ісуса Христа. Коли після пророцтва святого Йони ніневитяни покаялися і навернулися до Господа, то Він, у невимовному своєму милосерді, простив їм їхні провини і гріхи. Але з часом злоба їх стала ще більша. І ось Бог вустами пророка Наума провіщає їм неминучу загибель. 612 р. це пророцтво збулося. Прийшли аравійці, перси, мідяни і халдейці і два роки облягали місто. А потім вилила ріка Тигр, підмила мури міста і вороги його здобули та знищили до тла.

Пророцтво святого Наума має три глави. Святий пророк, згідно з переданням, помер природною смертю на сорок п’ятому році життя.

__________
У той самий день
Святого Філарета Милостивого

Тропар Філарета, глас 8: В терпінні твоєму надбав єси відплату твою, отче преподобний, в молитвах неперестанно тривавши, убогих возлюбив єси і подбав за них, тож молися Христу Богу, Філарете милостивий блаженний, щоб спастися душам нашим. 

Кондак Філарета, глас 4: Чеснотами прикрасився і страхом Божим, предивний у всіх всіх явився у місті Царському, бідним скарби багатства роздав і нетлінно благ багатство на Небесах прийняв. Тому всюди і завжди, Філарете, поминай тих, які тебе почитають, славо праведних і похвало. 

Святий Філарет (“любитель чесноти”), син Георгія і Анни, дуже багатих вельмож, народився в Малій Азії, у Пафлагонії, в селі Амнія. Він одружився з багатою і побожною дівицею Теозвою. У них народилися син Йоан і дві дочки, Іпатія та Єванфія. Маєток був дуже великий. Однак милосердя його до убогих було ще більшим. Тому не закривалися двері його дому; убогі зі всіх сторін сходилися до нього, а Філарет нікому не відмовляв у допомозі. Та, за допустом Божим, дикі ісавряни розграбували значну частину його майна, а потім впали на нього й інші нещастя. Дійшло до того, що Філарет геть зубожів, і тяжкою працею своїх рук він ледве міг прогодувати свою сім’ю.

Однак і тоді не міг відмовити бідному. Прийшов сусід з плачем, бо в нього вкрали останню пару волів, і святий Філарет віддав йому своїх волів, також останніх, якими він орав свою ниву. Останню конину, і ту віддав він. Уже жінка, діти і внуки злим оком дивилися на нього, та святий Філарет їх все утішав, що має в одному місці великі скарби, яких вистачить для всіх. Рідні думали про земні скарби, а він про небесну нагороду і про те, що Бог не залишить праведного в потребі, бо ж “Бог не є несправедливий, щоб забути ваші діла й любов...” (Євр. 6, 10); бо “...достоїн бо робітник своєї нагороди” (Лк. 10, 7), і “...кожний отримає власну нагороду згідно з своїм трудом” (1 Кор. З, 8). Не стало в хаті навіть хліба, і жінка святого слуги Божого мусила позичати у сусідів та варити дітям лободу. Аж ось надходить бідний, і святий Філарет, не маючи вже що дати, віддав теля, а що корова стала дуже ревіти за телям, то він попросив убогого ще й корову забрати. Під кінець святий Філарет зняв навіть одежу з себе і віддав потребуючому. Залишився у них лиш красний дім, та більше нічого.

І ось, коли нужда була найбільша, тоді прийшла поміч Божа. Цісареві Ірина, яка правила від імени свого сина Костянтина VI, розіслала по всій державі послів, щоб серед усіх дівиць знайшли найкращу, до того ж найпобожнішу і найчеснішу, на жінку для молодого імператора. Прийшли посли і до Амнії, тут вони побачили Марію, внучку Філарета, вона зачарувала їх нечуваною красою і чеснотою. Наступного дня вся родина мусила їхати до Царгорода. Із десяти дів, яких представлено, цісар і цісарева вибрали Марію, вона повінчалася з Костянтином і засіла поруч з ним на царському престолі.

Імператор наділив святого Філарета й усю родину великими статками, часто посилав йому багато грошей, бо знав, що Філарет роздасть їх убогим. І справді, аж до кінця життя святий жив лишень для того, щоб допомагати іншим, у цьому його наслідувала і Теозва, його побожна жінка. Умер святий Філарет у Царгороді, в монастирі, що звався Родольфія. Він провістив день власної смерти, пророчим духом провістив онукам їхню долю, і в молитві, коли всі присутні промовляли “Отче наш”, зі словами: “нехай буде воля Твоя”, віддав свою душу в руки небесного Отця. На його похороні був присутній сам імператор, було також безліч бідних і сиріт, для яких святий Філарет став найліпшим батьком. Бог благословив його пам’ять видимим чудом, бо один біснуватий, якого звали Кавококос, коли торкнувся домовини святого, зразу був звільнений від злого духа.
Марія, онучка святого Філарета і жінка імператора Костянтина, не зазнала подружнього щастя. Костянтин залюбився грішною любов’ю в дівицю Теодотію, своячку преподобного Теодора Студита, а свою дружину Марію силоміць замкнув у монастирі, проти чого виступили святий Тарасій і святий Теодор, як про це написано у їхніх житіях. А коли Костянтин протиправно одружився з Теодотією, на нього впала церковна клятва. Сталося це 795 р. Святий Філарет помер за рік до цього, у п’ятдесятилітньому віці. Господь покарав Костянтина за зламання подружньої обіцянки, бо вже у 797 р. його скинули з престолу й осліпили заколотники; помер він насильницькою смертю.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

середа, 13 грудня 2017 р.

13.12.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Тм.4,9–22:  «Проте, Господь став при мені й підкріпив мене, щоб проповідь здійснилася через мене»

Ми часто говоримо про свої слабкості, обмеження, свою гріховність, але для Бога це цілковито неважливо. Для Бога головне, щоб ми повірили в Нього і саме через нашу віру Бог може нас скріплювати й перемінити. 

Господь вірить в кожного з нас, переконаний у наших спроможностях, бо саме Він нам їх дав. Бог певний того, що для нас це можливо. Проблема завжди з нашого боку, ми непевні в собі. Що зі своїми обмеженнями та слабкостями здатні свідчити і проповідувати про Бога, а де вже там робити ті діла, які чинив Ісус Христос! 

Придивімося до себе. Які б ми не були, але Ісус Христос через своє воскресіння визволив нас від неволі гріха і зробив здатними до свідчення про Нього.

*** 
Лк.20,1-8:  «То й я вам не скажу, якою владою я це чиню»

Бог через своє велике милосердя не перестає турбуватися про кожного з нас. Він різними способами хоче промовити до нас. Тому бачимо в цій Євангелії, що Господь на запитання відповідає запитанням, бо це був той спосіб, в який люди могли б зрозуміти, що Йоан Предтеча був тим, який вказував на Господа. 

Так само й ми у своєму житті: якщо будемо щирі зі собою, скажемо правду собі, то завжди зможемо побачити Божу присутність і спробуємо дати відповідь на запитання, чому щось відбувається так чи інакше, чому ситуація саме така, чому відчуваємо смуток чи радість. 

Адже так само, як Бог послав Йоана Предтечу перед Ісусом, так Він посилає до нас своїх людей, події, думки. Розпізнаваймо у всьому Божу присутність і Божу дію!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

вівторок, 12 грудня 2017 р.

12.12.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Тм.3,16–4,4:  «Проповідуй слово, наполягай вчасно і невчасно»

Апостол звертається до усіх нас, щоб ми проповідували Слово Боже, бо кожен із нас має цей обов’язок проповідувати. Згадаймо свій прихід до Ісуса Христа. Неважливо, чи ми народилися у християнській сім’ї, чи почули про Бога у зрілому віці, – це стало можливим лише тому, що нам хтось проповідував. Наші батьки чи наші друзі, знайомі чи «випадкові» люди «показали» нам свою віру. Господь закликає нас так само передавати свою віру іншим, ділитися нею, проповідувати. Так як Він закликав до цього своїх перших апостолів, вказуючи, що кожен Його учень робитиме такі ж діла, як Він. 

Апостол вживає, на перший погляд, незрозумілі для нас слова – «наполягай вчасно і невчасно». Вчасно – це тоді, коли люди хочуть почути цю проповідь, коли вони відкриті, готові до сприйняття. А невчасно – це тоді, коли люди, можливо, не хочуть чи не готові слухати Слова Божого, однак у цей час ми маємо також обов’язок вказувати на християнські цінності. 

Проповідувати про Ісуса Христа всюди і повсякчас – не означає моралізувати, повчати… Скоріше покажімо людям власний добрий приклад, розкажімо їм зі свого досвіду що для нас значить Ісус Христос і Його повчання. Нагадуймо завжди і повсякчас, що Він зробив для нас на хресті. Люди завжди спраглі Слова Божого, і навіть коли це заперечують, завжди є шанс, що зерно Божого слова знайде в них хоч трохи родючого ґрунту і з часом проросте!

*** 
Лк.19,45-48:  «Дім мій – дім молитви, а ви з нього зробили печеру розбишак»

Господь каже: «Ви – храм Духа Святого»! Людина створена на образ і подобу Божу. Господь відбив, відобразив у ній свій образ. Людина лише тоді почувається щасливою, коли вона є зі своїм Творцем. Кожен із нас має досвід: коли ми добре пережили молитву чи добре посповідалися, свідомо прийняли Тіло і Кров Христа – тоді досвідчуємо Бога, відчуваємо повноту й нічого більше не потребуємо. Коли ж ми цією свідомістю не живемо, то завжди хочемо наповнити себе чимось іншим, але це «інше» ніколи нам не замінить Небесного Отця. 

У нашій голові постійно щось «крутиться» – щось думаємо, щось плануємо. Навіть у Божому храмі можемо перейматися чимось іншим, аніж тим, щоб увійти в Божу присутність. І як Господь виганяв продавців з Єрусалимського храму, де було місце для поклоніння Єдиному Богові, так і ми маємо ввійти до храму своєї душі й придивитися, що там робиться, і, звичайно, також виганяти звідти все, що перешкоджає поклонятися нашому Творцеві. Маємо знати, що це місце для Господа, що лише Бог може сповнити його так, щоб ми почувалися щасливими. Лише в Бозі людина може відчути радість, щастя і мир! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

12.12.2017р. Б. / Св. мученика Парамона; Св. мученика Філумена

Святого мученика Парамона

Тропар, глac 4: Мученик Твій, Господи, Парамон,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 4: Терпінням велінь божественних очистив ти душу від скверни і страдницької досконалості досяг. Бо жертви ідолам оманним приносити відмовився і Христа наслідуючи, копієм проколений був єси, молися ж за світ всеблаженний Парамоне. 

Діялося це за імператора Деція, лютого мучителя. Намісник Аквилин вибрався в дорогу з Никомидії до Валсатії (“святе місце”), де били джерела цілющої води, а поруч було капище Посейдона. За собою він наказав вести триста сімдесят християн, щоб вони принесли богам жертву. Коли той похід побачив християнин Парамон, що саме проходив тою дорогою, то голосно мовив: “Боже, скільки безвинних мусить гинути за те, що не хочуть служити бездушним ідолам”. За це мучитель велів йому пробити тростиною язик, заганяти в тіло скалки, а під кінець убити разом з триста сімдесятьма святими мучениками. Сталося це 250 р.

__________
У той самий день
Святого мученика Філумена

Постраждав святий Філумен близько 270 р. Жив він у Ликаонії і возив збіжжя до міста Анкири, в Галатії. Оскаржений у тому, що є християнином, він визнав перед мучителем Феліксом віру у Христа Спасителя. Мучитель передав святого на муки: його жорстоко били, кидали у вогонь, а потім у голову, руки і ноги забивали цвяхи і гнали майданом, аж поки святий мученик не впав. Так святий Філумен передав свою душу в руки небесного Отця.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

понеділок, 11 грудня 2017 р.

11.12.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Тм.2,20–26:  «Слузі ж Господньому слід бути не сварливим, а до всіх привітним»

Знаємо, що до різних людей ми по-різному ставимось: з одними нам приємно бути з перших хвилин знайомства, інших – можемо уникати чи непривітно реагувати на їхню появу. На це впливає дуже багато чинників, свідомих та несвідомих. Апостол же нам вказує на важливу річ – бути привітними до всіх, до кожної людини, яку послав нам Господь. 

Кожна людина, як кожен з нас, очікує привітності, доброти, кожна людина стає цілковито інакшою, коли ми до неї ставимось з любов’ю та з миром. Спробуймо у своєму щоденному житті уникати стереотипів, які ми маємо щодо когось, а все більше стараймось бути відкритими на кожну людину. 

Якщо кожну людину будемо готові прийняти, допомогти, усміхнутися, сказати добре слово, добре думати про неї, то ця привітність завжди повернеться до нас. Можливо, не усі й не відразу ставитимуться до нас так само, але Бог знає серце і вчинки кожного, тому найголовніше те, що за наші старання нам буде очікувати нагорода на Небі!

*** 
Лк.19,37-44:  «Кажу вам: Коли оці замовчать, кричатиме каміння»

Не так давно, за комуністичних часів, влада хотіла, щоб Церква мовчала. І зовнішньо виглядало, що наша Церква була практично знищена, здавалося, що цієї імперії ніхто не зможе подолати. Але пам’ятаємо, що сталося з Радянським Союзом. 

Відтак знаємо, що Бог є сталий, і ніхто й ніщо не може воювати з Ним, позаяк Творець незмінний, а все інше змінне. Саме Господь, без сумніву, берегтиме свою Церкву. Й оскільки Бог прагне промовляти до серця кожної людини – чи в комуністичні часи, чи тепер, – то Він робить усе, щоб людина почула. 

Якщо треба, щоб ми почули, то може статися щось таке, коли «каміння кричатиме». Як у народі кажуть: «Поки грім не загримить – чоловік не перехреститься». Бог хоче спасення людини, хоче добра для кожної особи. Небесний Отець промовляє в нашому житті, тому будьмо уважні до того, що Він хоче нам сказати тією чи іншою подією. Адже Господь завжди говорить! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

11.12.2017р. Б. / Св. препмуч. Стефана Нового; Св. муч. Іринарха і семи жінок із ним

Святого преподобномученика Стефана Нового

Тропар Стефана, глас 3: Просіявши, Стефане, життям посників, і у світі зблиснувши бігом страдництва, розігнав єси мрячну оману єретиків, показав істинну славу православних, тому прославився як Божественний свідок істини Христової. 

Кондак Стефана, глас 3: З неплідного, преподобний, кореня проросла гілка, співіменний первомученикові, монахів наставником великим, отче, явився єси, і ярості не убоявшись царя, який не хотів образ Христа почитати, тому й уснув єси, мученицький вінець прийняв єси, Стефане. 

Святий Стефан народився в Царгороді 715 р. З дитинства він був посвячений на службу Богу, у шістнадцять років віддав себе під провід пустинножителя Йоана на горі святого Авксентія. Тут, провадячи ангельське життя, ділив він час на молитву і на читання Святого Письма та листів святого Йоана Золотоустого. Після смерти свого батька і після смерти монаха Йоана, він роздав усе майно бідним, а коли його мати і сестра вступили до жіночого монастиря на горі святого Авксентія, він на вершині тої гори облаштував собі келію без даху, таку маленьку, ш;о навіть випростатися в ній не міг, і, наклавши на своє тіло важкі ланцюги, постановив дожити тут віку свого на самоті. Та чутка про нього стала швидко поширюватися, народ почав горнутися до нього, і вже невдовзі у підніжжя гори постало 24 монаших келії, в яких подвизалися учні преподобного Стефана.

На царському престолі сів Костянтин Копроним, і почав переслідувати всіх вірних, а ікони безчестити і палити. 754 року скликано до Царгорода єретичне зборище, на якому засуджено усіх вірних синів Христової Церкви. І розпочало пекло своє жниво; натовп нечестивців грабував церкви, святі посудини кидали в море, у Влахернській церкві зішкрябали розписи зі стін, а замість ікон, що представляли святих, вимальовували всякі подоби птиць і звірів. Мощі святих спалювали і їхні кості всюди валялися на вулицях. Ісповідників Христової віри карали смертю, тисячам випалювали очі, підтинали стегна ніг, відрізали носи і покалічених кидали у в’язницю.

Тоді багато монахів поспішало до преподобного Стефана, а той скріпляв їх, заохочував бути витривалими у почитанні ікон і не відступити від правди. Імператор хотів конче умовити преподобного Стефана підтримати єресь, але той не прийняв юдиних дарів і голосно сказав, що не хоче мати нічого спільного з єретиками. За те його кати схопили і кинули до в’язниці. На час війни з болгарами святого Стефана було звільнено, та після війни вся ненависть імператора знову повернулася проти нього. Його звинуватили у найбезсоромніших злочинах, підкупили свідків, хоч усі знали, що це є невдала видумка імператора, який за всяку ціну хотів погубити святого Стефана, та так, щоб вірні не могли його визнати мучеником.

Монастир на горі святого Авксентія було спалено, а святого Стефана, після мук і морення голодом, доставили у Хризополіс, до монастиря Филиппика, але вже через п’ятнадцять днів заслано його до Проконнис. У 765 р. (або 766 р.) привезено його до Царгорода, тут його морили голодом і мучили у в’язниці. Та у темній в’язниці, страждаючи від голоду і мук, преподобний Стефан безнастанно голосив славу святих ікон. Імператор скаженів, а царські опричники, щоб догодити Копронимові, вдерлися до в’язниці і, прив’язавши до оков святого мотузку, волочили його вулицями міста і катували. Імператор наказав випустити зі шкіл дітей, щоб вони збиткувалися над святим мучеником. Уже майже непритомний, коли його волокли повз одну церкву, святий Стефан ще підніс голову, аби віддати честь Богу. І тоді один з придворних розторощив йому голову, а сп’янілий натовп збиткувався ще і над мертвим тілом. Так 28 листопада 767 р. прийняв мученицьку смерть святий Стефан, він помер за святу віру і за честь ікон.

__________
У той самий день
Святого мученика Іринарха і семи жінок із ним

Тропар Іринарха, глас 4: Мученик Твій, Господи, Іринарх,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак Іринарха, глас 1: Мир великий був з тобою, мyчениче, коли ти наспів ворога, і переміг полчище омани божеcтвенною благодaттю, коли ти дуже постраждав. Тому з вірою молимо тебе від усякої шкоди ізбав тих, які почитають святу пам’ять твою Іринарше. 

Святий Іринарх, молодий ще віком, був одним з тих, хто в часи переслідування християн за Диоклетіяна, при мучителі Максиміяні, мав мучити християн. Але Господь Бог був милосердний до нього, й одного разу, коли Іринарх бачив, як семеро святих мучениць відважно йшли на муки, в його серці запалала любов до того Бога, який дає своїм ісповідникам міць та силу витерпіти вогонь і залізо, — і він став голосно прославляти Христа Спасителя. За це святого мучили вогнем, а під кінець убили мечем.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

неділя, 10 грудня 2017 р.

10.12.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Кл.3,4–11:  «Умертвляйте, отже, ваші земні члени: розпусту, нечистоту, пристрасті, лиху пожадливість, зажерливість – що є ідолопоклонство»

Знаємо, що кожна земна радість, якою б вона не була, – дочасна. Лише Бог є Джерелом вічної радості. Але цієї втіхи, яка лине від Господа, не зможемо відчути, доки не умертвлятимемо своїх гріховних схильностей, у яких найчастіше шукали і шукаємо радості. 

Апостол Павло називає такі гріхи як розпуста, нечистота, пристрасті, лиха пожадливість, зажерливість – ідолопоклонством. Тобто тим, що часто в нашому серці займає місце Господа, а отже – місце Його радості! 

Поборюймо ці гріхи у своєму серці та наповнюймось Господом. Бо лише з Ним зможемо пізнати правдиву радість, яка не проминає, лише в Ньому зможемо знайти захист від спокус і витривати в чистоті до зустрічі з Господом!

*** 
Лк.14,16-24:  «Один чоловік справив велику вечерю й запросив багатьох»

Цей уривок показує нам, що Бог кличе всіх йти за Ним. Слово «багатьох» означає – всіх. Це справді так. Покажіть мені ту людину, якої Бог би не кликав, якої б не хотів бачити у своєму Царстві! Бог кожну людину створив для вічності з Ним. А хто є вибрані? Це ті, які самі себе вибрали, бо вирішили відповісти на цей Божий заклик. 

Бачимо, як усі ці троє осіб в різний спосіб відмовляються або, радше, знаходять виправдання, чому вони не можуть прийти на цей бенкет, не можуть відповісти на запрошення. 

Погляньмо на наше життя: з одного боку – ми усвідомлюємо, як би мали жити, як нам треба чинити в певних обставинах, бо знаємо Божі Заповіді. А з іншого – що в нас виходить натомість? Бачимо, як ми відповідаємо на той Божий поклик. Завжди знаходимо причини, чому так не живемо, чому так не чинимо. 

Якщо хтось хоче виправдатися, то завжди шукає причини, а хто хоче відповісти на запрошення Бога, то завжди знайде можливість.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

10.12.2017р. Б. / Св. великомученика Якова Персянина; Св. преп. Паладія

Святого великомученика Якова Персянина

Тропар Якова, глас 4: Муками жахливими і хоробрістю терпіння всіх здивував ти, многострадальний, над кожною бо частиною членів, благодарні мольби предивно вимовляв ти Господеві. Тому, у стражданні твоєму вінець прийнявши, до Престолу зійшов єси Небесного Царя Христа Бога, Якове, Його моли, щоб спас душі наші. 

Кондак Якова, глас 2: Укріпившись вірою через добру дружину, терпеливий душею, і Страшного Судища убоявшись,/ перським повелінням і страхом, Якове, зневажив єси і явився єси мучеником чесним, коли тіло твоє, мов лозу, різали. 

Святий Яків був християнином і жив при дворі перського царя Ісдигерда, наслідника лютого Сапора II, який сорок років мучив християн і ріками проливав їхню кров. Яків, дворянин і улюбленець царя, приховував свою віру, і так поволі дійшов до відступництва, бо почав брати участь у поганських жертвах.

Коли про це довідалися його жінка і мати, то написали йому, що навіть чути про нього не хочуть, якщо він справді зрадив Христову віру. Цей лист глибоко зворушив Якова і він гірко заплакав, бо прийшло йому на думку, що якщо мати і жінка його зреклися, то і Христос зречеться його. Тоді він став сторонитися людей, а інші дворяни донесли цареві, синові Ісдигерда, тоді вже покійного, що Яків, мабуть, християнин. Перед царем святий Яків голосно визнав свою віру, і за це його було віддано на нечувані муки. Святому мученикові поволі відрізали один за одним пальці рук і ніг, потім долоні, стопи, рамена, а він вголос молився такими словами: “Свят, свят, свят єси, Бог Вседержитель, хвалений небесними силами. Глянь на мене вмираючого, Боже живих і мертвих, і вислухай мою молитву. Вже відсічені всі члени мої і тіло моє майже мертве; не маю ніг, щоб стати перед Тобою, не маю рук, щоб вознести їх в молитві до Тебе, Владики мого, не маю колін, щоб припасти і поклонитися перед Тобою, Сотворителем моїм. І кинутий перед Тобою, Всевідучий, як дім розвалений, як дерево, обтяте з галуззя, я молю Тебе, Чоловіколюбче, не остави мене до кінця, але виведи з темниці душу мою!” Після кількох годин мук святому Якові відтяли голову. Його розчленоване тіло християни вночі зібрали і поховали. Постраждав святий 421 р.

__________
У той самий день
Святого преподобного Паладія

Тропар Паладія, глас 8: В Тобі, отче, дбайливо зберігся образ,* бо, прийнявши хрест, Ти пішов слідом за Христом* і ділом навчав Ти погорджувати тілом, бо воно проминає,* а дбати про душу – єство безсмертне.* Тим-то з ангелами разом радується,* преподобний Паладіє, дух твій. 

Кондак Паладія, глас 1: Монашествувавши Богоугодно, Богоносний отче наш, молитвою і постом Бога шукав єси і став чистим вмістилищем Духа, сяючи вірним зірницею чеснот, якою просвіщаєш всіх, хто тебе почитає. Слава Христу, який прославив тебе, слава Тому, який укріпив тебе, слава Тому, який діє через тебе всім зцілення. 

Преподобний Паладій був самітником, подвизався він у Сирії, поблизу Антіохії, поруч із селом Імме. Своє життя святий провадив у безнастанних молитвах, постах і умертвленні тіла, за це Господь Бог дав йому силу творити чуда. Одного разу розбійник, убивши подорожнього, кинув труп перед дверми келії преподобного Паладія. Вранці збігся натовп народу, бо всі думали, що то святий самітник убив подорожнього. Тоді за молитвою святого Бог воскресив убитого; той сів і зразу вказав на убивцю, що сховався у натовпі, а в нього знайшли закривавлений ніж і вкрадені гроші. Рік смерти преподобного Паладія невідомий.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

субота, 9 грудня 2017 р.

09.12.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Гл.5,22–6,2:  «Носіть тягарі один одного й тим робом виконаєте закон Христа»

Кожен із нас знає, як нелегко змінюватись. Є звички чи гріхи в нашому житті, які ми можемо добре бачити й розуміти, гаряче бажати їх позбутися, однак довгий час не досягати у цьому успіхів. Можливо, ми також є самі свідомі того, чим саме приносимо болі, страждання, терпіння і незручності іншим людям, але не так легко нам змінитись. Не здатні й не спроможні це одразу зробити, хоч дуже цього хочемо. 

Коли бачимо іншу особу з її немочами, чи ми до неї такі ж поблажливі, як і до себе? Чи радше поспішаємо виправити її, вказати на помилку, зробити зауваження? Чи ми замислюємось в той час, що ця особа, яка чинить гріх, чи просто дратує нас своєю поведінкою, може бути такою ж слабкою, як і ми, може прагнути змін і не досягати одразу успіхів? 

Апостол же нагадує, щоб ми з любов’ю приймали одні одних, щоб ми носили тягарі одні одних, щоб ми виявляли любов і милосердя одні до одних. Бо знати Божі Закони і судити через призму їх наших ближніх нескладно для будь-кого з нас. Однак стати для них Христовим учнем, апостолом, помічником у немочах – вимагає значних зусиль. Тож прикладаймо всіх зусиль що б огортати любов’ю кожну людину і з любов’ю приймати і зносити слабкості, обмеження і недоліки кожної особи!

*** 
Лк.10,19-21:  «Ось я даю вам владу наступати на зміїв, скорпіонів і на всю ворожу силу – й ніщо вам не пошкодить»

Кожен із нас носить у собі якісь страхи, непевності. Остерігаємося тих чи інших ситуацій – як воно буде, як воно складеться; побоюємося деяких людей, багато чого іншого. 

Господь, коли дає нам народитися й жити в цьому світі, не просто дозволяє існувати, але дає нам певність крокувати через ціле життя; певність, що Він є повсякчас з нами, що нам ніхто й ніщо не пошкодить, що без Його волі в нас і волосинка з голови не впаде. 

Тому завжди живімо цією певністю, або, як ми по-християнськи кажемо, вірою, що Бог послав нас у ці обставини, Бог дав нам саме ці можливості, що Бог і буде перебуватиме з нами повсякчас. Уміймо побачити наше життя не як набір випадковостей. Те, яким я є, усі ті обставини, які є навколо мене, – це все є тим, що Бог дав і куди Він мене послав! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:  ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

09.12.2017р. Б. / Святого преподобного Аліпія Стовпника

Святого преподобного Аліпія Стовпника

Тропар, глас 4: Страшним і неприступним явився єси для бісів воістину, вражаючи їх священними твоїми молитвами і далеко відганяючи напади пристрастей постом і вагаючимся був ти, всеблаженний, непорушною підтримкою, Аліпіє преподобний, моли Христа Бога, щоб спастися душам нашим.

Кондак, глас 8: Як чеснот причину і посників окрасу, Церква славить тебе днесь і оспівує, Аліпіє: молитвами твоїми подай тим, які почитають з любов’ю подвиги твої і боротьбу, лютих прогрішень ізбавлення, як імені свого гідний.

Преподобний Аліпій (“безпечальний”) був родом з Адріанополя Пафлагонського. Побожна матір, овдовівши, віддала його під опіку єпископа Теодора, і святість юнака засяяла світлом незвичайним. Аліпій, висвячений на диякона, потай покинув місто і поселився в одній поганський гробниці, в місцині, яку всі минали, бо боялися нечистих духів. Над гробницею на стовпі стояв поганський пам’ятник, але святий Аліпій скинув його і поставив замість нього хрест. Коли через кілька років такого прихованого життя він поборов усі спокуси, тоді вийшов на стовп і прожив на ньому п’ятдесят три роки. Невдовзі до святого став горнутися народ, а Господь прославив його силою творити чуда. З часом при його стовпі постали два монастирі, чоловічий і жіночий, в якому жили і померли його мати та сестра Марія.
За тринадцять років до смерти ноги преподобного Аліпія покрилися такими ранами, що він уже не міг стояти, а лиш лежав на одному боці. Страшні болі переносив дуже терпеливо, а коли учні хотіли його повернути на другий бік, то він не дозволив цього. Помер святий на сто дев’ятнадцятому році життя, у 632 р. Господь прославив мощі його силою оздоровляти хворих.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

пʼятниця, 8 грудня 2017 р.

08.12.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Тм.1,1–2; 8–18:  «Старайся виявити себе перед Богом випробуваним робітником»

У наших щоденних обставинах не завжди легко зберігати і визнавати свою віру. Якщо ми певні себе в церковній спільноті або серед християн, то серед світу і незнайомих людей ми губимось. Це свідчить, що ми не достатньо утверджені в нашому християнстві і в нашій вірі, якщо якісь обставини впливають на те, що ми не живемо цією вірою. 

Апостол Павло взиває, щоб ми не соромились свідчити про Господа, де б Він нас не поставив. Бо саме Бог ставить нас серед цих людей, а особливо тих, які ще не пізнали Бога, щоб свідчили їм про Господа. 

Знаємо, що є країни, у яких християни за свою віру терплять жорстокі переслідування, а навіть йдуть на смерть, щоб не зректися Христа. Пам’ятаймо про це, коли нам буде соромно перехреститися перед їжею чи біля якогось храму, коли нам забракне відваги боронити правду, коли ми боятимемося свідчити про Ісуса Христа!

*** 
Лк.19,12-28:  «Кожному, хто має, дасться»

Зазвичай маємо дуже мало розвинуте почуття вдячності. Рідко відчуваємо вдячність до людини, яка зробила нам добро, дуже рідко дякуємо за щось приємне, корисне й важливе. Ми частіше можемо бути невдоволені, мати претензії, але дуже рідко маємо в собі виховану потребу дякувати. І це переносимо на взаємини з Богом. Часто забуваємо подякувати Творцеві, що Він дав нам пережити цей день чи місяць. 

Скільки ж доброго кожному з нас дав Небесний Отець: ті чи інші здібності, таланти, друзів, ситуацій. Усі ми отримали дуже багато добра. Це також дуже важливо: вміти побачити ті чи інші дари в собі. Адже, як каже притча, Бог дає нам різні здібності, різні таланти, кожному – своє. Але Творець дає в міру того, наскільки ми можемо це розвинути. Кожен із нас чимось обдарований, кожному з нас Бог щось дав, кожен із нас щось має. Господь дав нам таланти й дари та очікує, щоб ними ми служити Йому і людям!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

08.12.2017р. Б. / Св. свмуч. Климента, папи Римського; Св. Петра Олександрійського

Святого священномученика Климента, папи Римського

Тропар Климента, глас 4: Від Бога чудодіяннями преславно дивуючи вселенної краї, священний страднику, надприродно морські води розділяєш, для тих які в день чесної пам’яті твоєї завжди завжди усердно прибігають до твоєї богозданної церкви до чудесних мощей твоїх, і після того, як весь народ перейшов, море знову чудодійно твориш, Клименте предивний, моли Христа Бога щоб спаслися душі нашим. 

Кондак Климента, глас 2: Божественним виноградом священноприбраною лозою всім явився, виточуючи краплини осолоди премудрості, молитвами твоїми, всечесний, щоб тобі - виткану, як багряницу, пісню мисленну принесли ми, Клименте святий, спаси рабів твоїх. 

Після святого Петра, його наступником на римському папському престолі, що правив усією Христовою Церквою, був Лин, за ним Анаклет, а далі Климент. Він обійняв Римський престол в 90 р. після Р. Хр. Йоан Золотоустий пише, що Климент був учнем апостола Павла, який у Посланні до филип’ян згадує Климента разом з “іншими... співробітниками, імена яких у книзі життя” (Флп. 4, 3). Також стверджують, що він товаришував також і святому Петрові, а видно це з того, що цей “співробітник” святих апостолів покинув усе, щоб лиш трудитися для Христа.

Святий Климент був родом з Риму, його батько називався Фавст, за походженням вони були жиди. Вірний учень святих апостолів став і їх вірним наступником, він дбав про єдність усіх вірних, про злагоду серед християнських громад, навчав, навертав й утверджував у вірі, хоча навколо лютували мучителі, переслідуючи Христову віру.

У Коринті, в тамтешній громаді, дійшло до прикрих крамол. Дехто з молодших, які не зуміли впокорити в собі духа гордости і честолюбства, виступили проти старших й усунули кількох побожних священиків. Тоді вірні Коринту звернулися до єпископа Римського Климента, а той написав до них послання, яке святий Іриней називає надзвичайно сильним і яке, після Святого Письма, вважалося найавторитетнішим, так, що ще за часів святого Єроніма у церквах читали фрагменти з того послання поряд з читаннями Святого Письма.

Святий Климент написав це послання від імени Римської Церкви. Самим своїм фактом існування воно є доказом, що вже в перші десятиліття вірні визнавали наступника святого Петра видимим головою Христової Церкви і що до них зверталися, покладаючись на їх владу й авторитет. У своєму посланні святий Климент показує, до чого веде ворожнеча і заздрість, і подає приклад, як ворожість жидів переслідувала святих верховних апостолів, і що саме вона віддала їх на мученицьку смерть.

Далі святий автор упоминає коринтян, щоб оберігали себе від незгод, від недовіри один до одного і від сварні, щоб не припиняли каятися і чинити діла любови, щоб до інших і між собою були лагідні і ввічливі, щоб корилися своїм правноправлячим пастирям і слухали їх.

Його повчання діяли чуда і навертали в Римі багатьох, а часто і високі царські достойники спішили до катакомб і приймали святе хрещення. За це імператор Траян заслав святого Климента до Херсонесу Таврійського. Сюди вже було заслано багато християн, з якими святий папа мусив тяжко працювати в каменеломнях. За його молитвою, зі скали чудесним способом витекло джерело доброї води, і нею святий Климент охрестив сотні поган, яких навернув до Христової віри. За це імператор наказав утопити святого мученика (близько 101 р.) в морі, а з ним і його учня, святого Фива.
І лиш через сотні літ, покликані до великого діла святі брати Кирило і Методій, просвітителі, учителі та апостоли слов’ян, завдяки Божому об’явленню, віднайшли на морі мощі святих Климента і Фива. Святі мощі самі підплили до корабля, на якому все духовенство, разом зі святими братами, молило Господа про Його поміч. Частину мощей святі Кирило і Методій перенесли до Риму. А частину святий Володимир Великий, коли, охрещений, повертався на рідну землю, узяв з собою. їх згодом поклали в Десятинній церкві, де вони зберігалися аж до татарського набігу, під час якого, найвірогідніше, згоріли разом з церквою як благальна жертва за руський народ і його долю. Почитання святого Климента на Русі було в ранніх часах дуже велике, на його честь зводилося багато церков. У Римі вже у п’ятому столітті стояла церква на честь святого папи Климента, у ній папа Зосима (417-418) провів один з місцевих соборів.

__________
У той самий день
Святого Петра Олександрійського

Тропар Петра, глас 8: Перед вишнім судом Христовим заступаєшся за стадо, на пашах життя благого випасав єси його всемудрими твоїми догматами, відігнав Арія, як вовка хижого, який увійшов у них безбожними ученнями. Тому й душу твою положив єси за них, пастирем назвався єси, як мовив Господь, ієрарше Петре блаженний, моли Христа Бога гріхів відпущення дарувати тим, які почитають з любов’ю святу пам’ять твою. 

Кондак Петра, глас 3: Православними повеліннями Церкву просвітив єси, за неї ж і постраждавши, Богоблаженний отче,/ Арія відступника відігнав, тому твою пречесну пам’ять звершуючи, православно взиваємо: радуйся, Петре, каменю віри. 

Близько 300 р. владичий престол в Олександрії обійняв Петро, муж великої святости й учености, гідний наслідник свого святого попередника євангелиста Марка, який утвердив тут Христову віру і запечатав свою науку мученицькою смертю. Відомий церковний письменник Євсевій називає святого Петра великим учителем християнської побожности і єпископом, гідним подиву як через свою святість, так і через ученість. Коли за Диоклетіяна, у 303 р., почали жорстоко переслідувати християн, тоді архиєпископ Петро опікувався всіма церквами Тиваїди, Ливії і Єгипту. Він був сповнений духом великої любови, тому написав “канон”, відповідно до якого мали накладати покути на тих, що в часи гоніння, коли тисячі і тисячі прийняли смерть, відпали від віри, та потім покаялися. Натомість єпископ Ликополя Мелетій з безоглядною строгістю засуджував усіх, хто в ті важкі часи виявив слабкість, і не приймав їх покаяння. Святий Петро, коли упімнення його не допомогли, відлучив Мелетія і його прихильників від Церкви. Бо ж така строгість, що заступала каяникам дорогу до неба, противилася науці Христа Спасителя, який не відкинув від себе апостола Петра, хоч той тричі зрікся Його.

Жив тоді в Олександрії Арій, диякон, який почав обстоювати злу науку мелетіян. Архиєпископ Петро і його був змушений відлучити від Церкви. Тим часом за наказом імператора-гонителя святого Петра було ув’язнено, його схопили саме тоді, коли він був з вірними у церкві, і кинули до в’язниці. Але тоді тисячі народу, чоловіків, жінок і дітей, оточили в’язницю і радше готові були всі до одного прийняти смерть, як дозволити вбити свого пастиря, якого присудили до смерти від меча. Арій удав, що кається зі своїх блудів, і впросив Ахила й Олександра, двох священиків, близьких до архиєпископа, щоб вимолили для нього прощення у святого Петра, аби той зняв клятву. Але Господь Бог об’явив святому Петрові злобний намір Арія, який вже тоді задумував єресь і шукав нагоди, щоб самому сісти на владичому престолі. Бо коли Ахил і Олександр стали просити за нього, то святий Петро рішуче сказав, що має прощення для всіх, та не може прийняти до Церкви Арія, бо той виступає проти Божества Христа Спасителя, бо він грішить не проти чоловіка, а проти Пресвятої Тройці. І сказав їм, що уночі бачив він Христа Спасителя, який явився йому у вигляді дванадцятилітнього юнака в білій одежі, наполовину роздертій. А коли святий наважився запитати: “Господи, хто Твою ризу роздер?” – то Христос відповів: “Арій”, – і попередив єпископа про хитрість єретика.
Коли святий Петро бачив, що народ не хоче поступатися, а воїни вже готові почати різанину, то він переказав намісникові, щоб той уночі потай розібрав частину задньої стіни в’язниці і забрав його на смерть. Так і сталося. На площі, – там само, де постраждав святий Марко, – в ніч на 25 листопада (мабуть, 311 р.) святий Петро прийняв мученицьку смерть.

Його спадкоємцем став згаданий Ахил, який піддався проханню злобного Арія і прийняв його до Церкви та висвятив на священика. Ахил помер 313 р., а після нього владичий престол обійняв Олександр. За нього Арій став явно поширювати свою єресь, і Олександр у 321 р. кинув клятву на єретика, а Вселенський Собор у Нікеї (325 р.) підтвердив її. Однак одежу Христа Спасителя вже було роздерто, й аріянська єресь спричинила Церкві більше журби, як найтяжчі переслідування за часів поганства.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

четвер, 7 грудня 2017 р.

07.12.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Тм.6,17–21:  «Щоб не неслись думками вгору та не надіялись на нетривке багатство, – лише на Бога, який щедро дає нам усього для вжитку»

Апостол Павло взиває до нас тому, щоб хто ми не були, багаті чи бідні, впливові чи не дуже впливові у суспільстві, однак щоб ми повсякчас надіялись на Бога. Не на багатства, не на тих чи інших людей, а на Бога. Бо все інше земне – крихке й нетривале. Сьогодні ми при владі, а завтра – без влади, сьогодні здорові й сильні, а завтра – хтозна як буде, сьогодні можемо похвалитися статками, але чи так буде все життя? 

Один Бог незмінний. Тому якщо ми уповаємо на Бога, то маємо завжди сталість, стабільність та вподібнюємось до Нього. І вже незалежно від свого становища в суспільстві стаємо носіями того Божого миру, який являє нам Царства Божого. 

У сучасному світі нелегко жити будучи відсторонено від усіх земних багатств і обставин. Однак християнин навіть тоді, коли Бог йому доручає якесь становище у суспільстві, чи дає багатство, а кожен із нас є остаточно чимось багатий, має вміти займати вірну поставу щодо цього. Він знає, як використовувати все, що мені Бог дав, щоб вживаючи це наближатись до Божого Царства!

*** 
Лк.18,31-34:  «Він буде виданий поганам, і насміхатимуться з Нього, і зневажатимуть Його, і плюватимуть на Нього, і, бичувавши, уб’ють Його, та третього дня Він воскресне»

Нам дуже непросто переживати різні несправедливості в нашому житті, зносити різні зневаги, образи, кпини, біль. Ми так реагуємо, бо здебільшого сприймаємо це як щось випадкове. Забуваємо, що коли хочемо бути гідними учнями Христовими, то мали б пройти тою самою дорогою, якою пройшов Христос. 

У нашому народі кажуть: «Бог терпів і нам велів». Не може існувати дороги до воскресення без терпінь, без Голготи. Не можна до Царства Небесного проскочити через задні двері. Дорога до Небесного Царства, дорога до буття з Ісусом Христом завжди йде через Голготу. 

Читаємо у Святому Письмі: «Хто з Христом терпів, той з Христом воскресне». Тому, коли настають ті чи інші труднощі, будьмо свідомі, що все це в наше життя дав Бог. Коли побачимо за тим усім Бога – нам стане одразу легше. Прийнявши ті чи інші труднощі й випробування, зможемо стати ближчими до Ісуса Христа і Його страждань, а тоді станемо учасниками Його воскресення!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

07.12.2017р. Б. / Св. великомученика Меркурія; Св. великомучениці Катерини

Святого великомученика Меркурія

Тропар, глас 4: Мук подвиг пройшовши як воїн непереможний, безсмертному цареві представ єси, мучениче Меркуріє, де з ликами страдників дерзновення прийнявши приспіши молитвами твоїми на поміч нам, які з вірою почитають пам’ять твою.

Кондак, глас 4: У герцях воїна непереможнго і в бідах заступника непостидного, ублажім піснями Меркурия, прославляючи його, бо тих, які святкують пам’ять його весело від бід і скорботи він ізбавляє. 

Святий Меркурій був родом зі Скитської землі. У віці 25 років він був уже воєводою у війську Деція і Валеріяна. І хоч святий Меркурій здобув перемогу над персами, однак був замучений за Христову віру у місті Кесарії, в Кападокії. Згідно з описом, був він стрункий, вродливий, з білявим волоссям.

__________
У той самий день
Святої великомучениці Катерини

Тропар, глас 4: Чеснотами, як сонячним промінням, просвітила єси невірних мудреців, і, як місяць пресвітлий тим, які ходять в ночі, невір’я тьму відігнала єси і царицю увірила єси а з нею і мучителя викрила, богозванна невісто, блаженна Катерино, жаданням вибігла єси в Небесну світлицю до прекрасного Жениха Христа, і від Нього царським вінцем увінчалася єси: Йому ж із Ангелами предстоячи молися за нас, які творять пречесну пам’ять твою. 

Кондак, глас 2: Хор чесний божественно, складіте мучениколюбці, і почитайте премудру Катерину, бо вона на місці тризни Христа проповідала і змія потоптала, та присмирила мудрість промовців. 

Ім’я Катерина – означає “всечиста”. Свята Катерина народилася в Олександрії, походила зі знатного роду, спорідненого з імператорами, відзначалася діва нечуваною красою, незвичайною ученістю і багатством. У віці сімнадцять років вона навернулася до Христової віри і, після хрещення, посвятила своє дівицтво небесному Нареченому. Коли імператор Максиміян почав переслідувати християн, тоді Катерина прилюдно стала перед ним і, звинувативши його у злобі і звірствах, пригрозила йому Божим гнівом. Максиміян був зачарований красою дівиці, а щоб відвернути її від Христової віри, скликав близько п’ятдесяти поганських мудреців, щоб ті навернули її до поганства, натомість свята Катерина навернула їх до правди, вони повірили в Христа. За це мучитель велів їх усіх кинути у вогонь, де вони прийняли мученицьку смерть. А Максиміян обіцяв святій діві, що одружиться з нею, тим більше, що його жінка також навернулася, і за це разом з воєводою Порфирієм і 200 воїнами прийняла смерть. Побачивши, що свята Катерина навіть чути не хоче про відступництво від віри, мучитель наказав її жорстоко бити, палити вогнем, прив’язати до колеса, під котрим були гострі бритви, а під кінець велів стяти мечем. Сталося це 24 листопада 310 р.
Інше, найбільш достовірне передання свідчить, свята Катерина втікала від грішної любови Максиміяна, а той наздогнав її в Аравійському краю, коло Синайської гори, і там святу діву велів замучити. За народною легендою, тіло святої, після її смерти, ангели перенесли до Аравії, де згодом цариця Олена побудувала на честь святої мучениці церкву. В XI столітті було засновано окремий монаший чин для охорони богомольців, які йшли віддати честь пам’яті святої Катерини. У тринадцятому столітті було віднайдено її мощі і складено в монастирі на Синаї. На іконах святу Катерину зображають з пальмою і мечем у руці, а поруч зламане колесо, як знак, що на колесі її мучили. Згідно з переданням, те колесо під час мук розламалося. Свята великомучениця Катерина є покровителькою християнських наук. У нашому народі її пам’ять глибоко шанують, а ім’я Катерина є одним з найпоширеніших.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

середа, 6 грудня 2017 р.

06.12.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Тм.5,22–6,11:  «Ми бо не принесли на світ нічого, та й винести нічого не можемо»

Які правдиві слова чуємо у цьому апостольському читанні! Але які ми далекі від них у своєму щоденному житті, бо прив’язані переважно до земного, постійно маємо бажання збирати земні добра! Як також ми так проживаємо своє життя, немовби мали жити вічно. Живемо так, якби не мали вмирати. Чи ми задумуємося, що настане час, коли все, що маємо, що посідаємо, чим володіємо, залишиться тут, а ми як нагі прийшли, так і нагі відійдемо з цього світу. 

Для нас суттєво що б часто над цим задумуватись, застановлятись та розважати. У традиції Отців є щодо цього настанова – пам’ятай про смерть і ніколи не згрішиш. Це не означає страхатись і переживати при згадці про смерть, але в контексті згадки про смерть всі наші справи і речі ставали б для нас цілком іншими, та набували б своїх правдивих цінностей. 

Тож погляньмо, що наше життя надто коротке, тому його найкраще використати на те, що нам придасться для осягнення Царства Небесного. Життя Бог дав нам з однією метою – щоб ми приготувались до зустрічі з Ним, щоб ми приготувались до вічності. Стараймось жити так, щоб наші скарби були там, де б ми хотіли перебувати вічно!

*** 
Лк.18,15-17; 26-30:  «Істинно кажу вам: Нема такого, що кинув би дім чи жінку, чи братів, чи дітей задля Божого Царства, і не отримав би багато більше за цього часу, а в наступнім віці життя вічне»

Ці слова Ісуса Христа зазвичай досить важко прийняти: що означає кинути жінку, братів, дітей? Це ж найближчі, найдорожчі, найцінніші особи для нас. Так, це певною мірою правда. Але ми забуваємо ще більшу правду: що всіх наших братів, дітей, жінку, чоловіка, батьків дав Бог. Ніхто з них у моєму житті не є випадковим, усіх їх мені подарував Бог. Тому ми не можемо бачити їх ізольовано, самих по собі, а маємо за ними побачити Господа, який мені їх дав і може дати ще більше. 

Бог не каже їх забути, покинути, як непотрібну річ. В Ісусовому розумінні «кинути» їх – це не прив’язуватися до них, а побачити за ними Бога, Господню присутність. Не забувати, що Бог їх нам послав. 

Усе, що в нас є, – від Бога. Ця думка правдива – тому звільняє від нарікань. Бог це дав, це від Нього, це є дар Господній. Тоді будемо готові сказати: «Я все Тобі віддаю, Боже, що Ти мені даєш, бо знаю, що Ти мені дав найкраще і даси найкраще!» Коли ми так будемо відкриті до Бога, то й Він набагато більше нам дасть. І не тільки дасть нам у цьому житті, а й у наступному дасть життя вічне! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

06.12.2017р. Б. / Св. Амфилохія, єп. Іконійського; Св. Григорія, єп. Акрагантійського

Святого Амфілохія, єпископа Іконійського

Тропар, глас 4: Боже отців наших,* що чиниш завжди з нами по Твоїй кротості,* не віддали милости Твоєї від нас,* але молитвами їх у мирі направ життя наше. 

Кондак, глас 2: Божественний громе, сурмо Духа, віри співзроситтелю і викорінювачу єресей, ієрарше Амфілохію, Тройці угодниче великий, зі Ангелами предстоячи завжди, молись неустанно за всіх нас. 

Григорій Богослов у своїх листах називає святого Амфилохія “славним мужем і ангелом правди” та свідчить, що Амфилохій, який був приятелем Василія Великого, багато літ до своєї смерти творив, за поміччю Божою, чуда.

Народився святий в Кападокії, був він сином багатих батьків і здобув високу освіту; вивчав право, але, пізнавши марноту цього світу, покинув навчання і провадив життя на самоті: молився, постив і доглядав старого батька. Одного разу йому треба було поїхати до Іконії Пісидійської, і потрапив він до міста саме тоді, коли місцеві єпископи зібралися, щоб вибрати для цього міста нового єпископа. Коли до них дійшла чутка про його прибуття, то всі голоси віддали за нього, бо про його благочестиве і святе життя знали в усіх околицях. І так, всупереч своєї волі, він був поставлений (374 р.) єпископом Іконії. І дуже скоро його полюбили всі мешканці міста. Святий Амфилохій рішуче виступив він проти єресі аріян, яких імператор Теодосій Великий (379-395) прогнав з Царгорода, але вони збиралися на свої єретичні зборища по селах. Стерпіти цього владика Амфилохій не міг, і тоді пішов він до імператора просити його, щоб заборонив аріянам публічні зборища. Але імператор не послухав його. Згодом, коли Теодосій поставив свого сина Аркадія своїм співправителем, святий Амфилохій прийшов удруге до палати, віддав почесть Теодосієві, але не вклонився перед Аркадієм, лишень погладив хлопця по голові і сказав: “Як маєшся синку?”

Імператора розлютила така явна зневага, виявлена його синові, і він наказав прогнати святого з палати. Але святий Амфилохій сказав до імператора таке: “Цісарю, ти гніваєшся, що синові твоєму я не віддав належної чести, а хіба Отець небесний не має гніватися, коли єретики відбирають поклоніння і честь у Сина Його, якому відмовляють у Божестві?” Зрозумів імператор науку й осудив аріян, а до святого Амфилохія ставився з великою повагою.

Святий владика написав глибокодумну книгу про Святого Духа і присвятив її святому Василію Великому. Святий Василій написав до нього найбільше листів, а в одному з них доручає йому, у разі своєї смерти, свою Церкву. Помер святий Амфилохій близько 394 р.

__________
У той самий день
Святого Григорія, єпископа Акрагантійського

Тропар, глас 4: Боже отців наших,* що чиниш завжди з нами по Твоїй кротості,* не віддали милости Твоєї від нас,* але молитвами їх у мирі направ життя наше. 

Кондак, глас 4: Світопромінними сяяннями Церква світловодить тих, які свято світлого твого успення звершують, преподобний отче всеблаженний Григоріє. 

Святий Григорій народився на Сицилії, у селі Преторія, поблизу міста Акрагант. Його батько називався Харитон, а мати – Теодотія. У вісім років, перебуваючи під опікою єпископа Акраганту Патаміона, опікун віддав його учителеві Даміянові на науку. Григорій за кілька років зробив такий поступ у науці, що його, дванадцятилітнього хлопця, зарахували до числа клириків владичої церкви, де був він під наглядом архидиякона Доната.

У вісімнадцять років святий Григорій, за Божим натхненням, потай вибрався до Єрусалиму. У Картагені зустрів він трьох римських монахів: Марка, Серапіона та Леонтія, і з ними прибув до Єрусалиму. Тут він поклонився святим місцям, побачив життя великих самітників і залишився при патріярхові, який висвятив його на диякона. Один рік святий Григорій прожив у пустелі на Єлеонській горі, а потім у глибокій пустелі вчився в одного мудрого самітника розуміння Святого Письма та інших мудрощів. Тоді святий Григорій повернувся до Єрусалиму, а звідти вирушив до Антіохії, а далі до Царгорода, де взяв участь в одному місцевому соборі, на якому всіх дивував своєю мудрістю, так, що посланці папи, повернувшись до Риму, розповіли про нього папі.

Щоб уникнути людської хвальби, пустився він до Риму, де нікому невідомий подвизався в одному монастирі. Життя він провадив нечувано строге, за прикладом східних пустельників. Тим- часом в Акраганті помер єпископ і люди, не змігши дійти згоди щодо нового кандидата, відправили посольство до папи, щоб той призначив їм владику. Папа, за Божим натхненням, велів шукати монаха Григорія, і його знайшли. Святого Григорія впізнали монахи, які разом з ним ходили до Єрусалиму, і посланці папи, що були з ним в Царгороді на соборі. Він, під послухом, змушений був прийняти владичу гідність та йти до Акраганту. Дорогою до міста святий Григорій чудесним способом оздоровив одного прокаженого монаха, а другому, вже перед самим Акрагантом, повернув слух і мову. Коли ж народ став вітати нового владику, то святий Григорій, побачивши серед людей своїх батьків, припав до їх ніг і став просити в них благословення.

Усі дивувалися зі строгості життя, яке провадив новий владика. Та знайшлися єретики, які обмовили святого Григорія, через що його було ув’язнено і в кайданах доставлено до Риму, де він страждав у в’язниці два роки і три місяці. І лиш на суді виявилася його повна невинність. Він з почестями повернувся до Акраганту, де, провадячи святе життя, у глибокій старості, близько 610 р., закінчив своє, повне чудес, життя.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР