ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 21 жовтня 2017 р.

21.10.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Кр.1,8–11:  «Щоб надіялись не на самих себе, а на Бога»

Ми маємо багато друзів, знайомих, на яких можемо опертись у складну хвилину. Утім, іноді, навіть ці наші добрі друзі та знайомі можуть нас підвести або не здатні нам допомогти, якщо й дуже хочуть. Але частіше ми покладаємось лише самі на себе. Однак і в собі ми не можемо знайти сили, мужності, певності подолати труднощі, усвідомлюємо свою неміч. 

Лише коли людина живе вірою в Бога, то ця віра допомагає нам не покладатись лише на самого себе й інших, а уповати повсякчас на Господа! Коли дивимось на приклади святих, саме вони показують це цілковите покладання на Господа в найскладніших обставинах свого життя. Вони надіялись не на свої спроможності й сили, а на Бога. 

Наше життя, особливо у важких ситуаціях, показує, наскільки це уповання, надія на Бога є у нас, а отже – наскільки ми віримо Богові та довіряємо Йому.

*** 
Лк.5,27-32:  «Я прийшов, не щоб праведників кликати до покаяння, а грішних»

У клопотах щоденного життя, у праці, коли фізично здорові, ми навіть не думаємо, що наше здоров’я. Коли ж з’являються якісь хвороби, проблеми зі здоров’ям, тоді починаємо розуміти, наскільки це великий дар від Бога. І починаємо шукати помочі. 

Бачимо, що лікарі ніколи не бігають вулицями й не ловлять хворих людей, навпаки: хвора людина, маючи потребу, сама приходить до лікаря. Так і в нашому житті. Бог постійно на нас чекає, але Він до нас не може прийти силоміць, супроти нашої волі. Лише коли ми відчуємо в Ньому потребу – Бог зразу ж приходить і лікує нас, як лікар. Тож треба усвідомити цю потребу. 

Саме тому Господь каже, що Він прийшов не до праведників, а до грішників; що не здорові потребують лікаря, а хворі. Важливо побачити свої хвороби, свої слабкості, проблеми, вразливі місця, над якими ми мали б працювати. І тоді Бог зразу діятиме в нашому житті, почне нас зцілювати.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

21.10.2017р. Б. / Преподобної Пелагії; Преподобної Таїсії

Преподобної Пелагії

Тропар, гл. 8: В Тобі, мати, дбайливо зберігся образ,* бо, прийнявши хрест, Ти пішла слідом за Христом* і ділом навчала Ти погорджувати тілом, бо воно проминає,* а дбати про душу – єство безсмертне.* Тим-то з ангелами разом радується,* преподобна Пелагіє, дух твій. 

Кондак, глас 2: Тіло твоє постами виснаживши, бдінними молитвами Творця умолила єси за діяння твої, щоб прийняти досконале відпущення, яке й отримала єси, мати, явно, показавши шлях покаяння. 

В Антіохії, близько 453 р., жила молода, прекрасна тілом і широко відома своїм злим і грішним життям акторка Пелагія, яку за красу ще називали Маргариток, що означає – “перла, бісер”. Була вона поганкою, маєтки мала величезні, а життя провадила в розпусті і гріхах. 

Одного разу архиєпископ Антіохії запросив кількох єпископів на нараду. Серед них був і святий Нон, єпископ Іліополя (до цього він був монахом Тавенни), який серед інших навернув також до тридцяти тисяч сарацинів та охрестив їх. Коли єпископи, прибувши до Антіохії, пішли до церкви святого мученика Юліяна, зустріли юрбу молодих дівиць і чоловіків. Серед них була Пелагія, одягнена зі смаком у дорогі одежі, вся сяюча золотом і дорогоцінним камінням, від якої поширювався чарівний аромат дорогих олій. Єпископи опустили очі додолу, лишень святий Нон довго і пильно супроводжував її поглядом, а потім сказав єпископам такі слова: “Бачите ту невісту? Колись на суді Бог поставить її коло нас і судитиме разом з нею. Скільки годин вона щодень трудиться, аби якнайкраще зодягнути своє тіло? А ми, які покликані служити Богові, як мало робимо, щоб прикрасити добрими ділами і чеснотами свою Душу! 

Господи Ісусе Христе, прости мене, грішного і недостойного. Одяг цієї жінки, що любить красу свого тіла, перевищує одяг моєї душі. Яким лицем я гляну на Тебе? Як мені виправдатися перед Тобою? Затаїти душі своєї перед Тобою не можу; Ти бо знаєш усі тайни. Горе мені, грішному! Стану перед Тобою, а душа моя не матиме тої прикраси, якої Ти домагаєшся. Блудниця постановила, що подобатиметься людям, і дотримує своєї постанови. Я обіцяв догодити Тобі і обманув Тебе в безпорадності своїй. Нагий я перед небом і землею, бо не сповнюю заповідей Твоїх. І нема у мене надії на діла мої, є лишень надія на Твоє милосердя, і лиш у ньому моє спасіння”. 

А потім, проливаючи гарячі сльози, святий єпископ став молитися і за явногрішницю Пелагію, щоб Господь подав їй ласку покаяння, щоб її краса не стала причиною згуби для багатьох душ, а щоб причинилася до прославлення Сина Божого. 

Наступного дня, у неділю, святий Нон розповів Якову, що бачив уві сні, як на початку Божественної літургії біля престолу літала чорна голубка, вся осквернена брудом, і щойно після возгласу: “Оглашенні вийдіть”, – вилетіла з церкви. А коли після Служби Божої він виходив з церкви, то голубка враз з’явилася над ним, і то так близько, що він схопив її рукою і кинув у посудину зі священною водою (у хрестильницю). За хвилю голубка, вже сніжно-біла, вилетіла з води і піднеслась до неба. 

Коли обидва владики прийшли до церкви, єпископ Антіохії попросив святого Нона виголосити проповідь. Святий проповідник говорив про пекло так переконливо, що його слова проникли до серця кожного присутнього. 

Цю проповідь чула також Пелагія, котра з цікавости прийшла до церкви. Зворушена, стривожена, в сльозах, вона прийшла додому і написала до святого Нона листа, щоб він не відкинув її, а привів до пізнання правди і до покаяння. Єпископ відповів невісті, що у церкві, в присутності інших єпископів готовий говорити з нею. Пелагія тут же прийшла до церкви святого Юліяна і, припавши до ніг владики Нона, стала просити про хрещення. Єпископ відповів, що Церква не може уділяти тайни хрещення явногрішниці, доки не матиме певности, чи вона буде в змозі витривати у добрі. Та Пелагія, не встаючи із землі, голосно сказала до єпископа: “Ти даси за мене звіт перед судом, якщо не охрестиш мене зараз, а я повернуся знову на дорогу гріха!” 

Побачивши сильну віру невісти і її глибоке розкаяння, єпископи веліли покликати дияконису Роману, а коли та прийшла, то Пелагія, навчена головних правд Христової віри, визнала прилюдно, що гріхів у неї більше, як піщинок на березі моря, і прийняла святе хрещення. 

Сім днів Пелагія перебувала в домі Романи, тут вона вела тяжку боротьбу з диявольськими спокусами, але, з Божою поміччю, подолала їх. А коли добігав кінця восьмий день і новоохрещені складали білі одежі, які отримали після хрещення, тоді Пелагія потай одягнулася у волосяницю та чоловічу одежу і зникла з Антіохії. Диякониса Романа плакала за нею, як за рідною сестрою, та святий Нон заспокоїв її і сказав, що Пелагія вибрала добру і спасенну дорогу. Треба ще додати, що всі її маєтки і скарби було роздано убогим, слугам, невільникам і невільницям вона дала свободу і, обдарувавши їх щедро, заохочували пізнати Христову віру. А під кінець попрощалася словами: “Дай Боже, щоб усі ми зустрілися в царстві небесному”. 

Через чотири роки диякон попросив єпископа Нона благословити його на прощу до Єрусалиму. Владика, уділивши благословення, доручив йому відвідати в Єрусалимі побожного затворника Пелагія, який має келію в печері під Гетсиманією. Прибувши до Єрусалиму, Яків довідався від монахів, що той Пелагій провадить дуже строге життя. Вхід до своєї печери він заклав камінням, а добрі люди подають йому хліб через маленьке віконце. “Я знайшов його келію, – розповідає Яків, – постукав у вікно. Вона (насправді це була преподобна Пелагія, переодягнена на чоловіка) відчинила віконце і впізнала мене, але я не пізнав її. Годі мені було впізнати ту, яку я колись бачив у всій її красі. Тепер вона висохла і почорніла від вічних постів, а її очі глибоко запалися. Вона запитала мене: «Звідки тебе, брате мій, Господь веде?» Я відповів їй, що єпископ Нон прислав мене. «Нехай владика молиться за мене, бо він справді святий чоловік», – відповіла вона, зачинила вікно і стала співати псалми. Я молився біля стін її келії і відійшов з переконанням, що бачив ангела. Через кілька днів я вдруге прийшов до її келії, стукав і кликав, однак ніхто не відізвався. Тоді через три дні я знову прийшов, але Пелагія не відчинила віконця. І мені спало на думку, що вона або покинула келію, або померла. Тоді я проламав вікно і побачив її вже неживу. Я поспішив до Єрусалиму і дав знати по монастирях, що монах Пелагій помер. Усі збіглися до його келії, бо уважали затворника святим. А коли тіло, за звичаєм, хотіли намастити оліями, тоді виявилося, що Пелагій – жінка. Увесь зібраний народ став славити Бога словами: «Слава Тобі, Господи Ісусе, що у Тебе є затаєні угодники на землі, не тільки мужі, але й жінки». Чутка про смерть преподобної Пелагії поширилася дуже швидко, монахи зі всіх навколишніх обителей, від Йордану і Єрихону, зібралися і з почестями поховали тіло святої”.

__________
У той самий день
Преподобної Таїсії

У Єгипті жила одна жінка, яка не тільки сама провадила блудне й нечисте життя, але й звела на дорогу вічної згуби, на дорогу нечистоти і свою дочку Таїсію. Не може бути більшої злоби, ніж тоді, коли матір власну дитину, свою кровинку, веде на погибель й убиває в ній душу. Та Господь Бог змилосердився над грішною донькою, яку до гріха звела рідна мати, і дозволив їй очистити свою душу через покаяння. Монах Пафнутій, який випадково зустрів Таїсію, так вразив її своїми словами, що вона залилася слізьми правдивого жалю і стала просити його, щоб спасав її від вічної погибелі. Усе своє майно, яке накопичила впродовж злого життя, – а було того добра, як кажуть, сорок фунтів золота, – спалила, бо диявольське було те золото, гріхом і ганьбою надбане. А потім пішла за Пафнутієм до одного жіночого монастиря, де він оселив її в окремій келії і велів проживати там у постах і молитвах. І сказав він Таїсії таке: “Ти не гідна нечистими вустами призивати Імени Господнього, ані возносити очі і руки до неба, тому клади лишень земні поклони і промовляй такі слова: «Ти, що мене сотворив, помилуй мене!»”. 

Три роки минуло з того часу. Скільки сліз розкаяння вона пролила, скільки поклонів зробила, скільки спокус поборола – те лиш один Бог знає. Через три роки Пафнутій прийшов до преподобного Антонія Великого і став просити його про молитви за каяницю Таїсію. Святий Антоній велів усім монахам щиро молитися за неї. І серед молитви один з монахів, преподобний Павло Препростий (його пам’ять вшановуємо 7 березня), побачив, як три діви тримали на воздусі невимовної краси вінець. Він був упевнений, що той вінець призначений для преподобного Антонія, однак почув голос, який сказав: “Вінець цей призначений для каяниці Таїсії”. 

Святий Павло розповів про видіння святому Антонію, і так усі дізналися, що Господь прийняв покаяння Таїсії, очистив її душу, дозволив стати на дорогу чесноти і привів до великої святости. Бо смирення сягає небес, а плач каяника доходить до Божого престолу. 

Пафнутій прийшов до келії преподобної Таїсії і велів їй замешкати разом з іншими сестрами. П’ятнадцять днів вона прожила спільнотним монастирським життям, а потім занедужала і через три дні тихо та свято пішла по вічну нагороду до Того, який сотворив її, помилував та відмив від гріха й нагородив вічним життям. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

пʼятниця, 20 жовтня 2017 р.

20.10.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Флп.3,8-19:  «Наслідуйте мене, брати»

Ці слова, які промовляв апостол Павло, можуть нам здаватись великою відвагою, з якою він це каже. Однак глибоке життя з Господом давало йому певність це говорити без гордості, а з повним усвідомленням того, що взаємини з Богом – найважливіші у житті. Чи хтось з нас би мав відвагу це промовляти до людей? 

Чи ми можемо з певністю сказати іншим людям: наслідуйте мене? Ми своєю поведінкою, радше, вказуємо на свою немічність, грішність, слабкість. Це – правда: всі ми немічні, грішні та слабкі. Але чи ми хоч би прагнемо жити з Богом, чи усвідомлюємо, наскільки Господь діє у нас, наскільки ми, як апостол Павло, прагнемо сказати іншим людям: наслідуйте мене? 

Стараймося прагнути до досконалості! Переступати через свої немочі, наслідувати святих і йти за Ісусом Христом!

*** 
Лк.7,31-35:  «До кого, отже, мені порівняти людей оцього роду?»

Христос на початку вказує на Йоана Хрестителя, що жив у пустелі, і на те, що люди його не сприйняли. Не прийняли його проповіді, його пророчого голосу, не вслухалися в те, що він промовляв. Потім вказує на Сина Людського – на себе, який провадив інакше життя: був серед людей, з ними їв і пив, постійно спілкувався. Ісус вказує на дві різні особи – Сина Людського та Йоана Хрестителя, які хоч у різний спосіб, але однаково вказують на Бога й провадять до Нього. 

Бог постійно промовляє до всіх нас: і через важкі ситуації, і через радісні хвилини нашого життя – лиш би ми хотіли й могли почути Його. 

Вибраний народ не зміг почути Бога ні через Йоана Хрестителя, який закликав до покаяння, ні через Сина Божого, Який проповідував Добру Звістку – Євангеліє.

Отож вміймо у всьому і за всіми побачити й почути Бога!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

20.10.2017р. Б. / Святих мучеників Сергія і Вакха

Святих мучеників Сергія і Вакха

Тропар, глас 5: Окраса Христових страстотерпців, * і очі Христової Церкви, * просвітіть очі душ наших, Сергіє многостраждальний і Вакху преславний; * моліться до Господа, щоб уникнути нам темряви гріховної, * і явитися причасниками світла невечірнього, * молитвами вашими, святі. 

Кондак, глас 2: Озброївши мужньо розум свій проти ворогів, * всю оману їхню зруйнували ви, * перемогу з висоти прийнявши, мученики всехвальні, однодумно взиваючи: * "Добре і гарно, з Богом перебувати". 

Святі Сергій і Вакх були знамениті полководці і дворяни імператора Максиміяна. Обоє походили з Риму. Хоч імператор їх дуже любив, однак, коли довідався, що вони християни, не пожалів їх, а став змушувати до того, щоб вони зреклися святої віри. Коли ж вони голосно стали прославляти Христа Спасителя, тоді Максиміян наказав зняти з них усі знаки їх почестей, одягнути в жіночі одежі і з ланцюгами на шиї водити на сміх і сором по місті. Потім відіслав їх до Варвалисо над Євфратом, де був відомий мучитель Антіох, який обом мученикам завдячував високим становищем.
Той наказав їх кинути до в’язниці, а на другий день, возвівши на судилищі, велів святого Вакха простягнути на землі і бити так жорстоко, що серед тої муки святий мученик передав свою душу в руки небесного Отця. Вночі він у великому сяйві явився Сергієві й утішив його тим, що і він удостоїться постраждати за Христа Спасителя. 

Наступного дня мучитель наказав одягнути на ноги святого Сергія чоботи, в яких були набиті цвяхи, і вести за собою до Тетрапиргії, а звідти до Росафи, міста в Сирії, що лежить над Євфратом. Там святого Сергія вбили мечем. 

Пам’ять святих мучеників перших століть була у великій пошані на Сході, в Єгипті і на Заході. В часи Костянтина Великого мощі святого Вакха були перенесені до Росафи і складені при мощах святого Сергія, а над їхнім гробом збудовано величаву святиню. З усіх сторін прочани горнулися до їх гробу, шукаючи допомоги й оздоровлення. Навіть погани з великою пошаною ставилися до святих Сергія і Вакха, а місто Росафу перейменовано було в Сергіополь. Коли перський цар Хозрой І у 544 р. взяв місто в облогу, жителі готові були віддати все, що мали, аби лиш зберегти мощі святих, і Хозрой змушений був відступити, бо на мурах міста побачив величезне військо, на чолі якого було два мужі, одягнені у світлі одежі, верхи на білих конях. 

Імператор Юстиніян Великий пожертвував для церкви в Сергіополі дорогоцінний хрест, а в Царгороді звів величавий храм на честь святих мучеників. До цього храму із Сергіополя було перенесено голови святих Сергія і Вакха. 

Вони постраждали близько 295 р., за іншими джерелами – у 305 р. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

четвер, 19 жовтня 2017 р.

19.10.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Флп.3,1–8:  «Я все втратив і вважаю все за сміття, аби Христа придбати»

У житті ми багато чим клопочемось, будуємо плани, чогось досягаємо, залишаємо і здобуваємо інше, і так триває усе життя. Апостол це все називає «сміттям». Напевно, це для нас непросто, нелегко, а навіть боляче чути, як це може бути сміттям те, задля чого ми прикладаємо стільки зусиль і праці. 

Однак життя нам дароване переважно для того, щоб ми пізнали Господа як нашого Творця. Саме в цьому пізнанні нашого Господа все інше набуває своєї правдивої цінності. Якщо ми не маємо Бога, найпершої та найважливішої цінності, усього іншого не зможемо правдиво оцінити. Завжди шукатимемо поставити будь-що на те місце, яке має займати Бог у нашому серці. 

Якщо хочемо жити як правдиві християни, то маємо пам’ятати, що лише коли Господь є першою радістю, першим добром, все інше стає на свої місця і набуває властивого значення.

*** 
Лк.7,17-30:  «Ти Той, хто має прийти, чи іншого нам ждати?»

Йоан Предтеча мав особливе покликання, бо звіщав Господа, готував Його прихід. Вказував на Того, кому він «недостойний розв’язати взуття». 

Знаємо, що через своє праведне життя він терпів, був замкнений у в’язниці. Та навіть у цього пророка, який сам вказував на Ісуса Христа як на Месію, у якийсь момент з’являється сумнів: чи ж Він Той, хто мав прийти? Тут підкреслено аспект людськості, яка була притаманна й святим. Часто, коли думаємо про святих, вважаємо, що вони були позбавлені людських слабкостей, але вони, як і кожна людина, переживали моменти сумнівів, зневіри, розчарувань, а не раз й упадків. 

Приклад Йоана Предтечі показує, що в складних ситуаціях свого життя ніколи не маємо впадати в зневіру. Що б не ставалося в нашому житті, треба й далі лишатися щирими перед Господом. Як бачимо, Йоан Предтеча був щирим – він через своїх посланців одразу висловив Господеві, що мав на серці сумніви. 

Саме такої щирості Бог потребує від нас. Він не хоче, щоб ми грали перед ним роль праведників чи грішників. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

19.10.2017р. Б. / Святого апостола Томи

Святого апостола Томи

Тропар, глас 2: Учеником Христовим бувши, божественного собору апостольського співучасник,* невірством звістивши Христове воскресення* і Його пречисту страсть діткненням ствердивши, Томо всехвальний,* і нині нам проси миру і великої милости. 

Кондак, глас 4: Премудрости благодаттю сповнений* Христовий апостол і служитель істинний* у покаянні кликав до Тебе:* Ти єси Бог мій і Господь. 

Святий апостол Тома, на прізвисько Близнюк, був рибалкою з Галилеї. Його покликав Ісус і зарахував до дванадцятьох апостолів. Тома всюди йшов за своїм Учителем, слухав Його науки, бачив Його чуда. Велика була його любов до Ісуса. Коли Христос незадовго до своїх страстей ішов до Юдеї воскресити Лазаря, а учні стали відраджувати Спасителя, бо жиди хотіли Його каменувати, “тоді Тома, на прізвисько Близнюк, сказав до співучнів: «Ходімо й ми з Ним, щоб разом умерти»” (Йо. 11, 16). 

Коли на Тайній вечері, серед тої пречудесної, до глибини душі зворушливої науки, яку голосив Спаситель апостолам, Він сказав: “«Куди ж я йду – ви знаєте путь». «Господи, – каже до Нього Тома, – не знаємо, куди Ти йдеш. І як нам знати тую путь?» Ісус до нього: «Я – путь, істина і життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене»” (Йо. 14, 4-6). Святі Отці навчають, що цими словами Ісус хотів дати науку не лишень Томі, але й усім вірним, що Він є найбільшим і найпершим взірцем для нас, на який ми повинні завжди звертати наш погляд, щоб Його наслідувати. Він є найбільший Учитель, якого ми маємо слухати, якщо не хочемо заблукати; Він є найласкавіший податель благодаті, яка нас освячує в цьому житті, і податель того щастя, яке чекає нас у небі; а найголовніше, що Він єдиний посередник між нами та Богом, що Він заслужив для нас усі ласки і що на Нього маємо покласти все наше уповання, аби осягнути вічне блаженство. 

Як і інші апостоли, святий Тома, коли побачив, як воїни в Гетсиманському саду схопили Спасителя, утік. Він був до такої міри переляканий, що вже після Воскресення, коли Спаситель явився апостолам, і вони розповіли про це Томі, він не йняв їм віри: “Якщо не побачу на Його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік Його, – не повірю!” (Йо. 20, 25). Безперечно, що Тома через брак віри согрішив, адже він бачив стільки чуд Христа Спасителя і чув Його заповіт про Воскресення. Однак Тома був усього лиш людиною, і не нам його судити, бо ж і Христос його не осудив. “Христос вдруге являється апостолам, щоб не дати загинути в безвір’ї своєму учневі” (св. Августин). Спаситель стає посеред апостолів і каже: “«Мир вам!» А тоді промовляє до Томи: «Подай сюди твій палець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік мій. Та й не будь невіруючий, – а віруючий!» І відказав Тома, мовивши до Нього: «Господь мій і Бог мій!» І каже йому Ісус: «Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!»” (Йо. 20, 26-29).
А в тому вигуку: “Господь мій і Бог мій!” – виявилася вся віра і любов апостола Томи до свого Спасителя. “Тома, – каже святий Йоан Золотоустий, – який був охолов у вірі, тепер злякався свого гріха і вголос визнав Христа”. А за словами святого Григорія Великого, “невіра Томи допомогла нам більше, як віра всіх решти апостолів. Бо невірство Томи, від якого він: зцілився, торкнувшись ран Спасителя, укріпило нас у вірі, що Христос воскрес у тому самому тілі, яке страждало, і що ми так само у тому тілі, в якому живемо, станемо в день воскресення на суді”. Апостол Йоан розповідає, що Тома був разом з Петром і Йоаном та з іншими тоді, коли Христос після Воскресення явився їм при Тиверіядському морі. 

Після Зішестя Святого Духа “святий Тома, – як каже святий Йоан Золотоустий, – той Тома, який раніше був слабший у вірі, ніж інші апостоли, став, завдяки Божій благодаті, сильніший, ревніший і невтомніший від своїх друзів, так, що обійшов з проповіддю Божого слова мало не всю землю і не боявся голосити його навіть найдикішим народам”. Він проповідував у Палестині та Месопотамії. Про його проповіді партянам згадують найраніші церковні письменники; святий Йоан Золотоустий стверджує, що апостол Тома голосив святу віру в Етіопії, а про те, що він проповідував в Індії, пишуть святий Григорій Богослов, святий Григорій Великий та інші, про це ж свідчить і давнє передання, що побутує в тих краях. 

Ось що розповідає нам передання про побут апостола Томи в Індії: Правитель того краю послав до Єрусалиму одного купця, щоб знайшов там будівничого, котрий зміг би побудувати для нього величний палац. Апостол Тома, почувши про це, сказав, що він – будівничий, і поїхав до Індії. Правитель дав йому необхідні гроші, а святий апостол роздав їх бідним і став проповідувати Христову віру. Коли правитель довідався про це, наказав кинути Тому у в’язницю. Та невдовзі брат правителя, що тяжко хворів, мав видіння. Ангел показав йому прекрасну небесну палату, яку побудував для нього в небі святий Тома. Хворий розповів правителеві про своє видіння, а той велів покликати ув’язненого Тому. Апостол навчив правителя правд віри і розповів про те, що добрими ділами ми будуємо у небі найчудеснішу палату вічного щастя. Після цього правитель і його двір прийняв святе хрещення, а апостол Тома продовжив проповідувати Христову віру.
Інше передання голосить, що апостол Тома спізнився на три дні на похорон Пресвятої Богородиці, та конче хотів раз ще побачити Її святе тіло. Коли гріб відкрили, то знайшли його порожнім; Спаситель возніс на небо свою Пренепорочну Матір. 

Святий Тома прийняв мученицьку смерть в Індії, де навертав до Христової віри у всіх кінцях цієї величезної країни. У східній частині Індії, в Маніпурі, він навернув до святої віри Тертіяну, жінку тамтешнього правителя, та її сестру Мигдонію, за це погани накинулися на святого і вбили п’ятьма списами. Коли 1500 р. португальці вперше прибули до Індії, то в Маніпурі знайшли християн, які з передання знали, що їх предки прийняли Христову віру від апостола Томи та його учнів, а саме місто Маніпур ще років сто назад називали “Місто святого Томи”. Мощі святого апостола Томи спочили в Індії, якусь їх частину було перенесено до Едеси і Риму. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

середа, 18 жовтня 2017 р.

18.10.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Флп.2,24–30:  «Бо він за вами всіма побивався і непокоївся»

У цьому уривку апостол згадує про Епафродита, який дуже турбувався і дбав про нього. Як ми рідко переживаємо, турбуємось, дбаємо про когось, звертаємо увагу на те, що Бог очікує від нас, щодо тієї чи іншої людини. 

Бог хоче, щоб ми любили їх діяльною любов’ю. Може, ця любов буде виражати конкретну нашу дію в одних випадках, а заступницьку молитву – в інших. Якщо ми сповнені любов’ю, то ця любов буде шукати, як виявитися у реальному житті. Завжди, коли Бог сповнює нас своєю любов’ю, а ми приймаємо її з покірним серцем, то виникає прагнення любити інших навколо себе, а не чекати, поки хтось потурбується про нас!

*** 
Лк.6,46–7,1:  «Кожен, хто приходить до мене, слухає мої слова й виконує їх…»

У своєму житті ми багато довідалися про Бога від батьків, коли вони вчили нас основних правд віри та молитов. Багато чого зрозуміли через катехизацію, проповіді священиків, через читання богословських і релігійних книжок. Оцінивши себе, можемо сказати, що вже багато чого знаємо, розуміємо, багато чого усвідомлюємо. Але Господь вказує на дуже важливу річ: ми маємо не лише слухати, не лише знати, найголовніше – усе це виконувати, усім цим жити. Тому дуже важливо знайти відвагу й почати жити за цими словами Євангелія. 

Чому нам важко жити за цими словами? Бо люди у світі живуть інакше. Бог же закликає почути Його слова і втілювати їх у своєму житті. Погляньмо на апостолів: вони не були освіченими, не були спеціально підготовленими. Вони почули слово Боже й цим словом почали жити. 

Тож для нас важливо не лише знати про Бога, а відважитися жити відповідно до цього знання!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

18.10.2017р. Б. / Святої мучениці Харитини; Преподобного Аммона

Святої мучениці Харитини

Тропар, глас 4: Агниця твоя, Ісусе, Харитина,* кличе великим голосом,* Тебе, жениху мій, люблю і, Тебе шукаючи, страждаю,* і разом з Тобою розпинаюся, і погребуюся хрещенням Твоїм,* і терплю ради Тебе, щоб і царювати в Тобі,* і вмираю за Тебе, щоб і жити з Тобою,* та як жертву непорочну прийми мене, що з любов’ю пожертвувалася Тобі.* Її молитвами як милостивий спаси душі наші. 

Кондак, глас 2: Кріпким умом, Харитино, душу утверджуючи вірою, борителя ворога явно посоромила єси, перед Христом представши, всеблаженна, в багряницю крові твоєї одягнена, і завжди з Ангелами радуючись, моли за нас, страстотерпице. 

Свята Харитина в дитинстві стала круглою сиротою. Змилосердився над нею благочестивий чоловік Клавдій, що жив в Амисі, над Чорним морем, узяв її до себе, виховав, і полюбив її як рідний батько. А Харитина виросла прекрасна тілом і присвятила себе святому життю. Вона пожертвувала Христу Спасителеві своє дівицтво, цілими днями перебувала в молитві і в читанні Святого Письма. Багато людей приходило до неї на молитву, зокрема і погани, подивляючи її чесноти, приймали Христову віру. Таке чесне і святе життя Харитини було для всіх великим взірцем для наслідування. 

Коли ж за імператора Диоклетіяна почалося люте переслідування християн, тоді староста того краю Домитіян послав воїнів, щоб схопили святу діву і привели на суд. Злякався Клавдій, коли побачив вояків у своєму домі, він намагався захистити Харитину, але вояки взяли її силою. А свята втішала Клавдія тим, що вона йде по вінець вічної слави. Тоді Клавдій став просити її, щоб перед Божим престолом вона вимолила також і для нього цю ласку, щоб Бог прийняв його до вічного життя. 

Коли свята діва на суді явно і сміливо визнала, що є християнкою, тоді мучитель наказав її жорстоко побити. У тих муках свята дівиця віддала свою душу в руки свого Нареченого, Ісуса Христа, яка піднеслась до неба по вічну нагороду за своє святе, сповнене чеснот життя і за мученицьку смерть. Постраждала свята Харитина 304 р. Тіло її, зав’язавши у мішок, кинули в море, але через три дні хвиля винесла його на берег, а Клавдій чесно поховав мощі святої мучениці.

__________
У той самий день
Преподобного Аммона

Преподобний Аммон (Аммун – означає “діловодець”) народився в Єгипті. З молодих літ його душа бажала служити Богу, і коли приневолений своєю родиною він одружився з однією дівицею, тоді молодята вирішили провадити життя чисте, безвинне, і так у дівицтві вони прожили разом вісімнадцять літ. Потім його жінка заснувала у себе вдома жіночий монастир, а Аммон пішов у Нитрійську пустелю. 

У пості і молитві він прожив там двадцять два роки. За тринадцять днів ходу від Нитрійської гори жив у пустелі св. Антоній Великий. Святий Аммон, перш ніж почати життя самітника, просив у святого Антонія благословення, і потім зрідка ходив на спільну молитву до цього великого подвижника. Бог благословив подвиги преподобного Аммона і дав йому дар бачити речі приховані та оздоровляти хворих. Так одного разу батьки привели до нього свого сина, якого покусав скажений пес. 

“Навіщо ви привели його сюди? — спитав святий Аммон. — Віддайте бідній удовиці вола, якого ви вкрали у неї, і Бог помилує вас”. 

Засоромлені, батьки визнали свій блуд, покаялися й пообіцяли, що виправлять кривду, і за молитвами святого хлопець був оздоровлений. Іншого разу преподобний попросив двох мужів, які прийшли до нього по благословення, щоб на своїх верблюдах привезли йому з долини води для тих, що приходили до нього, прохаючи про молитви. Чоловіки пообіцяли, але, зійшовши з гори, один не хотів мучити верблюда і не дотримав обіцянки, а другий охоче повернувся на гору з водою. Святий подякував йому, і сказав, що другий чоловік тепер шкодує за своїм верблюдом. І справді так було, бо вовки роздерли верблюда того чоловіка, який не дотримав обіцянки. 

Невдовзі зі всіх сторін стали горнутися до преподобного Аммона пустельники, які жили кожен окремо в пустелі, і так постала обитель Аммона, в якій з часом набралося дуже багато монахів. Коли святому виповнилося шістдесят шість літ, він пішов відвідати святого Антонія, а той після спільної молитви сказав, що Господь невдовзі покличе Аммона до себе. Слуга Божий, який душею постійно тужив за небом, цю вістку прийняв дуже радо; він вернувся до своєї печери, поблагословив монахів та своїх учнів і мирно спочив у Господі. Сталося це близько 350 р. Святий Антоній бачив, як ангели підносили до неба душу святого Аммона. Його житіє описав, поряд з житієм святого Антонія, святий Атанасій Олександрійський. 

Про жінку преподобного Аммона знаємо те, що в її монастирі було сімдесят дівиць, для яких вона стала матір’ю й ігуменею. Двічі на рік вона відвідувала святого Аммона і перебувала з ним кілька годин на спільній молитві. Коли вона померла, скоріше чи пізніше від святого, – не знаємо. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

вівторок, 17 жовтня 2017 р.

17.10.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Флп.2,17–23:  «Бо всі шукають чогось власного, а не Христа Ісуса»

Бачимо, що апостол Павло тут дуже категоричний, коли каже, що всі шукають свого, але у цьому – величезна доля правди. Кожен із нас у житті щось шукає свого, на щось сподівається, чогось очікує, прагне, за щось бореться, змагається. Ми дуже і дуже рідко відкриті на Господа, на те, що Він нам хоче нам поручити, що прагне промовити, до чого закликати. 

І коли подивитись, як Богові не просто послуговуватись нами, як не просто «вживати» нас, як свої «знаряддя». Бо ж ми хочемо чогось свого, то й не дивно, що ми не отримуємо того, до чого призначені. Спробуймо більше у своєму житті дослухатись, вдивлятись і запитувати Бога на молитві, що Він від мене хоче? Що б я мав зробити в тій ситуації? Як би мав повестись з тією людиною? Як би мав відреагувати на ту несправедливість? Маємо шукати Божого, а не свого.

*** 
Лк.6,37-45:  «Немає доброго дерева, що родило б плід поганий, ані дерева поганого, що родило б плід добрий»

У суспільстві, в якому живемо, часто потрапляємо в ситуації, коли, з одного боку, стараємося чинити за Євангелієм, а з іншого – прагнемо дотримуватися тих чи інших загальноприйнятих норм. Внаслідок цього наше життя немовби роздвоюється: одним живемо всередині себе, а в суспільстві намагаємося не виділятися з-поміж інших. Коли живемо вірою в Бога, то ця віра неминуче виявляється в тих чи інших обставинах, як також коли живемо без Бога, то й це виходить нагору. Мусимо усвідомити, що Бог саме тому допускає ті чи інші ситуації, щоб виявлялося, ким ми є. 

Адже ситуації нашого життя – немовби дзеркало, де ми бачимо себе; це немовби дерево, де ми народжуємо плоди. Що носимо всередині, те виявляємо назовні в конкретних випадках нашого життя.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

17.10.2017р. Б. / Святого Франциска Ассизького; Святого священномученика Єротея

Святого Франциска Ассизького

Франциск Ассизький − один з найвідоміших християнських святих. Часто його називають "найпривабливішим святим" і заслужено вважають найпопулярнішим серед некатоликів і навіть серед атеїстів.

Франциск народився в 1181 (або 1182 ) р. в місті Ассижі в Умбрії (Центральна Італія), в сім'ї купця і торговця тканинами П'єтро Бернардоне. Провівши юність безтурботно і весело, у віці 24 років він пережив навернення, і з тих пір повністю присвятив себе Богові. Він почав жити в крайній бідності, доглядав за прокаженими, власними руками відбудовував зруйновані каплиці, проповідував.

Незабаром у нього з'явилися сподвижники, а ще трохи часу по тому − в 1209 р. − Папа Інокентій III схвалив Статут нового братства. Так народився Францисканський Чин.

За два роки до смерті Франциск отримав від Господа дивовижний дар − стигми. Вкрай виснажений постійним постом і суворим способом життя, 3 жовтня 1226 року він віддав Богу свій дух. Менше двох років по тому Папа Григорій IX зарахував Франциска до лику святих.

В принципі, св. Франциск не винайшов нічого, що можна було б назвати відкриттям для християнства; тим не менше, роль Ассизького Бідняка в історії важко переоцінити. Його Чин практично поклав початок діяльного монашества. Його духовність наповнила змістом мистецтво раннього італійського Відродження, і насамперед Джотто. Його "Гімн Сонцю" став першим віршем на італійській мові, який дав поштовх розвитку поезії на національних мовах і надихнув великого Данте.

Але, можливо, головне, що зробило особистість Божого Бідняка настільки привабливою, − це та дивовижна атмосфера любові, добра і простоти, яку він зумів створити поряд з собою за життя, яку чудово передали його сучасники і яку відчуває, напевно, кожен, хто зустрічає на своєму шляху цього святого.

Джерело:  Воїни Христа Царя

__________________
У той же день:
Святого священномученика Єротея

Тропар, глас 4: Благості навчився і у всьому трезвився, благим умом священноліпно одягнувшись, зачерпнув єси від посудини вибраної невимовне і, віру зберігши, рівний біг звершив єси, священномучениче Єротеє, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 4: Як стовп непорушний, Єротеє, нападів ворожих не злякався, але зруйнував твердину омани, як камінь дорогоцінний лежачи, отче. Тому Владика тебе, мужнього, вінчає живоначальною і Божественною правицею, Його ж за всіх нас умоли. 

Про життя цього святого знаємо дуже мало. Згідно з переданням, він був учнем святого апостола Павла. Народився в Атенах і трудився разом зі святим Діонисієм. Згодом став єпископом. Передання стверджує, що святий Єротей був на похороні Пресвятої Богородиці в Єрусалимі. Помер мученицькою смертю. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

понеділок, 16 жовтня 2017 р.

16.10.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Флп.2,12–16:  «Усе робіть без нарікання і мудрування»

У своєму житті ми часто буваємо невдоволені тим чи іншим, часто нарікаємо, часто конфліктуємо з іншими. Причина цього – кожен із нас має свої погляди, підходи, розуміння, свій спосіб думання. Господь каже, щоб ми все робили без нарікань і мудрувань. А для цього має бути готовність прийняти те, що Бог нам посилає. Прийняти самого себе, яким я є, прийняти обставини, прийняти людей. 

Що означає прийняти? Це згодитись на все те, що Бог дає у нашому житті. Так Бог нам дає все: нас самих, такими як ми є, обставини, людей. Часто ми цього не приймаємо, з цим не погоджуємось і бунтуємо. Тож спробуймо все більш наполегливо прийняти все що ми маємо і виконувати все без нарікань і без мудрувань.

*** 
Лк.6,24-30:  «Любіть ворогів ваших, добро чиніте тим, які вас ненавидять»

Кожен у своєму житті, напевно, не раз зазнавав душевних ран. У тих чи інших випадках хтось завдав нам терпінь, страждань, болю. Коли починаємо жити глибшим духовним життям, то починаємо розуміти, що не можемо мати непрощення й ненависті до цих осіб. А цей уривок з Євангелія вказує, щоб ми ще й любили їх. 

Напевно, кожен з нас переживав подібні ситуації. І не завжди міг знайти в собі те почуття любові до ворогів. Або ж не знав, як їх любити – тих, хто завдав прикрості, якщо не нам особисто, то комусь, хто нам близький. Що означають ці слова Ісуса Христа? Любити – це не просто одна з чеснот. Любити – це уприсутнювати Бога. Як каже Йоан Богослов: «Бог є любов». Якщо в моїх стосунках з кимось виникає неприязнь, гнів, ненависть, то, коли я намагаюся любити ту людину, я уприсутнюю Бога. Бог тоді є між мною і тою людиною. І вже не я стараюся налагодити стосунки між нами, а Господь. Тому наша любов є не тим, що виникає лише через наші зусилля, а тим, наскільки ми залучаємо Бога до ситуації. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

16.10.2017р. Б. / Святого священномученика Діонисія Ареопагіта, учня святого апостола Павла

Святого священномученика Діонисія Ареопагіта, учня святого апостола Павла

Тропар, глас 4: Благості навчився і у всьому трезвився, благим умом священноліпно одягнувшись, зачерпнув єси від посудини вибраної невимовне і, віру зберігши, рівний біг звершив єси, священномучениче Діонісіє, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 8: Небесні врата пройшовши духом, як учень апостола, який третього неба досяг, Діонісіє, невимовним збагатився єси розумом і озорив єси у тьмі невідання сидящих. Тому зовемо: радуйся, отче всесвітній. 

Коли святий апостол Павло проповідував в Атенах Христову науку, і голосив поганам “невідомого” їм Бога,- тоді деякі мужі повірили ,в його науку, “серед яких і Діонисій Ареопагіт та одна жінка, на ім’я Дамаріса, й інші з ними” (Ді. 17, 34). За словами святих Йоана Золотоустого і Амвросія, Дамаріса була дружиною Діонисія, пам’ять якого нині вшановуємо, і який тоді прийняв хрещення з рук апостола Павла. 

І серце його запалало великою спрагою, щоб усі повірили в Христа Спасителя, тому він пішов із Павлом і супроводжував його всюди, проголошуючи віру Христову і зростаючи у чеснотах. 

Згодом апостол Павло настановив його єпископом Атен. Святий Діонисій навернув багатьох до Христової віри, утвердив Атенську Церкву, а в часи переслідування християн за імператора Домитіяна (96 р.) прийняв мученицьку смерть від меча. На дев’яностому році життя святий отримав вічну нагороду. 

Цього святого Діонисія не слід плутати з іншим св. Діонисієм, просвітителем Галії (тепер Франція). У місті Парижі він заснував християнську громаду. В часи переслідування християн за імператора Максиміяна, який навмисно вибрався до Галії, щоб там проливати християнську кров, намісник Парижу Фесценин наказав доставити на суд єпископа Діонисія разом з двома його товаришами, священиком Рустиком і дияконом Єлевтерієм. Усі троє перенесли тяжкі муки: їх били, палили вогнем на залізній решітці, мучили у в’язниці, а під кінець стяли мечем (сталося це між 286-292 рр.). Тіла мучеників мали викинути в річку, але одна побожна жінка на ім’я Катуля викупила їх у вояків і поховала в місці, де згодом звели славний нині монастир і церкву на честь святого Діонисія. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

неділя, 15 жовтня 2017 р.

15.10.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Кр.11,31–12,9:  «Досить тобі моєї благодаті, бо моя сила виявляється в безсилі»

Ніхто з нас не хоче почуватись безпорадним, слабким, немічним. Кожен хоче бути певним себе, але ця наша певність завжди обмежена. Бо вона завжди побудована на нашому суб’єктивному досвіді, обмеженому розумінні, особистих знаннях. І скільки ми б не здобували, усе завжди обмежене і суб’єктивне. 

Повноту певності осягаємо тоді, коли живемо в Господі. Ми ж часто починаємо довіряти Богові тоді, коли почуємось безпорадними й немічними. Бог же той, який може нам у всьому допомогти, але ми маємо почутись тими, які потребують цієї Його допомоги. Доки ми цього не відчуємо, Бог не може нас насильно змінити чи ощасливити. Лиш тоді, коли усвідомимо свою безпорадність, Бог може прийти зі своєю поміччю і силою!

*** 
Лк.6,31-36:  «І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само»

Господь подає нам «золоте правило»: як ми чинимо іншим, так інші чинять нам. Як ми ставимося до ближніх, так даємо право їм ставитися до нас. Зазвичай ми завжди маємо претензії до когось: хтось не так подивився, не так сказав, не так відреагував, не так до нас поставився. Ми дуже боляче сприймаємо вчинки інших осіб щодо нас. Водночас легковажимо нашими вчинками щодо інших. Нам дуже боляче, коли нас ранять, але ми дуже легко завдаємо болю та ран іншим. 

Правило, яке дає Господь, дуже просте: що ми хочемо, щоб нам робили, те й ми робімо іншим. Хочемо, щоб нам прощали, – і ми прощаймо; хочемо, щоб нас любили, – і ми любімо. Якщо не хочемо, щоб нам чинили прикрість, – і ми не чинімо цього; не хочемо, щоб нас принижували, – і ми не принижуймо інших. Адже що ми робимо для інших, те й інші будуть чинити для нас. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

15.10.2017р. Б. / Св. свмуч. Кипріяна і св. муч. Юстини; Св. Андрея, Христа ради юродивого

Святого священномученика Кипріяна і святої мучениці Юстини

Тропар, гл. 4: I обичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти, * знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння. * Задля того слово істини справляючи, * і задля віри пострадав Ти аж до крови, священномученику Фоко, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 1: Від чарівного вміння навернувшись, богомудрий, до пізнання Божественного, явився єси для світу як лікар премудрий, зцілення даруючи тим, які тебе почитають, Кипріане з Юстиною: с якою молися Чоловіколюбцю Владиці, щоб спас душі наші. 

Святий Кипріян був родом з Антіохії Писидійської, син багатих батьків. Його батько був жерцем у поганській божниці і сина призначив для цієї служби. Кипріян був дуже, обдарований у науках, він читав книги про звіздарство, а звіздарів тоді всі вважали чарівниками. Він їздив аж до Вавилону, щоб там пізнати всі тайни мантіїв-чарівників, а коли повернувся до Антіохії, то проголосив себе великим чарівником, а забобонні погани вірили в це і боялися його. Вони часто приходили в різних потребах і просили, щоб він допоміг їм своїми чарами. 

Поганам нема що дивуватися, але нині християни, відкуплені кров’ю Ісуса Христа, ідуть до чарівників та ворожбитів і добровільно покланяються дияволу! І таких є дуже багато. 

Кипріян провадив плюгаве, нечисте життя. Він ненавидів християн і приєднувався до їх гонителів. Дарма, що його шкільний товариш, християнин Євсевій, упоминав його і намагався привести до пізнання правди, однак Кипріян хулив Бога і висміював Христову віру.
В Антіохії був інший поганський жрець, який мав дочку, дівицю надзвичайно вродливу, на ім’я Юстина (“справедлива”). Бог подав їй ласку пізнати святу віру; вона прийняла хрещення, посвятила себе життю в чистоті, а також навернула до правди ще й своїх батьків. Її батько став священиком, а згодом і єпископом. Краса Юстини впала в око одному багатому поганському юнакові на ім’я Аглаїд. Той докладав великих зусиль, щоб звести діву з дороги чесноти, щоб потім одружитися з нею, однак свята Юстина навіть чути не хотіла про нього. Вона ж бо присвятила себе небесному Нареченому і шукала не земних радощів, а Божого миру. Аглаїд звернувся по допомогу до чарівника Кипріяна, пообіцявши йому велику винагороду. І той почав уживати всіх своїх чарів, а уживав їх на те, аби пересвідчитися у своєму безсиллі: бо нічим є сила цілого пекла проти сили святого хреста, яким знаменувала себе Юстина. 

Це пересвідчення хоч і вдарило його, мов грім, але водночас відкрило йому очі. Він пізнав, що є слугою диявола, пізнав, скільки лиха накоїв, і зрозумів, що лишень у правдивого Бога може знайти прощення. Однак, тягар його гріхів так його пригнітав, що він став упадати в розпуку. Та милосердя Боже безмежне; Господь привів Кипріяна до одного священика на ім’я Тимотей і той утішив каяника; Кипріян прийняв Христову віру і почав покутувати за всі злочини свого життя. Він спалив усі свої чародійські книги і публічно визнавав усі свої проступки і гріхи. А гріхів тих було так багато, і то таких тяжких, що він, згадуючи їх, роздирав на собі одежу, голову посипав попелом і падав ниць, бо не смів свого погляду піднести до неба. У такі хвилини йому на допомогу спішив приятель його Євсевій, утішав і розповідав про надзвичайну силу святої крови Христової, пролитої за нас, і про безмежне Боже милосердя. 

“Повір мені, – говорив він, – повір своєму приятелеві, який напевно тебе не обмане, бо любить тебе як брата у Христі. Я бачив грішників, що каялися і знаходили заспокоєння совісти. Правда, може так бути, що твої гріхи є більші від їхніх гріхів, та вони, без сумніву, не є більші від Божого милосердя. Але я не хочу стримувати твоїх сліз; плач, щоб сльозами змити свої гріхи, але будь при цьому розважливий, пізнай Ісуса Христа, Його безконечну доброту і припади до Його стіп”. 

Таким повинен бути кожен приятель. Не в гріху, не в забавах і злочинах, а в покаянні, на шляху до добра він має підтримувати свого брата. На жаль, таких приятелів світ має мало. Євсевій привів Кипріяна до єпископа, а той узяв його до оглашенних і став навчати правд Христової віри. Кипріян учився зі смиренням, майно роздав убогим, а коли своїм життям довів, що його навернення щире, то був охрещений. Коли свята Юстина про це довідалася, тоді роздала убогим усе, що мала цінного. А Кипріян завдяки молитві, посту і добрим ділам став так зростати у чеснотах, що, за словами святого Григорія Назіянзина, залишив позаду багатьох і навіть випередив тих, що вже десятиліттями простували тою дорогою. І хоча у глибокому смиренні він уважав себе найгіршим чоловіком, та Бог удостоїв його своєю ласкою; він був висвячений на священика, а через шістнадцять років після свого навернення став єпископом Антіохії. Численні навернення поган до Христової віри були доказом його ревної пастирської опіки свого стада. Юстину настановив він дияконисою.
Вінцем їх святого й праведного життя, яке обоє провадили в молитвах, постах і добрих ділах, була мученицька смерть. У 304 р., коли настало жорстоке переслідування християн за імператора Диоклетіяна, їх поставлено було перед судом. Дарма, що кати живцем шматували їх тіла і піддавали найтяжчим мукам, вони явно і сміливо визнавали Христа Спасителя. Тоді мучитель наказав кинути їх у котел з розтопленим оловом та оливою, але, завдяки Божій силі, ця страшна купіль не завдала їм жодної шкоди. Побачивши це, староста Євтоломій відіслав обох до Никомидії, до самого імператора, а той велів вивести їх за місто і стяти мечем над берегом ріки, яка текла поблизу. 

Коли їх привели на те місце, де мав бути виконаний присуд, тоді святий Кипріян випросив собі хвилину часу на молитву, бо хотів, щоб свята Юстина прийняла смерть першою, аби не бачила його страти. Так добрий пастир і в останню хвилю життя пам’ятав про своє стадо. А коли голова святої діви впала під мечем, то один християнин на ім’я Теоктист припав до ніг святого Кипріяна і попросив про благословення. За це мученицьку смерть вони прийняла обоє. 

Пам’ять святих Кипріяна і Юстини шанували у Церкві з давніх-давен. Святий Григорій Богослов віддав їм шану своєю проповіддю, а Євдокія, жінка імператора Теодосія Молодшого, склала на їх честь прекрасну пісню (близько 425 р.). 

__________
У той самий день
Святого блаженного Андрея, Христа ради юродивого

Житіє святого Андрея, Христа ради юродивого, описав його духовний отець, священик Софійського храму в Царгороді Никифор. Як він сам каже: “Описав я чудне і достославне життя благочестивого і святого отця Андрея, зібрав по порядку те, що почасти сам бачив на власні очі, а почасти чув від славного Епіфанія” (приятеля святого Андрея, а згодом Царгородського гіатріярха). 

Святий Андрей за походженням був слов’янин. Разом з іншими полоненими його було продано у неволю, а купив його Теогност, царгородський вельможа і начальник війська. Теогносто- ві сподобався красивий і здоровий тілом Андрей, він зробив його своїм прислужником і велів навчати. Таким чином Андрей добре вивчив Святе Письмо. Кожну вільну хвилину він проводив у церкві, а вночі ішов за місто до Влахернської церкви Пресвятої Богородиці і там довгими годинами молився. Одного разу під час молитви він постановив вибрати найтяжчий спосіб життя і, пішовши за своїм вибором, став юродивим Христа ради. У подертій одежі, босий, він бігав вулицями міста, а всі його штовхали, висміювали, обзивали біснуватим. Його господар, думаючи, що Андрей справді втратив глузд, відпустив його на волю, а слуга Божий жив без даху над головою, спав на гноєвищі, терпів холод і спеку, терпів людські насмішки, а милостиню, яку йому давали, він ділив серед бідних. Усе це святий Андрей терпів для того, щоб осягнути найглибше смирення і щоб міг сміливо напоумити не одного, хто став на дорогу гріха, і привести до покаяння. Бо дурному ніхто не здивується, а слово його, часто не зрозуміле для загалу, зрозуміле для того, до кого було звернене. 

Так, зустрівши якось одного чоловіка, сказав йому: “Не роби того, що ти задумав, бо не побачиш більше світла!” А чоловік той задумав вночі розкопати гріб, в якому було поховано дівицю знатного роду, і здерти з її тіла золоте намисто. Та не послухав він перестороги святого Андрея і на місці злочину осліп. Іншого разу прийшов Андрей до одного монаха, який, попри численні чесноти, почав серцем прив’язуватися до грошей, і сказав йому, щоб остерігався того, бо душа його виходить на злу дорогу. Монах послухався, роздав усе, що мав, і дух захланности відступив від нього. 

Лиш двоє людей знали, що святий Андрей тільки вдає біснуватого, – священик Никифор та Епіфаній. Одного дня на вулиці Андрей почув, як один юнак упоминає двох своїх друзів і заохочує до побожного і безгрішного життя. Андрей підбіг до нього, поцілував і сказав: “Ти – мій приятель, колись ти станеш єпископом великого міста!” Відтоді Епіфаній став приятелем та учнем святого Андрея. Священикові Никифорові Андрей відкрив, що був вознесений (як колись апостол Павло) до третього неба, і описав його невимовну красу. Він також удостоївся бачити у Влахернській церкві Покров Пресвятої Богородиці. Цю подію ми докладно описали на вчорашній день. 

Помер святий Андрей близько 940 р., на шістдесят шостому році життя. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

субота, 14 жовтня 2017 р.

14.10.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над святом Покрови Пресвятої Богородиці

Покров Пресвятої Богородиці

Від самих початків, від часу, коли наші землі прийняли християнство, свято Покрову Богородиці завжди вшановували з великою відданістю. «Ще не чувано ніколи, щоби ти не помогла», – співаємо в пісні-похвалі Марії. 

У світському житті ми чудово знаємо, як шукати чийогось заступництва. Коли маємо якісь потреби чи складні ситуації, то звертаємося до осіб, які займають високі посади, мають владу в цьому світі, щоб вони нам допомогли. Погляньмо, кого маємо в особі Богородиці. Марія, яка дала життя Богові, одночасно є людиною, тобто їй відомі всі наші життєві труднощі. 

Вона багато всього пережила, знесла у своєму серці. Марія була такою близькою до Ісуса, як ніхто інший, такою близькою вона є до Нього й зараз, у Небесному Царстві. Саме тому Спаситель дав нам її за матір, покровительку, заступницю, до якої можемо прибігати по допомогу, звертатися з нашими просьбами та благаннями.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

14.10.2017р. Б. / Покров Пресвятої Богородиці; Святого апостола Ананії; Преподобного Романа Сладкопівця

Покров Пресвятої Богородиці

Тропар, глас 4: Днесь, благовірні люди, світло святкуємо,* отінювані Твоїм, Богомати, пришестям,* і, спозираючи на Твій пречистий образ, покірно мовимо:* Покрий нас чесним Твоїм покровом* і ізбав нас від усякого зла,* молячи Сина Твого, Христа Бога нашого,* спасти душі наші. 

Кондак, глас 3: Діва днесь предстоїть у церкві* і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу.* Ангели з архиєреями поклоняються,* апостоли з пророками ликують,* бо ради нас молить Богородиця превічного Бога. 

Як велика і багатостраждальна Руська земля, так далеко поширюється гаряча, щира й сердечна молитва до Пресвятої Богородиці, якої святий Покров нині прославляємо. І сотні літ тому, в найтяжчу годину для народу, коли люта орда клала трупом руське поле, на попелищах руських міст і сіл катувала синів і дочок нашого бідного народу, забирала в полон на чужину, коли народ мусив муром стояти за свою долю і волю, він завжди з великою надією звертався до святого Твого Покрову, Прене- порочна Діво Маріє. Він плакав, молився і простягав свої руки і сильною була його віра, бо знав, що Ти покриєш його омофором своєї ласки. 

Не один порок тяжить на душі нашого народу; грішить він, як і грішив раніше, браком народної згоди і любови. Однак милосердя Господа постійно є над нами, наче б у нагороду за те, що ми з синівською любов’ю щиро, гаряче, не про людське око, а з потреби серця постійно звертаємося до Пресвятої Богородиці. Є народи, які проголосили, що віддають себе під опіку Пречистої, називають Її своєю королевою і золотом прикрашають Її образи. У нас немає золота, у нас небагато красних слів, натомість маємо просте, щире і гаряче серце, віддане Пречистій нашій Матері, багате вірою, багате любов’ю і надією на Її поміч. 

І доки сяє сонце, доти не ослабне наша любов до Пресвятої Богородиці. Хай безвірники повного жменею сіють зерно своєї брехливої науки, хай ідуть в народ зі своєю диявольською службою – не треба їх боятися. Віри в Бога і любови до Його Матері вони не зможуть відібрати у народу; скоріше висохнуть всі руські ріки, скоріше вода до каменя змиє Карпати, однак народ залишиться завжди такий самий, завжди правдиво побожний, правдиво відданий Пречистій. 

Та одного нам треба боятися. Наші прапрадіди гинули на палях, а в нестерпних муках і з останнім подихом молилися до Пречистої. У поганських тюрмах їх жива плоть відпадала від костей, та не зреклися вони любови до Заступниці християнського роду. Але горе тому, хто наважився злобним словом виступити проти Неї. Як сльоза дитини, така чиста, ціломудра, така нескверна була душа і думка народу; на широкій Русі не знайшлося ніколи нечестивця, який би наважився навіть у найпотаємніших думках образити Ту, яка була захисницею, поміччю і відрадою Руси. 

Нині все інакше. Нині часто-густо чути хулу, і хоч віра в народі непохитна, та, однак, нема вже тої ревности, яка на покарання повинна вести кожного, хто сміє її послаблювати, хто сміє видирати в народу любов до Христа Спасителя, любов до Його Пречистої Матері, якої Покрову – як в минулі віки, так і нині та в майбутні віки – ми потребуємо.

Ніхто за нас не заступиться, ніхто нас не спасе, не помилує, ніхто нас не приведе до воскресення і свободи, якщо Пресвята Богородиця нас залишить. Пам’ятаймо, що чим більше слабшає в народі віра, тим більше заникає надія на здобуття волі і долі. 

Тому спішімо нині до церкви просити, молити і благати Пречисту Діву про Її Покров. Спішімо з давньою вірою і з давнім упованням. Усі покинули нас, лиш Бог один і Покров Його Матері не покине нас ніколи!
Сталося це за правління імператора Лева Премудрого на початку X ст. Гнів Божий навис над Царгородом, всюди лютувала страшна пошесть, від якої люди падали трупом. Тоді весь народ став у церквах вимолювати Божого помилування, зрошував сльозами підніжжя хреста, призивав допомоги Пресвятої Богородиці. А хто взиває про допомогу до Пречистої, той напевно буде вислуханий, того Вона не позбавить своєї допомоги, як не позбавила й тих, які в Цар- городі простягали до Неї свої руки. 

А що сталося далі, те читаємо в житії святого Андрея, Христа ради юродивого (його пам’ять вшановуємо 2 жовтня, тобто завтра): “Однієї ночі, під час всенічного славослов’я в церкві у Влахернах (ми вже згадували про цю церкву, свою назву вона отримала від Влахернської морської протоки, розташованої поблизу), в якій зберігалася риза Богоматері з омофором і частиною пояса, на молитву прийшов святий Андрей. Був там і учень його Епіфаній та один його слуга. Андрей, як зазвичай, пробув у церкві аж до ранку. Вранці, о четвертій годині, Андрей побачив величаву жінку, що йшла від царських воріт у супроводі численних осіб; святі Йоан Предтеча і Йоан Богослов підтримували Її під руки, багато святих у білих одежах ішли перед Нею, а інші за Нею, співаючи гимни і духовні пісні. Коли Вона наблизилася до амвона, то Андрей підійшов до Епіфанія і запитав його:
«Чи бачиш ти Владичицю і Царицю світу?»
«Бачу, отче мій духовний», – відповів Епіфаній.
І стали вони спостерігати далі. Вона ж приклонила коліна і молилася якийсь час, обмиваючи сльозами своє Боговидне і Пречисте лице. Закінчивши там молитву, Вона підійшла до престолу і біля нього також молилася за предстоячий народ. Після молитви Богородиця зняла з себе світлий блискучий покров, що вкривав Її голову, й, урочисто тримаючи його своїми пречистими руками, розпростерла над цілим народом. Обидва самовидці, святі Андрей та Епіфаній, тривалий час дивилися на той розпростертий над народом покров. Доки там стояла Пресвята Богородиця, доти було видно і той покров. Щойно Вона відійшла, як він також зник. Та, взявши його зі собою, Богородиця залишила благодать усім, що були там присутні”. 

З тої хвилини пошесть у Царгороді припинилася; святі Андрей і Епіфаній розповіли про з’яву, свідками якої удостоїлися бути, і весь народ став величати Покров Пречистої Діви. Видіння святого Андрея було змальоване на великій іконі, яка зберігається у Влахернській церкві. Святий Андрей був слов’янином. Слов’янські народи, а особливо Руська земля, з великим богоміллям почитають Покров Пречистої Богоматері, якому на Русі присвячено дуже багато церков. Пам’ять Покрову Пресвятої Богородиці на Русі почали відзначати у XII ст. 

__________
У той самий день
Святого апостола Ананії

Тропар, глас 3: Апостоле святий Ананіє, моли Милостивого Бога, щоб прогрішень відпущення подав душам нашим. 

Кондак, глас 2: В молитвах теплий заступниче і тим, які просять вислухання скоре, прийми моління, Ананіє, наше і Христа моли, щоб помилував нас, Єдиного, який у святих спочиває. 

Щойно Христова віра стала ширитися, як проти неї виступили юдеї, з усією своєю затятістю. Мало було фарисеям того, що вони розіп’яли Сина Божого на хресті, тепер вони стали переслідувати Його апостолів і всіх вірних. Серед тих гонителів був і Савло, який вибрався до Дамаску, щоб там ув’язнити і доставити до Єрусалиму на суд усіх ісповідників Христової віри, чоловіків і жінок. Однак дороги Божі невідомі; той Савло мав стати вибраною посудиною Божої благодаті. Осліплених! світлом з неба, він упав з коня, і тоді, вже не опираючись Божій ласці, питає: “Хто Ти, Господи?” (Ді. 9, 5) 

А Господь до нього: “Встань же, та йди в місто, і тобі скажуть, що маєш робити” (Ді. 9, 6). А далі Діяння апостолів оповідають таке: “А був у Дамаску один учень, на ім’я Ананія. Господь сказав до нього у видінні: «Ананіє!» Той озвався: «Ось я, Господи». Тоді Господь до нього: «Встань та йди на вулицю, що зветься Простою, і шукай у домі Юди Савла, на ім’я Тарсянина: ось він молиться». І бачив (Савло) у видінні чоловіка, на ім’я Ананія, як він увійшов і поклав на нього руки, щоб прозрів знову. Ананія ж відповів: «Господи, чув я від багатьох про того чоловіка, скільки він зла заподіяв Твоїм святим в Єрусалимі. Та й тут він має владу від архиєреїв в’язати всіх, що прикликають Твоє Ім’я». Але Господь сказав до нього: «Іди, бо він для мене вибране знаряддя, щоб занести моє ім’я перед поган, царів і синів Ізраїля. Я бо йому покажу, скільки він має витерпіти за моє ім’я». Відійшов Ананія і, увійшовши в дім та поклавши на Савла руки, мовив: «Савле, брате! Господь послав мене, Ісус, що з’явився тобі в дорозі, якою ти йшов, щоб ти прозрів знову і сповнився Святим Духом»” (Ді. 9, 10-17). 

Цього Ананія, який охрестив Савла, свята Церква сьогодні вшановує пам’ять. Він був, імовірно, одним з сімдесяти апостолів, вибраних Ісусом, і поставлений єпископом у Дамаску. З Дамаску він пішов до Єлевтерополя (місто в Юдеї) і там голосив Христову віру юдеям та поганам, за що його було поставлено на суд старости Лукіяна. Той змушував Ананію поклонитися божкам, але мученик став сміливо славити перед ним Христа Спасителя. Мучитель наказав його побити, потім велів шматувати його тіло гаками, а рани припалювати свічками. А коли святий Ананія у тих муках і далі вголос молився до Христа Ісуса, тоді староста видав його в руки народу і велів вивести за місто та каменувати.
Тіло святого мученика вірні перенесли до Дамаску і там чесно поховали. 

__________
У той самий день
Преподобного отця Романа Сладкопівця

Тропар, гл. 8: В Тобі, отче, дбайливо зберігся образ,* бо, прийнявши хрест, Ти пішов слідом за Христом* і ділом навчав Ти погорджувати тілом, бо воно проминає,* а дбати про душу – єство безсмертне.* Тим-то з ангелами разом радується,* преподобний Романе, дух твій. 

Кондак, глас 8: Божественними чеснотам духа змолоду прикрасився, Романе премудрий, Церкви Христової пречесною окрасою був єси: співом бо прекрасним прикрасив ти її, блаженний. Тому молимо тебе: подай тим, які прагнуть Божественного дару твого, щоб співати тобі: радуйся, отче преблаженний, окрасо церковна. 

Преподобний Роман народився в Емесі, в Сирії. З молодих літ він присвятив себе служінню Богові, жив у чистоті і в молитві. Невчений, він не вмів навіть читати, а був паламарем у Вириті. Невдовзі святий пішов до Царгорода і там цілими днями молився і служив при церкві Пресвятої Богородиці в Кирах. Кожного вечора він ішов за місто, до Влахернської церкви, і часто проводив там у молитві цілу ніч. Було це за правління імператора Анастасія І (491-518), а патріярхом тоді був Свтимій (490-504). ІІатріярх поставив Романа паламарем храму святої Софії. А оскільки полюбив благочестивого юнака, то давав йому з церковних доходів таку саму частку, що й клирикам, які співали в клиросі. 

Клирики через це вважали себе скривдженими і насміхалися з бідного Романа, який гасив свічки і замітав церкву. Одного разу в навечір’я Різдва Христового, коли у храмі був сам імператор, клирики стали силоміць тягнути Романа до клироса, кажучи, що він бере таку саму частку, як і вони, то нехай і співає разом з ними. Преподобний, публічно осоромлений, упокорився Богу, і коли повернувся додому, упав хрестом на землю і довго-довго молився до Пресвятої Богородиці. 

Прийшла ніч. Святий Роман відпочивав на своєму твердому ліжку, а може, і на голій землі. Аж ось уві сні він бачить, як Пресвята Богородиця стала над ним і дає йому шматок паперу, кажучи тихим голосом: “Візьми і з’їж це!” 

Послухав Її святий, і видіння зникло. Коли він прокинувся, то почув невимовну душевну радість, бо пізнав, що розуміє всі найглибші тайни святої віри, що Пресвята Богородиця подала йому дар Святого Духа – премудрість. І знову припав він на коліна і молився зі сльозами до Неньки небесної і до Її Сина. Вранці храм наповнився народом; імператор і бідняк, усі спішили поклонитися святому Різдву Христовому. А коли мали співати кондак празника, тоді преподобний Роман, за Божим натхненням, вийшов на амвон (кондак співав завжди один клирик) і чудесним, милозвучним, ангельським голосом заспівав пісню, яку сам у цю ж хвилю уклав і яку нині знає кожен з нас: “Діва днесь преістотного родить і земля вертеп неприступному приносить. Ангели з пастирями славословлять, а волхви зо звіздою подорожують, бо ради нас родилося дитя мале – превічний Бог”. 

І дивувалися всі, чуючи такий чудесний голос і таку красну пісню. А коли патріярх запитав преподобного, хто навчив його такої пісні, то він у смиренні розповів усе, що сталося. Патріярх висвятив Романа на диякона, а той уклав понад тисячу тропарів, кондаків, стихир та інших церковних пісень. За це святого й назвали Сладкопівець. Бо пісні його такі милозвучні, такі зворушливі, що проникають до самих глибин серця. 

Преподобний Роман помер близько 556 р. Похований у храмі в Кирах. Його пісні донині співає Христова Церква, прославляючи Господа нашого Ісуса Христа і Преиепорочну Його Матір.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР