ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 24 грудня 2016 р.

24.12.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Гл.5,22–6,2:  «Носіть тягарі один одного й тим робом виконаєте закон Христа»

Кожен із нас знає, як нелегко змінюватись. Є звички чи гріхи в нашому житті, які ми можемо добре бачити й розуміти, гаряче бажати їх позбутися, однак довгий час не досягати у цьому успіхів. Можливо, ми також є самі свідомі того, чим саме приносимо болі, страждання, терпіння і незручності іншим людям, але не так легко нам змінитись. Не здатні й не спроможні це одразу зробити, хоч дуже цього хочемо.

Коли бачимо іншу особу з її немочами, чи ми до неї такі ж поблажливі, як і до себе? Чи радше поспішаємо виправити її, вказати на помилку, зробити зауваження? Чи ми замислюємось в той час, що ця особа, яка чинить гріх, чи просто дратує нас своєю поведінкою, може бути такою ж слабкою, як і ми, може прагнути змін і не досягати одразу успіхів?

Апостол же нагадує, щоб ми з любов’ю приймали одні одних, щоб ми носили тягарі одні одних, щоб ми виявляли любов і милосердя одні до одних. Бо знати Божі Закони і судити через призму їх наших ближніх нескладно для будь-кого з нас. Однак стати для них Христовим учнем, апостолом, помічником у немочах – вимагає значних зусиль. Тож прикладаймо всіх зусиль що б огортати любов’ю кожну людину і з любов’ю приймати і зносити слабкості, обмеження і недоліки кожної особи!

***
Лк.10,19-21:  «Ось я даю вам владу наступати на зміїв, скорпіонів і на всю ворожу силу – й ніщо вам не пошкодить»

Кожен із нас носить у собі якісь страхи, непевності. Остерігаємося тих чи інших ситуацій – як воно буде, як воно складеться; побоюємося деяких людей, багато чого іншого.

Господь, коли дає нам народитися й жити в цьому світі, не просто дозволяє існувати, але дає нам певність крокувати через ціле життя; певність, що Він є повсякчас з нами, що нам ніхто й ніщо не пошкодить, що без Його волі в нас і волосинка з голови не впаде.

Тому завжди живімо цією певністю, або, як ми по-християнськи кажемо, вірою, що Бог послав нас у ці обставини, Бог дав нам саме ці можливості, що Бог і буде перебуватиме з нами повсякчас. Уміймо побачити наше життя не як набір випадковостей. Те, яким я є, усі ті обставини, які є навколо мене, – це все є тим, що Бог дав і куди Він мене послав!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

24.12.2016р. Б. / Святого преподобного Даниїла Стовпника

Святого преподобного Даниїла Стовпника

Тропар, глас 1: Терпіння стовп був Ти, наслідуючи праотців, преподобний:* Йова в страстях, Йосифа в спокусах* і, бувши в тілі, безплотних у житті, Даниїле, отче наш.* Моли Христа Бога,* щоб спаслися душі наші.

Кондак, глас 8: Як зоря многосвітла, ти, зійшов, блаженний, на стовп, світ просвітив єси преподобними ділами твоїми і темряву омани відігнав єси, отче. Тому молимо тебе: і нині засвіти в серцях рабів твоїх незахідне світло розуміння.

Преподобний Даниїл Стовпник народився в Месопотамії, поблизу Самосати, на другому боці Євфрата, в селі Вітара. Його батьки називалися Ілія і Марта, вони довго не мали дітей, та Господь Бог вислухав їх молитву і дав їм сина, який мав прославити своїм життям Христа Спасителя. У дванадцять років Даниїл покидає свій дім і батьків та йде до монастиря, розміщеного за кілька миль. Ігумен не хотів його прийняти, бо боявся, що хлопець не перенесе труднощів монашого життя, але поступився проханню братії. Коли батьки Даниїла довідалися, де він перебуває, то прийшли до нього, уділили йому своє благословення, а ігумен при них дав йому монашу одежу.

Одного разу ігумен з кількома монахами вибрався до Антіохії і взяв зі собою Даниїла. Дорогою вони навідалися до святого Симеона Стовпника. Цей великий угодник велів Даниїлові ступити до себе на стовп, благословив його і провістив, що Бог покличе його на великий подвиг. Через якийсь час помер ігумен і монахи стали просити Даниїла обійняти його уряд, однак святий не погодився. Він залишив монастир, чотирнадцять днів пробув біля стовпа преподобного Симеона, а потім пустився до Єрусалиму, щоб поклонитися святим місцям. Дорога була тоді дуже небезпечна, бо самаряни нападали на прочан й убивали їх. Однак в дорозі йому явився старий монах, з лиця дуже подібний до святого Симеона, і порадив не йти до Єрусалиму, а повернути до Царгорода і помолитися там у церквах, а далі щоб шукав для себе місця на самоті в околиці Тракії або Понту.

Преподобний Даниїл був переконаний, що тим монахом був саме преподобний Симеон, який у чудесний спосіб явився йому, тому послухався його поради. У Царгороді він пробув сім днів у північній частині міста при Понті, коло церкви святого Михаїла, а потім знайшов стару поганську божницю, про яку всі сказали, що це житло дияволів, і там замкнувся, закрив усі двері та вікна, окрім одного, і цілковито віддався молитві, постам та боротьбі з усякими спокусами. Та знайшлися люди, які, невідомо з яких причин, оскаржили його перед патріярхом святим Анатолієм, що він є чарівником. Патріярх покликав його до себе і пізнавши, що перед ним святий муж, поблагословив його на дальший подвиг і відпустив у мирі.

Так на самоті святий Даниїл прожив дев’ять літ, а потім, пізнавши Божу волю, попросив свого приятеля Марка побудувати йому стовп, зійшов на нього і став наслідувати життя святого Симеона Стовпника. Відбулося це у тому році (459 р.), коли помер великий подвижник. Стовп його стояв на ґрунті одного чоловіка, що називався Геласій, і той хотів, щоб святий Даниїл залишив це місце, хоч стовп йому жодним чином не перешкоджав. Святий, послухавши його волю, став злізати, та коли Геласій побачив ноги преподобного, вкриті ранами від постійного стояння, то зворушилося його серце і він попросив святого, щоб лишився на стовпі, і навіть сам побудував інший, вищий стовп, на який святий слуга Божий ступив 463 р. Бог поблагословив подвиг святого Даниїла і наділив його духом прозорливости, силою оздоровляти хворих та проганяти злих духів. Зі всіх сторін горнулися до нього вірні, а він їх навчав і допомагав у всякій потребі. Імператор Лев Великий (457-474) ставився до святого з великою пошаною. Преподобний Даниїл провіщав жителям Царгорода, щоб каялися, бо гнів Божий навис над ними. Та вони не послухали його перестороги і великий вогонь знищив майже все місто, гцойно через сім днів пожежа втихла.

Імператор Лев попросив тодішнього патріярха святого Генадія, щоб той висвятив святого Даниїла на священика. Патріярх прийшов з духовенством під стовп, і преподобний Даниїл мусив скоритися наказові, зліз зі стовпа і прийняв рукоположення. А життя на стовпі було одною великою мукою; влітку вогнем палило сонце, а взимку бувало, що святий слуга Божий костенів на морозі. Одного разу під час незвичайної студіні учні три дні не могли дістатися на стовп, а коли завірюха припинилася, то вони знайшли святого Даниїла непритомним, цілого вкритим льодом і ледве повернули його до життя.

Коли король вандалів Генсерик напав був на Олександрію, тоді святий Даниїл провістив імператорові, що Генсерик не захопить міста й, осоромлений, повернеться назад, – і так сталося. В подяку за це імператор велів побудувати біля стовпа келії для учнів святого слуги Божого і церкву на честь преподобного Симеона Стовпника.

Коли на престолі сів імператор Зенон (474-491), преподобний Даниїл провістив йому, що його скинуть з престолу, але він знову поверне собі владу. І справді, безбожний Василиск, брат Верини, вдови Лева Великого, прогнав Зенона і сам обійняв престол. Він відкрито підтримував єретиків євтихіян. Тоді-то на прохання патріярха Акакія святий Даниїл подався до Царгорода, а що ноги його були цілком зранені, то його несли на ношах. Василиск утік з міста в село, бо знав, що преподобний буде його прилюдно картати. Та коли він почув, що святий проголошує, що Божа кара вже висить над самозванцем, то сам прийшов до святого і припав до його ніг, але Даниїл не хотів навіть говорити з ним, бо бачив, що смирення Василиска вдаване. Святий Даниїл повернувся на свій стовп, Василиска було прогнано, а імператор Зенон, повернувши собі владу, поспішив з жінкою своєю Аріядною до святого просити його благословення.

Преподобний Даниїл простояв на стовпі понад тридцять років. Бог об’явив йому день смерти, а святий радісно чекав тої хвилі, він написав для учнів свій останній духовний заповіт, в якому дає їм багато порад і просить, щоб насамперед остерігалися єретиків і щоб ніколи не відходили від Христової Церкви.

11 грудня 494 р. побожно передав свою душу в руки небесного Отця.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

пʼятниця, 23 грудня 2016 р.

23.12.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Тм.1,1–2; 8–18:  «Старайся виявити себе перед Богом випробуваним робітником»

У наших щоденних обставинах не завжди легко зберігати і визнавати свою віру. Якщо ми певні себе в церковній спільноті або серед християн, то серед світу і незнайомих людей ми губимось. Це свідчить, що ми не достатньо утверджені в нашому християнстві і в нашій вірі, якщо якісь обставини впливають на те, що ми не живемо цією вірою.

Апостол Павло взиває, щоб ми не соромились свідчити про Господа, де б Він нас не поставив. Бо саме Бог ставить нас серед цих людей, а особливо тих, які ще не пізнали Бога, щоб свідчили їм про Господа.

Знаємо, що є країни, у яких християни за свою віру терплять жорстокі переслідування, а навіть йдуть на смерть, щоб не зректися Христа. Пам’ятаймо про це, коли нам буде соромно перехреститися перед їжею чи біля якогось храму, коли нам забракне відваги боронити правду, коли ми боятимемося свідчити про Ісуса Христа!

***
Лк.19,12-28:  «Кожному, хто має, дасться»

Зазвичай маємо дуже мало розвинуте почуття вдячності. Рідко відчуваємо вдячність до людини, яка зробила нам добро, дуже рідко дякуємо за щось приємне, корисне й важливе. Ми частіше можемо бути невдоволені, мати претензії, але дуже рідко маємо в собі виховану потребу дякувати. І це переносимо на взаємини з Богом. Часто забуваємо подякувати Творцеві, що Він дав нам пережити цей день чи місяць.

Скільки ж доброго кожному з нас дав Небесний Отець: ті чи інші здібності, таланти, друзів, ситуацій. Усі ми отримали дуже багато добра. Це також дуже важливо: вміти побачити ті чи інші дари в собі. Адже, як каже притча, Бог дає нам різні здібності, різні таланти, кожному – своє. Але Творець дає в міру того, наскільки ми можемо це розвинути. Кожен із нас чимось обдарований, кожному з нас Бог щось дав, кожен із нас щось має. Господь дав нам таланти й дари та очікує, щоб ними ми служити Йому і людям!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

23.12.2016р. Б. / Святих мучеників Мини, Єрмогена і Євграфа

Святих мучеників Мини, Єрмогена і Євграфа

Тропар, глас 8: Повздержністю пристрастей вогненні умертвивши видіння і порухи, Христові мученики прийняли благодать недуги відганяти від немічних і за життя і по кончині чудодіяти. Воістину чудо преславне, кості бо нагі виточують зцілення, слава Єдиному і Создателю Богу.

Кондак, глас 1: Мину чудного, Єрмогена Божественного разом з Євграфом священними солодкоспівами почитаймо всі, як тих, які почитали Господа, і страждали за Нього, і до ликів Безплотних на Небесах долучились, і чудеса зливають.

Святий Мина, муж дуже вчений, родом з Атен, був тайним християнином і великим достойником при Максимині. Коли в Олександрії дійшло до протистояння між християнами та поганами, тоді Максимин послав Мину навести лад у тому місті, а християн покарати і прогнати з міста. Святий Мина, прибувши до Олександрії, заспокоїв жителів і став проповідувати науку Христа Спасителя, багатьох навернув до Христової віри, а Бог дав йому силу оздоровляти хворих. Погани донесли про це до Візантії, тоді Максимин послав іншого достойника, поганина Срмогена, щоб навернув Мину назад до поганства або замучив його. Але обстоювання християнської віри на суді, а потім терпеливість святого Мини, з якою він переніс найтяжчі муки, зворушили Єрмогена; він прилюдно припав до ніг святого мученика і визнав Христа Спасителя, прийняв хрещення, а через певний час був поставлений єпископом.
Коли ж Максимин довідався, що Єрмоген став християнином і що він та Мина навертають поган до Христової віри та будують християнські церкви, то взяв зі собою десятитисячне військо і сам прибув до Олександрії. Святі Мина і Єрмоген перенесли найтяжчі муки, а кінець був такий, що грек Євграф, писар Максимима, на суді визнав Христа Спасителя, чим дуже розгнівав імператора, який у шаленстві вирвав меч з рук вояка і власноруч убив святого Євграфа, і той прийняв хрещення кров’ю, вінець мученика і вічну нагороду. Потім він наказав стяти мечем святих Мину і Єрмогена. Сталося це близько 311 р.
Мощі святих мучеників згодом було перенесено до Царгорода, а імператор Юстиніян Великий побудував церкву на честь святого Мини Олександрійського. Святий Йосиф Піснеписець уклав у пам’ять святих мучеників канон, в якому згадує про чудесні оздоровлення, які відбулися при їх мощах.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

четвер, 22 грудня 2016 р.

22.12.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм

Лк.8,16-21:  «Вважайте, отже, як слухаєте»

У часі Божественної літургії часто чуємо слова «Будьмо уважні!» Бог промовляв дві тисячі років тому до свого народу, і зараз Він так само не перестає промовляти в житті кожного з нас. 

Маємо бути уважні до голосу Божого, який особливо можемо почути під час зустрічі з Ним – на молитві. Вслухатися в ті порухи серця, у ті пережиття та думки, які Господь нам дає; вслухатися в Бога через ті чи інші слова, які нам хтось промовляє; вслухатися в події, які відбуваються в нашому житті; вслухатися в ті чи інші свої відчуття… Бог для того дав нам вуха, щоб ми вслухалися, що діється навколо нас. 

Ми здебільшого звикли, що все, що діється, творить немовби якесь тло, а коли починаємо уважно вслухатися в події, в ситуації, у пережиття, то розуміємо, що це немовби велика симфонія. Бог завжди присутній у нашому житті, і лише ми не завжди готові чи не спроможні Його почути!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

22.12.2016р. Б. / Зачаття Пресвятої Богородиці святою Анною

Зачаття Пресвятої Богородиці св. Анною

Тропар, глас 4: Днесь узи бездітности розрішаються,* Йоакима бо й Анну, вислухавши,* Бог проти надії явно обіцює,* що вони родитимуть Богодівицю, з якої сам родився неописанний,* що, ставши чоловіком, ангелові повелів співати їй:* Радуйся, благодатна, Господь з Тобою. 

Кондак, глас 4: Празнує днесь вселенна зачаття Анни,* що сталося від Бога,* бо вона породила понад усяке слово* ту, що родила Слово. 

“Празнує днесь вселенна зачаття Анни, що сталося від Бога, бо вона породила понад усяке слово ту, що родила Слово” – співає нині Христова Церква, яка з найдавніших віків (на Сході – з п’ятого століття, на Заході – з дванадцятого) окремою службою возвеличила Зачаття Пресвятої і Преблагословенної Діви Марії. У 1854 р. папа Пій IX оголосив догмат про Непорочне Зачаття Пресвятої Богородиці.

До пророка Єремії Господь сказав: “Перш, ніж я уклав тебе в утробі, я знав тебе; і перш ніж ти вийшов з лона, освятив я тебе; пророком для народів я тебе призначив” (Єр. 1, 5). Архангел Гавриїл про святого Йоана Предтечу благовістив, що він “сповниться Духом святим вже з лона матері своєї” (Лк. 1, 15). Та наскільки більше освятив Господь ту, яка є не пророком, не предтечею, а має стати Матір’ю Його Сина, Христа, Спасителя і Бога.

Святий Вернард каже, що якщо б Марія попросила про спасіння грішника, котрий кається, а всі ангели й ціле небо хотіло б, щоб він ішов до пекла, молитва Марії мусить бути вислухана. Син Божий не відмовить своїй Матері. Інший святий каже, що не можливо таке, аби той, хто прибігає до Марії, і Вона його прийме, не був спасенний! “Хто буде спасенний? – питає святий Діонісій. – Той, за яким стоїть Пресвята Богородиця!”

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

середа, 21 грудня 2016 р.

21.12.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Тм.5,22–6,11:  «Ми бо не принесли на світ нічого, та й винести нічого не можемо»

Які правдиві слова чуємо у цьому апостольському читанні! Але які ми далекі від них у своєму щоденному житті, бо прив’язані переважно до земного, постійно маємо бажання збирати земні добра! Як також ми так проживаємо своє життя, немовби мали жити вічно. Живемо так, якби не мали вмирати. Чи ми задумуємося, що настане час, коли все, що маємо, що посідаємо, чим володіємо, залишиться тут, а ми як нагі прийшли, так і нагі відійдемо з цього світу.

Для нас суттєво що б часто над цим задумуватись, застановлятись та розважати. У традиції Отців є щодо цього настанова – пам’ятай про смерть і ніколи не згрішиш. Це не означає страхатись і переживати при згадці про смерть, але в контексті згадки про смерть всі наші справи і речі ставали б для нас цілком іншими, та набували б своїх правдивих цінностей.

Тож погляньмо, що наше життя надто коротке, тому його найкраще використати на те, що нам придасться для осягнення Царства Небесного. Життя Бог дав нам з однією метою – щоб ми приготувались до зустрічі з Ним, щоб ми приготувались до вічності. Стараймось жити так, щоб наші скарби були там, де б ми хотіли перебувати вічно!

***
Лк.18,15-17; 26-30:  «Істинно кажу вам: Нема такого, що кинув би дім чи жінку, чи братів, чи дітей задля Божого Царства, і не отримав би багато більше за цього часу, а в наступнім віці життя вічне»

Ці слова Ісуса Христа зазвичай досить важко прийняти: що означає кинути жінку, братів, дітей? Це ж найближчі, найдорожчі, найцінніші особи для нас. Так, це певною мірою правда. Але ми забуваємо ще більшу правду: що всіх наших братів, дітей, жінку, чоловіка, батьків дав Бог. Ніхто з них у моєму житті не є випадковим, усіх їх мені подарував Бог. Тому ми не можемо бачити їх ізольовано, самих по собі, а маємо за ними побачити Господа, який мені їх дав і може дати ще більше.

Бог не каже їх забути, покинути, як непотрібну річ. В Ісусовому розумінні «кинути» їх – це не прив’язуватися до них, а побачити за ними Бога, Господню присутність. Не забувати, що Бог їх нам послав.

Усе, що в нас є, – від Бога. Ця думка правдива – тому звільняє від нарікань. Бог це дав, це від Нього, це є дар Господній. Тоді будемо готові сказати: «Я все Тобі віддаю, Боже, що Ти мені даєш, бо знаю, що Ти мені дав найкраще і даси найкраще!» Коли ми так будемо відкриті до Бога, то й Він набагато більше нам дасть. І не тільки дасть нам у цьому житті, а й у наступному дасть життя вічне!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

21.12.2016р. Б. / Святого преподобного Пaтапія

Святого преподобного Пaтапія

Тропар, глac 8: В Тобі, отче, дбайливо зберігся образ, * бо, прийнявши хрест, Ти пішов слідом за Христом * і ділом навчав Ти погорджувати тілом, бо воно проминає, * а дбати про душу – єство безсмертне. * Тим-то з ангелами разом радується, * преподобний Патапіє, дух твій.

Кондак, глас 3: Храм твій, святий, як духовний лік люди віднайшли, із поспіхом до нього приходячи, зцілення недугів просять прийняти і розрішення життєвих прогріхів, ти бо для всіх нужденних предстатель явився єси, Патапіє преподобний.

Преподобний Пaтапій був родом з Тив, у Єгипті. Самітницьке життя у пустелі він почав уже замолоду й осягнув таку досконалість, що Бог наділив його ласкою творити чуда. Коли ж зі всіх сторін до нього стали горнутися люди, то він потай покинув свою печеру і пішов до Царгорода, де при Влахернській церкві побудував собі маленьку келію. Господь і тут прославив його чудотворною силою. Святий Пaтапій своїми молитвами повернув зір сліпому, оздоровив чоловіка, що вже вмирав від водянки, прогнав біса з юнака. Помер святий у середині сьомого століття, його поховано у церкві святого Йоана Хрестителя. Житіє преподобного Пaтапія описав преподобний Андрей Критський.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

вівторок, 20 грудня 2016 р.

20.12.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Тм.5,11–21:  «Заклинаю тебе … берегти це безсторонньо, не робивши нічого з нахилу до когось»

Насправді не просто, або радше дуже важко в наших стосунках не зважати на те, що за особу ми маємо перед собою. Ми завжди суб’єктивні, тому й до кожної особи ставимось через свою суб’єктивність. Ми бачимо не все так як воно є на справді, а через призму нашого світогляду. Хтось нам подобається, бо сказав нам раніше щось приємне, чи добро зробив, а хтось не подобається, бо щось нам недобре зробив чи негарно з нами повівся. Відповідно і ми до одного відчуваємо симпатію, вдячність, повагу, а до другого – неприязнь, недовіру, ворожість.

Часто негативний досвід спілкування з тією чи іншою особою не дає нам побачити Божої волі на розвиток наших стосунків із ними в майбутньому. Апостол нам вказує на те, щоб ми безсторонньо, неупереджено, так як Господь, робили добро кожній особі.

Бог любить і праведних, і грішних, любить нас, чи ми робимо зло, чи добро, Він приймає нас після кожного гріха знову і знову у своєму милосерді. Вчімося й ми любити і приймати інших людей, попри те, що б вони нам не робили, чи то добро чи зло. Це є нелегко. Але тільки так можемо вподібнюватися до нашого Отця – любити безумовною любов’ю!

***
Лк.17,26-37:  «Так само буде й того дня, як об’явиться Син Чоловічий»

У цьому Євангелії Господь вказує на останні часи, які мають настати. Показує, як вони мають виглядати, тому пригадує з біблійної історії приклади, як відбувалися надзвичайні події в житті вибраного народу. Але одночасно Христос підкреслює, що ніхто не знає ні дня, ні години, коли це має статися.

Ми не знаємо, коли буде другий славний прихід Господа Нашого Ісуса Христа, коли будуть ці останні часи. Але, без сумніву, останні часи для кожного з нас – це кожна мить нашого життя. Адже кожна ситуація є перша й остання в нашому житті, вона вже є – і вона не повториться, вона вже є – і її такої більше не буде.

Тож маємо завжди цінувати кожну хвилю нашого життя, розуміти, що вона остання й неповторна, цінувати кожну людину, яку зустрічаємо на своїй дорозі, розуміти, що в цей момент і в цих обставинах ми її бачимо востаннє. Колись було інакше й знову буде інакше, навіть зустріч із цією людиною не буде такою самою. Маємо розуміти й цінувати всі події нашого життя.

Ми дуже часто живемо або в минулому, або в майбутньому. Молоде покоління мріє про своє майбутнє життя, старше покоління згадує, як воно колись було добре. В цей же час, ми не вміємо цінувати теперішнього часу, цього «останнього» часу. Коли б людина знала, що їй залишилося жити 2¬–3 години чи декілька днів, то вона б зовсім по-інакшому дивилася на життя, цінувала б його. Зупинімося – і цінуймо те, що Бог нам дає. Розуміймо, що цей чи інший день, ця чи інша година, навіть хвилина, унікальні в моєму житті!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

20.12.2016р. Б. / Святого Амвросія, єпископа Медіоланського

Святого Амвросія, єпископа Медіоланського

Тропар, глас 4: Правилом віри і образом лагідности,* учителем повздержности явила Тебе Твоєму стаду всіх речей істина.* Ради цього придбав Ти смиренням високе, убогістю – багате,* отче, священноначальнику Амврозіє.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Кондак, глас 3: Божественними догматами виблискуючи, оману Арієвеу затьмарив єси, священнотаїннику і пастирю Амврозіе, чудодіючи ж силою Духа, пристрасті всілякі явно зцілив єси, отче преподобний, Христа Бога моли, щоб спастися душам нашим.

Святий Амвросій походив з однієї із найзнатніших і найшанованіших родин Риму. Серед його предків були високі державні достойники, та Амвросій величався лиш тим, що з його родини вийшла свята діва і мучениця Сотера, приклад якої заохочував його до того, щоб робити щораз більший поступ у чеснотах. Його батько, також Амвросій, був високим урядником у Галлії. Саме там близько 340 р., ймовірно, в місті Тревирі, прийшов на світ святий Амвросій. Коли ще дитиною він спав одного разу в колисці надворі, то рій бджіл сів на його личко, а саме на його вуста, і потім піднісся дуже високо, але жодна бджола не вжалила дитини. Коли побачив це батько, то зрозумів, що дитина призначена до великих діл.

Після смерти батька мати з дітьми – дочкою Маркилиною та синами Амвросієм і Сатиром – переїхала до Риму. Маркилина росла дуже побожною дівицею; у Римі вона склала перед Либерієм (352-366) обіт чистоти і разом з матір’ю займалася вихованням Амвросія, який під її проводом найбільше з усіх чеснот полюбив святу чистоту, так, що впродовж усього життя не лишень сам відзначався нею, але й де тільки міг, там і інших до неї заохочував. Він дуже ревно вивчав науки, а покровителем його був тоді славний достойник Секст Петроній Пров, який порадив імператорові Валентиніянові, щоб той довірив Амвросієві уряд намісника Ліґурії та Смілії. А коли Амвросій запитав поради в Прова, як має поступати на тому уряді, то той відповів йому так: “Йди туди і чини не як суддя, а як єпископ”. Цим він хотів сказати, що до підлеглих треба бути більше лагідним і повним любови, ніж строгим.

Намісники Ліґурії та Смілії постійно проживали в Медіолані (сучасний Мілан), де, на жаль, уже двадцять років єпископом був явний аріянин Авксентій, чоловік злого життя. Саме за урядування святого Амвросія Авксентій помер. Коли зійшлися єпископи, щоб разом з народом вибрати нового єпископа, то розділилися на два табори: аріяни хотіли вибрати свого, а католики не хотіли допустити, щоб на владичий престол знову сів єретик. Амвросій боявся, щоб не дійшло до заколоту, тому став посеред зібраних і в палкій промові почав їх просити, щоб вибирали єпископа у мирі та любові. Під час його промови якась мала дитина скрикнула: “Амвросій – єпископ!” – а весь народ підхопив це і всі однодушно почали домагатися, щоб Амвросій став пастирем медіоланського стада. А він, переляканий, вийшов з церкви, бо ж не прийняв ще, відповідно до давнього звичаю, хрещення, і в своєму смиренні, хоч і був освічений у богословських науках, не вважав себе гідним такого уряду. Святий Амвросій уночі втік з міста, але заблукав і вранці знову опинився перед брамою Медіолану. Народ, дізнавшись про це, поставив біля нього сторожу, а імператор, утішений з того, що його намісник став гідний такого уряду, не лишень пристав на волю народу, але й велів якнайшвидше висвятити Амвросія. І так 30 листопада 374 р. він прийняв хрещення, а через вісім днів, пройшовши всі ступені рукоположення, був поставлений єпископом Медіолану. Папа Дамасій І (366-384) дав йому на допомогу дуже побожного і мудрого священика Симплотіяна.

Святий Амвросій усе життя вважав себе недостойним такого великого уряду, і навіть негідним називатися – “єпископ”. Почав святий з того, що значну частину свого майна роздав убогим, а залишив собі стільки, скільки треба було для допомоги бідним. Сатир, його брат, помер молодим, і помер у великій побожності. Майно своє він залишив Амвросієві, але той роздав усе бідним, бо, за прикладом Христа Спасителя, не хотів мати жодного майна. Життя він провадив надзвичайно строге, постив усі дні, крім суботи, неділі і празників. А коли йому говорили, що такий піст шкодить здоров’ю, то святий відповідав так: “Знаю, що багато знайшли смерть через надмірне споживання їжі, але піст нікому не зашкодив”. Він ніколи не ходив на гостину, бо, як казав, “при таких нагодах легко випити понад потребу, а тоді нема іншої бесіди, як про речі світські. А хто слухає, той не може закрити собі вуха, а якщо хоче, щоб про такі речі не говорили, то інші мають його за гордого. А якщо б хто і не випив понад потребу, то не є також воно добре бути свідком, як це інші роблять”. Так само пильнував він, щоб не тратити жодної хвилини часу надаремно. Кожного дня він відправляв для народу Божественну літургію і дуже докладно служив ціле правило, до нього горнулося так багато людей і стільки обов’язків він мав на собі, що часто не мав часу ані читати, ані їсти. Тож Святе Письмо він читав ночами. З цього приводу святитель казав: “Коли на мене проти моєї волі поклали обов’язок навчати інших, то я прошу Бога не про славу, яку мали апостоли, не про ласку пророків і не про чесноти євангелистів, а лишень про небесне світло доброго розуміння Святого Письма, щоб міг сам навчитися та інших навчати правд, які є у Святому Письмі”. Також дуже уважно він читав твори Василія Великого і Григорія Богослова. Кожної неділі святий Амвросій проповідував, а його проповіді, хоч він і не шукав прикрас у красномовстві, так зворушували, що, як каже святий Августин, “Амвросій серед проповідників Заходу був цвітом незвичайної краси, а проповідь його була така чиста, як ріка пливуча”. Завдяки тим проповідям навернувся і сам Августин. Насамперед святий Амвросій намагався навчити вірних, що основою їхнього життя має бути страх Господній, який випливає з Божої любови.

Та найбільшим блиском засяяли чесноти святого Амвросія тоді, коли аріяни стали виступати проти нього. Вони почали підбурювати народ, бо, як казали, святий Амвросій попродав церковні посудини, щоб за ті гроші викупити невільників. Але святий єпископ у своїй прекрасній проповіді сказав, що Церква не на те має маєтки, аби їх ховати, а на те, щоб допомагати бідним; і що Богові миліше бачити викуплених невільників, ніж ошатно прибрані престоли. Бо ж до убогих треба ставитися як живих Божих святинь, а продати церковні сосуди і викупити з пожиттєвої неволі тих, кого Христос відкупив своєю Кров’ю, є справою боговгодною.

Та по-справжньому злоба аріянська стала біситися щойно тоді, коли цісарева Юстина, мати Валентиніяна II, брата імператора Ґраціяна, після його смерти дорвалася до влади. Вона була затятою аріянкою й ненавиділа святого Амвросія за його безстрашність в обороні святої віри. У 380 р., коли помер єпископ Сирмії, головного міста Ілірії, то Юстина сама поїхала туди, ш;об посадити на владичий престол єретика. Святий Амвросій також прибув до цього міста, і хоч Юстина налаштувала проти нього частину народу, однак святий не злякався. Дійшло до того, що ворохобники напали на нього в церкві, а одна жінка вхопила владику за фелон, щоб стягнути його з владичого престолу. Тоді святитель сказав до неї: “Хоч я і не гідний священства, та все ж не годиться тобі підносити руку на єпископа, який би він не був. Уважай, щоб Бог не зіслав на тебе кару, на яку ти заслуговуєш!”

Наступного дня та жінка нагло померла. Аріяни перелякалися, єпископом став католик, але Юстина заприсяглася, що помститься святому Амвросієві. Поки ще жив імператор Ґраціян, то вона не могла нічого вдіяти, бо імператор дуже любив і шанував святого Амвросія, але коли у 383 р. Ґраціяна замордували, тоді Юстина враз осміліла. Та спочатку довелося їй шукати допомоги у святителя Амвросія. Молодий імператор Валентиніян, її син, мав лиш тринадцять років. Після смерти Ґраціяна полководець Максим, який тоді був у Галлії, велів називати імператором себе і хотів піти війною на Італію. Юстина бачила, що буде біда, і звернулася до святого Амвросія про допомогу. Святий єпископ поїхав до Максима і не лишень відмовив його від злобного наміру, але й упімнув його, щоб покаявся, бо ж це він збунтувався проти побожного імператора Ґраціяна і намовив його вбити.

Ця подорож зайняла майже рік часу, та святий Амвросій повернувся до Медіолану в дуже важливу хвилину. Намісник Риму Симман представив молодому імператорові прохання, щоб дозволив поганам відбудувати в Римі поганські святині, які зруйнував Ґраціян. Тоді святитель і від себе подав Валентиніянові листа, в якому доводить, яким нерозумним і ганебним є для християнина це прохання, наголошуючи, що християни не можуть без гріха долучитися до поширення поганства, і ще додає, що ревність поган у сповідуванні своїх забобонів має стати нам наукою, як ми повинні дбати про святу віру. Якщо ж імператор задовольнить прохання поган, а потім прийде до церкви, то там єпископа не застане, а якщо застане, то єпископ заборонить йому увійти до Божого дому. І імператор прислухався до думки святого Амвросія.

А Юстина тим часом стала потай збирати навколо себе злих людей, які, прихилені її дарами, стали ворогувати проти святого Амвросія. Вона конче хотіла домогтися, щоб імператор заслав єпископа на вигнання. З цією метою вона домоглася від свого сина, щоб він змусив святого Амвросія віддати одну з церков аріянам. Святий перед усією радою рішуче заявив, що ніколи цього не зробить. А народ став збиратися біля палати, щоб захистити свого владику. Цісарева злякалася, аби не дійшло до бунту, і стала просити святого Амвросія втихомирити народ. Владика зробив це за умови, що ніхто не наважиться вимагати церкви для єретиків. Та вже невдовзі Юстина поновила свій підступний намір. До святого Амвросія стали приходити різні достойники і погрожувати йому гнівом імператора. Але святий відповідав їм, що влада Божа більша, ніж влада імператора: “Якщо хочете моє майно – то візьміть! Хочете мене ув’язнити, то я добровільно віддамся у ваші руки. Закуєте мене в кайдани або уб’єте мене, то знайте, що я бажаю цього найпалкіше. Я не збиратиму натовп народу, щоб боронитися, я не буду шукати прихистку біля престолу, щоб врятувати своє життя, – навпаки, я хочу стати жертвою за святі престоли. Ви знаєте, що я завжди віддавав цісареві належну честь. Якщо цісар жадає податків, то ми їх охоче платимо з церковних ґрунтів, а якщо цісар хоче і ґрунти ті забрати, то йому навіть противитися в тому ніхто не буде. Пожертв вірних вистачить на утримання убогих. Але Церква належить Богові, вона не залежить від цісаря, тому цісареві дати її не можна. І ця незалежність Церкви не принижує цісаря, бо що ж може бути для нього почеснішим, як не те, що є він сином Христової Церкви? Добрий цісар живе у Церкві і береже її. А я це кажу не з гордости, а по правді. Мені погрожують вигнанням, смертю, живим вогнем, але справжні Божі слуги навчилися усього цього не боятись!”

А самому імператорові святий Амвросій сказав так: “Не думай, що ти маєш владу над тим, що належить Богу. До розсуду цісаря належать палати, а до розсуду священика – церкви. Ти маєш владу над мурами і ровами міста, але ніколи над його святинями!”

Юстина послала воїнів, щоб силоміць захопили церкву. Але коли у Великий тиждень воїни хотіли зайти в церкву, то святий Амвросій став перед ними і сказав, що кожен, хто насильством збезчестить святе місце, буде виклятий. Тоді воїни відступили, бо віра їхня була святіша за наказ, який до того ж до послуху не зобов’язує, бо наказує вчинити гріх. Тоді імператор велів не вчиняти жодного насильства. Було це 385 р. Та Юстина випросила в імператора наказ, щоб святитель Амвросій добровільно залишив Медіолан, бо інакше його чекає вигнання або ж і смерть. Святий на те відповів, що добровільно не залишить церкви, але якщо імператор хоче, то може веліти забрати його силою. Перед силою він змушений поступитися, бо єпископ не має іншої зброї для оборони, як сльози і молитву. Днями й ночами народ охороняв храм, бо боявся, щоб посіпаки не забрали святого; з ночі в ніч у церкві співали псалми, – цей звичай з того часу практикували в Медіолані довгі роки. А коли вояки, послані ув’язнити святителя, стали на бік народу, то вороги святого Амвросія у своєму безсиллі відступили.

Тоді Юстина підмовила одного каїна, щоб убив святого. Убивця увійшов до помешкання єпископа, яке день і ніч було для всіх відчинене, й уже було витягнув меч, та враз рука його задерев’яніла і він голосно визнав, що до вбивства його намовила цісарева. Лиш у 386 р., коли святий Амвросій, за Божим об’явленням, віднайшов мощі святих Гервасія і Протасія (їх пам’ять вшановуємо 14 жовтня) і Бог возвеличив ту хвилину численними чудами, то видимий знак Божої ласки пройняв страхом навіть Юстину і вона вже не сміла явно виступати проти святого. А святий Амвросій відплатив імператорові і його злобній матері добром за зло, бо коли Максим знову пішов війною на Італію, тоді святий єпископ вдруге поспішив до Максима просити про мир. Але його прохання були вже безсилі – Максим почав війну. А Валентиніян лишень з допомогою побожного імператора східної частини держави Теодосія І Великого втримався на престолі, коли той ущент розбив Максима.

У 388 р. померла Юстина, її смерть для аріян Медіолану була втратою останньої соломинки спасіння. Валентиніян II, за прикладом Теодосія, шанував святого Амвросія як рідного батька. А коли у 392 р. почалася війна між Валентиніяном та полководцем Арбогастом, що збунтувався проти свого імператора, то імператор, передчуваючи свій близький кінець, послав до Медіолану по святого Амвросія, бо хотів з його рук прийняти святе хрещення. І хоч святитель невідкладно вирушив у дорогу, однак було вже запізно, бо через два дні після написання листа Валентиніяна було убито. Над його тілом, яке привезли до Медіолану, святий Амвросій виголосив похвальну проповідь, він підніс глибоку віру померлого, його гаряче бажання прийняти святе хрещення, силою якого він і отримав це таїнство, й пообіцяв, що ніколи не припинятиме молитися за нього.

Новим імператором військо проголосило безбожного Євгенія, християнина лишень з назви. Він написав листа до святого Амвросія, однак святий не бажав навіть відповідати безбожникові. Коли ж той дозволив поганам явно визнавати свої забобони, а 393 р. приїхав до Медіолану, то святитель навмисно залишив місто, а імператора-самозванця не впустили до жодної церкви. Святий Амвросій прибув до Бононії, де брав участь у перенесенні мощей святих мучеників Віталія та Агриколи, потім вирушив до Туски і Флоренції, де Бог, за його молитвою, воскресив померлого юнака Пансофія, сина Декентія, у домі якого святий єпископ замешкав. Звідти він поїхав до Тоскани, та коли почув, що Євгеній і поганин Арбогаст поспіхом виступили з військом проти Теодосія – то повернувся до свого стада. У 394 р. Теодосій ущент розбив самозванця і з Аквилеї послав про це вістку святому Амвросієві, а той зразу ж вирушив до нього. Коли Теодосій побачив святого єпископа, то кинувся до його ніг і голосно визнав, що свою перемогу завдячує лишень його молитвам. Вони разом повернулися до Медіолану, де 395 р. Теодосій на руках святого Амвросія і з його іменем на вустах побожно помер.

Після смерти Теодосія святий Амвросій прожив два роки, весь відданий Богу, святій Церкві і своєму стаду. Він написав багато глибокодумних книг, більшість з яких дійшли до наших часів. Він уклав Божественну літургію, яку в Медіолані правлять ще й нині; він уклав зворушливий гимн: “Тебе, Бога, хвалимо”. А коли святий слуга Божий захворів, то тяжка журба охопила всю Італію. Граф Стілик, який від імени неповнолітнього Гонорія управляв західною частиною держави, почувши про хворобу святителя Амвросія, був так стурбований, наче б на державу впало найбільше нещастя. Він послав до хворого посольство, щоб святий єпископ просив у Бога про продовження свого життя. Але святий Амвросій відповів їм таким чином: “Я жив між вами так, що не маю чого соромитися, якщо буде потреба жити далі; але я також не боюся вмирати, бо ж ми маємо до справи з добрим Паном”.

Помер святий Амвросій вночі 4 квітня 397 р. у Великодню суботу, щойно прийнявши Святі Дари.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

понеділок, 19 грудня 2016 р.

19.12.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім святом

Святого Миколая Чудотворця

Наш народ споконвіку глибоко вшановував святого Миколая. Ще з давніх часів у хатах, крім ікони Богородиці та Христа, завжди були ікони Миколая. Навіть більше: почитання святого Миколая поширене в цілому світі.

Чому ж святитель Миколай, особа, яка історично й географічно жила дуже далеко від України, такий важливий для нас? Тому, що він жив так, як покликаний жити кожний християнин. І його приклад показує, що кожна особа, багата чи бідна, здатна робити добро.

Коли хтось робить нам добро, ми завжди раді цьому. Раді, бо в нас «прокидається» та людина, яка не тільки вдячно приймає добро, а й сама здатна творити добро. Почитання святого Миколая важливе для нас тому, що в кожному з нас живе той «Миколай» – той, хто здатний робити добро просто так, незважаючи ні на що й ні на кого.

Святкуючи цей день, очікуючи подарунків і даруючи їх комусь, стараймося, щоб ці радісні почуття й зворушливі пережиття формували в нас усвідомлення того, що кожен з нас покликаний творити добро!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

19.12.2016р. Б. / Святого Миколая Чудотворця

19 грудня 2016 року

Святого Миколая Чудотворця

    * Коротка історія свята
    * Тропар та кондак
    * Празничний Апостол
    * Євангеліє
    * Проповідь

Коротка історія

Не багато знаємо про життя святого Миколая. І навіть те, що знаємо, повите різними легендами. Знаємо, що святий Миколай довгі літа був єпископом у Мирах, провінція Лікія, у Малій Азії. Він брав участь у Першому Вселенському Соборі (325) у Нікеї. Помер близько 345 року. Усе своє життя присвятив справі милосердя для душі й тіла. Тож ще за життя називали його батьком сиріт, удів і бідних. Після смерти Господь Бог прославив його даром творення чудес, і тому він отримав імення великого чудотворця. Славні чуда були якраз головною причиною його швидкого й широкого культу.

Культ святого Миколая починає поширюватися від часу, коли цісар Юстиніян І (527-565) збудував на його честь церкву в Царгороді. Єрусалимський канонар з VII ст. 6 грудня каже: "Пам'ять Миколая, єпископа одного великого города". Усі грецькі місяцеслови з IX століття мають його празник. Цісар Мануїл Комнен (1143-1181) державним законом приписав святкувати святого Миколая 6 грудня. З Візантії його культ поширюється по цілому світу. Найдавніший життєпис святого Миколая походить з IX сторіччя.

На Заході папа Миколай (858-867) — перший папа з цим іменем — близько 860 року збудував у Римі церкву святого Миколая. До Німеччини його культ принесла візантійська княжна Теофано, жінка цісаря Оттона II (973-983). Латинська Церква також святкує празник Миколая 6 грудня. У Франції і Німеччині є понад дві тисячі, а в Англії близько 400 церков, які названо в честь Миколая.

На наші українські землі культ святого Миколая приходить разом із християнською вірою. У другій половині XI сторіччя в Києві, на могилі Аскольда, було збудовано церкву святого Миколая. У Києві під покровом святого Миколая був жіночий монастир, який фондувала жінка князя Ізяслава Святославича (+ 1078). У цьому монастирі прийняла чернечий постриг мати святого Теодосія Печерського. На рідних землях в нас було багато церков на честь святого Миколая. До найдавніших з них належить церква святого Миколая у Львові, що походить з кінця XIII ст. Енциклопедія Українознавства про почитання святого Миколая в нашому народі каже: "У численних народних переказах Миколай боронить людей від стихійного лиха; найбільше він опікується тими, хто перебуває у плаванні, тому чорноморські рибалки, виходячи на промисел, брали з собою образ Миколая... У давнину — святий Миколай також заступник перед небезпеками із степів. Пісні про святого Миколая належать до найдавніших зразків української поезії, серед них такі популярні, як "О хто, хто Миколая любить" (Т. 4, с. 1533).

Тропар та кондак

Тропар, глас 4: Правилом віри і образом лагідности, учителем повздержности явила тебе твоєму стаду всіх речей істина. Ради цього придбав ти смиренням високе, убогістю — багате, отче, священно-начальнику Миколаю. Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Слава: Кондак, глас 3: В Мирах, святий, священнослужителем показався ти, бо, Христове євангеліє, преподобний, сповнивши, положив ти душу твою за людей твоїх і спас неповинних від смерти. Ради цього освятив ти себе як великий таїнник божої благодаті.

І нині: Богородичний, глас 3: Діва днесь предстоїть у церкві і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу. Ангели з архиєреями поклоняються, апостоли з пророками ликують, бо ради нас молить Богородиця превічного Бога.

Послання святого апостола Павла до Євреїв 13, 17-21

Браття, слухайте ваших наставників і коріться, бо вони пильнують ваші душі, за які мають здати звіт; щоб вони це робили з радістю, а не зітхаючи, бо це для вас некорисно. Моліться за нас, бо нам здається, що маємо добру совість, бажаючи в усьому добре поводитися. Особливо ж прошу це робити, щоб я якнайскоріше повернувся до вас. А Бог миру, що підняв з мертвих Того, хто кров'ю завіту вічного став великим Пастирем овець, Господа нашого Ісуса Христа, нехай зробить вас здатними виконувати Його волю добрими ділами, здійснюючи у вас те, що йому любе через Ісуса Христа, Якому слава по віки вічні. Амінь.

Євангеліє від Луки 6, 17-23

В той час став Ісус на рівнім місці; була там велика сила Його учнів і людей вельми багато з Юдеї та з Єрусалиму, і з побережжя Тиру та Сидону. Вони прийшли слухати Його і оздоровитись від своїх недуг; і всі ті, що їх мучили нечисті духи, теж оздоровлялись. Увесь народ намагався торкнутися Його, бо сила виходила з Нього і всіх оздоровляла. Тоді Він, звівши на Своїх учнів очі, мовив: Блаженні вбогі, бо ваше Царство Боже. Блаженні голодні нині, бо ви насититеся. Блаженні плачучі, бо будете сміятися. Блаженні будете, коли вас ненавидітимуть люди, коли вас вилучать, коли ганьбитимуть вас та коли викинуть як безчесне ваше ім'я Сина Людського ради. Радійте того дня і веселіться, бо нагорода ваша велика на небі.

Проповідь

Святий отець Миколай вчора і сьогодні.

Годі на світі знайти такого святого як святий Миколай, чудотворець з Мир Ликійських, що його мощі спочивають в м. Барі, в Італії. Як схід, так і захід однаково почитають цього святого. Поважно почитають цього святителя і в Аргентині. Приміром, у Ла Ріосі побожні почитателі вшановують його пам'ять цілий місяць.

Гадаю, що буде корисним сьогодні застановитись над таким питанням: яке значення св. отця Миколая в давнині та в теперішній час?

Традиційний Св. Миколай.

Коротко треба сказати, що св. о. Миколай був ревним захисником Божої правди в часі єресі Арія, який фальшиво вчив про Сина Божого. На Першім Нікейськім соборі, де цю єресь було осуджено, був присутнім також і св. Миколай і, згідно церковного передання, відігравав там визначну роль.

Окрім того минуле залишило нам такі свідчення добродійності нашого святого: він допоміг влаштувати здорові й християнські сім'ї трьом дочкам старого батька. Своєю великою жертовністю Миколай доказав, яку велику вагу в житті суспільнім, а ще більше моральнім, відіграє дівицтво, яке недіткненним треба донести до шлюбного вінка. Саме нині, коли ліберальний і розпусний світ тим найбільше прогрішується, про це усім необхідно пригадати. Крім того, маємо історичні свідчення про те, як св. о. Миколай в часі бурі на морі допоміг врятуватись рибакам, яким грозила неминуча загибель в хвилях розбурханого моря. Будучи єпископом, як провідник народу він врятував свій вірний народ від голодної смерті, чудесно спродавши кораблі з зерном. Поза тим цей великий святець визволив від смерті трьох воєвод, яких через наклеп несправедливо було засуджено на смерть. Як теж воскресив трьох хлопчиків, яких було замордовано у віддаленій і самотній гостинниці. У час пошесті з нараженням власного життя рятував навіщених мором; словом і ділом помагав потребуючим у кожній біді та й усякій потребі.

У нашому народі святитель Миколай почитається в особливий спосіб і вважається помічником передусім у трудних господарських справах. Коли загрожує щось домашній птиці чи худібці, то вірні зараз йдуть та й замовляють акафіст святителеві, і не раз повідомляли священика, який читав акафіст, що ця молитва помогла. Одна ґаздиня доставляла молоко для міських родин, котрих було багатенько. Але так якось сталося, що всі її корови одночасно запустились, хоч для цього ще не була пора. І що вона тоді робить? Іде до парафіяльної канцелярії й замовляє аж 14 акафістів святителю Миколаю. Знаючи, що я люблю співати акафісти, передали їх мені. Треба було таки настоятися перед престолом, щоб їх відправити. Та по якімсь часі стрічає мене згадана пані й каже: "Дякую вам, отче. Знаєте, корови дояться нормально, і я знову можу доставляти моїм клієнтам молоко на замовлення". Інститут катехиток Серця Ісусового в Прудентополі (Бразилія) має господарку і, щоб могти прогодувати до двісті дівчат, а між ними, до речі, чимало сиріт і дітей малозаможних батьків, кожного року замовляли акафіст до Мирликійських чудотворця і ніколи не були зведені.

Також муситься відзначити, що о. Миколай є справедливий. Оповідали мені на одній місії таку подію: одна жіночка пішла до священика та й замовила акафіст по своїм наміренню. А своїй кумі перед тим сказала, що піде й заплатить акафіст, щоб в її сусідки ціп'ята вигинули. Цікава кума по якімсь часі питає замовницю: "Ну, а як там, кумо, вислухав вас св. отець Миколай?" А та їй у відповідь: "А я! Вислухав! Усі мої ціп'ята погинули!"

Святий Миколай у сьогоденні.

Бувають такі люди, що гадають ніби в Церкві буває так, як у світі — мовляв сьогодні мода на того святого чи на таке набожество, а по часі приходить щось інше, нове, свіжіше... У Церкві так не є, і не так воно є з почитанням св. Отця Миколая. Він і сьогодні має таку саму силу заступництва перед Богом, як мав її тоді, коли врятував з половецької неволі нашого предка. Тож, коли бажаємо від нього помочі, то завжди мусимо мати трохи тої "миколаївської" пам'яті, як то нині говориться, і до нього прибігати. Як поодинці, так спільними устами постійно мусимо просити, щоб святий отець Миколай, так гаряче почитаний нашими предками, випросив у Бога, щоб усі жителі нашої держави не волочилися по чужих світах, а мали працю вдома, а за неї — своєчасну та справедливу винагороду, щоб усі наші студенти могли вступити без хабарів до вищих шкіл та інститутів, щоб наші малі підприємства могли належно розвиватися та давати людям слушний заробіток, а покупцям вигоду.

Просімо, щоб наші хворі та знеможені не мусили ходити по усяких екстрасенсах, "цілителях" та інших ворожбитах, що наживаються з людської наївності та браку справжньої віри в Боже Провидіння та поміч Богородиці й усіх святих, зокрема нашого святого, що його святі мощі знаходяться в м. Бар, в Італії. Саме цей факт дає нам всім зрозуміти, що, святкуючи перенесення його мощів з Малої Азії на захід, а то було вже після церковного роздору, святий отець Миколай покликує нас усіх до єдинства в єдиній святій соборній і апостольській Церкві — спільноті, яка прямує до вічного спасення та й до неба, де князює й наш дорогий святитель

Просімо у нього помочі, щоб наші родини випросили собі миру та злагоди в сім'ях й тим самим уникали різних трагедій, які так часто трапляються, бо вони такі ж руйнуючі та далекосяжні своїми наслідками, як війни та й різні катастрофи, так поширені у сьогоденні.

Поручімо сьогодні опіці святителя Миколая увесь наш український народ, щоби вже раз і назавжди ми визволилися з неволі безбожництва та й байдужості й інших подібних моральних упадків. Святий отець Миколай чекає на нас і радий вислухати усі наші прохання, які ми з довір'ям до нього занесемо. Він не змінився і, як 1700 років тому допомагав людям, що до нього прибігали, так теж і нам сьогодні допоможе. Святий наш отче Миколаю, зглянься над нами й нам поможи! Амінь.

о. Василь Зінько, ЧСВВ
“Сівач, грудень 2002 Ч. 12 (37) рік 4”


Для створення сторінки використано такі видання:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Збірник проповідей "Сівач".

А також ікону Святого Миколая Чудотворця.

неділя, 18 грудня 2016 р.

18.12.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Еф.5,9–19:  «Шукайте пильно того, що Господові подобається»

Дуже рідко в нашому житті ми прагнемо шукати того, що Бог хоче від нас, в тій чи іншій ситуації. Як правило, ми керуємось своїми мотиваціями, бажаннями, думками. Дуже часто опісля до нас приходить усвідомлення, що багато наших рішень, часто навіть дуже важливих, ми ухвалювали емоційно, поспіхом. Тоді ми шкодуємо, що не просили в Бога мудрості, не шукали Божої волі в цій ситуації.

Знаємо, що Бог є любов, отже, Його волею завжди буде розв’язати кожну ситуацію наскільки це можливо в любові. Божа воля – найкраще, чого Бог може побажати для нас. Тому коли шукаємо Божої волі, тоді остаточно шукаємо найкращого добра для кожного з нас.

Завжди дослухаймося до голосу свого сумління, вдивляймося в обставини, які навколо нас. Стараймося побачити, що за тим всім стоїть Господь, вчімося в тому всьому відчитувати Божу волю. Все більше стараймось пізнати що Бог хоче промовити до мене через слова молитви, Євангеліє, через проповіді священика, а навіть через вчинки інших осіб. Вслухаймося, вдивляймося, будьмо відкриті на Божу волю, а тоді Господь завжди буде її нам вказувати і являти!

***
Лк.12,16-21:  «Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде?»

Людина постійно щось планує, чогось прагне, як також чогось досягає. У кожного свої межі бажаного, цілком інакше розуміння прагнень і сподівань. Однак, що б це не було, коли помремо, усі свої здобутки мусимо лишити тут, бо ми як нагі прийшли на цю землю, так нагі й підемо з неї.

Тому маємо здобувати собі скарби, що завжди будуть з нами, відтак у кожну хвилю нашого життя вміймо докладати зусиль, щоб робити добро. Адже коли робимо добро іншим: допомагаємо потребуючим, годуємо голодних, вдягаємо нужденних – ми не лише їм жертвуємо свої гроші, час та милосердя, а немовби вкладаємо ці добрі діла в небесний банк, у якому, коли помремо, будемо мати добрі відсотки.

Отож подумаймо, куди нам вигідніше вкласти найцінніше, що в нас є, – наше життя: або в те земне, що й так залишимо, або в ті справи, з яких будемо мати добрі прибутки в небі!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

18.12.2016р. Б. / Святого преподобного Сави Освященного

Святого преподобного Сави Освященного

Тропар, глас 8: Потоками сліз твоїх Ти неродючу пустиню управив* і з глибини зітханнями Ти в трудах приніс стократні плоди,* і був Ти світильником вселенної, сіяючи чудесами, Саво, отче наш.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Кондак, глас 8: Як жертву Богу непорочну* від дитинства Ти приніс себе доброчесністю, Саво блаженний,* ставшись садівником благочестя;* тому був Ти преподобних окрасою* і жителем пустинним, достойним похвали.* Тому кличемо до Тебе:* Радуйся, Саво пребагатий.

Преподобний Сава народився 439 р. в селі Муталаска, поблизу міста Кесарія, в Кападокії. Його батько називався Йоан, а мати – Софія, обоє були людьми дуже побожними і багатими. Йоан був воїном, коли Саві щойно виповнилося п’ять років, його батьки мусили вирушити до Олександрії, в Єгипет. Туди Йоана кликав його обов’язок – нова війна. Сина вони залишили під опікою Єрмія, Йоанового брата. Однак його жінка так знущалася з Сави, що хлопець вже на восьмому році життя сховався до сусіднього монастиря, де під проводом старих монахів зростав у науці і в чеснотах, а найбільше в послуху і покорі. Якось під час роботи в саду він побачив на дереві смаковиті яблука і зірвав одне. А як мав уже його ось-ось вкусити, то пригадав собі, що ще не настала пора для їжі, і кинув яблуко на землю та постановив, що до смерти не з’їсть жодного яблука, і, звісно ж, цю постанову він дотримав.

На десятий рік життя у монастирі святий Сава, з благословення ігумена, пішов до Єрусалиму, щоб поклонитися святим місцям. Пробувши в одному з монастирів цілу зиму, він пішов до пустельної лаври святого Євтимія і, припавши до ніг цього великого святого, просив його прийняти до своїх учнів. Святий Євтимій сумнівався, чи зможе молодий літами Сава витривати в такому строгому житті, яке провадили зрілі літами монахи його монастиря, і послав його до монастиря для початківців, під начальство свого учня, ігумена святого Теоктиста. Преподобний Сава, попри молодість, був сильний і здоровий, тому йому довірили монастирську роботу; він носив воду і дрова, з любов’ю і терпеливістю прислуговував хворим. На всіх молитвах і роботах він завжди був найперший, а відходив – останній. Одного разу ігумен послав його з іншим монахом до Олександрії, де він зустрів своїх батьків. Вони стали його вмовляти, щоб він покинув монаше життя і вступив до війська. Однак Сава навіть чути про це не хотів. Тоді батьки хотіли дати йому на дорогу сорок золотих, але він, після тривалих прохань, узяв лиш три золотих, і ті після повернення до монастиря віддав ігуменові.

Коли преподобному Саві виповнилося 13, тоді преподобний Євтимій дозволив йому спасатися в окремій келії, а радше печері. Упродовж п’яти днів він перебував без їжі, на самоті, молився і плів по десять кошиків денно. В суботу вертався до монастиря, тут цілу ніч перебував на спільній молитві, а в неділю, після святого Причастя та спільного обіду, забирав пальмове листя на плетіння кошиків і повертався до своєї печери. Так прожив він десять літ, а життя його було таке святе, що святий Євтимій називав його “молодим старцем” і кожного року, вибираючись на час від 14 січня до Квітної неділі у пустелю Рува, брав його з собою. Коли ж після смерти преподобного Євтимія строгість монашого життя стала занепадати, тоді преподобний Сава покинув лавру і перебрався в околиці потоку Кедрон, де пробув на самоті наступних п’ять літ. Слава про його чесноти поширилася всюди, і до нього стали горнутися численні учні. Святий Сава заклав для них лавру і серед висохлого потоку побудував маленьку церковцю, в якій Службу Божу правилося лиш тоді, коли сюди приходив якийсь священик, бо святий Сава, через велике смирення, навіть не смів думати про те, щоб прийняти сан священика. Але коли деякі монахи нової лаври, а їхня кількість зросла вже до ста п’ятдесяти, стали нарікати, що не мають священика, тоді патріярх Єрусалиму Салюстій висвятив преподобного Саву, проти його волі, на священика, і тому й назвали його “Освященний”.

Патріярх призначив святого Саву архимандритом усіх монахів. Коли після смерти Салюстія (493 р.) патріярхом став Ілля, тоді частина монахів лаври знову стала виступати проти преподобного Сави, тож він потай покинув лавру, бо, як казав, чортам треба противитися, але людям задля любови до святого миру треба уступити. Він пішов у пустелю Скитополя і замешкав там в одній печері. Згодом преподобний подався до Никополя, де заснував нову лавру. Минув якийсь час, і патріярх Ілля наказав йому повернутися до першої лаври. Він написав до монахів лаври листа, в якому велів їм коритися владі святого Сави. Тоді частина ворохобних монахів залишила лавру, вони заснували новий монастир. А святий Сава в усьому допомагав їм й упокорив їх своєю лагідністю так, що вони пізнали свій блуд і визнали його владу над собою.

Коли імператор Анастасій І (491-518) став підтримувати євтихіянську єресь і ворохобити Христову Церкву, тоді преподобний Сава разом з іншими монахами вирушив до Царгорода захищати від імператора святу віру. А цісар, дарма що був прихильник єресі, поставився до святого слуги Божого з великою пошаною. Так само шанував преподобного й імператор Юстин І (518-527). Однак святий Сава нічого не хотів приймати від нього для своєї лаври, бо казав, що Господь, який годував жидів манною, не забуде і про своїх слуг. Натомість він просив, щоб імператор зменшив мешканцям Єрусалиму податки, щоб наказав їх захищати від нападів розбійників, щоб побудував для паломників шпиталь і притулок, щоб причинився до будови церкви Пресвятої Богородиці, та насамперед, щоб захищав від єретиків чистоту Христової віри. Одного разу імператор покликав святого Саву, щоб спитати його поради, але посеред бесіди, коли прийшов час відмовляти часи, преподобний попрощався з імператором і пішов. Інший монах, що був разом з ним, захвилювався, що імператор може образитися, тоді святий сказав так: “Сину мій, цісар сповнює свій обов’язок, а ми мусимо свій обов’язок перед Богом сповнювати!” Завжди, коли Церкві загрожували небезпека, преподобний Сава сміливо ставав в її обороні, навертав єретиків, укріпляв усіх у вірі. А щоб усі прийняли рішення Халкедонського собору (451 р.), святий Сава, попри старечий вік, мав він тоді 80 літ і підупав уже був на силах, пройшов Кесарію, Скитополь та інші місця Палестини, всюди навчав і скріпляв у Христовій вірі.

Бог об’явив йому годину смерти; і преподобний Сава пішов ще раз до Єрусалиму поклонитися святим місцям, потім повернувся до своєї лаври і занедужав. Сам патріярх прибув до лаври і молився разом з умираючим, який у тяжких стражданнях за все дякував Богу даючи приклад найбільшого довготерпіння. Перед смертю святий Сава зібрав усіх монахів, благословив їх, попросив, щоб берегли монаше право і призначив своїм наступником на ігуменство побожного монаха Мелита з Вириту. Заснув у Бозі святий слуга Божий 5 грудня 532 р.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР