ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 22 жовтня 2016 р.

22.10.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.15,39–45:  «Інакший блиск сонця, інакший блиск місяця, інакший блиск зір, ба навіть зоря від зорі різниться блиском»

Коли ми були б трохи уважнішими, то помітили б, що усі святі були дуже різні. Навіть Церква часто надає їм різні титули. Святитель, священомученик, преподобний, затворник, безсрібник, постник і багато інших. Бо ж кожного Бог провадить своєю дорогою до Себе. Тому не має потреби копіювати тих чи тих святих. Хоч їхнє життя, подвиг, молитва може нас надихати, але черпаючи їхній досвід, ми маємо пізнавати, що Бог очікує саме від мене. Усвідомлювати все більше, як і чим ми маємо служити Богові та людям. 

Для Господа важлива кожна людина. Кожного з нас у своєму божественному промислі Господь провадить до спасення, кожного приготовляє до свого Царства і кожен йде неповторним шляхом. Ми не можемо накидати свою духовність, своє розуміння для когось, так само як не можемо іти чиєюсь дорогою. Треба вдивлятись, вслухатись і розважати, споглядати Господа, якою є Божа воля що до нас. А у цьому спогляданні Господа пізнавати свою дорогу, якою Він нас хоче провадити до освячення і спасення. Лише так розпізнаємо, чим ми можемо служити Богові і як можемо світити людям!

* * *
Лк.4,31-36:  «Бо Його слово було повне влади»

У сучасному християнському світі багато говорять про катехизацію, євангелізацію, важливість щоденного проповідування священика. Так само й кожен з нас, хто вірить в Бога, намагається говорити про Нього в різних ситуаціях. Однак чи наші слова впливають на інших, чи вони сповнені силою Святого Духа, як слова апостолів, які, здавалося, були звичайними рибалками, але проповідували так, що навертали народи до Бога? 

Наше слово – немовби той «транспорт», який переносить Святого Духа. Якщо маємо Святого Духа в собі, живемо Ним, тоді цього Духа передаємо іншим. Якщо Духа Божого в собі не маємо, то нічого не зможемо передати людям, лише говоримо слова, сколихуємо повітря. Тому, щоб дати людям Бога, Святого Духа, найперше самі мусимо Його мати. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

пʼятниця, 21 жовтня 2016 р.

21.10.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Еф.6,18–24:  «Моліться завжди в дусі всякою молитвою і благанням»

Господь каже дуже чітко і зрозуміло: моліться завжди. Чим для нас є молитва? Чи це лише те, що ми промовляємо вранці та ввечері вдома, спільно молимось у храмі? Ні, наша молитва – це постійне перебування з Богом. Коли ми лише вранці чи ввечері є із Господом, чи якийсь час перебуваємо у храмі, а решту життя живемо без згадки про Бога, то ми немов би безбожники. Тому Ісус Христос закликає нас, щоб ми завжди були з Ним, пам’ятали про присутність Божу, звертали свої думки до Господа. 

Кожний із нас переживав цей стан, коли в той чи інший час досвідчив Божу присутність. І не тому, що Бог у той час був присутній, а в інший – ні. Він присутній у нашому житті завжди, але ми не усвідомлюємо Його присутності. Ми надто сильно закорінені і перебуваємо в полоні земського світогляду. Дуже важливо зупинятись, дослухатись, входити у Божу присутність. Господь чекає на нас не лише вранці, ввечері чи у храмі, а завжди. Коли ми пам’ятатимемо про Його повсякчасну присутність, саме в такий спосіб завжди перебуватимемо в молитві! 

* * *
Лк.4,22-30:  «Чи ж Він не син Йосифа?»

Бачимо, як непросто було для родини Ісуса Христа, тих, які знали Його від пелюшок, від малої дитини, потім хлопчини та підлітка, прийняти Його як Месію. Коли вони побачили знаки й чуда, які Він робив, то не було їм легко сприйняти й усвідомити, що це діє сам Бог. 

І так, як родина Спасителя не була готова сприйняти Його як Того, ким Він є, так і ми мусимо зізнатися собі в тому, що не завжди готові сприйняти себе й інших, створених на образ і подобу Божу. Святі були саме тими, які усвідомили і повірили, що вони покликані не просто жити, а жити святим життям і являти своїм життям Бога. 

Також і ми усвідомлюймо, що маємо покликання до життя святого, бо ж Господь нас для цього створив. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

21.10.2016р. Б. / Преподобної Пелагії; Преподобної Таїсії

Преподобної матері нашої Пелагії

Тропар, гл. 8: В Тобі, мати, дбайливо зберігся образ,* бо, прийнявши хрест, Ти пішла слідом за Христом* і ділом навчала Ти погорджувати тілом, бо воно проминає,* а дбати про душу – єство безсмертне.* Тим-то з ангелами разом радується,* преподобна Пелагіє, дух твій. 

Кондак, глас 2: Тіло твоє постами виснаживши, бдінними молитвами Творця умолила єси за діяння твої, щоб прийняти досконале відпущення, яке й отримала єси, мати, явно, показавши шлях покаяння. 

В Антіохії, близько 453 р., жила молода, прекрасна тілом і широко відома своїм злим і грішним життям акторка Пелагія, яку за красу ще називали Маргариток, що означає – “перла, бісер”. Була вона поганкою, маєтки мала величезні, а життя провадила в розпусті і гріхах. 

Одного разу архиєпископ Антіохії запросив кількох єпископів на нараду. Серед них був і святий Нон, єпископ Іліополя (до цього він був монахом Тавенни), який серед інших навернув також до тридцяти тисяч сарацинів та охрестив їх. Коли єпископи, прибувши до Антіохії, пішли до церкви святого мученика Юліяна, зустріли юрбу молодих дівиць і чоловіків. Серед них була Пелагія, одягнена зі смаком у дорогі одежі, вся сяюча золотом і дорогоцінним камінням, від якої поширювався чарівний аромат дорогих олій. Єпископи опустили очі додолу, лишень святий Нон довго і пильно супроводжував її поглядом, а потім сказав єпископам такі слова: “Бачите ту невісту? Колись на суді Бог поставить її коло нас і судитиме разом з нею. Скільки годин вона щодень трудиться, аби якнайкраще зодягнути своє тіло? А ми, які покликані служити Богові, як мало робимо, щоб прикрасити добрими ділами і чеснотами свою Душу! 

Господи Ісусе Христе, прости мене, грішного і недостойного. Одяг цієї жінки, що любить красу свого тіла, перевищує одяг моєї душі. Яким лицем я гляну на Тебе? Як мені виправдатися перед Тобою? Затаїти душі своєї перед Тобою не можу; Ти бо знаєш усі тайни. Горе мені, грішному! Стану перед Тобою, а душа моя не матиме тої прикраси, якої Ти домагаєшся. Блудниця постановила, що подобатиметься людям, і дотримує своєї постанови. Я обіцяв догодити Тобі і обманув Тебе в безпорадності своїй. Нагий я перед небом і землею, бо не сповнюю заповідей Твоїх. І нема у мене надії на діла мої, є лишень надія на Твоє милосердя, і лиш у ньому моє спасіння”. 

А потім, проливаючи гарячі сльози, святий єпископ став молитися і за явногрішницю Пелагію, щоб Господь подав їй ласку покаяння, щоб її краса не стала причиною згуби для багатьох душ, а щоб причинилася до прославлення Сина Божого. 

Наступного дня, у неділю, святий Нон розповів Якову, що бачив уві сні, як на початку Божественної літургії біля престолу літала чорна голубка, вся осквернена брудом, і щойно після возгласу: “Оглашенні вийдіть”, – вилетіла з церкви. А коли після Служби Божої він виходив з церкви, то голубка враз з’явилася над ним, і то так близько, що він схопив її рукою і кинув у посудину зі священною водою (у хрестильницю). За хвилю голубка, вже сніжно-біла, вилетіла з води і піднеслась до неба. 

Коли обидва владики прийшли до церкви, єпископ Антіохії попросив святого Нона виголосити проповідь. Святий проповідник говорив про пекло так переконливо, що його слова проникли до серця кожного присутнього. 

Цю проповідь чула також Пелагія, котра з цікавости прийшла до церкви. Зворушена, стривожена, в сльозах, вона прийшла додому і написала до святого Нона листа, щоб він не відкинув її, а привів до пізнання правди і до покаяння. Єпископ відповів невісті, що у церкві, в присутності інших єпископів готовий говорити з нею. Пелагія тут же прийшла до церкви святого Юліяна і, припавши до ніг владики Нона, стала просити про хрещення. Єпископ відповів, що Церква не може уділяти тайни хрещення явногрішниці, доки не матиме певности, чи вона буде в змозі витривати у добрі. Та Пелагія, не встаючи із землі, голосно сказала до єпископа: “Ти даси за мене звіт перед судом, якщо не охрестиш мене зараз, а я повернуся знову на дорогу гріха!” 

Побачивши сильну віру невісти і її глибоке розкаяння, єпископи веліли покликати дияконису Роману, а коли та прийшла, то Пелагія, навчена головних правд Христової віри, визнала прилюдно, що гріхів у неї більше, як піщинок на березі моря, і прийняла святе хрещення. 

Сім днів Пелагія перебувала в домі Романи, тут вона вела тяжку боротьбу з диявольськими спокусами, але, з Божою поміччю, подолала їх. А коли добігав кінця восьмий день і новоохрещені складали білі одежі, які отримали після хрещення, тоді Пелагія потай одягнулася у волосяницю та чоловічу одежу і зникла з Антіохії. Диякониса Романа плакала за нею, як за рідною сестрою, та святий Нон заспокоїв її і сказав, що Пелагія вибрала добру і спасенну дорогу. Треба ще додати, що всі її маєтки і скарби було роздано убогим, слугам, невільникам і невільницям вона дала свободу і, обдарувавши їх щедро, заохочували пізнати Христову віру. А під кінець попрощалася словами: “Дай Боже, щоб усі ми зустрілися в царстві небесному”. 

Через чотири роки диякон попросив єпископа Нона благословити його на прощу до Єрусалиму. Владика, уділивши благословення, доручив йому відвідати в Єрусалимі побожного затворника Пелагія, який має келію в печері під Гетсиманією. Прибувши до Єрусалиму, Яків довідався від монахів, що той Пелагій провадить дуже строге життя. Вхід до своєї печери він заклав камінням, а добрі люди подають йому хліб через маленьке віконце. “Я знайшов його келію, – розповідає Яків, – постукав у вікно. Вона (насправді це була преподобна Пелагія, переодягнена на чоловіка) відчинила віконце і впізнала мене, але я не пізнав її. Годі мені було впізнати ту, яку я колись бачив у всій її красі. Тепер вона висохла і почорніла від вічних постів, а її очі глибоко запалися. Вона запитала мене: «Звідки тебе, брате мій, Господь веде?» Я відповів їй, що єпископ Нон прислав мене. «Нехай владика молиться за мене, бо він справді святий чоловік», – відповіла вона, зачинила вікно і стала співати псалми. Я молився біля стін її келії і відійшов з переконанням, що бачив ангела. Через кілька днів я вдруге прийшов до її келії, стукав і кликав, однак ніхто не відізвався. Тоді через три дні я знову прийшов, але Пелагія не відчинила віконця. І мені спало на думку, що вона або покинула келію, або померла. Тоді я проламав вікно і побачив її вже неживу. Я поспішив до Єрусалиму і дав знати по монастирях, що монах Пелагій помер. Усі збіглися до його келії, бо уважали затворника святим. А коли тіло, за звичаєм, хотіли намастити оліями, тоді виявилося, що Пелагій – жінка. Увесь зібраний народ став славити Бога словами: «Слава Тобі, Господи Ісусе, що у Тебе є затаєні угодники на землі, не тільки мужі, але й жінки». Чутка про смерть преподобної Пелагії поширилася дуже швидко, монахи зі всіх навколишніх обителей, від Йордану і Єрихону, зібралися і з почестями поховали тіло святої”. 

У той самий день
Преподобної матері нашої Таїсії

У Єгипті жила одна жінка, яка не тільки сама провадила блудне й нечисте життя, але й звела на дорогу вічної згуби, на дорогу нечистоти і свою дочку Таїсію. Не може бути більшої злоби, ніж тоді, коли матір власну дитину, свою кровинку, веде на погибель й убиває в ній душу. Та Господь Бог змилосердився над грішною донькою, яку до гріха звела рідна мати, і дозволив їй очистити свою душу через покаяння. Монах Пафнутій, який випадково зустрів Таїсію, так вразив її своїми словами, що вона залилася слізьми правдивого жалю і стала просити його, щоб спасав її від вічної погибелі. Усе своє майно, яке накопичила впродовж злого життя, – а було того добра, як кажуть, сорок фунтів золота, – спалила, бо диявольське було те золото, гріхом і ганьбою надбане. А потім пішла за Пафнутієм до одного жіночого монастиря, де він оселив її в окремій келії і велів проживати там у постах і молитвах. І сказав він Таїсії таке: “Ти не гідна нечистими вустами призивати Імени Господнього, ані возносити очі і руки до неба, тому клади лишень земні поклони і промовляй такі слова: «Ти, що мене сотворив, помилуй мене!»”. 

Три роки минуло з того часу. Скільки сліз розкаяння вона пролила, скільки поклонів зробила, скільки спокус поборола – те лиш один Бог знає. Через три роки Пафнутій прийшов до преподобного Антонія Великого і став просити його про молитви за каяницю Таїсію. Святий Антоній велів усім монахам щиро молитися за неї. І серед молитви один з монахів, преподобний Павло Препростий (його пам’ять вшановуємо 7 березня), побачив, як три діви тримали на воздусі невимовної краси вінець. Він був упевнений, що той вінець призначений для преподобного Антонія, однак почув голос, який сказав: “Вінець цей призначений для каяниці Таїсії”. 

Святий Павло розповів про видіння святому Антонію, і так усі дізналися, що Господь прийняв покаяння Таїсії, очистив її душу, дозволив стати на дорогу чесноти і привів до великої святости. Бо смирення сягає небес, а плач каяника доходить до Божого престолу. 

Пафнутій прийшов до келії преподобної Таїсії і велів їй замешкати разом з іншими сестрами. П’ятнадцять днів вона прожила спільнотним монастирським життям, а потім занедужала і через три дні тихо та свято пішла по вічну нагороду до Того, який сотворив її, помилував та відмив від гріха й нагородив вічним життям. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

четвер, 20 жовтня 2016 р.

20.10.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Еф.5,33–6,9:  «Служіть охоче, як Господові, а не як людям»

Нам може здатися дивним, чому Господь вказує, щоб раби слухались панів. Мусимо розуміти, що Господь прийшов на землю, де такі стосунки тоді були звичним життям, ментальністю народу. І треба було трохи часу, щоб усі усвідомили, що рабство – це щось неприпустиме, ненормальне для людського життя. Але Бог, промовляючи в тих обставинах до рабів, щоб вони служили своїм володарям, як Господеві, одночасно каже, щоб і пани чинили їм те саме. Не лише слуги мають служити панам, як Господеві, але так само пани мають розуміти, що Бог дав їм тих чи тих людей, що сам Господь їх послав. І ставитись до них, як до самого Господа. 

Звичайно, рабовласницькі часи минули, для нас сьогодні цей уривок ніби й не актуальний. Але він вчить нас, що нема різниці, що ми робимо, яку посаду обіймаємо, усюди маємо поводитись так, як Божі слуги. Якщо ми підвладні, то маємо служити як Господеві нашим керівникам у християнському дусі. А керівники завжди мають пам’ятати, що мають служити як Господеві своїм підлеглим. 

* * *
Лк.4,16-22:  «Дух Господній на мені, бо Він мене помазав»

Ці слова Ісус Христос цитує зі Старого Завіту, вказуючи, що Він діє не сам від себе, а в Отці, перебуває в Божому Дусі та являє Божу волю на землі. Кожному з нас важливо пам’ятати, що ми також покликані перебувати з Господом. Через Хрещення і Миропомазання ми долучені до божественного життя, сповнені його Духа та дарів Святого Духа. 

Коли б ми усвідомлювали присутність Святого Духа в кожному з нас, наше життя було б цілковито інакшим.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

20.10.2016р. Б. / Святих мучеників Сергія і Вакха

Святих мучеників Сергія і Вакха

Тропар, глас 5: Окраса Христових страстотерпців, * і очі Христової Церкви, * просвітіть очі душ наших, Сергіє многостраждальний і Вакху преславний; * моліться до Господа, щоб уникнути нам темряви гріховної, * і явитися причасниками світла невечірнього, * молитвами вашими, святі.

Кондак, глас 2: Озброївши мужньо розум свій проти ворогів, * всю оману їхню зруйнували ви, * перемогу з висоти прийнявши, мученики всехвальні, однодумно взиваючи: * "Добре і гарно, з Богом перебувати".
Святі Сергій і Вакх були знамениті полководці і дворяни імператора Максиміяна. Обоє походили з Риму. Хоч імператор їх дуже любив, однак, коли довідався, що вони християни, не пожалів їх, а став змушувати до того, щоб вони зреклися святої віри. Коли ж вони голосно стали прославляти Христа Спасителя, тоді Максиміян наказав зняти з них усі знаки їх почестей, одягнути в жіночі одежі і з ланцюгами на шиї водити на сміх і сором по місті. Потім відіслав їх до Варвалисо над Євфратом, де був відомий мучитель Антіох, який обом мученикам завдячував високим становищем. 

Той наказав їх кинути до в’язниці, а на другий день, возсівши на судилищі, велів святого Вакха простягнути на землі і бити так жорстоко, що серед тої муки, коли тіло було цілком пошматовано, а кров з нього сплила, святий мученик передав свою душу в руки небесного Отця. Вночі він у великому сяйві явився Сергієві й утішив його тим, що і він удостоїться постраждати за Христа Спасителя. 

Наступного дня мучитель наказав одягнути на ноги святого Сергія чоботи, в яких були набиті цвяхи, і вести за собою до Тетрапиргії, а звідти до Росафи, міста в Сирії, що лежить над Євфратом. Там святого Сергія вбили мечем. 

Пам’ять святих мучеників перших століть була у великій пошані на Сході, в Єгипті і на Заході. В часи Костянтина Великого мощі святого Вакха були перенесені до Росафи і складені при мощах святого Сергія, а над їхнім гробом збудовано величаву святиню. З усіх сторін прочани горнулися до їх гробу, шукаючи допомоги й оздоровлення. Навіть погани з великою пошаною ставилися до святих Сергія і Вакха, а місто Росафу перейменовано було в Сергіополь. Коли перський цар Хозрой І у 544 р. взяв місто в облогу, жителі готові були віддати все, що мали, аби лиш зберегти мощі святих, і Хозрой змушений був відступити, бо на мурах міста побачив величезне військо, на чолі якого було два мужі, одягнені у світлі одежі, верхи на білих конях. 

Імператор Юстиніян Великий пожертвував для церкви в Сергіополі дорогоцінний хрест, а в Царгороді звів величавий храм на честь святих мучеників. До цього храму із Сергіополя було перенесено голови святих Сергія і Вакха. 

Вони постраждали близько 295 р., за іншими джерелами – у 305 р. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР 

середа, 19 жовтня 2016 р.

19.10.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Еф.5,25–33:  «Нехай же кожний з вас зокрема любить свою жінку так, як себе самого, а жінка нехай поважає чоловіка»

Це апостольське послання вказує на ті взаємини, які мають бути між чоловіком і жінкою, і вказує на основу цих стосунків. А це – обдаровування любов’ю одне одного. Особи, які виховані в різних родинах, з різними цінностями, з різними стереотипами, сходяться разом жити, і це велике чудо, що вони можуть бути разом. Саме тому, що Бог зводить їх разом, що обдаровує їх одне одним. Господь дарує чоловіка жінці, а жінці – чоловіка. Важливо пам’ятати, що саме Бог їм подарував одне одного, що це Божий проект їхнього спільного життя, а отже, сам Господь гарантія того, що вони можуть жити разом. 

Обдаровувати любов’ю одне одного, це не лише одна з чеснот. За словами Йоана Богослова – Бог є любов. Якщо подружжя любиться, то дає Богові змогу перебувати між ними і діяти, скріпляти сім’ю. Якщо немає любові, то немає Бога між ними, і сім’я неминуче буде засихати, з’являтимуться проблеми і труднощі як знак того, що Бог перестав діяти, що чоловік і жінка перестали обдаровувати одне одного любов’ю.

* * *
Лк.4,1-15:  «Не спокушуватимеш Господа, Бога твого»

Євангеліє розповідає про спокуси, які мав Ісус Христос. Бачимо, як до Нього вміло підходить диявол і, щоб спокусити, використовує цитати зі Святого Письма. Диявол – митець спокушувати людину, свій досвід він набував століттями, тому добре знає, які спокуси застосувати до кожного зокрема: монаха, монахині, священика, мирянина, єпископа… Завжди маємо чувати й бути уважними, бо деколи навіть благородні, на перший погляд, думки можуть бути спокусою, яку нам приготував диявол. Навіть за тим, що на перший погляд виглядає побожно, часом може стояти певна спокуса диявола. Саме тому Господь просить чувати й молитися, щоб не впасти в спокусу. 

Цей євангельський уривок показує, що Ісус Христос одразу відкидав усі спокуси диявола, застосовуючи слово Боже як духовний меч. Так і ми все більше маємо прагнути що б здобувати здатність розпізнавати спокуси диявола й категорично їх відкидати, як це робив Ісус Христос.

 Якщо ми насправді сильно забажаємо радикально йти за Господом, то Бог навчить нас цього, і будемо це робити, як наш Господь. Так само і Святий Дух буде сповнювати нас і провадити, як провадив Ісуса Христа.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

19.10.2016р. Б. / Святого апостола Томи

Святого апостола Томи

Тропар, глас 2: Учеником Христовим бувши, божественного собору апостольського співучасник,* невірством звістивши Христове воскресення* і Його пречисту страсть діткненням ствердивши, Томо всехвальний,* і нині нам проси миру і великої милости. 

Кондак, глас 4: Премудрости благодаттю сповнений* Христовий апостол і служитель істинний* у покаянні кликав до Тебе:* Ти єси Бог мій і Господь. 

Святий апостол Тома, на прізвисько Близнюк, був рибалкою з Галилеї. Його покликав Ісус і зарахував до дванадцятьох апостолів. Тома всюди йшов за своїм Учителем, слухав Його науки, бачив Його чуда. Велика була його любов до Ісуса. Коли Христос незадовго до своїх страстей ішов до Юдеї воскресити Лазаря, а учні стали відраджувати Спасителя, бо жиди хотіли Його каменувати, “тоді Тома, на прізвисько Близнюк, сказав до співучнів: «Ходімо й ми з Ним, щоб разом умерти»” (Йо. 11, 16). 

Коли на Тайній вечері, серед тої пречудесної, до глибини душі зворушливої науки, яку голосив Спаситель апостолам, Він сказав: “«Куди ж я йду – ви знаєте путь». «Господи, – каже до Нього Тома, – не знаємо, куди Ти йдеш. І як нам знати тую путь?» Ісус до нього: «Я – путь, істина і життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене»” (Йо. 14, 4-6). Святі Отці навчають, що цими словами Ісус хотів дати науку не лишень Томі, але й усім вірним, що Він є найбільшим і найпершим взірцем для нас, на який ми повинні завжди звертати наш погляд, щоб Його наслідувати. Він є найбільший Учитель, якого ми маємо слухати, якщо не хочемо заблукати; Він є найласкавіший податель благодаті, яка нас освячує в цьому житті, і податель того щастя, яке чекає нас у небі; а найголовніше, що Він єдиний посередник між нами та Богом, що Він заслужив для нас усі ласки і що на Нього маємо покласти все наше уповання, аби осягнути вічне блаженство. 

Як і інші апостоли, святий Тома, коли побачив, як воїни в Гетсиманському саду схопили Спасителя, утік. Він був до такої міри переляканий, що вже після Воскресення, коли Спаситель явився апостолам, і вони розповіли про це Томі, він не йняв їм віри: “Якщо не побачу на Його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік Його, – не повірю!” (Йо. 20, 25). Безперечно, що Тома через брак віри согрішив, адже він бачив стільки чуд Христа Спасителя і чув Його заповіт про Воскресення. Однак Тома був усього лиш людиною, і не нам його судити, бо ж і Христос його не осудив. “Христос вдруге являється апостолам, щоб не дати загинути в безвір’ї своєму учневі” (св. Августин). Спаситель стає посеред апостолів і каже: “«Мир вам!» А тоді промовляє до Томи: «Подай сюди твій палець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік мій. Та й не будь невіруючий, – а віруючий!» І відказав Тома, мовивши до Нього: «Господь мій і Бог мій!» І каже йому Ісус: «Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!»” (Йо. 20, 26-29).
А в тому вигуку: “Господь мій і Бог мій!” – виявилася вся віра і любов апостола Томи до свого Спасителя. “Тома, – каже святий Йоан Золотоустий, – який був охолов у вірі, тепер злякався свого гріха і вголос визнав Христа”. А за словами святого Григорія Великого, “невіра Томи допомогла нам більше, як віра всіх решти апостолів. Бо невірство Томи, від якого він: зцілився, торкнувшись ран Спасителя, укріпило нас у вірі, що Христос воскрес у тому самому тілі, яке страждало, і що ми так само у тому тілі, в якому живемо, станемо в день воскресення на суді”. Апостол Йоан розповідає, що Тома був разом з Петром і Йоаном та з іншими тоді, коли Христос після Воскресення явився їм при Тиверіядському морі. 

Після Зішестя Святого Духа “святий Тома, – як каже святий Йоан Золотоустий, – той Тома, який раніше був слабший у вірі, ніж інші апостоли, став, завдяки Божій благодаті, сильніший, ревніший і невтомніший від своїх друзів, так, що обійшов з проповіддю Божого слова мало не всю землю і не боявся голосити його навіть найдикішим народам”. Він проповідував у Палестині та Месопотамії. Про його проповіді партянам згадують найраніші церковні письменники; святий Йоан Золотоустий стверджує, що апостол Тома голосив святу віру в Етіопії, а про те, що він проповідував в Індії, пишуть святий Григорій Богослов, святий Григорій Великий та інші, про це ж свідчить і давнє передання, що побутує в тих краях. 

Ось що розповідає нам передання про побут апостола Томи в Індії: Правитель того краю послав до Єрусалиму одного купця, щоб знайшов там будівничого, котрий зміг би побудувати для нього величний палац. Апостол Тома, почувши про це, сказав, що він – будівничий, і поїхав до Індії. Правитель дав йому необхідні гроші, а святий апостол роздав їх бідним і став проповідувати Христову віру. Коли правитель довідався про це, наказав кинути Тому у в’язницю. Та невдовзі брат правителя, що тяжко хворів, мав видіння. Ангел показав йому прекрасну небесну палату, яку побудував для нього в небі святий Тома. Хворий розповів правителеві про своє видіння, а той велів покликати ув’язненого Тому. Апостол навчив правителя правд віри і розповів про те, що добрими ділами ми будуємо у небі найчудеснішу палату вічного щастя. Після цього правитель і його двір прийняв святе хрещення, а апостол Тома продовжив проповідувати Христову віру. 

Інше передання голосить, що апостол Тома спізнився на три дні на похорон Пресвятої Богородиці, та конче хотів раз ще побачити Її святе тіло. Коли гріб відкрили, то знайшли його порожнім; Спаситель возніс на небо свою Пренепорочну Матір. 

Святий Тома прийняв мученицьку смерть в Індії, де навертав до Христової віри у всіх кінцях цієї величезної країни. У східній частині Індії, в Маніпурі, він навернув до святої віри Тертіяну, жінку тамтешнього правителя, та її сестру Мигдонію, за це погани накинулися на святого і вбили п’ятьма списами. Коли 1500 р. португальці вперше прибули до Індії, то в Маніпурі знайшли християн, які з передання знали, що їх предки прийняли Христову віру від апостола Томи та його учнів, а саме місто Маніпур ще років сто назад називали “Місто святого Томи”. Мощі святого апостола Томи спочили в Індії, якусь їх частину було перенесено до Едеси і Риму. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

вівторок, 18 жовтня 2016 р.

18.10.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Еф.5,20–26:  «І дякуйте за все завжди Богові й Отцеві в ім’я Господа нашого Ісуса Христа»

Дякувати за все завжди Богові… Як би нам хотілося багато змінити у своєму житті, а тоді дякувати. Змінити інших людей, близьких і чужих, а тоді за них бути вдячними Господеві... Як ми уникаємо неприємних ситуацій, бунтуємо проти обставин нашого життя, а дуже прагнемо, очікуємо і сподіваємося на добре і вигідне життя. 

Але цей уривок говорить дуже чітко: За все дякуйте! Саме подібними словами закінчив своє земне життя Йоан Золотоустий, коли сказав: «Слава Богу за все!» Бог, який є любов’ю, усе посилає в наше життя для нас з любов’ю. Стараймось побачити за всім Бога в нашому житті. Не лише ті чи інші обставини, не лише людей, не лише події, а й Господа, який завжди присутній. Ця подяка в нас буде лише тоді, коли будемо розуміти, що за всім у нашому житті стоїть Бог і Його любов.

* * *
Лк.3,23–4,1:  «Дух повів Його в пустиню»

Часто, маючи те чи інше налаштування в житті, ми не усвідомлюємо, що воно виникає лише під впливом почутих чиїхось думок, ідей, або книжок, які прочитали. І так трапляється, що важливі рішення ми часом базуємо саме на цьому. 

Це Євангеліє вказує нам на фундамент нашого життя, а це – пізнавати й чинити Божу волю. Божа воля вже існує, бо Господь є вічний і незмінний. Нам же потрібні зусилля і час, щоб її для себе пізнавати й нею жити. Маємо пізнавати Господа, щоб Святий Дух провадив нас у ті місця, у ті середовища, які справді сприятливі для нас. 

Тут не йдеться про те, що ми собі надумали й вирішили. Адже не раз чогось прагнемо та досягаємо, але воно нас не тішить. Дуже важливо усвідомити, що початком і кінцем усього в нашому житті є пізнавати й чинити Божу волю. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

18.10.2016р. Б. / Святої мучениці Харитини; Преподобного отця нашого Аммона

Святої мучениці Харитини

Тропар, глас 4: Агниця твоя, Ісусе, Харитина,* кличе великим голосом,* Тебе, жениху мій, люблю і, Тебе шукаючи, страждаю,* і разом з Тобою розпинаюся, і погребуюся хрещенням Твоїм,* і терплю ради Тебе, щоб і царювати в Тобі,* і вмираю за Тебе, щоб і жити з Тобою,* та як жертву непорочну прийми мене, що з любов’ю пожертвувалася Тобі.* Її молитвами як милостивий спаси душі наші. 

Кондак, глас 2: Кріпким умом, Харитино, душу утверджуючи вірою, борителя ворога явно посоромила єси, перед Христом представши, всеблаженна, в багряницю крові твоєї одягнена, і завжди з Ангелами радуючись, моли за нас, страстотерпице. 

Свята Харитина в дитинстві стала круглою сиротою. Змилосердився над нею благочестивий чоловік Клавдій, що жив в Амисі, над Чорним морем, узяв її до себе, виховав, і полюбив її як рідний батько. А Харитина виросла прекрасна тілом і присвятила себе святому життю. Вона пожертвувала Христу Спасителеві своє дівицтво, цілими днями перебувала в молитві і в читанні Святого Письма. Багато людей приходило до неї на молитву, зокрема і погани, подивляючи її чесноти, приймали Христову віру. Таке чесне і святе життя Харитини було для всіх великим взірцем для наслідування. 

Коли ж за імператора Диоклетіяна почалося люте переслідування християн, тоді староста того краю Домитіян послав воїнів, щоб схопили святу діву і привели на суд. Злякався Клавдій, коли побачив вояків у своєму домі, він намагався захистити Харитину, але вояки взяли її силою. А свята втішала Клавдія тим, що вона йде по вінець вічної слави. Тоді Клавдій став просити її, щоб перед Божим престолом вона вимолила також і для нього цю ласку, щоб Бог прийняв його до вічного життя. 

Коли свята діва на суді явно і сміливо визнала, що є християнкою, тоді мучитель наказав її жорстоко побити. Потім святій поголили голову і стали посипати тліючим вугіллям, груди їй прокололи розпеченими залізними прутами, повибивати зуби, повиривали нігті з рук і ніг, розіп’яли на страшному колесі, а всі рани для більшого болю поливати оцтом. У тих муках свята дівиця віддала свою душу в руки свого Нареченого, Ісуса Христа, яка піднеслась до неба по вічну нагороду за своє святе, сповнене чеснот життя і за мученицьку смерть. Постраждала свята Харитина 304 р. Тіло її, зав’язавши у мішок, кинули в море, але через три дні хвиля винесла його на берег, а Клавдій чесно поховав мощі святої мучениці 

У той самий день
Преподобного отця нашого Аммона

Преподобний Аммон (Аммун – означає “діловодець”) народився в Єгипті. З молодих літ його душа бажала служити Богу, і коли приневолений своєю родиною він одружився з однією дівицею, тоді молодята вирішили провадити життя чисте, безвинне, і так у дівицтві вони прожили разом вісімнадцять літ. Потім його жінка заснувала у себе вдома жіночий монастир, а Аммон пішов у Нитрійську пустелю. 

У пості і молитві він прожив там двадцять два роки. За тринадцять днів ходу від Нитрій- ської гори жив у пустелі св. Антоній Великий. Святий Аммон, перш ніж почати життя самітника, просив у святого Антонія благословення, і потім зрідка ходив на спільну молитву до цього великого подвижника. Бог благословив подвиги преподобного Аммона і дав йому дар бачити речі приховані та оздоровляти хворих. Так одного разу батьки привели до нього свого сина, якого покусав скажений пес. 

“Навіщо ви привели його сюди? — спитав святий Аммон. — Віддайте бідній удовиці вола, якого ви вкрали у неї, і Бог помилує вас”. 

Засоромлені, батьки визнали свій блуд, покаялися й пообіцяли, що виправлять кривду, і за молитвами святого хлопець був оздоровлений. Іншого разу преподобний попросив двох мужів, які прийшли до нього по благословення, щоб на своїх верблюдах привезли йому з долини води для тих, що приходили до нього, прохаючи про молитви. Чоловіки пообіцяли, але, зійшовши з гори, один не хотів мучити верблюда і не дотримав обіцянки, а другий охоче повернувся на гору з водою. Святий подякував йому, і сказав, що другий чоловік тепер шкодує за своїм верблюдом. І справді так було, бо вовки роздерли верблюда того чоловіка, який не дотримав обіцянки. 

Невдовзі зі всіх сторін стали горнутися до преподобного Аммона пустельники, які жили кожен окремо в пустелі, і так постала обитель Аммона, в якій з часом набралося дуже багато монахів. Коли святому виповнилося шістдесят шість літ, він пішов відвідати святого Антонія, а той після спільної молитви сказав, що Господь невдовзі покличе Аммона до себе. Слуга Божий, який душею постійно тужив за небом, цю вістку прийняв дуже радо; він вернувся до своєї печери, поблагословив монахів та своїх учнів і мирно спочив у Господі. Сталося це близько 350 р. Святий Антоній бачив, як ангели підносили до неба душу святого Аммона. Його житіє описав, поряд з житієм святого Антонія, святий Атанасій Олександрійський. 

Про жінку преподобного Аммона знаємо те, що в її монастирі було сімдесят дівиць, для яких вона стала матір’ю й ігуменею. Двічі на рік вона відвідувала святого Аммона і перебувала з ним кілька годин на спільній молитві. Коли вона померла, скоріше чи пізніше від святого, – не знаємо. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

понеділок, 17 жовтня 2016 р.

17.10.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Еф.4,25–32:  «Гнівайтесь, та не грішіть!»

Ми часто сприймаємо гнів як щось тільки недобре, негативне, чого б християнин не мав би мати. Коли маємо гнів у собі, то завжди усвідомлюємо, що це є погано. Чому ж тут Господь каже гнівайтесь? Бо це природно, що серед багатьох різних емоцій у людини є також і гнів. Господь вказує, що можемо гніватись, бо цей гнів ми маємо в собі і маємо його вміло скеровувати. 

Коли хтось нам учинив прикрість і біль, несправедливість, ми як правило, гніваємось на цю людину. Хоча часто та людина не усвідомлює, що нам заподіяла страждання. А ми не усвідомлюємо, що у кожній ситуації диявол є саме тим, хто спокусив цю людину згрішити. Саме на диявола маємо палати злобою, гнівом, за те, що йому вдається спокушувати нас, як також інших людей і віддаляти їх від Господа. І це навіть не злоба на диявола, це чітке усвідомлення сутності зла і його джерела. 

* * *
Лк.3,19-22:  «Ти – мій Син любий, Тебе я вподобав»

У постійному прагненні чогось досягнути, чимось володіти, кимось стати ми докладаємо дуже й дуже багато зусиль і старань. Та водночас до кінця не усвідомлюємо, що нас до цього спонукає. Ми хочемо, щоб нас цінували, поважали, і тому інколи ціле життя здобуваємо те чи інше лише для того, щоб виглядати поважно в очах інших. 

Слова, які чуємо з уст Господніх: «Ти – мій Син любий», звернені до кожного з нас. Адже в особі Ісуса Христа кожен із нас є улюбленим сином. 

Отже, дуже важливо пам’ятати, що не треба шукати людського визнання чи оцінки, а розуміти, чиї ми сини і хто є наш Батько. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

17.10.2016р. Б. / Святого священномученика Єротея; Святого Франциска Ассизького

Святого священномученика Єротея

Тропар, глас 4: Благості навчився і у всьому трезвився, благим умом священноліпно одягнувшись, зачерпнув єси від посудини вибраної невимовне і, віру зберігши, рівний біг звершив єси, священномучениче Єротеє, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 4: Як стовп непорушний, Єротеє, нападів ворожих не злякався, але зруйнував твердину омани, як камінь дорогоцінний лежачи, отче. Тому Владика тебе, мужнього, вінчає живоначальною і Божественною правицею, Його ж за всіх нас умоли. 

Про життя цього святого знаємо дуже мало. Згідно з переданням, він був учнем святого апостола Павла. Народився в Атенах і трудився разом зі святим Діонисієм. Згодом став єпископом. Передання стверджує, що святий Єротей був на похороні Пресвятої Богородиці в Єрусалимі. Помер мученицькою смертю. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР 


У той же день:
Святого Франциска Ассизького

Франциск Ассизький − один з найвідоміших християнських святих. Часто його називають "найпривабливішим святим" і заслужено вважають найпопулярнішим серед некатоликів і навіть серед атеїстів.

Франциск народився в 1181 (або 1182 ) р. в місті Ассижі в Умбрії (Центральна Італія), в сім'ї купця і торговця тканинами П'єтро Бернардоне. Провівши юність безтурботно і весело, у віці 24 років він пережив навернення, і з тих пір повністю присвятив себе Богові. Він почав жити в крайній бідності, доглядав за прокаженими, власними руками відбудовував зруйновані каплиці, проповідував.

Незабаром у нього з'явилися сподвижники, а ще трохи часу по тому − в 1209 р. − Папа Інокентій III схвалив Статут нового братства. Так народився Францисканський Чин.

За два роки до смерті Франциск отримав від Господа дивовижний дар − стигми. Вкрай виснажений постійним постом і суворим способом життя, 3 жовтня 1226 року він віддав Богу свій дух. Менше двох років по тому Папа Григорій IX зарахував Франциска до лику святих.

В принципі, св. Франциск не винайшов нічого, що можна було б назвати відкриттям для християнства; тим не менше, роль Ассизького Бідняка в історії важко переоцінити. Його Чин практично поклав початок діяльного монашества. Його духовність наповнила змістом мистецтво раннього італійського Відродження, і насамперед Джотто. Його "Гімн Сонцю" став першим віршем на італійській мові, який дав поштовх розвитку поезії на національних мовах і надихнув великого Данте.

Але, можливо, головне, що зробило особистість Божого Бідняка настільки привабливою, − це та дивовижна атмосфера любові, добра і простоти, яку він зумів створити поряд з собою за життя, яку чудово передали його сучасники і яку відчуває, напевно, кожен, хто зустрічає на своєму шляху цього святого.

Пам'ять св. Франциска Католицька Церква відзначає 4 жовтня.

Джерела: catholicencyclopedia.in.ua

Воїни Христа Царя