ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 20 серпня 2016 р.

20.08.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.14,6–9:  «Коли ми живемо, для Господа живемо; і коли ми вмираємо, для Господа вмираємо»

Кожна мить нашого життя – це або час із Богом, або без Нього. І саме наші чесноти і стремління до них – дають нам життя з Богом, а гріх, це віддалення від Бога і духовна смерть. Коли дивимось на життя переслідуваних християн, бачимо, як вони всюди зростали в чеснотах, бо вони всюди могли жити з Господом. Обставини їх ніколи не обтяжували, але навпаки, будь-які обставини були нагодою що б зростати в святості і жити з Богом. 

Погляньмо на наше життя. Ми постійно чимось невдоволені, чекаємо ліпших часів. Але якщо ми прагнемо святого життя, то в будь-яких ситуаціях і життєвих обставинах ми можемо жити з Богом. Ніколи і ніщо не може стати на перешкоді нам, щоб ми могли плодоносити для Господа. Будьмо свідомі, що обставини нашого життя дані нам Господом і де Бог нас поставив, саме це місце, де ми здатні жити свято і праведно. 

* * *
Мт.15,32-39:  «Тим часом Ісус покликав своїх учнів і сказав їм: “Жаль мені цих людей.”»

Напевно, ми неодноразово пересвідчувалися, що, коли старалися говорити людям про Бога, хоча в нас і дуже рідко є до цього відвага, наше слово не доходило до співрозмовника, не промовляло, не падало в його серце, не проростало в ньому. Чому так часто є? 

Це Євангеліє є добрим прикладом: люди були настільки захоплені тим, що говорив Ісус Христос, що не спостерегли, як цілих три дні були голодними, тобто нічого не їли. Вони навіть не усвідомлювали, що були настільки перейняті Ісусом Христом, Божим словом, що не думали про земне, про харчування. Це добрий і важливий приклад для нас, бо коли говоримо про Бога не просто слова, а передаємо свій особистий досвід пізнання Бога, який ми здобули і яким ділимося, то можна сказати, що ділимося самим Богом. Саме тоді людей це зворушує і до них промовляє. Люди відразу відчувають, чи хтось це говорить з книжки, бо має добру пам’ять і ті чи інші речі може цитувати, чи десь прочитав це і переповідає, чи ж сам це відчув і пережив. 

Коли ми це пережили й пізнали самі, то маємо досвід Бога і можемо його передати іншим. Саме тоді слово притягує, захоплює людей. Коли ж ми цього досвіду Бога не маємо, то стаємо немовби плагіаторами, «брехунами». І якщо ми справді маємо досвід Бога, то, якби ми навіть не говорили риторично й красномовно, все одно цей досвід Бога будемо передавати людям. Саме це притягує будь-яку людину.

+ВЕНЕДТКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

20.08.2016р. Б. / Святого преподобномученика Дометія та Благовірної цариці Пульхерії

Святого преподобномученика Дометія

Тропар, глас 4: Звершуючи на горі подвиг посту,* духовні полки ворогів зброєю хреста погубив ти, Всеблаженний,* й у страждання мужньо зодягнувся ти.* Тому й вінчався ти від Бога,* преподобномученику Дометіє, завжди пам’ятний. 

Кондак, глас 6: Зненавидівши все тлінне,* і вигадки оманливі, преподобномученику Дометіє,* став ти великим наставником монахів,* не злякався гніву царя,* який не хотів вшановувати Христа, істинного Бога.* Тому й умер ти, співаючи пісню:* Бог зі мною і ніхто проти мене. 

Святий Дометій був родом з Персії. У часи імператора Костянтина Великого він прийняв хрещення від християнина на ім’я Увара і в Месопотамії, в місті Нисибії, вступив до монастиря. Невдовзі він довідався, що на східному березі ріки Євфрат, в місті Федіосополі, в обителі святих Сергія і Вакха живе ігумен Нурвел, великий подвижник і посник, який упродовж шістдесяти літ не їв вареної страви. Дометій пішов до нього і став наслідувати ігумена в його чеснотах. Тут його висвятили на диякона. Та коли преподобний Дометій довідався, що ігумен хоче просити єпископа, аби той висвятив його на священика, він покинув монастир і пішов за ріку Євфрат, в околиці Кирра, в Сирії, і там замешкав у печері. Бог прославив його численними чудами, сотні хворих поспішало до нього, щоб за його молитвами отримати зцілення тіла і душі.
Поблизу його печери, йдучи війною на персів, проходив Юліян Відступник. Побачивши великий здвиг народу, хотів дізнатися, що там діється. Коли ж йому сказали, що в печері живе старець Дометій, то мучитель наказав убити його й усіх, що прийшли до печери, а саму печеру закидати камінням. Так потерпів святий Дометій за Христову віру. Сталося це 363 р. У часи патріярха Мина у Царгороді був монастир святого преподобномученика Дометія. 

У той самий день
Благовірної цариці Пульхерії

Свята Пульхерія була дочкою імператора Аркадія і його дружини Євдоксії та сестрою молодшого від себе на чотири роки Теодосія Молодшого. Коли їх батько помер (408 р.), Пульхерія мала 12 років, а Теодосій 8. У 16 років вона стала управляти державою разом з молодим Теодосієм, який був безвольним чоловіком, умів дуже гарно писати і більше нічого. У 421 р. Пульхерія одружила його з дочкою одного філософа Євдокією, дуже красивою, вченою, але мстивою і злобною жінкою. Пульхерія була розумною царицею, й водночас ревною християнкою. Вона, як і її дві молодші сестри Аркадія і Марина, дала обіт дівицтва й у молитвах і добрих справах жила тихо й мирно, наче в монастирі. Якщо за правління Теодосія і діялося щось добре, то лише завдяки Пульхерії. Вона найбільше спричинилася до скликання Собору в Ефесі (431) супроти Несторія; за її велінням у 438 р. було перенесено мощі святого Йоана Золотоустого із Коман до Царгорода, до церкви святих Апостолів. 

Але серед царських придворних знайшлися і такі, що під’юджували слабовольного імператора проти неї. А вже найбільше сіяла незгоду його жінка Євдокія, дійшло до того, що Пульхерія у 447 р. покинула царські палати і провадила самотнє життя, цілковито віддане Богові. А імператор потрапив під вплив дворянина Хрисафія, який спричинився до того, що імператор став явним прихильником єретика Євтихія. За намовою Хрисафія Олександрійський патріярх Діоскор скликав до Ефесу лжесобор, на якому замучили святого Флавіяна, Царгородського патріярха. А коли смута в державі не припинялася і народ став нарікати, тоді свята Пульхерія відкрила братові очі, і на його прохання знову перейняла в свої руки управління державою. 

Євдокія подалася до Єрусалиму, а Хрисафій за свої злочини був покараний смертю. У 450 р. помер імператор Теодосій. Пульхерія не хотіла брати на себе відповідальність за управління державою і, за порадою достойних мужів, вийшла заміж за хороброго і дуже побожного полководця Маркіяна, який і обійняв царський престол. Святій Пульхерії тоді було вже 54 роки, вона вийшла заміж з однією умовою, що житиме в чистоті аж до смерти, не порушуючи своєї постанови. У 451 р. за її клопотанням був скликаний проти Євтихія Халкедонський собор.

Отці Собору, в нагороду за її ревну опіку Христової Церкви, назвали Пульхерію “захисницею віри, покровителькою миру, переможницею єресей, новою Оленою”. Святий Лев Великий у листах дякував їй, що вона так ревно заступалася за Церкву. За її правління до Царгорода було передано частину мощей святого Стефана Первомученика і на його честь збудовано храм. Крім того, вона звела три церкви на честь Пресвятої Богородиці: Влахернську, Одигійську і Халкопратійську. Сучасний їй літописець писав, що “не можна перелічити, з якою ревністю свята Пульхерія сповнювала діла милосердя, скільки збудувала церков і притулків для бідних та подорожніх, а також монастирів, для яких подбала і про забезпечення на майбутнє”. Вона віднайшла мощі святих Сорока мучеників Севастійських. А життя свята провадила досконале, сповнене молитви, посту й умертвлень тіла. І так, осягнувши надзвичайну досконалість, записавши своє майно убогим, свята Пульхерія померла 453 р., на 57 році життя. За імператора Лева Великого (457-473) її ім’я було записано до лику святих. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

пʼятниця, 19 серпня 2016 р.

19.08.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Переображення Господнє

Ісус Христос, якого бачили перед собою учні, притягував їх своєю надзвичайністю, але вони не бачили Його Божественного єства, а лише людське тіло. Тому часто навіть учні були зосереджені лише на людськості Ісуса Христа. Перед своїми стражданнями Господь являє своє Божество, щоб зміцнити їх, коли їм буде непросто, коли настане Хресна дорога, Він робить це задля самих же учнів. Ісус показує їм, що Він справді Бог. 

Коли дивимося самі на себе чи на інших, то також бачимо лише тіло, а важливіше побачити за своєю особою чи за особою когось іншого – образ Бога, на образ і подобу Якого ми є створені. І як Господь переобразився, так і ми маємо переображатися, перемінюватись і давати образові Божому, який є в нас, виявлятися щораз більше.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

19.08.2016р. Б. / Святе Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

⊕ Святе Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

Тропар, глас 7: Перебразився Ти на горі, Христе Боже,* показавши ученикам Твоїм славу Твою, скільки змогли,* Нехай засіяє і нам, грішним, світло Твоє повсякчасне,* молитвами Богородиці, Світлодавче, слава Тобі. 

Кондак, глас 7: На горі переобразився Ти* і, скільки змогли, ученики Твої славу Твою, Христе Боже, виділи,* щоб, коли побачать, як Тебе розпинають,* страждання зрозуміли добровільне,* а світові проповідять,* що Ти єси воістину Отче сяяння. 

Сьогодні на Божественній літургії священик читає Євангеліє від Матея: “По шістьох днях узяв Ісус Петра, Якова та Йоана, його брата, повів їх окремо на високу гору і переобразився перед ними: обличчя Його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло. І ось з’явилися їм Мойсей та Ілля і з Ним розмовляли. Озвавсь Петро й каже до Ісуса: «Господи, добре нам тут бути! Як хочеш, розташую тут три намети: один для Тебе, один для Мойсея і один для Іллі». Він говорив іще, аж ось ясна хмара огорнула їх і з хмари стало чути голос: «Це – мій улюблений Син, що я Його вподобав: Його слухайте». Почувши це, учні впали обличчям до землі й злякались вельми. Ісус же підійшов, доторкнувся до них і каже: «Устаньте, не страхайтеся!» Підвівши свої очі, вони не бачили нікого крім самого Ісуса” (Мт. 17, 1-8). 

Так розповідає Святе Письмо про цей великий празник. Христос преобразився у присутності трьох своїх учнів. Спаситель узяв зі собою Петра, бо віра його була глибока і він мав стати видимим головою Церкви, заснованій на Христовій вірі, і намісником Христа на землі. Взяв Йоана, бо той завдяки надзвичайній чистоті своєї душі і тіла та невимовній любові до Христа Спасителя став Його улюбленим учнем, а крім того, він мав у своєму Євангелії у найпіднесеніший спосіб описати Божество Христа Спасителя. І взяв Якова, бо той перший з апостолів мав постраждати за Христа. Спаситель знав, якою слабкою є людина, тому хотів скріпити серця цих трьох учнів, бо наближався час Його страстей. Вони мали побачити Його розіп’ятого на хресті, немічного і, на перший погляд, безсилого. Він хотів, “щоб вони бачили, що Він той самий Спаситель Ізраїля, якого провістили пророки” (св. Єфрем). Тому Христова Церква співає в кондаку нинішнього празника: “Преобразився Ти на горі, Христе Боже, показавши ученикам Твоїм славу, скільки змогли. Нехай засіяє і нам, грішним, світло Твоє повсякчасне, молитвами Богородиці, Світлодавче, слава Тобі”. Нині, на горі Таворі, неначе бачимо Христа Спасителя таким, яким Він постане перед нами в небі. І тому наше серце повинно вже нині запалати спрагою того неба. “Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що Його люблять” (1 Кор. 2, 9). Того неба, якого “блаженство можна заслужити, але ніхто не зможе описати” (св. Августин), де праведні “насичуються ситтю дому Твого, потоком солодощів Твоїх їх напуваєш” (Пс. 36(35), 9), там, де “багато жител” (Йо. 14, 2). Той світ прекрасний, а “наше теперішнє життя порівняно з майбутнім є радше смерть, ніж життя” (св. Григорій Великий). Щойно там Спаситель “витре кожну сльозу з очей їхніх; і смерти не буде більше, ні скорботи, ні плачу, ні болю не буде більше, бо все попереднє минуло” (Од. 21, 4). “Тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж – обличчям в обличчя” (1 Кор. 13, 12) і будемо споглядати Його впродовж усієї вічности. Нехай же спрага того невимовного щастя запалить наші серця, а думка наша нехай зосередиться на тому, що небо треба заслужити, що треба бути Його добрим рабом, благим і вірним, треба зберігати чистоту серця, бо “не ввійде до нього ніщо нечисте і хто чинить мерзоту і лжу” (Од. 21, 27). 

Празник Преображення Господа нашого Ісуса Христа Церква з давніх-давен святкувала урочисто. У четвертому столітті свята Олена, мати святого Костянтина Великого, побудувала на горі Таворі величаву церкву. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

четвер, 18 серпня 2016 р.

18.08.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.14,6–19:  «Тим то й ви – коли вже так їх прагнете, отих духовних дарів, – старайтесь їх мати подостатком на збудування Церкви»

Кожна чеснота, яку ми здобуваємо, кожна добра риса, кожен наш добрий вчинок – це не лише наша приватна справа, а й справа усієї Церкви. Так само й кожен наш гріх не є лише нашою приватною справою, яку ми можемо «залагодити» в сповіді. 

Маємо завжди дбати про стан своєї душі й пильнувати її, розуміти, що наше життя – це є життя всієї Церкви. Так само, якщо члени всієї Церкви сповнюються святістю, праведністю, і це відчуває тоді уся Церква.
 
* * *
Мт.20,17-28: «Син Чоловічий прийшов не для того, щоб Йому служили, а щоб послужити»

Ми дуже часто скаржимося на обставини нашого життя – все нам не так: не так хтось глянув на нас, не так відгукнувся, не так поставився, не так відреагував, не так нас оцінили, не врахували нашої думки й багато іншого. 

Ми дуже часто хочемо, щоб усе служило «для мене». Ісус висловлює цілковито іншу думку: «Я прийшов, щоб послужити». Бог, Творець усього видимого й невидимого, який є альфа та омега, початок і кінець усього, приходить на землю, щоб послужити людині. 

Мені пригадуються слова одного міністра (не українського), який сказав: «Коли я був звичайною людиною, я міг послужити одиницям. Тепер я міністр, і хоча знаю, що завжди ним не буду, але тепер я можу послужити тисячам або й мільйонам». Дуже важливо усвідомлювати, що те місце, яке мені дав Господь, – є місцем служіння для інших, місцем, де я можу щось зробити для когось, де мене поставив Господь, де Бог на мене розраховує і покладається на мене. Бог очікує від мене служіння так, як і сам прийшов послужити. 

Ми часто маємо претензії до інших – «чому інші нам не служать», хоча прямо цього й не говоримо. Натомість треба спробувати й ризикнути, просто відважитися наслідувати Ісуса Христа у служінні іншим особам, які оточують нас. І насамперед – найближчим, тобто родині: чоловік – жінці, жінка – чоловікові, жінка і чоловік – дітям, батькам, близьким, друзям та, врешті, кожній людині, яку поставив на нашій дорозі Господь. Треба пробувати побачити, чого Бог хоче від мене, в якій спосіб я тій людині можу послужити. Часто вистачає просто вислухати, приділити час. Не треба багато. Бог очікує від мене, щоб саме цій людині, у цій конкретній ситуації я послужив. І я маю для цього всі можливості та змогу.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

18.08.2016р. Б. / Передпразденство Преображення Господа нашого Ісуса Христа та Святого мученика Євсигнія

Передпразденство Преображення Господа нашого Ісуса Христа

Тропар Передсвяття, глас 4: Ідімо назустріч Христовому перебраженню,* світло торжествуючи, вірні, це передпразденство,* і кличмо: Надійшов день Божої радости,* восходить на гору Таворську Владика,* щоб засяяти красою Свого божества. 

Кондак Передсвяття, глас 4: Днесь божественним переображенням уся людська істота божественно сіяє,* радісно кличе:* Переображується Христос,* спасаючи усе.

Христова Церква приготовляє нас до завтрашнього торжества. Ми повинні гідно зустріти празник Преображення Господа нашого Ісуса Христа. Пригляньмося до своєї душі і поспитаймо себе, чи гідні ми ввійти у дім Божий і воздати славу нашому Господу? Бо якщо ми сповнені гріха, то спішімо до церкви, щоб вимолити собі дар покаяння і приступити до сповіді. Пам’ятаймо, що лиш той може оглядати Христа прославленого, хто має чисте серце і хто з грішного чоловіка преобразився у праведного. 

У той самий день
Святого мученика Євсигнія

Тропар, глас 4: Мученик Твій, Господи, Євсигній,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 4: Мученика Євсигнія возхвалімо,* бо він вчинив марною оману силою Христовою,* і віру прояснив,* перетерпівши муки за істину,* і викрив бездумність мучителів,* прийнявши вінець перемоги з Божої десниці. 

Упродовж 60 років святий Євсигній був воїном. Він служив у війську за імператора Диоклетіяна і Максиміяна, і за Костянтина Великого, бачив хрест, що об’явився усім воякам. Бачив, як Христова віра перемагала ворога і супостата та сонцем ясним засяяла для всього світу. Покинувши службу, Євсигній оселився в Антіохії. Та сів на трон Юліян Відступник, окаянний мучитель Христової Церкви, і почав переслідувати християн. Коли він прибув до Антіохії, то перший, кого погани поставили перед його судом, був святий Євсигній. Святий не злякався імператора, бо ж знав їх багатьох і за всіх проливав свою кров. Він прилюдно ганьбив Юліяна за його відступництво, згадав про святого імператора Костянтина, навіть у слід якого окаянний Юліян не гідний був вступити. За це імператор наказав стяти його мечем, і старий стодесятилітній воїн Христа Спасителя віддав Богу свою душу й отримав найбільшу нагороду – вінець мученика. Сталося це 362 р. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

середа, 17 серпня 2016 р.

17.08.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.13,4–14,5:  «Змагайте до любови»

Ми звертаємо увагу на багато аспектів наших стосунків: на справедливість, чесність, відвертість... Усі ми такі різні, саме тому кожен по-своєму розуміє справедливість, чесність. Однак найбільше і найважливіше в наших стосунках – це любов. Бо любов покриває недоліки одні одних. Любов приймає чиюсь інакшість, помилки другої особи, любов дає нам порозуміння і зв’язок у нашій різноманітності та гармонію цілісності. 

То ж в наших стосунках дбаймо і ставмо понад усе любов один до одного. Як би не було складно, стараймося любити ближніх. А з любові з’являтиметься справедливість, чесність, відвертість!

* * *
Мт.20,1-16:  «Ідіть і ви в мій виноградник»

Євангеліє розповідає про робітників, яких господар наймає на працю. Він наймає їх у різний час, а платить однаково. 

У своєму житті ми також часто бачимо, здавалося б, певну несправедливість. Хтось живе безбожно – і йому добре «ведеться», а хтось побожно – і терпить скорботи, прикрощі. Кажемо, що комусь у житті більше щастить, комусь – менше. Ми постійно оцінюємо: так краще, так гірше. Також можемо назвати безліч об’єктивних обставин, які вплинули на те, що відбувається саме так чи інакше. Дуже важливо побачити, що наші обов’язки, наші справи, усі обставини чи люди навколо нас – не випадковість, а саме Бог усе це дав. За всім цим стоїть Господь. Може, хтось і має більші обов’язки, але має більшу благодать, більшу ласку до цього; хтось має менші обов’язки, однак Бог дає кожному міру своєї благодаті. Може, хтось і більше щось виконає на землі, якщо дивитися по-людськи, – очевидно, має для того більші можливості. 

Тому дуже важливо для нас відчути цінність свого, особистого життя, даного Богом. Усвідомити цінність того, що ми виконуємо, важливість наших справ, обов’язків. Напевно, дуже мало хто з нас відчуває цю цінність. Адже ми рідко усвідомлюємо, що те чи інше, що ми робимо, має свою велику вагу перед Богом. Отже, треба пам’ятати, що мої обов’язки й обставини мого життя – це місце мого служіння Богові.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

17.08.2016р. Б. / Пам’ять сімох святих отроків, що в Ефесі та Святої преподобномучениці Євдокії

Пам’ять сімох святих отроків, що в Ефесі

Тропар, глас 4: О велике чудо віри,* в печері, як у світлиці царській, святі сім отроків перебували,* і умерли без зотління;* і через довгий час устали, немов зі сну,* запевняючи воскресіння всіх людей.* Їх молитвами, Христе Боже, помилуй нас. 

Кондак, глас 4: Відкинувши тлінне цього світу,* і прийнявши нетлінні дари,* умерли, перебуваючи нетлінними.* Тому й воскресли через багато літ,* поховавши все невірство лютих.* Вас у піснях нині вихваляючи, вірні, Христа прославмо. 

Відбувалося це в часи одного з найбільших мучителів християн, імператора-кровопивці Деція (249-251). Потоками лилася християнська кров, у страшних муках гинули тисячі вірних, не згасали вогні, на яких їх спалювали живцем, і не зменшувалося число тих, хто сміливо і радісно йшов на смерть заради свого Бога і Спасителя. 

Лютий Децій прибув до міста Ефесу. Серед багатьох інших привели до нього на суд сімох юнаків із найзнаменитіших родин міста – Максиміліяна, Діонисія, Ямвлиха, Мартина, Антонина, Йоана і Маркела. Вони сміливо визнали, що є християнами і що готові прийняти найтяжчі муки та смерть задля Імени Христа Спасителя. Децій, дарма що лютий звір, дав їм час подумати до свого повернення, він на кілька днів вирушав у дорогу і велів їх поки що відпустити на свободу. Усі семеро юнаків сховалися в печері на горі. Тут вони гаряче молилися до Господа Бога і готувалися до мученицької смерти. Через кілька днів послали Ямвлиха купити хліба. Той, прийшовши з міста, сказав їм, що Децій уже повернувся і наказав привести їх усіх. Вони стали ще ревніше молитися до Бога, а після молитви знеможені заснули. 

Децій довідався, що юнаки переховуються в печері, і наказав вхід до печери закидати каміннями, щоб святих мучеників заморити голодом. Двоє слуг імператора, на ім’я Теодор і Руфин, що були християнами, за тодішнім звичаєм потай записали на табличці з олова житія, імена і день смерти святих мучеників, і кинули ту табличку всередину печери, перш ніж її замурували.
Минуло близько двісті років. Хрест Христовий переміг поганство, свята віра вийшла з катакомб; на місцях, де стояли поганські божниці, тепер возносилися прекрасні святині. На престолі Царгорода сидів імператор Теодосій II. 

Однак Христова Церква завжди змушена була вести боротьбу. Замість поганства постали єресі; так, з аріянської єресі виникла інша, що відкидала правду про воскресення мертвих. У 425 р. єпископом в Ефесі був Мемнон. Гора, в якій було замуровано отроків, належала тоді одному міщанину на ім’я Адолій. Він хотів коло гори поставити муровану кошару для овець, і велів рубати камінь з гори. А робітники під час праці відвалили вхід до печери, в якій спало семеро святих братів. Брати прокинулися і стали до молитви, переконані, що спали одну ніч. А помолившись, стали радитися, що їм робити, і вирішили скріпити себе молитвою, а потім добровільно стати перед Децієм і прийняти вінок мучеників. Та спочатку послали Ямвлиха купити хліба і звідати, що діється в місті. 

Іде він й очам не вірить. При дорозі стоять хрести; люди, що ідуть назустріч, якось дивно вдягнені, й усі голосно вітають його словами: “Слава Ісусу Христу!” І місто не те, що було: інші доми, інші вулиці, видно церкви. Що сталося? Чи Бог чудесним способом переніс їх за ніч в іншу землю, де вільно визнавати Христову віру? Узяв буханець хліба, заплатив срібним грошем, а торговці оглядають гріш і дивуються, бо ж гріш той старий, ще з давніх-давен. Збіглися люди, оглядають юнака, дивно одягненого й нікому невідомого; дивується й він, бо ж ще вчора знав майже кожну дитину, а нині не видно ні брата, ні батька, ні кого знайомого – скрізь чужі люди. Повели юнака до старости міста, дали знати і єпископові. Питає староста юнака, хто він і звідки має старі гроші? А той відповідає, що він з Ефесу, а гроші має від свого батька, і називає його ім’я. Та про такого чоловіка тут ніхто не чув. Одні почали думати, що він не при тямі, інші бачили тут щось підозріле, і вже хотіли взяти святого юнака на муки, щоб дізнатися правду. Тоді Ямвлих запитав: “Скажіть мені, чи живе ще імператор Декій?” І розповів їм свою і тих, що були з ним у печері, історію. Єпископ перший зрозумів, що Бог чудесним способом показує і стверджує тайну воскресіння мертвих; усі поспішили до печери, і там застали шістьох юнаків, що славили Господа, а ще знайшли табличку, яку написали Теодор і Руфин. 

Послали зразу листа до імператора, а той хутко прибув подивляти силу Божу і поклонився святим мученикам, яких Бог через стільки років пробудив до життя. А вони, ті юнаки, не припиняли молитися і через кілька днів – здається, що через сім, – 22 жовтня (тому Христова Церква вшановує їх пам’ять також і в цей день) заснули вічним сном. Імператор наказав зробити сім срібних домовин і в них покласти тіла святих. Він хотів забрати їх до Царгорода, та уві сні вони явилися йому і попросили лишити їх у печері. Так і зробили. 

Святих сімох отроків почитали як на Сході, так і на Заході: багато церковних письменників згадують про це докладно. Західні письменники згадують, що бачили нетлінні мощі святих сімох юнаків, одягнених у тонкі шовкові і полотняні одежі. У підніжжя гори Пріон, поблизу Ефесу, і сьогодні показують печеру сімоx сплячих святих. 

У той самий день
Святої преподобномучениці Євдокії

Свята Євдокія, що була родом з Риму, потрапила в полон до персів в часи перського царя Саворія. Її відправили до Персії, де вона навернула дуже багато поганських жінок. За це, після суду, її віддали на муки. Святу мученицю жорстоко бичували воловими жилами і кинули до в’язниці, де вона страждала два місяці. Потім, після ще одного жорстокого бичування, її зв’язали поміж двох дерев’яних брусів так міцно, що почавили всі кості. Під кінець її стяли мечем. Разом з нею загинуло дев’ять тисяч мучеників. Сталося це близько 362 р. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

вівторок, 16 серпня 2016 р.

16.08.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.12,12–26:  «Усі члени тіла, хоч є їх і багато, становлять одне тіло, так і Христос»

Апостол Павло наводить приклад тіла, у якому кожний член має своє служіння. І не можемо сказати, що є в тілі важливіше, який орган найпотрібніший. Усе важливе й усе потрібне. А головне – що взаємопов’язане. Ця аналогія нам дає зрозуміти, що маємо сприймати Церкву, народ Божий, як членів одного містичного Тіла, які пов’язані між собою і служать одне одному.

Що більше ми намагатимемося служити іншим, то більше інші будуть звертатися із тим самим до нас – служити нам. Ісус недаремно каже, що треба любити ближнього, як самого себе. Якщо ми любимо Бога, ми любимо і тих, кого він дав нам, і цінуємо, що маємо як їм послужити!

* * *
Мт.18,18-22; 19,1-2;13-15:  «Коли двоє з вас згодиться на землі просити що б там не було, воно буде дано їм моїм Отцем Небесним»

Христос не ставить ніяких умов, які треба виконати, щоб Він відповів на наші прохання та молитви. Він каже, що коли двоє з нас згодяться на землі просити що завгодно, то наш Небесний Отець це дасть. 

Дуже часто ми самі не віримо в те, що просимо в нашого Господа. Тому коли стаємо на молитву і про щось просимо, то маємо запитати найперше себе, чи ми віримо, що Бог може це зробити, що це Йому під силу. 

Чи ми віримо в те, що просимо, чи довіряємо Богові, що Він може це нам дати? Чи ми певні, що це можливо для Бога? Питання нашої довіри є фундаментом у наших стосунках з Господом. Довіряймо Господеві, Він ніколи нас не зрадить!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

16.08.2016р. Б. / Преподобних отців наших Ісаакія, Далмата і Фавста

Преподобних отців наших Ісаакія, Далмата і Фавста

Тропар, глас 4: Боже отців наших,* що чиниш завжди з нами по Твоїй лагідності,* не віддали милости Твоєї від нас,* але молитвами їх у мирі направ життя наше. 

Кондак, глас 2: Тих, що постом засяяли як світила* і вірою єресі зруйнували,* прославмо в піснях Ісаакія, Далмата й Фавста, як Христових угодників,* Якого молять вони за всіх нас. 

Житіє преподобного Ісаакія, ісповідника і посника, ми подали 30 травня, бо в цей день Христова Церква почитає його окремою службою. Святий Далмат за імператора Теодосія Великого був воїном. Він покинув службу і пішов (близько 381 р.) у монастир преподобного Ісаакія. Далматові доручили роздавати милостиню всім бідним, що приходили до монастиря, а що вони завжди зустрічалися тут зі святим Далматом, то й назвали монастир обителлю Далмата. Разом з ним прийняв постриг і його син Фавст. Вони обидва були ясними світилами монашого життя; преподобний Далмат у строгих постах осягнув нечувану досконалість, він упродовж 40 днів обходився без їжі. Помираючи, святий Ісаакій у 383 р. призначив Далмата своїм наступником на ігуменстві, а патріярх Аттик висвятив його на священика. 

Та настали для Христової Церкви тяжкі часи; лукавий Несторій, ставши патріярхом, почав поширювати свою єресь і хулити Пресвяту Богородицю. Вже тоді, коли він вступав на престол, преподобний Далмат побачив у ньому вовка в овечій шкірі і перестерігав монахів. А коли в Ефесі було скликано Третій Вселенський собор (431), на якому Отці Собору засудили й викляли Несторія, то його впливові прихильники не допустили до імператора Теодосія Молодшого послів Собору і збунтували народ проти соборових рішень. Тоді один з учасників Собору, перебравшись на діда, пробрався до преподобного Далмата і приніс йому листа з описом усього, що сталося. Святий Далмат уже близько п’ятдесят літ не виходив за поріг свого монастиря. 

Але тепер він зібрав усе духовенство, всіх монахів, до них долучилося велике число народу, і так хресним ходом, зі співами псалмів, пішли вони до царської палати. Преподобний передав імператорові рішення Собору і повідомив його про те, що в Царгороді, під боком царя, прихильники Несторія зважилися виступити проти Собору, а імператор пообіцяв, що покарає злобу. З царської палати хресний хід зі співами вирушив до церкви святого Мокія. Тут преподобний Далмат публічно оголосив, що Собор кинув клятву на Несторія. Отці Собору за це настановили його архимандритом, тобто наставником усіх царгородських монастирів. 

Закінчив своє благочестиве життя преподобний Далмат близько 440 р. Його син Фавст провадив таке ж досконале життя, що після смерти також удостоївся того, що Церква зачислила його до лику святих. З мощей преподобного Далмата, похованих у монастирській церкві, витікало благовонне і помічне у хворобах миро. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

понеділок, 15 серпня 2016 р.

15.08.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.11, 31–12,6:  «Різниця теж і між ділами, але Господь той самий»

Коли подивитися на наше життя, то кожен із нас не є до кінця задоволений тим, що робить, не задоволений сам собою, своїми ближніми. Найчастіше ми незадоволені, бо порівнюємо себе і свої здобутки з іншими. Але погляньмо на це все через призму Божої любові. Бог любить нас усіх однаково. Але у своїй величезній любові обдарував кожного з нас різними дарами і спроможностями. 

Тому важливо бачити свої спроможності, дані Богом, а також те, що Бог хоче від мене, як я можу послужити Йому і своїм ближнім цими дарами. Розпізнаваймо дари, які ми отримали від Бога, і тими дарами служімо тим, кого Господь посилає нам у нашому житті. 

* * *
Мт.18,1-11:  «Коли твоя рука або нога стає тобі причиною падіння, відітни її і кинь геть від себе»

Бачимо, як різко, навіть категорично Ісус Христос вимагає, щоб відтяти ту частину тіла, яка нас спокушає. Але чи йдеться про буквальне розуміння? Звичайно, ми всі погодимося, що ні. Але чому ж Господь говорить так категорично? Аби навчити нас, що ми часто маємо бути категоричними у своєму житті. Саме коли приходять якісь грішні думки, бажання, найменші спокуси, пропозиції диявола – маємо зразу їх відкидати. Адже будь-який наш гріх, будь-яке наше падіння завжди починалося від малого – коли ми ставали на шлях компромісів. 

Якщо ми погодилися на думку, яка суперечить Євангелію і Божим заповідям, прийняли якесь грішне бажання у своєму серці, то за першої ж нагоди ми його реалізуємо. Кожен гріх починається від маленької згоди на якесь бажання чи думку всередині нас. 

Маємо категорично різко відкидати ще на початку все те, що може призвести нас до гріха. Саме цього вчить нас Господь. «Відтинаймо» без сумніву навіть найменші злі задуми чи помисли, які турбують нас, щоб не віддалитися від Бога!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

неділя, 14 серпня 2016 р.

14.08.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.1,10–18:  «Бо слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа»

Щоб зрозуміти ці слова, мусимо кілька слів сказати про те, чим для тогочасних людей було розп’яття на хресті. Бути покараним на хресті – найбільша ганьба для тогочасної людини, а ще більше – для єврея. Тому проповідь про хрест теж була ганьбою для тогочасних людей, бо це було місце ганебної смерті. 

А чим для нас є хрест? Це місце, де нам подарована вічність. Усі ми прагнемо щастя, довгих років життя, але на хресті людина отримала вічність, безсмертне життя. Тому він для нас такий важливий і цінний. На хресті Господь виявив свою найбільшу любов до людини й обдарував її вічним життям. 

* * *
Мт.14,14-21:  «Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти»

Люди були так захоплені проповіддю Спасителя, що зовсім не думали про земні потреби, – незчулися, як опинилися в пустельному місці, де не було поживи. Тоді апостоли, учні Ісуса Христа, просять Його якось зарадити цій ситуації, щоб можна було нагодувати людей. Апостоли навіть не допускають думки, що Христос може дати людям їжу. А ще більше не сподіваються, що вони самі можуть щось дати цим людям. Саме в цій ситуації Ісус Христос каже ці знамениті слова: «Дайте ви їм їсти». Тобто: спробуйте зробити щось, що можете у цій ситуації. 

З одного боку, ми бачимо чудо – Ісус Христос помножує хліби. А з іншого – перед нами постає ситуація ділення, бо люди мали п’ять хлібів і дві риби й почали ділитися, давати одні одним. Як це важливо в нашому житті – вміти поділитися, дати щось комусь іншому. 

Господь не тільки робить чудо помноження хлібів, а й вчить ділитися, давати те, що в наших силах і змозі, – а Бог доповнить. Тож робімо все, що можемо, а Бог завжди це помножить!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР