ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 13 серпня 2016 р.

13.08.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.13,1–10:  «Не майте жодних боргів ні у кого, крім боргу взаємної любові»

Усі ми створені на образ і подобу Божу, тому усі маємо подібні прагнення: бути любленими іншими та уникати зла. Може, ми маскуємо це наше прагнення, може, не маємо відваги це висловити, але нам важливо, коли хтось із дорогих і важливих для нас людей нам приділить увагу, свій час. І за тим криється наше прагнення любові. Ми хочемо чутись похваленими, цінними, за цим знову ж криється бажання бути любленими.

Тож стараймось любити кожну людину, яку зустрічаємо на нашій життєвій дорозі. Бо коли ми когось любимо, то не лише виявляємо якусь чесноту. Бог є Любов і даруючи любов ми даруємо Бога кожній людині. Бо насправді ж за прагнення любові є прагненням кожної людини за Богом. 

* * *
Мт.12,30-37:  «Виплекайте дерево добре, то й плід його добрий»

Знаємо, що коли ми доглядаємо рослини на городі, підживлюємо їх, то вони приносять добрі плоди. Якби ми щось посіяли навесні й цілковито його не доглядали, то бур’ян заглушив би ці рослини й не дав би їм змоги принести плід. 

Подібно з життям кожного з нас. Дуже важливо пильнувати свою душу, дбати про свій духовний стан. Коли будемо пильнувати себе, то неминуче будемо приносити плоди в нашому житті. 

Завжди пам’ятаймо, що не стільки треба змінювати обставини навколо себе, змінювати когось чи щось, як найважливіше змінювати себе. І коли будемо змінювати себе, тоді неминуче, я б сказав, навіть не докладаючи особливих зусиль, будемо приносити добрі та приємні плоди Господеві!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

13.08.2016р. Б. / Передсвяття походу з чесним і животворящим Хрестом Господнім. Святого і праведного Євдокима

Передсвяття походу з чесним і животворящим Хрестом Господнім

Тропар передсвяття, глас 1: Спаси, Господи, людей Твоїх і благослови насліддя Твоє, перемогу вірним твоїм на супротивників даруй, і хрестом Твоїм охорони люд Твій. 

Кондaк передсвяття, глaс 4: Світлим понад сонце нeбо являється, світлом хрeста просвітлює все блиском стоїм, тому Ти, чоловіколюбче Спaсе всіх, задля нього просвіти ум нaш і чуття, бо ми маємо його як зброю миру і непоборну перемогу.

Святого і праведного Євдокима

Тропар, глас 4: Той, хто від землі призвав тебе до осель Небесних, зберігає і по смерті неушкодженим тіло твоє, святий Євдокиме: ти бо в ціломудрії і чистому житті, блаженний, жив єси, не осквернивши плоті. Тому з дерзновенням моли Христа Бога, щоб спастися нам. 

Кондак, глас 2: Вишніх бажаючи, до вишніх долучаючись, і колісницю вогненну, Божественними сходженнями чеснот, вдосконалив єси душу, преблаженний Євдокиме, на землі поживши, як безплотний, Зиждителю всіх благовгодив єси. 

Святий Євдоким, син Василія і Євдокії, родом був із Кападокії. Він служив у війську імператора Теофіла (829-842). Імператор зауважив його добросовісну службу і призначив старостою Харазійської области в Кападокії. Він не зробив нічого понад те, що зобов’язаний робити кожен з нас, – він був праведним християнином. Дотримувався Божих заповідей, а зберігав їх так, що його совість була чиста, мов сльоза з дитячого ока. Йдучи за євангельськими радами і роздаючи бідним усе, що мав, сам був убогий. Чистоту тіла оберігав над усе. Говорив мало, остерігаючись блудів язика. Читав Святе Письмо і чинив так, як воно навчає. Провадячи таке життя, у 33-літньому віці він тяжко захворів. Знав, що вмирає, та не боявся смерти, бо духом уже давно помер він для світу і жив для неба. Просив лиш поховати його бідно, в тій одежі, в якій помре. Його волю було виконано. 

Коли св. Євдоким помер, його поховали тихо, як звичайного чоловіка. Та Бог прославив гріб святого численними чудами, що всі стали дивуватися. Прийшов до гробу біснуватий і злий дух залишив його. Прийшла мати з дитиною, в якої були всохлі рученята, і дитина враз піднесла ті рученята, вже здорові, догори і вперше осінила себе знаком хреста. Люди звели над гробом святого капличку і світили там на славу Бога і на честь Його святого слуги Євдокима лампадку, а єлей лампадки допомагав хворим, що приходили сюди. Навіть порох з гробу, коли його прикладали до ран, допомагав, бо Бог хотів прославити свого слугу і винагородити віру тих, що сюди поспішали. Через двадцять вісім місяців після його смерти прибула щаслива мати, що виховала такого сина, мощі якого тепер почитали, і знайшла тіло нетлінним. А що батьки святого Євдокима тоді жили в Царгороді, то побудували церкву Пресвятої Богородиці і впросили одного диякона на ім’я Йосиф, щоб потай переніс сюди мощі святого, бо жителі того краю ніколи на це не погодилися б. Святі мощі склали у срібну домовину, а нові чуда рознесли ще далі славу про того, хто не був ані ісповідником, ані мучеником, ані учителем Христової Церкви – а був лишень справжнім християнином. На честь святого Євдокима святий Йосиф Піснеписець уклав канон. Руський паломник Антоній, що описав свою подорож до Царгорода, пише так: “Біля стовпа, з боку Богородичного монастиря, лежить Євдоким у срібній домовині, як живий”. Антоній поклонився його мощам 1200 р. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

пʼятниця, 12 серпня 2016 р.

12.08.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.11,8–22:  «Коли ж хто сперечатися хоче, – то ми такого звичаю не маємо, ані Церкви Божі»

Не раз ми чули слова, що в дискусії народжується істина. Це так і не так. Бо в дискусії, як би не було, кожен представляє свої переконання і свою правду, тому істина там не може народжуватись. У дискусії Істину хіба намагаються пізнати. А вона – одна й незмінна. 

Господь є Істиною і цю правду явив в особі Ісуса Христа, і цю правду ми маємо відкривати та пізнавати. Саме це для нас завжди важливо в нашому житті та в кожній нашій дискусії.

* * *
Мт.17,10-18:  «Роде невірний та розбещений»

Знаємо, що за Ісусом Христом ходили тисячі людей, але не всі з них отримали зцілення. На сторінках Євангелія не знаходимо аж так багато розповідей про осіб оздоровлених і зцілених. Так само і в теперішньому часі є багато людей віруючих, є багато тих, хто прагне називатися віруючим. Але чи справді ми є віруючими, чи справді покладаємося на Господа, чи довіряємо Йому, чи у своїх труднощах і проблемах уповаємо на Нього? Чи через нашу віру Господь може діяти в нашому житті? 

Чи не такі ж самі слова може сказати до нас Господь? О роде невірний! Коли бачимо, що нам бракує цієї віри та довіри до Господа, то робімо все, щоб у ній зростати. 

Віра не приходить в одну хвилю. Щоб безумовно довіряти Богові, у всьому покладатися на Нього, маємо зростати у вірі крок за кроком. Віра – це наші постійні зусилля, наша повсякчасна праця. Намагаймося, хай там якими будуть обставини нашого життя, усе більше покладатися на Господа і довіряти Йому!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

12.08.2016р. Б. / Святих апостолів Сили, Сильвана і тих, що з ними. Святого мученика Йоана, воїна та Святої мучениці Юліти

Святих апостолів Сили, Сильвана і тих, що з ними

Тропар, глас 3: Хор п’ятичисельний апостолів Христових піснями возхвалімо, Силу, Силуана, Крискента, Андроніка з Епенетом, бо вони ідольську оману викрили і, невірних у віру вловивши, моляться неустанно за всіх, які пам’ять їх величають. 

Кондак, глас 4: Галузками явились ви Христового винограду, грона плідні, мудрі, у чеснотах, вино нам спасіння виливаючи, яке приймаючи, радістю сповняємося, святкуючи всечесну вашу пам’ять, в час якої моліться за відпущення гріхів наших, Господні апостоли. 

Святий апостол Сила був одним з 70-ти учнів Христа Спасителя. Вперше про нього згадується в Діяннях апостолів (див. Ді. 15, 22), коли після Собору в Єрусалимі його разом з Юдою відправили супроводжувати святих Павла і Варнаву в дорозі до Антіохії. У цьому місті Сила затримався на довгий час, а потім разом зі святим Павлом вирушив в апостольську подорож.

Вони пройшли Сирію і Киликію, засновуючи всюди Церкви, і прийшли до Дерби і Лістри, де взяли зі собою святого Тимотея. Уся ця подорож описана в житії святого апостола Павла. У Филиппах Силу і Павла схопили і посікли різками, а потім кинули до в’язниці. Тоді Бог учинив чудо: земля захиталася і всі двері самі відчинилися. Потім обидва апостоли навернули сторожа в’язниці. Вірогідно, що святий Павло призначив його єпископом Коринту ще до подорожі до Риму. Помер святий апостол Сила у глибокій старості природною смертю. 

Про святого Сильвана у своєму Першому посланні згадує апостол Петро, називаючи його “вірним братом” (див. Пт. 5, 12). А в Другому листі до коринтян про Сильвана згадує Павло, що разом з ним і Тимотеєм проповідував у Коринті (див. 2 Кор. 1, 19). Згідно з грецькими джерелами, Сильван (що був єпископом в Солуні) і Сила – дві різні особи, а згідно зі святим Єронімом, Сильван і Сила – це одна особа. 

Святого Крискента згадує апостол Павло у Другому листі до Тимотея, коли його просить, щоб прибув до нього, бо всі близькі йому розійшлися, зокрема Крискент пішов у Галатію (див. 2 Тм. 4, 10). Святий Крискент був єпископом Халкедону. Є згадки, що він проповідував Боже слово і в Галії (тепер це Франція), де заснував християнську громаду в Вієні і настановив єпископом свого учня Захарію. Потім повернувся до Галатії, де в часи цісаря Траяна помер мученицькою смертю. 

Про святого Епенета згадується у Посланні до римлян: “Вітайте Епенета, улюбленого мого, що є первісток Ахаї для Христа” (Рим. 16, 5), – це означає, що він перший у тих краях повірив у Христа Спасителя. Згодом святий Епенет став єпископом Картагени. 

Пам’ять святих Андроника і Юнії Христова Церква почитає 17 травня. 

У той самий день
Святого мученика Йоана, воїна

Було це в часи Юліяна Відступника. Просякла християнською кров’ю земля, в’язниці заповнили святі ісповідники та мученики. За наказом імператора було також ув’язнено сотника Йоана за те, що допомагав християнам, бо ж і сам він був християнином. Його у кайданах повели до Царгорода, а дорогою з ним поводилися дуже жорстоко. В Царгороді його кинули у в’язницю, аж до повернення імператора, який тоді воював з персами. У в’язниці святий Йоан боровся з різними спокусами, що нападали на нього. Йому перед очима поставали розкоші світу, а він молився день і ніч, осіняв себе знаком святого хреста і, поборовши душевного ворога, готувався до мученицької смерти. 

Але не так сталося, як гадалося. Юліян Відступник загинув на полі битви; на його місце став щирий християнин імператор Йовіян, він відкрив брами в’язниць, ісповідники вийшли на волю. Тепер Йоан цілковито віддався самітницькому життю, усе своє майно роздав бідним, а сам у чистоті, в молитві, постах і добрих ділах закінчив своє життя. Перед смертю попросив, щоб поховали його на місці, де хоронять бідних. Волю святого виконали. Згодом, через багато років, тіло святого мученика знайшли нетлінним. Мощі святого Йоана воїна перенесли до Царгорода і поховали в церкві святого Йоана Богослова, а Бог прославив їх численними чудами. 

У той самий день
Святої мучениці Юліти

Житіє святої Юліти, зокрема про її мученицький подвиг, розповідає святий Василій Великий у похвальній бесіді, яку виголосив у роковини її смерти. Була Юліта багатою, знатного роду, чесною і дуже побожною християнкою з Кесарії Кападокійської. Один поганин загарбав частину її майна, а коли дійшло до суду, то оскаржив її в тому, що вона сповідує Христову віру. А тоді християни були позбавлені усіх прав, для них не було суду, а їхні маєтки вільно було грабувати. Суддя пригрозив Юліті, щоб зреклася своєї віри, бо інакше втратить увесь свій маєток і отримає присуд – смерть. Але свята відповіла з гідністю, що пасувала слузі Христа Спасителя. За це її було засуджено на спалення живцем. Присуд свята Юліта прийняла з великою радістю. До плачучих жінок, що були з нею, вона звернулася з гарячим прощальним словом, закликавши їх охоче приймати за Христову віру всі терпіння. І сама ввійшла у призначене для неї багаття. А полум’я, як колись святого Полікарпа, неначе ослоною оточило святу Юліту і не торкнулося її тіла навіть тоді, коли душа мучениці вже полинула до неба. Тіло святої поховано в найкращій церкві міста, а Бог прославив мощі святої мучениці численними чудами. Зокрема, за заступництвом святої Юліти гірка вода у криницях міста перемінилася у солодку. Нехай же їй буде вічна честь і слава. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

четвер, 11 серпня 2016 р.

11.08.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.10,28–11,7:  «Не будьте причиною спокуси ні для юдеїв, ні для поган, ні для Божої Церкви»

У нашому житті бачимо, як часто ми одними особами зачаровані, а іншими розчаровані, а буває, що в тих, якими були зачаровані, пізніше розчаровуємось. Якщо у нашому житті поведінка і постава якихось людей, у свій час була важлива настільки для нас, то можемо навіть відпасти від Церкви, якщо розчаруємось поведінкою тих чи тих осіб. 

Водночас маємо бути свідомі, що наше життя, наші вчинки і наша поведінка для інших людей теж можуть бути настільки важливими. Бо нашим життям і нашими вчинками ми або проповідуємо Христа, або не проповідуємо. Нейтрального стану не буває. Іншим ми або вказуємо шлях до Бога, або шлях від Бога. Тож стараймось повсякчас бути дороговказами для всіх людей, жити за заповідями Божими і за Євангелієм. 

* * *
Мт.16,24-28:  «Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу?»

Ми постійно щось здобуваємо у своєму житті, чогось прагнемо, не минає й хвилі, щоб не вкладали в щось своїх зусиль і старань. Після здобуття одних вершин приходить бажання здобувати наступні – і так триває ціле наше життя. Господь про це каже дуже просто: що з того, що здобудете навіть цілий світ, навіть не щось одне чи друге, а цілий світ, якщо занапастите свою власну душу? 

Лиш погляньмо на своє життя й побачимо, скільки дорогоцінного часу, скільки талантів і зусиль ми вкладаємо в те чи інше. Потім врешті-решт лишаємо його й хочемо здобути ще щось, а в кінцевому підсумку залишимо все, бо нічого не зможемо забрати зі собою після своєї смерті .

Тому важливо замислитися, скільки ми вкладаємо свого часу й талантів, щоб освятити і спасти свою душу. Живімо вже тут для Небесного Царства, щоб усі наші зусилля не були марними й ми не занапастили своєї душі! 

+ВЕНЕЛИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

11.08.2016р. Б. / Святого мученика Каленика та Святої діви мучениці Серафими

Святого мученика Каленика

Тропар, глас 4: Мученик твій, Господи, Каленик, у своїм стражданні прийняв нетлінний вінок від тебе, Бога нашого; мавши бо твою силу, він переміг мучителів і подолав нікчемне зухвальство демонів; його молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 2: Горішнє красне достойно нині унаслідував єси, Христовою бо любов’ю вельми запалившись, на вогонь, Калениче, мужньо пішов єси, Йому ж і нині предстоячи, не перестань молитись за всіх нас. 

Ім’я Каленик – означає “прекрасна перемога”. І справді, святий мученик здобув прекрасну перемогу над поганством і дав прекрасне свідчення Христової віри. Постраждав він у Ганграх Пафлагонійських. Родом був із Киликії, проповідував слово Боже і навертав поган. У галатському місті Анкирі його привели до мучителя Сакердона і він сміливо визнав перед ним Христа Спасителя. За це його жорстоко побили жилами, а потім залізом шматували живе тіло. Потім мучитель наказав натягти йому на ноги чоботи, з гострими цвяхами всередині, і перед кіньми гнати до Гангр, де святий мученик недавно навернув до Христової віри дуже багато поган. Мучитель хотів публічно покарати святого Каленика, щоб новонавернені налякалися і зреклися святої віри. Дорогою до міста воїни, що вели мученика, вмлівали від спраги, така була страшна спека. Святий Каленик помолився до Бога – і враз зі скелі потекло джерело холодної води. У Ганграх мучитель велів кинути святого мученика в вогненну піч. Так слуга Божий отримав вінець мученика. Однак тіло святого не згоріло і вірні його чесно поховали. Згідно з Часословом, святий Каленик помер 290 р. 

У той самий день
Святої діви мучениці Серафими

Це діялося в часи правління імператора Адріяна (117-138). У домі багатої і славної родом Савини перебувала діва з Антіохії Серафима, яка навернула Савину до Христової віри. Староста Вирил, довідавшись про це, наказав святу діву схопити й ув’язнити. На суді вона сміливо визнала, що сповідує Христа Спасителя і що жодні муки не змусять її зректися Христової віри. Тоді староста задумав диявольський вчинок: він велів двом поганським юнакам збезчестити дівицю. Та Господь Бог у чудесний спосіб урятував її. Щойно поганські юнаки з грішними намірами підійшли до Серафими, як тут же впали на землю, немов вражені громом, – їхні тіла їх не слухалися. І лиш тоді, коли свята діва, помолившись до Господа Бога, сказала: “В Ім’я Господа нашого Ісуса Христа, встаньте на ноги ваші”, – здоров’я повернулося до них. 

Однак це чудо жодною мірою не вплинуло на катів. Староста Вирил наказав припікати святу діву свічками, а потім бити її палицями, але через необережність катів і сам отримав такий сильний удар по голові, що через 3 дні осліп. Та перед цим він наказав святу Серафиму стяти мечем. Тіло мучениці чесно поховала Савина. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

середа, 10 серпня 2016 р.

10.08.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.10,12–22:  «Не можете пити чаші Господньої і чаші бісівської»

У Євангелії ми бачимо радикалізм Ісуса Христа, коли Він говорить, що ми не можемо служити двом панам, бути трохи святим, а трохи грішним. Подібно і в цьому випадку. Господь вказує, що не можемо служити Богові і комусь чи чомусь іншому. А в нашому житті це якраз дуже часто присутнє. З одного боку, ми називаємо себе віруючими людьми, але водночас допускаємо багато нечесності, того, що не узгоджується із заповідями Господніми і з Євангелієм. 

Жити за заповідями Божими непросто. Але цього треба бажати і крок за кроком перемінюватись у цьому напрямі. І коли ми будемо прагнути життя у святості, відкидаючи все, що нас від нього віддаляє, як нам пропонує наш Господь, то рано чи пізно воно стане реальністю для нас! 

* * *
Мт.16,20-24:  «Геть, сатано, від мене!»

Ми дуже рідко знаходимо в Євангелії слова категоричні, різкі, ствердні, які лунали з уст Ісуса Христа. Це саме один з тих випадків, коли Ісус дуже категоричний. Що більше, хвилю перед тим Ісус Христос вказував на апостола Петра як на того, хто буде тією скелею, на якій Він збудує свою Церкву. Однак уже через кілька євангельських рядків Господь виявлає інше ставлення до Петра, який приходить із доброю, з людського погляду, пропозицією. Та, однак, Ісус називає його сатаною. 

Бачимо, що Петро несвідомо відвертав Ісуса Христа від того, щоб чинити волю Отця. Саме тому Спаситель не боявся назвати його сатаною, бо знав, що в цю хвилину сатана промовляє через нього. Так і ми маємо вчитися з такою ж категоричністю завжди чинити Божу волю й відкидати все, що нас від цього відвертає. 

Початок і кінець у нашому житті – шукати й чинити Божу волю. Інколи вона буває приємною для нас, а в інший ситуації – важкою. Але наше завдання – не боятися, завжди йти за Богом і чинити Його волю!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

10.08.2016р. Б. / Святих апостолів і дияконів Прохора, Никанора, Тимона і Пармена та Святого Інокентія, папи Римського

Святих апостолів і дияконів Прохора, Никанора, Тимона і Пармена

Тропар, глас 3: Апостоли святі,* моліть милостивого Бога,* щоб відпущення прогрішень подав душам нашим. 

Кондак, глас 1: Дияконами чесними, і очевидцями Слова, і посудинами вибраними явились віри ви, Никаноре, Прохоре, Пармене і Тимоне, славнії, тому днесь священну пам’ять вашу святкуємо, у веселості серця вас ублажаючи. 

Святі апостоли настановили сімох дияконів, які мали проповідувати та опікуватися вдовами і сиротами. Імена тих дияконів були: святий Стефан (його пам’ять вшановуємо 27 грудня і 2 серпня), святий Филип (11 жовтня), святі Прохор, Никанор, Тимон, Пармен і (відступник) Миколай. 

Святий Прохор товаришив в апостольській подорожі святому Петрові. Згодом був вірним учнем євангелиста Йоана і перебував з ним на острові Патмос. Потім став єпископом в місті Никомидії, у Витинії. Постраждав в Антіохії, де прийняв мученицьку смерть. 

Святий Никанор постраждав разом з двома тисячами вірних у той самий день, коли було каменовано первомученика Стефана. Згідно з іншими джерелами, святий Никанор проповідував на Кипрі і там постраждав за часів імператора Веспасіяна. 

Святий Тимон став єпископом міста Бостра, в Аравії. Жиди і погани кинули його в вогняну піч, а коли вогонь йому не спричинив шкоди, тоді його розіп’яли на хресті. 

Святого Пармена було замучено в апостольські часи в місті Филипи. 

Сьомий з дияконів, Миколай, став єретиком і засновником николаїтської секти, яка дозволяла різні гріхи, а умертвлення тіла вважала непотрібним. З секти згодом потекли скверни і нечистоти, сповнені блудів. 

У той самий день
Во святих отця нашого Інокентія, папи Римського

Святий Інокентій народився в містечку Альбано, поблизу Риму. У 402 р., після Анастасія І (399-401), його вибрали папою і він засів на Петровому престолі. Для Риму були це страшні часи. Алярик, вождь ґотів, нищив усе довкола. Папа Інокентій проповідував у Римі слово Боже, приводив до покаяння, просвіщав поган, яких у Римі тоді була більшість. Крім того, пильнував він також і справ усієї Христової Церкви. До нього (ще поки він став папою) писав святий Василій Великий і просив поради, як протидіяти єресі аріян. А коли злоба і каїнова затятість прогнали святого Йоана Золотоустого з Царгорода, то великий святитель повідомив про це папу Інокентія, а той велів у Римі постити в знак смутку, який охопив усю Христову Церкву. У листі до святого Йоана папа заохочував його до витривалости, а в листах до єпископів і царгородського народу обстоював невинного пастиря. Він послав до імператора Аркадія посольство, а коли побачив, що той явно підтримує ворогів Йоана Золотоустого, то кинув клятву на імператора, на його дружину Євдокію, на Олександрійського патріярха Теофіла і всіх противників святого Йоана. 

У тяжку хвилину, коли Алярик став загрожувати Римові, він визвався бути посередником між Аляриком та імператором Гонорієм, однак йому не вдалося захистити Рим від варварського грабунку, за винятком храму святого Петра. Папа Інокентій був прикладом життя, посвяченого Богу. Попри своє високе достоїнство, був дуже смиренний, жив в убогості, дні і ночі проводячи в молитві. Помер 12 березня 417 р., правив Христовою Церквою п’ятнадцять років. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

вівторок, 9 серпня 2016 р.

09.08.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.10,5–12:  «Коли комусь здається, що він стоїть, нехай уважає, щоб не впав»

Будь-яке наше сьогоднішнє досягнення чи здобуток у духовному житті – це лише сьогоднішнє, яке ми маємо цієї миті. І потім знову мусимо остерігатися гріха й боротися зі спокусами. Бо кожну мить нашого життя ми маємо вибір. І те добре, що ми зробили вчора, нам не буде запорукою, що ми продовжимо так жити дальше. 

Завжди перед нами залишиться вибір. Тому ніколи не будьмо певні з того, що ми здобули і що маємо, а навпаки з усіх сил стараймося не впасти, повторювати щоденно свій вибір на користь праведного життя!

* * *
Мт.16,6-12:  «Бережіться закваски фарисейської і садукейської»

Ми два рази чуємо, що Христос просить берегтися фарисейської і садукейської науки. Фарисеї та садукеї були представниками двох потужних сект, які співіснували в ті часи, хоч їхні ідеології різнилися. Об’єднувало їх те, що і перші, і другі були певні в тому, що володіють істинним розумінням правд про Бога, і саме ця впевненість закривала їхні серця на слова Ісуса Христа. 

У нас дотепер є розуміння того, що значить «не бути фарисеєм» – тобто не вдавати перед іншими своєї праведності. Господь каже, щоб ми були або «гарячі, або холодні», але не «теплі», тобто не хоче, щоб ми будь-що вдавали. Коли маємо радісні пережиття, то треба такими ставати перед Господом і дякувати Йому. Якщо маємо труднощі, біди, невдачі, падіння, проблеми – також ставати перед Богом у цьому, каятись і визнавати, що ми це маємо тепер. Так, як хворий визнає свої недуги перед лікарем і не вдає, що він здоровий. 

Саме до цього закликає нас Господь: щоб ми не мали цієї фарисейської і садукейської закваски, але щоб ходили в правді перед Ним, не ховалися за маскою. Не біймося бути правдивими перед Богом, бо ж Він любить кожного з нас незалежно від того, чи ми святі, чи грішники!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

09.08.2016р. Б. / Святого великомученика і цілителя Пантелеймона та Преподобної Анфіси

Святого великомученика і цілителя Пантелеймона

Тропар, глас 8: Звання високе лікарського уміння прийнявши, славний,* через науку священного Єрмолая,* возлюбив Ти благочестиву віру матері Твоєї.* За неї, радіючи, мужньо пострадав Ти* і прийняв благодать недуги зціляти.* Тому й наші недуги зціли, щоб ми похвалами почитали твою пам’ять,* великомученику Пантелеймоне. 

Кондак, глас 5: Як наслідувач милостивого Ти і благодать оздоровлень від нього прийняв,* страстотерпче й мученику Христа Бога.* Молитвами твоїми душевні наші недуги зціли,* повсякчас відганяючи спокусника від тих, що з вірою кличуть:* Спаси нас, Господи. 

Святий Пантелеймон (“всемилостивий”) називався властиво Пантелеон (“в усьому лев”). Народився він у Витинії, в місті Никомидії. Його батько був поганин, чоловік дуже багатий, на ім’я Евсторгій, а мати була християнка і називалася Евдулія. Саме вона у серці свого маленького сина заклала перше зеренце Христової віри, але невдовзі померла, і Пантелеймон був вихований у поганстві. Батько послав його до школи, а потім віддав на навчання лікарській справі славному лікареві Євфросину. Юнак швидко все схоплював, і сам імператор Максиміян часто запитував про Пантелеймона, бо хотів його з часом взяти у свій двір. Та одного разу юнак, ідучи до свого вчителя, зустрів поважного, чесного старця на ім’я Єрмолай, що був християнським священиком, – одного з небагатьох, що врятувалися від переслідувань мучителя Максиміяна. Відтоді юнак часто відвідував Єрмолая, вони довго розмовляли про Христову віру – і в серці Пантелеймона почали виринати спомини дитячих літ. Він став довго роздумувати про Христову віру і духом був уже християнином. Одного разу він побачив мертву дитину, що лежала посеред вулиці, а біля неї змію, яка вкусила її. Пантелеймон узяв дитину за руку і сказав: “Іменем Ісуса Христа, встань до життя!” – і дитина воскресла. Тоді не гаючись він поспішив до Єрмолая і прийняв хрещення. 

Батько, довідавшись про це, дуже занепокоївся, бо боявся, щоб про навернення Пантелеймона не стало відомо імператорові. Хоч син і переконав його у правдивості Христової віри, однак прийняти хрещення він не хотів. Пантелеймон уже закінчив науку і лікував хворих у себе вдома. Якось привели до нього сліпого, якому жоден з лікарів Никомидії не міг уже допомогти. Пантелеймон сказав хворому, що зцілить його, і в присутності свого батька промовив до нього: “Іменем Христа Спасителя, нехай твої очі бачать”, – і сліпий прозрів. А батько святого Пантелеймона прозрів душею і прийняв хрещення, невдовзі після цього він помер. 

Слава про молодого лікаря, що зцілює сліпих, поширилася усім містом; хворі поспішали до нього, до того ж він не брав платні. Весь батьків маєток він роздавав бідним, а сам відвідував ув’язнених за віру християн, був для них утішителем у нещасті. Довідалися про це його заздрісники, інші лікарі, й донесли імператорові, що Пантелеймон – християнин, а як доказ привели оздоровленого сліпця. Імператор запитав того, яким чином його вилікував Пантелеймон? 

“Іменем Христа Спасителя уздоровив мене”, – відповів той. 

“І ти віруєш, що Христос уздоровив тебе?” 

“Вірую!” – відповів зцілений. Тоді імператор велів його стяти мечем. 

Коли привели на суд Пантелеймона, той сміливо визнав Христа Спасителя. Тоді імператор віддав святого на найстрашніші муки. Тіло його шматували залізними цвяхами, потім кинули у котел з розтопленим оловом, після цього, прив’язавши до ніг важкий камінь, кинули у глибоку воду, та, завдяки Божій допомозі, всі ці муки не завдали святому жодної шкоди. Тоді на нього випустили диких звірів, а ті лизали йому ноги. Багато поган, побачивши це, навернулося; один лиш імператор, закаменілий у своїй злобі, усе це вважав чарами. 

“Чи правда, що тебе навернув до християнства старець Єрмолай?” – запитав імператор. 

“Правда”, – відповів святий Пантелеймон, бо вже знав з Божого об’явлення, що Єрмолай також має прийняти вінець мученика. Імператор наказав схопити Єрмолая, але старець сам прийшов, разом зі своїми служителями Єрмипом і Єрмократом. Суд був короткий: вони визнали Христа Спасителя, сказали, що ніколи Його не зречуться, і за це їх тяжко мучили, а під кінець стяли мечем. Після них і святий Пантелеймон прийняв таку ж смерть. 

Коли святого мученика прив’язали до дерева, він став уголос молитися і своєю молитвою зворушив серця воїнів, що мали його скарати на смерть, – так, що вони стали відмовлятися це зробити. І лиш тоді, коли святий упімнув їх, що вони є під послухом, всі з плачем поцілували його, а один врешті-решт стяв йому голову. Бог прославив святого Пантелеймона тим, що тіло його залишилося нетлінним, а мощі мали силу зцілювати різні хвороби. Сотні хворих біля його мощей були в чудесний спосіб оздоровлені. Згодом мощі святого перенесли до Царгорода, а частина їх донині зберігається на горі Атон. Святий Пантелеймон прийняв мученицьку смерть 27 липня 305 р. Пам’ять святого великомученика Пантелеймона здавна почитали на Русі. У богослуженнях його споминається при посвяченні води, в молитвах над хворими і під час уділення таїнства єлеопомазання. 

У той самий день
Преподобної матері нашої Анфіси

На шляху з Кападокії до Царгорода, в Пафлагонії, лежав жіночий Мантинейський монастир, ігуменею якого була Анфіса. У тому монастирі спасалося дев’яносто монахинь. Преподобна Анфіса була дочкою воєводи, вона дуже рано зреклася світу і молодою дівицею жила в печері. Згодом свята познайомилася зі старцем Сисинієм, який став її провідником у монашому житті. А коли побудувала монастир, то слава про її святість поширилася по всіх околицях. 

Були це часи, коли лютий імператор Костянтин Копроним переслідував усіх, що почитали ікони. Сотні монахів він ув’язнив, наказував виколювати їм очі, обрізати язики, носи, вуха, бороди обливати смолою і підпалювати. Послав він своїх посіпак і до преподобної Анфіси, щоб вони змусили її відмовитися від почитання ікон. А коли свята навіть чути про це не захотіла, то її, разом з іншими монахинями, побили жилами аж до крови, а на голови їм клали розпечені образи, мальовані на блясі. Потім преподобну Анфісу було заслано на острів Малеон. На прохання цариці її більше не переслідували, а коли цариця народила доньку, то на честь святої її назвали Анфісою (згодом ця дочка в монастирі відмолювала гріхи свого лютого батька). Мук преподобна Анфіса зазнала 754 р., а рік її смерти не відомий. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

понеділок, 8 серпня 2016 р.

08.08.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.9,13–18:  «Горе мені, коли б я не проповідував Євангелія»

Коли хтось для себе щось пізнає цінне й важливе, він неминуче хоче тоді ділитись цим з іншими. Це стосується і Євангелія. Саме тому, коли ми до кінця ще не пізнали для себе Євангелія і віри Христової як чогось цінного і важливого, то із-за того виникає криза проповідування. 

Якщо ми зрозуміємо важливість, яку має для нас Добра новина, то не зможемо не проповідувати. І тоді разом з апостолом Павлом ми зможемо сказати, що горе нам, коли ми не проповідуємо Євангеліє. Саме тому горе нам, якщо ми найперше самі цього не усвідомили, як також коли цього не застосовуємо у власному житті, тим паче коли цією Доброю Новиною - Євангелієм ми не ділимось з іншими! 

* * *
Мт.16,1-6:  «Спокушаючи Його, просили, щоб показав їм знак з неба»

Господь постійно промовляє в нашому житті до кожного з нас, ми ж не дуже здатні почути Його. Ми, як правило, шукаємо якихось особливих знаків, спеціальних книжок, надзвичайних людей… За часів Ісуса Христа, люди також очікували чогось особливого від Нього. Тепер кожен із нас також очікує якогось особливого знаку чи події. 

Не раз ми шукаємо чогось надзвичайного, замість того щоб побачити Бога у звичайних обставинах свого життя. І саме тоді, коли ця звичайність перестає йти нормальним руслом, коли настає хвороба, смерть когось із близьких, – тоді приходить цей знак і ми інакше дивимося на життя. 

Стараймося в цій щоденності, буденності нашого життя зауважити багато знаків, які дає нам Господь, багато знамень, через які Він до нас промовляє. Не шукаймо особливих знаків, бо кожна хвилина нашого життя є знаком Божої любові до нас!

+ВЕНЕДИКТ 

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

08.08.2016р. Б. / Святого священномученика Єрмолая і тих, що з ним та Святої преподобномучениці Параскеви

Святого священномученика Єрмолая і тих, що з ним

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у страданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого, * мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * Їх молитвами спаси душі наші.

Кондак, глас 4: Як святитель благочесно живши і священномучеництва вінець прийняв єси. Ідольські жертви загасив, добрим пастирем Христового стада був єси, премудрий, і Пантелеймона істинний учитель. Тому почитаємо тебе піснями, взиваючи: від бід ізбав нас завжди молитвами твоїми, Єрмолає, отче наш.

(Житія святого священномученика Єрмолая і тих, що з ним, подано в завтрашньому житії св. Пантелеймона)

У той самий день
Святої преподобномучениці Параскеви

Тропар, глас 1: Зусилля маючи гідне імені твого, рівнойменну тобі віру як співжительку вибрала єси, Параскево переможна, тому зливаєш зцелення і молишся за душі наші.

Кондак, глас 8: Страстотерпиці, вірні, пісню Параскеві, прийдіте, суголосно заспіваймо, озоряє бо чудесами світ, відганяючи тьму омани, подаючи вірним благодать независну, тим які зовуть: радуйся, мученице многострадальна.

Поблизу Риму жило побожне подружжя Агатон і Политія. Бог дав їм доньку, а що народилася вона в п’ятницю, то назвали її Параскева, що з грецької означає – п’ятниця. Вони виховали її по-християнськи, але невдовзі померли. Свята дівиця роздала все майно вбогим і ходила по околиці й проповідувала Христа. Злобні жиди оскаржили її перед імператором Антонієм Пієм (138-161), а той наказав віддати її на муки. На голову святої наклали розпечений залізний шолом, а потім її кинули котел з киплячою смолою, але ті муки не завдали їй жодної шкоди. Імператор зрозумів, що це чудо, злякався і відпустив святу діву на свободу. Згодом у Галії князь Асклипій наказав кинути Параскеву на пожирання величезному змієві, але дівомучениця перехрестилася – і змій здох в її ногах. Побачивши це, Асклипій навернувся до Христової віри. Та пізніше мучитель Тарасій наказав святу діву після тяжких мук стяти мечем. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

неділя, 7 серпня 2016 р.

07.08.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.15,1–7:  «Ми, сильні, мусимо нести немочі безсильних»

Нам непросто сприймати свої слабкості та обмеження, а що вже казати про слабкості інших! Ми завжди хочемо й очікуємо, щоб інші чинили досконало. Але саме в цьому криється вся небезпека. Ми хочемо, щоб інші чинили досконало там, де ми самі досить часто не є досконалими. 

Тому усвідомлюймо собі все більше, що тих немочей і слабкостей нікому з нас не бракує. Так, ми маємо свої сильні сторони, але маємо також і слабкості та обмеження. Покірно ці слабкості інших приймаймо, і так само інші будуть приймати наші обмеження та слабкості. 

* * *
Мт.9,27-35:  «Слідом за Ним пустилися два сліпці й кричали: “Помилуй нас, сину Давидів!”»

Можемо уявити ситуацію, коли натовп так оточив Христа, що до Нього годі було доступитися. А тут бачимо двох сліпців, які голосно кричали, бо хотіли докричатися до Господа, просячи Його про зцілення та помилування. І саме через їхній крик Ісус зцілив їх. 

Цей уривок дуже важливий для нас. Ми щось у Господа попросимо, помолимося, але коли не отримуємо одразу, то відступаємо. Маємо якусь проблему – сказали про неї Богові, промовили молитву, пішли до церкви, а далі, замість щоб бути витривалими у своєму проханні, навпаки, зупиняємося. 

На прикладі цих сліпців можемо побачити настирливість, наполегливість, навіть впертість у своєму проханні. Часто Бог не дає нам чогось відразу лише тому, щоб ми самі для себе пересвідчилися, чи нам про це дійсно йдеться, чи ми наполегливі в цьому проханні. Тому так само наполегливо, як ці сліпці, просімо та благаймо Господа, і Господь завжди нам дасть! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

07.08.2016р. Б. / Успення святої Анни, матері Пресвятої Богородиці та Святої Олімпіяди і Святої Євпраксії

Успення святої Анни, матері Пресвятої Богородиці

Тропар, глас 4: Життя родительку – чисту Богоматір* в утробі носила Ти, богомудра Анно.* Тому, у славі радіючи, нині переставилася Ти до небесного прийняття,* де житло тих, що веселяться,* просячи прогрішень прощення* для тих, що в любові Тебе почитають, присноблаженна. 

Кондак, глас 2: Прародичів Христових пам’ять празнуємо,* з вірою просячи їх помочі,* щоб ізбавилися від усякої скорби всі, що кличуть:* Бог наш з нами, що їх прославив, як і благоволив. 

Святий Йоаким походив з коліна Юди і був потомком царя Давида. Свята Анна, його дружина, була дочкою священика Маттана і Марії, його жінки. Маттан і Марія мали три дочки: Марію, Совію та Анну. Марія вийшла заміж і народила двох дочок: Саломію і Марію. Совія вийшла заміж і народила Єлисавету. А Анна вийшла за Йоакима і стала матір’ю Пречистої Діви. Отож Саломія і Марія були рідними сестрами, дочками Марії, і внуками Маттана і Марії. А для Єлисавети, доньки Совії, і для Пречистої Діви Марії, доньки Анни, Саломія і Марія були двоюрідними сестрами. 

Саломія вийшла заміж і мала двох синів: Якова Зеведея і Йоана Євангелиста. Марія (рідна сестра Саломії) вийшла заміж за Клеопу і мала двох синів: Якова і Йосифа. Єлисавета вийшла заміж за Захарію і мала сина Йоана Предтечу. А Пречиста Діва Марія породила Ісуса Спасителя. 

Таким чином Яків Зеведей, Йоан Євангелист, Яків та Йосиф, Йоан Предтеча і Ісус Xристос були троюрідними братами, бо їхні матері були двоюрідними сестрами. І сьогодні також троюрідні називаються братами, як і в біблійні часи. Тому Яків Заведей і Йоан Євангелист, Яків і Йосиф, Йоан Хреститель і Ісус Христос відповідно до звичаю називатися братами, хоч і були вони ріднею у третьому коліні. 

А тепер подивимося, як про це пишуть святі Євангелія. Так, у євангелиста Йоана читаємо: “А при хресті Ісусовім стояли Його мати, сестра Його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина” (Йо. 19, 25). Отож, як бачимо, Марія Клеопова була двоюрідною сестрою Пречистої Діви. Про Марію Клеопову згадує і євангелист Марко, коли розповідає про розп’яття Христа: “Були й жінки, що дивилися здалека. Між ними була Марія Магдалина, Марія, мати Якова Молодшого та Йосифа, і Саломія” (Мр. 15, 40). З цього бачимо, що Яків Молодший і Йосиф були синами Марії Клеопової. Тих таки Якова і Йосифа жиди називали братами Ісуса, як про це згадує євангелист Матей (див. Мт. 13, 55). 

Отож тепер нам зрозуміло, що Яків і Йосиф, сини Марії Клеопової, двоюрідної сестри Пречистої Діви, були троюрідними братами Христа Спасителя. Дорогі браття! Є речі, про які чоловік не рад би й згадувати, але згадати мусить. Злоба грішних людей привела до того, що у своїй глупоті і ненависті до Господа Бога вони вголос хулять Ісуса Христа і Пречисту Діву. По галицькій землі розкидають найбезличнішу і найбезбожнішу книжку, в якій вигадують найбільшу злобу, яку могло видумати пекло, – що Ісус Христос мав рідних братів, – і тим плюгавим богохульством виявляють до Пречистої Діви Марії найбільшу зневагу. І ось, коли я почав писати житіє праведних богоотців Йоакима і Анни, прийшов до мене один чесний юнак і каже так: “Мені казав один чоловік, що Ісус Христос мав братів і що про це пише святе Євангеліє, зокрема євангелист Матей”. 

І я відповів йому: “Добре, чесний юначе, що ти прийшов до мене. Ось книга святих Євангелій, дізнаємося, що вони пишуть”. І ми прочитали у євангелиста Матея ті слова, які фарисеї говорили про Ісуса: “Хіба Він не син теслі? Хіба не Його мати зветься Марія, а Його брати: Яків, Йосиф, Симон та Юда? І Його сестри хіба не всі між нами?” (Мт. 13, 55-56). 

Тепер подивімося, що пише євангелист Марко, коли Ісус Христос страждав на хресті: “Були й жінки, що дивилися здалека. Серед них була Марія Магдалина, Марія, мати Якова Молодшого та Йосифа, і Саломія” (Мр. 15, 40). Що на це скажеш, юначе? Матір Якова і Йосифа називалася Марія, яку святий Марко трохи нижче називає то “Марія, мати Йосифа” (Мр. 15, 47), то “Марія, мати Якова” (Мр. 16, 1). І ця Марія не була матір’ю Ісуса Христа, бо святе Євангеліє завжди виразно називає Пречисту Діву “Мати Його”. А що ж то за Марія, мати Йосифа або Якова? У євангелиста Йоана читаємо: “А при хресті Ісусовім стояли Його мати, сестра Його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина” (Йо. 19, 25). Та Марія, жінка Клеопи, була матір’ю Якова і Йосифа, то чи могли Яків і Йосиф бути рідними братами Ісуса Христа, якщо мали іншу матір? 

Ні, вони не могли бути рідними братами. Однак їх називають братами Ісуса, бо вони були синами Марії Клеопової, двоюрідної сестри Марії, Матері Ісуса. 

Ми навмисно дуже докладно пояснили це і гадаємо, що тепер кожен усе зрозумів. І просимо вас про одне. Богохульник не відійме слави і блиску ані Пречистої Діві, ані великої тайни воплочення Сина Божого. Але цей тяжкий гріх мечем прошиває груди Пречистої Діви, ранить її, бо Пречиста Діва не хоче, щоб хоч якийсь гріх зневажав Її Сина. А ми, які так любимо Пречисту Діву, своїми молитвами воздаймо Їй славу і хвалу за всі зневаги грішників. І заплачмо, гірко заплачмо над нашим народом, з якого кожен безбожник, кожен неук і крикун має право зневажати Христову віру. 

Так, мимоволі, ми відійшли від предмету нашої розповіді. Святі Йоаким і Анна мали багатий маєток, доходи з нього ділили на три частини: одну давали на храм, другу – на бідних, а з третьої жили. І слід нам сказати, що були це люди святі, якщо Господь Бог вибрав їх на батьків Пречистої Діви. Прожили вони разом п’ятдесят літ і одним лиш журилися, що Бог не благословив їх дітками, бо у жидів уважалося це карою за гріхи. У своєму смиренні вони вважали себе недостойними Божої ласки і всю журбу жертвували Богу, молилися і чинили добрі діла. 

Одного разу, коли Йоаким зробив багату пожертву на Єрусалимський храм, тодішній архиєрей Ісахар не хотів прийняти тих дарів, бо походили вони від бездітного чоловіка. А один зі священиків, на ім’я Рувим, вголос став закидати Йоакимові, що то Господь карає його бездітністю за гріхи. Журба огорнула серце праведного Йоакима і він пішов у полонину, де паслися його стада, там плакав, молився до Бога і постив сорок днів. 

І праведна Анна не припиняла молитися, і часто сльози текли з її очей, коли думала, що це Бог карає їх бездітністю. Особливо жаль душив її душу тепер, коли вона дізналася, як у храмі їх прилюдно осуджували у гріхах. Одного разу в садку вона побачила гніздо з пташенятами. І така журба її охопила, що вилилася з її серця голосною молитвою: 

“На кого я подібна, ні на птиць небесних, ні на звірів земних. Усі вони тішаться своїми дітками. Навіть земля родить хліб для людей. Лиш одна я бездітна на світі. Всі приходять до храму зі своїми приносами, всіх, що стали батьками, почитають, а я відкинена навіть від храму мого Бога. Господи Боже мій! Ти дав Сарі сина Ісаака в глибокій старості; Ти дав Анні сина, пророка Самуїла, вислухай і мою молитву. Ти знаєш, Господи, як народ безчестить бездітність. Дай мені стати матір’ю, щоб ми могли наше дитя принести Тобі в жертву і величати Твоє милосердя!” 

І коли вона так молилася, став перед нею світлий Божий ангел і сказав: “Анно, Бог вислухав твою молитву, і плач твій, і сльози дійшли до Нього, і ти будеш матір’ю благословенної дочки, через яку зійде благословення і спасіння цілого світу. Ім’я Її буде Марія”. 

Свята Анна, втішена, дала обіт, що своє дитя посвятить на службу Богові, і поспішила до Єрусалиму, щоб подякувати Господу в Його храмі. У тому ж часі явився ангел і святому Йоакимові, що молився та постив на самоті, і благовістив йому цю радісну вістку. А як знак правдивости цього благовіщення велів йому йти до Єрусалим, де в храмі, біля Золотих воріт, зустріне Анну, свою дружину. І так сталося. 

Невдовзі Анна народила дочку і дала Їй ім’я Марія. А коли Марії виповнилося три роки, батьки віддали Її на службу Богові в Його святиню. Невдовзі після цього помер святий Йоаким. Свята Анна перебралася до Єрусалиму і жила там при храмі до часу, коли Пречистій Діві виповнилося одинадцять років, за іншими джерелами, – аж до Різдва Христа Спасителя. 

Христова Церква вшановує пам’ять праведних Йоакима й Анни на всіх найважливіших богослуженнях, а також під час Божественної літургії, на проскомидії. Нехай їхні молитви будуть щитом для нас у кожній годині. Через них – до Марії, через Марію – до Ісуса. 

У той самий день
Святої Олімпіяди

Батьки святої Олімпіяди, люди дуже побожні (батько називався Анисій, імени матері не знаємо), залишили свою дочку сиротою, одну-однісіньку. А що були вони люди високого достоїнства, то лишили їй також дуже великий маєток. Заопікувалася сиротою Теодосія, сестра святого Амфілохія (пам’ять його вшановуємо 23 листопада), а в християнських чеснотах утвердив святу діву великий учитель Григорій Богослов. Тож і не дивина, що Олімпіяда засяяла всіма чеснотами і стала окрасою Христової Церкви. Вона була заручена з чесним юнаком Невредієм, але той помер ще до весілля. Свята дівиця вирішила не виходити заміж й уся посвятилася служінню єдиному Богу. Не можна описати ту ревність, з якою вона допомагала бідним. Маєток свій уважала їх власністю і роздавала всім, кому лиш могла допомогти. Бог, крім багатства, наділив її надзвичайною красою, й імператор Теодосій Великий хотів одружити її зі своїм кревняком Елпідієм, але Олімпіяда відмовила. Тоді розгніваний імператор під приводом, що вона марнує майно батьків, призначив їй опікуна, який став управляти її маєтком. Святу діву боліло, що вона тепер не може допомагати бідним. Тоді вона написала листа до імператора, в якому просила дозволити їй роздати майно убогим. 

Імператор невдовзі дозволив їй самій управляти власним маєтком, бо, як сказав, така мудра і чеснотлива діва, як Олімпіяда, сама найліпше знає, що має робити. І справді, вона знала: підтримувала бідні церкви, була матір’ю для сиріт і захисницею вдів. Паладій, що описав її житіє, пише так: “Я своїми очима бачив ангельське життя цієї блаженної діви, бо був її духовним приятелем і близьким родичем, власне, саме мені вона й наказала роздавати своє майно. Була вона дуже щира, її смирення переважало простоту малих дітей, носила таку одежу, що бідняки, одягнені в лахміття, назвали б її одежею нужденною”. Святий Йоан Золотоустий пише, що милосердя її було мов ріка, яка постійно збагачує собою море, і він не раз звертав їй увагу, щоб, роздаючи майно, була обережнішою і допомагала лиш тим, хто справді потребує тієї допомоги. 

Патріярх Нектарій поставив її дияконисою. Вона мала навчати жінок, що готувалися до хрещення, пильнувати за порядком у церкві, відвідувати хворих жінок, допомагати дівам, посвяченим Богу, наглядати за школами, шпиталями і притулками. Її ревність була гідна подиву, свята Олімпіяда невдовзі стала для всіх справжньою утішителькою. Такі великі мужі, як Григорій Богослов, Григорій Ниський, Епіфаній Кипрський і Йоан Золотоустий почитали її за таке ревне і чеснотливе життя. А коли єретики напосіли на Йоана Золотоустого і він змушений був іти у вигнання, тоді, прощаючись з дияконисами, просив Олімпіяду і далі залишатися опікункою Христового стада. Однак наступної ночі після вигнання святого Йоана в архиєрейській церкві сталася пожежа, яка завдала великої шкоди храмові. Вороги Йоана Золотоустого розголосили, що церкву підпалено в помсту за вигнання Йоана, а начальник міста поганин Оптат велів привести Олімпіяду і запитав її, навіщо вона підпалила церкву. На це звинувачення свята відповіла: “Твоє підозріння образити мене не може. Я стільки пожертвувала на цю церкву, то чому б мала її палити?” 

Та Оптат присудив їй виплатити шкоду, а велику частину її майна присвоїв. Противники почали за найменшої можливости мститися святій діві за її прив’язання до Йоана Золотоустого, тягали її по судах і чинили всякі пакості. Єдиною її втіхою були листи святого Йоана. Тих сімнадцять листів збереглися донині. “Припини плакати, – пише Йоан Золотоустий, – перестань мучити себе і печалити, не зважай на нещастя, що безнастанно на тебе падають, а думай про свободу, яка так близько, думай про невимовну нагороду, яку ті нещастя тобі готують. Що то важить – бути прогнаним з вітчизни, скитатися з місця на місце, всюди бути переслідуваним, жити в неволі, волочитися по судах, терпіти переслідування від людей, яким ми вчинили стільки добродійства, терпіти муки від свобідних людей і від невільників – що то все важить, якщо в нагороду за це отримаємо небо”. 

“Одне є лишень, що насправді страшне, – гріх. Усе решта – марнота. Скаже мені хто про підступ, наклеп, обман, про злобні осудження і злословлення, про втрату майна, про вигнання, про найгостріші мечі, про море, про боротьбу хоч з цілим світом, та які б не були ті гидоти, вони триватимуть коротко, вони – для смертного тіла, а сильній душі не завдадуть жодної шкоди. Нехай тебе нічого не тривожить, не шукай і не призивай допомоги людей, бо їх допомога – то бліда тінь Ісуса, якому ти служиш. Ісуса ж призивай безнастанно”. 

І справді, свята Олімпіяда саме так і чинила, бо Йоан Золотоустий пише, що тішиться з того, що вона “своїми ділами і поведінкою подає всім приклад, своїми стражданнями навчає вірних готуватися до боротьби і терпеливо зносити труди тої боротьби”. Свята Олімпіяда зазвичай перебувала в монастирі, який вона заснувала, але вороги постаралися, щоб її та інших монахинь прогнали до Кизика, а згодом до Никомидії. Тут, у стражданнях і переслідуваннях, але досконала у чеснотами, вона упокоїлася. Сталося це близько 410 р. 

Уже через десять років після її смерти Паладій писав, що в Царгороді почитають святу Олімпіяду як ісповідницю і всі впевнені в тому, що вона, потерпівши за правду і Бога, отримала в нагороду блаженне вічне життя. У VІІ ст. її мощі було перенесено до Царгорода і поховано у монастирі, який вона заснувала, а Бог поблагословив ті мощі численними чудами. 

У той самий день
Святої Євпраксії

Було це в часи імператора Теодосія Великого (379-395). Жив у Царгороді дуже багатий і славний достойник, побожний чоловік на ім’я Антигон, а дружина його називалася Євпраксія (що означає чеснотлива). У 383 р. Бог дав їм донечку, яку також назвали Євпраксія. Коли дитині минув рочок, помер її батько, залишивши жінку з дитиною і майно під опікою імператора. У п’ять років маленька Євпраксія, за тодішнім звичаєм, була заручена за одного юнака зі славного роду. Цариця хотіла, щоб і вдова Антигона, яка була ще дуже молода і красива, вийшла заміж, але та рішуче відмовилася. Не бажаючи через відмову доводити царицю до гніву і гріха, взяла свою доню і з кількома слугами поїхала до Єгипту, в бік Тиваїди, де мала великі земельні угіддя. Тут вона побачила багато монастирів, де жили монахині (а жили за дуже строгим правилом). Вона часто навідувалася до монастиря, де ігуменею була свята Теодула. Подвизалося тут сто тридцять монахинь, життя їх було дуже строге. Вони їли лиш один раз на день, і то після заходу сонця, а деякі їли один раз на три дні. Овочів не споживали взагалі, лиш хліб і ярину. Спали на землі, вкритій волосяницею, рясу носили з грубого сукна, ніколи не виходили за поріг монастиря. Тут маленькій, шестилітній, Євпраксії так сподобалося, що вона не хотіла йти з монастиря, а її мати пізнала, що така воля Божа, і залишила її в монастирі. Сама ж подалася в мандрівку по інших монастирях, в кожному складала великі пожертви на утримання церков, і при цьому провадила життя правдивої каяниці, постила надмірно, їла один раз на кілька днів, молилася і так у святості життя, провістивши день своєї смерти і віддавшись цілком Божій волі, померла, коли дочці виповнилося дванадцять років. 

Тим часом свята діва Євпраксія дивувала всіх у монастирі своїм ангельським життям. Вона сповнювала найнижче служіння, безнастанно молилася, один раз на кілька днів споживала страву. Вела тяжку боротьбу зі спокусами і умертвленням свого тіла поборола їх. Цілими днями стояла на молитві з піднесеними догори руками. До імператора написала листа, щоб усе її майно роздав бідним, слуг відпустив на волю, а боржникам подарував борги; також просила, щоб її суджений забув про неї, бо вона вже обручена з іншим, небесним, Нареченим. Імператор сповнив волю святої дівиці. Провадячи таке життя під керівництвом ігумені святої Теодули та монахині Юлії, преподобна Євпраксія осягнула такі чесноти, що Бог наділив її ласкою творити чуда. Так, одна бідна жінка принесла до монастиря свою маленьку хвору дитину, яка була глухонімою, свята Євпраксія взяла дитину на руки, перехрестила і дитина почала говорити. Іншого разу преподобна зцілила біснувату, до якої ніхто не наважувався підійти і яку тримали на ланцюгу. 

Коли преподобній Євпраксії виповнилося 30 років, Бог покликав її до себе. Господь об’явився святій Теодулі, що Євпраксія закінчить своє життя. Коли свята про це дізналася, не могла затаїти своєї радости. Монахиня Юлія попросила святу дівицю, щоб, за її молитвами, також могла невдовзі піти за нею до життя вічного. У молитві, тихо й мирно чиста душа Євпраксії піднеслася до неба. Сталося 413 р. Поховали діву поряд з мощами її святої матері. Наступного дня померла Юлія, а через місяць закінчила свій земний подвиг преподобна Теодула. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР