ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 2 липня 2016 р.

02.07.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.3,19–26:  «Щоб увесь світ визнав себе винним перед Богом»

Коли ми приходимо до лікаря, то стараємось йому якнайдокладніше розказати про свій стан, що нас болить, що турбує, з чим маємо проблеми. Якщо мовчатимемо, лікар не знатиме, що з нами робити. Як у медицині симптоми є тим, за чим призначають лікування, так само і нашому духовному житті – наші проблеми визначають той метод, яким Бог нас зцілює. 

У наших стосунках з Богом маємо усвідомити свій стан. Тут не йдеться про те, щоб поливати себе брудом, болотом, згадувати, які ми грішні. Зрозуміти, що, попри наші гріхи й наші вчинки, є багато доброго, і Бог завжди діє в нашому житті. Лише коли станемо у правді перед Богом такі, як ми є, Бог зможе нас вивести з будь-якої проблеми!

*** 
Мт.7,1-8:  «Не судіте, щоб вас не судили»

Кожен з нас має досвід того, як осуджувати інших, – чи то у своєму серці, чи то привселюдно. Нерідко потім виявлялося, що наша оцінка, або, як ми кажемо, констатація факту, була помилковою. Адже ми завжди судимо відповідно до того, що знаємо і розуміємо, а ми ніколи не можемо розуміти і знати всього, врахувати всі особливості. 

Оскільки жодна людина не володіє всіма знаннями, усім, що треба знати про іншу людину, аби дати адекватну оцінку її вчинкові, Господь застерігає нас, щоб ми не судили взагалі. Не стараймося давати оцінки людям. Уміймо віддавати їх Господеві, хай Він їх судить.

Наше судження обмежене нашими знаннями, вихованням, ментальністю, досвідом, душевними травмами, нашою віддаленістю від Бога. Коли наближаємося до Господа, то нам щоразу менше й менше хочеться когось оцінювати чи судити. Коли Божа любов оселяється в нас, тоді нам хочеться не судити, а любити цих недосконалих осіб, бо ми розуміємо, як сильно любить їх наш Отець!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

02.07.2016р. Б. / Святого апостола Юди, брата Господнього по плоті та Святого мученика Зосими

Святого апостола Юди, брата Господнього по плоті

Тропар, глас 1: Як Христового родича знаючи Тебе, Юдо,* священно славимо Тебе як мученика непохитного,* що лесть переміг і віру зберіг.* Тому, днесь всесвяту твою пам’ять празнуючи,* розрішення гріхів молитвами твоїми приймаємо. 

Кондак, глас 2: Сильним умом як вибраний ученик явився Ти* і як стовп непоборний Церкви Христової поганам проповідував Ти слово Христове,* навчаю чи вірувати в єдине божество.* Ним прославлений, прийняв Ти дар оздоровлень,* зціляючи недуги тих, що до Тебе прибігають, апостоле Юдо всехвальний. 

Святий Юда, якого євангелисти Матей (Мт.10,3) та Марко (Мр.3,19) назвали Тадеєм (що означає – “той, який хвалить”), був сином Марії Клеопової, родички Пречистої Діви, і тому його, як і рідних його братів – Якова, згодом єпископа Єрусалиму, одного з 70 апостолів, та Симона Зилота, одного з 12 апостолів, називають, згідно з єврейським звичаєм, братами Господніми. Часом трапляється, що якийсь недоук плете дурниці, що Ісус Христос мав братів, аби піддати сумніву Божество Христа Спасителя і тайну Його Воплочення. Тут ми з’ясували значення слів “брати Господні”, тож поясніть це іншим, і не вступайте в розмову з хулителем, який своє неуцтво, своє зіпсування і тупоту хоче приховати дурними та грішними висловами. 

Святий Юда був одним з 12 апостолів; він усюди ходив з Христом Спасителем, слухав Його науку, був свідком Його чуд; охоплений Христовою любов’ю, він прагнув привести до спасіння весь світ. Коли Спаситель, навчаючи апостолів, сказав: “Той, у кого мої заповіді, і хто їх береже, той мене любить. Хто ж мене любить, того мій Отець полюбить, і я того полюблю і йому об’явлю себе” (Йо.14,21), тоді “Юда ж – не Іскаріотський – мовить йому: «Господи, що таке сталося, що не світові, а нам Ти себе об’явиш?» Ісус же озвався до нього, кажучи: «Коли хтось мене любить, то й слово моє берегтиме і злюбить його мій Отець, і прийдемо ми до Нього, і в Ньому закладемо житло»” (Йо.14,22-23). А після Вознесіння Христа Спасителя всі апостоли, а серед них і Юда, “…пильно й однодушно перебували на молитві разом з жінками і Марією, матір’ю Ісуса, та з Його братами” (Ді.1,14-15). Коли апостоли розійшлися проповідувати слово Боже, святий Юда пройшов Юдею, Галилею, Самарію, Ідумею, а згодом Аравію, Сирію, Месопотамію та Едесу. Свій апостольський шлях він закінчив у Вірменії, де прийняв мученицьку смерть за Христову віру. У нього, прив’язаного до дерева, стріляли стрілами з луків доти, аж доки святий не віддав Богові свого духа. За іншими джерелами, святий Юда навчав також і в Персії, і тут постраждав за віру разом зі святим Симоном. А ще інші твердять, що він помер природною смертю в Едесі. 

Оскільки вже тоді виникали єресі, наприклад николаїтів (схвалювала всяку розпусту) симонітів і гностиків (обидві дуже близькі; гностики навчали, що зміст святого Євангелія приховує інший зміст, зрозуміти який можуть лишень обрані душі), то святий Юда написав до Церков в Азії коротке послання, яке входить до канону Святого Письма. У своєму посланні святий апостол перестерігає вірних перед безбожниками, “які благодать Бога нашого обертають на розпусту й відрікаються від нашого єдиного Владики і Господа Ісуса Христа” (Юда 1,4). Вони, як колись їх попередники в Содомі і Гоморі, оскверняють свої тіла, не визнають Божого верховенства і є богохульниками. Та горе їм, що пішли Каїновою дорогою, бо на них чекає суд за всі їх злочини. Далі впоминає вірних, щоб вони не згіршувались, бо вже апостоли провістили, що прийдуть безбожні хулителі, що ходитимуть у похотях і нечистоті. Вірні нехай скріпляються у Христовій вірі, надіючись на милосердя Господа нашого Ісуса Христа для життя вічного. Заблуканих нехай карають, нехай інших виправляють любов’ю, і нехай стережуться гріха. “Тому ж, хто може зберегти вас від занепаду й поставити перед славою своєю непорочними в радості, єдиному Богу, Спасу нашому, через Ісуса Христа, Господа нашого – слава, велич, сила і могутність перед усіма віками і нині й по всі віки! Амінь” (Юда 1,24-25). 

У той самий день
Святого мученика Зосими

Діялося це за часів імператора Траяна, гонителя християн. Староста Писидії Домитіян довідався, що в Аполонії є воїн на ім’я Зосима, який покинув службу, охрестився і тепер проповідує Христа. Він наказав схопити святого і привести до себе. Святий Зосима сміливо визнав, що є християнином, і тоді його кинули до в’язниці. Цілу ніч він молився, а наступного дня так само, як і вчора, голосно величав Христа Спасителя. Мучитель наказав бичувати святого, так, що кров заливала землю, а потім велів покласти його на розпечене мідне ліжко. Нараз почувся голос із неба: “Не бійся, Зосимо, бо Я є з тобою!” Цей голос почули погани і сам Домитіян; одні кричали, що то чари, а інші славили Христа і голосно казали, що великий Бог християнський. 

Наступного дня мучитель взяв святого Зосиму з собою до міста Кононим. Тут натягнули мученикові на ноги залізні чоботи, набиті цвяхами, прив’язали його до коней і гнали по шляху, але й ця мука, як і всі попередні, за волею Божою, не завдали жодної шкоди святому Зосимові. У в’язниці, куди кинули його на голодну смерть, святому явилися два ангели, які втішили його і нагодували. А через кілька днів, коли мучитель зрозумів, що є безсилим перед святим і жодними муками його не злякає, наказав ще раз жорстоко побити святого, припікати ребра свічками, шматувати залізом тіло, а під кінець убити сокирою. Святий Зосима постраждав 19 червня близько 109 р. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

пʼятниця, 1 липня 2016 р.

01.07.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.5,17–6,2:  «Як через непослух одного чоловіка багато людей стали грішниками, так через послух одного багато людей стане праведними»

Коли апостол говорить «багато людей», то має на увазі всіх. Усі люди через гріх Адама унаслідували цю гріховну природу, тому нас часто тягне до вчинків, які не хочемо робити. Ця наша гріховна природа – надщерблена, зранена, схильна до гріха – тягне нас до того, що противиться Божій науці. Але через смерть і воскресення Ісуса Христа ми стали учасниками життя вічного, воно нам дароване. Життя в Царстві Небесному кожному з нас приготовлене.

Коли придивитися до нашого життя, то про ці дві речі ми дуже рідко згадуємо. Як і про свою гріховність, зраненість, так і про те, що цю гріховність і зраненість можемо подолати через благодать, яку можемо отримати від Господа через віру в Нього. У цьому контексті стають зрозумілими слова апостола Павла, який каже – все можу в Христі, що укріпляє. У Ісусі Христі можемо подолати будь-які випробування, труднощі і спокуси. Все можливо для того, хто вірує в Господа. 

*** 
Мт.9,14-17:  «Надійдуть дні, коли від них заберуть молодого, і тоді будуть постити»

Церковна традиція в певні часи приписує піст. Часом ми звертаємо на це більшу увагу, часом – меншу, інколи взагалі не звертаємо уваги. Але багатовіковий досвід Церкви підтверджує, наскільки це потрібно для людей. І питання не в тім, їсти якусь страву чи не їсти. Адже в інший період ми ту ж саму страву можемо спокійно вживати. Через піст Церква допомагає нам навчилися керувати собою, щоб бачили, наскільки ми залежні від чогось, без чого нам здається ми можемо обійтися. 

Через призму посту бачимо, що у своєму житті ми залежні багато від чого, і без того, можливо, уже навіть себе не уявляємо. Саме через церковні пости Церква вчить нас ставати вільними, вміти не залежати від того чи іншого, не бути рабами чогось. 

Господь показує нам, що в дні, коли заберуть молодого, тобто Христа, його вірні будуть постити. Саме через недотримання посту людина вперше впала в раю. А тепер через дотримання посту людина поволі підводиться, стає вільнішою і готовою повернутися до раю, до життя з Богом.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

01.07.2016р. Б. / Святих мучеників Леонтія, Іпатія і Теодула

Святих мучеників Леонтія, Іпатія і Теодула
 
Тропар (г.4): Мученик твій, Господи, Леонтій, у своїм стражданні прийняв нетлінний вінок від тебе, Бога нашого; мавши бо твою силу, він переміг мучителів і подолав нікчемне зухвальство демонів; його молитвами спаси душі наші. 

Кондак (г.2): Мучителів лукаві підступи посоромим єси і еллінів служіння безбожне викрив, возсіяв єси богорозуміння всім людям навчанням благочестя, богомудрий мучениче. Тому память твою почитаємо з любов’ю, премудрий Леонтіє. 

Було це в часи правління римського імператора Веспасіяна (69-79). Адріян, призначений старостою Фінікії, випросив в імператора дозволу переслідувати християн. Прибувши до Фінікії, він дізнався, що в місті Триполіс начальником війська є грек Леонтій, муж великої хоробрости, надзвичайно милосердний до бідних, чесний і християнин. Останнє власне і було провиною в ті часи. Адріян вислав поперед себе сотника Іпатія з відділом війська, щоб той ув’язнив Леонтія і тримав у в’язниці аж до приїзду самого Адріяна. Дорогою Іпатій тяжко захворів. Та вночі явився йому ангел у вигляді світлого молодця і сказав: “Поклич тричі на поміч того Бога, якому поклоняється Леонтій, – і будеш здоровий”. 

Іпатій оповів вранці свій сон іншому сотникові, Теодулові, і, за його порадою, зробив так, як йому велів ангел: тричі візвав до Леонтієвого Бога – і здоровий устав з ліжка. Тепер уже обидва сотники мали велику охоту якнайшвидше зустрітися з мужем, який вірує в такого могутнього Бога. А коли прийшли до Триполіса, назустріч їм вийшов Леонтій. Вони, не знаючи його, спитали: “Де тут живе Леонтій, муж чесний, до якого послав нас сам староста Адріян, бо хоче з Леонтієм зустрітися і віддати йому шану?” 

Слуга Божий відповів: “Ходімо, я відведу вас до нього”. 

Іпатій і Теодул пішли за ним, а святий Леонтій привів їх до свого дому, погостив їх красненько, а потім каже: “Я Леонтій, тепер можете мене ув’язнити!” 

Обидва сотники були здивовані добротою цього мужа і, спізнавши Божу ласку, припали до його ніг та стали просити, щоб допоміг їм пізнати правдивого Бога, який чинить великі чуда, а сповідники Його живуть так свято, як Леонтій. Він навчив їх правд Христової віри й охрестив. Адріян, довідавшись про це, негайно прибув до Триполіса і наказав усіх трьох кинути до в’язниці, а наступного дня поставив їх перед судом. 

Святі мученики сміливо стали перед своїм мучителем, вони прилюдно визнали Христову віру, не слухали намов, не злякалися погроз, лиш голосно призивали Ім’я Христа Спасителя. Адріян наказав святого Леонтія жорстоко бичувати жилами, а потім кинути до в’язниці. Обох сотників також спочатку бичували, потім припікали їх вогнем, а під кінець сокирою відрубали їм голови. Наступного дня Адріян велів поставити перед собою Леонтія і запитав його, чи надумав принести жертву богам. 

“Нічого надумувати мені не треба, – відповів святий мученик, – ліпше ти надумайся і охрестися, щоб спастися!” 

А мучитель з насмішкою запитав: “Яке ж то спасіння, чи не те часом, якого зазнали Іпатій і Теодул?” 

На це святий Леонтій сказав так: “Смерть, до якої ти їх засудив, для них є спасінням і початком вічного життя, але вас, що не віруєте у Христа, чекає смерть тіла і душі – і вічні муки пекла!” Адріян наказав припікати святого вогнем, а під кінець прив’язати його до чотирьох стовпів і забити до смерти. У таких муках з молитвою на устах і з надією в серці святий Леонтій закінчив свій земний подвиг 73 р. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

четвер, 30 червня 2016 р.

30.06.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.5,10–16:  «Бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю Його Сина, то тим більше тепер, примирившися, спасемося Його життям»

Коли подивимось на наші взаємини з Богом, бачимо, які вони нерівнозначні. З нашого боку – скільки ми чинимо гріхів, зраджуємо Бога, відступаємо від Нього, а з Божого – Господь завжди вірний нам. Ісус Христос помер за нас, коли ми ще були грішниками. Він дав нам свою любов і спасення завдатком. Примирив нас з Отцем, коли ми були на боці гріха, і так через свою смерть і воскресення зробив нас учасниками Життя Вічного.
Щохвилини пам’ятаймо, що ми вже примирені з Богом через Його смерть і воскресення. Бог любить нас, не зважаючи на наше життя і вчинки. Коли ми це усвідомимо, що ми отримали від Господа і якою ціною, то не захочемо ніколи більше чинити гріха.

* * *
Мт.8,23-27:  «Рятуй, Господи, ми гинемо!» 
Ці самі слова чи подібні до них є дуже часто в наших молитвах, коли звертаємося до Бога. Бо часто і в нашому житті виникає якась складна ситуація, трапляються падіння, помилка, невдача, гріх – складаються непрості обставини, коли, здається, немає виходу. Ми наче й маємо віру, адже ходимо до Божого храму, сповідаємося, причащаємося, однак саме в цих складних обставинах бачимо, наскільки наша віра, чи, радше, довіра до Бога, є слабкою. Часто забуваємо, що Христос є з нами завжди. Навіть тоді, коли нам видається, що Він не знає про ситуацію, в якій ми перебуваємо, як здавалося апостолом, коли Ісус спав. Пам’ятаймо, що Ісус перебуває з нами повсякчасно. І недаремно Він говорить, що жодна волосинка не впаде з голови без Божої на це волі. Пам’ятаймо, що в будь-яких важких ситуаціях з нами завжди Бог!

+ВЕНЕДИКТ

30.06.2016р. Б. / Святих мучеників Мануїла, Савела, Ісмаїла та Святих мучеників Ісавра, Василія, Інокентія, Єрмія і інших

Святих мучеників Мануїла, Савела та Ісмаїла

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у страданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого, * мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * Їх молитвами спаси душі наші.
Кондак, глас 2: Вірою Христовою уражені, Всеблаженні,* і вірно випивши її чашу,* перські служіння і нахабство зруйнували, рівночисленні Тройці,* і молитеся за всіх нас.
З незапам’ятних часів існував звичай, що коли одна держава посилала до іншої своїх послів, навіть під час жорстокої війни, ці посли були недоторканні. Цей звичай шанували навіть дикуни, однак не шанував його окаянний Юліян Відступник. Та й не дивно: хто не шанував Божого права, хто зрікся Христової віри, той напевно не пошанує і людських установ.
Цар персів, бажаючи укласти з імператором Юліяном мир, відправив до нього послів, серед яких були три брати-християни: Мануїл, Савел та Ісмаїл. Імператор прийняв їх у місті Витинії і тут, склавши своїм богам жертви, запросив їх на поганський, на честь богів влаштований обід.
Звісно, святі юнаки не прийняли цього запрошення. За це Юліян наказав їх ув’язнити і наступного дня поставив їх перед своїм судом, звинувативши у тому, що вони гордують його богами. Усі троє сміливо стали перед Відступником і сказали йому в очі те, що він сам знав добре, – боги його – це звичайні чорти. Розлючений Юліян наказав жорстоко бити святих жилами, припалювати їх боки свічками, запихати голки під нігті рук і ніг, забивати в голову цвяхи, а під кінець велів стяти їх мечем.
Та кара Божа не дала на себе довго чекати. Перси, розлючені нечуваним зневаженням послів, пішли на нього війною, під час якої Юліян Відступник загинув. Святі Мануїл, Савел та Ісмаїл прийняли мученицьку смерть 362 р.
У той самий день
Святих мучеників Ісавра, Василія, Інокентія, Єрмія та інших 
Святий Ісавр, диякон, Василій та Інокентій були родом з Атен. Вони прийшли до міста Аполонії, де зустріли Єрмія, Фелікса і Перегрина, і разом прославляли Господа. Мучитель Трифонтій віддав їх на тяжкі муки, під час яких Бог прославив їх багатьма чудами. Вкінці мучитель велів стяти святих мечем. Мученицьку смерть вони прийняли у IV столітті.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

середа, 29 червня 2016 р.

29.06.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.4,13–25:  «Зовсім був певний, що він обіцяне спроможний виконати»

У нашому житті ми ухвалюємо ті чи інші рішення на підставі свого попереднього досвіду, знань, які маємо, або того, що нам хтось підказав, допоміг. Ми часто відштовхуємось від видимих речей, особливо коли нам бракує іншого досвіду – духовного. А коли вже усі людські можливості вичерпані, спроможності дати собі раду вже немає, тоді ми починаємо казати, що лишилось лише довіритись Богові. Те, що мало бути першим, тобто наша довіра до Бога, часто буває останнім. 

Ніхто не був посоромлений, хто покладався на Господа. За взірець Господь дає Авраама, який довірився Богові, і що було неможливе по-людському, по-Божому стало можливим. Тому не дивімося навколо себе, ніколи не шукаймо собі якогось виходу чи оправдання, що це неможливо. Все можливо для того, хто довіряє Господеві!

* * *
Мт.7,21-23:  «Той, хто чинить волю Отця мого, що на небі»

Господь вказує, що лише декларування віри й визнання того, що ми є християнами, не робить нас ближчими до Нього. Насправді наближаємося до Отця лише тоді, коли чинимо Його волю. Ісус немовби ставить питання для кожного з нас, чи завжди ми готові сказати Богові: «Нехай буде воля Твоя». 

Як нам не тяжко було б прийняти обставини, людей, події, але саме цього від нас сподівається Господь. Бажає, аби ми вміли пізнавати Його волю і чинити її. І головне не те, чи знаходимо в собі сили, а чи маємо бажання йти за Його волею. Коли ми щиро прагнемо слухатися Бога, то Він дасть нам для цього потрібні сили, мудрість і терплячість, щоб Його воля стала дійсністю нашого життя.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

29.06.2016р. Б. / Святого чудотворця Тихона, єпископа Аматунського

Святого чудотворця Тихона, єпископа Аматунського

Тропар, глас 4: Добровільно ставши убогим,* розп’явся ти для світу, Преблаженний,* і як істинний пастир за стадо твоє поклав Ти душу твою,* збагативши її чудесами,* і був ти світильником пресвітлим Церкви Аматунської,* яку просвітив і від темряви облудної визволив, Тихоне, отче наш.* І нас просвіти молитвами Твоїми,* що сьогодні пам’ять твою вшановуємо. 

Кондак, глас 3: Перебувавши у боговгодному пості, Святий,* прийняв ти Силу Утішителя з висоти,* щоб подолати ідолів оману,* людей спасти, демонів відігнати, недуги зціляти.* Тому й вшановуємо Тебе, як Божого друга, Тихоне блаженний. 

У місті Аматунті, на острові Кипрі, жили вбогі міщани, а Бог їм дав побожного сина на ім’я Тихон (Тихон означає – “щасливий”). Уже з молодих літ юнак відзначався своїм милосердям. 

Його батько був пекарем, то ж Тихон потай роздавав убогим хліб, призначений на продаж. Бог поблагословив добре діло побожного юнака, бо одного разу чудесним способом помножив пшеницю в їх коморі. А крім того, Тихон дуже ретельно вивчав богословські науки, і невдовзі Аматунський єпископ Мнимоній висвятив його на диякона, а згодом на священика. Коли Мнимоній помер, тоді духовенство і народ однодушно вибрали Тихона єпископом, а до цього вибору найбільше спричинився святий Епіфаній, єпископ Саламини. Святий Тихон навернув до Христової віри багатьох поган, а жив він так чесно, що Бог за життя і після смерти прославив його багатьма чудами. Помер 425 р. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

вівторок, 28 червня 2016 р.

28.06.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.4,4–12:  «Віра була зарахована Авраамові, як оправдання»

У Старому Завіті вибраний народ часто займав різні постави щодо Господа, або була безперечна віра Богові, або невірність. Господь дає нам за приклад Авраама, показує плоди його довіри до Бога. Так само наше життя і наші стосунки будуються на вірі. 

Усі ми знаємо про Бога, знаємо, що Бог навчає і завжди нас кличе, але завжди для нас залишається справою нашого вибору, наскільки ми вірою втілюємо це в наше життя, цим живемо. Пам’ятаймо, що віра, це не лише якийсь одноразовий акт, вибір життя вірою постає кожної миті. Бо щомиті показується, наскільки ми довіряємо і покладаємось на Господа. І ніщо інше, як наша віра, є твердим фундаментом і основою, що дає нам можливість пройти через будь-які життєві обставини.

* * *
Мт.7,15-21:  «Ви пізнаєте їх за плодами їхніми»

Ми завжди докладаємо великих зусиль, щоб добре виглядати в очах інших людей, щоб інші нас цінували, хвалили, щоб нас поважали. З часом нам якнайкраще вдається виконувати роль досконалих. Однак трапляються ситуації, коли ми поводимося неадекватно, можемо зробити щось таке, чого самі від себе не сподівалися. 

У народі кажуть, що шила в мішку не втаїш, тобто те, ким ми є, неминуче виявиться в критичних ситуаціях, як би ми цього не приховували. А тим більше це виявиться перед Богом, коли зустрінемося з Ним після смерті у вічності. Бог зніме з нас усі нашарування, наші маски та вуалі, усі наші уявлення про себе. 

Мусимо більше старатися пізнавати себе, а це неможливо, якщо не будемо пізнавати нашого Бога. Тільки Він через свого Святого Духа може відкрити нам правду про те, ким ми є насправді, показати дорогу до змін і провести нас нею. Тільки тоді ми зможемо принести Божі плоди, за якими пізнають нас, що ми Божі діти!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

28.06.2016р. Б. / Святого пророка Амоса та Преподобного Єроніма

Святого пророка Амоса

Тропар, глас 2: Пророка Твого Амоса пам’ять, Господи, празнуємо. * Тому молимо Тебе: Спаси душі наші.

Кондак, глас 4: Очистивши Духом твоє світлосяйне серце, Пророче,* і дар пророцтва з висоти прийнявши, славний Амосе,* звістив ти велегласно у всіх сторонах:* Цей Бог наш, і немає подібного до Нього. 

У VIII ст. до Різдва Христового у місцевості Текоа, що лежала між Єрусалимом та Вифлеємом, жив чоловік на ім’я Амос. Він описує своє покликання на пророка так: “Я не був ні пророком, ані сином пророка не був я. Я пастухом був і порав сикомори. Та Господь узяв мене від отари і сказав до мене: Іди, пророкуй моєму народові Ізраїлеві” (Ам. 7, 14-15). Пророцтво його налічує 9 глав, в яких він провіщає Божий гнів і кари, які впадуть на Юдею та Ізраїль і всіх жидів, що мешкали в інших містах, в Дамаску, Тирі і т.д. “За те, що відкинули закон Господній і постанов Його не пильнували; що брехні їхні звели їх на манівці, брехні, що за ними їхні батьки ходили. Я пошлю вогонь на Юду, що пожере палаци в Єрусалимі” (Ам. 2, 4-5). В місті Бетелі жиди приносили жертви божкам, а пророк Амос став посеред цього міста і провіщав гнів Божий, що навис над безбожним народом і його царем. 

Був у Бетелі поганський жрець Амасія. Почувши слова пророка, він фальшиво оскаржив Амоса перед царем, що той бунтує проти нього народ. Однак цар не зважав на наклеп і обмову Амасії. Тоді Амасія сам став проганяти святого Амоса з Бетелу, і пророк провістив йому: “Жінка твоя стане блудницею у місті, сини твої та дочки від меча поляжуть; поле твоє поділять шворкою, і ти помреш у краю нечистім. Ізраїль же напевно піде в полон, геть із свого краю” (Ам. 7, 17). Й усією силою слова став погрожувати грішному народові словами Господа: “Настав кінець моєму народові Ізраїлеві: я не прощу йому вже більше” (Ам. 8, 2). І прийде день гніву Божого: “І станеться в той день, – слово Господа Бога, – я сонцю заповім заходити опівдні, нашлю серед ясного дня пітьму на землю. Оберну ваші свята в смуток, усі ваші пісні в лемент. Я наведу на кожен стан вереття, на кожну голову – лисину. Наведу плач, немов по синові одинакові: так воно буде до кінця, немов гіркий день. Ось дні надходять, – слово Господа Бога, – і я пошлю на землю голод; не голод за хлібом, не спрагу за водою, лише за слуханням слова Господнього” (Ам. 8, 9-11). 

В останній, дев’ятій, главі Бог дає обітницю, що прийде час, коли Він відновить кивот Давида (тобто пошле Того, хто вдосконалить закон, – Ісуса Христа). Це буде царство віруючих у Господа, царство Його вибраних, про яких Господь каже так: “Я посаджу їх на землі їхній, і їх не вирвуть уже з земі їхньої, що я їм дав” (Ам. 9, 15). Цими словами і закінчується пророцтво святого Амоса. 

Про смерть пророка розповідає святий Епіфаній: Амасія і син його Осія побили святого Амоса так тяжко, що ледь живого перенесли його до рідного міста Текоа. Через кілька днів святий пророк там помер. 

У той самий день

Преподобного Єроніма

Тропар, глас 8: Православія наставнику, благочестя учителю і чистоти вселенної світильнику, * архиєреїв (монахів) богонатхненна прикрасо, Єроніме премудрий, * ученням твоїм Ти все просвітив, сопілко духовна. * Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 3: Ти насолодився богомудрий повздержністю* і похіть тіла свого по¬гамував* і показався сіяючим вірою* і, ніби дерево посеред раю, зацвів ти, Єроніме, отче святий. 

Преподобний Єронім народився близько 340 р. у чесній, поважаній і багатій родині в місті Стридоні, на кордоні Далматії і теперішньої Угорщини, тоді Панонії. Батько його називався Євсевій. Юнаком він навчався в Римі у відомого філософа Донатія, дуже добре знав латинську і грецьку мови. У часі навчання він назбирав велику і цінну збірку книг. Вже тоді його можна було назвати світилом учености; однак при цьому він не дуже дбав про благочестиве життя і підпадав багатьом блудам і гріхам, властивим молодому зіпсованому вікові. Та Бог, який вибрав цього юнака на одного з учителів Христової Церкви, вивів його на дорогу чесноти. Єронім, за тодішнім звичаєм, ще не був охрещений. Пізнавши в Римі, що й найбільша наука не замінить невинности душі, навернувся з блудної дороги, прийняв святе хрещення і цілковито посвятив себе служінню Богові. В неділі і свята поспішав він до підземних християнських цвинтарів, т. зв. катакомб, молився на гробах святих мучеників і, розважаючи про їхнє життя, ще більше заохочував себе до наслідування їхніх чеснот. 

Згодом з Риму він поїхав до міста Трир, де прочитав багато святих книги, а відтак повернувся до рідного міста. Однак на довго тут не затримався; довкола себе він бачив людей, що ганялися лишень за зиском і за втіхами тіла. Він подався до Аквилеї, де єпископом був святий Валерій, а після нього святий Хромантій. Заприязнившись з обома, тут він також познайомився зі святим Гелюдором, єпископом Альтини, і зі святим Микитою, згодом єпископом та апостолом Дакії. У їхньому товаристві він багато розважав над Святим Письмом, ділячи час на науку і молитву. Чому він покинув Аквилею, ми не знаємо, але 373 р. Єронім подався до Антіохії. Тут він тяжко перехворів, після чого припинив подальше вивчення світської філософії, посвятившись цілковито вивченню Святого Письма і слухаючи навчання ученого Аполінарія, єпископа Лаодікеї, який пізніше, на жаль, впав у єресь. Звідси святий Єронім пішов у пустелю Халкис, що лежить між Сирією і Аравією, де багато монахів провадили суворе аскетичне життя. І тут він почав своє життя найбільшого каяника. Піст, молитва, неспання, розважання над правдами Христової віри, і при цьому жорстока боротьба зі спокусами – ось образ того життя, про яке святий Єронім пише так: “Як часто серед тої глухої і далекої пустелі, де сонце пекло мене спекою, мені здавалося, що я перебуваю серед забав і розкошів Риму. Я плакав і стогнав день та ніч, а коли сон зморив мене проти моєї волі, я опускав свої члени скривавленого тіла на тверду землю більше для муки, як для спочинку. Я нічого вже не кажу про їжу і пиття, бо монахи цієї пустелі навіть у хворобі п’ють лишень воду, а їсти варену страву – для них це лакомство. Та, однак, я, що зі страху перед Божим судом і перед муками пекла добровільно прийняв на себе цю в’язницю і що не знав іншого товариства, як товариство диких звірів і скорпіонів, я своїми думками та уявою, здавалося, був серед римських веселощів і в товаристві гулящих жінок. Лице моє було бліде і висохле від постів, а спрага серця рвалася до недозволених утіх, і в зимнім та майже мертвім тілі спалахнуло полум’я нечистоти. В такому сумному становищі я припадав до ніг Спасителя, вмивав святий хрест сльозами і витирав своїм волоссям, а тіло через неспання і піст підкоряв владі духа. Я пригадую собі, що молився днями й ночами, не припиняючи бити себе в груди, аж милосердний Господь повернув мені спокій душевний. Якщо тіло наше веде таку страшну боротьбу проти того, хто його морить, це що буде з тими, які піддаються своєму тілу і ведуть розпусне життя серед радощів і розкошів?” Так писав про себе святий Єронім. 

Подвизаючись у пустелі, преподобний вивчив єврейську мову від одного монаха, охрещеного жида. Спочатку було дуже важко, та врешті-решт він так вивчив мову, що пізніше міг взятися за переклад Святого Письма з єврейської на латину. Згодом він залишив пустельне життя, повернувся до Антіохії, і 379 р. його висвятили на священика. Священство він прийняв тільки під послухом єпископу; однак святий Єронім вважав себе недостойним такої гідности і ніколи не правив Служби Божої сам. Це були часи, коли в Царгороді навчав святий Григорій Богослов. Святий Єронім поспішив до нього, щоби слухати науки цього великого мудрістю і чеснотами святого. Він тривалий час перебував біля святого Григорія і, як сам потім скаже, щойно у нього навчився належного розуміння Святого Письма. У 383 р., на прохання папи Дамасія I (366-384), святий Єронім прибув до Риму і тут приступив до великої справи. Він перевірив переклад Нового Завіту з єврейської мови на латину, а також виправив переклад Псалтиря. Якщо в богословських справах виникали якісь сумніви, для з’ясування яких єпископи зверталися до Риму, то саме святий Єронім мав усе це вирішувати, бо завдяки своїм глибоким знанням з богослов’я, а особливо розумінню Святого Письма він мав велику довіру у папи. 

При цьому святий провадив життя так, ніби перебував у пустелі: на самоті, у тиші, і лиш тоді, коли йшлося про навчання Христової Церкви, він рішуче піднімав свій голос. Як це було, наприклад, тоді, коли єретик Гельветій посмів виступити проти Пресвятої Богородиці: святий Єронім так рішуче, ясно і переконливо викрив його безбожне навчання, що зразу підрубав корінь єресі і вона не прийнялася. 

Приклад преподобного Єроніма спонукав кількох дуже благочестивих жінок з найбагатших родів Риму відмовитися від усіх втіх світу і провадити чисто монаше життя. Серед них були свята Маркелія, свята Меланія і свята Павла з дочками Блезилею, Павлиною і Євстахією. Слід сказати, що преподобний Єронім був надзвичайним почитателем святої чистоти й усюди підносив цю чесноту, через що впав у немилість значної частини тодішнього римського духовенства, яке жило серед усяких вигод. Святий Єронім різко виступав проти такого життя, тож знайшлися наклепники, які стали його очорнювати і звинувачувати у зарозумілості, ба, навіть у єресі, та в інших нечуваних гріхах. Наклепи не припинялися, а святий Єронім терпів усе задля правди. Духовний суд викликав (без прохання про це з боку Єроніма) наклепників на переслуховування, і вони, упокорені, визнали свою провину; однак після цього зводили ще більші наклепи. Святість життя, чистота звичаїв преподобного була для грішників мов скалка в оці – вони хотіли позбутися його з Риму. 

Після смерти папи Дамасія наклепники стали ще сміливішими, а святий Єронім, щоб не допустити образи Бога, у серпні 386 р. покинув Рим. Разом зі своїм молодшим братом Павлиніяном він подався до Антіохії, а звідти до Олександрії, де якийсь час слухав виклади славного сліпого учителя Дидима, що навчав тлумачення Святого Письма. Врешті він зупинився у Вифлеємі. Прибула сюди і свята Павла зі своєю донькою Євстахією. Вона побудувала два монастирі, один чоловічий, а другий жіночій, – обидва 35 років були під духовним проводом преподобного Єроніма. У Вифлеємі святий Єронім закінчив найбільший свій труд – він переклав з єврейської мови на латину Старий Завіт, який був затверджений Церквою, і отримав назву “Вульґата”. Тут написав він також свої коментарі, або пояснення до Святого Письма, а також житія багатьох святих. Якщо лиш десь з’являлася нова єресь, св. Єронім викривав її своїми писаннями. Так, він виступив проти єресі Йовиніяна, який вважав непотрібними піст, чування і всяку покуту і принижував значення чистоти; потім єресь Вигилантія, який виступав проти почитання святих мучеників і їх мощей. Також він поборював єресь Пелагія, котрий відкидав необхідність освячуючої ласки для спасіння, а остаточне подолання цієї єресі залишив святому Августинові, з яким часто листувався.

 Виступив святий Єронім також проти Руфина, ученого письменника й церковного історика, який впав у блуд Оригена. А в Римі наклепи на святого Єроніма не припинялися, бо завжди знаходилися такі, яких дратувала його глибока ученість. Коли ж деякі з тих наклепників стали фальшиво тлумачити його писання, тоді святий Єронім змушений був стати в обороні своєї честі, бо боявся, щоб наклепи злих людей не привели до хибного розуміння його писань, що могло зашкодити загальній церковній справі. 

У Вифлеємі ж не припинялися напасті з боку пелагіян, які одного разу напали на обидва монастирі і знищили або розграбували усе їх майно, а монахів калічили і навіть убивали. Святий Єронім тоді лиш чудом врятувався. До того ж ще й тяжкі хвороби його не оминали. А преподобний сприймав страждання як Божу благодать і молився словами: “Нехай діється Твоя воля, Господи! Яке я маю право жалітися на свої страждання? Чи хвороба не може бути так само ділом Бога, як і здоров’я? Бог досвідчує й оздоровляє, він відбирає і дає життя. Біль, який я терплю, кожної хвилі пригадує мені мою нікчемність. Тож страждаймо стільки, скільки це буде до вподоби Богу. Для мене щастям буде, якщо Господь захоче зарахувати мої страждання як покаяння за гріхи”. 

Так само терпеливо зносив він напасті з боку своїх противників: “Нехай цілий світ ганить мене, – писав він, – лиш би Христу були вгодні мої діла. Помиляється той, хто думає, що християнин може жити без переслідувань. Нічого не треба боятися так, як тривалого спокою. Під час бурі чоловік бережеться і робить усе, що може, аби спасти своє судно”. А коли він тяжко захворів і прийшли приятелі, щоб попрощатися з ним, святий Єронім сказав до них так: “Мої дорогі, ви прийшли мені сказати, що вже прийшов час мого відходу! Бог заплатить вам за добру новину. Тіштеся разом зі мною, бо наближається цінна година, яка зробить мене на віки вільним! О смерте, як приємна ти, як несправедливо чинять люди, що так тебе страшно описують. Справді, ти страшна, але лишень для грішників. Я іду за тобою, хоч би ти мала мене настигнути серед найбільших мук, бо з тобою здійсниться надія вічного спасіння! Браття, моліть Ісуса над усе, чувайте... і пізнаєте, як це солодко вмирати, якщо чесно вміли жити”. 

Святий Єронім помер 30 вересня 420 р. Його тіло було поховано у Вифлеємі, навпроти тієї печери, де народився Христос Спаситель. У ХІІІ ст. мощі святого було перенесено до Риму і зложено у церкві Санта Марія Маджоре. Святий Августин так пише про святого Єроніма: “Святий Єронім світив як смолоскип, подібний до сонця, зі сходу аж до заходу. Він прочитав усе, або майже все, що до нього було написано про Христову віру. Усе своє життя він прожив на святих місцях й у Святому Письмі”. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР