ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 11 червня 2016 р.

11.06.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.20,7–12:  «Хлопця привели живого і втішалися безмірно»
 
Бачимо незвичну ситуацію, коли Павло проповідує, а один юнак, який слухав його, задрімав і впав із третього поверху. Діяння апостолів каже, що його підняли мертвим. Звичайно, усім присутнім могло видатися, що треба шукати якісь знаки, зв’язок між проповіддю Павла і цією смертю. Однак якщо ми чогось не розуміємо, то не варто відразу приписувати цьому якісь знаки. 

Не стараймося одразу робити висновки, коли бачимо ситуацію лише поверхово. Вміймо побачити найголовнішу річ, що за тією подією є Господь, що Він допустив це. Часом не знаємо чому, з якою метою, але важливо прийняти це з рук Божих і побачити за цим Господа. І коли ми зуміємо це зробити, то так буде як і в цьому епізоді, коли хлопця привели живого, так і в нашому житті, що б не ставалося, ми житимемо в Господі!
 
* * *
Йо.14,10–21:  «І все, що попросите в моє ім’я, те вчиню»
 
Бачимо, що ці слова двічі повторюються в цьому Євангелії. Господь ніби робить себе заручником нашого прохання. Дає людям право «керувати» Ним, віддає себе в наші руки, твердить: усе, чого б ви не попросили, дам вам. Коли б ми усвідомлювали це, нас би огортав страх і великий жах, що Бог настільки нам довіряє, настільки віддається в наші руки. 

Маймо усвідомлення, що Бог нам дарував, що ми можемо отримати через нашу віру, а з іншого боку – міркуймо, коли щось просимо в Бога, наскільки це дійсно є добром для нас. 

Коли просимо, завжди вміймо казати, як сказав Христос: «Нехай не моя воля буде, але Твоя». Уміймо в цих пошуках віддаватися на Божу волю, бо лише Він знає, що є правдивим добром для нас!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

11.06.2016р. Б. / Святої преподобномучениці Теодосії

Святої преподобномучениці Теодосії
 
Тропар, гл. 4: Чесноту благоприємно пізнавши, мученице, Христовим прихистком чистим стала ти і домом улюбленим Духа Святого, тому й осоромила ти ворога, який воює проти роду людського, постраждавши добре і посікла Копроніма, Теодосіє, мечем віри і до чертогу небесного переставилась ти радіючи, проси ж тим, які тебе почитають великої милості. 

Кондак, гл. 2: Зусиллям життя спокійне осягла єси, кров’ю ж Копроніма, злісного ворога церкви, потопила єси, мученице всеблаженна Теодозіє і з вишніми воїнствами радуєшся, прокриваючи тих, які почитають пам’ять твою. 

Мати святої Теодосії, жінка багатого царгородського міщанина, вже на 40-ий день після народження доньки занесла її до церкви святої Анастасії і посвятила на службу Богові. Коли Теодосії виповнилося сім років, її мати пішла в монастир, а дочку тримала при собі. На десятому році життя Теодосія залишилася круглою сиротою. Вона веліла роздати своє майно вбогим, а своє дівицтво посвятила Богу, залишившись назавжди в монастирі. 

Коли за імператора Лева Ісавра почали нищити ікони, тоді свята Теодосія, разом з іншими монахинями-дівицями, була присутня при тому, як за наказом імператора з притвору палати мали викинути мідний образ Спасителя, поміщений там ще за часів святого Костянтина Великого. Тоді святі дівиці стали в обороні ікони і повалили драбину, за допомогою якої іконоборці хотіли зняти її. В кару за це імператор наказав усім монахиням, що були при цьому, стяти голови. А святу Теодосію замкнули до в’язниці і впродовж семи днів давали їй по сто буків. 

На восьмий день кати водили її по місту і немилосердно били. Коли ж прийшли на площу, що звалася Волова (бо там стояв мідний віл, в якому живцем пекли злочинців), один з катів підняв з землі баранячій ріг і став ним так жорстоко бити святу дівицю по голові, що забив її до смерти. Так, захищаючи честь ікон, свята Теодосія стала гідною мученицької смерти. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

пʼятниця, 10 червня 2016 р.

10.06.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.19,1–8: «Увійшовши у синагогу, три місяці там промовляв відважно, бесідуючи і переконуючи про Царство Боже»
 
Коли ми читаємо Діяння апостолів чи Послання, інколи нам здається, що від апостольських проповідей люди дуже легко навертались. Однак і тоді по-різному бувало. Деякі люди з першого слова приходили до Бога, легко приймали Господню науку, інші були твердосердими, закоріненими у своїх переконаннях. 

Чуємо, як апостол Павло мусів змагатися і переконувати про Царство Боже. Це для нас дуже важливий приклад. У нашому житті також не легко проповідувати. Іноді ми можемо сказати комусь про Бога і хтось одразу змінить своє життя і вчинки. Але переважно треба людям повторювати, говорити знов і знов, ще і ще звертати на це увагу. Так само й апостоли докладали зусилля, старань і труду, щоб отримати результат. І ми, коли будемо трудитись, докладати зусиль і старань, результат неминуче не забариться. 
 
* * *
Йо.14,1-11:  «Я – путь, істина і життя!»
 
Досліджуючи історію людства, бачимо, що воно ніколи не відчувало внутрішньої самодостатності, тому шукало правди поза собою. Тож кожен народ, маючи свою культуру й ментальність, творив ті чи інші релігії. 

Однак дві тисячі років тому Христос явив нам правду – істину. Бог є істина. Бог – альфа і омега, початок і кінець. Саме Христос дає відповідь на пошук людиною істини. Адже кожна людина, свідомо чи несвідомо, шукає Бога, який об’явився в Христі, оскільки Бог, створюючи людський дух, закладає в нього бажання пізнати свого Творця. 

Маймо почуття вдячності до Господа, та величезне почуття радості, що ми цю істину пізнали, що Він цю істину нам відкрив. Уміймо цю правду про Бога прийняти і нею жити, та ділитись нею з іншими!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР 

10.06.2016р. Б. / Преподобного Микити, єпископа Халкедонського; Святого священномученика Елладія та Святого мученика Євтихія, що в Мелитині

Преподобного отця нашого Микити, єпископа Халкедонського

Тропар, глас 4: Правилом віри і образом лагідности,* учителем повздержности* явила Тебе Твоєму стаду всіх речей істина.* Ради цього придбав Ти смиренням високе,* убогістю – багате,* отче, священноначальнику Микито,* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Кондак, гл. 8: Світлістю діл твоїх просіяв єси, преподобний, апостольського престолу наслідником бувши, Микито, і як сонце сяяв ти пастві твоїй, отче, сповняючи усіх повчаннями божественними, тому зовемо тобі: радуйся, окрасо Халкидону. 

Святий Микита був єпископом у Халкедоні. Чеснотами своїми він засяяв як зірка ясна, а милосердя його до убогих було невимовно велике. Так само ревно він дбав про Христову віру. 

Коли в часи безбожного Лева Вірменина почали нищити святі ікони, святий Микита гостро виступив проти іконоборців, за що його було ув’язнено й бичовано; святий переніс голод, холод і вигнання. Святого ісповідника гнали з місця на місце, аж доки Господь не дозволив йому закінчити свій земний подвиг. У 828 р. Він прийняв душу святого Микити до себе й увінчав її честю і славою. 

У той самий день
Святого священномученика Елладія

Про життя святого Елладія знаємо дуже мало. Він був єпископом на Сході. Мощі його перенесено до Царгорода. З часу їх перенесення, 28 травня, свята Церква вшановує його пам’ять. 

У той самий день
Святого мученика Євтихія, що в Мелитині

Про життя цього святого не маємо певних відомостей. У найдавніших богослуженнях вшановування його пам’яти призначено на сьогоднішній день. Греки називають його одним з учнів святих апостолів. Коли прийняв мученицьку смерть – не відомо. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

четвер, 9 червня 2016 р.

09.06.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.1,1-12: «Ісус робив та навчав від початку аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких собі вибрав»
 
Бог, який є Альфою і Омегою – Початком і Кінцем нашого буття – завжди діяв в історії людства, діяв і діє в житті кожного з нас. У Старому Завіті Господь по-різному промовляв до вибраного народу. У Новому Завіті Бог діяв через Ісуса Христа, Сина Божого, який народився як людина, прожив певний відлік часу, був розп’ятий, воскрес і вознісся. 

Тепер ми живемо в часі, коли Дух Святий особливо діє. Але всюди Бог діяв і діє. Чи це Бог Отець чи Син, чи Дух Святий. Так і в нашому житті. Які б його етапи не відбувалися, щоби не діялось, але Бог завжди присутній. Щоб не ставалось, чи це були приємні ситуації, чи складні, чи ми були повні благодаті після сповіді та причастя, чи ми після падіння і гріха, але Бог завжди як діяв в історії, так і діє в житті кожного з нас. 
 
* * *
Лк.24,36-53:  «А як Він благословляв їх, віддалився від них і почав возноситись на небо»
 
Вдивляючись в особу Ісуса Христа, розуміємо, що Він, незважаючи на те, що є Другою Особою Божою, як Людина жив у часі, мав своє народження, розвивався, проповідував, пройшов Хресну дорогу, страждав, воскрес і вознісся. 

Так само й кожному з нас Бог дав різні етапи життя, обставини, послав нам тих чи інших ближніх. Уміймо цих людей і ці обставини цінувати, бачити за ними не випадковість. Через конкретну ситуацію Господь вказує нашу місію в цьому житті, показує, чого Він від нас очікує. 

Ісус показав своїм життям, що навіть Він мав місію та беззастережно слухався волі Отця. Так і кожен з нас має окреслену місію, яку слід пізнавати й виконувати. Стараймося цю місію, яку передбачив для нас Господь, виконати якнайкраще!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

09.06.2016р. Б. / Вознесіння ГНІХ (та Коментар Євангелія на свято)

Коротка історія

Празник Господнього Вознесіння завжди припадає у четвер 40-го дня по Христовому Воскресінні. Це один з великих Господських празників і має 9-денне попразденство. Він звеличує подію Христового Вознесіння на небо та підкреслює її значення для Христа і для нас. Св. Іван Золотоустий у своїй проповіді на Вознесіння каже: „Сьогодні людський рід совершенно примирений з Богом. Зникла давня боротьба й ворожнеча. Ми, що були недостойні жити й на землі, - вознесені на небо. Сьогодні стаємо наслідниками небесного царства, ми, що не вартуємо й земного, виходимо на небо й успадковуємо престол Царя і Господа. А людська природа, перед якою херувим боронив рай, піднесена тепер понад усякого херувима”.

Джерела трьох перших сторіч нічого не говорять про цей празник. Не згадує про нього й письменник Оріген (+ к.251), який вичисляє християнські празники в 8-ій книзі свого твору „Проти Цельсія”. Знавці обряду є тієї думки, що в перших трьох віках цей празник святкували разом з празником Зшестя Св. Духа. Сильвія Аквітанська не називає цей празник Вознесінням, а тільки „сороковим днем після Пасхи”.

В IV столітті празник Господнього Вознесіння стає загально знаним. Історик Сократ (+ к.440) називає його „всенароднім празником” (Історія Церкви, 7, 26).

Празник Вознесіння звеличили своїми проповідями св. Іван Золотоустий, св. Григорій Ніський, св. Епіфан Кипрський, Лев Великий й інші. В IV ст. цариця Олена поставила храм у честь цього празника на місці Христового Вознесіння.

Про ікону

„Вознесіння” — ікона христологічна, точніше еклезіологічна. Возніс­шись на небо, Христос залишається жити на землі у Церкві. Церква представлена апостолами, розташованими двома групами: одна група перебуває в русі і є символом діяльності, друга, статичніша, є символом споглядання: творять ніби два крила, що їх має птах для того, аби злетіти у вишину. Церква видимо залишається на кам'янистій землі Оливної Гори. Однак її діла, символізовані на деяких іконах „Возне­сіння” оливковими деревами, плодоносять на небі, і вона сама у невидимий спосіб теж є небом на землі.

Для Апостолів і для вірних Христове Вознесіння – це одночасно і сумне прощання, і багатонадійне очікування. Апостоли бачать відхід на небо свого улюбленого Учителя й Спасителя світу. Однак Апостолам з'являються два ангели і нагадують, що Христос вернеться з неба у славі, як тепер возноситься на небо (Лк. 24, 50-53; Ді. 1, 9-11).

Сам же Христос запевнював їх, а також і нас, що Він відходить приготувати місце для нас (Йо. 14, 2) та що в таїнственний спосіб Він буде з нами до кінця ві­ку (Мт. 28, 20). Невдов­зі, казав Христос, Отець Небесний зішле на Церк­ву Христову іншого Утішителя – Святого Духа (Ді.1,8).

Христос сидить на райдузі, у блиску небес­ної мандорли, що нагадує сцену з книги Одкровен­ня про кінець цього світу (4, 3). Слава Його бо­жественності промінює з Його особи. Хоч ангели оточують і немовби під­тримують небесний круг, як це описано у Старому Завіті про з'яву Господа Саваота (Єз. 1, 4-25), Христос возноситься на небо своєю власною силою. Адже Він – „Той, що є”, Сущий, Божий Син, - вертається до Своєї відвічної небесної слави з Богом Отцем (Йо. 17, 24).

В руці Христа – сувій Закону, бо Він – новий Законодавець. Завершивши Свою місію на землі, Він передає дальшу працю Апостолам і Церкві, яка має підкорятися Святому Духові й черпати силу від Нього.

Посеред Апостолів стоїть Богородиця. Постать Богоматері, у порівнянні з різнобарвними одежами апос­толів, дуже проста, але витончена, вирізнена іконописцем, який мав за мету у центрі помістити Божий народ, що молиться. Тому Вона зображена у молитовній позі. Предметом її молитви є прохання зіслання Святого Духа, безперервна епіклеза , і водночас у Ній лунає голос Нареченої, яка говорить: „...Прийди, Господи Ісусе!” (Од. 22, 20), виражаючи благословенну надію в очікуванні другого приходу Господа нашого Ісуса Христа.

Апостоли дещо збентежені та стривожені, бо вони в той час ще не були підкріплені особливою силою Святого Духа, який зійшов у день П'ятидесятниці. Св. Павло історично не був присутній при цій події, але він фігурує на цій іконі, представляючи всіх віруючих, які вірують, не бувши свідками цієї події. Згадаймо: коли Тома, торкнувшись Христових ран, переконався в тому, що Він воскрес, Христос зауважив, що „щасливі ті, які, не бачивши, увірували” (Йо. 20, 29).

Століттями людство споглядає небо, вважаючи його осідком абсолюту і всякої краси. Ангели радять робити протилежне: „Чого стоїте, дивлячись на небо?” (Ді. 1, 11). Ви відкриєте невидиме, але справжнє небо у простій подобі Господньої Слугині. Барвиста одежа апостолів, розміщених як дві міцні піраміди, що є опорою Божої споруди, символізує на іконі багатство всіх видимих харизм Церкви.




Коментар Євангелія на Вознесіння ГНІХ (Лк 24, 36-53)

36 Коли ж вони так говорили, сам Ісус став посеред них і до них каже: “Мир вам!” 37 Вони ж, налякані та повні страху, думали, що духа бачать. 38 Та він сказав їм: “Чого стривожились? Чого ті сумніви постають у серцях ваших? 39 Гляньте на мої руки та на мої ноги: це ж я сам. Доторкніться до мене та збагніть, що дух тіла й костей не має, як бачите, що я їх маю.” 40 Сказавши це, він показав їм руки й ноги. 41 А як вони з радощів не йняли йому ще віри й чудувались, він сказав: “Чи маєте ви тут що їсти?” 42 Вони подали йому кусень печеної риби. 43 Він узяв його й спожив перед ними. 44 Потім Ісус до них промовив: “Це власне ті слова, що я, бувши ще з вами, сказав вам: Треба, щоб сповнилось усе написане про мене в законі Мойсея, в пророків та у псалмах.” 45 Тоді відкрив їм розум, щоб вони розуміли Писання, 46 і до них мовив: “Так написано, що треба було, щоб Христос страждав і третього дня воскрес із мертвих, 47 і щоб у його ім’я проповідувалось покаяння на відпущення гріхів усім народам, почавши від Єрусалиму. 48 Ви – свідки того (всього). 49 Я вам пошлю те, що мій Отець обіцяв був. Сидіть у місті, аж поки не одягнетеся силою з висоти.” 50 І він вивів їх аж до Витанії і, знявши руки свої, благословив їх. 51 А як він благословляв їх, віддалився від них і почав возноситись на небо. 52 Вони ж, поклонившися йому, повернулися з радістю великою в Єрусалим, 53 і перебували ввесь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога.

Контекст 

Ширшим контекстом уривку, який читається на літургії в празник Вознесіння (Лк 24, 36 – 53) є остання частина Євангелія, яка розповідає про Страсті та Воскресіння Ісуса (19, 29 – 24, 53). Вужчим контекстом для уривку Лк 24, 36 – 53 служить саме 24 глава Євангелія від Луки. Ця остання глава Євангелія, послідовно розповідає про події, які Лука поміщує ніби в рамки одного дня: жінки знаходять пусту гробницю (24, 1 – 12), учні йдучи до Емаусу зустрічають Ісуса (24, 13 – 35), потім Ісус з’являється апостолам та їсть перед ними (24, 36 – 43), пояснює їм Писання, дає доручення та обіцянку (24, 44 – 49), а потім, вивівши за місто, Возноситься на небеса (24, 50 – 53).

Завершення Євангелія від Луки містить підтвердження воскресіння Ісуса, опис доручення апостолам місії для всіх народів та вознесіння Ісуса. Тілесний характер воскресіння підкреслений особливо: Ісус запрошує учнів торкнутися Його та переконатися, що Він дійсно воскрес, а також їсть перед ними, щоб вони бачили, що Він не привид чи якийсь дух. Головним богословським штрихом є також факт, що розп’яття та воскресіння Ісуса є частиною сповнення Божого плану: те, що сталося з Ісусом не є чимось несподіваним чи спантеличуючим. Трапеза сопричастя апостолів з Воскреслим, тепер відкриває Його присутність посеред них. Писання каже, що Христос мусів страждати та воскреснути, щоб в результаті Його ім’я проповідувалося покаяння на відпущення гріхів усім народам: два елементи обіцянки вже сповнилися, решту повинні виконати апостоли. Уривок закінчується двома важливими повідомленнями: наказом чекати приходу Св. Духа та вказівкою про місію до всіх народів. Після цього, Ісус, благословляючи апостолів, возноситься не небо.

Структура уривку

Весь уривок в Лк 24, 36 – 53 містить у собі три важливі сцени (макроструктура), кожна з яких має свою внутрішню мікроструктуру, яка відображає внутрішній розвиток події чи мови. Все це можна представити наступним чином:

I. Ісус з’являється при трапезі (24, 36-43)
1. Несподіване з’явлення (24, 36)
2. Помилкова реакція (24, 37)
3. Перший доказ: Ісус закликає торкнутися до Нього (24, 38 -40)
4.Другий доказ: Ісус споживає їжу (24, 41-43)

II. Божий план, велике доручення та обіцянка Духа (24, 44 – 49)
1. Слова Ісуса та сповнення Старого Завіту (24, 44)
2. Дар Ісуса (24, 45)
3. Три частини Писання сповнилися (24, 46-47)
4. Наречення учнів свідками (24, 48)
5. Наказ очікувати Духа (24, 49)

III. Вознесіння (24, 50-53)
1. Благословення та вознесіння Ісуса (24, 50-51)
2. Реакція: поклоніння, радість та подяка (24, 52-53)

Короткий коментар 

I. Ісус з’являється при трапезі (24, 36-43)

1. Несподіване з’явлення (24, 36) 

36 . Коли ж вони так говорили, сам Ісус став посеред них і до них каже: «Мир вам!».

Події пов’язані з воскресінням відбуваються швидко і несподівано. Ісус бажає учням миру. Єврейський термін мир ( שָׁלוֹם – shalom) має дуже багато важливих значень: “щастя, cпасіння, свобода, невимушеність, мир”. Крім того, Акадське salāmū найбільш близьке за значенням до кореня, який властивий для багатьох семітських мов означає: “бути здоровим, сильним, міцним, цілісним, довершеним, досконалим”. Мир – не відсутність війни, але позитивне поняття з власним змістом.

2. Помилкова реакція (24, 37)

37 . Вони ж, налякані та повні страху, думали, що духа бачать. 

Дивним чином, не зважаючи на численні слова самого Ісуса про свої Страсті та Воскресіння, ніхто «не чув» того, про що Він говорив; всі в дійсності були розгублені, що очевидно є зрозумілим: воскресіння вони сприймали, як подію, яку Бог обіцяє в кінці історії – тоді Він дасть оновлені тіла всім спочилим праведникам – починаючи від Авраама, Ісака та Якова, та закінчуючи останніми мучениками. Для сучасників Ісуса – воскресіння було широкомасштабною подією, і ніхто не думав, що вбита людина може вийти з могили в оновленому тілі, тоді як в світі все залишиться так як було.

3. Перший доказ: Ісус закликає торкнутися до Нього (24, 38 -40)

38 . Та він сказав їм: «Чого стривожились? Чого ті сумніви постають у серцях ваших? 39 . Гляньте на мої руки та на мої ноги: це ж я сам. Доторкніться до мене та збагніть, що дух тіла й костей не має, як бачите, що я їх маю.» 40 . Сказавши це, він показав їм руки й ноги.
Ісус запрошує учнів переконатися, що Він справді воскрес – тобто встав у тілі з гробу. Щоправда при Воскресінні тіло Ісуса змінилося: з тіла, що складається з плоті і крові, воно перетворилося на тіло духовне і не підвладне розкладу, проте таки тіло, яке має кості і т. д; причому дана зміна відбулася таким чином, що не залишилося ніяких слідів тіла тлінного, яке раніше поклали в гробницю.

4.Другий доказ: Ісус споживає їжу (24, 41-43)

41 . А як вони з радощів не йняли йому ще віри й чудувались, він сказав: «Чи маєте ви тут що їсти?» 42 . Вони подали йому кусень печеної риби. 43 . Він узяв його й спожив перед ними.

Про яке тіло йдеться, адже Ісус їсть і п’є? В 1 Кор 15 Павло цілу главу присвячує цьому питанню. В юдейському світі 1-го ст. воскресіння означало нове воплочене життя в новому Божому світі (життя після життя, після смерті). В акті нового творіння, яким є воскресіння, Бог творить новий вид матерії не підвладний смерті. У випадку Ісуса це відбулося відразу – його нове тіло було фактично трансформацією старого, яке не зазнало тління. Але для нас, чиї кістки зігниють, це буде як новий акт творіння; нове тіло буде належати до обох вимірів Божого світу: до небесного та земного (в кінці книги Одкровення читаємо, що небо і земля зливаються в одне ціле). Зараз ми маємо тільки земні тіла; нове тіло Ісуса здатне знаходитися як на небі так і на землі.

II. Божий план, велике доручення та обіцянка Духа (24, 44 – 49)

1. Слова Ісуса та сповнення Старого Завіту (24, 44)

44 . Потім Ісус до них промовив: «Це власне ті слова, що я, бувши ще з вами, сказав вам: Треба, щоб сповнилось усе написане про мене в законі Мойсея, в пророків та у псалмах.»

В страстях та воскресінні Ісуса сповнюються всі старозавітні обітниці. “Закон Мойсея, Пророки та Псалми” представляють три головні частини єврейських Писань – т. зв. Танаху: Тори (П’ятикнижжя), Невиїм (Пророки), Кетувім (Писання), які ми в нашій християнській традиції називаємо Старим Завітом.

2. Дар Ісуса (24, 45)

45 . Тоді відкрив їм розум, щоб вони розуміли Писання.

Біблія – записане слово Бога. Хоч це слово записане людською мовою, проте воно є натхнене Святим Духом.Все Писання – натхненне Богом і корисне, щоб навчати, докоряти, направляти, виховувати у справедливості, 17 щоб Божий чоловік був досконалий, до всякого доброго діла готовий(2 Тим 3,16 – 17). “Ніколи пророцтво не було проголошене з волі людини, лише, ведені Святим Духом, промовляли святі люди від Бога(2 Пт 1, 21). Оскільки Бог натхнув [A1] це Слово, то тільки Він може дати дар це слово розуміти учням Ісуса.
3. Три частини Писання сповнилися (24, 46-47)

46. і до них мовив: «Так написано, що треба було, щоб Христос страждав і третього дня воскрес із мертвих, 47. і щоб у його ім’я проповідувалось покаяння на відпущення гріхів усім народам, почавши від Єрусалиму.

В Євангеліях Ісус тричі ясно пророкує не тільки про свою смерть, але і про своє воскресіння (Мк 8, 31: “І він узяв навчати їх, що Синові Чоловічому багато треба вистраждати, а й відцураються його старші, первосвященики та книжники, буде він убитий, по трьох же днях воскресне“; 9, 31; 10, 33-34; пор. Мт 16, 21; 17, 22- 23; 20, 17 -19; Лк 9, 22; 9, 43-45;18, 31-34;). В книзі Діянь читаємо, що за якихось 30 років після Воскресіння Ісуса, в кожному важливішому місті Середземномор’я вже існувала які мінімум одна християнська спільнота. Від Єрусалиму через усю Юдею і Самарію, Антіохію, Малу Азію, Кіпр та Європу християнство досягнуло Риму, а потім місії продовжилися до найвіддаленіших куточків тодішнього цивілізованого світу.

4. Наречення учнів свідками (24, 48)

48 . Ви – свідки того (всього).

Грецьке слово μάρτυς (martys) в перекладі на українську, крім значення “свідок” – “той хто бачив власними очима”, “той хто особисто досвідчив”, – має також значення “мученик”. Впродовж історії, християнське свідчення є часто свідченням кров’ю – мучеництвом.

5. Наказ очікувати Духа (24, 49) 

49 . Я вам пошлю те, що мій Отець обіцяв був. Сидіть у місті, аж поки не одягнетеся силою з висоти.»

За словами апостола Петра (Дії, 2, 14-36) вилиття Св. Духа на апостолів в день П’ятидесятниці, є сповнення пророцтва Йоіла – до початку месіанського суду на Ізраїль повинен зійти Дух (Йоіл 2, 28-32).

III. Вознесіння (24, 50-53)

1. Благословення та вознесіння Ісуса (24, 50-51).
50 . І він вивів їх аж до Витанії і, знявши руки свої, благословив їх. 51 . А як він благословляв їх, віддалився від них і почав возноситись на небо.

Благословення означає багатство Божих дарів, які Він може дати, а людина здатна прийняти. Небеса – божественний вимір сотвореного порядку (Бут 1,1; Пс 113,24; Мт 6, 9), а земля – матеріальний, просторово-часовий світ. Словом «небо» часто шанобливо вказується на Бога (в Матея ми постійно читаємо «Царство небесне»). Небеса, як правило закриті від людських очей, інколи вони відкриваються, щоб явити людям божественний вимір звичайного життя (пор. напр. Одкр 1, 4-5). Отож небеса – це реальність, в якій перебуває Бог та яка приготована для нас поза реальністю цього світу.

2. Реакція: поклоніння, радість та подяка (24, 52-53)
52. Вони ж, поклонившися йому, повернулися з радістю великою в Єрусалим, 53. і перебували ввесь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога.

Грецьке дієслово προσκυνήσαντες (proskinisantes) означає поклоніння, яке належить тільки Богові. Апостоли віддають Ісусові таке поклоніння, яке їх батьки віддавали тільки Богові, що означає, що тепер Бог відкрився нам через Свого Єдинородного Сина – Ісуса Христа (пор. Йо 1, 18), якому належить усяка слава честь і поклоніння разом з Отцем і Св. Духом на віки віків.

Підсумки

Текст Лк 24, 36 – 53 наголошує реальність воскресіння Ісуса та місце цього унікального факту в Божому плані. Ісус представляє фізичні докази цієї надзвичайної події коли просить апостолів торкнутися Його та їсть перед ними. Сидячи з учнями за одним столом Ісус в такий спосіб виявляє довіру, визнання та прийняття апостолів.

Ісус пригадує учням, що все, що з ним сталося було в Божому плані та провіщено в Старому Завіті. Три важливі моменти є особливо наголошені: страсті, воскресіння та проповідування покаяння на відпущення гріхів в ім’я Ісуса усім народам. Ісус пригадує апостолам, що вони є свідками цих подій. На додаток, обіцянка Отця, – Св. Дух буде посланий їм в Єрусалимі, де вони мусять Його чекати. Вкінці Ісус віддаляється благословляючи апостолів, які повертаються до Єрусалиму, поклоняючись Ісусові та славлячи Бога за Його ласки.

Лука хоче, щоб його читачі бачили, що воскресіння є дійсне та реальне, а Божий план далі продовжується. Цей план та обіцянка тепер реалізуються в новій спільноті, яку Бог сформував з учнів, які походять з усіх народів. Ця нова спільнота повинна “озброїтися” усім необхідним щоб завершити завдання до того часу, коли сповнення обітниці відбудеться в часі Парусії Христа.

В дійсності закінчення Луки є відкритим закінченням. З очікування апостолами приходу Св. Духа, Лука починає другий том своєї історії (Діяння), де описує деталі життя та діяльності першої спільноти, які відбуваються під проводом Св. Духа. Кінець цієї історії (поширення християнства від малого провінційного міста Єрусалиму до сліпучої столиці імперії – Риму) підкреслює певність та безперервність Божого плану, до якого додається дуже конкретний досвід та переконаність, що Бог далі продовжує діяти. Звідси нова постава учнів Ісуса є поклоніння, радість, благодарення Господа та готовність нести Добру новину іншим. Лука хоче, щоб його читачі ідентифікували себе з учнями та постолами Ісуса. Хоч з людської точки зору факт воскресіння може спантеличувати, проте воно є реальним – у Божому задумі все в дійсності відбувається “за планом та розкладом”. Відтак Церква не може зволікати чи перебувати у спокої – наше завдання проникати у світ, щоб шукати загублених та опікуватися потребуючими. Учні не можуть бути пасивними; вони повинні бути настільки живими та повними радості та вдячності, наскільки це означає знати Воскреслого Господа.

Кінцева сцена представляє велике доручення Ісуса, який завжди було в центрі Божої обітниці. Сповнення цієї обітниці вимагало, щоб Ісус страждав та Бог підніс Його та посадив праворуч Себе. Ця сама обітниця закликає учнів донести звістку Божої надії до всіх кінців землі. Віруючі читачі Луки повинні зрозуміти, що після величних чудес в Євангелії та її продовженні – Діяннях (які L.T. Johnson назвав “розгорнутим коментарем до сили Христового Воскресіння) мусить прийти життя постійної місії, що буде відображати і проголошувати надію, яку Бог учинив можливою через Ісуса. Господь доручив цю звістку тим, які Його знали разом з запевненням усієї підтримки, яка необхідна для поширення звістки. Якщо ж читачі Луки не знають Ісуса, вони повинні зрозуміти, що Воскресіння Ісуса означає, що вони мусять відповісти на Його заклик. Бог діяв в історії через Ісуса. Закінчення Євангелія є відкрите закінчення, оскільки зображує Ісуса, який царює по Божій правиці, в той час як учні радіють через усвідомлення того, що Ісус, який царює, піклується про них. Такою є перспектива та можливість благословення, яке приніс Ісус. Таким є заклик учнів, яким вони несуть звістку надії усім народам. Ісус є Живий та перебуває посеред своїх учнів, даруючи благословення всім хто прийде до Нього. Тепер є час для всіх, щоб вирішити де вони є, та якою є їх позиція.

Рекомендована бібліографія:
BOCK D. L., Luke (BECNT, 3B I – II vol.), Grand Rapids 1996
CULPPEPER R. A., The Gospel of Luke: Introduction. Commentary, and Reflections,
(NIB IX), Nashville 1995
JOHNSON L. T., Harrington D. J. (editor), The Gospel of Luke (SPS 3A),Louisville 1991
NOLLAND J., Luke, (WBC 35 A – C), vol. III / 1., METZGER B.M., HUBBARD D. A, BARKER G. V., MARTIN R. (eds.), Dallas 1989 – 1993
РАЙТ Н. Т., 
о. Юрій Щурко УКУ

 [A1]надихнув


Джерело:    ПАТРІАРША КАТЕХИИЧНА КОМІСІЯ

09.06.2016р. Б. / Святого священномученика Терапонта

Святого священномученика Терапонта
 
Тропар, глас 4: I обичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти, * знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння. * Задля того слово істини справляючи, * і задля віри пострадав Ти аж до крови, священномученику Терапонте, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, гл. 1: Угодниче Христів Терапонте, постраждавши за законом, явився ти істинним святителем і мучеником, тому молимо тебе, святий душ наших, нині зціли важкі до зцілення пристрасті, чоловіколюбця і милості бажаючого Христа умоляючи. 

Сьогодні Церква вшановує двох святих з таким іменем, і обидва вони постраждали за святу віру. 

Перший був єпископом міста Сардії, в Ликії. Він навернув дуже багато поган до Христової віри. В часи імператора Валеріяна мучитель Юлій наказав ув’язнити святого Терапонта, його били жилами, потім морили голодом у в’язниці. Згодом Юлій наказав вести святого мученика за собою до міста Синаон, у Фриґії, і до галатської Анкири – і в кожному місті святого піддавали новим мукам. Під кінець у Лідії, над рікою Ермою, мучитель велів стяти святого Терапонта, після тяжких мук, мечем. Сталося це 258 р. 

Другий святий Терапонт був єпископом на острові Кипрі. Мученицьку смерть він прийняв у часи Диоклетіяна. 25 травня 866 р. мощі святого було перенесено до Царгорода, де Господь прославив їх численними чудами. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

середа, 8 червня 2016 р.

08.06.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.18,23–28:  «І він, прибувши, багато допомагав тим, що увірували, завдяки ласці»
 
Поглянувши на своє життя, кожен зауважить багато ситуацій та обставин, коли, здавалося б, я не міг щось сам зробити, чи не міг знайти правильного рішення, чи не знав, як і що сказати, як вчинити. Але кожен може розпізнати у своєму житті моменти, коли він починав чинити правильно. 

З відстані часу бачимо, що допомагає нам учинити правильно в тій чи іншій життєвій ситуації, коли ми по-людському обмежені у своєму знанні чи досвіді? Це – Божа благодать. Коли ми уповаємо на Господа, які б обставини в нашому житті не були, що б навколо нас не відбувалося, але все можемо у Ісусі Христі, який нас укріпляє. Всюди можемо діяти завдяки Божій ласці. Божа ласка може діяти через будь-кого, хто покладається на Спасителя!
 
* * *
Йо.12,36-47:  «А, однак, чимало й увірували в Нього, навіть із знатних, лише з огляду на фарисеїв не признавалися»
 
Зауважмо, що для нас часто дуже важлива думка інших людей. Нерідко ми прагнемо, щоб люди нас хвалили, цінували, хочемо отримувати від інших завжди «відмінно». Така наша людська природа, яка спонукає любити людську славу більше, ніж славу Божу. 

Коли шукаємо визнання власної цінності в людських очах, то наше життя не відповідає Божій волі щодо нас, бо хоч ми визнаємо, що віруємо в Господа, але часто не готові цією вірою жити. Це те роздвоєння, яке ніколи не дасть внутрішнього умиротворення. 

З одного боку – декларуємо собі та іншим, що віруємо, а в складних обставинах не маємо сили жити тим, що декларуємо. Коли Бог дає нам іноді важкі обставини, тоді можемо визначити, чи ми справді віруємо, чи все ж більше зважаємо на думку інших, як ті, що увірували, але боялися гніву фарисеїв. Визнання віри є лише першою сходинкою, дуже важливо для нас жити цією вірою в конкретних обставинах нашого життя.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР 

08.06.2016р. Б. / Святого апостола Карпа, одного з сімдесятьох

Святого апостола Карпа, одного з сімдесятьох

Тропар, гл. 3: Апостоле святий, Карпе, моли милостивого Бога,* щоб відпущення прогрішень подав душам нашим. 

Кондак, гл. 4: Як зорю пресвітлу церква придбала тебе, апостоле Карпе, просвічуючись завжди чудес твоїх многопліддям зове: спаси тих, які з вірою почитають пам’ять твою. 

Про святого Карпа у своєму Посланні до Тимотея згадує святий апостол Павло, коли пише: “Як будеш іти, то принеси плащ, що я залишив у Троаді в Карпа, і книги, а зокрема пергамени” (2 Тим. 4, 13). Святий Карпо був одним з 70 учнів Христа Спасителя, згодом апостол Павло настановив його єпископом у місті Верії, що в Тракії. За правління Нерона жиди його вбили.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

вівторок, 7 червня 2016 р.

07.06.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.17,19–28:  «Те, отже, чому ви, не відаючи його, поклоняєтеся, те я вам звіщаю»
 
Кожна людина створена на образ Божий, вона шукає Бога як свого Творця. Кожна душа, як каже Тертуліян, – за своєю природою християнська. Кожна людина свідомо чи не свідомо шукає Господа, шукає як би Його прославити, як віддати честь. А в силу того, що людина буває не вихована у християнському середовищі, вона не завжди може свого Творця пізнати й відкрити для себе. 

Однак за добрими учинками, намірами, доброю волею, які зауважуємо в кожній особі, можемо побачити цю спраглість Бога, яку ніхто і ніщо не може задовольнити. А ми, християни, своїм життям і поставою мали б показувати людям, що цю відвічну спрагу кожної людини ми реалізували в нашому житті. Тоді люди розумітимуть, якщо ми пізнали істинного Бога, цією правдою живемо, то й вони це зможуть! 
 
* * *
Йо.12,19-36:  «Хто ходить у тьмі, не відає, куди йде»
 
Кожен із нас, оглянувшись на своє минуле життя, може побачити, скільки недобрих рішень прийняв, а часто й таких, які призвели до падінь і гріхів. Це стається тому, що ми діємо під впливом своїх переживань, тих чи інших пожадань і пристрастей. Якби ми перебували в Господі й прагнули пізнавати Його волю, то, без сумніву, бачили б заздалегідь, що може стати для нас згубним, – і втікали б від того. 

Дуже важливо мати бажання не ходити в темряві, а ходити у світлі. Світло – це Бог. Що ближче ми до Господа, то більше в Його світлі починаємо розуміти, які рішення приймати, які кроки робити, як будувати своє життя, як ставитися до ближніх, коли потрібно мовчати, а коли – говорити. 

У Бозі ми здобуваємо певність і твердість у прийнятті рішень, стаємо як по-справжньому відважними, так і по-справжньому покірними. Перебування у світлі, у Господі, дає нам певність приймати правильні рішення.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

07.06.2016р. Б. / Віднайдення чесної голови святого Йоана Предтечі і про його святі мощі

Віднайдення чесної голови святого Йоана Предтечі і про його святі мощі
 
Тропар, глас 4: Як божественний скарб, сокровенний в землі,* Христос відкрив главу твою нам, пророче й предтече.* Отож усі, зійшовшися на її знайдення,* піснями богомовними Спаса оспівуймо.* Він спасає нас від тління, молитвами твоїми. 

Кондак, глас 6: Світлосяючий і божественний у світі стовп, світильник сонця,* предтеча главу свою світлоносну й божественну показав у краях.* Він освячує тих, що вірно поклоняються і кличуть:* Христовий хрестителю премудрий, спаси всіх нас. 

Відомості про трикратне віднайдення чесної голови святого Йоана сягають дуже давніх часів, тому різні оповідання і передання часто відрізняються одне від одного. Подаємо їх за джерелами, які найбільше заслуговують на довіру, опускаючи всякі здогадки або пізніші додатки. 

Після усікновення голови святого Йоана Хрестителя, Саломея віддала її Іродіяді. А та, ще не насичена помстою і кров’ю, знущалася з голови Предтечі, голками проколюючи язик, який сміливо виступив проти її грішного життя. Потім вона закопала голову святого Йоана в палаті, а тіло веліла десь поховати. Та учні святого Йоана забрали його тіло і поховали в Самарії, у місті Севастії. Побожна невіста, на ім’я Йоанна, жінка Хузи, одна з тих жінок, які, згідно зі святим Євангелієм (див. Лк. 8, 3), перші прийняли науку Христа і бачили Його чуда, знайшла у тій палаті голову Хрестителя. Чоловік її був слугою Ірода, то ж вона мала доступ до палат. Йоанна поклала голову у водонос, винесла з палацу і закопала на Єлеонській горі, на полі, що належало Іроду. 

Минуло багато літ. Христова віра, хоч і була переслідувана, однак поширювалася на весь світ. Поблизу Єлеонської гори оселився один пустинножитель, і він, копаючи землю, знайшов голову Предтечі і з Божого об’явлення дізнався, який скарб тримає у своїх руках. А що поганство тоді лютувало в Єрусалимі, то він нікому не розповів про це, лиш гаряче молився у своїй келії перед головою святого Йоана, а перед смертю закопав її назад у землю. 

Прийшов час, коли Христова віра вийшла з катакомб. Імператор Костянтин Великий став вірним слугою Христа Спасителя, і хрест засяяв над вселенною, чесне древо якого знайшли в Єрусалимі. У тому часі два монахи знайшли голову святого Йоана, і було це перше її віднайдення. Від тих монахів голова перейшла в руки одного вбогого гончаря з міста Емеси; він чесно зберігав її у своєму домі і Бог поблагословив його так, що він став заможним чоловіком. Перед смертю він передав голову Предтечі, запечатану у скриньці, своїй сестрі і наказав зберігати її як найбільший скарб, але скриньки не відчиняти. І так з рук в руки, з покоління в покоління переходила голова святого Йоана, аж потрапила до рук монаха Євстахія, що жив у печері поблизу Емеси. Він був аріянином, однак вдавав із себе дуже побожного. Вже тоді у тій печері діялося багато чуд, але їх приписували монахові, бо ніхто не знав, яку знамениту реліквію він приховує. Але коли Євстахій став відкрито намовляти людей до єресі, то єпископ Емеси попросив начальника міста, щоб той вигнав єретика. Тоді Євстахій закопав голову Предтечі в землю, бо не міг її забрати з собою, але вирішив колись потай повернутися за нею. Коли він пішов, у тій печері поселилися інші монахи і єретик не міг виконати свого наміру. 

З часом на тому місці постала лавра, бо щораз більше монахів стало сюди приходити. У 453 р. Господь Бог об’явив, що в одній з печер монастирської лаври в землі схована чесна голова святого Йоана Предтечі. Ігуменом і архимандритом монастиря був тоді Маркел, муж дуже побожний і праведний. Одного разу уві сні він побачив, як до монастирської загороди вливається ріка, а за нею йшло багато вірниx, співаючи: “Явився тут святий Йоан Хреститель!” І справді посеред церкви явився святий Предтеча і поблагословив вірних. Так снилося ігуменові. За кілька днів він удруге побачив видіння. Йому явився святий Йоан у білих одежах, він увійшов до монастиря, а попереду нього – вогненний стовп. Маркел нікому не говорив про свої сни, а за кілька днів прийшов до нього один монах і розповів, що біля печери, де колись жили перші монахи їх монастиря, біля самого входу до неї, він бачив дивний вогонь. По якомусь часі Маркела збудив дивний голос, який виразно сказав: “Бог дарує вам мене; ти іди за зорею, і вона приведе тебе туди, де є я”. І в ту ж хвилю в його келії засвітилася зоря. Маркел із трепетом у серці встав і пішов, зоря палала перед ним, вказуючи дорогу. І так дійшов він до печери, і тут зоря зупинилася. Маркел упав на коліна і став молитися; він зрозумів, що тут сховано якийсь святий скарб, та не знав який. Наступного ранку він повернувся до печери і почав копати землю. Невдовзі він натрапив на мармурову плиту, під якою лежала посудина. У ній зберігалася чесна голова святого Йоана Хрестителя, вона була як жива, з волоссям. Печеру наповнив дуже приємний аромат. Маркел запалив лампадку, обкадив чесну голову і тоді зрозумів свій сон – у ньому йшлося про голову святого Предтечі. Про святу знахідку повідомили єпископа Емеси Уранія, і він, за великого здвигу народу, переніс голову Хрестителя до церкви в Едесі. Ця подія відбулася 24 лютого. 

Близько 760 р. в Емесі на честь святого Йоана Хрестителя було побудовано величну церкву і в ній поклали голову святого, а згодом її перенесли до міста Комани в Понті. Та в часи іконоборства вірні боялися, щоб єретики не зневажали голову святого, тому потай закопали її у срібній посудині в землю. Минув час, і про те місце всі забули. Щойно за правління Михаїла і Теодори, близько 850 р., Бог об’явив святому Ігнатієві (його пам’ять вшановуємо 23 жовтня), де заховано голову Хрестителя. Усе місто зворохобилося; послали найпобожніших священиків, щоб відкопали в Команах голову святого. І справді, її знайшли там, де вказав святий Ігнатій. Коли її урочисто внесли до Царгорода, назустріч вийшов імператор зі своїм двором, а біля воріт міста, разом з усім клиром, чекав святий патріярх. Величезний натовп народу поклонився голові Предтечі, вдарили дзвони, почулася хвалебна пісня; хресним ходом голову святого внесли до міста і поклали в церкві, біля царської палати. Було це 25 травня, і тому в цей день Христова Церква святкує пам’ять третього віднайдення чесної голови святого Йоана Хрестителя. 

Як ми вже згадували, мощі святого Йоана Хрестителя, звісно, без голови, було поховано в Севастії. Коли святий євангелист Лука у своїй апостольській подорожі до міста Антіохії Сирійської проходив через Севастію, він пішов на поклін мощам святого Йоана Хрестителя. Тоді всі побачили, що святі мощі цілком нетлінні. Святий Лука хотів узяти мощі зі собою, але вірні Севастії спротивилися цьому, тож євангелист узяв лишень праву руку (якою святий Йоан хрестив Ісуса) і приніс її до Антіохії, свого рідного міста. Ця свята реліквія була тут у великому почитанні, а Бог прославив її численними чудами. В часи Юліяна Відступника, коли погани стали мучити християн і руйнувати церкви, вірні боялися, щоб рука святого Йоана не була зневажена, і заховали її в кам’яному стовпі. А після смерти окаянного Юліяна руку святого урочисто було перенесено до церкви святого Петра, і Бог знову прославив її численними чудами. Та згодом Антіохію захопили агаряни, вони навідріз відмовилися дати дозвіл на те, щоб руку Хрестителя перенести до Царгорода. Однак завдяки одному дияконові, на ім’я Йов, руку святого вдалося перенести до Царгорода, на саме навечір’я Богоявлення. З того часу в Царгороді дуже урочисто святкують Собор святого Йоана Хрестителя (7 січня). 

Решта мощей залишилися в Севастії, поблизу зберігалися також мощі святого пророка Єлисея (14 липня). За Юліяна Відступника погани зруйнували гріб святого Йоана, його мощі викинули і мали намір їх спалити. Однак деякі єрусалимські монахи навмисне змішалися із здичавілим натовпом і, з Божою допомогою, сховали мощі Хрестителя і перенесли до монастиря. Ігумен Филип 362 р. переправив їх святому Атанасієві до Олександрії, а той, при нечисленних свідках, сховав їх, замурувавши до спокійніших для Церкви часів у стіні храму. 

На Русі віддавна багато церков було присвячено святому Йоанові Хрестителеві. Варто згадати тут про владичий собор у старовинному руському місті Перемишлі. 24 червня, коли святкуємо Різдво святого Йоана Хрестителя, народ сходиться сюди із найдальших околиць і молиться до Господа, щоб, за заступництвом святого Йоана Хрестителя, дав нам ласку покаятися з наших гріхів і щоб послав ліпшу долю руському народові, який на віки вічні воздає честь своєму Творцеві і величає пам’ять святого Предтечі і Хрестителя Йоана. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

понеділок, 6 червня 2016 р.

06.06.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.17,1–15:  «Христові треба було страждати й воскреснути з мертвих»

Знаємо, що Ісус Христос прийшов чинити волю Отця. Прийшов, щоб принести людям спасення, прийшов, щоб виконати те, що мав би виконати. У нашому житті також діється ця Господня воля. Вона звершилась, коли ми народились у певний час, у певних обставинах, в певному народі. Божа воля здійснюється, коли ми перебуваємо в тих чи тих життєвих обставинах, чи страждаємо й терпимо, чи маємо приємні новини.

Маємо довіряти Богові, бути впевненими, що Бог нас веде через усі обставини, веде до головного, щоб ми перемінилися. Бо так, як Ісус Христос виконав волю Отця, так і наше завдання – пізнавати волю Отця для кожного з нас на цій землі, відкривати її для себе й відважно чинити її.

* * *
Йо.11,47-57:  «Від того, отже, дня ухвалили вони Його вбити»

В цьому євангельському читанні чуємо пересторогу: слід усвідомлювати, які рішення приймаємо. Часто трапляється, що той чи інший вибір коштує нам значних зусиль, багато часу і старань. Але якщо цей вибір буде в самому початку неправильним, то всі сили, які ми покладемо, щоб цей вибір реалізувати, витратимо намарно.

Перегляньмо своє життя. Які бажання ми в собі носимо, які наміри? Будьмо певні, що навіть найменший намір може з часом стати вчинком. Так було і з бажанням убити Христа, яке не відразу, але з часом реалізували ті, хто його в собі мав.

Так само й ми: якщо носимо в собі добрі бажання та наміри, то здійснюємо їх, а якщо носимо злі, то з часом і вони стають реальністю. Знаємо: коли злодій хоче вкрасти, він завжди знайде нагоду це зробити. Тому придивляймося, які бажання носимо. Плекаймо в собі великі, гарні, поважні, Божі бажання – і тоді вони обов’язково втіляться в нашому житті.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

06.06.2016р. Б. / Преподобного Симона Дивногорця та Святих мучеників Мелетія Стратилата, Йоана, Стефана і тих, що з ними

Преподобного отця нашого Симона Дивногорця
 
Тропар, гл. 1: Пустинним жителем і в тілі ангелом,* і чудотворцем показав Ти себе, богоносний отче наш Теодоре.* Постом, чуванням, молитвою небесні дарування прийнявши,* зціляєш недужих і душі, що з вірою прибігають до Тебе.* Слава Тому, що дав Тобі кріпость,* слава Тому, що вінчав Тебе,* слава Тому, що діє тобою всім зцілення. 

Кондак, гл. 2: Вишнього бажаючи, нижнє відклав ти і як небо стовп збудував ти, ним зблиснув єси зорею чудес, преподобний і Христу всіх Богу молишся за всіх нас. 

Преподобний Симеон народився в Антіохії. Його батько називався Йоан, він загинув під час землетрусу під руїнами власного будинку. Мати його звалася Марта; вона зачислена до лику святих, пам’ять її вшановуємо 4-го липня. З перших літ свого життя Симеон був вибраним сосудом Божої благодаті. Він ніколи не брав до вуст ані м’яса, ані меду. Ще дитиною залишив він Антіохію і, за волею Божою, подався до Селевкії, у місцевість, що звалася Пина, а пізніше до монастиря, ігуменом якого був Йоан Стовпник. П’ятилітній Симеон почав у всьому наслідувати Йоана, сам став на стовп й у безнастанній молитві і пості – бувало, що й десять днів нічого не їв, – пробув на стовпі шість літ. Своє тіло він умертвляв надзвичайно жорстко, під волосяницею оперезався грубим волосяним шнуром, який так натер молоде тіло, що воно стало гнити, і лиш за наказом ігумена інші монахи зняли той шнур. 

Після цього він став на стовп, що мав сорок ліктів висоти, і пробув там вісім років. Увесь час він перебував у молитві, і лиш якусь хвилю дрімав. Крім молитви, він читав святі книги. 

Диявол мучив його страшними спокусами проти чистоти, не давав йому ні вдень, ні вночі спокою, але святий юнак молитвою і постом поборов усі спокуси. За це Господь наділив його даром творити чуда, оздоровляти хворих і проганяти бісів. Він провістив смерть ігумена Йоана, і справді, той помер з молитвою на вустах, упімнувши братів, щоб наслідували чесноти преподобного Симеона, якого Бог вибрав з-поміж багатьох, щоб став образом досконалого життя. 

Святий Симеон провістив, що перси спустошать Антіохію, – і так справді сталося, тоді багато народу загинуло, а багато пішло в неволю. Кажуть, що невільники, які просили в Бога помочі за посередництвом Його слуги преподобного Симеона, чудом стали звільнені, бо окови самі собою впали з їхніх рук. Під монастирською горою перси вбили стрілами одного сліпого діда. 

Це духом своїм побачив святий Симеон, наказав братам принести вбитого і молитвою своєю випросив у Бога повернення до життя і здоров’я; дід той підвівся живий та зрячий і став голосно прославляти Господа. 

Після восьми літ стояння на стовпі, святий, за промислом Божим, пішов на Дивну гору, що над рікою Оронтом, між Селевкією та Антіохією, і став мешкати на високому камені, де побудував собі маленьку комірчину. Сюди зі всіх сторін також приходили хворі, а він клав на них руки й оздоровляв їх. З часом він побудував для братів, що конче хотіли жити під його орудою, монастир і церкву. Святий Симеон помолився до Господа і в чудесний спосіб з каменя біля монастиря стало бити джерело. Іншого разу, коли монахи не мали що їсти, він учинив ще одне чудо, помноживши пшеницю в монастирській коморі. На 33-му році життя святий став священиком. Так, проживши на стовпі 70 літ у незвичайній суворості життя і в надзвичайній святості, він пізнав, що наближається година його смерти. Він зібрав братію і сказав, щоб провадили своє життя в любові і шануванні монашого правила, а потім душа його у молитві піднеслася до неба, якого він так прагнув усе своє життя. 

Після його смерти діялося багато чуд. Вірні, почитаючи його пам’ять, зберігали ікони святого у своїх домівках, за посередництвом яких Бог у чудесний спосіб допомагав усім, що зверталися в молитвах по допомогу. Преподобний Йоан Дамаскин оповідає, що один купець в Антіохії, випросивши молитвами до преподобного Симеона оздоровлення, повісив його ікону на стіні свого дому і ставив перед нею свічки на честь святого. Іконоборці хотіли конче знищити ту ікону, але щойно один з них виліз, щоб її зняти, як раптом упав і тяжко потовкся. Те само сталося і з двома іншими іконоборцями. Про це чудо з життя преподобного Симеона йшла мова на Сьомому Вселенському соборі в Нікеї (787 р.), і Отці Собору виявили повну віру в нього. 

У той самий день
Святих мучеників Мелетія Стратилата, Йоана, Стефана і тих, що з ними
 
Про мучеництво святого Мелетія Стратилата знаємо лиш те, що страждання він прийняв від мучителя Антоніна близько 154 р. Після довгих мук, його було розіп’ято на дереві, а святих мучеників Йоана, Стефана і всіх вірних воїнів, що разом з ним постраждали, було вбито мечем. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

неділя, 5 червня 2016 р.

05.06.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.16,16–34:  «Павло та Сила опівночі молилися і співали Богу»

Апостолам не було легко, коли почали проповідувати. Їх одразу переслідували, вони терпіли, не раз арештовували їх. Знаємо, що майже всі апостоли загинули мученицькою смертю. Однак вони ставились до переслідувань і арештів як до частини процесу проголошення Доброї новини. Оскільки Ісус Христос сказав, що переслідували Його і переслідуватимуть Його послідовників. Апостоли тішились, що можуть йти тією самою дорогою, що йшов Христос. Тому коли Павло і Сила були у в’язниці, вони не зважали на те, де вони, і далі славили і благословляли Бога.

У нашому житті мало б відбуватися так само: жодні події не мали б нас віддаляти від Бога, перешкоджати славити Його. Часто від нас не залежить, що з нами діється, що діється навколо нас. Але в кожній життєвій ситуації ми можемо бути з Богом, можемо молитися і славословити Бога. А Господь знає, як вирішити цю ситуацію. Бачимо, і тут Господь знайшов вихід: стався землетрус, всі двері повідчинялись і кайдани поспадали. Якщо ми молимось, то і в нашій ситуації Бог обов’язково зробить все, щоб захистити нас!

* * *
Йо.9,1-38:  «Переходивши, Ісус побачив чоловіка, зроду сліпого»

Це Євангеліє майже в цілій главі оповідає нам про зцілення сліпородженого. Може, не звертаємо уваги на те, що хлопець мав цю проблему, ваду від першого дня свого життя, бо таким народився. І Господь дає зцілення, яке було тяжко сприйняти євреям, що бачили це.

Чому так? Адже й нам у житті не просто відчитати ті чи інші знаки, чуда, які постійно відбуваються довкола нас, які, може, не раз є і нелогічними. Погляньмо, скільки різних знамень Бог дає в нашому житті, що цілковито по-людськи здавались би неможливими!

Коли уважно приглянемося до нашого життя, то побачимо їх. Він стукає, навіть коли ми не вслухаємося. І як цьому сліпородженому Бог дає прозріння, так і нам хоче показати те, чого ми часто не бачимо, що нам є ніби закрите до часу. Уміймо почути Господа, який надходить, аби зробити нас зрячими, зробити чергове чудо в нашому житті, і вміймо Йому за це бути вдячними.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

05.06.2016р. Б. / Преподобного Михаїла, єпископа Синадського

Преподобного отця нашого Михаїла, єпископа Синадського
 
Тропар, глас 4: Правилом віри і образом лагідности,* учителем повздержности* явила Тебе Твоєму стаду всіх речей істина.* Ради цього придбав Ти смиренням високе,* убогістю – багате,* отче, священноначальнику Михаїле,* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, гл. 8: Як архієрей всечесний, і благочестя священностраждалець, заборон злоіменитого не злякався ти, єретичний спротив його переміг, свобідним гласом голосно кличучи: іконі покланяюсь Христовій і його пречистої Матері, тому й почитаємо тебе, Михіїле. 

Діялося це в часи безчесного іконоборця Лева Вірменина. На патріяршому престолі сидів святий Никифор (пам’ять його вшановуємо 2 червня). Імператор, ревний прихильник єресі, якось покликав до своєї палати патріярха Никифора та багатьох єпископів і наказав їм шукати згоди з єретиками. Святий Никифор відповів, що було би гріхом католицьким владикам ставати на путь нечестивих. А цар сказав: “Я, як безсторонній син Церкви, хочу вас примирити”. 

На це один єпископ відповів: “Ні, царю, нема правди у словах твоїх. Як можеш казати, що є безстороннім, коли явно підтримуєш єретиків, а святу Церкву переслідуєш гірше поганина? 

Але Бог усе бачить, дрижи перед Його гнівом і покайся, щоб не було запізно!” Тим єпископом був святий Михаїл, учень святого Тарасія, поставлений ним на владицтво в місті Синаді, у Фриґії, муж великого благочестя, ревний оборонець Христової віри. 

Ув’язнений за свої слова, він радий був терпіти всі невигоди в’язниці. Потім безбожний імператор наказав заслати його на вигнання до Евдокіяди. Єретики жорстоко переслідували святого, гнали з місця на місце, а він завжди відстоював почитання святих ікон, навчав, упоминав, власним життям приводив до Христа й у великий святості помер на вигнанні близько 818 р. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР