ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 7 травня 2016 р.

07.05.2016р. Б. / Святого мученика Сави Стратилата

Житіє святого мученика Сави Стратилата
 
Тропар, глас 5: Залишив ти земні почесті, Страждальцю,* перед облесливим царем, мучителем,* сущого Христа Бога визнав ти,* і заради Нього перетерпів ти багато страждань, Славний,* тому був ти увінчаний прекрасним вінцем перемоги від Царя всіх.* З небесними воїнами світло прикрашений*, стоїш перед Ним, Саво,* моли, щоб спас душі наші. 

Кондак, глас 4: Став ти непереможним воїном,* варварські витівки переміг ти,* і сильно постраждав, Славний,* безліч ворогів невидимих поборов ти,* і сплів вінець перемоги.* За нас моли Христа, Саво всеблаженний,* що з вірою тебе вшановуємо. 

Святий Сава походив з Ґотії. За імператора Авреліяна був він воєводою (стратилат – означає воєвода) в Римі. Як ревний християнин святий Сава відвідував в’язнів, що терпіли за віру Христову, допомагав убогим і сам жив так свято, що Бог наділив його ласкою творити чуда. 

Коли імператор довідався, що Сава християнин, він наказав його тяжко мучити. Йому припікали свічками боки, били жилами, а він молився Богу і славив Його Ім’я. 70 воїнів, що бачили його муки, увірували в Христа і за це були стяті мечем. Святого Саву кинули у в’язницю, де вночі явився йому Христос і скріпив його на майбутній подвиг. Наступного дня святий слуга Божий витерпів нові муки, а під кінець його кинули в море – так святий мученик Сава закінчив земне життя, щоб почати життя нове, повне небесної слави і нагороди. 


__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

пʼятниця, 6 травня 2016 р.

06.05.2016р. Б. / Святого великомученика Георгія Побідоносця (Юрія Переможця)

Житіє святого славного великомученика Георгія Побідоносця
 
Тропар, глас 4: Подвигом добрим змагався Ти, страстотерпче Христовий Юріє, вірою, * і мучителів виявив Ти нечестя, * і як жертву благосприятливу приніс Ти себе Богові. * Тому й вінець перемоги прийняв Ти * і молитвами твоїми, святий, Ти всім подаєш прогрішень прощення. 

Кондак, глас 4: Вирощений Богом, показався Ти благочестя робітником найчеснішим, * снопи чеснот зібрав Ти собі, * бо Ти сіяв у сльозах, у радості жнеш; * а пострадавши до крови, Христа прийняв Ти * і молитвами твоїми, святий, * усім подаєш прогрішень прощення. 

У цілому світі, а особливо у нашому краї, всі почитають від віків пам’ять великого святого, в якому Бог прославив свою силу – воїна Христового, святого Георгія (Юрія). А ми, читаючи його житіє, величаймо Господа Бога і честь віддаймо Імені Божому і просімо Пресвяту Богородицю, щоб наша віра, любов до Спасителя і надія на вічне спасіння були такі великі, як великі вони були у святого подвижника Георгія. 

Було це в часи імператора Диоклетіяна, мучителя християн. При його дворі з-поміж інших вельмож першим улюбленцем царя був тисячник його війська, 20-літній юнак Георгій. Родом він був із Кападокії, син дуже багатих батьків. Коли помер його батько, мати Георгія перебралася до Палестини, де мала великі маєтки. Молодий Георгій був християнином, що не заважало йому бути вірним і відважним воїном, бо ж кожен Христовий слуга віддає Богові те, що Боже, а кесарю те, що кесареве. Диоклетіян зібрав у Никомидії всіх своїх вельмож і дорадників, аби вирішили, що робити з християнами: дозволити їм вільно сповідувати віру Христову чи почати нове переслідування. Рада та була фарисейським зборищем, бо ж імператор вже давно замислив почати нові переслідування і пролити ріки невинної християнської крови. Тож усі його дорадники і заушники голосували за переслідування, а потім відклали остаточне рішення цієї справи на третій день. 

Святий Георгій гаряче молився, щоб Господь Бог відвернув нове нещастя від своїх вірних, та коли дізнався, що рішення про нове переслідування вже прийнято, тоді написав свою останню волю, відпустив на свободу невільників, майно, яке мав при собі, роздав убогим, а сам став готуватися до великого подвигу, на який рішився за Божим натхненням. Третього дня зібралася царська рада. І ось перед імператором став славний і красний тілом Юрій і голосно сказав: “Чому ти, імператоре, і ви, радники, і всі ви, римляни, в інших речах пильнуєте про справедливість, а злобні і жорстокі лишень тоді, коли йдеться про християн, людей невинних і праведних? Чому хочете їх приневолити до диявольської служби? Не будьте засліплені; боги ваші – дияволи, лиш єдиний Бог правдивий – Бог християнський, Ісус Христос, якому нехай буде слава на віки вічні!” 

Імператор і вся його рада аж здерев’яніли, коли почули сміливі слова, і лиш за хвилю перший після цісаря достойник Магнентій запитав: “Звідки в тебе ця сміливість? 

А святий Георгій відповів йому: “Цю сміливість мені дає правда!” 

“Яка правда?” 

“Ісус Христос, якого ви переслідуєте і слугою якого є я, і за якого нині даю свідчення перед вами!” 

Тепер промовив сам імператор: “Георгіє, я любив тебе і люблю за твою мужність, відвагу і за твою мудрість! Послухай мене, зглянься на свої молоді літа, склади жертву богам, і ласка моя піднесе тебе понад усіх!” 

На це святий Георгій відповів: “Я прошу Бога, щоб ти, царю, прозрів і повірив в Ісуса, а Він дасть тобі те, чого не має жоден цар світу. Твої нинішні багатства – це все минуще і марне. Ти думай про вічність, про яку думаю я і до якої так поспішаю!” 

Тоді імператор наказав кинути його до в’язниці. Воїни закували святого в тяжкі кайдани і кинули в льох навзнак, а груди йому придушили важким каменем. 

Наступного дня Георгія привели до імператора, а той запитав його: “Чи прийшов ти вже до розуму?” А святий так відповів йому на це: “Чи маєш мене за такого здитинілого, щоб я через малу муку відступився від свого Бога? Скоріше ти, піддаючи мене мукам, втомишся, ніж я, катований, пристану на твою раду!” Тоді імператор наказав набити в дошки гострих ножів і гаків, а над ними прив’язати до колеса святого мученика. Коли колесо стали обертати, усе тіло Георгія краялося на кусні. Спочатку святий мученик голосно молився, а потім – тихо, а під кінець здавалося, немовби він заснув. Усі думали, що ось-ось він помре, і цар став хулити: “Де ж Бог твій, Георгію, нехай прийде спасти тебе!” Сказавши це, імператор пішов до божниці принести богам жертву в подяку за те, що замучив християнина. Аж раптом ударили громи, ангел зійшов з неба, відв’язав святого Георгія, оздоровив його і мовив: “Не бійся, Бог твій є з тобою!” 

Погани бачили світлого юнака біля святого Георгія, але ніхто не смів приступити до нього. Побігли до божниці дати знати цареві, та й сам мученик став перед ним, а цар довго не хотів повірити, що він живий. Бачили це чудо Анатолій, Протолій та інші сотники, вони повірили в Христа і стали голосно Його прославляти: “Великий Бог християнський, і Він один понад усіма!” Імператор наказав їх схопити і стяти мечем, а вони прославляли Бога і за коротку смерть отримали щасливу вічність. У божниці була також і жінка імператора Олександра, вона також увірувала у Христа і стала голосно Його величати, та Магнентій наказав слугам відвести її до палати, щоб цар про те не довідався. 

Тоді імператор наказав закопати святого Георгія в негашене вапно і тримати там три дні. Йдучи на певну смерть, святий мученик голосно молився: “Спаси мене, Господи, не дай мені спинитися в подвизі моїм і вознеси Ім’я Твоє понад рід невірних, щоб не казали, де є Бог ваш християнський?!” – і, перехрестившись, стрибнув у яму, повну вапна, в якому його глибоко закопали. На третій день імператор наказав розкинути його кості, але, на велике здивування всіх, його знайшли живого і славлячого Господа. Напівмертві від страху слуги привели його до імператора. 

“Скажи мені, які ти чари маєш, що не можеш умерти?” – спитав цар. 

“Це не чари, – відповів святий Георгій, – а чуда Господа Бога, в якого ти, засліплений дияволом, не хочеш повірити!” 

Почалися нові муки, святого вдягнули в чоботи, підбиті гострими цвяхами і змушували в них ходити, а святий Георгій ішов, незважаючи на нестерпні муки, і прославляв Господа словами псалма: “До Господа, похвали гідного, візву я і від ворогів моїх спасуся” (Пс. 17, 4). Потім цар наказав бити його бичами і жилами, так, що аж тіло відпадало від костей, однак святий витерпів усе без жодного стогону, а лице його сяяло незвичайною радістю, що може страждати за Христа. Дивився на це імператор і сказав: “Не мужність це, а чари, покличте чарівника, щоб зняв ті чари.” 

Привели чарівника Атанасія, і цар сказав йому: “Або доведи його до відступництва, або убий”.

Чарівник подав святому Георгію отруту і сказав: “Випий, і зразу твої чари закінчаться”.

Випив святий мученик отруту, але вона йому не нашкодила. Тоді чарівник сказав до Георгія: “Якщо зможеш воскресити померлого, чого жоден наш бог зробити не може, тоді і я повірю тобі”. 

Святий Георгій відповів на це: “Я знаю вашу сліпоту і знаю, що не повірите в чудо, але для тих людей, які тут стоять, Господь учинить і це чудо!” 

І завели святого до гробу одного покійного, став він молитися – і ось ударив грім і померлий став живий перед усіма. Весь народ закричав: “Великий Бог християнський!” – а чарівник, припавши до ніг святого, повірив у Христа Спасителя. 

Імператор наказав зараз же стяти мечем і того, кого святий Георгій воскресив, і наверненого чарівника Атанасія, а Георгія велів кинути до в’язниці. Тут святий мученик оздоровив багато хворих і навернув багато поган до Христової віри. Прийшов також один селянин на ім’я Гликерій і з плачем став просити святого про поміч, бо єдиний віл, якого мав, упав і забився. 

Святий Георгій сказав йому: “Іди додому, і знайдеш живого вола!” Гликерій пішов додому і знайшов свого вола живим, тоді селянин повернувся в місто і став прославляти Господа: “Великий Бог християнський!” За це його наказали стяти мечем. Уночі явився святому Георгію Спаситель і об’явив йому, що наступного дня його подвиг буде закінчено. Благословляючи Господа, святий просив, щоби допущено до нього було його вірного слугу, якому передав свій заповіт. Вранці святого Георгія привели до імператора, а той промовив до нього: “Слухай, Георгію, поклонися моїм богам, і матиму тебе за сина, будеш другим після мене на всю державу”. 

“Ходімо до святині”, – сказав святий Георгій. 

Імператор, утішений, наказав скликати якнайбільше людей, бо був певний, що Георгій принесе жертву ідолам. Та коли вони прийшли до божниці, святий мученик промовив лиш одне слово: “Ісус” – і всі ідоли впали й потовклися в порох. Тоді кинулися жерці на Георгія, стали його бити і кричати до імператора: “Вели убити цього чарівника!” Коли про те почула цариця Олександра, вона протиснулася крізь натовп поган і зі словами: “Боже християн, допоможи мені!” – упала до ніг святого Георгія, славлячи Ісуса. Багато поган, бачачи це, навернулося. 

Та жорстокий імператор наказав Георгія і свою жінку стяти мечем. Коли їх вели на смерть, свята Олександра присіла у одному місці, щоб хвильку перепочити, і з молитвою на вустах передала свою душу в руки Спасителя, а замість своєї земної корони отримала вінець небесної слави. Святий Георгій, ревно молячись, нахилив свою голову під меч і як великий побідоносець став перед Спасом своїм і Богом, якому нехай буде вічна слава, честь і поклоніння. Сталося це в день Пасхи, 23 квітня 303 р. 

Мощі святого Георгія перевіз його слуга до Палестини і поховав їх у місті Ліді. За Костянтина Великого там возведено було церкву, віддану під покров святого Георгія, туди перенесли його мощі, а пам’ять того перенесення святкуємо 16 листопада. Так Східна і Західна Церкви здавна вшановували пам’ять святого великомученика Георгія. У п’ятому столітті частину мощей і копіє святого Георгія було перенесено до Риму, а трохи пізніше папа Григорій Великий наказав відновити в Римі церкву святого Георгія, що руйнувалася від старости. На іконах святого великомученика зображено на білому коні зі списом, яким убиває змія. Кардинал Бароній тлумачить це так, що святий Георгій своїм мучеництвом поборов пекельного змія. А побожне передання розповідає, що в сирофінікійських краях, поблизу міста Вирит, був страшний змій, який своїм диханням отруював повітря і пожирав людей. Мешканці міста, за наказом поганських жерців, по черзі виводили змієві на поталу своїх дітей. А коли прийшла черга до королівської дочки, її, серед плачу усього міста, вивели за мури. Та раптом явився на білому коні святий Георгій і, сказавши дівчині, що він є воїном Христа Спасителя, ударив списом змія й убив його. 

Господь прославив святого Георгія, вчинивши дуже багато чудес, тож Церква Христова називає його великомучеником, побідоносцем і чудотворцем. На Русі вірні здавна моляться до нього і просять про здоров’я для худоби. Багато церков посвячено під його покров, а найперший серед усіх – величавий митрополичий храм у Львові, до якого в день Георгія (Юрія) тисячами горнеться благочестивий український народ. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

четвер, 5 травня 2016 р.

05.05.2016р. Б. / Преподобного Теодора Сикеота, Святих апостолів Натанаїла, Луки і Климента та преподобного Віталія Монаха

Житіє преподобного отця нашого Теодора Сикеота
 
Тропар Теодора, глас 2: Ти був знаний, як освячений від пелен,* і сповнений благодаті,* чудесами світ просвітив ти,* і відігнав множество демонів,* священнотворче Теодоре,* тому за нас молися Господеві. 

Кондак Теодора, глас 3: Як на вогняну колісницю піднявся ти добрими ділами, Богоносний,* увійшов ти у небесні оселі,* і жив ти мов Ангел з людьми,* і як людина з Ангелами радієш.* Тому виявився ти божественним вмістилищем чудес,* Теодоре преподобний. 

Святий Теодор народився в селі Сикея, в Галатії (провінція в Малій Азії). Його батько називався Косма, а мати Марія. В домі його матері жила бабця (мати Марії) Елпідія, тітка Деспенія, а також старий побожний кухар Стефан. Уже з дитинства Теодор відзначався великим благочестям. Мати хотіла віддати сина до царського двору, де згодом він міг вступити до війська і заслужити високе становище, та що іншого прагнув її молодий син, якого понад усе тягнуло до церкви і до молитви. А прикладом йому був старий Стефан, який вірно служив Богові, строго постив і не пропускав жодного богослуження. Теодор, ще майже дитина, почав утримуватися від страв і вночі ходив за місто до церкви святого Георгія, якого особливо почитав і який упродовж усього життя в чудесний спосіб опікувався преподобним Теодором. 

Коли Теодору виповнилося 14 років, він покинув материнський дім і став жити в печері при церкві святого Георгія, де цілковито віддався молитві і постам. Стара Елпідія і Влатта, його молодша сестра, приносили йому хліб та овочі, однак він усе це залишав перед печерою для бідних перехожих, а сам лиш один раз на день, після заходу сонця, підкріплявся куснем хліба, а у великі свята їв трохи вареної ярини. 

Коли до його печери стали навідуватися люди, він сховався в іншій, нікому невідомій печері, а вхід заклав камінням. Один диякон приносив йому хліб, і так упродовж двох років ніхто не знав, де подівся молодий пустельник. Лиш через два роки диякон, бачачи біль його матері і родичів, відкрив їм місце перебування преподобного Теодора. Усі стали його просити, щоб він повернувся до дому матері, та юнак не хотів уже вертатися у світ і замешкав у своїй першій печері, при церкві святого Георгія. Коли йому виповнилося 18 років, Теодосій, єпископ Анастасіополя, визнав його гідним священства і, попри молодий вік, висвятив його на єрея. 

Теодор уже як священик пішов до Єрусалиму поклонитися святим місцям, а потім відвідав у пустелі монастирі, придивився до життя затворників, і в Хозевитськім монастирі прийняв чернечий постриг. Провівши тут якийсь час, святий повернувся до своєї печери поблизу Сикеї.

Недалеко від нього Елпідія побудувала монастирець і жила там з Влаттою і Деспенією, але невдовзі ці дві невісти померли у великій святості. Разом з преподобним Теодором пустельне життя провадили його два учні, Епіфаній і Філумен. І життя те було так угодне Богу, що Він наділив святого Теодора ласкою і силою творити чуда, а люди так вірили в силу святого, що брали землю з його печери і, змішуючи зі стравою, давали споживати хворим. 

І справді, подвиги святого Теодора були дуже великі. Він велів зробити для себе велику залізну клітку без даху і, наклавши собі на руки, ноги і шию тяжкі кайдани, більшу частину року прожив у тій клітці, майже весь час стоячи на ногах, у дощ, спеку і в найбільші морози. Упродовж усього Великого посту він не їв хліба, і лишень у неділю споживав корінці. Тож молитва його була вгодна Богу і помічна людям. З усіх сторін приходили до нього прокажені, і він їх зцілював. 

Тимчасом у великій святості померла Елпідія, а невдовзі і його матір Марія, яка залишила йому великі статки, та він про них навіть не думав, а цілий тиждень перебув в гарячих молитвах, жертвуючи їх за душу покійної матері. Дуже багато грішників, спостерігаючи його життя, каялися і наверталися на дорогу чесноти. Численні учні горнулися до нього, і він приневолений був побудувати для них монастир, названий Сикеотським, з якого згодом вийшло багато світил св. Церкви. При монастирі він звів церкву святого Михаїла, а пізніше і другу – святих Сергія і Вакха. 

Святий Теодор побував у Єрусалимі і вдруге, тут, на прохання патріярха, він випросив у Господа дощу, бо страшна посуха нищила всі земні плоди і народові загрожував голод. Невдовзі після повернення святого його монастир відвідав воєвода Маврикій. Святий Теодор провістив йому, що він невдовзі стане імператором. Так і сталося, а вдячний імператор наказав кожного року посилати до Сикеотського монастиря 600 мір пшениці для роздачі бідним і прочанам. 

Коли помер Тимотей, єпископ Анастасіополя, на його місце було вибрано святого Теодора. Новий пастир з великою любов’ю управляв своїм духовним стадом. Випало йому ще третій раз відвідати святі місця Єрусалиму, і тоді він вирішив сховатися від світу і вступити до лаври святого Сави. Та коли святий молився, явився йому святий Георгій і велів йому повертатися до Анастасіополя. Упродовж 11 років він був єпископом, та прийшов час, коли дехто став ворогувати проти нього, навіть хотіли його отруїти, однак Бог учинив так, що отрута не нашкодила йому. Тоді він став просити свого митрополита з Анкирії, патріярха Киріяка та імператора Маврикія і вони дозволили йому передати владицтво кому іншому та повернутися до монастиря. 

Двічі святий був у Царгороді, де його приймали з великою почестю, а він чинив багато чуд: повертав сліпим зір, зцілював прокажених і за всіх молився Богу. Преподобний Теодор провістив скору смерть святому патріярхові Томі, а ще нещастя, які мали нависнути над Христовою Церквою. 

Перед смертю явився йому святий Георгій і об’явив, коли прийде час стати йому перед Богом Сотворителем нашим. Святий Теодор сказав братам монахам про день своєї смерти і в глибокій старості помер після Великодніх свят, 22 квітня 612 р. 

У той самий день
Святих апостолів Натанаїла, Луки і Климента
 
Про святого Натанаїла читаємо в Євангелії від Йоана (1, 45-49): “Зустрів Филип Натанаїла і сказав до нього: «Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, – Ісуса, Йосифового сина, з Назарету». Натанаїл же йому на те: «А що доброго може бути з Назарету?» 

Мовив до нього Филип: «Прийди та подивися». Побачивши Ісус, що Натанаїл надходив до нього, сказав про нього: «Ось справжній ізраїльтянин, що нема в ньому лукавства». Натанаїл же йому: «Звідкіль знаєш мене?» Сказав Ісус, промовивши до нього: «Перше, ніж Филип закликав тебе, бачив я тебе, як був єси під смоковницею». Відповів же йому Натанаїл: «Учителю, Ти – Син Божий, Ти – цар Ізраїлів»”. Інші свв. євангелисти не згадують про Натанаїла; після Филипа в списку апостолів завжди ставлять Вартоломея. Деякі церковні письменники вважають, що Натанаїл і Вартоломей це одна і та сама особа – Натанаїл Вар Толомей, тобто Натанаїл син Толомея. На думку святого Августина і святого Григорія Великого, Натанаїл належав до числа 70 учнів. Крім євангелиста Йоана, більше ніхто не згадує про Натанаїла. Та однак свідчення його святости вийшло з уст самого Спасителя. 

Святого Луку (Лукія) не слід плутати зі святим євангелистом Лукою, пам’ять якого вшановуємо 18 жовтня. Про Луку (Лукія) пише апостол Павло: “Вітає вас мій співробітник Тимотей, як також Лукій, Ясон та Сосипатр, мої родичі” (Рим. 16, 21). Був він єпископом Лаодікеї. 

Святий Климент, один з 70 учнів, був єпископом в Сардах. Усі вони своє душпастирство запечатали мученицькою смертю. 

У той самий день
Житіє преподобного Віталія Монаха
 
У місті Газі жив у монастирі благочестивий, вимучений чуванням, молитвою і постом монах, що звався Віталій. А коли йому виповнилося 60 років, пішов він до Олександрії і там працював як звичайний робітник. Ночами молитвами і словом Божим навертав він грішних жінок, які провадили облудне життя. І пішла зла слава про нього; люди почали його обмовляти і оскаржили перед патріярхом Йоаном Милостивим, однак той не йняв віри наклепникам. А тим, які публічно ганьбили Віталія, відповідав: “Що хочете? Ніхто з вас не відповість за мене перед судом Бога!” 

Не раз преподобний Віталій зносив і побої, бо всі були певні, що він великий грішник. Коли ж святий помер, його знайшли клячучого на колінах, а в руках тримав він шматок паперу, на якому було написано: “Мужі Олександрії, не судіть нікого завчасу, а суд же залиште Господу Богу!” 

Коли поширилася вістка про смерть святого Віталія, прийшло велике число тих жінок, яких він вирвав з пут гріха і спровадив на дорогу праведности. Вони плакали і розповідали, як святий цілими ночами перебував з ними на молитві і забороняв їм говорити, що відвідував їх задля їх душевного добра. Тіло його поховав святий патріярх Йоан серед великого плачу зібраного народу, який своїм неправим судом так боляче кривдив преподобного Віталія. Помер він після 609 року. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

05.05.2016р. Б. / Послання Папи Франциска на 50-й Всесвітній день суспільних комунікацій

Комунікація і милосердя: плідна зустріч

Дорогі брати і сестри,
Ювілейний рік Милосердя запрошує нас роздумувати над зв’язком між комунікацією та милосердям. Церква, з’єднана із Христом, втіленням Милосердного Бога, є покликана жити милосердям як характерним знаком свого існування та діяльності. Те, що ми говоримо і як говоримо, кожне  слово та жест має виражати співчуття, делікатність та прощення Бога щодо усіх. Із своєї власної природи, любов є комунікацією, вона веде до відкритості на іншого, а не до ізоляції. Якщо наші слова та наші жести є оживлені любов’ю, Божою любов’ю, наша комунікація буде нести в собі силу Бога.

Ми покликані комунікувати як Божі діти з усіма без винятку. Передавання милосердя є характерною ознакою мови та дій Церкви, що торкається людських сердець та підтримує їх на дорозі до повноти життя, яке Ісус Христос, посланий Отцем, прийшов принести усім. Мова йде про те, щоби ми прийняли і поширили навколо нас самих тепло Церкви-Матері, щоб Ісуса пізнали та полюбили; це тепло наповнює слова віри змістом та запалює проповідництво та християнське свідоцтво «іскрою» яка їх оживляє.

Комунікація має силу будувати мости, сприяти зустрічі та інтеграції, збагачуючи таким чином суспільство. Як же добре бачити людей, котрі так обережно вибирають слова та жести, щоби подолати непорозуміння, зцілити зранену пам’ять і будувати мир та гармонію. Слова можуть будувати мости між людьми, родинами, соціальними групами, цілими народами. І це все стосується як реального, так і віртуального середовища. Тому, слова та вчинки мають нам допомогти вийти з «порочних кіл» осудження та помсти, що продовжують бути пасткою для багатьох осіб та народів, та призводять до того, що особи виражаються мовою ненависті. Слово християнина же нехай прямують до будування сопричастя і, навіть коли має рішуче засудити зло, нехай це робить без руйнування відносин та комунікації.

Тому, хотів би заохотити усіх людей доброї волі наново відкрити силу милосердя, щоб оздоровлювати розірвані відносини та відновити мир і гармонію в родинах та спільнотах. Ми всі знаємо як старі болі та завдані рани можуть захоплювати людей в пастку відмови від спілкування та примирення. Це стосується також відносин між народами. В усіх цих випадках милосердя здатне активізувати новий спосіб розмови та діалогу, що так  виразно описав Шекспір: «Милосердя не є обов’язком. Воно Сходить з неба як крапля дощу на землю. Воно є подвійним благословенням: благословить того, хто його дає і хто його отримує» (Венеціанський купець, акт IV, сцена І).

Варто було б також щоби слова політичного середовища та дипломатії були натхненні милосердям, яке ніщо не вважає втраченим. Особливо звертаюсь до тих, хто має відповідальність за інституції, політичну відповідальність, відповідальність за формування публічної думки, щоби завжди пильнували над тим як вони висловлюються щодо тих, хто думає чи діє по-іншому, чи навіть помиляється. Бо дуже легко піддатися спокусі використати  схожі ситуації і таким чином розпалювати недовіру, страх і ненависть. Слід мати мужність щоби скерувати людей до примирення. Оскільки саме така позитива та креативна рішучість може запропонувати реальне вирішення давніх конфліктів і можливість осягнути тривалий мир. «Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя… Блаженні миротворці, бо вони синами божими назвуться» (Мт 5,7.9).

Як би я хотів, щоби наш спосіб комунікації, а також наше пастирське служіння в Церкві ніколи не виражали надмірної гордині перемоги над ворогом, та не впокорювали тих, кого ментальність цього світу вважає втраченими, гідними бути відкиненими! Милосердя може допомогти послабити життєві негаразди та зігріти тих, хто зазнав лише холоду осудження. Стиль нашої комунікації нехай буде таким, що долає логіку різкого розрізнення на «грішних» та «праведників». Ми можемо і мусимо засуджувати конкретні ситуації гріха – насилля, корупцію, експлуатацію інших, тощо – та не можемо осуджувати осіб, бо лише Бог є здібним читати глибини їхніх сердець. Нашим завданням є попереджати тих, хто помиляється, являючи зло та несправедливість певної поведінки, щоби звільнити жертв та підвести тих, хто впав. 

Євангеліє від Йоана нагадує «правда визволить вас» (Йо 8,32). Цією правдою остаточно є лише сам Ісус Христос, котрого лагідне милосердя є мірою того як ми маємо проголошувати правду та засуджувати несправедливість. Нашим головним завданням є з любов’ю проголошувати істину (див. Еф 4,15). Лише слова промовлені з любов’ю, яким товаришує лагідність та милосердя, торкаються наших грішних сердець. Жорстокі або моралізуючі слова та жести ризикують ще більше віддалити тих, кого ми прагнемо привести до навернення та до свободи, посилюючи в них відчуття неприйняття та спротиву.

Дехто думає, що певне бачення суспільства, заснованого на милосерді є несправедливим те ідеалістичним, або занадто невимогливим. Та спробуймо пригадати собі наш перший досвід стосунків у сім’ї. Батьки нас любили та цінували не за наші здібності та успіхи, а за те ким ми є. Батьки природно бажають найкраще для своїх дітей, причому їх любов не базується на якихось вимогах, а є безумовною. Батьківський дім є місцем, де тебе завжди приймають (див. Лк 15,11-32). Тому хотів би заохотити усіх думати про людське суспільство не як про місце, де чужі конкурують та намагаються домінувати, але перш за все як про дім чи як родину, двері якої є завжди відкритими і де всі роблять усе можливе, щоби один одного приймати.

Тому важливим є вміння слухати. Комунікувати значить ділитися, а ділення вимагає слухання, прийняття. «Чути» є чимось більшим, ніж просто слухати. Слухати стосується інформації; чути же передбачає спілкування та вимагає близькості. «Чути» дозволяє нам зайняти відповідну позицію, залишаючи пасивну поставу глядача, слухача, споживача. «Чути» також значить бути здібними розділити питання та сумніви, бути готовим йти «пліч-о-пліч», звільнитися від будь-яких упереджень вищості та покірне віддання своїх здібностей та дарів на служіння спільному благу.

Слухання ніколи не є легким. Інколи вигідніше вдавати глухого. Чути значить бути уважним, мати прагнення зрозуміти, надати вагу, шанувати, берегти слова інших. В слуханні реалізується певне «мучеництво», жертвування самих себе, де відновлюється священний жест, вчинений Мойсеєм перед палаючим кущем (див. Вих 3,5). Вміти слухати є великою благодаттю, є даром, який слід просити, щоби потім практикувати.

Також електрона пошта, смс, соціальні мережі, чати можуть бути формами повноцінного людського спілкування. Адже не технології визначають чи людське спілкування є автентичним, а людське серце та його здібність використовувати різні засоби. Соціальні мережі можуть сприяти відносинам та пропагувати благо суспільства, однак також можуть спричинитися до ще більшої поляризації та поділу людей і груп. Цифрове середовище є немов площею, місцем зустрічі де можна висловити тепло або зранити, мати корисну розмову чи моральне лінчування. Тому прошу, щоби Ювілейний Рік був прожитий в милосерді, котре «чинить нас більш відкритими на діалог задля кращого взаємопізнання та взаєморозуміння; нехай буде подолано будь-який прояв закритості та знецінення інших та буде усунено будь-яка форма насилля та дискримінації» (Misericordiae Vultus, 23). Також і в мережах будується справжнє громадянське суспільство. Доступ то цифрових мереж приносить із собою відповідальність за інших, кого ми не бачимо, але хто є реальний, хто має свою гідність, також варту пошани. Мережі можуть бути прекрасно використані для зросту здорового та відкритого на взаємовідносини суспільства.

Комунікація, її засоби та інструменти призвели до розширення горизонтів для багатьох. Це є ще одним Божим даром, та одночасно великою відповідальністю. Мені подобається називати цю силу ЗМІ «близькістю». Зустріч між комунікацією та милосердям буде плідною тою мірою, якою зроджуватиме близькість, що турбується, втішає, зцілює, товаришує і робить свято. У цьому поділеному, роздрібненому, поляризованому світі милосердне спілкування означає спричинятися до доброї, вільної та солідарної близькості між Божими дітьми і братами у суспільстві.

Ватикан, 24 січня 2016
ФРАНЦИСК

Переклад - о. Руслан Михалків для Католицького Медіа-Центру

середа, 4 травня 2016 р.

04.05.2016р. Б. / Святих священномучеників Януарія, Теодора і тих, що з ними

Житіє святого священномученика Януарія і тих, що з ним
 
Тропар, глас 3: Помазані святительським миром,* ви стали пастирями людей богомудрих.* І були заколені, немов агнці чесні,* і принесені Слову, начальникові пастирів, мов ягнята у жертву,* Священномученики преславні, всесвітні світила.* Тому й з любов’ю вшановуємо всі святу пам’ять Вашу,* бо Ви молитеся за душі наші. 

Кондак, глас 3: Священним помазанням і мученицькою кров’ю* прикрасилися, славні Януаріє і Теодоре,* і сяєте повсюди, радіючи в вишніх.* Й на нас спогляньте, що прийшли до вашого храму* і неустанно до вас взиваємо.* Всіх нас оберігайте, молячись до чоловіколюбця Бога. 

Діялося це близько 304 р., за Диоклетіяна, гонителя християн. У Неаполітанському королівстві, в провінції Кампанії, у місті Мисені жив диякон на ім’я Сосій, чоловік великого благочестя й учености. Коли Сосій довідався, що єпископ міста Беневента (тієї ж провінції) Януарій, разом з дияконом Фавстом (Фестом) і читцем Деситерієм, прибув до Мисени, він потай їх часто навідував, щоб разом перебувати на молитві. Одного разу, коли святий Сосій читав у церкві Євангеліє, св. Януарій побачив над його головою полум’я і духом зрозумів, що Сосій невдовзі прийме мученицьку смерть. І пройнятий радістю, він поцілував у голову святого Сосія, і стали разом вони величати Господа, віддавшись Його небесній волі. 

Через кілька днів Драконцій, суддя в тій околиці, наказав ув’язнити святого Сосія і кинути до вузького темного підземелля. Тоді святі Януарій, Фавст і Деситерій поспішили відвідати мученика, та тут сторожа схопила їх і поставила перед мучителем. Почався допит. 

“Якої ти віри?” – спитав святого Януарія суддя. 

“Я – християнин і єпископ міста Беневента”, – відповів слуга Божий. 

“А хто оці два твої товариші?” 

“Один є моїм дияконом, а другий читцем!” 

“Чи й вони також християни?” 

“Так, вони християни, і маю надію в Ісусі, що якщо ти спитаєш їх про це, вони явно визнають Ім’я Спасителя”. 

І справді, обидва сказали: “Ми присягали вірі Христовій, і не зламаємо нашої присяги, бо горе тому, хто фальшиво присягає!” 

“Приступіть і вчиніть жертву нашим богам, згідно з повелінням імператора, і я накажу вас звільнити”, – сказав мучитель. 

На це святий Януарій відповів: “Ми приносимо жертву одному Богу нашому, а божків твоїх гидуємо!” 

Драконцій наказав їх, а також святого Сосія, відвести слідом за ним до міста Путеолю, де всіх мали на публічному видовищі кинути диким ведмедям на розтерзання. Та коли святі вже стояли посеред амфітеатру, а всі чекали на прибуття Драконція, той, зайнятий невідкладними справами, не міг прийти і наказав привести святих мучеників до себе. Коли їх доставили, він видав новий присуд: “Наказуємо, щоб єпископ Януарій, диякони Сосій і Фавст та читець Деситерій, за те, що визнають Христа і гордують наші накази, були стяті мечем!” 

Коли ж мучеників вели на смерть, три мужі християнські, Прокул, диякон церкви в Путеолю, Євтихій та Акутіон стали голосно осуджувати несправедливий вирок мучителя. Тоді їх також схопили, а Драконцій наказав їх стяти мечем разом з іншими. Коли прийшли на місце страти, святий Януарій став голосно молитися: “Господи і Боже наш, в Твої руки передаємо душі наші!” Потім сам зав’язав собі очі і нахилив голову під меч, так само було вбито і решту святих мучеників. Вночі християни забрали їх святі тіла. Мощі святого священномученика Януарія поховано в Неаполі, а Бог прославив їх численними чудами. Коли місту загрожувало виверження вулкану Везувій, то за покровительством святого Януарія, до якого всі вірні стали ревно молитися, Бог спас Неаполь від загибелі. В одної вдови на ім’я Максимила помер єдиний син. З глибокою вірою поклала вона на нього образ святого Януарія і стала гаряче молитися, а Бог, за молитвами святого, воскресив хлопця. Сьогодні також кожен може побачити чудесну силу святих мощей. З мощами святого священномученика Януарія є пляшечка з засохлою кров’ю. Коли ту пляшечку прикласти до голови святого, кров стає рідкою і кипить, немовби зовсім свіжа. Тіло святого Сосія поховано в Мисені, а згодом в Неаполі, в церкві святого Северина, воно також прославилося багатьма чудами. 

У той самий день
Житіє святого Теодора з Пергії
 
Святий Теодор був воїном у місті Пергії Памфілійській. Коли він став прилюдно визнавати Христа, тоді мучитель Теодот наказав його бити жилами, а потім прив’язати до розпеченого залізного ліжка, а зверху поливати розплавленим оловом і сіркою. Та Господь не забув про святого мученика, бо зненацька випав рясний дощ, який погасив вогонь, а Теодор, оздоровлений від ран, прославляв Господа. Коли побачив це жрець, служитель божків Діоскор, він також став голосно прославляти Бога: “Великий Бог християнський, від нині хочу лиш Йому служити, бо Він чуда діє, а божки, яким я приносив жертву, ніщо є”. Староста наказав покласти його на таке саме залізне ліжко, а Діоскор, прославляючи Бога, який дав йому ласку прозріти й увірувати в Нього, переніс із великою мужністю муки і помер для світу, а став жити для неба, де був зачислений до лику святих мучеників. 

Далі староста наказав прив’язати святого Теодора до коня і тягнути його волоком по майдані, однак і ця мука не завдала шкоди слузі Божому. Натомість ще два воїни, Сократ і Діонисій, увірували у Христа. Теодот велів усіх трьох кинути в розпалену піч. Та ангел Божий остудив жар вогню, і святі немовби в прохолоді прославляли Ім’я Боже. А Бог прославив святого Теодора ще більшим чудом. Мати його на ім’я Филипія вже три роки перебувала на вигнанні в Алодапії, де багато терпіла за Христову віру. Святий Теодор мав велике бажання побачити перед смертю свою матір. І ось раптом він побачив її перед собою; Бог бо чудом переніс його матір на те місце, де син її давав свідчення правді. Довідавшись про це, Теодот наказав святій Филипії намовити свого сина до відступництва, однак вона сказала мучителеві: “Син мій загине розіп’ятий на хресті, і з хреста прославлятиме Ісуса, а боги твої – дияволи, а ти – диявольський слуга”. 

Староста наказав стяти її мечем, Сократа і Діонисія заколоти посеред печі списами, а святого Теодора прибити до хреста. Три дні висів святий мученик, молився, прославляв Бога і в руки Його передав чисту й святу свою душу. Згідно з Часословом, він був замучений за імператора Антоніна 141 р. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

вівторок, 3 травня 2016 р.

03.05.2016р. Б. / Святого Теодора Трихини

Житіє преподобного отця нашого Теодора Трихини
 
Тропар святому, глас 8: Потоками сліз твоїх Ти неродючу пустиню управив, * і з глибини зітханнями Ти в трудах приніс стократні плоди, * і був Ти світильником вселенної, сіяючи чудесами, Теодоре, отче наш. * Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак Теодора, глас 4: Прославився ти предивним життям, отче мудрий Теодоре,* промінявши царські скарбниці, що на землі, на лахміття волосяниці.* Тому й небесний одяг отримав Ти.* Завжди за нас молися, Преподобний. 

Святий був сином багатого вельможі в Царгороді. Однак він покинув і багатство, і почесті, і розкоші, пішов у пустелю і там став умертвляти своє тіло. День і ніч молився Богу, йому не вадила літня спека, його не лякали ні мороз, ні дощ, ні холодний вітер, що пронизував його тіло аж до костей. Ходив він у волосяниці, і тому звали його “Трихина” – той, хто носить волосяницю, а згодом так само назвали й пустелю, в якій він жив. Бог пам’ятав про свого слугу і дав йому владу проганяти бісів, оздоровляти хворих і творити інші чуда. А коли помер, з його святих мощей стало витікати благовонне миро, цілительне для всіх, хто призивав його ім’я і просив допомоги.

У той самий день
Житіє преподобного Анастасія Синаїта
 
Церква почитає двох святих Синаїтів: святого Анастасія, патріярха Антіохійського, і святого Анастасія, монаха Синаїтського. Святий Анастасій, патріярх Антіохії, був монахом Синайської гори. Вступивши на патріярший престол, став ревно боронити святу віру. Коли імператор Юстиніян схилився на бік єретиків, святий Анастасій разом зі святим Євтихієм, патріярхом Царгорода, виступили проти нього. Євтихія було засуджено на вигнання; те саме чекало і Анастасія, однак імператор раптово помер, встигнувши покаятися у своїх гріхах. Та за імператора Юстина II святого патріярха (571 р.) також було засуджено на вигнання, де пробув 23 роки і щойно за імператора Маврикія, 595 р., повернувся до Антіохії. Патріярха Анастасія дуже поважав папа Григорій Великий, який часто писав до нього листи, а святий Анастасій переклав грецькою мовою книгу папи Григорія, звану “Правило пастирське”. Помер у великій святості близько 599 р. 

Другий святий Анастасій Синаїт уже з дитинства служив Господу Богу і посвятився монашому життю. Він побачив і віддав шану святим місцям у Єрусалимі, а потім вступив у монастир на горі Синай, де ігуменом був преподобний Йоан Ліствичник. Слуга Божий Анастасій відзначався великою святістю, невдовзі він став священиком, а згодом ігуменом свого монастиря. У той час виникла нова єресь акефалів, тобто безголовників, які не визнавали рішень Вселенського собору у Халкедоні (451 р.), і, відірвавшись від своїх патріярхів, таки насправді залишилися без голови. Святий Анастасій був рішучим поборником цієї єресі, він написав проти неї багато послань, і пройшов Аравію, Сирію та Єгипет, всюди навчаючи і перестерігаючи перед єретиками. Також святий Анастасій описав житія багатьох святих. Доживши до глибокої старости, великий покорою і ревністю про славу Божу, спочив близько 640 р. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

понеділок, 2 травня 2016 р.

02.05.2016р. Б. / «Ісус зійшов до ‘‘зони відчуження’’, аби розірвати все, що від’єднує людину від Бога і людину від людини», - Глава УГКЦ на Великдень

Сьогодні Христова Церква і вся Вселенна наповнилися світлом пасхальної радості. Увесь світ знову об’єднався довкола воскреслого із мертвих Спасителя!

Такими словами розпочав великодню проповідь Глава УГКЦ Блаженніший Святослав у день Христового Воскресіння в Патріаршому соборі Христового Воскресіння УГКЦ в Києві 1 травня.

Із Главою Церкви співслужили Архиєпископ Клаудіо Гуджеротті, Апостольській нунцій в Україні, та владика Йосиф (Мілян), Єпископ-помічник Київської архиєпархії УГКЦ.

Блаженніший Святослав наголосив, що Христове Воскресіння означає не лише оживлення померлого тіла чи повернення назад до учнів їхнього Вчителя: «Воскресіння Христове – це набагато глибше. Під час страсних піснеспівів ми чули про переможний вихід Ісуса з аду. Смерть і ад – найбільші тирани людини, були Ним переможені та знищені». На думку проповідника, ад можна назвати ‘‘зоною відчуження’’. «Найбільшою небезпекою людини є гріх. Це найстрашніша духовна катастрофа, яка може спіткати розумну людську істоту. Гріх веде до ‘‘зони відчуження’’, якою є смерть», - пояснив він.

Ад - це зона безнадійних, які були відчужені від Божої любові. А Христос, той Бог, котрий сотворив людину, пішов так далеко за нею, яка відокремлювалася від Нього, що зійшов через хресну смерть до аду, ‘‘зони відчуження’’, щоб собою визволити всіх в’язнів темряви і смерті, аби розірвати все, що від’єднує людину від Бога і відчужує людину від людини. Ось чому у Воскресінні все знову об’єднується і сповнюється світлом та життям: «Усе сьогодні знову єднається із Богом. Він, як добрий пастир, віднайшов усіх загублених овець, починаючи від першої людини Адама і аж дотепер».

«Тож сьогодні ми святкуємо нашу перемогу над нашим відчуженням від Бога і від ближнього. Святкуємо близькість і єдність до Бога і до ближнього!» - продовжив Предстоятель Церкви.

Як багато ‘‘зон відчуження’’ живою раною сьогодні оперізує душу і тіло українського народу! Нещодавно, у Страсний тиждень, Україна спогадувала 30-ті роковини Чорнобильської трагедії, яка створила «видиму ‘‘зону відчуження’’ – ‘‘зону смерті’’». «А скільки сьогодні людей, наших єдинокровних братів і сестер, потрапили в пастку новітніх ‘‘зон відчуження’’ окупаційної влади - в Криму і на Донбасі. Скільки наших братів і сестер мають небезпеку бути відчуженими навіть у зоні бойових дій! Як часто навіть ми забуваємо про те, що в Україні точиться війна і нам хочеться відчужитися від болю і страждання ближнього! Але сьогодні ми так само відчуваємо, що наші брати і сестри, такі як Надія Савченко та інші, попали ще в іншу ‘‘зону відчуження’’ від світу і цивілізації і всякого добра та справедливості. Нам так треба когось, хто б зламав усе, що нас роз’єднує, відчужує і пригнічує», - промовив Верховний Архиєпископ УГКЦ.

Цей день прийшов! Перемога вже серед нас через наше християнське життя, через нашу віру і перемогу над зневірою, знеохотою і розчаруванням. «Бажаю, щоб радість Христового Воскресіння зближувала і єднала нас із Богом і між собою. Немає нічого такого, що б могло розділити український народ. Єднаймося в наших родинах, спішімо з благовістям до тих, хто почувається покинутим. Вітаю воїнів, які ламають ‘‘зони відчуження’’, і волонтерів, які несуть в ці зони пасхальну радість,  -вітаю тих, які постраждали і втратили близьких. Радість Христова пливе вільною і незалежною Україною», - привітав із Воскресінням Христовим Блаженніший Святослав.

неділя, 1 травня 2016 р.

01.05.2016р. Б. / ХРИСТОС ВОСКРЕС - ВОСКРЕСНЕ УКРАЇНА, БО ХРИСТОС ВОСКРЕС, ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!!!

  
ХРИСТОС ВОСКРЕС! - ВОСКРЕСНЕ УКРАЇНА!
ВОІСТИНУ ВОСКРЕС! - ВОІСТИНУ ВОСКРЕСНЕ!

Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував. І нам дарував життя вічне, поклоняємось Його тридневному воскресенню! (воскр. тропар)

Любі, у Христі Ісусі, брати й сестри! Вітаю вас зі світлим празником Христового Воскресіння і бажаю усім нам прийняти від Нього дар спасіння, щоб і ми воскресли разом з Ним і, були там, де й Він, у Царстві вічного блаженства і буття на віки вічні. Амінь.

З повагою, сл. Б. Леонід.

01.05.2016р. Б. / «Ми перебуваємо в ході від рабства до свободи», – Глава УГКЦ у своєму Великодньому привітанні (+VIDEO)

Навіть в обставинах війни ми перебуваємо у пасхальній ході в якісно нову дійсність. Ми перебуваємо в ході від рабства до свободи, від смерті до життя. І навіть тоді, коли нам сумно, – у Воскресінні ми радіємо. Коли нам є важко, то в пасхальній ході ми отримуємо нові сили. І в тій ході разом з Христом співаємо пісню перемоги над гріхом і смертю, над смутком і відчаєм!

Такими словами вітає Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, із святом Воскресіння Христового усіх вірних та людей доброї волі.

Він наголошує, що у цей день Церква проголошує дивний перехід Христа від смерті і страждань до воскресіння і життя. В цей перехід ми разом із Христом також вирушаємо. 

«Дозвольте цього дня усіх вас привітати і цією радістю з вами поділитися: з тими, хто страждає, воює, будує, з тими хто далеко від дому, які сьогодні живуть на різних континентах земної кулі, але в цій пасхальній ході ми єдині, як Церква, як Божий люд, як народ в дорозі до воскресіння», – каже Блаженніший Святослав.