ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 30 квітня 2016 р.

30.04.2016р. Б. / Велика Субота

Досить часто ми десь “губимо” Велику Суботу. Тільки закінчується Страсна П'ятниця, відразу починаємо думати про святкування Воскресіння як в храмі, так і потім вдома з родиною.

Велика Субота – це день сутінок. Вона знаходиться між темнотою П'ятниці та сіянням Пасхального Воскресіння. Це ще день скорботи, але і день очікування та довіри. Це день самотності та очікування Марії... В цей день не звершується Богослужіння, тобто є це день “нелітургійний”, якщо можна так висловитись.

Це день самотності Ісуса, Який входить “в темряву”.

Його ми згадуємо та визнаємо в Символі нашої Віри: “... страждав за Понтія Пилата, був розп'ятий, помер і був похований, і зійшов у пекло.”

...Місце померлих, куди зійшов Христос, Святе Письмо називає "підземним світом", Шеолом або Адом (Пор. Флп. 2, 10; Ді. 2, 24).

Катехизм Католицької Церкви № 635 цитує Стародавню проповідь на Велику Суботу: "Велике мовчання панує сьогодні на землі, велике мовчання і велика самотність. Велике мовчання, бо Цар спить. Земля здригнулася й затихла, бо Бог спочив у тілі і пішов будити тих, що спали від віків (...). Він іде шукати нашого праотця, загублене ягня. Він йде до тих, що сидять у темряві й тіні смерті."

Відвідуючи у неділю, 2 травня 2010 р.Турин, після молитви перед плащаницею Христа, Папа Бенедикт ХVІ сказав: “Після двох світових воєн, таборів та ГУЛАГів, ядерного бомбардування Хіросіми і Нагасакі, наша епоха стала схожою на Велику Суботу. Морок цього дня звертається до усіх нас, а особливо тих, хто питає про сенс життя, до віруючих. Цей морок торкається і нас”.

Велика Субота є "нічиєю землею", як підкреслив Папа, знаходиться між смертю та воскресінням, але на цю землю ввійшов Один – Єдиний, Який перейшов її знаками Своїх страждань за людство.

У цей "час-поза-часом" Спаситель зійшов до аду, тобто у місце, куди не доходить жоден промінь любові, де панує повна зневіра без будь-якого слова розради. Залишаючись мертвим, Христос перейшов через двері цієї крайньої самотності, щоб перевести разом із собою також і нас.

У той день сталося щось незбагненне: Любов увійшла до аду, і навіть у густій темряві найбільшої людської самотності ми можемо почути голос, який нас кличе, і можемо відчути руку, яка нас бере, щоб вивести назовні. Людина живе з огляду на те, що є любленою і може любити. Любов увійшла в смерть і перетворила її на життя. "Навіть в хвилину найбільшої самотності ми вже ніколи не будемо самі", – наголосив Папа Бенедикт ХVІ.

Велика Субота – день неспокійний. З темноти смерті Христа запалюється світло надії – світло Воскресіння. В мовчанні та тиші виступає нове життя. Чути вже гул Воскресіння.

Сестра Анна Кліпацька, згромаджння "Непорочного серця Марії"

пʼятниця, 29 квітня 2016 р.

29.04.2016р. Б. / Велика п’ятниця – найскорботніший день у році

У Велику п’ятницю Церква згадує неправедне осудження синедріоном Ісуса Христа. Це найскорботніший день для християн, тому що саме в п’ятницю Христос добровільно віддав Себе на хресну смерть заради людей. На богослужінні згадується  час, коли Ісус Христос віддав на Хресті свій дух Богу Отцю, а тайні учні Його — Йосиф Ариматейський і Никодим випросили дозвіл у Пилата та зняли з хреста для поховання Пречисте Тіло Господнє (Ів. 19,8-10).

Страсна п’ятниця – найпісніший день Великого посту. В усіх храмах з вівтаря виноситься плащаниця — зображення зняття з хреста Тіла Господнього.

Служиться Велика Вечірня, на ній читається Євангеліє від св.Матея про страсті і смерть Ісуса Христа, від суду у Пилата до поховання у гробі Йосифа. Коли починають співати стихири, процесія виходить з хрестом і хоругвами з церкви, священики несуть плащаницю. Обхід довкола церкви символізує похорон Ісуса Христа. В стихирах проявляється глибокий жаль і співчуття з причини смерті Спасителя.

Після завершення обходу процесія повертається до храму, де на стіл покладається плащаниця, що зображає гріб Господній. 

У Великі п’ятницю й суботу віруючі йдуть до плащаниці, щоб вклонитися Спасителеві.

У дні Страсного тижня віруючим належить суворо постити «заради страстей Христових», які Він перетерпів за гріхи людства. Окрім того, посиленим постом християни намагаються гідно підготуватися до зустрічі з Воскреслим Христом. Також протягом Страсного тижня всі християни, які протягом посту ще не сповідалися і не причащалися, мають це обов’язково зробити — в будь-який день зранку, окрім п’ятниці.

четвер, 28 квітня 2016 р.

28.04.2016р. Б. / Святих апостолів Аристарха, Пуда і Трофима та інших мучеників і мучениць

Житія святих апостолів Аристарха, Пуда і Трофима
 
Тропар, глас 3: Апостоли святі, моліть милостивого Бога, * щоб відпущення прогрішень подав душам нашим. 

Кондак Апостолів, глас 4: Настало чесне свято апостолів, що просвічує нас і проганяє гріховну імлу від тих, які взивають: явилося світло і прийшло визволення. 

Усі три святі апостоли трудилися разом зі святим апостолом Павлом і стали гідними тої чести, щоб разом з ним в один день загинути від меча в часи цісаря Нерона. Святий Аристарх був одним з 70 Христових учнів. З Діянь апостолів довідуємося, що родом він був з Македонії. Святий Павло вважав його своїм другом (див. Ді. 19, 29). А в наступній главі Діянь (див. Ді. 20, 4) дізнаємося, що Аристарх “солунянин” разом зі святим Павлом проповідував слово Боже в Азії. Апостол Павло поставив його єпископом Солуня. Але коли святого Павла було ув’язнено в Римі, то і святий Аристарх сидів разом з ним, бо читаємо, що: 

“…Аристарх, товариш мій у неволі” (Кол. 4, 10). У листі до Филимона (1, 24) святий Павло називає Аристарха своїм “співробітником”. За іншими джерелами, святий Аристарх був єпископом Апамії Сирійської. 

Святий Пуд був римським достойником. Дім його став прихистком для всіх християн, у нього гостювали обидва верховних апостоли святі Петро і Павло, останній згадує його в другому листі до Тимотея (4, 21). 

Святий Трофим був родом з Азії, з Ефесу (див. Ді. 20, 4). Був він зі святим Павлом в Єрусалимі (див. Ді. 21, 29). Святий апостол Павло поставив його єпископом Арелати в Галії, де навернув поган до пізнання віри Христової. Ув’язнений разом зі святим Павлом, прийняв смерть від меча. 

У той самий день
Житіє святого мученика Сави Ґотського
 
Близько 373 р. до Ґотії прибув Юній Соранос, римський полководець, якого імператор Валент послав у Скитію проти князя тих сторін Атарода. Тут він довідався, що в цій місцевості недавно постраждали за святу віру багато християн, і написав про це до свого кревняка святого Василія Великого. Святий Василій попросив Юнія прислати йому мощі тих святих мучеників. У цей час в Ґотії перебував єпископ Солуня Асхолій, котрий прибув сюди, щоб у часи переслідувань укріплювати у вірі Христових вірних. З його допомогою Юній Соранос знайшов мощі замученого в 372 р. святого Сави і послав їх до Кападокії разом із посланням Ґотської Церкви, в якому описано мучеництво святого Сави і яке ми тут наводимо: 

“Церква Божа, котра є в Ґотії, Церкві Божій, що є в Кападокії, і всім Церквам християнським, де б вони не перебували. Милосердя, мир і любов Бога Отця і Господа нашого Ісуса Христа нехай сповниться над нами. Слова святого апостола Петра, що кожен народ, який боїться Господа, є йому милий, сповнилися тепер на святому Саві, котрий стався мучеником Господа нашого Ісуса Христа. Бо будучи з роду ґотом і живучи серед злого народу, він умів наслідувати святих людей і з ними в кожній чесноті славив Ісуса і як звізда на небі сяяв. Вже з молодих літ будучи християнином, старався про це, щоб зростати в любові до Бога і стати досконалим, та, поборюючи лукавого, отримати вічну нагороду. Тому не хочемо цього приховувати, а задля виховання вірних задумали ми розповісти вам про його чесні подвиги. 

Був він у вірі простий, побожний, до послуху охочий, тихий, у мові невчений, спокійний, але правду обстоював і уста богохульникам замикав; не був гордий, а, як належить смиренним, покірний, у бесіді лагідний, до всього доброго охочий. У церкві співав і про церкву дуже дбав, грішми і маєтками погорджував, вживаючи їх лишень для конечної потреби, тверезий, стриманий, товариства жінок не шукав, пильнував постів і молитви, остерігався пустої похвали, усіх заохочував до доброго життя, часто виступав як ревний захисник Христової віри. 

Коли ж урядники і пани в Ґотії стали переслідувати християн і наказували їм їсти те, що було пожертвуване чортам, то деякі погани, маючи родичів-християн, підкидали їм м’ясо, яке жертвуване не було і радили їм, щоб у той спосіб ошукати гонителів. Та святий Сава виступив проти цього, він казав, що той, хто так робить, не може бути християнином, оскільки це є згіршення для поган. Тому перестерігав, щоб не дати себе звести дияволові. Тому погани, які таким чином хотіли заховати і захистити своїх родичів-християн, вигнали святого Саву з міста, але невдовзі покликали його назад. 

Коли під час другого гоніння міщани, його сусіди, хотіли присягти, що серед них нема жодного християнина, святий Сава встав і сказав: “За мене не присягайте, бо я християнин”. Тоді вони, приховавши своїх родичів, видали Саву, кажучи, що він один християнин серед них. Коли князь його схопив, то спитав, чи має він якийсь маєток? Йому сказали, що Сава не має нічого, крім одежі, в якій ходить. Тому князь погордив ним: “Такий не може ані допомогти, ані зашкодити”, – і наказав випустити його з в’язниці. 

Під час третього гоніння, коли наближався Великдень, святий Сава пішов до іншого міста, до священика на ім’я Ґутик, щоб з ним відсвяткувати цей великий празник. У тій дорозі він зустрів великого і світлого мужа, який сказав, щоб Сава не йшов до Ґутика, а до священика Сансали, що жив ближче. Святий Сава відповів, що Сансали нема, він утік до Романії (бо не знав, що той уже повернувся), і коли хотів продовжувати дорогу до Ґутика, раптом налетів сильний вітер зі снігом, що не можна було й кроку ступити. Сава повернувся, знайшов Сансалу і відсвяткував з ним Великдень. На третій день після Великодня приїхав до того містечка Атарид, син князя Ротеста, з великою громадою безбожників і вночі схопив Сансалу та Саву, які спали. Священика посадили на віз, а нагого Саву волокли конем по гострій стерні і били його киями і бичами. Так жорстоко вони мучили слуг Божих, але жорстокість мучителів оберталася їм в заслугу. Коли розвиднілося, святий Сава так сказав до своїх неприятелів: “Знаєте, що ви робили зі мною вночі, а тепер гляньте, чи знайдете на мені хоч одну рану?” Вони, побачивши, що не залишилося жодного сліду їх жорстокости, розтягнули його навзнак, прив’язавши міцно до паль, і мучили його цілий день і цілу ніч. Коли настав новий день, Атарид наказав його зв’язаного підвісити до балки. Привівши до нього Сансалу, наказав їм їсти м’ясо жертв, і тим врятуватися від смерти. Але Сансала відповів, що вони цього ніколи не зроблять, хоч би й наказав їх убити чи прибити до хреста. А Сава сказав так: “Це страви вічної згуби, як згублений буде і той, хто це наказує”. Лиш він це сказав, як один зі слуг ударив його мідною палицею так сильно, що думали, що вже вбив святого Саву. Але той навіть не отримав малої рани. 

Тоді Атарид наказав відпустити Сансалу, а Саву втопити в ріці. Сава йшов на смерть з великою радістю, славлячи Господа Бога. Коли стали над рікою, слуги так сказали: “Відпустімо цього невинного чоловіка, а Атарид про це не дізнається!” А святий Сава сказав їм: “Що говорите! Робіть, що вам сказано, чи не бачите того, що я бачу? Ось переді мною стоять ті, які візьмуть мене до вічної слави!” Тоді прив’язали йому до шиї велике дерево і кинули його в ріку й утопили на п’ятий день після Великодня. Сталося це за правління Валентиніяна і Валента у 372 р. Тому цього дня, коли був увінчаний святий мученик, закликайте вірних прославляти Господа, який вибрав собі своїх слуг. Вітають вас браття, котрі з вами терплять гоніння. А Тому, який усіх нас з ласки своєї може привести до вічного царства, слава, честь і поклоніння з Сином і Святим Духом на віки вічні. Амінь”. 

У той самий день
Святих мучениць Василиси та Анастасії
 
Про святу Василису ми вже згадували 10 березня. Обидві святі, римлянки з достойного роду, були ученицями святого Павла. Це вони поховали тіла святих верховних апостолів Петра і Павла. За це їх схопили і привели на суд. Святих мучениць бичували, потім припікали їм боки смолоскипами, обрізали груди і язики, а під кінець стяли мечем. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

середа, 27 квітня 2016 р.

27.04.2016р. Б. / Святого ісповідника Мартина, папи Римського та Святих мучеників литовських

Житіє во святих отця нашого та ісповідника Мартина, папи Римського
 
Тропар, глас 8: Православія наставнику, благочестя учителю і чистоти вселенної світильнику, * архиєреїв богонатхненна прикрасо, Мартине премудрий, * ученням твоїм Ти все просвітив, сопілко духовна. * Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Церква вшановує нині пам’ять великого ісповідника і святого мученика папу Мартина, життя і страждання якого є немов би дорогим бісером серед усіх страждань, що Церква Христова впродовж багатьох століть мусила перетерпіти. А якщо, читаючи це житіє, ми мимоволі відчуємо, що на наші очі навертаються сльози, нехай ці сльози стануть гарячою молитвою до святого Мартина, щоб за його заступництвом Церква Христова зажила спокійним життям, а кров її вірних щоб не лилася по всіх усюдах, так, як лилася вона віками. Та нехай на все буде воля Отця небесного. 

Кондак Мартинові, глас 4: Священними ісповіданнями прикрасився і завершив життя як мученик, на небеса піднявся ти, Мартине мудрий, і вінцем нев’янучим від Бога був ти вінчаний. Тому святу твою пам’ять звершуємо, кличучи: пом’яни нас, Священноблаженний, стоячи перед Христом. 

Святий Мартин народився в місті Тоді, в Тосканії (Італія). Його батько називався Фабрикій. Молодий Мартин відзначався великими здібностями, всі провіщали йому прекрасне майбутнє, та він шукав найбільшої мудрости, шукав Ісуса і прагнув лиш Йому служити. Він подався до Риму і тут став дияконом, а потім священиком. Він двічі був папським нунцієм (послом) при імператорському дворі в Царгороді. А коли помер папа Теодор I (642-649), його наступником одноголосно вибрано святого Мартина. 

На Сході вже тривалий час ширилася єресь монотелітів, тобто тих, які вчили, що в Ісусі Христі була лишень одна воля і одна дія (енергія). Прибічником єретиків був імператор Конста, проклятий Юда-зрадник святої Церкви, їх прихильником був також безбожний Царгородський патріярх Павло. В житії святого ісповідника Максима (21 січня) ми вже описували тяжкі часи переслідувань, які пережила тоді Христова Церква. Папа Мартин, за порадою святого Максима, скликав до Риму помісний собор, на який прибули 150 єпископів. Собор кинув анатему на Павла і всіх єретиків. 

Розлючений імператор Конста вислав до Риму свого полководця Олімпа, щоб той ув’язнив святого Мартина або вбив, якщо б йому це вдалося, бо знав, що народ усією душею обстоював папу, доброта і святість життя якого прихилила до нього серця всіх вірних. Олімп прибув до Риму, однак зрозумів, що схопити святого Мартина йому не вдасться. Тоді він підкупив одного молодого безбожника, щоб той підступно вбив святого. Була це ніч Христового Різдва. Святий Мартин в церкві, при престолі, молився до новонародженого Дитяти, щоб Божий мир осяяв увесь світ. У цей час безбожний убивця потай, з ножем у руках, наблизився до святого, йому байдуже було те, що діялося в храмі, його не стримало й те, що його жертва – намісник Христа, видимий глава Христової Церкви. 

Та, однак, є ще Бог і Його тверда рука. Бо коли убивця-душогубець ось-ось уже мав сповнити страшний злочин, як нараз сліпота спала на його очі. Він осліп. Переляканий Олімп, боячись, щоб народ його не пошматував, утік з Риму, а невдовзі загинув на Сицилії у війні з сарацинами. Але імператор Конста конче хотів досягти свого; замість Олімпа він вислав до Італії іншого посіпаку, Теодора Каліопу, і дав йому до помочі свого слугу, Теодора Пелюруса, чоловіка, готового на будь-який злочин. Використовуючи зраду, підступи і військову силу вони ув’язнили святого Мартина. Народ хотів відбити свого пастиря, та папа сам спротивився цьому. Він так гаряче бажав страждати за Христа! Багато хто з духовенства хотіли їхати з ним, але і цього також він не дозволив, лишень шість осіб залишилося з ним. У червні 652 р. святого посадили на корабель і повезли на Сицилію, потім возили по різних островах, а дорогою зневажали його і обходилися з найвищим достойником святої Церкви, як з найостаннішим злочинцем. На острові Наксос його тримали під сторожею цілий рік. 

Звідти святого повезли до Царгорода, де його мали звинуватити в бунті проти імператора і в змові з ворогами держави. Дорогою святого слугу слуг Божих мучили вже просто по-звірячому, а прибувши до Царгорода, зразу ж кинули до темної в’язниці, де немилосердно знущалися з нього, хоч він був уже так ослаб, що сам не міг і кроку ступити. Аж 93 дні страждав там святий Мартин, і щойно після того поставили його перед судом суддів запроданців. До суду його мусили занести, бо сам уже не мав сили йти. Викликали підкуплених свідків, вояків, і веліли їм присягати. Тоді папа став просити суддів: “Іменем Божим молю вас, не дозвольте їм присягати, нехай кажуть, що хочуть, та без присяги, а ви робіть зі мною, що хочете, але фальшивою присягою не дозвольте їм погубити свої душі!” Та безбожні лжесудді стали кричати: “Ми знаємо, що робимо, таж ми християни!” 

“Дав би Бог, щоб так було!” – відповів святий Мартин. 

Після того святого винесли на подвір’я, сторожа оточила його, а сам імператор спостерігав, як безбожні і дикі воїни били і зневажали слугу Божого, і то так жорстоко, що аж народ став хвилюватися. З нього здерли весь одяг, крім свити, котру геть чисто пошматували. Пояс і шию його закували в грубі кайдани і побитого й опльованого кинули до в’язниці, де сиділи найбільші злочинці, злодії та вбивці, а волокли його так, що своєю кров’ю він зросив усі сходи. 

Наступного дня імператор відвідав лжепатріярха Павла, що саме лежав на смертній постелі. Дарма, що єретик, а таки злякався він гніву Божого і просив імператора, щоб той уже не переслідував святого Мартина. Та не зміг він зворушити серця злобного святотатника. Через чотири місяці папу заслано було до Херсону, куди прибув він 13 травня 655 р. Тут страждав він від холоду і голоду. У Римі всі наче забули про нього. Тяжко там велося святому, якщо він писав з Херсону так: “Я дякую Богу, що в премудрості своїй дозволяє мені страждати. У цій стороні така нужда, що люди говорять про хліб, але не бачать його. Живемо серед поган, які не мають жодного, навіть природного милосердя. І допомоги нема ніякої. Мене дивує, що всі так залишилися без жодного почуття до мене, що всі мене забули, що їм байдуже живу я чи ні. Однак я за всіх молюся Богові, щоб Він усіх вас тримав у святій вірі. Про моє нужденне і грішне тіло подбає Господь, як буде Йому вгодно. Я надіюся на Його милосердя, що вже невдовзі закінчу це життя, а Він дасть мені ласку завжди чинити Його волю!” 

Так страждав за правду Христовий намісник. Але Бог уже готував йому вічну нагороду – його страждання вже скоро мали закінчитися. 16 вересня 655 р. він помер, забутий усіма, перенісши тяжкі страждання, та за це не позбавлений Божої ласки. Тіло його поховано в Херсоні, а Бог прославив святі мощі численними чудами. Опісля їх перевезено до Царгорода, потім до Риму, де спочивають до нині в церкві Сан Мартіно ді Монті. 

У той самий день
Житія святих мучеників литовських Антонія, Йоана, Євстатія
 
Тропар мучеників, глас 4: Ви відкинули земні почесті і славу, хоробрі й чесні страждальці, мужньо перетерпіли муки заради віри, видавши себе на смерть за життя всіх Владиці. Тому й Христос преславно огорнув вас з небес хмарами, і почестями й вінцями від престолу слави вінчав. Тому стоячи перед ангелами, моліться, щоб спаслися душі наші. 

Кондак мученикам, глас 3: Батьківську оману покинувши, святі Мученики, Ви щиро прийшли до Христа, і були сміливими аж до смерті. Тому й воістину отримали почесті перемоги, неустанно молячи за всіх Владику. 

З південних сторін, де під погідним східним небом проживало стільки мучеників, ісповідників і слуг Божих, перенесімося на хвилю під холодніше північне підсоння, в Литву, до міста Вільна, де з 1341 р. по 1377 р. правив син Гедиміна, Ольґерд, володар більшої частини руських земель. Був це час, коли наша нещаслива Русь втратила вже і волю, і долю, і славу предків. Чужинці завоювали наші землі, а нам залишилися сльози, могили і сумна згадка, що крамоли і незгоди з’їли нашу славу, і жеруть нас донині... 

Ольґерд був поганином, а радше сказати відступником від християнської віри, до котрої, однак, пізніше повернувся, а перед смертю прийняв монаший постриг. У час, коли душа його перебувала в темряві блуду відступництва, було замучено трьох святих, яких нині поминаємо. Антоній і Йоан були рідні брати, обидва прийняли у Вільні святе хрещення з рук священика Нестора, русина. Коли ж вони не підкорилися волі Ольґерда і в пісний день не хотіли їсти м’яса, за це Ольґерд наказав їх кинути до в’язниці, де їх тримали цілий рік. Йоан підкорився спокусі і зрікся віри Христової, а Ольґерд, будучи певний, що так само вчинить і Антоній, випустив обох на волю і знову повернув до кола своїх достойників. Та Антоній і далі явно визнавав, що задля княжої ласки не переступить Божого закону. І за це його знову кинули у в’язницю. А Йоанові совість не давала спокою, тож і він став перед князем і, розкаюючись у своєму гріху, визнав Ісуса. Й обидва брати знову разом страждали у в’язниці. Їхнє кількалітнє страждання було увінчане мученицькою смертю. 14 січня 1347 р. на дубі повісили святого Антонія, а згодом, 24 квітня, на тому ж дубі було повішено і святого Йоана. 

Їх смерть навернула до Христової віри святого Євстатія, молодого достойника з двору Ольґерда. Він прилюдно визнав Христа, не послухав княжого наказу, не зламав посту і за це перетерпів нечувані муки. За наказом князя його жорстоко побили, йому поламали кості, відрізали ніс і вуха, здерли шкіру з його голови, а під кінець повісили на тому ж дубі, на якому постраждали святі мученики Йоан і Антоній. Через кілька років князь не чинив уже християнам жодних перепон; він навіть дозволив їм зрізати той дуб, а треба знати, що у литовців дуб був деревом, посвяченим їх богам. На тому місці християни звели церкву на честь Пресвятої Тройці, і в ній поховали мощі всіх трьох святих мучеників. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

вівторок, 26 квітня 2016 р.

26.04.2016р. Б. / Святого священномученика Артемона

Житіє святого священномученика Артемона

Тропар, глас 4: I обичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти, * знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння. * Задля того слово істини справляючи, * і задля віри пострадав Ти аж до крови, священномученику Артемоне, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 4: Наслідуючи священні ісповідання, і закінчивши життя як мученик, на небеса піднявся ти, Артемоне мудрий, і прийняв від Бога вінець нев’янучий. Тому святу твою пам’ять святкуємо, взиваючи: пом’яни нас, Священномученику, що стоїш перед Христом. 

У часи Диоклетіяна, переслідувача християн, у місті Лаодикії, у Фриґії, єпископом був Сисиній, а при ньому був старий віком священик, що звався Артемон. Коли переслідування стали найжорстокіші, вони, разом з іншими християнами, зруйнували ідолів у поганській божниці богині Артеміди. Староста Патрикій, розлючений цим, прибув до Лаодикії і хотів вирізати всіх християн, але перед церквою вражений Божою силою упав з коня, і лиш завдяки молитві Сисинія прийшов до тями. Однак Боже чудо, яке сповнилося на ньому, не навернуло поганина-мучителя. Він усе-таки поїхав з міста, лишивши християн у спокої. Дорогою до Кесарії Патрикій зустрів святого Артемона, а той, відповідаючи на запитання про своє ім’я, сказав, що є християнином. Патрикій наказав його зв’язати і кинути до в’язниці в Кесарії. Наступного дня на судилищі староста намовляв святого зректися Христа, але той сказав йому так: “16 років я був читцем, 28 років – дияконом, а 33 роки – священиком, і Христа не зрікся, тож чи мав би я це зробити нині, на старості моїх літ?” 

Ці слова святого страшенно розгнівали мучителя, він наказав розіп’яти святого старця на залізній решітці і палити вогнем, а зверху колоти розпеченими залізними прутами. Святий перетерпів ці муки і голосно молився Богові, він провістив мучителеві, що той скоро загине страшною смертю. Ніч святий Артемон перебув у молитві. Наступного дня Патрикій велів розпалити під величезним котлом, повним смоли, вогонь, щоб кинути туди св. слугу Божого. Коли ж смола закипіла, тоді Бог показав свою силу: Патрикій нахилився над киплячим котлом, і раптом упав в нього і загинув. 

Багато поган, серед них і їхній жрець Віталій, увірували в Бога. А святий Артемон став на коліна біля того місця та довго молився, і ось там почало бити з каменя джерело чистої води, якою він охрестив Віталія, навчивши його правди святої віри. Уночі святий Артемон почув голос Божий, що велів йому йти в Азію, в приморську місцевість Вули. Святий пішов туди, він навчав там поган, проповідував святе Євангеліє і багатьох привів до пізнання правди Христової. Близько 310 р. святого Артемона схопили погани і він прийняв за Христа смерть від меча.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

понеділок, 25 квітня 2016 р.

25.04.2016р. Б. / Глава УГКЦ очолив у Києві Хресну ходу «небайдужих людей» (+VIDEO)

Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав очолив у столиці України Хресну ходу за мир в Україні під гаслом «Молімося спільно за єдність українського народу», яка пролягала вулицями Києва від храму Василія Великого до пам’ятного Хреста Небесній Сотні на вулиці Інститутській.

Хресна хода в Києві проходить уже втретє. Цього року в ній взяло участь кілька сотень людей.

За словами Предстоятеля, цією Хресною ходо люди об’єднали різні святі місця Києва. Об’єднали храм і монастир Василія Великого, Софійський собор, Михайлівський золотоверхий собор, костел Святого Олександра і прибули до каплички, яка є продовженням молитовного намету Майдану. Водночас об’єднали різні вулиці і площі Києва.

Ділячись своїми враженнями від Хресної ходи Києвом, Блаженніший Святослав пригадав одну історію. «Кілька років тому, – розповів Глава Церкви, – один відеоролик, як то кажуть сьогодні молоді люди, зірвав інтернет. На одному з престижних пляжів потопала людина. А ті, що відпочивали на пляжі, повитягали свої мобільні телефони, і почали це знімати. Це запаморочення зламав один хлопець, який просто кинувся у воду і врятував цю людину. Пізніше було багато дискусій, що, як, чому?.. На мою думку, це дуже яскравий приклад, як сьогодні нова культура, сучасний світ, який живе за єдиним правилом – якомога швидше отримати побільше насолоди і вигоди з найменшою відповідальністю, стає світом, де байдужість вбиває. Фраза «байдужість убиває» була всюди написана під час Майдану. Не будь байдужим, бо байдужість вбиває. Для мене це є найкращий коментар до цього відеоролику.

Святий Папа Іван Павло ІІ говорив про культуру споживання, яку Папа Франциск називає «культура одноразового використання», вкуси і викинь. Це культура, де люди живуть так, якби Бог не існував. Але цікаво, що в такому суспільстві, де люди живуть, відмежувавши себе від Бога, стає спільнотою, народом, культурою, де ближній перестає існувати. Його страждання, його біль, його смерть стає ще одним шоу, видовищем, яке вартує зазняти, виставити в інтернет і зібрати багато лайків. Але в такому світі байдужості є хтось один, хто є першим небайдужим. Є хтось, хто першим переймається біллю і стражданнями людини. Це є Господь Бог. Він є перший і найбільший небайдужий...».

«У цій Хресній дорозі, – продовжив він, – ми роздумували над страстями Спасителя. Але насправді Його хрест є моїм і вашим хрестом. Споживацька культура каже: маєш трудність, то є твої проблеми. Але Ісус Христос, який взяв на себе гріхи світу, каже мені і вам: твоя проблеми є моїми проблемами, твій хрест – мій хрест, твоя смерть є моєю смертю, але моє воскресіння стає тоді твоїм життям і воскресінням».

«Коли ми йшли, –  відзначив Блаженніший Святослав, – люди по-різному на нас реагували. Хтось спонтанно витягав з кишені свій мобільний телефон і знімав ще один відео-ролик. Хтось на нас дивився, як на ще один атракціон, яких так багато було на різних площах. Але було і багато людей, які прислухалися і до цих роздумів, з якими ми йшли столицею. Багато зупинялося, робили на собі знак Хреста і разом з нами промовляли «Отче наш» і «Богородице Діво». Багато хто приєднався. І дякую тим, хто долучився до цієї Хресної ходи. Я можу з упевненістю сказати, що ця Хресна дорога стала дорогою небайдужих. Небайдужих найперше до Божого страждання, його мук, його хреста. Небайдужими до того, що є справжнім і справедливим».

Цікаво, також відзначив Глава УГКЦ, що саме сьогодні Папа Франциск закликав усіх християн Європи бути небайдужими до України. Сьогодні в усіх католицьких храмах Європи проводиться грошова збірка для постраждалих від війни в Україні. Для багатьох забезпечених європейців біль, страждання, війна в Україні це є ще один відеоролик, який показують або не показують у ЗМІ. Наш біль і наші страждання стають сьогодні замовчаною війною. Святіший Отець хотів, аби європейська християнська совість пробудилася, бо інакше Європа буде спільнотою тих, які вмирають, а не ті, які живуть і розвиваються.

Архиєрей подякував молоді, яка вже вдруге зініціювала цю Хресну дорогу, і є, за його словами, молоддю небайдужих. Подякував усім за участь у Хресній ході, за те, що могли бути разом, разом переспівувати болі, які сьогодні нас болять разом з болями нашого Спасителя.



неділя, 24 квітня 2016 р.

24.04.2016р. Б. / ВХІД ГОСПОДНІЙ В ЄРУСАЛИМ

Ів. 12, 1-18

Шосту неділю Великого Посту Церква називає святом Входу Господнього у Єрусалим. Сьогодні ми згадуємо і святкуємо цю подію не лише як історичний спогад, а подію, яка має глибоке духовне значення для нас. Ісус урочисто в’їхав в Єрусалим, бо він прославився в ньому своїм славним воскресінням з гробу. Цим урочистим в’їздом у святе місто Ісус засвідчив свою гідність Царя небесного, Божого Сина, хоч за кілька днів чекали його страшні муки і смерть на хресті. Однак Ісус все це переміг силою своєї любові і воскресінням з гробу третього дня силою свого божества.

Ця картина в’їзду Господнього відбувається в душі кожного з нас. Найперше у Тайні Святого Хрещення ми, християни, вирікаємося сатани і всіх діл його, складаємо присягу вірності Христові, обіцяємо любити Христа, виконувати Його заповіді, душа охрещеного наповнюється Божою ласкою і це нагадує ті радісні вигуки „Осанна!” А за короткий час життя саме ми, християни, „що в Христа христилися, у Христа зодягнулися” (Гал. 3, 27), відчужуємося від Христа, переступаємо заповіді Божі, розпинаємо свого Бога провинами і гріхами.

Скільки разів Христос приходив у наш особистий духовний Єрусалим, до нашої душі, особливо під час cповіді і Святого Причастя. Як тоді душа дякувала Спасителеві і кричала ,,Осанна!”, і скільки разів, чинячи гріхи, противні Богові, та ж душа на все горло кричала: ,,Розпни!” Тому сьогодні кожен з нас нехай запитає себе: ,,А що очікую я від Ісуса? Що я міг доброго зробити для Ісуса і що зробив за час посту? Чи подобається Йому мій духовний стан, моя душа Ісусові зараз? Чи за весь тривалий період Великого посту ми укріпили свої духовні сили, простили образи ближньому, вчинили добре діло чи пожертвували милостиню?”

Коли бачимо, як Бог нам допомагає, ми також готові вигукувати: ,,Осанна!” Але коли зустрічаємося із терпіннями, з важкою працею чи кривдою, чи своєю нетерпеливістю не кричимо тоді ,,Розпни!” Задумаймося і даймо відповідь і собі, і Христові, чи готова наша душа умерти і воскреснути з Ним, який входить нині до Єрусалиму наших душ.

Тому сьогодні, коли весь світ вийшов вітати Небесного Царя, спішімо також і ми привітати Його не тільки зеленими вербовими галузками, але покладімо йому до ніг наші плоди покаяння, молитви та посту, а особливо діла милосердя. І на відміну від мешканців Єрусалиму, вітаймо Його з розумінням та переконанням, щоб коли Ісус буде піднесений на хресті, ми змогли побачити в ньому нашого Царя, піднесеного на свій трон. І тоді, в ту божественну ніч переходу від смерті до життя, зможемо заспівати словами царя Давида: „Хай Воскресне Бог і розбіжаться вороги Його! І хай тікають від Його лиця ті, що ненавидять Його” (Пс. 68, 2).

Нехай сьогодні наша радість буде справжня, а пісню прослави співають не лише уста, але й розум і воля. Нехай все наше життя стане прославою Того, Хто відкупив нас від смерті, бо коли приймаємо Христа у своє життя, називаючись християнами, то будьмо вірними Йому і в радості, і в смутку. Нехай нашу вірність не захитають ніякі терпіння та випробування, бо знаємо, що Господь близько. „І мир Божий, що вищий від усякого уявлення, берегтиме серце і думки наші у Христі Ісусі” (Фил. 4, 7), а наше життя стане піснею прослави і благословення: „Того, Хто йде в ім’я Господнє” (Мт. 21, 9).

У монастирі помирав монах, який нічим особливим не відзначався у своєму житті. І там був такий звичай, що біля вмираючого збиралися всі монахи і були до тих пір, доки він не віддав Богові духа. І ось, стоячи при ліжку того монаха, вони були здивовані, що він почував себе веселим і щасливим. Тоді вони здивовано запитали його: „Скажи нам, брате. Чому ти такий радий та веселий у часі своєї смерті?" Він відповів: „Чесні браття і отці, ви добре знаєте моє життя. Але ось що недавно трапилося зі мною: я бачив видіння, що був на суді Божому, і ангели винесли список всіх моїх гріхів, прочитали їх мені і запитали: „Чи ти знаєш, що це твої гріхи?” Знаю, відповів я, але від цього часу, відколи я покинув світ і постригся у монахи, я повсякчасно приносив покаяння перед Господом, і тепер, коли покидаю цей світ, відходжу з повною вірою, що Господь простив мені провини і не відкине мене, свого вірного слугу”.

Щасливою є людина, яка може промовити подібні слова про своє життя на землі.

Дорогі в Христі брати і сестри! Як кожна подія з життя Ісуса Христа, пречистої Діви Марії чи святих має за ціль чогось нас навчити, зробімо висновок і з історії нинішнього свята. Квітна неділя показує нам нестійкість людської слави та марність земного щастя. Радість і смуток тут на землі – це дві нерозлучні сестри. Тож, коли хочемо колись тріумфувати з Христом у небі, мусимо найперше тут на землі перейти з Ним страсний тиждень і Голготу. І тільки тоді зможемо, як Він, увійти там, де вічний тріумф, радість і воскресіння. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

Джерело:     РЕДЕМПТОРИСТИ

24.04.2016р. Б. / Святого священномученика Антипи, єпископа Пергаму Азійського і Преподобного Фармутія

Житіє святого священномученика Антипи, єпископа Пергаму Азійського

Тропар, глас 4: Ідольські хитрощі приборкав ти, Антипо, і подолав ти диявольську силу. Перед богоборцями сміливо Христа визнав єси. З Ангельськими чинами в вишніх оселившись, і Владиці всіх славослов’я приносячи, молишся вдячно за нас, даруючи благодать зцілення. Тому й вшановуємо тебе, священномученику Антипо. Моли Христа Бога, щоб спас душі наші.

Кондак, глас 4: Співпрестольником апостолів і окрасою святителів був ти, Блаженний. Прославився як мученик, засяявши, мов сонце, і всіх просвітлюючи, Антипо священний. І зруйнував глибоку темряву безбожності. Тому й вшановуємо тебе, як божественного священномученика і зцілень подателя. 

Святий Антипа був учнем святого Йоана Богослова (його пам’ять вшановуємо 26 вересня). Сам Ісус Христос каже в Одкровенні святого Йоана, що був “Антипа – свідок мій вірний, був убитий у вас, де мешкає сатана” (Од. 2, 13). Святий Йоан поставив його єпископом Пергаму Азійського, і там Антипа навернув так багато поган, що поганські жерці звинуватили за це святого перед старостою. А були це часи жорстокого переслідування християн за імператора Домитіяна. Староста хотів намовити єпископа до відступництва, погрожуючи йому карами і муками, але святий Антипа сказав йому: “Я – християнин, і нема для мене іншого Бога, як лиш Бог християнський! Ви припиніть кланятися ідолам, не віддавайте чести сотворінню, покиньте ваші забобони і наверніться до Ісуса, поки Він ще дає вам час подумати про душі ваші”. 

Розлючені погани затягли святого до божниці богині Артеміди, де стояв великий, в середині порожній мідний бик. Вони розклали під тим биком вогонь, а коли мідь розпеклася, кинули досередини єпископа Антипу. А святий голосно молився Богові, щоб сила хреста перемогла, щоб усі поклонилися правдивому Богу, щоб заникла і щезла диявольська сила і щоб Боже благословення спочило на вірних християнах. І в тій молитві віддав він небесному Отцеві свою чисту і святу душу. Останки його мощей поховали християни, а з тих мощей текло цілительне миро. Святого священномученика Антипу призивали вірні, якщо в когось боліли зуби, щоб своєю молитвою допомагав недужому, а в давніх місяцесловах навпроти його імени читаємо: “Який має благодать у Бога зцілювати хворобу зубів”. Святий Антипа прийняв мученицьку смерть близько 93 р. 

У той самий день
Преподобного отця нашого Фармутія
 
Жив преподобний Фармутій близько 300 р. Родом він був із Єгипту і жив у пустелі, у Вірменії, неподалік від місця, де подвизався святий Йоан, який десять років просидів у порожній криниці. Преподобний Фармутій боровся з усякими диявольськими спокусами і, перемігши пекло, прийняв вінець вічної нагороди.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР