ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 16 квітня 2016 р.

16.04.2016р. Б. / Преподобного Микити Ісповідника і святої мучениці Теодосії

Житіє преподобного отця нашого Микити Ісповідника, ігумена Мидикійської обителі

Тропар, глас 8: В Тобі, отче, дбайливо зберігся образ, * бо, прийнявши хрест, Ти пішов слідом за Христом * і ділом навчав Ти погорджувати тілом, бо воно проминає, * а дбати про душу – єство безсмертне. * Тим-то з ангелами разом радується, * преподобний Микито, дух твій. 

Кондак, глас 2: Небесний ум і життя здобувши, сяєш ясно як сонце, світлом діл просвітлюєш тих, що у темряві житейській, отче Микито, і приводиш всіх до Бога. Молись неустанно за всіх нас. 

Мати покинула Микиту восьмиденним сиротою. Батько його, Філарет, мешканець міста Кесарії, у Витинії, віддав свого сина під опіку своєї матері, а сам вступив до монастиря. Хлопець ріс, та вже з дитинства усе поспішав до церкви і там таки залишився серед церковної прислуги. Згодом він став учнем пустельника Стефана, що жив поблизу їх міста, а той, побачивши, що юнак має покликання до прослави Божого Імени, порадив йому вступити до Мидикійського монастиря, де через сім років, сповнених чеснот і досконалости, патріярх святий Тарасій (пам’ять його вшановуємо 25 лютого) висвятив Микиту на священика. Згодом, за наступника Тарасія, патріярха святого Никифора, преподобний Микита став ігуменом монастиря (814 р.). Він завів у святій обителі суворий порядок, сам навчав братів-монахів, яких зібралося в монастирі понад сто чоловік, постійно нагадуючи їм, що життя минає, та смерть і суд не омине нікого. 

Настали часи клятого єретика Лева Вірменина. Він відправив у вигнання Царгородського патріярха святого Никифора та деяких владик: святого Еміліяна з Кизика, святого Теофілакта з Никомидії, святого Петра з Нікеї, святого Євтимія з Сардії, святого Теодора Студита та інших. Патріярший престол у Царгороді зайняв єретик-іконоборець Теодот. Єресь іконоборства, яку засудив і викляв Сьомий Вселенський собор (другий Нікейський 787 р.) піднесла голову, бо за нею стояв сам імператор. Ігуменів відоміших монастирів він наказав кинути у в’язницю і морити голодом. Серед них був і преподобний Микита. Імператор прогнав його до міста Масалеон; сторожа немилосердно підганяла святого старця, а через п’ять днів дороги, коли він уже цілком падав з сил, його завернули назад до Царгорода і кинули до в’язниці, переповненої монахами-ісповідниками. Та невдовзі його відпустили на волю, і тоді він став прилюдно ганити іконоборську єресь, а цареві витикати його злобу. 

Тож його знову кинули у в’язницю; на щастя, старшим тут був один праведний християнин Захарія, тож преподобний Микита бодай не зазнав мук і голоду. Але вже невдовзі імператор засудив його на вигнання на острів святої Гликерії (пам’ять її вшановуємо 13 травня), і там його знову кинули до в’язниці. Начальником там був єретик Антим, він мучив святого Микиту в усякий можливий спосіб. Та не зігнувся святий ісповідник, хоч кілька літ просидів в в’язниці, а прославляв Господа, за якого отримав ласку страждати. І Господь винагородив його за це ще більшими ласками. За його молитвою було звільнено з полону Захарію, начальника в’язниці, про якого ми вже згадували, куди він потрапив у Тракії, а Бог чудесним способом об’явив святому хвилину звільнення праведного Захарії. 

Після смерти лютого і жорстокого імператора Лева Вірменина, за царя Михаїла Заїки, ісповідники вийшли на волю, а святий Микита осів поблизу Царгорода, в самітній місцині. Тут засяяв він усім блиском чеснот, тут молився день і ніч словами: “Господи, навчи мене творити волю Твою!” Тут він прославився багатьма чудами, тут у святості передав душу свою в руки Господа. Сталося це 3 квітня 824 р. Тіло його, серед плачу народу і серед багатьох, за ласкою Бога, здійснених чудес, перевезено до Мидикійського монастиря. 

У той самий день
 
Житіє святої мучениці Теодосії
 
Діялося це в часи гонителя християн Максиміяна. В Кесарії Палестинській Христові вірні по закутках і пивницях святкують празник Христового Воскресення. А перед палатою старости Урвана невелика громада християн, закованих у кайдани, чекає на суд. Вина їхня в тому, що увірували в правду, що полюбили всім серцем Бога і ближнього, що віддали Богові те, що Боже, а кесареві – кесареве. І ось до в’язнів підходить молода, вісімнадцятирічна, дівиця Теодосія і вітає їх словами: “Мир вам, Христос воскрес!” 

Вони знають її; знають, що ця діва – взірець безстрашности, що вона сміливо іде до в’язниць, утішає святих мучеників, цілує їх окови, несе їм поміч, не боїться гонителя, бо боїться лиш одного Бога, і немає сили, котра б утримала її від сповнення заповідей християнської любови. І ось нині, на самий “празник празників”, хапають її кати і ведуть до Урвана. 

“Ти хто така?” – питає мучитель. 

“Я слуга Ісуса Христа, єдиного правдивого Бога і мого Спасителя!” – відповідає свята дівиця. 

Слідство закінчене, починаються муки. Кати немилосердно її б’ють, палять вогнем, залізом шматують дівочі груди, а замість зойку і стогону, з уст святої чують лиш похвальний гимн у честь Того, який “смертю смерть подолав.” Під кінець Урван велів кинути святу мученицю в море, і там душа покинула тіло і полетіла до неба, щоб прославляти Того, який “дарував нам життя вічне”. Утихомирилися морські хвилі, легенько винесли на берег дівоче тіло, а християни його поховали. Згодом мощі святої Теодосії дівомучениці було перенесено до Царгорода. Мученицьку смерть прийняла вона 308 р.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

пʼятниця, 15 квітня 2016 р.

15.04.2016р. Б. / Преподобного отця нашого Тита Чудотворця

Житіє преподобного отця нашого Тита Чудотворця

Тропар, глас 8: В Тобі, отче, дбайливо зберігся образ, * бо, прийнявши хрест, Ти пішов слідом за Христом * і ділом навчав Ти погорджувати тілом, бо воно проминає, * а дбати про душу – єство безсмертне. * Тим-то з ангелами разом радується, * преподобний Тите, дух твій. 

Кондак, глас 4: Суєту життя покинув ти, і тихо все життя проживши, Мудрий, до Бога прийшов єси, чудотворний отче наш, Тите преподобний. 

Святий Тит був монахом у Царгороді, жив він у кінці VIII століття. Посвятившись цілковито службі Богові, святий був прикладом монашого життя, а понад усі інші чесноти, якими сяяло його життя, він підносив святу чистоту. Був святий Тит священиком, за те, що не зламався в часи іконоборства, йому довелося багато страждати. Він залишився стійким у вірі Христовій до кінця і нині, зачислений до лику святих, молиться за нас до Господа Бога. 

У той самий день
Житія святих мучеників Амфіяна та Едесія
 
Амфіян та Едесій були рідні брати, сини поганина, начальника міста в Патарі Ликійському (згідно з іншими джерелами – в Пагі). Батько послав їх на навчання до міста Вирит, де обидва пізнали Христову віру. Коли ж повернулися додому, вже не могли дивитися на грішне життя поган, тому потай покинули рідню і пішли до Кесарії Палестинської. Тут запізналися зі святий мучеником Памфілом (його пам’ять вшановуємо 16 лютого), і той ще більше скріпив їх у Христовій вірі і запалив їхні серця спрагою мучеництва. 

За імператора Максиміяна настали часи жорстокого переслідування християн. Багато з них ховалися від мучителів. Але святий Амфіян (мабуть, з Божого натхнення) сміливо ввійшов до поганської божниці саме в хвилі, коли начальник міста Урван приносив жертву ідолам, і, схопивши його за руку, сказав: “Що робиш, окаянний, не ідолам, а Богу єдиному поклонися!” Тут натовп кинувся на святого юнака, повалив його на землю, бив, мордував, копав ногами, а опісля, наклавши йому на ноги тяжкі дерев’яні диби, що розторощили кості, кинули до в’язниці. Наступного дня його піддали ще тяжчим мукам. Амфіяна шматували залізом, що аж тіло відпадало від костей, припікали вогнем, били залізними кулями по обличчю і грудях, так, що ніхто не міг упізнати святого мученика. Потім обв’язали його ноги намоченим в олії прядивом і запалили. Під кінець його кинули в море, де слуга Божий і отримав свій вінець безсмертної слави. Морські хвилі винесли тіло мученика на берег, і християни його поховали.

Невдовзі мучителі привели на суд цілу громаду християн, серед яких був Едесій, брат святого Амфіяна. Після тяжких мук, усіх їх погнали до Палестини, де святий Едесій страждав кілька літ, після чого осів в Олександрії. А коли мучитель Єроклей став і там переслідувати християн, тоді святий Едесій пішов до нього і впоминав, погрожуючи йому карою християнського Бога. За це, після тяжких катувань, його також кинули в море, де він помер і отримав вінець безсмертної слави.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

четвер, 14 квітня 2016 р.

14.04.2016р. Б. / Преподобної матері нашої Марії Єгипетської

Житіє преподобної матері нашої Марії Єгипетської

Тропар, глас 3: Перше блуду всякого сповнена, а відтак невістою Христовою через покаяння стала ти, і, ангельське життя наслідуючи, бісів зброєю хреста погубила єси, тому й явилась ти невістою Царя, Маріє славна. 

Кондак, глас 4: Мороку гріха позбавившись, покаяння світлом озоривши серце своє, славна, прийшла ти до Христа і Його всенепорочну і святу Матір як молитвеницю милостиву привела єси, тому й прогрішень прощення осягла ти і з ангелами завжди радуєшся. 

В одному палестинському монастирі, а монастирі ті славилися дуже строгим життям монахів, жив старець, єромонах на ім’я Зосима. І ось на старості літ стала його непокоїти думка, чи є ще хто на світі, хто, посвятившись пустельному життю, дійшов у постах та умертвленнях до більшої досконалости, ніж він? Та думка – це наче б початок гордости, однак вона не полишала його ні вдень, ні вночі, і хто знає, чи не довела б його до гріха, якщо б не Боже милосердя, яке не полишає нас у хвилини спокус і випробувань. І так Зосима зустрів одного чужого монаха, а той йому порадив, щоб пішов до надйорданських монастирів подивитися, як живуть там монахи. 

Послухав поради Зосима, пішов над Йордан, попросився до одного з монастирів і там через кілька днів пересвідчився, що його пости, молитви та інші умертвлення були нічим у порівнянні з життям отих відлюдників, серед яких довелося йому тепер жити. І так, каючись, наслідував він прикладам інших і зажив життям правдиво ангельським. У цих надйорданських монастирях був звичай, що монахи в перші дні Великого посту залишали монастир, ішли в пустелю і кожен проводив там Великий піст так, що один про другого нічого не знав. До монастиря, який залишалися доглядати двоє або троє монахів, усі поверталися перед Квітною неділею. Тож і Зосима разом з іншими пішов у пустелю, і двадцять днів ішов та йшов перед собою. Аж якось, саме в обідній час, коли закінчив співати псалми шостого часа, побачив перед собою нагого чоловіка, що втікав, тіло якого почорніло і висохло від сонячної спеки і зимових дощів, а голову вкривало довге волосся. Як ми сказали, чоловік той утікав від Зосими, а той, не в змозі своїми старечими ногами його наздогнати, став голосно кричати: “Слуго Божий, чому втікаєш від мене, грішного старця? Хто б ти не був, це я молю тебе Іменем Бога, якому ти служиш і живеш тут, зупинись і вділи мені твоє благословення!” 

Тоді утікач заховався за ровом і сказав так: “Отче Зосимо, якщо хочеш, щоб я, грішна жінка, говорила з тобою, кинь мені свого плаща, щоб я могла накритися ним!” Зосима здивувався, коли почув, що чоловік той кличе його на ім’я, і скинув свій плащ, і тоді стала перед ним невіста, до ніг якої припав старець і просив благословення. Але вона сама припала до його ніг і сказала: “Не ти, а я маю просити в тебе благословення, ти ж бо священик і вже стільки літ служиш перед престолом Господнім!” 

А коли Зосима і далі наполягав на своєму проханні, невіста та поблагословила його Іменем Божим, після чого обоє стали молитися. В часі тої молитви Зосима побачив, що невісту в молитві було піднесено над землею, і прийшла йому думка, чи не обман це диявольський? Але думка зразу ж відступила, коли він побачив, як молільниця ознаменувала себе знаком святого хреста. Закінчивши молитву, Зосима попросив її розповісти про своє життя і свої подвиги. І вона почала йому розповідати: 

“Давні це вже літа! Я народилася в Єгипті. Та лиш мені минуло дванадцять літ, як я втекла від своїх батьків до Олександрії, і тут стала вести життя грішне і мерзенне. Не було гріха, яким би я не зневажила Бога, а тисячі душ через мене впали у згубу. Так жила я сімнадцять літ. Та якось я побачила, як багато людей сідає на корабель, аби добратися до Єрусалиму і там поклонитися чесному дереву святого Хреста, на якому вмер Спаситель. Я вирішила також їхати, та не для богомілля, а для того, щоб у Єрусалимі далі вести грішне, плюгаве життя. А під час плавання на кораблі моїм гріхам уже не було ані кінця, ані міри. Так приїхали ми до Єрусалиму. З цікавости, я також хотіла побачити Господній Хрест, тому зайшла до церковного притвору. Але до самої церкви увійти не могла. Якась невидима сила відпихала мене назад. Так повторювалося рази чотири. І тоді я усвідомила, що це мої гріхи, моє мерзенне життя вчинило мене негідною бачити святий Хрест. Невимовний жаль охопив мене, я стала плакати і бити себе в груди. Нараз підвела погляд і побачила на стіні притвору образ Пресвятої Богородиці. Я припала перед ним на коліна і стала молитися: 

«Пренепорочна Діво, образе всякої чистоти і невинности, я знаю, що Ти гидуєш такою грішницею, як я! Але Ти, о Мати, є єдиним прибіжищем грішних, тож помилуй мене! Чим більші гріхи мої, тим більше молитиму Тебе, щоб випросила для мене ласку у свого Сина. Дозволь мені глянути на святий Хрест Господній, а я все своє життя хочу каятися у своїх гріхах і злобі, я втечу від світу, піду туди, куди Ти мені скажеш іти!» Після молитви мені стало легше на серці, і я разом з іншими ввійшла до церкви, аж до місця, де могла припасти на коліна перед животворящим Хрестом Господнім. Тут у гарячих сльозах я повторила свою обітницю, що решту життя хочу посвятити покаянню, і в жалю та з плачем я повернулася до образу Пречистої і тут молилася з глибини душевної і просила поради, куди мені йти. Враз я виразно почула голос: «Іди за Йордан, і там знайдеш спокій!» А коли я, не гаючись ані хвилі, підкорилася Божій волі, при виході з церкви якась милосердна душа, бачачи моє сльозами залите лице, дала мені три срібняки, зі словами: «Молися, мати, за мене». За ті гроші я купила хліба і пішла над Йордан. Тут молилася цілу ніч, умила водою своє лице і в церкві святого Йоана Хрестителя приступила до таїнства сповіді, а опісля до святого причастя. У молитві минув день і ніч, – а наступного дня я переправилася через Йордан і пішла в пустелю. Було мені тоді 29 літ. З того часу в пустелі я прожила 47 літ і до нині не бачила нікого з людей. Упродовж 17 літ мене страшно мучили спокуси. Перед очима постійно стояли розкоші грішного життя, диявол тягнув мене назад, до нього, в уста втискалися безсоромні пісні. У тих спокусах я кидалася на землю, сльозами вмивала пісок пустелі, а молитвою моєю були короткі слова: «Господи, помилуй мене!» 

Від тих спокус пам’ять покидала мене, і я не знала, не тямила більше нічого, окрім одного, що присягла перед образом Пречистої каятися до смерти і ніколи не грішити. І Богородиця не покинула мене; спокуси відійшли, я цілком віддалася волі Отця небесного; голод, спрага, холод і спека – все це мені байдуже, як байдужі всі потреби тіла, бо знаю, що не самим хлібом чоловік живе”. 

Зосима, почувши, що вона переплітає оповідання своє словами Святого Письма, спитав її, чи читає вона Святе Письмо, але Марія відповіла, що не вміє ані читати, ані писати, Святого Письма ніколи не бачила, а що знає – цим завдячує лиш ласці Божій. Пізнав тепер Зосима, як служать Богу невчені та святі слуги Його і голосно став дякувати Богові, що привів його на це місце. А свята каяниця просила його лиш про дві речі: перше, щоб нікому не розповідав про неї, як довго житиме; а друге, щоб наступного року в часі Великого посту не полишав монастиря, а щойно в Страсний четвер приніс їй святе причастя і чекав її над берегом Йордану. Після тих слів вона попросила у нього благословення, і потім відійшла так швидко, що Зосима не зміг її вже ні про що спитати. 

Минув рік. З початком Великого посту Зосима не зміг, як звичайно, йти в пустелю, бо занедужав на пропасницю. А в Страсний четвер узяв Пресвяті Дари і пішов на берег Йордану. Минали довгі години; старець занепокоївся, бо думав, що, може, свята чекала на нього і відійшла в пустелю; а опісля зажурився, бо спало йому на думку, що нема на чому переправитися на другий берег ріки. Враз Зосима побачив, що свята, з руками складеними навхрест, сухою ногою іде по хвилях ріки просто до нього. Тут припала вона на коліна, попросила, щоб старець промовив з нею молитви і Символ віри і з найбільшим смиренням прийняла святе причастя, а потім вголос промовила: “Нині відпусти рабу Твою, Господи, бо очі мої бачили спасіння Твоє!” 

Вони довго молилися разом, а потім свята сказала до старця: “Отче Зосиме, наступного року прийди на те місце, де вперше зустрів мене!” Попросивши благословення, вона перехрестила ріку та знову, як по суші, перейшла по хвилях на другий берег і за мить Зосима вже її не бачив. Благословляючи Господа, Зосима повернувся до монастиря, та жаль йому було, що не запитав в неї ім’я. Наступного року святий старець пішов у пустелю, туди, де вперше зустрів святу, і побачив, що лежить вона нежива зі складеними на грудях руками. Став Зосима на коліна і почав голосно молитися Богові, який покликав до своєї слави велику каяницю. А коли встав після молитви, побачив на піску написані слова: “Отче Зосиме, поховай тіло грішної раби Марії, віддай землю землі”. 

Сповнивши цей християнський обов’язок, преподобний Зосима повернувся до монастиря і розповів браттям усе, що бачив та чув, і всі славили Господа і святу Марію каяницю. Померла вона близько 450 р. Преподобний Зосима, проживши в глибокій святості і смиренні близько 104 років, помер на руках братів, а Церква Христова вшановує його пам’ять 4 квітня. У четвер п’ятої неділі Великого посту на утрені (яку зазвичай правиться в середу увечері) на каноні преподобного Андрея Критського співається також канон в честь Марії Єгипетської.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:     ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

середа, 13 квітня 2016 р.

13.04.2016р. Б. / Преподобного і чудотворного Іпатія, єпископа Гангрського

Житіє преподобного і чудотворного Іпатія, єпископа Гангрського

Тропар, глас 8: В Тобі, отче, дбайливо зберігся образ, * бо, прийнявши хрест, Ти пішов слідом за Христом * і ділом навчав Ти погорджувати тілом, бо воно проминає, * а дбати про душу – єство безсмертне. * Тим-то з ангелами разом радується, * преподобний Іпатіє, дух твій. 

Кондак, глас 1: Возсіяв єси в світі, святителю Іпатіє, просвічуючи чудесами тих, які вірно до тебе прибігають. Постраждавши ж до крові, мудрий, ще більше присвоївся єси Христові і ликуєш з ангелами на небесах, молячись за нас. Слава Богові, який укріпив тебе, слава Йому, увінчавшому Тебе, слава Йому, бо Він діє зцілення всім через тебе. 

Святий Іпатій родом був з Киликії, а єпископом був в місті Гангрі, в Пафлагонії. Мінеї про нього оповідають, що він за часів імператора Констанція чудесним способом спалив величезного змія, що закрався до царської скарбниці. Святий велів розкласти на площі великий вогонь, тоді, помолившись, підійшов до змія, вложив йому в рот кінець свого жезла й Іменем Христа Спасителя наказав йому йти за ним, і так завів у вогонь. 

Відомо, що святий Іпатій, разом з іншими святими отцями, брав участь у Нікейському соборі. Коли ж він повертався до Гангри, на нього напали аріяни, побили сильно і скинули з гори в прірву, а одна жінка каменем добила святого мученика. Тіло його сховали в купі соломи. Та злочин не вдалося затаїти, бо убивцю опанував диявол, і вона, б’ючи себе в груди каменем, прилюдно визнавала свій страшний гріх. Тіло знайшли і поховали, а Бог прославив його мощі багатьма чудами. Мученицьку смерть святий Іпатій прийняв у 325 р.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:     ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

вівторок, 12 квітня 2016 р.

12.04.2016р. Б. / Преподобного отця нашого Йоана Ліствичника та Йоана Безмовника

Житіє преподобного отця нашого Йоана Ліствичника

Тропар, глас 4: Як драбину божественну, Йоане преподобний, знайшли ми чесноти твої божественні, які до небес возводять нас. Ти бо був чеснот уосіблення, тому моли Христа Бога, щоб спас душі наші. 

Кондак, глас 4: Господь істинно поставив тебе, наставниче, отче наш Йоане, на висоті повздержности, як зорю необлесну, яка освітлює всі краї землі. 

Святий Йоан народився в Палестині близько 525 р. Ще юнаком він подався до лаври на горі Синай, монахи якої дивували всіх надзвичайною суворістю життя. Тут він подвизався впродовж 19 років як учень боговгодного монаха Мартирія і досяг такої святости, що багато святих пустинників, навчені Божим Духом, провістили, що він стане ігуменом цієї лаври. 

Після смерти Мартирія святий Йоан провадив життя затворника в місцевості, що звалася Тола, і прожив тут в молитвах 40 років. Бог дав йому дар сліз, а пролив їх він стільки, що келію його ще довго після його смерти називали “сльозоточивою”. Коли до нього стали горнутися учні, він, щоб уникнути спокуси гордости, впродовж цілого року не промовив жодного слова. Бог наділив слугу свого силою чинити чуда, а браття впросили його, щоб став їх ігуменом. Упродовж чотирьох років він управляв монастирем, а потім повернувся назад до своєї келії, де, прославлений Богом, помер у глибокій старості близько 605 р. На прохання ігумена Раїтського монастиря Йоана, святий написав книгу, в якій описує способи, як християнин може поступово осягнути досконалість. Цю книгу він назвав “Ліствицею раю”, тобто драбиною, і звідси пішла його назва – Йоан Ліствичник. 

У той самий день
 
Житіє преподобного Йоана Безмовника
 
У 18 років святий Йоан покинув своє рідне місто Никополь, у Вірменії, покинув батька Енкратія, що був воєводою, і матір Євтимію й посвятився монашому життю при церкві Пресвятої Богородиці, яку сам своїм коштом побудував і при якій жив ще з іншими десятьма монахами. Коли йому виповнилося 28 років, святого поставили єпископом міста Колона, де він упродовж дев’яти років був душпастирем Божого стада. Однак серце тягнуло його в пустелю, і він, відвідуючи святі місця в Єрусалимі, гаряче просив Бога, щоб дозволив йому цілковито посвятитися служінню Богові на самоті. І тоді явилася йому зірка, за якою Бог велів йому йти, і яка привела його до лаври святого Сави. Тут три роки він виконував найтяжче служіння, потім два роки прислуговував хворим і лиш тоді зміг піти в пустельну келію. Ніхто не знав, що він є єпископом, і лиш в чудесний спосіб Господь об’явив те святому Саві, а той зберігав це у тайні. Щойно в кінці життя преподобного Йоана браття дізналися, що цей смиренний, тихий і мовчазний монах, якого називали “Безмовником”, бо, крім молитов, не говорив нічого, є єпископом. 

На п’ятдесятому році життя святий Йоан пішов разом зі святим Савою у пустелю Рува і там прожив шість років. І були це роки великих подвигів, молитов і постів, бо навіть хліба він не їв, а споживав лиш ярину. Якось, вийшовши з печери, заблукав і впав без сили на землю. Тоді явився ангел Господній і переніс його до печери. Через шість років він повернувся до лаври святого Сави, який помер на руках святого Йоана. Святий мав тоді вже 79 років, та, однак, не втомлювався у святих подвигах, а коли настали часи єресі, тоді він сміливо, з молодечим запалом боронив Христову віру. Святий Йоан помер і спочив у Бозі 558 р., на 104-му році свого життя.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:     ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

неділя, 10 квітня 2016 р.

10.04.2016р. Б. / Преподобного отця нашого Іларіона Нового, святого Стефана Чудотворця та інших святих мучеників

Житіє преподобного отця нашого Іларіона Нового

Тропар, глас 4: Боже отців наших, * що чиниш завжди з нами по Твоїй кротості, * не віддали милости Твоєї від нас, * але молитвами їх у мирі направ життя наше. 

Кондак, глас 1: Як сонце світле возсіявши, отці, пам’ять про вас серця вірних просвічує, пристрасті відганяючи і з темряви вириваючи. Цією ж пам’яттю, яку з вірою чистою ми звершуємо, покрийте нас і збережіть від спокус житейських, Іларіоне і Стефане всечеснії. 

В Малій Азії, поблизу Гелеспонту, в монастирі, що називався “Пеликат”, був ігуменом святий Іларіон, який, молодим вступивши до монастиря, засіяв тут усіма чеснотами, так, що Бог прославив його численними чудами. Він проганяв диявола, зцілював хворих, повертав зір сліпим та прославив Господа Бога ще багатьма іншими чудами. В часи Лева Копронима він переніс тяжкі муки, і врешті-решт у Великий четвер (близько 750 р.) його замучив голодом воєвода Лаханодракон. 

У той самий день
Житіє святого Стефана Чудотворця 

Згідно з Часословом, святий Стефан був замучений разом зі святим Іларіоном. Знаємо, що був монахом, а згодом – ігуменом Триглійського монастиря. Постраждав за те, що почитав св. ікони, і помер після тяжких мук у вигнанні. 

У той самий день
Житіє святих мучеників Йони і Варахисія та тих, що з ними
 
Обидва святі мученики були персами і походили з села Яси. В часи переслідування християн за імператора Саворія пішли вони до села Вардіявох, де у в’язниці мучилося дев’ять християн: Занифа, Лазар, Маруфан, Нарсій, Ілля, Марис, Авив, Симверей і Сава. Тут вони разом з ними молилися і скріплювали в них віру Христову. За це їх схопили і привели на суд, після якого святих було передано на муки. Спочатку кати жорстоко побили святого Йону, а потім його нагого виволокли на лід, де він перемучився цілу ніч. Святого Варахисія припікали розпеченими бляхами, в його уста, вуха, очі і ніздрі заливали розтоплене олово, закували його в розпечені мідяні окови і повісили стрімголов у в’язниці. 

Наступного дня почалися нові муки. Святому Йоні відтяли пальці рук і ніг, здерли з голови шкіру з волоссям, обрізали язик і поливали смолою його тіло, а під кінець переламали йому кості, у тих муках він духом постійно молився до Бога. Тоді перерізали його надвоє і кинули в озеро. Варахисія волокли нагого по тернині, а потім залили йому в горло гарячу смолу, від чого святий мученик помер. Їх тіла, разом з тілами 9 мучеників, імена яких ми згадали, і яких замучено було на день швидше, тобто 27 березня, поховав побожний муж на ім’я Авдисот.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013