ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 19 березня 2016 р.

19.03.2016р. Б. / Архиєпископ УАПЦ: «Досвід переможного протистояння Євангелії любові насильницькій ідеології імперії зла – щедрий дар УГКЦ сучасній Україні»

Посткомуністичні часи засвідчують наполегливість спроби зберегти старі авторитарні способи маніпулювання церковними спільнотами. Знаряддями цього є: державний протекціонізм, політичний тиск, механізм фінансової допомоги та податкових пільг, спроби урядового стимулювання міжконфесійних переходів тощо.

Ісповідницький досвід УГКЦ за цих умов виявив, що Церква відстояла свою свободу, всупереч тоталітарній диктатурі. Це відкриває нам еклезіологічну модель, яку потребує не лише українська спільнота християн східної традицій, а й всі українці.

Таку думку висловив владика Ігор (Ісіченко), Архиєпископ Харківський і Полтавський УАПЦ, на міжнародній конференції, «Сила віри супроти насилля влади: греко-католики Центрально-Східної Європи в умовах переслідувань тоталітарних режимів після Другої світової війни» 17 березня 2016 року в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

«Бо боротьба українців за власне майбутнє постійно наштовхується на забобонну віру в конечність авторитарного вождя. Цей досвід переможного протистояння Євангелії любові насильницькій ідеології імперії зла – щедрий дар УГКЦ сучасному українському суспільству», - пояснив Архиєпископ свою думку.

Він також наголосив, що не потрібно забувати про те, що під час національної революції 1917-1921 рр. суспільно-активна частина українського народу та Церква були відчужені. Бо Церква, як частина ворожої Україні імперської структури, викликала відторгнення: «Антиклерикалізм не був нав’язаній тільки ззовні окупантами. Це було би надто просте розв’язання. Таке явище мало й свої автохтонні витоки, що виявилися соголосними воюючому атеїзму більшовиків. Церква сприймалася, як інституція із подвійними стандартами», - додав доповідач.

У Галичині й Закарпатті ситуація була істотно іншою, ніж на Наддніпрянщині. Але й там стосунки ОУН і УГКЦ були часом складними, а вплив москвофільства на духовенство набував загрозливого характеру: «Цей стихійний антиклерикалізм підживлювався не лише комуністичною пропагандою, а й часом здобував поживу в прагматизмі священичих кланів».

Події 1945-1949 рр. започаткували зміни суспільної рецепції Церкви в країні. Не лише в УГКЦ, а в усієї Христової Церкви. «Стійкість значної частини священства, особливо монашества, які не зреклися свого сану, масові ісповідницькі подвиги миряни після юридичної заборони Церкви, є переконливими свідченнями присутності в Церкві непромунищих Господніх дарів», - додав він.

За словами представника УАПЦ, в тоталітарній імперії УГКЦ складала найпотужнішу духовну альтернативу панівному режимові, оснащену, виробленими в катакомбах та ледь позначеними назовні, ієрархічними структурами. «Для суспільства такий феномен був викликом. Бо те, що Церква здатна на альтернативне існування, всупереч державним репресіям і заборонам, здавалося неможливим. Адже на той час переконливими виглядали пояснення КГБ та партійних чиновників, які шукали джерела стійкості УГКЦ в американській допомозі та підступах Ватикану», - сказав владика Ігор.

пʼятниця, 18 березня 2016 р.

18.03.2016р. Б. / Блаженніший Любомир: «Завдання радіо і телебачення: переказати добре слово, яке збудує, піднесе і поширить добро» (+VIDEO)

Живе слово – цінний Божий дар. Написане слово можна зберігати і передавати із покоління в покоління. Буває, що люди зловживають цим даром. Та, однак, переконаний, що всі прагнуть користати із слова так, щоб, послухавши його, ставати кращими людьми й робити добро. Завдання радіо і телебачення - переказати добре слово, яке збудує, піднесе і поширить добро.

Над живим словом пропонує замислитися Блаженніший Любомир, Архиєпископ-емерит УГКЦ, в програмі «Вічне» телеканалу «UA: Перший», де священнослужителі різних релігійних конфесій України розповідають, як шукати вихід і долати негаразди у різних непростих життєвих ситуаціях.

Блаженніший Любомир закликає усвідомити силу слова: «Ми можемо дуже багато добра зробити за допомогою живого слова. Стараймося, щоб кожне наше слово було правдиве, щире, прохаючи Господа Бога, щоб просвічував нас, заохочував нас будувати і підтримувати добрим словом».

За його словами, програма «Вічне», власне, покликана будувати словом: «Щоби почувши зранку добре слово, цілий день ми йшли вперед, користаючи з нього. Бажаю, щоби добре слово приносило найкращий плід усім!»



четвер, 17 березня 2016 р.

17.03.2016р. Б. / Глава УГКЦ: «Час полеміки між Церквами в Україні слід закінчити»

Згадуючи 70-ту річницю ліквідації УГКЦ, наша Церква хоче, щоб ця річниця цих трагічних подій слугувала всім українцям як момент оздоровлення національної пам'яті, щоб, пізнавши цю правду, ми стали вільнішими, сильнішими.

Про це сказав Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав, відкриваючи в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка Міжнародну наукову конференцію «Сила віри супроти насилля влади: греко-католики Центрально-Східної Європи в умовах переслідувань тоталітарних режимів після Другої світової війни».

Предстоятель Церкви пригадав, що в ці березневі дні наша Церкви згадує 70-ті роковини Львівського псевдособору. За його словами, переживаючи цю річницю, ми хотіли не лише в духовний спосіб поминати жертв цієї трагічної події, а й справді мати можливість глибокого інтелектуального осмислення того, що сталося.

Блаженніший Святослав підкреслив важливість саме наукового осмислення. «Упродовж століть, - зауважив Предстоятель, - усі Церкви, наша і православні, опрацьовували окремий вид літератури, яка увійшла в історію як полемічна література. Це література, яка, з одного боку, захищала певну конфесію і поборювала іншу. Навколо подій 1946 року витворилася ще інша література, яку можна було б назвати апологетичною літературою або також полемічною. Гадаю, час полеміки між Церквами в Україні слід закінчити! Спогадуючи цю річницю, ми хочемо в цей непростий час для України і для нашої Церкви розпочати, можливо, новий етап, новий спосіб, як підходити до аналізу і осмислення цих історичних подій. І тут нам вкрай необхідна серйозна наукова історична праця і дослідження».

Ісус Христос казав так: пізнайте правду і правда визволить вас. На переконання Глави УГКЦ, аби сьогодні пізнати правду про події, які ми називаємо Львівським псевдособором, нам конче потрібна наукова методологія, щоб об'єктивну правду можна було саме в науковий спосіб пізнати. «Тому ми так потребуємо справжньої наукової історіографії, а не полемічної літератури і міжконфесійної пропаганди», - вважає Блаженніший Святослав.

Він висловити глибоку вдячність усім історикам, які займаються церковною історією. Адже, за його словами, довгі роки на просторах колишнього Радянського Союзу не існувало справжньої історичної науки. Тільки тепер вона починає ставати на ноги.

Зокрема, Глава Церкви відзначив роботу Інституту національної пам'яті, працівники якого по крупинці збирають необхідні елементи справжньої історичної пам'яті нашого народу. «Гадаю, історична пам'ять Церков України є невід'ємною частиною цієї національної пам'яті», - вважає Глава УГКЦ.

Предстоятель подякував науковцям, які прибули на конференцію, особливо тим, які не є членами УГКЦ, але сьогодні є тут: «Дякую владиці Ігорю (Ісіченку), науковцеві, який сьогодні є тут, та всім братам і сестрам Православної Церкви, які мають відвагу пізнати правду про Львівський псевдособор на основі сучасної методології».

Глава УГКЦ відзначив, що наша Церква дуже хоче, аби річниця цих трагічних подій слугувала всім українцям як момент оздоровлення національної пам'яті. «Пізнанням цієї правди ми станемо вільнішими, сильнішими. Ми хочемо знати цю правду не для того, аби на когось нарікати чи проти когось намагатися воювати. Ні. Ми хочемо оздоровлювати нашу пам'ять, аби не бути її заручниками. Ми хочемо пам'ятати, аби запобігати. І в такий спосіб шукати справжньої церковної єдності в Україні», - відзначив Блаженніший Святослав.

«Нехай Дух Святий, - побажав духовний лідер греко-католиків, - зробить ваше сумління науковця чесним, аби все те, що ви побачите в джерелах наукового дослідження, навіть як воно буде неприємне для греко-католиків чи православних, ви це могли в об'єктивний спосіб усім показати. І тоді ця правда нас справді визволить».

середа, 16 березня 2016 р.

16.03.2016р. Б. / Глава УГКЦ: «Папа сказав, що ми не тільки можемо обговорювати і критикувати Декларацію, а й зобов'язані це робити»

Святіший Отець Франциск подякував нам за те, що ми не мовчимо, а від імені українського народу, який страждає, домагаємося правди. Про це сказав Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав в інтерв’ю польській Католицькій інформаційній агенції під час свого візиту до Польщі 9-13 березня цього року.

Блаженніший Святослав пригадав, що нещодавно у Римі відбулася сесія Постійного Синоду УГКЦ, приурочена до 70-х роковин Львівського псевдособору. При цій нагоді також відбулася зустріч зі Святішим Отцем. «Ми хотіли ще раз продемонструвати видиме і повне сопричастя з Наступником святого апостола Петра. З волі Божої зустріч мала також інший контекст…» – зауважив Предстоятель УГКЦ.

За словами Блаженнішого Святослава, члени Постійного Синоду, зокрема, говорили з Папою Франциском про Декларацію, яку він підписав з Патріархом РПЦ Кирилом.

Глава УГКЦ зазначив, що Святіший Отець Франциск добре знає, як і в яких умовах готувався документ, підписаний у Гавані. «Папа підкреслив, що Декларація не є догмою, не має якихось правових наслідків. Цей текст є відкритим для дискусії. Святіший Отець сказав, що ми не тільки можемо обговорювати і критикувати Декларацію, а й навіть зобов'язані це робити. Папа подякував нам за те, що ми не мовчимо, а від імені українського народу, який страждає, домагаємося правди», – розповів духовний лідер греко-католиків.

Блаженніший Святослав додав, що під час зустрічі зі Святішим Отцем члени Постійного Синоду, з одного боку, мали можливість представити свою позицію щодо пунктів Декларації, які стосуються України. «А з іншого боку – ми змогли передати Папі біль і страждання громадян нашої країни і розповісти, що насправді відбувається з нами, передати правду про війну, яка досі має місце на Сході країни», – розповів Верховний Архиєпископ.

Глава УГКЦ відзначив, що Папа добре поінформований про те, що відбувається в Україні. «Перед тим як зустрітися зі Святішим Отцем, я написав листа, в якому повідомив його про болісні події. Нещодавно Апостольський нунцій в Україні Архиєпископ Клаудіо Гуджеротті побував із нашою знімальною групою на передовій лінії фронту в Донецькій області. Зробили фільм про цей візит. Перед нашою зустріччю Папа Франциск прочитав доповідь Архиєпископа Гуджеротті й водночас переглянув цей фільм. Після переглянутого Святіший Отець був шокований… Зустріч із Папою і відвідини установ Ватикану повинні були показати, що в Україні ми маємо справу з найбільшою гуманітарною катастрофою в Європі після Другої світової війни», – поділився Блаженніший Святослав.

Джерело:     Департамент інформації УГКЦ

вівторок, 15 березня 2016 р.

15.03.2016р. Б. / Львів християнофобний чи пропутінський?

Минулого тижня РПЦ та її українська філія УПЦ МП ніби оскаженіли в приступі антиуніатської істерики, вивергаючи фонтани брехливої сталінської пропаганди, захлинаючись у ненависті до УГКЦ. У такий своєрідний спосіб московський патріархат відзначив 70-у річницю свого спільного із сталінським режимом злочину – Львівського псевдособору 1946 року. У той же ж час у контексті гібридної війни, яку Московія веде проти України, ці приступи антиуніатської ненависті, у стилі п’ятихвилинок ненависті Джорджа Орвелла, мали очевидну ціль – вкотре спробувати дискредитувати греко-католиків і заодно підігріти міжконфесійну ситуацію в Україні. Тобто Московський патріархат взявся ревно виконувати чергове замовлення свої кремлівських господарів.

Але чи не в тому ж контексті гібридної війни лежать іще дві події. Перша – це визнання Мінюстом факту, що там таки готують законодавство щодо легалізації одностатевих партнерств в Україні. Такі плани ставлять великий масний хрест на іміджі Арсенія Яценюка як греко-католика. Не будемо входити в його поведінку в економічній галузі, яка відверто суперечить нормам соціального вчення Церкви. Вже сам факт, що п. Яценюк готовий сприяти доброму суспільному клімату для гріха, який за католицьким віровченням прирівнюється до гріха вмисного вбивства невинної людини, є показовим. 

Але у той же ж  час український Уряд свідомо йде на посилення розколу в українському суспільстві, оскільки більшість населення України сповідує релігії, які різко засуджують гомосексуальну поведінку. Тобто Уряд прем’єра Яценюка перед обличчям московитської агресії вирішив грати на боці Кремля, роблячи спроби дестабілізувати українське суспільство законодавством, яке не може не внести збурення.

Здається, що на цьому ж боці грають і львівський мер Андрій Садовий, і Львівська міська рада, які міцно заплющили очі, щоб не бачити, що запланований на 19-те та 20-те березня ЛГБТ-фестиваль у Львові – це пряма провокація проти християн, які становлять більшість мешканців міста, принаймні, декларативно. Тут потрібно зауважити, що ЗМІ близькі до Садового «Захід.нет» та «Телеканал 24», доволі часто публікують матеріали спрямовані на підтримки ідей ЛГБТ-організацій. Саме тому закрадається підозра, що і львівський мер грає за команду ЛГБТ. А двозначна поведінка пана Садового у скандалі довкола спорудження у Львові пам’ятника митрополитові Андреєві Шептицькому в парі з підтримкою ЛГБТ-груп ставить під дуже великий сумнів його деклароване католицтво. 

Сумнівно, що хитромудрий мер Львова не знає, що у римо-католиків 20 березня цього року Вербна неділя, а в греко-католиків та православних 19 березня цього року – субота Першого тижня Великого Посту, а 20 березня – Неділя Торжества Православ’я. Отож, пан Садовий мусів би бути свідомий антихристиянського, християнофобного характеру цієї акції, як рівно ж того, що до цієї події не оминуть увагою ЗМІ. Львівський мер мусів би розуміти, що такий вульгарний плювок від ЛГБТ у бік християн не залишиться без відповіді радикальних елементів. Важко, маючи на увазі політичний контекст, контекст гібридної війни Московії проти України, не погодитись із заявою львівської Громадської організації «Варта Руху», яка охарактеризувала цей Фестиваль, як прокремлівську провокацію.

Складається неприємне враження, що пропутінські сили у Львові всіма силами стараються створити Львову славу міста, де панує християнофобія, яка воює під прапором ЄС з християнами, консерваторами та націоналістами. І що не більше, ні менше, а ці пропутінські сили діють з мовчазного схвалення суперєвропейського мера Андрія Садового. 

о. Орест-Дмитро Вільчинський

Якби там не було, а наступна субота покаже, хто є хто у місті Лева.

Джерело:   Воїни Христа Царя

понеділок, 14 березня 2016 р.

14.03.2016р. Б. / Свята Преподобномучениця Євдокія

Житіє преподобної мучениці Євдокії

Тропар, глас 8: Правильністю розумною душу твою прив’язала єси до любові Христової, тліне, гарне, дочасне забуттям пробігла єси як учениця Слова. Перше постом пристрасті умертвила, а відтак стражданням ворога осоромила, тому Христос подвійних вінців сподобив тебе, Євдокіє славна, страстотерпице преподобна, моли ж Христа, щоб спаслись душі наші. 

Кондак, глас 4: В стражданні твоїм подвизавшись добре і по смерти освячуєш чудес потоками, всехвальна, нас, які з вірою прибігаємо в божественну церкву твою. Тому, святкуючи, молимо тебе, преподобна мученице Євдокіє, щоб ізбавитись нам від недуг душевних і почерпнути чудес благодать. 

Cвята Євдокія була самарянкою. Жила вона за часів імператора Траяна в місті Іліополі, в Келисирії. Як поганка, вона нічого не чула про Христа Спасителя і Його науку, хоч в Іліополі було багато християн, були священики і був на той час єпископ на ім’я Теодот. Євдокія була найвродливішою жінкою в місті, й водночас найбільшою блудницею і грішницею. Плюгаве життя її було всім відоме; вона зібрала величезне майно і була згіршенням для всієї околиці. 

Якось одного разу через Іліополь проходив монах Герман, настоятель чоловічого і жіночого монастирів, і зупинився на ночівлю в кімнаті, яку відділяла від помешкання Євдокії лишень тонка стіна. Вночі, як зазвичай, Герман став вголос молитися і читати фрагменти зі Святого Письма, де йшлося про страшний суд і про пекельні кари за гріхи. Євдокія все те чула і вранці, зацікавлена цим, покликала Германа до себе. Монах розповів їй про головні засади Христової віри, про злобу гріха і кару за нього так переконливо, що Євдокія, зворушена до глибини серця, припала до його ніг і благала, щоб спас її душу від вічної загибелі. Герман сказав покликати одного священика з місцевого духовенства і вони порадили Євдокії, щоб упродовж семи днів вона молилася і розважала про свої гріхи і щоб постом готувала свою душу до пізнання Божої благодаті. Через сім днів вони відвідали її, та перед ними стояла вже не та Євдокія. Перед ними була вбого одягнена каяниця, молитви і сльози якої прийняв Спаситель, як прийняв Магдалину і як приймає кожного грішника, що розкаюється у своїх гріхах. Євдокія прийняла з рук єпископа Теодота святе хрещення, весь маєток роздала бідним, а сама почала життя каяниці – убоге, самітницьке, посвячене постам, молитві і сльозам. 

За якийсь час Герман наказав їй піти до жіночого монастиря, того самого, якого був настоятелем, і постриг її в черниці. В монастирі Євдокія жила так свято, що, після смерти ігумені, її вибрали наставницею всіх сестер, а Бог наділив її даром творити чуда. 

Аврелій, голова міста Іліополя, був переконаний, що Євдокія весь свій маєток узяла зі собою до монастиря. Тому він послав свого сина з відділом воїнів, щоб її привели до нього. Однак дорогою до монастиря його син упав трупом. Тоді Аврелій, за порадою інших, просив помочі у преподобної Євдокії, і вона своїми молитвами воскресила юнака, після чого Аврелій зі своєю родиною навернувся. Згодом його син став єпископом, а донька Геласія вступила до монастиря, ігуменею якого була свята Євдокія. Пізніше начальником Іліополя став мучитель Діоген. Він наказав забрати Євдокію з монастиря і поставити її перед судом. Свята прилюдно стала сповідувати Христа Спасителя, і тоді Діоген наказав чотирьом воїнам її бити. Бог, однак, прославив її у муках своїми чудами, так, що сам мучитель навернувся, прийняв святе хрещення і став прикладом ревного Христового ісповідника. Однак у волі Господній було, щоб Його вірна служниця отримала вінець мучениці. Коли в Іліополі начальником став Вінкентій, він послав до монастиря відділ воїнів і 1 березня (близько 120 р.) голова мучениці Євдокії упала від удару меча, а душа її піднеслася до Спасителя.
__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:     ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР 

неділя, 13 березня 2016 р.

13.03.2016р. Б. / Сиропусна Неділя. (Св. Йоана Касіяна)

Сиропусна Неділя
Що таке "сиропуст"?
 
Свята Церква, помалу готуючи нас до посту, у М'ясопусну неділю наказала не їсти м'ясні страви. У часі сиропусної або сироїдної седмиці Церква дозволяє споживати тільки молочні страви. Та в Сиропусну неділю треба й від цих страв відмовлятися. Звідси й назва "сиро-пуст", тобто відпущення сира. Цей тиждень називався в народі сирний або масляний, а Сиропусна неділя мала назву пущення, тобто утримання від усіх молочних продуктів. У цю неділю в нас справляли "запусти", тобто останні передпісні забави. 

У Західній Європі наші "запусти" називалися "карнавалом", що означало те саме, що й м'ясопуст, від італійського "карне-вале" — дослівно: прощай м'ясо! У латинській Церкві Великий піст починається щойно в середу нашого першого тижня посту, у т. зв. Попільну середу, коли посипають голови попелом на знак покути. До того дня в латинській Церкві ще можна їсти м'ясо й робити забави, що подекуди бувають дуже гучні. 

Практика сиропусного тижня і неділі дуже давня. Про неї згадує вже олександрійський патріярх Теофіл († 412), а перед тим установлена М'ясопусна седмиця й неділя. Синаксар на сирну суботу каже, що, на думку декого, сиропусний тиждень став законом за грецького цісаря Гераклія (610-641). Той шість літ воював з перським царем Хозроєм і дав обітницю, що коли виграє війну, то не буде їсти м'яса цілий тиждень перед Великим постом. У суботу перед Сиропусною неділею свята Церква, щоб дати нам приклад і заохотити до посту й покути, відзначає пам'ять усіх святих мужів і жінок, що від найдавніших часів провели своє життя в молитві, пості й покуті. Тут передовсім ідеться про тих, хто протягом віків жив життям посту й покути чи то по монастирях, чи на пустині одинцем. 

Богослужба Сиропусної седмиці прибирає щораз більше пісний вид, особливо в середу, п'ятницю і в неділю при кінці вечірні. У вівторок на вечірні вже починаються поклони, що тривають цілий піст. 

Oбряд прощення в сиропусну неділю
 
У давнину в монастирях Сходу був гарний звичай: відбувати обряд взаємного прощення в Сиропусну неділю. Цей обряд виконувався ввечері після скромної вечері. Усі монахи у присутності вірних просили один в одного прощення за свої провини, обіймалися і давали поцілунок миру. Миряни також просили один в одного взаємне прощення. Подекуди при обряді прощення співали стихири Пасхи: "Пасха священная нам днесь з'явилася... ". Остання стихира закінчується закликом до взаємного прощення: "... і друг друга обіймім! Промовмо: "Браття", — і тим, що ненавидять нас; простім усе... ". Цей спів стихир Пасхи мав означати, що як у дні Христового Воскресення, так і тепер, на вступі до Великого посту, треба один одному все пробачити задля Христа, що задля нас постив, терпів і воскрес. 

Цей дуже зворушливий обряд прощення зберігався ще в Києво-Печерській Лаврі до часу приходу влади комуністів. І тут усі монахи мали спочатку скромну передпісну вечерю. Потім усі, настоятелі й звичайні монахи, одягалися в монаші мантії і йшли до церкви. Усі настоятелі Лаври, від найвищого до найнижчого, ставали поряд посередині церкви, а вся братія Лаври, яких кількасот осіб, підходили до настоятелів, падали на коліна один перед одним і зі словами: "Прости мені, Отче", — чи — "Прости мені, Брате", трикратно цілували один одного. А митрополичий хор співав при тому стихиру з великої вечірні Сиропусної неділі: "Сіде Адам прямо рая, і свою наготу ридая плакаше... ". Після обряду прощення всі мовчки розходилися. 

Справді, яке велике значення для нашого духовного життя мають ті чотири передпісні неділі. Хто разом з митарем бився в груди й учився від нього покори; хто з притчі про блудного сина навчився довір'я до Божого милосердя; хто в М'ясопусну неділю з розважання про Страшний Суд набрав боязни перед Божою справедливістю, яка так сильно діткнула наших прародичів, про що говорить Сиропусна неділя, — для того тепер піст не буде страшний. Він радше буде для нього потребою його серця й душі. Він тепер сам бажатиме постити й бити поклони, знаючи, що молитва, піст і жаль за гріхи найкраще приготує його душу до зустрічі світлого празника Христового Воскресення. 

Cтихира зі стиховні вечірні сирної неділі:
"Засіяла Твоя благодать, Господи, засіяло просвічення душ наших. Ось час сприятливий, ось час покаяння! Відложім діла тьми та одягнімся у зброю світла, щоб, перепливши велике море посту, ми осягнули тридневне воскресення, Господа і Спаса нашого Ісуса Христа, який спасає наші душі". 

о. Юліян Катрій, ЧСВВ. "Пізнай свій обряд" 

У той самий день
 
Житіє преподобного отця нашого Касіяна Римлянина
 
Тропар, глac 8: В Тобі, отче, дбайливо зберігся образ,* бо, прийнявши хрест, Ти пішов слідом за Христом* і ділом навчав Ти погорджувати тілом, бо воно проминає,* а дбати про душу – єство безсмертне.* Тим-то з ангелами разом радується,* преподобний Касіане, дух твій. 

Кондак, глас 4: Преподобним бувши, Христові принісся єси і просвітившись всім добрим, Касіане, як сонце зблиснув єси сяянням божественних навчань твоїх, просвічуючи серця вірних, які завжди почитають тебе. Молися ж усильно Христові за тих, які з любов’ю возхваляють тебе. 

Генадій, масилійський священик, пише, що преподобний Касіян був родом зі Скитії меншої, а за іншими джерелами – з Риму. Монаше життя почав він у Вифлеємі, що поблизу Єрусалиму. Тут святий Касіян познайомився з монахом Германом. Близько 390 р. вони пішли в Єгипет, щоб подивитися на життя тамтешніх пустинників, і тривалий час прожили в скитському монастирі. А близько 400 р. прибули до Царгорода і тут святий Йоан Золотоустий висвятив їх на дияконів. Коли ж святого Йоана заслали на вигнання, то вірні Царгорода послали Касіяна і Германа до Риму, щоб попросили папу Інокентія І (402–417) заступитися за святого Йоана. До Риму святий Касіян прибув 405 р. Тут його висвятили на священика, а згодом, уже як єпископа, послали до міста Масилії (Марсилія). 

Тут святий заклав два монастирі, чоловічий і жіночий, на взірець східних монастирів. У цьому місті він написав також багато мудрих і побожних книг, найважливіші з яких книги проти єресі Несторія. Він присвятив їх тоді ще архидияконові, а згодом папі Римському святому Левові Великому. Святий, благочестя якого вкрило його великою славою, помер близько 440 р.
__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:     ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР