ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 27 лютого 2016 р.

27.02.2016р. Б. / 7 причин, чому ви не зробите нічого вражаючого

Реймар Тірадо (автор публікації) – підприємець, котрий завжди прагне навчатися і дізнаватися щось нове. Він ніколи не зупиняється на досягнутому.

Пропонуємо вам прочитати цю статтю, а потім довести йому на ділі, що він неправий.
"Слідування шляхом, який колись пройшли інші,  розумне рішення, тому прогресу можуть досягти тільки ті, хто приймає "нерозумні" рішення і йде власним шляхом."
  Стів Джобс
Я розповім вам про те, чого не вчать у підручниках чи в школі.

Про те, що змушує вас вийти за межі звичайного існування. Наприклад, переїхати від батьків, кинути роботу, послати все до біса і зробити хоч щось.
Досвід, який ви отримуєте в реальному житті, виходить далеко за межі бульбашки, створеної нашою освітньою системою та опікою батьків. Такі навички ви можете розвинути, тільки якщо по-справжньому знайдете себе. Ці вміння з'являться, тільки якщо ви ризикнете всім, щоби зробити щось по-справжньому вражаюче. Ті навички, якими, як вам здавалося, ви вже володієте.
Все, що я хочу сказати: у грі під назвою життя у вас немає жодного шансу. Чому?
1. Ви надто мало програвали
Вам комфортно у вашій посередності, ви навіть не хочете намагатися.
Ви надаєте перевагу розмовам про те, що було б добре вивчити нову мову, замість того, щоби вчити її. Ви скоріш за все "перечекаєте", або, можливо, зробите складну роботу завтра. Ви ненавидите свою роботу, але не готові шукати нову. 
І поки ви тут сидите, склавши руки, і не хочете навіть спробувати, я збираю помилки, випробовую себе, вивчаю щось нове.
Коли я програю, я вчуся і змінюю свій шлях таким чином, щоби він завжди вів тільки вперед. Це як процес загартовування металу: я проходжу крізь вогонь і набуваю форму. Форму меча з найгострішими лезами, який розрубає вас на частини, якщо ви не докладете більше зусиль.
2. Вас хвилює думка оточуючих
І ви підлаштовуєтесь під неї. Тому що боїтеся того, якими вас побачить світ.

Ви так думаєте, тому що судите інших: начебто й інші люди повинні, в свою чергу, судити вас. Вас більше хвилює ваше барахло, ніж вчинки, які ви здійснюєте.
Поки ви витрачаєте гроші на нові лахи, машини, дорогу їжу і вечірки в барах, я цікавлюся собою. І поки ви намагаєтеся підлаштуватися під навколишній світ, я роблю так, щоби світ підлаштувався під мене.
Я впевнено відкину всі сумніви і покажу світу справжнього себе. У мене імунітет до ваших думок, я стою в оточенні ідей; поки ви звикаєте до буденності, я досліджую надзвичайне.

3. Ви вважаєте себе розумнішими, ніж це є насправді
Насправді, ви робили те ж саме, що й інші. Ви вчили те ж саме, що і вони, і читали ті самі книги. Але якщо ви вчилися, тільки щоби пройти тести, то не думайте, що стали розумнішими!

Знання не в тому, що ти вивчив, а в тому, як ти живеш.
Якщо буде необхідно, я зможу пройти тести. А чи зможете ви впоратися із завданнями, які переді мною ставить життя? Тести, які оцінюються не за бальною шкалою і не у відсотках, а однією-єдиною оцінкою: виживанням.
4. Ви не читаєте
Ви читаєте тільки те, що зобов’язані, або зовсім нічого. Ви вважаєте історію нудною, а філософію - тупою. Ви краще подивитеся телешоу, ніж відкриєте для себе щось нове, ніж спробуєте розібратися у думках іншої людини, яка намагається краще зрозуміти цей світ.
Ви відмовляєтеся визнавати, що вся сила світу прихована у словах тих, хто жив до нас.

Все, що вам необхідно, ви можете знайти у величезній кількості книг, які тепер стали доступнішими, ніж будь-коли. Ви і цю статтю не читаєте. Швидше за все, ті, хто її читають, все це вже знають. Можна відвести коня на водопій, але не можна змусити його пити.
5. Ви не є допитливими
Тому що ви дізнаєтеся новини з підконтрольних державі ЗМІ, які копіюють публікації один в одного. Тому що ви навіть лінуєтесь задати собі одне просте питання: "А що, якщо все це брехня?", і допустити можливість, що так воно і є. Прямий обов'язок мас-медіа: відволікати вас від найважливішого.

У мене є жага знань, незалежно від теми.
Доки ви зайняті тим, що граєте у Angry Birds, я читаю про теорію струн і квантову механіку.

Тому що на свої власні аргументи я буду дивитися з різних точок зору і шукати їх вразливі сторони. Щоб зрозуміти, як ви можете мені заперечити.
Я зрозумію обидва боки суперечки, і, якщо прийму вашу сторону і почну сперечатися за вас, то перемога буде моєю. Навіть якщо я тільки що переміг вас у цій же суперечці.
6. Ви не ставите питань
Ви не сумніваєтеся в авторитетах. І не ставите самі собі запитань.

Ви не розумієте значення правильно заданого питання, шанобливої незгоди і можливості відстояти свою думку перед тими, хто з вами не згоден. Ви не ставите питання з приводу реальності - дуже зайняті виживанням у цій монотонності.

Потрібно структурувати ваші питання до цього світу.
7. Вас бісить правда
Визнайте той факт, що ви насправді нічого не знаєте. Можливо, вас вже бісить ця стаття. Стаття в інтернеті не відшкодує вам час, який ви витратили даремно.

Ви живете, гордо задерши голову, не цікавлячись тим, що відбувається навколо. Ви знаходитесь у блаженному невіданні про реальність, яка є настільки близькою до вас, що варто лише висунути язика, і ви відчуєте, наскільки "приємна на смак" правда.

І тоді ви зрозумієте, єдине, що заважає вам робити по-справжньому вражаючі речі, – це ви самі.

Vitaliy DeFranko
За матерріалами: uamodna.com

Джерело:    ДИВЕНСВІТ

четвер, 25 лютого 2016 р.

25.02.2016р. Б. / У Європу – із незмінним прагненням Божої присутності

Проблема євроінтеграції зараз стала однією із найбільш цікавих та найбільш дискутованих. Європа, чи Бог? Або Бог і Європа? Аж надто різняться думки і погляди. Ось деякі з них:

Слід напевно йти від початків. ЄС і Європа – це тотожні поняття? Сьогодні політична Європа – це дійсно ЄС. І цей союз постійно переживає оновлення і трансформації. Напозір успішна система європейської єдності насправді відчуває багато руйнівних кризових поштовхів. Звідси і виникають думки про причину деградації Європи – у невідповідності основних цінностей. Цінності Європи, сформованої впродовж тисячоліть, зовсім різняться від тих, які пропонує сучасний ЄС. Бо Європа традиційна – християнська, а сучасна – аж занадто ліберальна і демократична… і безціннісна?

Європа християнських цінностей – це:
  • територія поваги до святості і цінності подружжя, де чоловік і дружина – рівноправні, а їхня любов один до одного є незаперечною основою вірності та самопожертви.
  • місце достойної соціальної позиції: бідний християнин із багатим однаково перед Богом моляться у церкві; матеріальне благо аж ніяк не стає перепоною для виявлення пошани людській гідності – християнський Бог народжується у яслах і працює теслею!
  • опора для влади, якій слід коритися, бо, за словами апостола Петра, кожна влада від Бога.
  • маятник тимчасовості і швидкоплинності людського життя, бо справжнє і вічне – життя в Божому Царстві, тут треба жити так, щоб здобути собі райську домівку.
 
Що ж відбувається із європейськими орієнтирами сьогодні? Відомо, що цінності – це те, що основоположне, те, що кермує, визначає. Людське життя без непорушних засад подібне до корабля, що, випливши, не зовсім розуміє, куди плисти.

Досвід країн, які нещодавно вступили до ЄС, багато про що свідчить. Люди готові були поміняти керманичів своїх державницьких потягів, але ж самі потяги із прокладеними коліями – аж ніяк ні. Особливо, коли йдеться про переживання християн. Особливо, коли йдеться про основоположні моральні цінності, а саме: вартість життя та сімейних взаємин.

Евтаназія, аборт, одностатеві шлюби. Християнська свідомість ніколи не змириться із такими «свободами», бо це абсолютне зло.

Тому і різняться думки. В економіці, політиці все ніби ок, все можна сприйняти, але у сферах моралі – ніяк.

Якщо Європа майбутнього має право на існування, то лише із непохитною пошаною до людського життя, сім’ї, дітей, у економічній зрілості, мирі та суспільному благу. А найголовніше – із незмінним прагненням Божої присутності, яке єдине здатне вирішити нерозв’язані проблеми.

За матеріалами зустрічі «Ціль життя? Куди прямуємо до Бога, чи в Європу?», яку провів єрм. Юстин Бойко  у суботу, 13 лютого, в Реколекційно-відпочинковому центрі Львівської архиєпархії «Світлиця»

Репортер:  Ірина Сулик
Редактор: Тетяна Трачук

Джерело:     ДИВЕНСВІТ

середа, 24 лютого 2016 р.

24.02.2016р. Б. / 10 заповідей для батька

Бути батьком – не просто. Бути батьком означає стати справжнім взірцем для свої дітей, опорою для дружини. Бути батьком означає розвивати стосунки із жінкою та виховувати нових Людей. Бути батьком – це бути справжнім.

10 заповідей для батька

I. Перший обов'язок батька у стосунку до дітей  любити їхню маму.
 
Виховання  завжди командна гра. Батько може захистити матір, підміняючи її, даючи їй можливість відпочити, відновитися і знайти трохи часу для себе.

II. Батько перш за все повинен "бути".
 
Його присутність повинна означати: "Ви, моя сім'я, – найголовніше в моєму житті". Бути у випадку батька означає спілкуватися з дітьми, обговорювати їхні проблеми, залучати їх, наскільки це можливо, до участі у своєму житті. І навчитися помічати всі малі і великі знаки, які постійно надсилають діти.

III. Батько є прикладом, хоче він того чи ні.
 
Батько – зразок чесності, порядності і доброзичливості. Навіть якщо діти не помічають цього, а іноді і заперечують, насправді вони дивляться на те, що і як робить батько і чому він робить так, а не інакше. Те, що ми називаємо совістю, багато в чому залежить від батька.

IV. Батько гарантує надійність.
 
Батько – це охоронець. Вся сім'я чекає, що батько захистить її. Батько охороняє також тоді, коли визначає певні правила, часові та просторові обмеження, іноді забороняючи певні речі. Це найкращий спосіб сказати: "Я дбаю про тебе".

V. Батько заохочує і надає сил.
 
Батько доводить свою любов повагою, слухаючи і приймаючи. Його любов – справжня, як у тих, хто говорить: "Що б не трапилося, я завжди з тобою!" Завдяки цьому у дітей з'являється самоповага. Батько завжди готовий допомогти своїм чадам, компенсуючи їхні слабкості.

VI. Батько пам'ятає і розповідає.
 
Батьківство є островом порятунку для тих, хто важко провів свій день. Такий звичайний момент, наприклад, вечерю, батько перетворює в особливу сімейну зустріч, коли всі можуть спокійно поспілкуватися між собою. Добрий батько здатний створити чарівну атмосферу спогадів.

VII. Батько вчить вирішувати проблеми.

Батько – найкращий путівник у навколишньому світі. Він має сильний вплив на дітей завдяки своїй здатності керувати життям, завдяки тому, як він ставиться до дійсності, що нас оточує. Батько – це людина, яка дає дітям карту життя.

VIII. Батько прощає.
 
Прощення батька – це те, що дитина відчуває найбільше і чого очікує найбільше; це чи не найважливіша ознака батька.

IX. Батько – завжди батько, навіть якщо він живе далеко.
 
Кожна дитина має право на "свого" батька. Коли батько нехтує дітьми, забуває або покидає їх, то завдає їм рану, яка ніколи не заживе.

X. Батько – це образ Бога.
 
Бути батьком – велике покликання, а не особистий вибір. У всіх дослідженнях з психології написано про те, що діти виробляють для себе образ Бога, ґрунтуючись на образі власного батька. Ісус навчив нас молитви "Отче наш". Якщо мати молиться разом з дітьми – це прекрасно, але одночасно звично. Якщо ж з дітьми молиться батько – вони ніколи про це не забудуть.
 
Переклад з російської: о. Тихон Кульбака
 
Фото: krasdor.com.ua

Джерело:    ДИВЕНСВІТ

вівторок, 23 лютого 2016 р.

23.02.2016р. Б. / Салезіяни запрошують молодь на чування до Духовно-відпустового Центру УГКЦ, с. Новосілки в кожну останню неділю місяця

Салезіяни запрошують молодь лютневі молодіжні нічні чування, що відбудуться  в п’ятницю 26 лютого о 21:00 годині і закінчаться в суботу 27 лютого о 7:00 годині.

Салезіяни сповіщають і щиро запрошують молодь та молодіжні спільноти, в кожну останню п'ятницю місяця впродовж 2016 Ювілейного року, до Духовно-Відпустового центру УГКЦ - Святе, чудотворне джерело с. НОВОСІЛКА, що хоче стати в особливий спосіб Центром Духовності і паломництва для молоді та дітей, на цьогорічні молодіжні, молитовні, нічні чування:

«Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя»  Мт 5,7

Цьогорічні молодіжні нічні чування беруть за своє гасло два Євангельські вислови Нашого Спасителя: «Милосердні як Отець» (Лк 6,36), що є гаслом Ювілейного року Божого Милосердя, та «Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя» (Мт 5, 7), що є темою Світового Дня Молоді, який відбудеться в Кракові з 26 по 31 липня, цього року.

В цей Ювілейний рік Божого Милосердя, під час нічних молитовних чувань будемо роздумувати над ділами милосердя для душі і для тіла, щоб ставати, на прохання Святішого Отця Папи Франциска, «оазами милосердя»,  і мати відвагу бути милосердними у нашому щоденному житті.

Наші молитовні чування ми жертвуватимемо за мир і спокій в Україні, за наших воїнів, та за кращу долю нашого народу.

У нашому храмі Св. Мучеників Макавейських (Положення Ризи Пр. Богородиці),  Духовно-відпустового Центру с. Новосілки, учасники чувань мають велику нагоду, у цей Ювілейний Рік, перейти через «Двері Божого Милосердя», (які відповідно до декрету Митрополита Львівського Високопреосвященійшого Владики Ігоря були відкриті тут 13 грудня 2015 року), і отже мають також можливість отримати відпуст відповідно до визначених умов Святішим Отцем.

Початок нічних чувань в кожну останню п’ятницю місяця продовж 2016 року о 21:00 годині і завершення в суботу о 7:00.

 Зі Львова маршрутки із перехрестя вул. Стрийська - вул. Наукова (в напрямку Миколаєва), якщо маршрутка проїжджа, то виходити на зупинці с. Раковець.

Перша маршрутка в суботу зранку із Новосілки до Львова  о 7:30.

Чекаємо на Тебе на молитовних чуваннях в п’ятницю 26 лютого о 2:00 годині! Приєднуйся до нас!

Отці Салезіяни - Новосілка

Джерело:   Воїни Христа Царя

понеділок, 22 лютого 2016 р.

22.02.2016р. Б. / Владика Венедикт (Алексійчук): «Бог великий і може проявитися в кожному з нас» (+VIDEO)

21 лютого, у Неділю Митаря і Фарисея, Преосвященніший Владика Венедикт (Алексійчук), єпископ-помічник Львівської Архиєпархії УГКЦ, звершив Архиєрейську Божественну Літургію в парафії Свв. Сергія і Вакха в Римі. З архиєреєм співслужили настоятель парафії Свв. Сергія і Вакха, протоієрей Іван Кулик, ієромонах Йона Максім, ієрей Петро Немеш та ієрей Іван Гобела. Дияконував Руслан Сідельник.

Проповідуючи під час Божественної Літургії, Владика Венедикт звернув увагу присутніх, що на перший погляд, історія митаря і фарисея виглядає такою, що проповідує певну несправедливість: чоловік, який постійно ходить до храму та молиться, виходить з храму неоправданий. Митар, натомість, владний чоловік, але не люблений людьми, той, який прийшов до храму, ні на що не надіючись та не маючи чим оправдатися, виходить з храму оправданий. Далі Архиєрей звернув увагу на те, що більшості з нас є дуже далеко до рівня фарисея. Адже хто два рази на тиждень постить чи дає десятину на храм? Фарисей робив це, але вийшов з храму осуджений. Помилка фарисея полягала в акцентуванні на своєму «я». Він не усвідомлював, що все, що він має, всі дари є від Бога. Так само і ми ставимо себе, свої переконання, свої погляди на перше місце та часто перебуваємо в гонитві за різними вартостями. «Бог великий і може проявитися в кожному з нас», – наголосив Владика. Треба розуміти, що те, що маємо, вже є вартісне. Фарисей отримав багато дарів, але не усвідомлював, що Бог дав йому ці дари. Митар натомість не дав Богові діяти через себе. Так і в нашому житті було багато ситуацій, в яких ми не дали Богові діяти через нас. Архиєрей закликав присутніх дякувати Богові за те, що Він нам дав, а з іншої сторони каятися і перепрошувати за ті випадки, коли ми не проявили образ Бога, що в нас. Бог хоче діяти через кожного з нас. Кожен є цінний, вартісний, благословенний, підкреслив Владика.

По завершенні Божественної Літургії настоятель української парафії Свв. Сергія і Вакха, протоієрей Іван Кулик, подякував Владиці Венедикту за спільну молитву та глибокі слова духовного повчання. В кінці Владика Венедикт благословив кожного молільника у храмі і роздав пам’ятні іконки Пресвятої Богородиці.



неділя, 21 лютого 2016 р.

21.02.2016р. Б. / Неділя про Митаря і Фарисея

Притча про Митаря і Фарисея
 
Заки жовнір піде на фронт, то тривалий час проходить він військовий вишкіл, мета якого фізично і психологічно приготувати чоловіка до воєнної штуки та загартувати на всі труди й невигоди військового життя. 

Подібно чинить і свята Церква, наша добра Мати. Вона заки нам, своїм дітям, поручить спасенну практику строгого Великого посту, то спершу намагається приготувати нас душевно на подвиги 40-денного посту. Цій меті слугують якраз чотири передпісні неділі, що їх починає неділя Митаря і Фарисея, а закінчує неділя Сиропусна. Під час богослужень цих неділь свята Церква наводить нам кілька біблійних образків: гордого фарисея і покірного митаря, навернення блудного сина, сцену страшного суду та вигнання наших прародичів з раю. Ці драматичні образки мають силу зворушити нас до глибини, показати Боже милосердя і Божу справедливість та переконати нас у важливості навернення, покути і спасення душі. Розважання про ті події має викликати в нас серйозне ставлення до посту, переконати в його необхідності та приготувати нас до самого посту. 

Згадані передпісні неділі історично ввійшли до нашого церковного календаря в пізніших віках, тоді, коли Великий піст уже став таким, як і сьогодні. Спочатку перед Великим постом додані неділі М'ясопусна й Сиропусна, а щойно відтак десь у VIII-IX віках прийшли ще неділі Митаря й Фарисея та Блудного Сина. 

Притча про митаря й фарисея
 
Ісус Христос у своєму навчанні досить часто послуговувався притчами, цебто оповіданнями, які легко й доступно пояснювали слухачам якусь моральну науку, правду чи чесноту. Притчу ми легко слухаємо і легко запам'ятовуємо її зміст. 

Неділя Митаря і Фарисея одержала свою назву від притчі про митаря і фарисея, яку записав нам святий євангелист Лука у главі 18, 10-14. Тут Ісус Христос наводить дві протилежні постаті: гордого фарисея і покірного митаря. І на тих двох прикладах показує нам зло гордости і значення покори. 

Фарисеї за часів Ісуса Христа становили релігійну секту, що відстоювала строге і легалістичне дотримання Мойсеєвого закону і традиції. Для них більше значила буква, аніж сам дух закону, їхня праведність полягала радше у показному дотриманні Закону та різних дрібничкових приписів, аніж у практиці чеснот, до яких зобов'язував Закон. Вони вважали себе за ревнителів Закону, гордилися своєю фальшивою ревністю і дивилися згори на тих, що не належали до їхньої секти. Ісус Христос часто картав їхню дрібничковість і облуду та прилюдно викривав їхнє лицемірство. "На катедрі Мойсея, — казав Христос, — розсілись книжники і фарисеї. Робіть і зберігайте все, що вони скажуть вам, але не робіть, як вони роблять. Бо вони говорять, а не роблять... Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що людям замикаєте Царство Небесне! Самі не входите і не дозволяєте ввійти тим, які бажали б увійти... Сліпі проводирі, що комара відціджуєте, а ковтаєте верблюда... Назовні здаєтесь людям справедливі, а всередині ви сповнені лицемірства й беззаконня" (Мт. 23). 

Наша притча показує якраз типового фарисея. Хоч він прийшов до храму помолитися, та властиво він славить не Бога, а себе самого. Він не перепрошує Господа Бога за свої провини, але радше, будучи певним своєї праведности, навіть дякує Богові, що не належить до грішників. Він хвалиться своїм постом та чваниться своєї десятиною, яку дає на Божий храм. А проте дивиться з погордою на митаря, як на великого грішника. 

А митар у почутті своєї грішности не смів навіть очей піднести до неба, тільки покірно молився і бився в груди, кажучи: "Боже, змилуйся надо мною грішним" (Лк. 18, 13). Його коротенька, але повна жалю й покори молитва до сьогодні служить за найкращий і щирий акт жалю за наші гріхи. 

Ісус Христос закінчує цю притчу словами: "Кажу вам: Цей повернувся виправданий до свого дому, а не той, бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, — вивищений" (Лк. 18, 14). 

Митарі — від слова "мито", що значить оплата, — це були збирачі різних державних оплат за римської окупації Палестини. Римська держава мала двоякого роду податки: прямі й непрямі. Прямі податки збирали від земельної посілости і від прибутків, а непрямі — від продажу і закупів, від вивозу і ввозу з-за кордону. Прямі податки збирала сама держава, а непрямі вона виставляла на ліцитацію і продавала багатим купцям, які вже ті оплати збирали. Такий спосіб збирання оплат відкривав широку дорогу до всякого роду здирств, кривди і несправедливости тому, що ті купці, звані митарями, маючи від держави право збирати оплати, стягали їх без усякого милосердя. А все, що вони зібрали понад те, що заплатили державі, було їхнім особистим зиском. Тож нічого дивного, що в очах народу митарі не мали доброї слави, їх загалом вважали за нечесних, прирівнювали до грабіжників, грішників і поганів та погорджували ними. Митарі не могли бути свідками в суді, бо їхнє слово, як нечесних людей, не мало ніякої сили. 

Духовне значення притчі
 
Ця притча свідчить, що Господь Бог не дивиться на особу чи її стан, але дивиться на її серце й душу. Тут розуміємо правдивість слів Святого Письма, в якому сказано: "...Бог гордим противиться, а покірним дає ласку" (1 Пт. 5, 5). 

Тож зрозуміло, що Бог не прийняв молитви чванькуватого й гордого фарисея, зате вислухав молитву покірного митаря. Гордість належить до головних гріхів і є найбільшою перепоною до навернення і покути, а покора — це початок справжнього навернення і основа правдивої покути й посту. 

Отже, свята Церква бажає, щоб і ми, наближаючись до Великого посту, готувалися до нього великою покорою та свідомістю нашої грішности, бо тільки тоді буде в нас добра воля до скрухи серця, посту й покути. Без покори нема навернення, нема жалю за гріхи й нема повороту до Бога. 

У тому дусі складені й наші літургійні відправи й молитви на неділю Митаря й Фарисея. Богослужбові тропарі, стихири й утренній канон багато разів підкреслюють і вихваляють чесноту покори, а ганять фарисейську гордість. "Душе моя, — співаємо на стихирах вечірні, — зрозумівши різницю між фарисеєм і митарем, зненавидь гордовитий голос першого, а наслідуй сокрушенну молитву другого і взивай: Боже, очисти мене грішного і помилуй мене". 

"Тікаймо від фарисеєвої хвальби, — сказано в кондаці, — і навчімося митаревої величі слів смиренних, і кличмо у покаянні: "Спасителю світу, очисти рабів Твоїх".

Покутні тропарі — символ правдивої покори
 
У богослужбі на неділю Митаря і Фарисея три тропарі заслуговують на окрему увагу з огляду на свій молитовно-покутний і повний покори настрій. Ці тропарі свята Церква співатиме на кожній недільній утрені від сьогодні аж до п'ятої неділі посту. Вони задають тон не тільки передпісним неділям, але й цілому Великому посту. Ось їхні слова: 

"Покаяння двері отвори мені, Життєдавче! Бо дух мій зрання підноситься до Твого святого храму, маючи храм мого тіла увесь осквернений. Але Ти, будучи щедрим, очисти мене Твоєю добросердечною милістю". 

"На стежку спасення настав мене, Богородице! Бо заплямив я душу поганими гріхами та в лінивстві провів я все моє життя, але твоїми молитвами визволи мене від усякої нечистоти!".
"Роздумуючи, окаянний, над безліччю вдіяних мною гріхів, дрожу на згадку про день Страшного Суду. Та надіючися на ласку Твого милосердя, як Давид взиваю до Тебе: Помилуй мене Боже, по великій Твоїй милості!". 

о. Юліян Катрій, ЧСВВ. "Пізнай свій обряд" 

У той самий день
Житіє святого великомученика Теодора Стратилата
 
Тропар, глас 4: Через переможне словом істини, страстотерпче, став ти воєводою предобрим царя небесного, Теодоре, бо зброєю віри мужньо озброївшись і перемігши демонські полки, переможцем явився ти, страждальче, тому з вірою завжди тебе ублажаємо. 

Кондак, глас 2: Мужністю душі у віру одягнувшись і слово Боже як спис в руку взявши, ворога переміг ти, преселикий серед мучеників, Теодоре, з ними Христу Богові молячись, не забудь за всіх нас. 

Теодор – означає “дар Божий”, а Стратилат – воєвода, полковник. Святий Теодор народився в Евхаїтах, коло Амазії, головного міста Понту. В молодості своїй він здолав страшного змія, що поїдав людей і худобу. Усі дивувалися з його відваги, а коли він прилюдно став говорити, що то Ісус Христос дав йому силу відтяти голову змієві, то дуже багато поган навернулося до Христової віри. За його хоробрість Теодора призначили начальником міста Іраклії. Коли імператор Ліциній почав переслідувати християн, то покликав до себе в Никомидію Теодора, аби дати йому наказ мучити християн. Однак святий написав до імператора, щоб той прибув до Іраклії, бо важливі державні справи вимагають його приїзду. Перед приїздом Ліцинія святий Теодор мав видіння. Нібито він стоїть на даху високого дому, а в нього летять вогняні стріли. Та почувся голос з неба: “Не бійся, Теодоре, бо я є з тобою”. Видіння зникло, а святий Теодор знав, що його чекає смерть за Христа Ісуса. І лиш цього бажало його серце. У дорогій одежі, на пишному коні він виїхав зустрічати імператора, а той, побачивши красного лицем і славного воїна, сказав: “Ти достойний бути імператором після мене. Поклонися моїм богам, яких я привіз з собою, і милість моя тебе не омине!” Святий Теодор попросив, щоб імператор дав йому тих божків на два дні додому, після чого він прилюдно дасть ісповідь своєї віри. Послухав цар, а святий Теодор потовк вдома срібних бовванів на шматки і роздав срібло вбогим. Через два дні сів Ліциній на площі, посеред міста, і покликав святого Теодора, щоб той приніс божкам жертву. Тоді один царський вельможа на ім’я Максентій, сказав імператорові, що бачив голову однієї богині в руках жебручого діда, і довідався в нього, що Теодор потрощив божків і срібло роздав убогим. Святий Теодор визнав, що Максентій каже правду. “Якщо божки твої, цісарю, не могли спасти себе з моїх рук, то як вони можуть допомогти тобі? Я – християнин, і за віру Христову готовий на муки!” Розлючений, ба, скажений від злости, Ліциній наказав здерти з нього одяг і бити сухими воловими жилами. Святий мученик переніс 600 ударів по спині і 500 по животі. Мучитель сміявся і говорив: “Чекай, Теодоре, аж ось твій Христос спасе тебе!” А святий відповів йому: “Закінчуй те, що почав, однак ані муки, ані смерть не позбавлять мене любови до Христа!” І знову стали його бити вже залізними прутами, припікали його боки і рани шматували гаками, а потім скованого кинули до в’язниці, де п’ять днів тримали без їжі. Через п’ять днів його прибили до хреста, бритвами різали все тіло, стрілами викололи очі, розпороли живіт, і мучили так, що майже голі кості висіли на хресті. І став святий вголос молитися і просити Господа, щоб дав йому сили витривати у святій вірі. І явився ангел Божий, зняв його з хреста і оздоровив. Імператор, думаючи, що святий Теодор уже помер, послав двох дворян, Антіоха і Патрикія, щоб наказали його тіло кинути в море. Коли ж вони побачили святого Теодора живим і здоровим, то разом з 80 воїнами припали до його ніг й увірували в Спасителя. Почав збігатися народ, усі горнулися до святого, аби діткнутися його одежі, а хворі і біснуваті при цьому зцілювалися. Ліциній, довідавшись про це, послав 300 воїнів убити всіх, хто повірив у Христа, та вони також прийняли святу віру. Народ хотів уже кинутися на Ліцинія і дворян його, тим більше, що імператор послав ката, аби відтяв голову святому Теодорові. Та святий Теодор утихомирив народ, скріпив усіх у св. вірі і сказав, що сам прагне померти за Христа і підставив свою голову під меч. Сталося це 8 липня. Слуга його, Уар, який був свідком його страждань, усе те записав. Святе тіло він переніс до Евхаїти, де воно прославилося багатьма чудами, і де над могилою святого Теодора було поставлено церкву. Кілька століть пізніше, за правління імператора Йоана Цимисхія (969–976), святий Теодор спричинився до перемоги греків над їх ворогами, а вдячний імператор, замість старої вже церкви, побудував над його гробом нову, дуже величну, а Евхаїти назвав на честь святого Теодора Теодорополісом. Пізніше мощі мученика було перенесено до Царгорода, де вони спочивали у Влахернській церкві, там зберігали також меч і щит святого Теодора. Близько 1256 р. св. мощі було перенесено до міста Венеції. 

У той самий день
Житіє святого пророка Захарії Серповидця
 
Тропар, глас 2: Пророка Твого, Господи, Захарії, святкуючи пам’ять, молимось його ради спасти душі наші. 

Кондак, глас 2: Запряжені колісниці бачив ти, якими правила рука Бога всіх, слуг безплотних, Захаріє чудний. З ними радіючи як пророк приснопам’ятний моли, щоб до путі божественного розуму направились всі, хто з вірою безсумнівною звершують всесвященну пам’ять твою. 

Захарія – означає “пам’ять Господа”. Жив цей св. пророк близько 520 р. до Христа, одночасно зі св. пророком Аггеєм (його пам’ять вшановуємо 16 грудня). Пророцтво св. Захарії складає 14 глав. Він провістив урочистий в’їзд Спасителя на осляті до Єрусалиму, розп’яття Христа і пробиття Його рук, втечу учнів і 30 срібняків, як ціну крови і зради. Він провістив також зруйнування Єрусалиму і святині, але обіцяв Божу допомогу і навернення поган. Св. Захарія зараховується до менших пророків. Жиди його вкаменували. Серповидцем названо його тому, що він бачив на небі серп як знак Божої кари для безбожників.


І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ