ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 20 лютого 2016 р.

20.02.2016р. Б. / БЛАЖЕННІШИЙ СВЯТОСЛАВ: «КАПЕЛАНИ УГКЦ ПРИСУТНІ НА ФРОНТІ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ УБЕРЕГТИ НАШИХ СОЛДАТІВ ВІД НЕНАВИСТІ»

Українські солдати, які побували в полоні, бачили те, що тамтешнє духовенство переважно слугує інструментом іноземної загарбницької політики, не цурається зброї, що суперечить гідності священицького сану й покликанню священика. Про це Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав сказав у інтерв’ю виданню «Фокус» (№6, 2016 р.).
«Хоча, звичайно, і в Росії є різні священики, – додав Предстоятель. – Наприклад, низка священиків РПЦ виступали проти проведення полонених українських солдатів по вулицях Донецька, кажучи, що це ганьба для християн».
«Мені б дуже хотілося, – зазначив Глава УГКЦ, – щоб по той бік лінії фронту були справжні духовні отці, котрі навчають НЕ ненависті, а любові».
Можливо, вважає Глава Церкви, Бог допустив цю війну, щоб розбудити нас, дати можливість подивитися на себе, на своїх ближніх і на свою державу іншими очима. «Війна створила колосальний контекст для створення нового. На війні, з одного боку, проявляється корумповане, знищене серце і всі недоліки людини. Але, з іншого боку, проступають і найблагородніші риси людської душі. Наші хлопці на Донбасі переосмислюють своє життя, переглядають відносини з рідними і близькими. А коли повертаються на мирну територію, то помічають, що просто не здатні приймати фальш, брехню, корупцію – усі ті немочі, які сьогодні роз’їдають українське суспільство. У цій війні народжується нова Україна», - сказав Блаженніший Святослав.
Він також підкреслив, що «залишаючись християнами, ми зобов’язані обороняти свої землі». «Та війна, яку змушений нині вести український народ, була йому нав'язана, – сказав Предстоятель УГКЦ. – Наші солдати захищають свою землю, а значить, і світ. І тому Церква вважає їх будівниками миру… Оборонна війна відповідає моральним правилам справедливою самозахисту. Це не означає, що ми виправдовуємо чи освячуємо війну. Просто захист Батьківщини – не тільки наше природне право, а й наш священний обов'язок».
Предстоятель також підкреслив, що наші солдати захищають свою країну не з ненависті до ворогів, а з любові до Батьківщини. І капелани УГКЦ «присутні на фронті як раз для того, щоб уберегти наших солдатів від ненависті».

пʼятниця, 19 лютого 2016 р.

19.02.2016р. Б. / В УГКЦ затвердили текст Молебню з нагоди Року Божого милосердя

Для блага вірних, відповідно до приписів Інструкції щодо подання літургійних текстів, їх перевидань і перекладів, в УГКЦ затвердили текст Молебню до Христа Милосердного. Його підготувала Патріарша літургійна комісія УГКЦ.
«Святіший Отець Франциск проголосив Надзвичайний ювілейний рік Божого милосердя і закликав кожну помісну Церкву долучитися до участі в переживанні особливого моменту благодаті й духовної віднови. У кожній єпархії Української Греко-Католицької Церкви були відчинені Ювілейні двері Божого милосердя. Молитва є особливою нагодою кожному з нас прийняти милосердя Господа Бога», – йдеться у декреті проголошення Молебню.
Декрет проголошення тексту Молебню до Христа Милосердного 11 лютого урочисто зачитали в соборі Святої Софії в Римі, де тоді перебували місіонери Божого милосердя від УГКЦ для зустрічі та спільної молитви з Папою Франциском. Представники різних єпархій з України та поселень отримали папське благословення для відпущення гріхів, навіть зарезервованих за Святішим Отцем. Після цього священики помолилися Молебень, завершивши його славним: «Боже великий, єдиний!»

МОЛЕБЕНЬ ДО ХРИСТА МИЛОСЕРДНОГО
з нагоди Року Божого милосердя
Диякон виголошує: Благослови, владико.
Священик: Благословен Бог наш завжди, нині і повсякчас, і на віки вічні.
Люди: Амінь.
Слава Тобі. Боже наш, слава Тобі.
Царю небесний, утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбе дібр і життя подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, благий, душі наші.
Святий Боже, святий кріпкий, святий безсмертний, помилуй нас (3).
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Пресвята Тройце, помилуй нас; Господи, очисти гріхи наші; Владико, прости беззаконня наші; Святий, посіти і зціли немочі наші імени твого ради.
Господи, помилуй (3)
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Отче наш, Ти, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам днесь; і прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим; і не введи нас у спокусу, але ізбав нас від лукавого.
Священик: Бо Твоє єсть царство, і сила, і слава, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки вічні.
Люди: Амінь.
Величання
Величаємо Тебе, життєдавче Христе,* бо удостоїв Ти нас бути причасниками* безмежного милосердя твого.
Стих 1: Що віддам Господеві за все, що він воздав мені?
Стих 2: На нього уповає серце моє і він допоможе мені.
Стих 3: Серце чисте утвори в мені, Боже, і духа правого обнови в нутрі моєму.
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.
Прокімен
Диякон: Будьмо уважні.
Священик: Мир всім.
Диякон: Премудрість, будьмо уважні.
Прокімен, глас 4: Милості Твої, Господи, повік оспівуватиму, з роду в рід (Пс. 88,2).
Стих: Бо сказав Ти: Повік милість збудується (Пс. 88,3).
Диякон: Господу помолімся.
Люди: Господи, помилуй.
Священик: Бо Ти святий єси, Боже наш, і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки вічні.
Люди: Амінь.
«Всяке дихання», глас 4
Всяке дихання нехай хвалить Господа.
Стих 1: Хваліте Бога у святинях його.
Стих 2: Хваліте його у тверді сили його.
Євангеліє
Диякон: Щоб сподобилися ми слухання святого євангелія, Господа Бога молім.
Люди: Господи, помилуй (3)
Священик: Премудрість, прості, вислухаймо святого євангелія. Мир всім.
Люди: І духові Твоєму.
Диякон: Від Луки святого євангелія читання.
Люди: Слава Тобі, Господи, слава Тобі.
Священик: Будьмо уважні.
Євангеліє Луки 10, 25-36:
Того часу якийсь законовчитель устав, щоб його випробувати, та й каже: “Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути?” А Ісус мовив до нього: “В законі що написано? Як там читаєш?” Озвався той і каже: “Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією твоєю душею і всією силою твоєю і всією думкою твоєю; а ближнього твого, як себе самого.” “Ти добре відповів”, сказав Ісус, “роби це й будеш жити.” Та той, бажаючи себе самого виправдати, каже до Ісуса: “А хто мій ближній?” Мовив тоді Ісус, кажучи: “Один чоловік спускався з Єрусалиму до Єрихону й потрапив розбійникам, що його обдерли й побили тяжко та й пішли геть, зоставивши півмертвого. Випадком ішов якийсь священик тією дорогою; побачив він його й, збочивши, пройшов мимо. Так само й левіт прийшов на те місце, глянув на нього й пройшов мимо. Але один самарянин, що був у дорозі, зненацька надійшов (на нього) й, побачивши його, змилосердився. Він приступив до нього, перев'язав йому рани, полив їх оливою і вином; потім посадив його на власну скотину, привів до заїзду й доглянув за ним. На другий день він вийняв два динари, дав їх господареві й мовив: Доглядай за ним, і те, що витратиш на нього більше, я заплачу тобі, коли повернуся. Хто з оцих трьох, на твою думку, був ближнім тому, що потрапив розбійникам у руки?” Він відповів: “Той, хто вчинив над ним милосердя.” Тоді Ісус сказав до нього: “Іди і ти роби так само.”
Люди: Слава Тобі, Господи, слава Тобі.
І співають стихири:
(Глас 4) Через перший гріх переступу від райських радощів і насолоди* ми перейшли до безчесного життя.* Обнажені прогрішеннями з чеснот і похвального життя,* ми немов між розбійників попали.* Прогрішившись проти твоїх спасенних навчань,* ми стали напівмертвими.* Але молимо тебе, народженого з Марії, безстрасного Владику,* що став близький нашим стражданням:* Обв'яжи наші рани, спричинені гріхом,* і зливай на нас, як чоловіколюбець, своє безмірне милосердя,* оточуючи нас твоїм цілющим піклуванням.
Стих: До тебе я підношу мої очі, до тебе, що живеш на небі. Як очі слуг на руки свого пана і як очі слугині – на руки своєї господині,* так очі наші дивляться на Господа, Бога нашого, поки не змилосердиться над нами.
Як істинно Милосердний, Христе Спасе, змилувавшись, спас єси мене, тяжко ушкодженого ранами від розбійників, віддавши Душу й Тіло Своє на викуп мій, як два динарії.
Стих: Помилуй нас, Господи, помилуй нас, бо надто ми наситилися зневаги.* Надто наситилася душа наша глузування ситих, зневаги гордих.
Через пристрасті окаянна душа моя* зійшла з правильної Твоєї дороги і впала в яму.* Левіт зі священиком, побачивши мене, пройшли мимо,* але ти, Христе, змилувався надо мною.* Зброєю свого хреста знищив ти гріховну розписку,* осяяв мене безстрастям та посадив поруч Отця.* Тому кличу до тебе:* Недосяжний Господи, слава тобі!
Слава і нині: (г. 2): Отче предобрий і Сину, Слово Отчеє,* і Душе Святий, нестворене єство,* що маєш джерело милосердя* і виливаєш бездонні благодаті, і потоки щедрот!* Прийми нашу молитву й моління,* подай усім грішникам прощення, як Бог щедрий і чоловіколюбний.
Єктенія
Помилуй нас, Боже, по великій милості твоїй, молимось Тобі, вислухай і помилуй.
Люди:  Господи, помилуй (3).
Ще молимось Господеві Богу нашому, щоб вислухав голос моління нас, грішних, і помилував рабів своїх, і охоронив нас від усякої скорби, біди, гніву й нужди, і всякої болізні душевної і тілесної, і дарував нам здоров’я з довголіттям, промовмо всі: Скоро вислухай і милостиво помилуй.
Люди: Господи, помилуй (3).
Ще молимось, щоб зберегтися городові цьому (селу цьому) і святому храму цьому, і всякому городові, селу і країні, від голоду, загибелі, землетрусу, потопу, граду, вогню, меча, нападу чужинців і міжусобної брані, і щоб він був милостивий, добропривітний і добропомічний, благий і чоловіколюбний Бог наш, і відвернув увесь гнів свій, що наступає на нас, і ізбавив нас від належної праведної своєї погрози, і помилував нас.
Люди: Господи, помилуй (12).
 Ще молимось, щоб Господь Бог вислухав голос моління нас, грішних, і помилував нас.
Люди: Господи, помилуй (3)
 Вислухай нас, Боже, Спасителю наш, уповання всіх кінців землі і тих, що на морі далеко, і, Милостивий, будь милостивим, Владико, до гріхів наших і помилуй нас. Бо милостивий і чоловіколюбець Бог єси, і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки віків.
Люди: Амінь.
Диякон: З умилінням усі голови (і коліна) приклонивши, Господу помолімся.
Люди: Господи помилуй.
Молитва
Христе Боже наш, що підтримуєш всіх падаючих, повалених же піднімаєш, Невіддільний, що народжуєшся з Отцівського лона і воплотився від святої Діви Марії, і в світ прийшов, щоб удостоїти нас піклування Свого і повернути в початкове єство нашу впалу природу, яка піддалася  нападу безтілесних і душогубних розбійників, і позбавилась нетління і ними тяжко поранену була! Ти, Владико, вилікуй наші невидимі виразки і перев’яжи рани душевні чесною Твоєю Кров’ю, що пролив Ти за нас, і святим Твоїм помазанням, яке нам дарував Ти; і ізбав  нас від поразок, що безперестанку наносяться нам невидимими силами, які поспішають викрасти у нас навіть віру в Тебе і надію, і бажають змити з нас благодать Твою; не позбав нас чоловіколюбства і спасительного лікування Твого, щоб, зцілившись і очистившись від усякої скверни, ми удостоїлися звання первородних, написаних на Небесах, бо Ти – лікар невидимих і видимих недуг. Бо Ти є Бог наш, і тобі славу віддаємо, Отцю і Сину і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки вічні.
Люди: Амінь. 
Відпуст
Диякон: Премудрість.
Люди: Чеснішу від херувимів і незрівнянно славнішу від серафимів, що без зотління Бога Слово породила, сущу Богородицю, Тебе величаємо.
Священик: Слава Тобі, Христе Боже, уповання наше, слава Тобі.
Люди: Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь. Господи, помилуй (3). Благослови.
Христос, милостивий і істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, преподобних і богоносних отців наших, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Люди: Амінь.

четвер, 18 лютого 2016 р.

18.02.2016р. Б. / ДОЧКА СВЯТОЇ ДЖОАННИ РОЗКРИВАЄ «СЕКРЕТ» СВЯТОСТІ СВОЄЇ МАМИ

Що було тим, що дозволило святій Джоанні Беретті Молла вибрати життя її дитини понад її власне життя, коли вона опинилась перед таким вибором? Що дозволило їй віддати хвалу і подяку Богові, знаючи, що вона помре через лічені дні після народження здорової дитини, залишивши четверо маленьких дітей і люблячого чоловіка?
Секрет святості св. Джоанни розкрила  в інтерв'ю LifeSiteNews та сама особа, заради народження якої свята віддала життя, її дочка Джоанна Емануель Молла.
54-річна Джоанна Емануель, каже, що життя її батьків навчило її, що «шлях хреста» є "безумовно, правильним шляхом", яким християнам треба іти, щоб мати можливість одного дня насолоджуватись райською радістю в очах Бога".
Вона не говорить про сумне і скорботне життя  християнською вірою, а життя, яке приносить найглибшу, найпроникливішу і дуже часто несподівану  радість. Як поєднати ці дві, здавалося б непримиренні речі - прийняти хрест і знаходити радість - це "секрет".
Джоанна Емануель пояснила, що для християн хрест не є останнім словом, але стає джерелом найбільшої переміни.
"Шлях хреста, по-людськи кажучи, є найбільш незручним і важким для наслідування. Але це єдиний шлях, який дозволяє знайти цілковитий і повний сенс нашого життя",-  сказала вона.
"Шлях хреста, як ви знаєте, пов'язаний з воскресінням, як наш Ісус вчить нас. І як наша небесна Мати вчить, цей шлях хреста вимагає нашого "так", наших постійних «так» Божій волі, завжди, навіть тоді, коли ми не розуміємо її. Ми повинні казати наше "так" Богу ", - додала вона.
"Цілком можливо йти  шляхом хреста і жити в радості, якщо ми маємо Ісуса в нашому серці, якщо ми бачимо все, що відбувається з нами в світлі віри. І  якщо ми живемо з відчуттям постійної подяки Богові, як це робив мій тато, за все, за кожен наших подих. Ми повинні дякувати Богові",- додала вона.
Це вільний вибір – прийняти хрест в своєму житті, як Божу волю, і знайти мир, і радість від цього  приходить безпосередньо від самого Ісуса. Саме він сказав: «Хто хоче бути моїм учнем, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за Мною" (Мт.16:24). В іншому місці він говорить: «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий.” (Мт.11:28-30) Він також сказав:" Я казав вам так для того, щоб була у вас моя радість і щоб  ваша радість була повна»(Йо.15:11).
Джоанна Емануель буде вічно вдячна своїй "святій мамі", яка будучи вагітною, вирішила прийняти хрест після виявлення загрозливої життю хвороби.
Її мама, лікар-педіатр, була вагітною Джоанною Емануель в 1961 році, коли  дізналася, що має загрозливу для життя пухлину матки. Лікарі дали їй три варіанти: аборт, повну гістеректомію (яка б  вбила її дитину), або хірургічне видалення тільки пухлини (менше шансів на успіх). Вона вибрала видалення пухлини, щоб врятувати  дорогоцінне  життя дочки.
Але ускладнення залишалися. Під час важких пологів вона сказала лікарям: "Якщо ви маєте вибрати між мною і дитиною, не вагайтеся: виберіть дитину - я наполягаю на цьому. Збережіть її. "Вона померла через сім днів, 28 квітня 1962, віддавши своє життя заради дитини багаторазово кличучи: «Ісусе, я люблю тебе. Ісусе, я люблю тебе.» Вона мала 39 років.
"Мама і тато, обоє  багато страждали  в своєму житті ... І навіть коли вони багато страждали, вони мали велику радість у своєму серці. Вони безперервно дякували Богові, який був їх секретом. Якщо ми пам’ятаємо, що Ісус пішов на хрест заради нас, то  неможливо  уявити інший шлях для нас [як християн]. Цей шлях хреста, також є шляхом радості ", - сказала вона.

середа, 17 лютого 2016 р.

17.02.2016р. Б. / Глава УГКЦ: Таке відчуття, що за нашими плечима хтось торгує нашими душами

Ми часом є людьми, які потребують і очікують утіхи. І ось богопосвячена особа є та, хто несе те світло у своєму серці, показує, хто є нашою утіхою і в кого її треба шукати… Такі слова сказав Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав під час проповіді до вірних на празник Стрітення Господнього в місті Обухів (Київщина).
Свято Стрітення Господнього є одним з найбільших дванадцяти християнських свят у році.
Цей день є особливим днем молитви за наше монашество. У нашій Церкві це є день богопосвячених осіб. «Чому? Тому що та людина, яка посвятила своє життя Богові, вступила до монастиря, вона теж стала подібна до свічки…», – пояснив Предстоятель.
Проповідник відзначив, що кожен з нас переживає, ніч темряви. «Ніч, коли ми чуємося покинутими. Ніч, коли ми не маємо світла. Так видається, що тої ночі прийде ангел смерті і все скінчиться. Ми часом є людьми, які потребують і очікують утіхи. І ось богопосвячена особа є та, хто несе те світло у своєму серці, показує, хто є нашою утіхою і в кого її треба шукати. Та богопосвячена особа теж подібна до свічки. Бо Христос казав своїм учням: Ви є світло світу. Світильник не запалюють, щоб його сховати десь під ліжком, але ставлять його на видне місце, аби він освічував усім тим, хто є в кімнаті. Ось тими світильниками у особливий спосіб є богопосвячені особи. У них ми часто шукаємо потіхи, духовної потіхи», – зазначив Блаженніший.
Він відзначив, що за останні дні ми багато пережили темряви, розгублення, непорозуміння. «Таке відчуття, що за нашими плечима хтось торгує нашими душами, хтось домовляється, навіть на рівні релігійних світових діячів. Але сьогодні Христос каже: ну, не бійтеся, бо світло є з вами. Навіть коли сьогодні хтось вас не розуміє з тих, хто є на тій землі провідниками, будьте певні, що той, хто вас розуміє і є вашим спасінням, є сам Господь Ісус Христос», – наголосив Предстоятель.
«Отож нехай Він вийде кожному з вас сьогодні на зустріч. А освячені свічки принесіть додому як символ і знак божого світла і надії, яка є між нами у цей день», – побажав Глава УГКЦ усім вірним.
По завершенні Літургії Глава УГКЦ освятив ікону і  ризу подаровану йому монахами із Гроттофератського монастиря, яка відтепер перебуватиме в Обухівській обителі.

вівторок, 16 лютого 2016 р.

16.02.2016р. Б. / Святого і праведного Симеона Богоприємця і пророчиці Анни

Святого і праведного Симеона Богоприємця 
і пророчиці Анни

Тропар, глас 4: Симеон старець радіє днесь,* прийнявши на свої руки немовля, споконвічного Бога,* і від узів плоті звільнення просить:* Бо мої очі − каже – побачили спасіння світу.

Кондак, глас 4: Днесь Старець узяв на руки свої* Творця всіх і Господа,* молячись про звільнення з уз життя цього тлінного;* і, звільнений, відійшов у життя вічне.

Про праведного Симеона святий євангелист Лука пише так: “…чоловік той, праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерти, перш ніж побачить Христа Господа” (Лк. 2, 25-26). Більшого свідчення святости нема і бути не може, а також ніхто не міг осягнути більшого щастя, як той, хто вже тут, на землі, на своїх руках тримав Спасителя світу. Старозавітнє передання говорить, що святий Симеон був одним із тих сімдесяти, що переклали книги Святого Письма на грецьку мову. Жив він, згідно з переданням, близько 300 літ, а помер наступного дня після Стрітення Господа нашого Ісуса Христа. Згодом його мощі перенесли до Царгорода, в церкву святого Якова, яку збудував імператор Юстин Молодший, і в якій спочивали мощі пророка Захарії (пам’ять його вшановуємо 5 вересня) і святого Якова, брата Господнього (пам’ять його вшановуємо 23 жовтня).

Свята пророчиця Анна, дочка Фануїла, прожила з чоловіком сім літ, а потім до 84 літ життя день і ніч молилася і постила при храмі в Єрусалимі. В нагороду за це вона своїми очима побачила Спасителя і свідчила про цю подію всім, хто посвятився службі Богові і чекав Месії. Бог наділив її духом пророцтва.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013


Джерело:   ДИВЕНСВІТ

понеділок, 15 лютого 2016 р.

15.02.2016р. Б. / Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

15 лютого 2016 року

Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа


    * Коротка історія свята
    * Про ікону празника
    * Тропар та кондак
    * Празничний Апостол
    * Коментар апостольського читання
    * Євангеліє
    * Проповідь



Коротка історія

Празник Стрітення засновується на події з життя нашого Спасителя, яку записав святий євангелист Лука (2,22-40). Закон Мойсея приписував, щоб кожна жінка після народження дитини 40 днів не сміла входити до храму, бо в той час вона вважалася нечистою. Ці 40 днів називалися днями очищення. Після закін чення цих днів мати новонародженої дитини приходила до храму і приносила жертву очищення. Багатша жінка жертвувала однолітнє ягня на всепалення та молодого голуба або горлицю, а вбога повинна була принести пару голубів або пару горлиць. Пречиста Діва Марія, як Божа Мати, не була зобов'язана до обряду очищення, бо освятилася Христовим Різдвом, як каже кондак празника: "Утробу Дівичу освятив Ти різдвом Твоїм". Та все-таки вона в покорі виконує припис закону і приносить у жертву дві горлиці.

Празник Господнього Стрітення започатковано в Єрусалимі в другій половині IV ст. Першу згадку про нього подає паломниця С. Етерія у своєму щоденнику, де називає його "40 днем після Богоявлення". Його святкування описує так: "Сороковий день після Богоявлення святкується дійсно з найбільшою урочистістю. Цього дня йде процесія до храму Воскресення, де всі збираються на Літургію. Правиться за приписаним порядком з найбільшою урочистістю, наче на Пасху. Усі священики проповідують і також єпископ. Усі вони пояснюють текст Євангелія, де говориться, що 40 дня Йосиф і Марія принесли Господа до храму" (Гл.26).

З Єрусалима празник поширився на увесь Схід, але лише в VI ст. за цісаря Юстиніяна (527-565) він набирає особливого значення. Цісар Юстиніян наказав уважати Господнє Стрітення за великий празник і святкувати його в цілому цісарстві. Через це в богослуженнях цього празника Церква кілька разів молиться за імператора.

Празник Стрітення на Заході первісно був Господським і щойно набагато пізніше став вважатися Богородичним та називатися Очищення Пречистої Діви Марії, або Пожертвування Ісуса у святині. Нові приписи латинської Церкви з Другого Ватиканського Собору знову поставили Стрітення серед Господських празників. У Східній Церкві Стрітення належить до Богородичних празників і подекуди має також назву Стрітення Пресвятої Богородиці.

Дух богослужби Стрітення є той самий, що й дух Христового Різдва і Богоявлення: прославити Богоявлення на землі, звеличити Христове божество та віддати честь Пречистій Діві Марії, як Богоматері. Стихири вечірні і сідални, канон та стихири утрені — це один величний гимн слави в честь Христового Богоявлення, у честь предвічного воплочення Бога-Слова та в честь Пресвятої Богородиці. Ця мала Дитина, що її сьогодні батьки принесли до храму, це Бог предвічний, що дав закон Мойсеєві на горі Синай: "Сьогодні Той, — співаємо на стихирах литії, — що колись був дав закон Мойсеєві на Синаю, повинується задля нас приписам закону, бо змилосердився над нами... Сьогодні Симеон бере на руки Господа слави, що його спершу Мойсей у темряві бачив, як на Синайській горі давав йому таблиці... Творець неба й землі сьогодні носиться на руках старцем Симеоном".


Про ікону

Іконографія цього празника зображає Дитятко Ісуса, Богородицю, праведника Симеона, пророчицю Анну та св. Йосифа. Дитятко Ісус зображений у білому одязі, як у мить Його Преображення на горі Тавор, адже Він приносить Духа всьому, що було земне. На іконі "Стрітення" саме Старий Завіт поспішає одержати своє власне значення в особі Ісуса. Тому священик обнімає Дитя надзвичайно приязно, прийнявши Його з рук Богородиці, яка простягає Його широким, сповненим покори жестом. Праведник Симеон з великою пошаною й почитанням тримає на руках Спасителя Ісуса, зображений з традиційним німбом і написом ό Ων. На більшості іконах "Стрітення" зображений престіл: і обряди, і Письмо потребували нового духа.

За старовинним звичаєм руки Симеона покриті — з пошани до царського маєстату Ісуса. Симеон немов говорить до Дитятка Ісуса. Святе Євангеліє описує, що він під натхненням Святого Духа висловив чудний гімн: «Нині; Владико, можеш відпустити слугу свого... бо мої очі бачили твоє спасіння...» (Лк.2,29-32).

Богородиця та Йосиф здивовані подією (Лк.2,33), бо Симеон заявив, що довкола Христа будуть вестися великі спори, а Його мати зазнає великого болю, немов меч прошиє її душу (Лк.3,34-35). Пророчиця Анна однією з перших сповняє роль проповідування Христа серед народу. Вона оповідає про Ісуса всім, які чекали Спасителя, щоб визволив їх (Лк.2,38). Св. Йосиф зображений із жертвоприношенням, яке було приписане при обрізанні хлоп'ят — з двома голубами (Лев.12,8). Це була жертва, приписана для вбогих.

Уся сцена зображена на тлі символічної архітектури єрусалимського храму. Однак Бог став доступний людям вже не тільки у храмі, а й в особі Ісуса Христа. Тому вся увага звернена на новонародженого Спасителя, який тепер став Божим храмом серед людей (Мт.12,6; Йо.2,19-21).

Тропар та кондак

Тропар, глас 1: Радуйся, благодатна Богородице Діво, бо з тебе засяло Сонце правди — Христос Бог наш, що просвічує тих, що в темряві. Веселися й ти, старче праведний, ти прийняв в обійми визволителя душ наших, що дарує нам воскресення.

Слава, і нині: Кондак, глас 1: Утробу дівичу освятив ти різдвом твоїм і руки Симеонові благословив ти, як годилось, ти випередив і нині спас нас, Христе Боже, але утихомир у брані люд твій і укріпи народ, що його возлюбив ти, єдиний Чоловіколюбче.


Послання святого апостола Павла до Євреїв 7, 7-17

Браття, не може бути сумніву, що нижчий благословляється вищим. І тут десятину беруть люди, що вмирають; а там - Той, Який має свідоцтво, що живе. І, так би мовити, навіть Леві, який тепер збирає десятини, дав був десятину через Авраама, бо він ще був у бедрах свого прабатька, коли Мелхиседек вийшов йому назустріч. Якби, отже, досконалість була через левітське священство, під яким народ одержав закон, то яка була б іще потреба являтись іншому священикові, по чину Мелхиседека, священикові, що не звався б по чину Арона? Бо, як міняється священство, мусить конечно мінятися й закон. Бо Той, про кого це говориться, був з іншого покоління, з якого ніхто не служив при жертовнику. Відомо бо, що наш Господь походить від покоління Юди, про яке Мойсей нічого не згадав, як про священиків. Це стає ще яснішим, коли на подобу Мелхиседека постає інший священик, який став ним не по закону тілесної заповіді, а силою життя нетлінного, бо Він прийняв таке свідоцтво: Ти священик повіки по чину Мелхиседека.

Коментар апостольського читання

«Ти – священик повіки за чином Мелхіседека». Мелхіседек з‘являється у Святому Письмі як покровитель Авраама і є праобразом Христа. Він був священиком і царем Салему (Бут.14,18).

В цивілізованих народів, які навколо оточували Ізраїль, священиче служіння часто звершувалося царем. Царю допомагало духовенство, яке мало свою ієрархію і як правило передавалося по наслідству, створюючи тим самим окрему касту. В часи монархії на царя були покладені деякі священичі обов‘язки, як наприклад у сусідніх народів (1Цар.13,9; 2Цар.6,13-17), цар приносив жертви і благословляв народ (2Цар.6,18). Але все ж цар був більше покровителем священства, як членом священної касти. Із зруйнуванням царства у 587 році до Христа відбувається і завершення опіки священства – царем. Священство стає релігійним правлінням народу.

У древній релігії жрець був служителем культу, охоронцем священного передання та віщуном. А в ізраїльській релігії священство виконувало два головні служіння: а) служіння культу; б) служіння слова.

В Новому Завіті свята Церква вважає, що духовні цінності Старого Завіту набирають своєї повноти лише в Ісусі Христі, який стає «єдиним священиком». Сам Ісус ніколи не називав себе священиком, бо завдання Христа полягало в іншому, більш ширшому та творчому контексті. Ісус називає себе Сином Чоловічим і тим самим чітко показує свою місію і завдання, користуючись священичою термінологією (Мр.10,45; Іс.53). Апостол Павло порівнює Христа з Пасхальним ягням (1Кор.5,7; Рим.2,6-11). Смерть Ісуса Христа для Павла – це найвищий вияв свободи, священство, яке потягає за собою жертву принесену Ним Самим.

Христос кличе до священства дванадцятьох, які несуть відповідальність за Свою Церкву. Надає їм деякі повноваження (Мт.10,8; 40; 18,18), зокрема доручає їм Святу Євхаристію (Лк.22,19). Для продовження своєї діяльності, ті у свою чергу наставляють відповідальних людей (Дії.14,23; 20,17). Це рукоположене служіння, або «службове священство» (ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція) слугує хрещальному священству. Воно є запевненням, що в святих таїнствах діє Христос через Святого Духа для Церкви. Місія спасіння Ісуса була передана апостолам, а через них їхнім наступникам. Вони отримують Святого Духа від Ісуса, щоб діяти в Його імені і в Його Особі. У такий спосіб рукоположене служіння є сакраментальним зв‘язком, який поєднує літургійну дію з тим, що говорили і чинили апостоли, а через них – із тим, що говорив і чинив Христос.

о. Іван Колтун


Євангеліє від Луки 2, 23-39

В той час принесли родителі дитя Ісуса в Єрусалим поставити Його перед Господом, як написано в Господньому законі: Кожний хлопець первородний буде посвячений Господеві. І дати жертву по сказаному в Законі Господнім: Дві горлиці або двоє голуб'ят. І ось був чоловік у Єрусалимі, якому ім'я Симеон. І чоловік цей, праведний і благочестивий, очікував потіхи Ізраїлевої; і Дух Святий був у ньому. І було йому обіцяно Духом Святим не видіти смерти перше, доки не побачить Христа Господнього. І прийшов Духом у храм; і коли родителі ввели дитя Ісуса, щоб їм довершити за Нього по законному звичаю, — а той, прийнявши Його на свої руки, і благословив Бога і сказав: Нині відпускаєш раба Твого, Владико, по глаголу Твоєму з миром: бо виділи очі Мої спасення Твоє, яке Ти уготовив перед лицем усіх людей: Світло на одкровення поганам, і на славу людей Твоїх Ізраїля. А Йосиф і мати Його чудувалися сказаному про Нього. І благословив їх Симеон і сказав до Марії, матері Його: Ось лежить цей на падіння і на востання багатьом в Ізраїлі, та на знамення протиріччя. І тобі ж самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки многих сердець. І була Анна, пророчиця, дочка Фануїлова, з коліна Асирового. Вона постарілась у днях багатьох, живши з мужем сім років від дівоцтва свого. І вона вдова, літ яких вісімдесят і чотири, яка не відходила від церкви, постом і молитвами служачи день і ніч. І вона, в той час підійшовши, прославляла Господа й оповідала про Нього всім, що чекали ізбавління в Єрусалимі. І як скінчилося все по Закону Господньому, вернулись у Галилею в місто своє Назарет. А дитя росло і кріпилося духом, сповняючись премудрістю; і благодать Божа була на Ньому.


Проповідь

"Ось цей поставлений для падіння
й підняття багатьох в Ізраїлі;
він буде знаком протиріччя"
(Лк. 2, 34)

Дорогі в Христі! Ще недавно святкували ми свята Різдва Христового. Лунали веселі колядки і привітання. Ще недавно ми переживали події, що нагадували нам гоніння Ірода за Ісусом.

Сьогодні, сповнені великого зворушення, прийшли ми до храму, щоб наново пережити подію, що сталася на сороковий день після народження Ісуса Христа.

Ото Мати Божа — Діва Марія і святий Обручник Йосиф з Дитятком Ісусом зближаються до Єрусалимського храму, щоб принести Богові Отцеві жертву за воплочення Єдинородного Сина Його. Йдуть вони туди, щоб досконало виконати закон Мойсея, згідно якого кожен первородний хлопець, що прийшов на світ, мав бути жертвуваний Богові.

А там — під дверима Єрусалимського Храму стояв інший чоловік, на ім'я Симеон, якого привело Провидіння Боже, щоб пророкувати про Сина Божого. Те Провидіння звістило йому, що не побачить смерти, поки не візьме на руки Спасителя Світу.

І ось наступає зворушлива мить зустрічі, наступає Стрітення — старець Симеон бере на руки Дитя і з сльозами на очах звертається до Нього: "Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за Твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили Твоє спасіння, що Ти приготував перед всіма народами; світло на просвіту поганам, і славу люду Твого — Ізраїля " (Лк.2,29-32).

Той незамітний старець за Божою волею, сьогодні стає вчителем великої події, пророком. Він підносить вагу тієї хвилини і пророчим духом сповіщає про дари, які приносить Христос з неба на землю. А цими дарами є:

•  Божий мир для одних;
•  пересторога для інших.

"Ось Цей поставлений для падіння і підняття багатьох..." — додає святий Симеон.

Великий то дар — спокій. Це той дар, який спонукав Симеона сказати: "Нині відпускаєш раба Твого, Владико, у мирі" . Чи може з нас хтось сьогодні так сказати як Симеон? "Дозволь мені померти сьогодні у спокої Господи". Ми ж нарікаємо на життя, але помирати не хочеться, віримо в життя загробне, але непевні як воно буде, віримо в Христа, але не шукаємо Його. Хочемо визволитися від життєвих клопотів, хвороби, болів. А те визволення може нам дати смерть, з переходом до життя вічного в Христі Ісусі.

Розумів це добре Симеон, що не знайде спокою на тій землі доки не зустріне в своєму житті Христа. Не знайдемо і ми, дорогі в Христі, спокою на тій землі в маєтку, господарках, багатствах, клопотах, розкошах і гріхах, доки єдиною головною метою нашого життя не стане те, щоб знайти і прийняти до свого серця Христа, як прийняв Його на свої руки Симеон. Тоді сміливо можемо сказати, що пророцтво Симеона: "Ось Цей поставлений для ... підняття багатьох ", — є сказане для нас.

Другий дар, який приніс Христос для нас на землю є пересторога. Про той дар старець Симеон пророкував так: "Ось Цей поставлений для падіння... багатьох в Ізраїлі; Він буде знаком протиріччя".

Тяжко нам зрозуміти як то добрий і милосердний Спаситель, що приніс мир і душевний спокій у світ, може бути для когось занепокоєнням. Як Той, що прийшов спасти світ, мав би когось погубити?

Але, на жаль так є. Христос об'явив нам свою науку, дав нам Святі Тайни, вмер за нас на хресті, але це не означає, що всі прийняли те, що дав нам Христос. Це не означає, що немає вже жодного грішника. І хоч Ісус святий і правдива його наука, однак по-різному сприймали її люди. По-різному про Христа говорили і говоритимуть. Одні — собі на спасіння, інші — на погибель. Апостоли з піднесенням закличуть: "До кого ж Господи, підемо? В Тебе є слова вічного", — зате фарисеї скажуть: "Має біса і несамовитий, чому Його слухаєте?" Чи ж не збулося пророцтво Симеона?

Народився Христос, — небо радіє, пастирі витають, а Ірод скаженіє. Іродові прийшов Христос на загибель.

Ісус навчає, народ горнеться до нього, спраглий слова Божого, а фарисеї сичать: "Покажи нам знак з неба", — і ніяке Слово Боже не зворушує їх. Фарисеям прийшов Христос на погибель.

Ісус сідає з апостолами до Тайної Вечері. Умиває їм ноги, дає їм своє тіло і кров. А Юда вдає невинного і виходить, не щоб плакати, але, щоб продати Христа. Юді прийшов Спаситель на погибель.

Ісуса засуджують на смерть. Роз'ярений натовп кричить: "Розіпни його!" Для них прийшов Христос на погибель.

Христос на хресті розіп'ятий, а дехто сміється і зневажає Його. Нещасні, що прийшов їм Христос на згубу.

Так сповнюється пророцтво старого Симеона. І нині так продовжує сповнятись це пророцтво, бо і нині приходить Христос одним на спасіння, а іншим на погибель.

Церква Христова проповідує Божу науку, роздає Святі Тайни. Одні сприймають ту науку близько до серця, спрагнені слова Божого, спішать до Церкви, шукають Христа у Святій Сповіді, у Святому Причастю, а прийнявши його до свого серця, як єдине джерело свого заспокоєння, з радістю співають Богові хвалу у Святій Літургії, у молитвах своїх. І коли щоразу частіше приймають Святе Причастя, тим більше хочуть, Його у собі затримати, тим сильніше спокій Божий панує поміж ними. Таким-то прийшов Спаситель на піднесення душі спасіння. Чимало сьогодні і таких людей поміж нас, що переймаються світовими добрами і його втіхою. Насправді не мають спокою в собі. До Церкви не йдуть, Бога не шукають. Єдине заняття в них — це бізнес, господарка, гроші; єдина втіха — горілка, розпуста, наркотики.

Чимало сьогодні Іродів, що проливають ріки невинної крові своїх дітей в абортах. Що руйнують своє подружжя в сварках, гріхові, зраді, що тримають зло на своїх ближніх. Багато і таких, що про Бога не думають, а навіть насміхаються з Нього і Його Церкви Святої. Чимало, дорогі в Христі, сьогодні фарисеїв, які є праведниками з лиця, перед людьми, а безбожники в душі, в серці. Вони хочуть, щоб Церква виглядала, так як вони того хочуть, щоб Бог служив їм, а не вони Йому. То власна гордість закриває їм очі, щоб не бачили, а вуха, щоб не чули.

Для таких прийшов Христос на погибель.

До кого ж належимо ми? Чи прийшов нам Христос на спасіння, чи може на упадок?

Нехай же сьогодні свято Стрітення буде зустріччю нашою з Богом, щоби одержати від Нього дар миру і спокою. А коли прийде хвиля нашої смерті, щоб ми разом із праведним старцем Симеоном могли сказати: "Нині відпускаєш Владико, слугу Твого за Твоїм словом у мирі ..." — і спокійно, і радісно зустріти Христа у вічності. Амінь.


о. Володимир Сайчук
"Сівач", лютий 2003 Ч. 2 (39) рік 5


Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;
Збірник проповідей "Сівач".
А також ікону Господнього Стрітення храму Преображення ГНІХ, м. Львів.


ЗАВАНТАЖИТИ текст в PDF
 

неділя, 14 лютого 2016 р.

14.02.2016р. Б. / 14 лютого – день пам’яті святого мученика Трифона, а не Валентина

Тропар, гл. 4: Мученик Твій, Господи, Трифон,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 8: Троїчною твердістю багатобожжя зруйнував ти до краю, Всеславний, чесним у Христі бувши і, перемігши мучителів Христом Спасителем, вінець прийняв ти свідоцтва твого і дар божественних зцілень, як непереможний. 

Святий мученик Трифон народився в одній з областей Малої Азії – Фрігії, неподалік від міста Апамеї в селищі Кампсада.

З юних років Господь дарував йому силу вигнання бісів і зцілення різних хвороб. Одного разу жителі його рідного села були врятовані ним від голоду: святий Трифон силою своєї молитви змусив піти шкідливих комах, що винищували хлібні злаки й спустошували поля.

Особливо прославився святий Трифон вигнанням біса з дочки римського імператора Гордіана (238-244). Допомагаючи всім стражденним, він вимагав тільки однієї плати – віри в Ісуса Христа, благодаттю Якого він зціляв їх.

Коли на царський престол вступив імператор Декій (249-251), жорстокий гонитель християн, єпарху Килину було донесено, що святий Трифон сміливо проповідує віру в Христа й багатьох приводить до Водохрещення. Святий був схоплений і приведений на допит, під час якого він безбоязно висповідав свою віру. Його піддали жорстоким катуванням, били ціпками, терзали тіло залізними гаками, обпалювали рани вогнем, водили по місту, вбивши в ноги залізні цвяхи. Всі катування святий Трифон мужньо перетерпів, не видаючи ні єдиного стогону.

Нарешті, він був засуджений на усікання мечем. Перед стратою святий мученик молився, дякуючи Богові, що укріпив його в стражданнях, і сподобав у Господа особливу благодать тим, хто буде призивати його ім’я на допомогу. Перш, ніж воїни занесли меч над головою святого мученика, він віддав душу свою в руки Божі. Ця подія відбулася в місті Нікеї в 250 році.

Святе тіло мученика християни оповили чистими пеленами й хотіли віддати похованню у місті Нікеї, у якому він постраждав, але мученик Трифон у видінні повелів перенести його тіло на свою батьківщину в селище Кампсаду. Це й було виконано.

Згодом мощі святого Трифона були перенесені в Константинополь, а потім – у Рим.

Мученикові Трифонові особливо моляться про захист від злих духів, про вигнання нечистої сили, про захист від чародійства, про зцілення від фізичних та душевних недуг, за мир і злагоду у родині, у душевних скорботах, під час голоду.

Ви задасте справедливе запитання, а як же святий Валентин і 14 лютого? Кількість матеріалів на цю тему просто неймовірна. Для того, щоб не заплутувати наших читачів обмежимось скупим фактажем, який ми знайшли у Вікіпедії.

Християнський священик Валентин жив за часів імператора Клавдія II Готського (III ст. від Р. Х.) й поруч з основним покликанням займався природничими науками та медициною. Войовничий імператор Клавдій нібито вважав, що сім’я заважає солдатам воювати за імперію і видав едикт, яким забороняв воїнам одружуватися. Святий Валентин, незважаючи на цей указ, продовжував таємно вінчати всіх охочих. За це його заарештували й ув’язнили під охороною офіцера, прийомна донька якого була сліпою. Священик оздоровив її, а опісля навернув на християнство батька й цілу родину. Довідавшись про це, імператор наказав відтяти йому голову, що й сталося 14 лютого.

При цьому слід зазначити, що щонайменше троє святих Валентинів були римськими мучениками. Один був священиком і лікарем у Римі, другий — єпископом у Терні (Італія), третій жив у Єгипті приблизно у 100—153 рр. Останній був одним із кандидатів на пост римського єпископа (тобто Папи), у своїх проповідях звеличував достоїнства шлюбу як втілення християнської любові. Про обставини його смерті і про місце поховання практично нічого невідомо.

Римський Валентин загинув 269 року (часи імператора Клавдія II), тернійський — 197-го. Обидва були поховані на одному цвинтарі (поблизу сучасних воріт Порту дель Пополо у Римі, які тепер часто називають «воротами Святого Валентина»). Останки першого Валентина (римського священика і лікаря) згодом зберігалися в одній із церков Риму. 1836 року Папа Римський Григорій XVI передав останки церкві в Дубліні, де вони зберігаються досі. Останки другого Валентина нині перебувають у базиліці Святого Валентина в Терні — місті, де він колись був пастирем.

Ми навмисно відкинули численні інші відомості про місце зберігання мощів святого Валентина (святих Валентинів), щоб не виникало ще більше плутанини.

Східна церква ніколи не відзначала день Святого Валентина 14-го лютого (у кожного з трьох згадуваних в статті Валентинів є інший день згадування).

У римо-католиків із 1969-го року Валентин, який є покровителем закоханих, був вилучений із календаря святих як такий, чию історичність взяли під сумнів.
Валентин
Починаючи із 1980 року, 14 лютого римо-католики відзначають День Святих Кирила та Мефодія, яких Папа Римський Іоан (Іван) Павло II проголосив святими покровителями Європи. Нагадуємо, що українська церква відзначає день святих Кирила та Мефодія 24 травня. А пам’ять трьох святих Валентинів, згадуваних у статті, українська церква відзначає 7 травня, 19 липня і 12 серпня.

Джерело:   ДИВЕНСВІТ

БЛИЖЧЕ ДО БОГА