ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 13 лютого 2016 р.

13.02.2016р. Б. / Блаженніший Святослав: «Святість, свідоцтво і служіння є трьома вимірами справжнього християнства» (+VIDEO)

У п’ятницю, 12 лютого 2016 року, в день празника Трьох Святителів Григорія Богослова, Василія Великого та Івана Золотоустого, Глава УГКЦ Блаженніший Святослав очолив Архиєрейську Божественну Літургію в Київській Трьохсвятительській духовній семінарії.

З Главою УГКЦ співслужили владика Йосиф (Мілян), Єпископ-помічник Київської архиєпархії, владика Борис (Гудзяк), Правлячий архиєрей Єпархії Святого Володимира Великого у Франції, а також чисельні священики Київської архиєпархії та гості семінарії.

У проповіді Блаженніший Святослав зазначив, що вшановуючи трьох великих Отців Церкви – Григорія Богослова, Василія Великого та Івана Золотоустого, ми повинні прислухатись до того, що вони нам говорять: «Григорій Богослов каже, що кожен християнин має бажати стати святим, а це є неможливе без глибокого духовного життя. Тому, що християнин це є той, що віруючи в Бога, є поєднаний з Ним, та живе своє життя не сам, але в Бозі і разом з Богом» – наголосив проповідник. 

За словами Предстоятеля УГКЦ, святий Григорій усе своє життя так глибоко був поєднаний з Пресвятою Трійцею – Отцем, Сином, Духом Святим, що часто повторював своїм учням: «Це є моя Трійця».

Розповідаючи про святого Василія Великого, Глава УГКЦ зауважив, що цей святий показує нам ще одну фундаментальну рису справжнього, істинного християнського життя – свідчення Христового Євангелія: «Василій Великий був, мабуть, одним з найбільш революційних і глибоких учителів Христової Церкви. Свого часу, коли всі мовчали, Василій Великий мав відвагу сказати імператорові правду про те, що він впадає в аріанську єресь. Імператор не звик, – продовжив Предстоятель, – що йому хтось перечить, та ще й викриваючи його неправедні вчинки. Здивований, в присутності всього народу каже: До мене ще так ніхто ніколи не говорив. Василій йому відповів: Тому, що ти ніколи не зустрічав справжнього єпископа. Ця справжність свідчення істини є те, що зробило його великим», – наголосив Блаженніший Святослав.

Далі Глава УГКЦ звернув увагу на постать Івана Золотоустого: «В його особі ми сьогодні чуємо мабуть одне слово – «служіння». Він був одним з найславніших душпастирів свого часу, який намагався усім своїм життям послужити тому суспільству, в якому він жив. Саме через ту свою дияконію (служіння, – прим. ред), як архиєпископ Константинограда, він засвідчив і свою глибину віри в Христову Євангелію».

Проповідник також розповів, що Іван Золотоустий був важко покараний за те, що у своїй проповіді мав сміливість сказати: «Знову біснується Іродіада». За це був на вигнанні у Вірменії, де і помер. Але потім знову повернувся до Константинополя у своїх святих мощах, що стало великою радістю усього християнського світу: «Це усім дало надію на те, що є справжня Церква, не державна, чи якась інституція, але справжня Христова Церква, яка здатна голосити слово Христового Євангелія, не піддаючись на жодні політичні, державні чи інші схеми мислення цього світу», – наголосив Очільник УГКЦ.

«Цих три слова, які сьогодні промовляють три святителі – святість, свідоцтво і служіння, є трьома вимірами одної і тої самої дійсності – справжнього та істинного християнства. Якщо забрати одну із цих дійсностей, тоді неможливо говорити про справжність життя християнина в тих чи інших обставинах», – завершуючи сказав Блаженніший Святослав.

Зазначимо, що під час Божественної Літургії у семінарійній каплиці, Глава УГКЦ також уділив дияконські свячення трьом піддияконам – Роману Ільницькому, Роману Улею, та Павлу Савці.

Нагадаємо також, що напередодні, Єпископ-помічник Київської архиєпархії владика Йосиф (Мілян) уділив нижчі свяченння в Патріаршому соборі Воскресіння Христового.



пʼятниця, 12 лютого 2016 р.

12.02.2016р. Б. / Празник трьох Святителів

Празник трьох Святителів




 * Коротка історія свята
 * Тропар та кондак
 * Празничний Апостол
 * Коментар апостольського читання
 * Євангеліє
 * Проповідь
  

Коротка історія

Празник Трьох Святителів належить до найновіших празників грецької Церкви. Поштовхом до встановлення цього празника була велика суперечка у другій половині XI ст. про те, хто з них трьох є більш цінний для Церкви. Одні вище ставили святого Василія Великого, другі святого Григорія Богослова, а ще инші святого Йоана Золотоустого. Прихильники святого Василія звались василіяни, святого Григорія — григоріяни, а святого Йоана — йоаніти. Цей спір розв'язали самі Святителі. Вони спочатку кожен зокрема, а потім усі троє з'явилися Йоанові — єпископові міста Евхаїти, який відзначався мудрістю, знанням, чеснотами, і сказали: "Ми, як бачиш, одне в Бога й нічого нема в нас противного чи спірного, а кожний з нас у своєму часі окремо натхнений Божим Духом навчав, що було потрібно для спасення людей. Тож нема між нами ні першого, ні другого, але як назвеш одного, то за ним ідуть два инші. Встань, отже, і накажи тим, що через нас сваряться, щоб не ділилися, бо як за життя, так і після смерти нашим намаганням є всі сторони світу зводити до миру і єдности. Установи, отже, святкування нашої пам'яти в одному дні так, як ми одне в Бога, а ми будемо помагати до спасення тим, що святкуватимуть нашу пам'ять".

Єпископ Йоан зробив, як йому доручили Святителі. А через те, що свята Церква вже святкувала в січні пам'ять кожного з них зокрема, то він 1076 року призначив їхній спільний празник на 30 січня (за юліянським стилем — 12 лютого). Крім того, він на їхню честь склав проповідь, уклав тропарі, канони і стихири. Наші літописи 1076 року згадують про встановлення цього празника в Греції.

Богослужба празника оспівує і прославляє трьох Святителів за їхню гарячу любов до Бога і ближнього, непохитну віру, значення для святої Церкви, світлі чесноти, Божу мудрість та заступництво. "Василій — божественний ум, — співаємо на стиховні малої вечірні, — Григорій — божественний голос, Йоан — прегарний світильник. Хай будуть прославлені три визначні угодники і служителі Тройці". У стихирі на стиховні вечірні сказано: "Духа органи, грому божественного труби, блискавки проповідництва, світильники всесвітлі, золоті і світоносні в Бозі, преблаженний Василію, Григорію всемудрий, всезолотий і всечесний Йоане".

Наводячи як приклад їхню велич, заслуги та значення для Бога, свята Церква закликає вірних до належної прослави Трьох Святителів: "Любителі празника, — співаємо на литії, — зійшовшись, славімо пісенними похвалами Христових Святителів, Отців славу, колони віри і вірних учителів і хоронителів, кажучи: Радуйся, церковне світло, Василію премудрий, і стовпе непорушний. Радуйся, уме небесний, архиєрею преславний, Григорію Богослове. Радуйся, Золотослове, всезолотий Йоане, покаяння ясний проповіднику. Тож, Отці пребагаті, не переставайте завжди молитися до Христа за тих, які вірою і любов'ю празнують ваше священне і божественне торжество".

Тропар та кондак

Тропар, глас 4: До апостолів подібні і вселенної вчителі, Владику всіх моліте, щоб мир вселенній дарував і душам нашим велику милість.

Слава: Кондак, глас 2: Священних і боговісних проповідників, найвищих учителів, Господи, прийняв ти в насолоду дібр твоїх і упокій, труди бо їх і смерть прийняв ти вище всяких плодів, єдиний, що прославляєш святих твоїх.

І нині: Богородичний, глас 2: В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали. Бо як Матір Життя до життя переставив той, хто вселився в утробу приснодівственну.

Послання святого апостола Павла до Євреїв 13, 7-16

Браття, пам'ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і, дивлячись на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру. Ісус Христос вчора і сьогодні той самий і повіки. Не піддавайтеся різним чужим наукам; воно бо добре укріпити серце ласкою, а не стравами, які не принесли ніякої користи тим, що ними займалися. У нас є жертовник, з якого не мають права їсти ті, що служать при наметі. Бо м'ясо тих звірят, яких кров архиєрей заносить у святиню за гріхи, спалюється за табором. Тому й Ісус, щоб освятити народ своєю кров'ю, страждав поза містом. Тож виходьмо до Нього за табір, несучи його наругу, бо ми не маємо тут постійного міста, але майбутнього шукаємо. Тому, отже, через Нього приносім завжди Богові жертву хвали, тобто плід уст, які визнають Його ім'я. Не забувайте добродійства взаємної допомоги, такі бо жертви є милі Богові.


Коментар апостольського читання

Мученик в перекладі з грецької означає свідок в будь якій галузі: правовій, історичній чи релігійній. У християнстві «мученик» відноситься виключно до тих, хто свідчить своєю кров‘ю. це ми зустрічаємо вже у Новому Завіті (Дії. 22, 20; Об. 2, 3; 6, 9). Мученик – це той, хто жертвує своїм життям і так засвідчує свою вірність Ісусові (Дії. 7, 55-60). На мучеництві заснована Церква Христова. В Старому Завіті ми знаємо мучеництво братів Маковеїв (2Мак. 6-7). У християнській Церкві мучеництво набирає нового змісту відкритого самим Ісусом. Це цілковите наслідування Христа, повна участь у Його свідченні та спасенному ділі (Ів. 15, 20). Насіння принесе плід тільки тоді, коли завмре (Ів. 12, 24). Одкровення апостола Івана – це книга мучеників: «Свідок вірний і правдивий» (Об. 3, 14), давши Церкві і світу свідоцтво крові.

Мучеництво є найвищим свідченням істинності віри, це свідчення аж до смерті – Він приймає смерть через акт внутрішньої сили. А святий Ігнатій Антіохійський висловлюється так: «Нехай я стану кормом для тварин. Через них бо дано мені буде прийти до Бога».

«Вельми прославлені мученики. Ви мудрістю своєю засоромили ворогів, які насильно намагалися відвести вас від Бога. Праведно і терпеливо пострадавши, сплели ви собі вінки перемоги і тепер молитесь за душі наші» (Молебень до Блаженних мучеників о. М. Конрада і дяка В. Прийми, Львів-Страдч 2003р.).

о. Іван Колтун

Євангеліє від Матея 5, 14-19

Сказав Господь своїм учням: Ви є світло світу. Не може укритися місто, що стоїть на верху гори. І не засвічують світильника і не ставлять його під посуду, але на свічнику, і світить усім, хто є в храмині. Так нехай просвітиться світло ваше перед людьми, щоб виділи ваші добрі діла і прославили Отця вашого, що на небесах. Не думайте, що Я прийшов розорити закон або пророків; Я не прийшов розорити, а доповнити. Істинно кажу вам: Поки перейде небо і земля, йота єдина або єдина риска не перейде з закону, доки все буде. Якщо хто розорить одну із заповідей цих малих і навчить так людей, той меншим назветься у Царстві Небеснім; а хто творитиме і навчить, той великим назветься у Царстві Небеснім.

Проповідь

«Ви є Світло для світу...» (Мт. 5, 10)

Христові слова «Ви є Світло для світу» відносяться не до самих лише апостолів, але і до всіх послідовників Христа, котрі пішли, йдуть і йтимуть за Христом, щоб тут, на землі, серед людей, виконувати Христову справу — нести людям світло Христової істини, щоб свідчити і говорити про Бога своїми ділами.

Сьогодні церква Христова святкує пам'ять Трьох Святителів: Василія Великого, Григорія Богослова і Івана Золотоустого. У празничному тропарі трьом святим вона співає: «Апостоли єдиноправнії і Вселенної учителі». Всіх цих трьох святителів Церква прирівнює до апостолів, бо вони голосили і поширювали св. Євангеліє, вони мали такі ж думки, такі ж вдачі і палку ревність про славу Божу, як і апостоли.

Працювали ці три святителі Христові на церковній ниві на початку IV ст. по Різдві Христовім. Вони дійсно були світильниками віри і світили всім людям, щоб їм не блукати в темряві гріха та поганства. Вони і нині світять своїми богословськими і науковими творами, світять прикладом свого життя і змістом Св. Літургії, яку вони уложили, показуючи шлях до спасіння усім людям. Вони все своє життя молилися за довірених їм людей і своїми молитвами багатьох грішників навернули до Бога. А у Св. Письмі написано: «Хто наверне грішника з його блудної дороги, той спасе його душу від смерті і покриє множество гріхів». А св. ап. Яків каже: «Ревна молитва праведника має велику силу» (Яків 6, 5).

Нині в християнському світі є багато віровизнань, які визнають Ісуса Христа за Бога, але не вірують в молитовне заступництво святих.

Про силу молитви і заступництво святих кожен правдивий християнин знає з власного досвіду і Св. Письма. Апостол Яків, підкреслюючи силу молитви, подає такий приклад: «Пророк Ілля, — каже він, — був простою людиною, але коли молився, то три роки і шість місяців Бог не дав ні однієї краплі дощу на землю. І коли після цього знов молився, небо дало дощ і земля зародила» (Яків 5, 18).

Святе Письмо оповідає нам про силу молитви інших, звичайних людей. Так, римський сотник просить за свого слугу і той стає здоровим. Батько просить за свого нещасного сина, а хананейка — за свою дочку і молитовна просьба їх вислухана Спасителем. Четверо чоловіків приносять до Христа свого розслабленого друга і за їх вірою той отримує оздоровлення. З цих євангельських прикладів бачимо, яку велику силу має молитва. Батька — за сина, матері — за дочку, пана — за слугу, друзів — за товариша.

Особливо велику силу заступництва має молитва спільноти, громади. У книзі Діянь св. Апостолів, в 12 главі, оповідається про те, як цар Ірод, щоб догодити жидам, які ненавиділи християн, стяв мечем голову ап. Якову, а на великі свята спіймав ап. Петра і посадив до темниці та наказав стерегти його, щоб після свят скарати його смертю. У 5 ст. цієї глави сказано: «...як Петра стерегли у в'язниці, Церква молилася за нього Богові. Сталось чудо. Ангел вночі прийшов до в'язниці, скинув ланцюги з рук Петра, і сказав: «Вставай скоро, одягайся, взуйся і йди за мною». Ангел врятував Петра від смерті. Ось яку силу має молитва Церкви і заступництво вірних. Ця невидима духовна сила Божого благословення лікує хворих, гріхи прощає, звільняє із в'язниці, від смерті рятує, керує силами природи.

Святі, хоч і переставилися, але їх душі живуть у Бога. Душі праведників бачать, що робиться тут на землі. Коли Ісус Христос Преобразився, два пророки явилися апостолам з тамтого світу і говорили про те, що має незабаром статися в Єрусалимі. Це вибрані учні чули і бачили на свої очі.

Душі усопших людей бачать, що робиться тут, на землі, а душі святих людей і ангелів ще й допомагають людям на землі. В Новому Завіті засвідчено: «Що Бог посилає ангелів на послуги тим, хто має наслідити спасення» (Євр. 1, 11). Тому нехай ніхто не думає, що зі смертю все закінчується. Тіло вмирає, а душа живе. «Бог наш є Богом живих». У II книзі Макавеїв читаємо, що Юда Макавей бачив у видінні, як пророк Єремія і первосвященик Онія продовжували в тяжкий час молитися за свій народ і за святе м. Єрусалим.

Іван Богослов бачив, як ангел заносив молитви святих на золотий жертівник, що стояв перед престолом Всевишнього, бачив як ті молитви святих доходять до Бога.

У Святому Письмі читаємо, яку велику силу має заступництво святих. Бог об'явив Авраамові, що помилує Содом і Гомору заради десятьох праведників. Задля вибраних Бог скоротить дні туги і скорботи при кінці світу.

Тому на підставі Св. Письма Церква слушно просить святих, а особливо сьогодні у свято трьох Святителів Христових, щоб вони своїми молитвами перед Божим престолом виблагали миру для світу і Божого милосердя для душ наших. Бо «молитва праведних має велику силу». Амінь.


о. Степан Кащук
"Сівач", лютий 2002 Ч. 2 (27) рік 4


Для створення сторінки використано такі видання:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 1979;
Збірник проповідей "Сівач".
А також ікону трьох Святителів.


ЗАВАНТАЖИТИ текст в PDF

четвер, 11 лютого 2016 р.

11.02.2016р. Б. / ПРО ВІДПУСТИ У СХІДНИХ КАТОЛИЦЬКИХ ЦЕРКВАХ

І. Обов'язкові норми, які регулють відпусти після ІІ Ватиканського Собору (також у східних католицьких Церквах):

1). Павло VI,  Indulgentiarum doctrina, 1967.
2). Апостольська Пенітенціарія, Enchiridion indulgentiarum quartum editur, 16.07.1999.

ІІ. Допоміжні норми, які допомагають зрозуміти правильне застосування відпустів і поняття “папського благословення” у східних католицьких Церквах:

Caeremoniale episcoporum 14.09.1984. Це є практичний літургійний посібник для єпископів, пресвітерів і церемоніалів (еклезіархів), який пояснює служіння Святих Таїнств і інших треб властивих латинській Церкві.

Для східних католицьких Церков він є корисний лишень в одному випадку, а асаме коли подає значенняі способу уділювання “папського благословення”. Вираз “папське благословення” часто згадується у документі Апостольської Пенітенціарії Enchiridion indulgentiarum quartum editur коли в артикулі 7, 2 крім терміну “дієцезіальний єпископ”, тобто єпископ приналежний до латинської Церкви, вживає також термін “єпархіяльний єпископ”, тобто єпископ приналежний до східних католицьких Церков, які мають право уділяти “папське благословення”.

IІІ. Види (класифікація) відпустів:

З 1917 р. по 1983 р. відповідно до Кодексу Канонічного Права 1917 р. (CIC 1917) існували наступні види відпустів:

повний (цілковитий) – це є відпуст через який відбувається повне відпущення перед Богом дочасної кари за гріхи;
частковий – це є відпуст через який відбувається частинне відпущення перед Богом дочасної кари за гріхи. Вимога, яка є пов'язана із частковим відпустом це є те, що мають бути вказані відповідні дні під час яких можна отримати відпущення дочасної кари за гріхи;
особистий – тобто відпуст наданий фізичній або моральній особі;
предметний – це є відпуст, який є прикріплений до чогось або до предмету;
мішаний – це є відпуст для отримання якого вимагається певна кількість осіб і наявність чи використання чогось;
місцевий (локальний) – це є відпуст який є наданий певному місцю (наприклад церква).

З 1983 р. відповідно до Кодексу Канонічного Права 1983 р. зменшив види відпустів і обмежив їх до двох: повний і частковий.

Хоча східне церковне право (ККСЦ) не передбачило жодного канону, який би говорив про відпусти, то така нестача зовсім не означає, що східні католицькі християни не можуть користуватись із духовних наслідків, які походять з відпустів [див. Nuntia 10 (1980), 10 Pastor Bonus арт. 58 § 2]. Підтвердження цього є вище згаданий документ Апостольської Пенітенціарії Enchiridion indulgentiarum quartum editur, який в арт. 7, 2 вживає терміну “єпархіяльний єпископ”, а в арт. 8 говорить вже про право митрополита надавати в єпархіях митрополії (вживається вираз єпархія) частковий відпуст, натомість в арт. 9 згадуються патріархи і верховні архиєпископи.

ІV. Часова класифікація відпустів: 

Існує довічний відпуст – це є відпуст, який раз наданий діє назавжди і тимчасовий відпуст – наданий виключно на окреслений час.

V. Папське благословення:

Східне церковне законодавство (ККСЦ) крім того що нічого не говорить про відпусти, також зовсім не згадує про можливість східним католицьким єпископам уділяти власним вірним папського благословення. Натомість основний документ, яким регулюються питання відпустів Enchiridion indulgentiarum quartum editur (Інструкція про відпусти) від 16.07.1999 в атрикулах 7-9 говорить про церковну ієрархію східних католицьких Церков, які три рази в рік в установлені ними свята можуть на закінчення Божественної Літургії уділяти папське благословення, яке є поєднане із повним відпустом.

Для кращого зрозуміння способу уділювання папського благословення необхідно звернутись до Caeremoniale episcoporum (від 14.09.1984) на який в арт. 7, 2 посилається  документ Апостольської Пенітенціарії Enchiridion indulgentiarum quartum editur (Інструкція про відпусти). В цьому посібнику в пунктах 1122-1126 подаються літургійні рубрики як саме повинен відбуватись обряд уділювання папського благословення. Ось його основні елементи:

1). уділяє особисто єпископ;

2). відбувається на завершення Божественної Літургію, яку служить Архиєрей або  коли служить пресвітер у присутності Архиєрея, тоді єпископ на завершення Літургії уділяє папського благословення;

3). Архиєрей повинен бути одягнений в усі літургійні ризи.

4). Перед благословенням потрібно пояснити людям (це може зробити Архиєрей, пресвітер, диякон), що замість звичайного архиєрейського благословення єпископ зараз має намір уділити папське благословення разом із повним відпустом;

5). пояснити вірним присутнім на Божественній Літургії, що повний відпуст тобто повне відпущення перед Богом дочасної кари за гріхи вони отримують якщо виконали  приписані Церквою вимоги (Enchiridion indulgentiarum, арт. 20 § 1).

Ними є:
(а) позбавлення будь якого прив'язання до будь якого тяжкого чи легкого гріха;

(б) виконати одне діло милосердя. Їх є три види: побожні чи релігійні практики – наприклад відвідати вказаний храм; діла милосердя – наприклад відвідати хворих чи самотніх, призначити певну суму на діла соціального чи релігійного характеру, посвятити свій особистий час на соціальні потреби; діла покути – часткове відречення від споживання (наприклад куріння, алкогольних напоїв), піст, стриматись від споживання м'ясних страв (чи інших страв відповідно до вказівок Синоду єпископів або Єпископської Конференції) або віддати певну суму грошей вбогим.

(в) прийняти Святі Таїнства Покаяння і Євхаристії.

Опрацював  о. Андрій Танасійчук

Джерело:   Воїни Христа Царя

середа, 10 лютого 2016 р.

10.02.2016р. Б. / День святого Валентина чи контрацептива?

14 лютого вже не за горами, а це означає, що тисячі молодих хлопців та дівчат по цілому світі активно готуються провести той день якось по-особливому, бо ж як не як свято – день святого(!) Валентина.  Ще б пак, цей день з великою охотою беруться святкувати геть усі: католики, протестанти, православні, атеїсти і т. д. Більше того, люди, які є номінальними християнами і знають що серед християнських свят є тільки Різдво і Паска, також беруться почитати святого. Ясна річ, кожен у свій спосіб. Цікавим є факт, що ані за Юліанським, ані за Григоріанським календарем в цей день ніякого такого святого нема.

Тож іменини якого святого ми святкуємо і взагалі, чи є щось святе в той день?


На сам перед, варто сказати, що згідно обох вищезгаданих календарів, кожного дня є пам’ять якого святого чи то святих, або ж якоїсь іншої визначної події, на кшталт Покладення поясу Пресвятої Богородиці чи Усікновення голови святого Йоана Хрестителя. Отож, кожного дня Свята Церква дає нам до спогаду якусь людину, котра в силу тих чи інших обставин є святою і котра молиться у Небі, заступаючись за усіма тими, хто просить про це у неї.

Чи є святий Валентин?


Ще зі школи, пригадую, мені розповідали історію про святого римського священнослужителя, котрий таємно вінчав вояків з їхніми нареченими, за що був страчений і вкінці став визначним покровителем саме усіх закоханих. А, була ще історія про іншого святого, який, попри присягу целібату (неодруженого священства), закохався в панянку і писав їй маленькі листівки, які трансформувались і сьогодні молодь їх називає «валентинками».

Що з цього всього правда?

Правдою є десь те, що святих Валентинів, пам’ять яких Церква згадує протягом року, є декілька! Найвідоміші з них це мученик Валентин Доростольський, що постраждав за віру в Христа в 228 році (пам'ять 7 травня); священномученик Валентин єпископ Італійський — убитий за те, що він християнин, в 273 році (пам'ять 12 серпня) та священномученик Валентин пресвітер Римлянин — замучений за проповідь про Бога в 269 році (пам'ять 19 липня). Їхню біографію можна знайти в Інтернеті, або ж прочитати в Житті Святих, про неї не слід детально зупинятись тут.

Як бачимо всіх цих святих ми спогадуємо в різні місяць, але аж явно не 14 і точно вже не лютого. Згідно Юліанського календаря, за яким живуть країни переважно пострадянського простору, в тому числі і Україна, 14 лютого є передсвяття великого торжества – Стрітення Господа нашого Ісуса Христа та мученика Трифона; згідно ж Григоріанського календаря, за яким живе Західна Європа, Північна та Південна Америка, Азія і т. д., цього дня є пам’ять великих просвітителів слов’янських народів, рівноапостольних Кирила і Методія.

Що ж насправді ми святкуємо?

Відповідь на це запитання знаходимо в переліку Міжнародних свят, зокрема 13-14 лютого, як пишуть деякі статті, по всіх континентах світу відзначають день презерватива. Цікаво, що святий, людина, якого Церква посмертно піднесла до такої гідності за моральне, благочестиве життя, має спільного до засобу контрацепції? Що є торжество цього дня, як не черговий удар по, і без того вразливій, психіці молодої людини?

День святого Валентина чи контрацептива? 
Ось такі білборди можна побачити тепер у нашому місті. Питається, чи це і є життя?

Сьогодні так званий «День святого Валентина» перетворюється на справжнісіньку вакханалію розпусти та пропаганди вільного сексу. Більше того, прикриваючись святом, сотні, ба навіть тисячі, молодих дівчат вважають цей день прекрасною нагодою до початку статевого співжиття зі своїми партнерами, ясна річ, про шлюб мови ніякої й нема.

Самозрозуміло, що такий підхід до вияву своєї «любові» несе велику небезпеку, позаяк жоден контрацептив, як відомо, не дає 100% гарантії запобіганню вагітності. Це, в свою чергу, дозволяє гріху прогресувати настільки, що молода, розгублена дівчина, яка вже усвідомлює те, що, як кажуть серед молоді, вона «залетіла», кидається до першого-ліпшого (або й не ліпшого) лікаря з проханням аборту, що, знаємо, є вбивством.

"І не впивайтеся вином, яке призводить до розпусти" (Еф. 5, 18).


14 лютого – величезний комерційний ажіотаж. Прилавки магазинів переповнені різного розу «сердечками» та романтичними сувенірами. Реклама, фільми, музика, статті, Інтернет працюють над створенням великої-великої мильної бульбашки під назвою «Це день кохання!» І всі ці засоби поширення та продажу інформації ніколи не повідомлять правди, а чи правдивої статистики: скільки в цей день продано презервативів, скільки продано алкоголю, скільки дівчат втратили невинність, скільки з них згодом вчинять аборт, скільки змушенні будуть одружитись і страждатимуть не один рік, бо ж побудували своє сімейне життя не на Любові, а на пристрасті; скільки з таких сімейних пар розлучаться, скільки венеричних захворювань так легко знайдуть нові тіла?..

Тож чи вартий це пропіарений фарс таких наслідків?


Особисто я десь згідний з тією думкою, що можна святкувати День закоханих, АЛЕ, закоханість – не передбачає гріха! Закоханість – це не пристрасть, це світлі і великі почуття, які покликанні перерости у любов, яка, в свою чергу, є відбитком Бог у людині, бо ж «Бог є любов» (І Івана 4, 8). Тому люди, котрі хочуть святкувати свою закоханість мають на це право, одначе закоханість немає нічого спільного з ницими тваринними інстинктами, до яких прагнуть молоді пари в той день, мабуть, самі того не усвідомлюючи.

Ясна річ, мало-хто зважиться визнати перед собою, що так воно і є. У кожного свої причини, можливо, вважати по-іншому, у кожного є право свобідного вибору. Тим не менше, маючи за спиною чималу історію всяких безглуздих вчинків в той день, чи не розумніше буде призадуматись, застановитись:

А чи є щось святе в цього дня?


Підсумовуючи, варто сказати, 14 лютого – черговий день календаря, в який, як завжди, хтось народжується, а хтось помирає. Хочете називати цей день «Днем закоханих» - вперед, але не називайте цей день в честь святого (який мабуть і сам в шоці від того, що його ім’я стало брендом), а тим більше, не брешіть своїм коханим про якусь любов, бо ж слова – це лише слова, а любов проявляється у вчинках, турботі, підтримці, молитві. А які вчинки ми бачимо в цей день?

"Цнотлива жінка - вінець для свого чоловіка, а безсоромна - немов гниль у його кістках" (Прип. 16, 4).


І якщо ви все ж збираєтесь відзначати свій день закоханості, пам’ятайте слова з книги Приповідок, адже кожна наша дія сьогодні – обов’язково знайде свій відбиток у майбутньому. «Ось чому у вас багато недужих та хворих, а чимало й умирають» - пише ап. Павло у першому листі до Коринтян (І Кор. 11, 30). Задумаймось, чи такого початку спільного сімейного життя, життя без Бога, життя в грісі, ви собі бажаєте. А Господь, у своєму безконечного милосерді, усім, хто вірний Йому, каже: «Я поблагословлю тебе вельми й дуже розмножу твоє потомство, як зорі на небі і як пісок, що на березі моря» (Буття 22, 17).

Автор: Володимир Лукашевський

10.02.2016р. Б. / Церква про астрологію: не дайте себе обдурити!

Набирає популярність захоплення гороскопами, які, нібито, повинні чітко розкласти по поличках життя, підказати, з ким дружити, кого любити, як вести себе на роботі, вдома, чи варто вступати у шлюб найближчим часом і Так далі. Чи може справжній християнин наївно визнавати, що його життя залежить від зірок або інших небесних сил, а не від нього самого і Божого Провидіння?

Астрологія вже не перший рік є одним з найбільш поширених елементів сучасної культури. Згідно зі статистикою, 55% поляків читають гороскопи і 46% стверджують, що серйозно ставляться до тієї інформації, яка там подається, керуються нею у своєму житті. У Росії 52% населення цікавляться прогнозами астрологів. У Білорусі кількість тих, хто захоплюється гороскопами, приблизно така сама. А попит, як кажуть, народжує пропозицію, тому більшість друкованих видань залишає на своїх сторінках місце для «параду зірок», багато телеканалів і радіостанцій не шкодують ефірного часу, щоб розповісти, що чекає найближчим часом «стрільців», «близнюків», «левів» і так далі.

Однією ногою в печері

Чому у XXI столітті, коли наука і технології досягли високого розвитку, гороскопи користуються такою популярністю, що деякі люди не уявляють без них свого життя? Раніше вважалося, що астрологію, нумерологію, різного роду ворожіння практикують неосвічені люди, які таким чином намагаються пояснювати собі те, чого не розуміють.

Сьогодні ж трапляється так, що людина, яка має вищу освіту, а іноді й не одну, починає свій тиждень «чтивом», де зірки йому щось передбачають і пропонують. Дуже правильно про цей парадокс сказав доктор Рафал Вишневський, соціолог з університету кардинала Стефана Вишинського: «Людина ХХІ століття однією ногою стоїть на Місяці, а другу все ще перебуває у печері. Звичайно, люди, які звертаються до гороскопів, стверджують, що не трактують їх серйозно, так як відносять себе до людей релігійних. Але чому ж багато з них тоді вішають біля хреста підкову на щастя, чому читають Євангеліє, а після гороскоп на найближчий тиждень?».

Доктор Вишневський пояснює, у чому полягає феномен популярності астрологічних прогнозів. Вчені називають його «ефект гороскопу» або «ефект Барнума». Він полягає в тому, що деяким людям здаються влучними описи їх власної індивідуальності, а насправді це загальні характеристики, які властиві великій групі людей. І чим більше загальна інформація подається у гороскопах, тим більше людей сприймає її як правдиву.

Іноді трапляються ситуації, коли особу, яка вірить у гороскопи, починає таким чином будувати своє життя, так організовувати свої дії, щоб відповідати тому, що написано у прогнозі астролога. Проте найсмішніше, як зазначає Вишневський, що інформація, яка подана у гороскопах, в основному подається не має нічого спільного з зірками, планетами, якимись астралагічними обчисленнями, а банально залежить від настрою і гумору журналіста, який відповідає за цю тему у редакції. 
       
Чому Церква засуджує гороскопи?

2016-02-08-asta-01
«Неможливо співвіднести з католицькою вірою надію на те, що доля людини залежить від зірок або інших небесних сил. Гороскопи просто спекулюють на людській цікавості, на бажанні дізнатися про те, що чекає у майбутньому, – зазначив у одному зі своїх пастирських листів єпископ Олександр Кашкевич. – Часто віра у гороскопи стає фундаментом для нового язичницького руху, послідовники якого говорять про космічної енергії, практикуючих ворожіння, викликають духів. Вони вірять у переселення душ та інші речі, які суперечать християнській вірі. Це рух, який називають ще світоглядом "нового століття", є мішаниною буддизму, індуїзму і примітивного язичництва. Його послідовники часто використовують християнські поняття, надаючи їм іншого змісту». «Така доктрина, яка наполегливо пропагується деякими засобами масової інформації, суперечить вченню Церкви», – підкреслив ієрарх.

Напевно, важко буде сперечатися з твердженням, що кожен, хто читає гороскопи і в них вірить, вважає Христа брехуном, і навпаки, кожен, хто вважає, що Ісус – це Істина, буде ставитися до гороскопів як до брехні. Чому? Згідно з Євангелієм, навіть волосся на нашій голові вже полічені, і нічого без волі Отця не може з нами статися, тому або віру в божественне Провидіння, те, що через молитву і роботу над собою можу випросити для себе та інших потрібні ласки, або віру в те, що Бог тут взагалі ні до чого, а майбутнє залежить винятково від того, як зійшлися зірки. Одне з іншим не має нічого спільного, тому віра в гороскопи – це злочин проти віри в Бога.

Катехизм Католицької Церкви засуджує астрологію, підкреслюючи, що вона суперечить вірі в абсолютне панування Бога над нашим життям.

«Звернення до гороскопів, астрології, хіромантії, тлумачення символів і доль, феномену передбачення, звернення до медіумів приховують за собою бажання отримати владу над часом, над історією і, зрештою, над людиною, і одночасно прагнення зробити близькими собі якісь окультні сили», – йдеться в Катехизмі.

Водночас зазначається, що «Бог може відкрити майбутнє своїм пророкам чи іншим святим. Тим не менш, істині християнські чесноти полягають у тому, щоб з довірою віддати себе в руки Провидіння в тому, що стосується майбутнього і відмовитися від всякої нездорової цікавості з цього приводу».

Не зірки правлять світом, але добрий Бог, який все створив і послав свого Сина, щоб врятував світ. І те, що ми повинні знати про майбутнє світу і людства, Бог об'явив нам через свого Сина Ісуса. Багато Христос нам сказав про це? Небагато й немало, а рівно стільки, скільки нам необхідно знати. А якщо тебе, дорогий читачу, хтось запитає, під яким знаком зодіаку ти народився, не говори довгих нотацій на цю тему, а просто скажи: «Під знаком Хреста. А ти?»

Кінга Красіцька
Газета Гродненської єпархії «Слово Життя» 3 (438), 2016

вівторок, 9 лютого 2016 р.

09.02.2016р. Б. / Папа: Нашим покликанням є нести у світ Боже милосердя

Суттю християнської місії є не прозелітизм, але поширення відроджуючої і безкорисливої Божої любові, щоб кожен мав змогу зустрінутись з ніжністю Небесного Отця. На це вказав Папа Франциск, коментуючи перед проказуванням молитви «Ангел Господній» у неділю, 7 лютого 2016 р., розповідь святого євангелиста Луки про покликання апостолів при Галилейському озері, що відбулося «в контексті щоденного життя».

У Євангелії читаємо про те, як Ісус зустрів біля берега рибалок, які полоскали сіті після невдалої ночі. Ісус увійшов до Симонового човна, попросив відплисти та почав проповідувати. А коли закінчив, то сказав рибалкам закинути сіті. І Симон, який вже раніше пізнав силу Христового слова, відповів: «Учителю, ми всю ніч трудилися і нічого не впіймали. Але на твоє слово закину сіті».

Ця віра, як зазначив Святіший Отець, «не зазнала розчарування», адже сіті були настільки переповнені, що почали рватися. Рибалки були вражені, а Петро припав до стіп Ісуса та сказав: «Відійди від мене, Господи, бо я – грішник». «Цей чудесний знак переконав його, – пояснив Папа, – що Ісус є не лише винятковим вчителем, слово якого є істинним та могутнім, але що Він є Господом, об’явленням Бога. І така близькість викликала в Петра сильне відчуття власної немічності та недостойності».

Розважаючи по-людськи, Симон вважає, що між грішником та Святим повинна існувати дистанція. «Але насправді, саме стан грішника вимагає того, щоб Господь не віддалявся від нього, подібно до того, що лікар не може віддалитися від хворого», – зазначив Святіший Отець, вказуючи на заспокійливу та рішучу відповідь Ісуса: «Не бійся, відтепер і надалі ти будеш рибалкою людей». Після цього кілька галилейських рибалок залишили все та пішли за Учителем та Господом.

«Такою є логіка, що скеровує місію Ісуса та місію Церкви: вийти на пошуки, “рибалити” людей, але не з метою прозелітизму, а для того, щоби повернути всім повноту гідності та свободи через відпущення гріхів. У цьому – суть християнства: поширювати безкорисливу та відроджуючу Божу любов з наставленням прийняття та милосердя щодо всіх, аби кожен зміг зустрітися з Божою ніжністю та отримати повноту життя», – сказав Папа, скерувавши свою думку до сповідників, які є «першими з-поміж тих, на кому лежить обов’язок уділяти Боже милосердя, наслідуючи Ісуса».

Підсумовуючи, Святіший Отець зауважив, що ця євангельська подія також ставить кожному з нас запитання про те, «чи ми здатні довіритися Господньому слову», чи, може, «знеохочуємося нашими падіннями»? А також пригадує, що у «цьому Святому Році Милосердя» ми покликані підбадьорити тих, які почуваються грішними й негідними, переказуючи їм Христовий заклик: «Не бійся!».

понеділок, 8 лютого 2016 р.

08.02.2016р. Б. / Про Сімдесяту сесію Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ

Сімдесята сесія Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства Української Греко-Католицької Церкви відбулась у Реколекційному центрі Патріарха Йосифа Сліпого у Львові-Брюховичах 3 - 4 лютого 2016 року.

У синодальних засіданнях брали участь усі діючі єпископи Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ, окрім оправдано відсутніх владик Михаїла (Колтуна) та Богдана (Манишина). На синодальних засіданнях також були присутні запрошені: Преосвященний владика Ніл (Лущак), Єпископ-помічник Мукачівської греко-католицької єпархії, та отець Володимир Груца, номінат на Єпископа-помічника Львівської архиєпархії, який вперше взяв участь у засіданнях Синоду.

На одному із синодальних засідань був присутній Апостольський Нунцій в Україні Архиєпископ Клаудіо Гуджеротті, який звернувся до синодальних отців з вітальною промовою.

Головною темою цієї Сесії Синоду Єпископів Верховного Архиєпископства було питання про комунікацію. У контексті його розгляду була переглянута комунікаційна стратегія УГКЦ, про яку доповів отець Ігор Яців, керівник Департаменту інформації УГКЦ. Про стан та перспективи розвитку єпархіальних прес-служб доповів отець Олег Панчиняк, керівник Відділу єпархіальних прес-служб Департаменту інформації УГКЦ. Владики також заслухали доповідь пана Павла Казанцева про проповідь, як засіб комунікації. Також, синодальним отцям було презентовано нові інформаційні проекти нашої Церкви: «Живе телебачення» та «Живе радіо Воскресіння».

У розділі опрацювання синодальних документів відбувся розгляд та затвердження у другому читанні з внесеними поправками та доповненнями Пастирського листа Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства щодо хвороби корупції. Синод розглянув у повторному першому читанні та затвердив Душпастирську інструкцію «Добрий пастир», яку до цього читання приготовляла робоча група під керівництвом отця Володимира Ждана.


Синод розглянув та затвердив у першому читанні програму душпастирства у сфері протидії корупції, яку представив отець Михайло Мельник, голова Комісії УГКЦ «Справедливість і мир».

Про діяльність комісій Верховного Архиєпископства відзвітував отець Петро Рак, керівник Відділу церковних комісій УГКЦ, а отець Ростислав Пендюк, голова Комісії УГКЦ у справах молоді, доповів про стан підготовки до Всесвітнього дня молоді, що відбудеться 26 - 31 липня 2016 року в Кракові.

У розділі розгляду інших тем для обговорення, відбувся розгляд питання про відзначення 70-річчя Львівського псевдособору (8 - 10 березня 1946 року). Про це доповів пан Олег Турій. Про місію і діяльність Українського католицького університету та нові можливості акредитованого Богословського факультету УКУ доповів отець Богдан Прах. Владики уважно заслухали інформацію про можливість відродження кооперативного руху в Україні. За основу взяли ідею митрополита Андрея, а участь в цьому проекті готовий брати канадський уряд. Про це повідомили Надзвичайний і Повноважний Посол Канади в Україні пан Роман Ващук та пан Зиновій Свереда.

Синодальні отці переглянули та взяли до уваги заплановані заходи Комітету з вшанування Блаженного Омеляна Ковча у 2016 році, про які доповів пан Іван Васюник, голова цього Комітету. У контексті розгляду питання про діяльність Координаційної ради з питань душпастирства у критичних ситуаціях – пан Володимир Павлів розповів про проблематику створення реабілітаційних центрів та можливі шляхи вирішення цих питань.  

У контексті розгляду економічного блоку питань владика Григорій (Комар) відзвітував про діяльність Місійного фонду.

У розділі порядку денного про різні справи владика Михаїл (Бубній) повідомив про Патріаршу прощу монашества, яка відбудеться 14 лютого 2016 року в Патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві, а Митрополит Василь (Семенюк) повідомив про заплановані заходи з нагоди проголошення Кам’янець-Подільської єпархії УГКЦ в Хмельницькому.

Сімдесят першу сесію Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства Української Греко-Католицької Церкви вирішено провести у квітні 2016 року Божого.

Секретаріат Синоду Єпископів
Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ


неділя, 7 лютого 2016 р.

07.02.2016р. Б. / 7 лютого - святого Григорія Богослова, архиєпископа Константинограда

7 (25) лютого, Неділя, Гл. 3. Єв. 3.. + Св. Григорія Богослова, архиєп. Царгородського


Утреня: На “Бог Господь”: тропар воскрес. (2), Слава: св.,І нині: богородичний з недільних за гласом тропаря святого. Катизми чергові, сідальні октоїха. Полієлей з величаннями святого й “Ангельський собор”. Іпакой гласу, також 1-й і 2-й сідальний святого без богородичних, Слава: 3-й сідальний святого, І нині: його богородичний. Степенна 3-го гласу і все інше до канону – неділі. Єв. Мр. зач. 71; 16, 9-20. Канон недільний октоїха, Богородиці і святого. Катавасія чергова після кожної пісні – «Сушу» (зі Стрітення). По 3-ій пісні– кондак-ікос і сідальний святого; по 6-ій – кондак-ікос недільний; по 9-ій – світильний недільний, Слава: світильний святого, І нині: богородичний недільного світильного. Хвалебних стихир – 8: недільних – 4 і святого зі “Слава” – 4, здвома його приспівами, поданими на стиховні вечірні. Слава: стихира євангельська, І нині: “Преблагословенна”. По Великому славослов’ї – тропар «Сьогодні спасіння світу». Відпуст великий з поминанням служби недільної і святого.

Часи: на всіх тропар недільний, також Слава: святому, кондаки – поперемінно, тобто: на 1-му і 6-му – недільний, на 3-му і 9-му – святому.

Літургія: Тропар недільний і св., також кондак недільний,Слава: св., І нині: богородичний за гласом «Слава». Прокімен, апостол, алилуя, євангелія і причасний – спочатку неділі, а потім – святому. Ряд.: Ап. –1 Тим. 280 зач.; 1, 15-17. Єв.– Лк. 93 зач.; 18, 35-43. Св. – Ап. – 1 Кор. 151 зач.; 12, 7 – 11.Єв. – Йо. 36 зач.; 10, 9 – 16.

Вечірня: катизми нема. На “Господи, взиваю я” 6 стихир: 3 Октоїха і 3 прп., Сл.: прп., І нині: богород. Прокімен дня. Стиховня Октоїха. По “Отче наш”: тр. прп., Сл., І нині: богород. за гласом тр. прп.


Цього дня Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті  святого Григорія Богослова, архиєпископа Константинограда.

Батьківщиною святого Григорія Богослова був другий Кападокійський град — Назіянз, від нього і Назіянським називається. Батьки його були благородні й чесні, батько того ж імени — Григорій, мати ж Нона. Але батько спершу в невірстві перебував, від невірних батьків народжений — від батька елліна, матері ж юдейки, і обох послідовником був почасти, еллінського блуду і юдейського невір'я тримався, як же іпсистарійське містить зловір'я. Мати ж Григорія святого — блаженна Нона — християнка правовірна, від християнських батьків народжена, із пелен в благочесті вихована і у страху Божому, що є початком премудрости, добре була навчена, долею ж Божою одружена була з мужем невірним, щоб привести і його до святої віри: "і освятиться муж невірний [за словом апостольським] у жоні вірній", — що й було. Нона бо переконувала завжди мужа свого словами богомудрими, ще ж і ревно до Бога за нього молилася — привела його в християнство з допомогою Бога, від Нього ж мужеві її було видіння сонне таке: здавалося, що співав слова з псалму Давидового, їх же ніколи в устах своїх не мав, хіба чув колись від дружини своєї, що часто молилася, сам же зовсім не молився, не знав, як молитися, ані ж того не хотів. Були ж слова в сонному видінні такі: "Я радів, як казали мені: "Ходімо до дому Господнього". І зі співом тим відчував на серці якусь насолоду, і пробудився, веселячись, і дружині своїй сказав. Вона ж, зрозумівши, що сам Бог прикликає мужа її до святої Своєї Церкви, почала ретельніше навчати його про християнську віру і наставляти його на путь спасіння.

Тим часом трапилося святому Леонтієві, єпископу Кесарії Кападокійської, коли на перший же у Нікеї святий Вселенський Собор ішов, у Назіянзі-граді бути. До нього привела блаженна Нона мужа свого, і хрещений був Григорій руками святителевими. Після прийняття ж святого хрещення почав життя праведне й богоугодне, істинного і досконалого християнина гідне, і так у благочесті і добрих ділах багато зробив, що пізніше й на єпископський престол у тому ж Назіянзькому граді вибраний був. Про те мовиться пізніше. З таким мужем блаженна Нона в чесному подружжі живучи і бажаючи бути мамою хлопчика, молитви належні приносила до Дателя всіх благ, щоб подарував їй сина, і обіцяла перед зачаттям його, як же колись Анна Самуїла, якщо отримає, дати на службу Богові, Який дарував їй його. Господь же, що волю тих, що бояться Його, творить і молитви їхні слухає, сповнив прохання серця жінки благочестивої і в нічному сонному видінні одкровенням Божественним передпоказав їй того, що має народитися від неї, хлопчика. І бачила Нона перед народженням сина, який з лиця, й ім'я його довідалася. І було, що народила за якийсь час хлопчика і назвала його ім'ям отчим — Григорієм, як же у сонному видінні їй передсповістилося. І воздала велику дяку Богові, і на Його промисел поклала отроча народжене, Йому зразу зовсім даруючи те, що від Нього прийняла молитвою. Проте не зразу хрестила його: був-бо в той час звичай, серед багатьох християн прийнятий, відкладати хрещення до віку і років тих, в які ж Христос, Господь наш, хрестився від Івана в Йордані, тобто до тридцяти і півчверті року. Але пізніше той звичай з причин, які мали під собою підстави, святий Григорій Богослов, і Василій Великий, і Григорій із Назіянзу та инші великі отці відкинули. Не зразу-бо народжене дитинча святий Григорій хрещений був за тим давнім у християн звичаєм, але хрещення його до віку літ Христових відіслалося.

Виховувалося дитинча за звичаєм. Коли почав приходити у вік юнацький, навчений був книг, і ріс літами і розумом, був-бо, за ім'ям своїм, гострий розумом, бадьорий і охочий до навчання, і перевершував своїх однолітків, ані не були йому юні літа перешкодою для розуміння того, чого инші, дорослий вік і розум маючи, навчаються. Добра вдача його в дитинстві старечою виглядала: забави бо, і глум дитячий, і видовища всілякі зненавидів зовсім, займаючися кращим і навчаючись більше, а не в неробстві вбиваючи час. І коли віку дійшов, благочестива мати, навчивши його благочестя багатьма материнськими настановами, розповіла йому, що він плодом її молитви є, ревними-бо молитвами випросила його в Бога, і як перед зачаттям Богові на службу обіцяла його. І складав добрий юнак слова материнські в серці своєму і просвітлювався душею у віру, надію і любов до Христа, істинного Бога. Цнотливість же душевну і чистоту тілесну полюбив вельми, і законопостановив собі берегти пильно дівство своє до кончини своєї: на це ж наставлений був і материнськими частими любими повчаннями, і сонним видінням, яке йому в юнацьких літах було, про нього сам пізніше сповістив. Спав-бо якось і двох дів, що близько стояли, бачив, здавалося, вбраних в одяг білий. Обидві з вигляду гарні, зростом і літами однакові, обидві не прикрашені зовнішніми прикрасами — ані золотом, ні сріблом, ані перлами, ні камінням дорогоцінним і дорогим намистом, ані шовковим м'яким одягом, ані поясами золотими не прикрашалися, ані не гордилися красою лиця, ані вигином брів, ані розпущенням волосся, ані чимось таким, чим же світські дівчата очі юних ловлять і тим сподобатися намагаються. Але у простий чистий білий одяг вбрані і чесно підперезані, пеленою срібною мали не лише голови, а й лиця покриті, очі долі дивилися, щоки соромом дівочим червоніли, цнотливістю сповнені, уста, як цвіт рожі червоної, мовчанням же велику виявляли чесноту. Він же, дивлячися, велику в серці своєму відчував радість і не думав, що вони із земних, але перевершують природу людську. Вони ж, як бачив Григорій у видінні своєму, вельми раділи, полюбили його і, як дитину свою, люб'язно обняли. Він питав їх, хто вони і звідки прийшли? Перша сказала, що вона чистота, друга ж повстримністю назвалася, і сказали, що стоять перед престолом Царя слави Христа і небесних дів насолоджуються красою, і говорили: "Будь, дитино, нашим однодумцем, розум твій приєднай до розуму нашого, і лице своє зроби, як лице наше, щоб тебе, найкращою світлістю осяяного, піднесли ми на небеса і поблизу безсмертного світла Тройці поставили тебе". Це сказавши, піднеслися на небо, ніби крилаті, летіли вгору. Хлопець же Григорій сповненими любови очима відпроваджував їх, поки в небесне увійшли, і, пробудившися, відчув серце своє невимовної насолоди і веселости сповненим. І з того часу розпалився духом до ревного дівства свого оберігання, його ж повстримністю великою берегти намагався, втікаючи від усілякої солодкої їжі, пияцтва та пересичення.

Після народження цього Григорія святого блаженна Нона народила і другого сина на ім'я Кесарій і доньку Горгонію, в благочесті ж і повчанні книжному виховувала їх, а блаженний Григорій, хотівши досконало навчитися риторського красномовства, схоластичної любомурости і всієї зовнішньої еллінської премудрости, відплив спершу в Кесарію Палес тинську, де ж у той час славне навчання було. І мав там учителя Теспесія Ритора. Тоді в Олександрію відійшов, від багатьох мужів премудрости скарб збираючи і розумом збагачуючись. Після цього захотів іти в Атени, сів у корабель Еґінейський з людьми невірними. Коли він перепливав безодню Партенійську, піднялася буря велика в морі — усі втратили надію на життя своє і над тілесною плакали смертю. Григорій, душевної боячись смерти, плакав, бо ще не був хрещений, але тільки оглашений. Згадував же ті, що давно бували, у воді чуда Божі: перехід Ізраїля через Червоне море, спасіння Иони з китового черева — і молився із риданням до Бога, щоб бути вибавленим від утоплення. Те його у хвилях морських бідування відкрилося батькам його у видінні сонному, і вони зразу, ставши на молитву, гарячі до Бога проливаючи сльози, допомоги для того, що в морі плавав, просили. Бог же, оберігаючи раба свого Григорія на користь иншим і для церковного утвердження його готуючи, люте збурення те припинив, бурі і вітрові заборонив — і настала тиша велика на морі, і всі в кораблі бачили себе понад надію врятованими від утоплення, наче з воріт смерти вийшли, — прославили Христа Бога, знали-бо, що через його всесильного імени призивання в молитві Григорієвій вгамувалося море. Ще ж із тих, що разом плили, один юнак, знайомий і любий святому, бачив уночі в час шторму і бурі матір Григорія, блаженну Нону, що по морі ходила, взяла ж тонучий корабель і тягнула на сушу. І те видіння, коли тиша раптом настала, усім розповів, і всі Григорієвого Бога великого Рятівником визнавали, і дякували, і вірували в Нього. Знову батькові ж Григорієвому, який у Назіянзі за сина свого Григорія зі сльозами молився і після молитви заснув, було друге видіння. Бачив якогось преісподнього біса мук, який Григорієві в морі згубу приготував. Григорій же руками взяв і переміг його. Із цього видіння розумів батько, що Григорій врятувався від утоплення, і дяку з дружиною піднесли Богові, а Григорій, подальше щасливе плавання мавши, досягнув Атен. Там, коли зовнішнє проходив навчання, усі дивувалися гостроті розуму його і життю цнотливому. Через короткий час прийшов в Атени і святий Василій задля учення любомудрого. І були собі обидва, Григорій і Василій, щирими друзями і співмешканцями. Один мали дім, одну їжу, один дух, один спосіб думання і звичаї одні, як рідні брати. Були ж обидва славні й чесні в Атенах, бо через короткий час учителя свого перевершили, й учні для учителів своїх учителями стали. У той час, коли Констанцій, син Великого Констянтина, царював над римлянами і греками, Юліян, який пізніше був царем і відступником від Бога, в Атенах учився філософії. Про нього часто Григорій говорив: "О, яке велике зло римська і грецька земля годує", — провіщав, що має бути.

Прожили ж Григорій із Василієм в Атенах років досить, і вже всіляке навчання до кінця пройшли і здійснили, і вище всієї атенської премудрости були. Василій відійшов в Єгипет до богонатхненних мужів учитися премудрости духовної, як же у житії його пишеться, а Григорій від атенців впрошений був залишитися на учительство. Трохи після Василія там поживши, чув, що батько його в Назіянзі єпископом поставлений, — не затримуючися, повернувся звідти на батьківщину до батька свого після тридцяти ж років після народження свого, і прийняв хрещення святе з рук батька, і хотів зразу від світу відлучитися та йти в пустелю, але батько затримав його при собі вдома. Поклав же собі устав ніколи не клястися, не прикликати імени Божого намарно, і зберіг те до закінчення життя свого. Безперестанно ж сидів за читанням книг божественних, у богомислії ж вдень і вночі перебуваючи, багато ж разів Христа у видінні бачив. Тоді батько примусом пресвітером його поставив. Ще ж хотів його і єпископом зробити, але Григорій святий від такого сану і чести ухилявся, чернечої безмовности бажаючи, й утік таємно і прийшов у Понт до друга свого святого Василія, який також пресвітером був і в Понті монастир влаштував, і багато ченців зібрав, і писав до Григорія з Понту, люб'язно його прикликаючи до себе. І знову обидва, як же спершу в Атенах, разом жити почали, один одного мали собі за образ чеснот і один одного наслідували. Писали ж разом постницькі ченцям устави, і прожив там святий Григорій зі святим Василієм досить часу. Тоді помер брат Григорія Кесарій, і плакали за ним батьки вельми, писав же батько до Григорія, слізно вмовляючи його до нього повернутися і допомогти йому на старість. Блаженний же Григорій, і боячися не слухати батька, і церковну потребу бачивши, бо тоді бентежена була Церква Арієвою єрессю дуже, нею ж і батько Григорія, як простий, пошкодився був почасти, з Понту до Назіянзу знову прийшов і помагав постарілому батьку в справах церковних і домашніх, відкрив йому єресі Арієвої шкоду, у правовір'ї утвердив його. Після смерти царя Констанція, сина Констянтинового, коли Юліян прийняв царство, сповнилося про нього пророцтво Григорія, бо велике зло вчинив той беззаконник, відкрито Христа відрікшись і гоніння зрушивши на Христову Церкву. Йому противився святий Григорій багатьма богомудри-ми писаннями своїми, викриваючи його в блуді, і згубній ідольській омані, і брехливих еллінських байках. Не довго ж той законопереступник царював і погано загинув, після нього Йовіян, християнин благочестивий, прийняв царство, і знову цвіла віра Христова. Після Йовіяна ж настав на царювання Валент, аріянин, — знову єресь аріянська зміцніла і притісняла правовірних по вселенній. Тоді в Кесарії Кападокійській аріянство, багатьох зловір'ям пошкодивши, бентежило Христову Церкву: вже-бо й архиєпископ Євсевій, що недосвідчений був у писанні Божественному, почав був вагатися умом, сумніваючись у правовір'ї. Те довідавшися, святий Григорій писав до нього, радячи, щоб впросив авву Василія з Понту в Кесарію повернутися на допомогу проти злочестивих. Також і до святого Василія написав, дружньо радячи і просячи, щоб, не пам'ятаючи попереднього на нього Євсевієвого гніву, пішов в Кесарію допомогти безпомічним і розхитану аріянами Церкву знову утвердив, — і так Григорій святий між Євсевієм-архиєпископом і святим Василієм мир сотворив писаннями своїми, влаштував святому Васи-лієві в Кесарію Кападокійську повернення. І зразу його приходом осоромлені були аріяни — й одні замовкли, инші ж втікали. Архиєпископ Євсевій радів за святого Василія і, в любові трохи з ним поживши, помер. На його місце правовірні возвели на престол Василія Великого, хоч він не хотів. Зловірні ж тим обурювалися і на заздрість зрушилися, відділили град Тиян від Кесарії, був-бо в Тияні єпископ Антем, що лицемірно показував себе благочестивим, насправді ж був єретиком. Він з иншими єпископами-однодумцями своїми від Василія відлучився, зробився митрополитом Тиянсь-ким і влаштував так, що Кападокійський той край розділився на два, і велика через те виникла суперечка щодо визначення єпархій. Бачив же Василій святий, що відібрані від єпархії його гради і села, — замислив річ таку. Був між Кесарією і Тияном малий і неславний град на ім'я Сасими. У ньому святий Василій захотів нововлаштувати єпископський престол і поставити там єпископом мужа благочестивого, сподіваючися так і сварку стишити, і багато душ зберегти в благочесті. Не маючи ж на те мужа досвідченого, писав до святого Григорія, друга свого, просячи його прийняти освячення єпископське на престол в Сасими: ніхто-бо так не зможе там утвердити благочестя, як же він. Святий же Григорій відписав, відмовляючися зовсім. І багато разів Василій до нього писав і бажаного не отримував. Тоді, вставши, пішов сам в Назіянз-град і, радившись зі старим Григорієм, єпископом Назіянським, батьком же Григорієвим, обидва, Василій і старий Григорій, переконали Григорія прийняти освячення святительське — і поставлений був примусом єпископом граду Сасимського, про що довідавшися, Тиянський митрополит Антим, Сасими до своїх меж меж присвоюючи, привів туди силу військову, щоб не пустити Григорія на престол, і на дорогах прихід його стеріг. Святий же Григорій, туди йдучи, про злість Антимову і воїнську силу довідався, відійшов у якийсь монастир і служив хворим, тоді оселився в пустелі на бажану для себе безмовність. Але через якийсь час знову батьковими проханнями до Назіянзу повернувся: зістарівся-бо вже був батько його вельми і потребував у старості своїй допомоги від нього, бо не мав инших дітей, окрім нього одного. Кесарій, другий син його, помер, як же про те раніше згадувано. Також і донька Горгонія вже перейшла з тутешнього — їх же обох поховання брат їхній, цей святий Григорій, словами вшанував надгробними. І залишився сам для батьків своїх як одна зіниця ока, і не було можливо йому не слухати тих, що народили його. Але мусив послужити старості їхній і померлих звичному похованню передати. Коли повернувся з пустелі Григорій святий до Назіянзу знову, батько його Григорій, уже знемагаючи старістю, захотів за життя свого влаштувати сина Григорія єпископом Назіянзу, до чого не лише переконуваннями і проханнями, але й присягами примушував сина. Він же від турботи про церковні справи не відмовлявся, підкоряючись велінню батьковому, престола ж єпископського прийняти зовсім не хотів: '"Неможливо є мені, — казав, — о батьку, поки ти з життя не відійшов, але живий, прийняти престол твій". Батько ж більше йому через прийняття престолу не надокучав, але опіку про церкву на нього поклав, кажучи: "Поки я живий, сину мій, будь мені жезлом старости, після мого ж відходу зробиш, як захочеш". Після цього переставився старий Григорій, єпископ Назіянський, батько цього святого Григорія, який сидів на престолі єпископському сорок п'ять літ. Прожив сто літ від народження свого і похований був славно, прийшов і святий Василій Великий на його поховання. Залишилася була в живих пані Нона, мати святого Григорія, друга Василієвого, але через короткий час і вона спочила в Господі, також сто літ мала. Поховавши своїх святих батьків, святий Григорій звільнився від опіки над ними, ще ж і від гамору хотів звільнитися, бо примушував його народ прийняти після батька престол єпископський. Пішов потай в Селевкію і при церкві святої первомучениці Теклі перебував. Звідти ж дружніми Василія Великого впрошуваннями прикликаний був, прийняв опіку над лічницями і гостиниця-ми. Василій-бо святий на спочинок тих, що не мали де голови прихилити, доми великі спорудив, жебраків, і убогих, вдів, і сиріт, і подорожніх там зібравши, про необхідну їжу їм турбуючись, любому другові своєму доручив про них опіку. І був Григорій святий годувальником для жебраків, служителем для хворих і тим, хто дає спочинок подорожнім. Тим часом єресь аріянська багато вже років Церкву Божу бентежила, наче з якоїсь гідри нова голова, нова єресь виникла, пошкоджуючи багатьох. Єресь же та була Македонієва, що хулила Святого Духа. Аріяни-бо ісповідували, що Отець Бог нестворений, предвічний, Син же створений, Отцеві не єдиносущний ані не співзавждисущний. Македоняни ж Сина рівного Отцеві ісповідували, Духа ж Святого хулили, одні з них називали його творінням, а не Богом, инші ж ані не творінням, ані не Богом його проповідували. І називав їх Григорій святий напіваріянами, бо вшановували Сина, безчестили ж Святого Духа. Множилася ж та єресь найбільше у Візантії. І спільною святого Василія Великого й инших багатьох правовірних єпископів радою соборною святий Григорій, як муж премудрий і в слові сильний, у Візантію на спротив єретичного того мудрування, на захист же праведних святої віри догм іти був вмовлений. Але перед відходом Григорія до Візантії святий Василій Великий захворівши, помер — і згас світильник всесвітній. За ним ж Григорій святий багато плакав і словом надгробним вшанував, вирушив в дорогу, яка перед ним лежала, і досягнув царствуючого гра-да Візантії, прийнятий був благочестивими з радістю. Побачив Церкву Христову меншою, що кількість вірних легко перерахувати, бо більша частина града пішла за єрессю, і всі храми Божі превеликі і прекрасні єретики тримали — один лише малий і старий храм святої Анастасії, ними зневажений, правовірним залишився. Зразу-бо Григорій святий, як же Давид колись проти філистиліян пращею, словом Божим проти єретиків озброївся, перемагав їх суперечки і догми їхні, як павутину, розірвав. Щодня багатьох від зловір'я до правовір'я богомудрими і богонатхненними словами своїми навертаючи, за короткий час настільки примножив Церкву Христову, що число її вірних неможливо було злічити. Число ж єретиків день за днем зманшувалося, і збувалося те, що у Святому Письмі про дім Давидовий і про дім Сауловий пишеться: "Дім, — сказано, — Давидовий підносився й укріплювався, дім же Сауловий ішов і знемагав". Але ще коли аріян-ське і македонянське зло не зупинилося, постав новий єретик із Сирії — Аполінарій, про воплочення Господнє зле мудруючи: що не справжнє воно, проповідував, і наче Христос не прийняв душі, але замість душі мав божество. Учений же був той єретик і в еллінській премудрості досвідчений, багатьох зманив у свою єресь, учні ж його пройшли цілу землю, ловлячи ненавчених і тягнучи, наче вудкою, у загибель. Знову-бо хоробрий подвижник святий Григорій, великий маючи подвиг, з єретиками тими боровся і тих, що відходили від правовір'я, викриваючи, забороняв, просив — й одних-бо у вірі зберігав, инших із падіння підносив. Аполінарієві ж учні, обходячи народ, оббріхували святого Григорія, наче Христа на двох розділяв Синів. Завжди ж таке оббріхування розсіваючи всюди, зрушив народ на гнів і на злість проти святого, бо й крапля води, що часто крапає, пробиває камінь. Ті, що не могли розсудити хитрослів'я єретичного і зрозуміти глибини таїнства вочоловічення Христового, вовкам і єретикам замість пастирів і православних учителів вірили і шанували їх, пастиря ж, що навчав істини, як вовка і єретика сприймали. І вчинили галас, камінням кидали на святого, як же колись юдеї на святого першомученика Стефана, проте не убили його: Бог покривав Свого угодника. Не вгамувавши злости своєї, взяли його по-звірськи і градському єпархові на суд представили, як якогось бунтаря, винуватого в обмовах і крамолах, — святий же не винен був у жодному злі, але, покірний і смиренний серцем в такій біді і незаслужених нападах від людей, говорив до Христа Бога свого: "В імені Твоєму, Христе, якщо піду і посеред тіні смертної, не забоюся зла, бо Ти зі мною". Єпарх же, невинність його знаючи, зло людське неправедне бачивши, відпустив його вільним. І вийшов без ран і биття мученик, без ран вінценосець, єдину лише мав волю — щоб за Христа страждати. Такими подвигами і з єретиками боротьбою сильною Григорій святий просіяв, знаний був усіма, і славлена була премудрість його всюди, і прозваний був він усією православною Церквою новим іменуванням — Богослов, подібно до давнішого Богослова — святого Івана, дівственника й улюбленого учня Христового. Те іменування Богослов, хоч і для всіх великих учителів і святителів є спільне: усі-бо богословили благочесно Пресвяту Трой-цю, — проте святому Григорію винятковим якимось чином присвоїлося, що Богословом званому йому бути, — це ж бо знамення його торжества і перемоги над стількома великими і багатьма єретиками, і відтоді почали всі називати його Богословом. Люблений ж був вельми правовірними, і хотіли його всі благочестиві патріярхом собі мати. Ще ж і Петро, пат-ріярх Олександрійський, що по Великому Атанасії престол прийняв, писав до цього святого Григорія Богослова, престол Константинограда йому вручаючи як достойному і тому, що багато трудів для Церкви Христової підняти може. Але зразу виникла перепона для того від злих людей таким чином.

Був у Царгороді один із філософів еллінських, учення кі ніків, Максим на ім'я, родом єгиптянин, хитрий злом, лукавий і облесний. Він, прийшовши до святішого пастиря Григорія Богослова, відклав безбожжя еллінське і, охрещений, приєднався до святої Церкви, і жив лукаво, благоговінням, як овечим одягом, лицемірно прикриваючись, усередині ж був вовком, що пізніше відкрилося. Святитель же Божий Григорій, лукавства його не відаючи, навернення його з еллінства до християнства за велике маючи, зробив його собі однокровним співмешканцем, і єдинотрапезним другом, і причетником церковним. Він же, наслідуючи Юду, замислив відступити від отця й учителя свого і боротьбу на нього підняти. Прийняв же задуму своєму помічником пресвітера одного, що не боявся Бога шити облуду штучну, з ним почав хитро таємно промишляти, як би викрасти престол патріяршества царгородського. Але тому, що на таке діло треба було золота немало, щоб грішми й дарами до свого однодумства багатьох схилити, про золото спершу турбувався і допомогою сатанинською бажане отримав так. Прийшов у Візантію один пресвітер з острова Таса, несучи золота багато, хотівши купити на якусь будову плити мармурові, що з Прокониса приносили. У нього, великими обіцянками його зманивши, взяли золото, якого достатньо було для здійснення задуманого лукавства, і послали таємно в Олександрію багато великих дарів Петрові-патріярху і тим, що при ньому, єпископам і клирикам, просячи вельми, щоб прислав у Візантію своїх єпископів і ними щоб Максима вивів на престол патріярший. Пет-ро-бо, дарами зваблений, попереднє своє послання до святого Григорія наче забув, зразу до прохання їхнього схилився — не затримуючись, послані від нього єпископи єгипетські в Царгород прийшли і, нікому ж про себе не сповістивши — ні пастиреві, ні клиру, ані нікому з князів, — під час утрені в церкву з Максимом увійшли [святий Григорій Богослов у той час недужий був] і рукоположенням освятити Максима на архиєпископа хотіли. Про це ж зразу всі довідалися, збіглися швидко пресвітери, і причетники, і люду багато, не лише вірні, але і єретики: всі-бо дивувалися таємному тому злому і безчинному освяченню — розпалилися гнівом і кричали на тих, що прийшли, єпископів, всіляко їм те діло як справді неправедне забороняючи. Вони ж із соромом з церкви вийшли, у дім одного сопілкаря увійшли і там неправедне освячення здійснили — Максима патріярхом Царгорода проповідували, маючи помічників собі деяких із духовенства і мирян. З них же деякі були за прогрішення від Церкви відлучені, инші ж грішми найняті, а инші обіцянками дарів і почестей зваблені були і трималися Максима, підкріплюючи його руку. Більше чесніших громадян розпалилося люттю, невимовними докорами і дошкуляннями Максима злословили, допікали ж і самому святому Григорію Богослову, що такого чоловіка прийняв був собі на співмешкання і дружби своєї сподобив. Святий же їм відповідав, кажучи: "Не гнівайтеся на мене, о мужі, що благодіяв йому, не бачивши зла його. Бо не винні ми є через те, коли не бачимо зла чийогось. Це-бо одного Бога є — знати внутрішні таємниці людські. До того ж хіба не законом наказано нам є відкривати по-батьківськи любов'ю серце своє кожному, що приходить? "Того, хто йде до мене, — каже, — не вижену геть". Бели-ким-бо було для мене, що з еллінського ідолопоклонства Максим до хрещення прийшов і замість Гераклового служителя служителем Пресвятої Тройці став, і являлася чеснота, хоч і лицемірно, як же ось уже явно лицемірність, і зло його виявилося. Але не нашим є випробовувати таке, бо не входимо в людські помисли ані майбутнього не знаємо, хіба від Бога коли відкрите буде. Ми-бо дивимося лише на лице, Бог же — на серце". Такими словами вгамований, народ більшою любов'ю до святого Григорія Богослова припав. Максим же, взявши собор єпископів єгипетських, які на архиєрея його поставили, пішов до благочестивого царя Теодосія Великого, який був тоді з воїнством у Солуні. І приступивши, просив престолу Царгородського, тому що, окаянний, із церковних уставів міцности не мав, — із царських наказів владу правління церковного мати замислив, хотів більше мучителем бути, аніж святителем. Благочестивий-бо цар із великим гнівом і погрозами відігнав від себе Максима і тих, що прийшли з ним, єпископів — і відплили всі до Олександрії. І там Максим подібне зло чинити почав, бо великим золотом наповнив руки клириків Олександрійської церкви, дерзновенно й безсоромно до патріярха Петра говорив: "Або Царгородський мені престол виклопочи, або від тебе не вступлюся". І копав хитрими підступами яму патріярхові, і здійснив би зло своє, якби про те не довідався скоро єпарх Олександрійський. Він, боячися, щоб серед людей не почався якийсь бунт, вигнав Максима силою з безчестям з Олександрійського града.

Святий же Григорій Богослов у Візантії хворобами тілесними вельми охоплений був, відмовився від опіки над управлінням Церквою Візантійською і хотів відійти до отчого свого в Назіянзі дому. І сотворив до народу прощальне слово, поучивши вірних берегти віру непорочною і чинити добрі діла. Народ же, розумівши, що відійти від них хоче, підняв голос і плач, усі єдиними устами говорили: "О отче, відходячи від нас, відводиш зі собою і Пресвяту Тройцю, бо без тебе не буде в цьому граді праведного Тройці ісповідання, разом з тобою вийде з града правовір'я і благочестя". Такий голос і плач народний чуючи, святий Григорій зупинився від наміреного й обіцяв з ними перебувати, поки прихід єпископів буде: очікували-бо, що, зібравшися, єпископи виберуть на патріяршество якогось мужа достойного. Того-бо чекав святий, щоби, на престолі пастиря правовірного бачивши, відійти собі. Між тим благочестивий цар Теодосій мав війну з варварами. їх же перемігши, прийшов у Царгород із торжеством. Тримали ж соборну патріяршу церкву аріяни, маючи за патріярха собі Демофіла, а для вірних, як же перед тим було сказано, був малий і старий храм святої Анастасії. Прикликав же цар Демофіла, переконував його прийняти правовірне ісповідання — якщо ж ні, то хай вступиться з місця свого. Демофіл же, озлоблений серцем, волів позбутися престолу, аніж свого позбутися зловір'я. І дав цар святому Григорієві Богослову і цілому правовірному зібранню соборну церкву, яку аріяни чотирнадцять років тримали, та инші всі церкви. І коли архиєрей Божий Григорій із клиром і народом в церкву увійти хотіли, багато аріян, озброївшися, як на війну, стали при церкві, не даючи вірним входу, святому ж смертю погрожували. І найняли одного юнака, сильного і сміливого, щоби, таємно до Григорія приступивши, меч запхав в живіт йому. Але Бог захищав служителя Свого. Був же крик, і зойк, і гамір від аріян, і всіляко би вчинили зло, коли б сам цар не прийшов і не увів святого архиєрея до церкви. Люди ж правовірні з великою веселістю і радістю піднесли голоси хвали Богові, сльози з радости проливаючи й руки вгору здіймаючи, що після стількох років знову прийняли свою святиню. Взивали ж до царя одними устами, просячи, щоб посадив на престолі патріяршому Григорія Богослова. Святий же серед народного крику сам велегласно проголосити не міг — від недуг постійних тілесної не мав сили, тому проголосив через одного клирика, говорячи: "О діти, нині час є дяки і хвали Бога в Тройці єдиного, бо дарував нам церкву свою знову прийняти, через те нині прославимо Його превелику благостиню, а про патріярший престол пізніше, в инший час подбаємо". Таку відповідь архиєрея почувши, люди перестали кричати і після відправи Святої літургії розійшлися, хвалячи Бога, — аріяни ж замовкли, осоромлені.

Благовірний цар Теодосій вельми шанував святого Григорія Богослова, як батька свого. Але той нечасто до царя приходив, добре пам'ятаючи Соломонові слова, що говорили: "Не учащай вносити ногу твою до друга свого, бо, коли насититься, зненавидить тебе". Дбав ж святий, щоби завжди поучати народ, відвідувати хворих і зцілювати, помагати скривдженим, заступатися за немічних й очищувати своє стадо від єретичної шкоди. Відходив же часом і на поля, безмовність люблячи й часті хвороби заспокоєнням трохи лікуючи, аби тіло його до инших трудів не знемогло. Великим же церковним майном володів, жодної собі не придбав драхми, не перевіряв будівельників церковних: скільки зібрано і скільки витрачено — діло-бо те не єпископське, думав, але княже. Настановляв же всіх, щоб чисту совість берегли для Бога. Постійними трудами і старістю знемагаючи, розхворівся одного разу і лежав на одрі, про що довідавшися, народ прийшов відвідати його. Він же, сівши на одрі, питався: "Що хочете, діти? Яка причина вашого до мене приходу?" Вони ж, поклонившися, вдячність йому воздавали за багато його трудів: що град від єресі очистив, що церкви святі, які багато років аріяни тримали, знову правовір'ю повернув, що так багато всім доброго зробив ученням і пастирською опікою. "Нині, о отче, — говорили, — коли відходиш до Бога, помолися за своє стадо, за благовірного царя і цілу Церкву". Святий же сповістив, що хвороба його ще не до смерти, і, звично повчивши, відпустив їх. І коли відходили вони, залишився один юнак, вхопився за ноги святого і зі сльозами та риданнями просив його, щоб пробачив йому прогрішення. Святий ж питав, яке його прогрішення. Юнак нічого ж не відповідав, лише ридав і прощення просив. Хтось із тих, що стояли спереду, сказав: "Він твій убивця, отче, що намовою єретиків хотів меч встромити в утробу твою, але Христос заступив тебе. Цей нині кається і прощення просить". Сказав же святий до юнака: "Господь наш Ісус Христос хай буде до тебе милостивий, о любий, і хай пробачить тобі гріхи твої, лише відтепер нашим будь, покинь єресь і приступи до Христа Бога і працюй для нього вірно". І так відпустив із прощенням того юнака, про що весь град, довідавшися і незлостивості його подивувавшися, більшою до нього розпалився любов'ю. Після цього почали збиратися єпископи до Візантії — і через поставлення патріярха царського града, і щоб єресі Другим собором вселенським анатемі передати. І коли зійшлося єпископів православних сто п'ятдесят, серед них же був пат-ріярх святий Мелетій Антіохійський, тоді святий Григорій Богослов, хоч не хотів, хворий і з плачем, на престолі патрі-яршому посаджений був: впросили його цар і весь люд. Тоді небагато днів минуло, святіший Мелетій, патріярх Антіохійський, розхворівся і до Господа відійшов. Прийшли ж зразу єпископи з Єгипту і Македонії й обурювалися поставленням Григорія, бо без них був вибраний, і говорили, що неправедне його поставлення, бо не від Олександрійського, але від Антіохійського патріярха поставлений був. Олександрійський-бо престол серед патріярхів після Римського був першим, і з нього треба було Царгородського ставити патріярха. Була велика між єпископами незгода, і галас, і сварка, одні говорили, що праведним є поставлення Григорія, инші ж суперечили, і крамолили єпископи один одному. Святий же Григорій Богослов, бачивши ту незгоду і сварки, що були через нього між єпископами, сотворив до них всіх слово в соборі, кажучи: "Я, пастирі священні й чесні, начальства цієї Царгородської церкви мати не хотів — якщо ж і виросте церква ця й утвердиться моїми потами і трудами, то досить мені віддати їх, як скарб, Богові і з того винагороди чекати. Але любов словесного стада і спільний святителів суд престол прийняти змусили мене. Нині ж чую, що багато мене не хочуть, — знайте ж бо, що ані багатства не шукаю, ані високого престолу і чести, ані патріярхом Царгорода називатися не хочу і без печалі з єпископії відходжу. Ви ж радьте і те, що вам подобається, чиніть. Мені віддавна любіша є пустеля: не позбавляють-бо нас Бога ті, що позбавляють престолу". Це мовивши, вийшов і покинув дім патріярший, оселився в якомусь малому, далеко від церкви: від гамору і змагань тих, що приходили до нього, втікав. Багато з народу приходило до нього, просили його, щоб змилосердився над стадом своїм і не покидав того, що такими трудами і потом виховав і примножив. "Дай, [говорили], о Отче, благодать твою дітям твоїм любим, задля них же багато часу трудився ти, їм же і решту днів своїх даруй, щоб після переставлення свого тіло твоє мали, що учительством твоїм просвічені ми". Святий же, як батько дітолюбний, зм'якнувши серцем і не відаючи, що робити, Бога молив, щоб краще для нього влаштував.

Коли більше ж єпископів зібралося і більша незгода і гамір були, блаженний Григорій, ставши посеред собору, сказав: "Мужі і співпастирі святого Христового Стада, соромно вам инших миру навчати, зрушуючи між собою боротьбу. Як-бо инших до згоди й однодумства намовляти зможете, самі зі собою не годячись? Але прошу вас перед самою Пресвятою Єдиносущною Тройцею, щоб поклали мир і любов один до одного і щоб зі згодою церковні влаштовували справи. Якщо ж я різноголоссю і роз'єднанню є причиною, не є чесніший від Йони-пророка, вкиньте мене в море — і вляжеться серед вас буря хвиль. Волію постраждати, як хочете, хоч і не винен, лише щоб ви примирилися між собою і були однодумцями. Із престолу скиньте мене, із града виженіть, лише істину і мир [із Захарією говорю] полюбіть. Будьте здорові, священні пастирі, і мої поминайте труди". Коли це мовив, осоромилися всі противники і словами його розчулилися, а святий, зі собору вийшовши і на батьківщину повернутися намисливши, пішов до царя просити дозволу собі і сказав йому: "За благодіяння, яких ти багато Церкві вчинив, о царю, хай винагородить тебе Христос у день відплати. Дару ж Його нині тебе прошу, державний владико, дарувати мені не відмов, не маєтків прошу, ані за родичів своїх не прошу, ані дорогоцінних жертовникам покривал не хочу, але від трудів своїх звільнення хочу: хай зупиниться заздрість багатьох, хай мають мир єпископи твоїм старанням, вгамуй святителів сварку, ти, що вгамував варварське нахабство, переможну свою державу прикраси тим єдиним, щоб єпископи мир і згоду між собою мали, — будуть же мати, якщо я на батьківщину свою відпущений буду. Цього прошу дару, цю конечну благодать яви мені". Здивувався ж цар сказаному від святого і просльозився, також і з царем бояри: всі-бо сильну до нього любов мали і не хотіли його відпустити. Він же, то старість і постійні свої хвороби, то ті, що були між єпископами, чвари називаючи і дуже просячи, вмовив царя, щоб не затримував його, але відпустив, куди хоче, щоб решту днів життя свого провести в мирі, спочивши трохи з великих трудів. І відпущений був, цілував усіх і, мир давши своїм вівцям, вийшов із града. Весь люд його відпроваджував і великими риданнями плакав. Зразу ж і єпископи деякі, що любили Григорія святого і плакали за ним, вийшли із града, собор залишивши, і до себе кожен повернувся. Там були: Григорій Ниський, брат Великого Василія, Амфилохій Іконійський, Євлогій Едеський, Отрей Мелитиський та инших багато. Собор, що в Царгороді залишився, поставив на престолі Нектарія. А святий Григорій Богослов, у Кападокійський край прийшовши, поселився в батьківському селі, що називалося Аріянзон, і відпочивав там: немічний був вельми. Проте не припиняв трудів для Бога: застав-бо батьківщину свою, Назіянз-град, пошкоджену аполінарієвою єрессю, тож очищував її багатьма вмовляннями і писаннями. Просили його громадяни отчий престол прийняти — не захотів, але пресвітера одного на ім'я Євлалія, мужа правовірного і добродійного, єпископом їм поставив, а сам в Аріянзі-селі безмовствував. Рік якийсь поживши і багато корисних писань залишивши, в старості глибокій до нестаріючого життя перейшов місяця січня у 25-ий день. І похований був чесно в Назіянзі-граді. Через багато років чесні його мощі благочестивий цар Констянтин Багрянородний із Назіянзу переніс до Царгорода і в церкві Святих апостолів поклав на допомогу і захист градові, на славу ж Христа Бога, з Отцем і Святим Духом славленого навіки. Амінь.

Згідно «Житія святих» Димитрія Туптала (Ростовського).

Статтю створено за матеріалами сайту КІРІОС