ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

вівторок, 27 грудня 2016 р.

27.12.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Тм.3,16–4,4:  «Проповідуй слово, наполягай вчасно і невчасно»

Апостол звертається до усіх нас, щоб ми проповідували Слово Боже, бо кожен із нас має цей обов’язок проповідувати. Згадаймо свій прихід до Ісуса Христа. Неважливо, чи ми народилися у християнській сім’ї, чи почули про Бога у зрілому віці, – це стало можливим лише тому, що нам хтось проповідував. Наші батьки чи наші друзі, знайомі чи «випадкові» люди «показали» нам свою віру. Господь закликає нас так само передавати свою віру іншим, ділитися нею, проповідувати. Так як Він закликав до цього своїх перших апостолів, вказуючи, що кожен Його учень робитиме такі ж діла, як Він.

Апостол вживає, на перший погляд, незрозумілі для нас слова – «наполягай вчасно і невчасно». Вчасно – це тоді, коли люди хочуть почути цю проповідь, коли вони відкриті, готові до сприйняття. А невчасно – це тоді, коли люди, можливо, не хочуть чи не готові слухати Слова Божого, однак у цей час ми маємо також обов’язок вказувати на християнські цінності.

Проповідувати про Ісуса Христа всюди і повсякчас – не означає моралізувати, повчати… Скоріше покажімо людям власний добрий приклад, розкажімо їм зі свого досвіду що для нас значить Ісус Христос і Його повчання. Нагадуймо завжди і повсякчас, що Він зробив для нас на хресті. Люди завжди спраглі Слова Божого, і навіть коли це заперечують, завжди є шанс, що зерно Божого слова знайде в них хоч трохи родючого ґрунту і з часом проросте!

***
Лк.19,45-48:  «Дім мій – дім молитви, а ви з нього зробили печеру розбишак»

Господь каже: «Ви – храм Духа Святого»! Людина створена на образ і подобу Божу. Господь відбив, відобразив у ній свій образ. Людина лише тоді почувається щасливою, коли вона є зі своїм Творцем. Кожен із нас має досвід: коли ми добре пережили молитву чи добре посповідалися, свідомо прийняли Тіло і Кров Христа – тоді досвідчуємо Бога, відчуваємо повноту й нічого більше не потребуємо. Коли ж ми цією свідомістю не живемо, то завжди хочемо наповнити себе чимось іншим, але це «інше» ніколи нам не замінить Небесного Отця.

У нашій голові постійно щось «крутиться» – щось думаємо, щось плануємо. Навіть у Божому храмі можемо перейматися чимось іншим, аніж тим, щоб увійти в Божу присутність. І як Господь виганяв продавців з Єрусалимського храму, де було місце для поклоніння Єдиному Богові, так і ми маємо ввійти до храму своєї душі й придивитися, що там робиться, і, звичайно, також виганяти звідти все, що перешкоджає поклонятися нашому Творцеві. Маємо знати, що це місце для Господа, що лише Бог може сповнити його так, щоб ми почувалися щасливими. Лише в Бозі людина може відчути радість, щастя і мир!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

Немає коментарів:

Дописати коментар