ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

вівторок, 20 грудня 2016 р.

20.12.2016р. Б. / Святого Амвросія, єпископа Медіоланського

Святого Амвросія, єпископа Медіоланського

Тропар, глас 4: Правилом віри і образом лагідности,* учителем повздержности явила Тебе Твоєму стаду всіх речей істина.* Ради цього придбав Ти смиренням високе, убогістю – багате,* отче, священноначальнику Амврозіє.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Кондак, глас 3: Божественними догматами виблискуючи, оману Арієвеу затьмарив єси, священнотаїннику і пастирю Амврозіе, чудодіючи ж силою Духа, пристрасті всілякі явно зцілив єси, отче преподобний, Христа Бога моли, щоб спастися душам нашим.

Святий Амвросій походив з однієї із найзнатніших і найшанованіших родин Риму. Серед його предків були високі державні достойники, та Амвросій величався лиш тим, що з його родини вийшла свята діва і мучениця Сотера, приклад якої заохочував його до того, щоб робити щораз більший поступ у чеснотах. Його батько, також Амвросій, був високим урядником у Галлії. Саме там близько 340 р., ймовірно, в місті Тревирі, прийшов на світ святий Амвросій. Коли ще дитиною він спав одного разу в колисці надворі, то рій бджіл сів на його личко, а саме на його вуста, і потім піднісся дуже високо, але жодна бджола не вжалила дитини. Коли побачив це батько, то зрозумів, що дитина призначена до великих діл.

Після смерти батька мати з дітьми – дочкою Маркилиною та синами Амвросієм і Сатиром – переїхала до Риму. Маркилина росла дуже побожною дівицею; у Римі вона склала перед Либерієм (352-366) обіт чистоти і разом з матір’ю займалася вихованням Амвросія, який під її проводом найбільше з усіх чеснот полюбив святу чистоту, так, що впродовж усього життя не лишень сам відзначався нею, але й де тільки міг, там і інших до неї заохочував. Він дуже ревно вивчав науки, а покровителем його був тоді славний достойник Секст Петроній Пров, який порадив імператорові Валентиніянові, щоб той довірив Амвросієві уряд намісника Ліґурії та Смілії. А коли Амвросій запитав поради в Прова, як має поступати на тому уряді, то той відповів йому так: “Йди туди і чини не як суддя, а як єпископ”. Цим він хотів сказати, що до підлеглих треба бути більше лагідним і повним любови, ніж строгим.

Намісники Ліґурії та Смілії постійно проживали в Медіолані (сучасний Мілан), де, на жаль, уже двадцять років єпископом був явний аріянин Авксентій, чоловік злого життя. Саме за урядування святого Амвросія Авксентій помер. Коли зійшлися єпископи, щоб разом з народом вибрати нового єпископа, то розділилися на два табори: аріяни хотіли вибрати свого, а католики не хотіли допустити, щоб на владичий престол знову сів єретик. Амвросій боявся, щоб не дійшло до заколоту, тому став посеред зібраних і в палкій промові почав їх просити, щоб вибирали єпископа у мирі та любові. Під час його промови якась мала дитина скрикнула: “Амвросій – єпископ!” – а весь народ підхопив це і всі однодушно почали домагатися, щоб Амвросій став пастирем медіоланського стада. А він, переляканий, вийшов з церкви, бо ж не прийняв ще, відповідно до давнього звичаю, хрещення, і в своєму смиренні, хоч і був освічений у богословських науках, не вважав себе гідним такого уряду. Святий Амвросій уночі втік з міста, але заблукав і вранці знову опинився перед брамою Медіолану. Народ, дізнавшись про це, поставив біля нього сторожу, а імператор, утішений з того, що його намісник став гідний такого уряду, не лишень пристав на волю народу, але й велів якнайшвидше висвятити Амвросія. І так 30 листопада 374 р. він прийняв хрещення, а через вісім днів, пройшовши всі ступені рукоположення, був поставлений єпископом Медіолану. Папа Дамасій І (366-384) дав йому на допомогу дуже побожного і мудрого священика Симплотіяна.

Святий Амвросій усе життя вважав себе недостойним такого великого уряду, і навіть негідним називатися – “єпископ”. Почав святий з того, що значну частину свого майна роздав убогим, а залишив собі стільки, скільки треба було для допомоги бідним. Сатир, його брат, помер молодим, і помер у великій побожності. Майно своє він залишив Амвросієві, але той роздав усе бідним, бо, за прикладом Христа Спасителя, не хотів мати жодного майна. Життя він провадив надзвичайно строге, постив усі дні, крім суботи, неділі і празників. А коли йому говорили, що такий піст шкодить здоров’ю, то святий відповідав так: “Знаю, що багато знайшли смерть через надмірне споживання їжі, але піст нікому не зашкодив”. Він ніколи не ходив на гостину, бо, як казав, “при таких нагодах легко випити понад потребу, а тоді нема іншої бесіди, як про речі світські. А хто слухає, той не може закрити собі вуха, а якщо хоче, щоб про такі речі не говорили, то інші мають його за гордого. А якщо б хто і не випив понад потребу, то не є також воно добре бути свідком, як це інші роблять”. Так само пильнував він, щоб не тратити жодної хвилини часу надаремно. Кожного дня він відправляв для народу Божественну літургію і дуже докладно служив ціле правило, до нього горнулося так багато людей і стільки обов’язків він мав на собі, що часто не мав часу ані читати, ані їсти. Тож Святе Письмо він читав ночами. З цього приводу святитель казав: “Коли на мене проти моєї волі поклали обов’язок навчати інших, то я прошу Бога не про славу, яку мали апостоли, не про ласку пророків і не про чесноти євангелистів, а лишень про небесне світло доброго розуміння Святого Письма, щоб міг сам навчитися та інших навчати правд, які є у Святому Письмі”. Також дуже уважно він читав твори Василія Великого і Григорія Богослова. Кожної неділі святий Амвросій проповідував, а його проповіді, хоч він і не шукав прикрас у красномовстві, так зворушували, що, як каже святий Августин, “Амвросій серед проповідників Заходу був цвітом незвичайної краси, а проповідь його була така чиста, як ріка пливуча”. Завдяки тим проповідям навернувся і сам Августин. Насамперед святий Амвросій намагався навчити вірних, що основою їхнього життя має бути страх Господній, який випливає з Божої любови.

Та найбільшим блиском засяяли чесноти святого Амвросія тоді, коли аріяни стали виступати проти нього. Вони почали підбурювати народ, бо, як казали, святий Амвросій попродав церковні посудини, щоб за ті гроші викупити невільників. Але святий єпископ у своїй прекрасній проповіді сказав, що Церква не на те має маєтки, аби їх ховати, а на те, щоб допомагати бідним; і що Богові миліше бачити викуплених невільників, ніж ошатно прибрані престоли. Бо ж до убогих треба ставитися як живих Божих святинь, а продати церковні сосуди і викупити з пожиттєвої неволі тих, кого Христос відкупив своєю Кров’ю, є справою боговгодною.

Та по-справжньому злоба аріянська стала біситися щойно тоді, коли цісарева Юстина, мати Валентиніяна II, брата імператора Ґраціяна, після його смерти дорвалася до влади. Вона була затятою аріянкою й ненавиділа святого Амвросія за його безстрашність в обороні святої віри. У 380 р., коли помер єпископ Сирмії, головного міста Ілірії, то Юстина сама поїхала туди, ш;об посадити на владичий престол єретика. Святий Амвросій також прибув до цього міста, і хоч Юстина налаштувала проти нього частину народу, однак святий не злякався. Дійшло до того, що ворохобники напали на нього в церкві, а одна жінка вхопила владику за фелон, щоб стягнути його з владичого престолу. Тоді святитель сказав до неї: “Хоч я і не гідний священства, та все ж не годиться тобі підносити руку на єпископа, який би він не був. Уважай, щоб Бог не зіслав на тебе кару, на яку ти заслуговуєш!”

Наступного дня та жінка нагло померла. Аріяни перелякалися, єпископом став католик, але Юстина заприсяглася, що помститься святому Амвросієві. Поки ще жив імператор Ґраціян, то вона не могла нічого вдіяти, бо імператор дуже любив і шанував святого Амвросія, але коли у 383 р. Ґраціяна замордували, тоді Юстина враз осміліла. Та спочатку довелося їй шукати допомоги у святителя Амвросія. Молодий імператор Валентиніян, її син, мав лиш тринадцять років. Після смерти Ґраціяна полководець Максим, який тоді був у Галлії, велів називати імператором себе і хотів піти війною на Італію. Юстина бачила, що буде біда, і звернулася до святого Амвросія про допомогу. Святий єпископ поїхав до Максима і не лишень відмовив його від злобного наміру, але й упімнув його, щоб покаявся, бо ж це він збунтувався проти побожного імператора Ґраціяна і намовив його вбити.

Ця подорож зайняла майже рік часу, та святий Амвросій повернувся до Медіолану в дуже важливу хвилину. Намісник Риму Симман представив молодому імператорові прохання, щоб дозволив поганам відбудувати в Римі поганські святині, які зруйнував Ґраціян. Тоді святитель і від себе подав Валентиніянові листа, в якому доводить, яким нерозумним і ганебним є для християнина це прохання, наголошуючи, що християни не можуть без гріха долучитися до поширення поганства, і ще додає, що ревність поган у сповідуванні своїх забобонів має стати нам наукою, як ми повинні дбати про святу віру. Якщо ж імператор задовольнить прохання поган, а потім прийде до церкви, то там єпископа не застане, а якщо застане, то єпископ заборонить йому увійти до Божого дому. І імператор прислухався до думки святого Амвросія.

А Юстина тим часом стала потай збирати навколо себе злих людей, які, прихилені її дарами, стали ворогувати проти святого Амвросія. Вона конче хотіла домогтися, щоб імператор заслав єпископа на вигнання. З цією метою вона домоглася від свого сина, щоб він змусив святого Амвросія віддати одну з церков аріянам. Святий перед усією радою рішуче заявив, що ніколи цього не зробить. А народ став збиратися біля палати, щоб захистити свого владику. Цісарева злякалася, аби не дійшло до бунту, і стала просити святого Амвросія втихомирити народ. Владика зробив це за умови, що ніхто не наважиться вимагати церкви для єретиків. Та вже невдовзі Юстина поновила свій підступний намір. До святого Амвросія стали приходити різні достойники і погрожувати йому гнівом імператора. Але святий відповідав їм, що влада Божа більша, ніж влада імператора: “Якщо хочете моє майно – то візьміть! Хочете мене ув’язнити, то я добровільно віддамся у ваші руки. Закуєте мене в кайдани або уб’єте мене, то знайте, що я бажаю цього найпалкіше. Я не збиратиму натовп народу, щоб боронитися, я не буду шукати прихистку біля престолу, щоб врятувати своє життя, – навпаки, я хочу стати жертвою за святі престоли. Ви знаєте, що я завжди віддавав цісареві належну честь. Якщо цісар жадає податків, то ми їх охоче платимо з церковних ґрунтів, а якщо цісар хоче і ґрунти ті забрати, то йому навіть противитися в тому ніхто не буде. Пожертв вірних вистачить на утримання убогих. Але Церква належить Богові, вона не залежить від цісаря, тому цісареві дати її не можна. І ця незалежність Церкви не принижує цісаря, бо що ж може бути для нього почеснішим, як не те, що є він сином Христової Церкви? Добрий цісар живе у Церкві і береже її. А я це кажу не з гордости, а по правді. Мені погрожують вигнанням, смертю, живим вогнем, але справжні Божі слуги навчилися усього цього не боятись!”

А самому імператорові святий Амвросій сказав так: “Не думай, що ти маєш владу над тим, що належить Богу. До розсуду цісаря належать палати, а до розсуду священика – церкви. Ти маєш владу над мурами і ровами міста, але ніколи над його святинями!”

Юстина послала воїнів, щоб силоміць захопили церкву. Але коли у Великий тиждень воїни хотіли зайти в церкву, то святий Амвросій став перед ними і сказав, що кожен, хто насильством збезчестить святе місце, буде виклятий. Тоді воїни відступили, бо віра їхня була святіша за наказ, який до того ж до послуху не зобов’язує, бо наказує вчинити гріх. Тоді імператор велів не вчиняти жодного насильства. Було це 385 р. Та Юстина випросила в імператора наказ, щоб святитель Амвросій добровільно залишив Медіолан, бо інакше його чекає вигнання або ж і смерть. Святий на те відповів, що добровільно не залишить церкви, але якщо імператор хоче, то може веліти забрати його силою. Перед силою він змушений поступитися, бо єпископ не має іншої зброї для оборони, як сльози і молитву. Днями й ночами народ охороняв храм, бо боявся, щоб посіпаки не забрали святого; з ночі в ніч у церкві співали псалми, – цей звичай з того часу практикували в Медіолані довгі роки. А коли вояки, послані ув’язнити святителя, стали на бік народу, то вороги святого Амвросія у своєму безсиллі відступили.

Тоді Юстина підмовила одного каїна, щоб убив святого. Убивця увійшов до помешкання єпископа, яке день і ніч було для всіх відчинене, й уже було витягнув меч, та враз рука його задерев’яніла і він голосно визнав, що до вбивства його намовила цісарева. Лиш у 386 р., коли святий Амвросій, за Божим об’явленням, віднайшов мощі святих Гервасія і Протасія (їх пам’ять вшановуємо 14 жовтня) і Бог возвеличив ту хвилину численними чудами, то видимий знак Божої ласки пройняв страхом навіть Юстину і вона вже не сміла явно виступати проти святого. А святий Амвросій відплатив імператорові і його злобній матері добром за зло, бо коли Максим знову пішов війною на Італію, тоді святий єпископ вдруге поспішив до Максима просити про мир. Але його прохання були вже безсилі – Максим почав війну. А Валентиніян лишень з допомогою побожного імператора східної частини держави Теодосія І Великого втримався на престолі, коли той ущент розбив Максима.

У 388 р. померла Юстина, її смерть для аріян Медіолану була втратою останньої соломинки спасіння. Валентиніян II, за прикладом Теодосія, шанував святого Амвросія як рідного батька. А коли у 392 р. почалася війна між Валентиніяном та полководцем Арбогастом, що збунтувався проти свого імператора, то імператор, передчуваючи свій близький кінець, послав до Медіолану по святого Амвросія, бо хотів з його рук прийняти святе хрещення. І хоч святитель невідкладно вирушив у дорогу, однак було вже запізно, бо через два дні після написання листа Валентиніяна було убито. Над його тілом, яке привезли до Медіолану, святий Амвросій виголосив похвальну проповідь, він підніс глибоку віру померлого, його гаряче бажання прийняти святе хрещення, силою якого він і отримав це таїнство, й пообіцяв, що ніколи не припинятиме молитися за нього.

Новим імператором військо проголосило безбожного Євгенія, християнина лишень з назви. Він написав листа до святого Амвросія, однак святий не бажав навіть відповідати безбожникові. Коли ж той дозволив поганам явно визнавати свої забобони, а 393 р. приїхав до Медіолану, то святитель навмисно залишив місто, а імператора-самозванця не впустили до жодної церкви. Святий Амвросій прибув до Бононії, де брав участь у перенесенні мощей святих мучеників Віталія та Агриколи, потім вирушив до Туски і Флоренції, де Бог, за його молитвою, воскресив померлого юнака Пансофія, сина Декентія, у домі якого святий єпископ замешкав. Звідти він поїхав до Тоскани, та коли почув, що Євгеній і поганин Арбогаст поспіхом виступили з військом проти Теодосія – то повернувся до свого стада. У 394 р. Теодосій ущент розбив самозванця і з Аквилеї послав про це вістку святому Амвросієві, а той зразу ж вирушив до нього. Коли Теодосій побачив святого єпископа, то кинувся до його ніг і голосно визнав, що свою перемогу завдячує лишень його молитвам. Вони разом повернулися до Медіолану, де 395 р. Теодосій на руках святого Амвросія і з його іменем на вустах побожно помер.

Після смерти Теодосія святий Амвросій прожив два роки, весь відданий Богу, святій Церкві і своєму стаду. Він написав багато глибокодумних книг, більшість з яких дійшли до наших часів. Він уклав Божественну літургію, яку в Медіолані правлять ще й нині; він уклав зворушливий гимн: “Тебе, Бога, хвалимо”. А коли святий слуга Божий захворів, то тяжка журба охопила всю Італію. Граф Стілик, який від імени неповнолітнього Гонорія управляв західною частиною держави, почувши про хворобу святителя Амвросія, був так стурбований, наче б на державу впало найбільше нещастя. Він послав до хворого посольство, щоб святий єпископ просив у Бога про продовження свого життя. Але святий Амвросій відповів їм таким чином: “Я жив між вами так, що не маю чого соромитися, якщо буде потреба жити далі; але я також не боюся вмирати, бо ж ми маємо до справи з добрим Паном”.

Помер святий Амвросій вночі 4 квітня 397 р. у Великодню суботу, щойно прийнявши Святі Дари.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

Немає коментарів:

Дописати коментар