ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

середа, 21 грудня 2016 р.

21.12.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Тм.5,22–6,11:  «Ми бо не принесли на світ нічого, та й винести нічого не можемо»

Які правдиві слова чуємо у цьому апостольському читанні! Але які ми далекі від них у своєму щоденному житті, бо прив’язані переважно до земного, постійно маємо бажання збирати земні добра! Як також ми так проживаємо своє життя, немовби мали жити вічно. Живемо так, якби не мали вмирати. Чи ми задумуємося, що настане час, коли все, що маємо, що посідаємо, чим володіємо, залишиться тут, а ми як нагі прийшли, так і нагі відійдемо з цього світу.

Для нас суттєво що б часто над цим задумуватись, застановлятись та розважати. У традиції Отців є щодо цього настанова – пам’ятай про смерть і ніколи не згрішиш. Це не означає страхатись і переживати при згадці про смерть, але в контексті згадки про смерть всі наші справи і речі ставали б для нас цілком іншими, та набували б своїх правдивих цінностей.

Тож погляньмо, що наше життя надто коротке, тому його найкраще використати на те, що нам придасться для осягнення Царства Небесного. Життя Бог дав нам з однією метою – щоб ми приготувались до зустрічі з Ним, щоб ми приготувались до вічності. Стараймось жити так, щоб наші скарби були там, де б ми хотіли перебувати вічно!

***
Лк.18,15-17; 26-30:  «Істинно кажу вам: Нема такого, що кинув би дім чи жінку, чи братів, чи дітей задля Божого Царства, і не отримав би багато більше за цього часу, а в наступнім віці життя вічне»

Ці слова Ісуса Христа зазвичай досить важко прийняти: що означає кинути жінку, братів, дітей? Це ж найближчі, найдорожчі, найцінніші особи для нас. Так, це певною мірою правда. Але ми забуваємо ще більшу правду: що всіх наших братів, дітей, жінку, чоловіка, батьків дав Бог. Ніхто з них у моєму житті не є випадковим, усіх їх мені подарував Бог. Тому ми не можемо бачити їх ізольовано, самих по собі, а маємо за ними побачити Господа, який мені їх дав і може дати ще більше.

Бог не каже їх забути, покинути, як непотрібну річ. В Ісусовому розумінні «кинути» їх – це не прив’язуватися до них, а побачити за ними Бога, Господню присутність. Не забувати, що Бог їх нам послав.

Усе, що в нас є, – від Бога. Ця думка правдива – тому звільняє від нарікань. Бог це дав, це від Нього, це є дар Господній. Тоді будемо готові сказати: «Я все Тобі віддаю, Боже, що Ти мені даєш, бо знаю, що Ти мені дав найкраще і даси найкраще!» Коли ми так будемо відкриті до Бога, то й Він набагато більше нам дасть. І не тільки дасть нам у цьому житті, а й у наступному дасть життя вічне!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

Немає коментарів:

Дописати коментар