ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

четвер, 8 грудня 2016 р.

08.12.2016р. Б. / Святого священномученика Климента, папи Римського; Святого Петра Олександрійського

Святого священномученика Климента, папи Римського

Тропар Климента, глас 4: Від Бога чудодіяннями преславно дивуючи вселенної краї, священний страднику, надприродно морські води розділяєш, для тих які в день чесної пам’яті твоєї завжди завжди усердно прибігають до твоєї богозданної церкви до чудесних мощей твоїх, і після того, як весь народ перейшов, море знову чудодійно твориш, Клименте предивний, моли Христа Бога щоб спаслися душі нашим. 

Кондак Климента, глас 2: Божественним виноградом священноприбраною лозою всім явився, виточуючи краплини осолоди премудрості, молитвами твоїми, всечесний, щоб тобі - виткану, як багряницу, пісню мисленну принесли ми, Клименте святий, спаси рабів твоїх. 

Після святого Петра, його наступником на римському папському престолі, що правив усією Христовою Церквою, був Лин, за ним Анаклет, а далі Климент. Він обійняв Римський престол в 90 р. після Р. Хр. Йоан Золотоустий пише, що Климент був учнем апостола Павла, який у Посланні до филип’ян згадує Климента разом з “іншими... співробітниками, імена яких у книзі життя” (Флп. 4, 3). Також стверджують, що він товаришував також і святому Петрові, а видно це з того, що цей “співробітник” святих апостолів покинув усе, щоб лиш трудитися для Христа.

Святий Климент був родом з Риму, його батько називався Фавст, за походженням вони були жиди. Вірний учень святих апостолів став і їх вірним наступником, він дбав про єдність усіх вірних, про злагоду серед християнських громад, навчав, навертав й утверджував у вірі, хоча навколо лютували мучителі, переслідуючи Христову віру.

У Коринті, в тамтешній громаді, дійшло до прикрих крамол. Дехто з молодших, які не зуміли впокорити в собі духа гордости і честолюбства, виступили проти старших й усунули кількох побожних священиків. Тоді вірні Коринту звернулися до єпископа Римського Климента, а той написав до них послання, яке святий Іриней називає надзвичайно сильним і яке, після Святого Письма, вважалося найавторитетнішим, так, що ще за часів святого Єроніма у церквах читали фрагменти з того послання поряд з читаннями Святого Письма.

Святий Климент написав це послання від імени Римської Церкви. Самим своїм фактом існування воно є доказом, що вже в перші десятиліття вірні визнавали наступника святого Петра видимим головою Христової Церкви і що до них зверталися, покладаючись на їх владу й авторитет. У своєму посланні святий Климент показує, до чого веде ворожнеча і заздрість, і подає приклад, як ворожість жидів переслідувала святих верховних апостолів, і що саме вона віддала їх на мученицьку смерть.

Далі святий автор упоминає коринтян, щоб оберігали себе від незгод, від недовіри один до одного і від сварні, щоб не припиняли каятися і чинити діла любови, щоб до інших і між собою були лагідні і ввічливі, щоб корилися своїм правноправлячим пастирям і слухали їх.

Його повчання діяли чуда і навертали в Римі багатьох, а часто і високі царські достойники спішили до катакомб і приймали святе хрещення. За це імператор Траян заслав святого Климента до Херсонесу Таврійського. Сюди вже було заслано багато християн, з якими святий папа мусив тяжко працювати в каменеломнях. За його молитвою, зі скали чудесним способом витекло джерело доброї води, і нею святий Климент охрестив сотні поган, яких навернув до Христової віри. За це імператор наказав утопити святого мученика (близько 101 р.) в морі, а з ним і його учня, святого Фива.
І лиш через сотні літ, покликані до великого діла святі брати Кирило і Методій, просвітителі, учителі та апостоли слов’ян, завдяки Божому об’явленню, віднайшли на морі мощі святих Климента і Фива. Святі мощі самі підплили до корабля, на якому все духовенство, разом зі святими братами, молило Господа про Його поміч. Частину мощей святі Кирило і Методій перенесли до Риму. А частину святий Володимир Великий, коли, охрещений, повертався на рідну землю, узяв з собою. їх згодом поклали в Десятинній церкві, де вони зберігалися аж до татарського набігу, під час якого, найвірогідніше, згоріли разом з церквою як благальна жертва за руський народ і його долю. Почитання святого Климента на Русі було в ранніх часах дуже велике, на його честь зводилося багато церков. У Римі вже у п’ятому столітті стояла церква на честь святого папи Климента, у ній папа Зосима (417-418) провів один з місцевих соборів.

__________
У той самий день
Святого Петра Олександрійського

Тропар Петра, глас 8: Перед вишнім судом Христовим заступаєшся за стадо, на пашах життя благого випасав єси його всемудрими твоїми догматами, відігнав Арія, як вовка хижого, який увійшов у них безбожними ученнями. Тому й душу твою положив єси за них, пастирем назвався єси, як мовив Господь, ієрарше Петре блаженний, моли Христа Бога гріхів відпущення дарувати тим, які почитають з любов’ю святу пам’ять твою. 

Кондак Петра, глас 3: Православними повеліннями Церкву просвітив єси, за неї ж і постраждавши, Богоблаженний отче,/ Арія відступника відігнав, тому твою пречесну пам’ять звершуючи, православно взиваємо: радуйся, Петре, каменю віри. 

Близько 300 р. владичий престол в Олександрії обійняв Петро, муж великої святости й учености, гідний наслідник свого святого попередника євангелиста Марка, який утвердив тут Христову віру і запечатав свою науку мученицькою смертю. Відомий церковний письменник Євсевій називає святого Петра великим учителем християнської побожности і єпископом, гідним подиву як через свою святість, так і через ученість. Коли за Диоклетіяна, у 303 р., почали жорстоко переслідувати християн, тоді архиєпископ Петро опікувався всіма церквами Тиваїди, Ливії і Єгипту. Він був сповнений духом великої любови, тому написав “канон”, відповідно до якого мали накладати покути на тих, що в часи гоніння, коли тисячі і тисячі прийняли смерть, відпали від віри, та потім покаялися. Натомість єпископ Ликополя Мелетій з безоглядною строгістю засуджував усіх, хто в ті важкі часи виявив слабкість, і не приймав їх покаяння. Святий Петро, коли упімнення його не допомогли, відлучив Мелетія і його прихильників від Церкви. Бо ж така строгість, що заступала каяникам дорогу до неба, противилася науці Христа Спасителя, який не відкинув від себе апостола Петра, хоч той тричі зрікся Його.

Жив тоді в Олександрії Арій, диякон, який почав обстоювати злу науку мелетіян. Архиєпископ Петро і його був змушений відлучити від Церкви. Тим часом за наказом імператора-гонителя святого Петра було ув’язнено, його схопили саме тоді, коли він був з вірними у церкві, і кинули до в’язниці. Але тоді тисячі народу, чоловіків, жінок і дітей, оточили в’язницю і радше готові були всі до одного прийняти смерть, як дозволити вбити свого пастиря, якого присудили до смерти від меча. Арій удав, що кається зі своїх блудів, і впросив Ахила й Олександра, двох священиків, близьких до архиєпископа, щоб вимолили для нього прощення у святого Петра, аби той зняв клятву. Але Господь Бог об’явив святому Петрові злобний намір Арія, який вже тоді задумував єресь і шукав нагоди, щоб самому сісти на владичому престолі. Бо коли Ахил і Олександр стали просити за нього, то святий Петро рішуче сказав, що має прощення для всіх, та не може прийняти до Церкви Арія, бо той виступає проти Божества Христа Спасителя, бо він грішить не проти чоловіка, а проти Пресвятої Тройці. І сказав їм, що уночі бачив він Христа Спасителя, який явився йому у вигляді дванадцятилітнього юнака в білій одежі, наполовину роздертій. А коли святий наважився запитати: “Господи, хто Твою ризу роздер?” – то Христос відповів: “Арій”, – і попередив єпископа про хитрість єретика.
Коли святий Петро бачив, що народ не хоче поступатися, а воїни вже готові почати різанину, то він переказав намісникові, щоб той уночі потай розібрав частину задньої стіни в’язниці і забрав його на смерть. Так і сталося. На площі, – там само, де постраждав святий Марко, – в ніч на 25 листопада (мабуть, 311 р.) святий Петро прийняв мученицьку смерть.

Його спадкоємцем став згаданий Ахил, який піддався проханню злобного Арія і прийняв його до Церкви та висвятив на священика. Ахил помер 313 р., а після нього владичий престол обійняв Олександр. За нього Арій став явно поширювати свою єресь, і Олександр у 321 р. кинув клятву на єретика, а Вселенський Собор у Нікеї (325 р.) підтвердив її. Однак одежу Христа Спасителя вже було роздерто, й аріянська єресь спричинила Церкві більше журби, як найтяжчі переслідування за часів поганства.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

Немає коментарів:

Дописати коментар