ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

пʼятниця, 2 грудня 2016 р.

02.12.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Сл.5,9–13;24–28:  «Щоб ми, чи чуваємо, чи спимо, разом з Ним жили»

Наше свідоме життя відбувається вдень. Ми завжди провадимо якусь діяльність: вчимося чи працюємо. Вночі ми відпочиваємо, стаємо немов би несвідомими, коли засинаємо, а вранці знову немов би народжуємось до нового дня, щоб робити свідомі вчинки. 

Апостол нам вказує, щоб ми, чи чуваємо, чи спимо, завжди були разом із Господом, жили Ним. Як це може бути? Насправді, це дуже просто. Як у людському житті, ми здобуваємо певні знання, вивчаємо, до прикладу, якусь мову, то навіть коли засинаємо, всі знання залишаються з нами, бо прокидаємось вранці і знову їх використовуємо. 

Якщо ми серед дня є з Господом, то і вночі Господь є з нами. Якщо ми серед дня сповнюємо себе Богом, то і вночі наш дух здатний чувати й відповідати на Божий заклик, бо Господь весь час перебуває з нами. Ми себе наповнюємо не на мить, а на усе наше життя, а коли воно закінчиться на землі, то це перейде з нами у вічність!

*** 
Лк.12,2-12:  «Кожного, хто визнає мене перед людьми, і Син Чоловічий визнає такого перед ангелами Божими»

Іноді, коли більше починаємо пізнавати християнство, правди віри, у нас виникає роздвоєність: з одного боку, ми вже багато знаємо про Бога й відчуваємо обов’язок, заклик Ісуса Христа визнавати свою віру перед людьми, з іншого – не хочемо позбуватися того стилю життя, яким жили раніше, не дуже прагнучи виявляти своє християнство. Тому дотримуватися заклику свідчити про Господа не завжди для нас просто, адже свою віру можемо виявляти тільки тоді, коли нею почнемо жити. 

Це так, як з чужою мовою: ми навчимося говорити нею тільки тоді, коли її пізнаємо. А тією Божою мовою, мовою любові, прощення можемо говорити лише тоді, коли будемо більше й глибше пізнавати Господа. Коли будемо глибше з Богом, тоді зможемо невимушено давати свідчення про Господа, якого ми пізнали, для людей, яких зустрічаємо на своїй життєвій дорозі!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

Немає коментарів:

Дописати коментар