ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

середа, 16 листопада 2016 р.

16.11.2016р. Б. / Святих мучеників Акепсима, єпископа, Йосифа, пресвітера, й Айтала, диякона; Оновлення храму святого великомученика Георгія, що в Лідді

Святих мучеників Акепсима, єпископа, Йосифа, пресвітера, й Айтала, диякона

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у стражданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства безсильні.* Їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 2: Знав ти божественні таємниці, мудрий,* і був приємною жертвою Богові, богоблаженний.* Бо Христову випив чашу славно,* святий Акепсимо зі співстраждальцями твоїми,* молячись неустанно за всіх нас. 

Діялося це за правління перського царя Сапора, одного з найлютіших гнобителів християн, який не знав, що таке милосердя, і десятки літ проливав християнську кров. Але прийшов час, коли навіть він зрозумів, що йому не вдасться викоренити Христової віри, бо число її ісповідників, попри всі гоніння і страждання, росте щораз більше, тому наказав мучити лишень єпископів, священиків і дияконів.

У місті Наєсон мучителі схопили вісімдесятилітнього єпископа Акепсима і доставили в місто Арвил до найстаршого поганського жерця Адраха. Святий старець голосно і сміливо ісповів перед ним свою віру в Христа, за це кати так побили його сукуватими палицями, що тіло відпадало від костей, а потім, закувавши в тяжкі кайдани, кинули у в’язницю. Тимчасом на суд привели сімдесятилітнього священика Йосифа і диякона Айтала, їх так само страшно побили терновими різками і ледь живих кинули у в’язницю, до того самого льоху, де страждав святий Акепсим.

Через п’ять днів їх поставили перед судом, а мучитель наказав зв’язати мотузками їх суглоби так міцно, що кості тріщали і крушилися. Обезсилених, ледь живих, їх знову кинули до в’язниці, де вони страждали від знущань та голоду три роки. Споживали лиш те, що християнам вдавалося їм передати, або ж те, що їм давали воїни, які стерегли в’язницю. Коли ж через три роки до Арвилу прибув сам Сапор, він віддав святих мучеників на суд лютого Ардасабора. Той велів спочатку взяти на муки святого Акепсима і безпощадно бити, а під кінець стяти мечем. І так, 10 жовтня близько 349 р. святий старець удостоївся померти за Христа. Святого Йосифа після бичування знову кинули у в’язницю, а потім Ардасабор його і святого Айтала віддав старості Адесхові, який кинув їх до в язниці ще на шість місяців.

Тоді у тому місті жила побожна християнка, що звалася Снандулія. Вона вже багато літ служила своєму небесному Нареченому і потай відвідувала ув’язнених християн, приносила їм хліб, обмивала їх рани й утішала святими, добрими словами.

Вона навідала і цих двох святих мучеників й намагалася допомогти всім, чим могла. Невдовзі замість Адесха уряд прийняв Зерот, ще лютіший мучитель. Він знову велів віддати святих мучеників на муки, їх спочатку жорстоко побили, а потім виводили з домів християн і силою змушували їх каменувати Йосифа. Святий мученик так уже був ослаб, що не міг утриматися на ногах, тоді його поставили у яму, викопану по пояс, і так під градом каміння він віддав Спасителеві свою страждальну душу. А святого Айтала доправили в село Патріяс, де він прийняв таку саму смерть, як і святий Йосиф. Його мощі Господь Бог прославив силою чудес. Тіла святих мучеників Йосифа й Айтала поховала побожна Снандулія. Ім’я Акепсим в перекладі означає “бездоганний”, а Айтал – “надзвичайно ревний”.

У той самий день
Оновлення храму святого великомученика Георгія, що в Лідді, де положено чесне тіло його

Тропар, глас 4: Як визволитель полонених і бідних захисник,* хворих лікар, поборник царів,* переможцю великомученику Юрію,* моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 8: До вибраного і швидкого твого заступництва прибігши, вірні,* молимо позбавитися спокус ворожих та всяких бід і скорбот,* страстотерпче Христовий,* ми, що оспівуємо і викликуємо:* Радуйся, мученику Юріє.

Життя святого великомученика Георгія, перенесення його мощей і оновлення храму в Лідді, де спочили ті мощі, ми описали у день 6 травня (23 квітня), коли Церква обходить роковини його смерти і осібною службою почитає його пам’ять. Пам’ять великомученика широко почитали вже на Русі. У 988 р. великий князь Ярослав у хрещенні отримав ім’я Георгій. А 1030 р. як подяку за перемогу, яку здобув над чуддю, за пів милі від Новгорода він побудував храм святого Георгія. У 1036 р. після перемоги над печенігами князь заснував у Києві монастир, посвячений пам’яті святого великомученика, і, крім того, на своїй печаті він мав образ святого Георгія.

І нині у нашому краї багато церков присвячено святому Георгієві, або, як у нас кажуть, святому Юрові. А найкраща серед усіх – це владича і митрополича церква святого Юра у Львові. Храм цей підноситься над цілим містом, немовби охороняє права руського народу, які споконвіку йому тут належать. Розташований на високій горі, його видно ген далеко від міста. З якого боку не в’їжджав би хто до Львова, то найперше, що впаде йому в око, – це храм святого Юра.

На місці, де він зараз стоїть, до 1280 р. був невеликий ліс, а в ньому на самоті жили монахи, серед яких був брат князя Данила, стрий князя Лева. На його прохання князь Лев побудував там дерев’яну церковцю. У 1341 р ігумен Євтимій почав будувати муровану церкву і монастир, ця церква стояла аж до 1743 р. У 1746 р. Львівський єпископ Атанасій Шептицький почав будувати новий храм, якого закінчив його наступник Лев Шептицький.

У цьому храмі зберігається чудами прославлена ікона Пречистої Матері Божої, яку 1673 р. єпископ Йосиф Шумлянський переніс зі знищеної татарами монастирської церкви у Теребовлі. При храмі є митрополича палата і помешкання для крилошан та інших священиків. А весною, на празник святого Юра, зі всіх сторін краю поспішає народ руський на Святоюрську гору, щоб припасти до чудотворної ікони Пречистої і в сльозах вимолювати помилування. Ці гарячі молитви пливуть до святого Юра, щоб він заніс їх перед Божий престол.
А народ, скріплений на серці, повертається до своїх домів і несе вістку, що там, у Святоюрському храмі Цариця Небес і Русі свята Цариця, Пречиста Діва, не випускає нас з-під своєї опіки. За її наказом прийде хвиля, коли ми, за прикладом святого Георгія, поборемо змія ненависти та колотнечі, і сильні любов’ю почуємо голос дзвона, що зі Святоюрської гори задзвонить у годину слави, в годину звільнення з пут народу, який клав наріжний камінь під замок Лева, та на небі якого ще висять чорні хмари.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР 

Немає коментарів:

Дописати коментар