ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

пʼятниця, 28 жовтня 2016 р.

28.10.2016р. Б. / Преподобного отця нашого Євтимія Нового; Святого преподобномученика Лукіяна, пресвітера Великої Антіохії

Преподобного отця нашого Євтимія Нового

Тропар Євтимія, гл. 8: В Тобі, отче, дбайливо зберігся образ,* бо, прийнявши хрест, Ти пішов слідом за Христом* і ділом навчав Ти погорджувати тілом, бо воно проминає,* а дбати про душу – єство безсмертне.* Тим-то з ангелами разом радується,* преподобний Діє, дух твій. 

Кондак Євтимія, глас 2: Множество метушні спокійно проходячи, безплотних ворогів струмками сліз твоїх потопив єси, богомудрий Євтиміє преподобний, і, чудес дар прийнявши, зціляєш пристрасті всілякі, моли неустанно за всіх нас.

Преподобний Євтимій до вступу в монастир називався Микита. Народився він у селі Опсо, поблизу Анкири, в Галатії. Його батьки були заможні і дуже побожні люди. Батько помер скоро, а Микита разом із заміжньою сестрою Марією допомагав матері в господарстві. Однак невдовзі він пізнав Божу волю, яка кликала його до монашого життя. Тому він потай залишив рідній дім і пішов на гору Олімп, де під проводом двох старих благочестивих монахів Йоаникія та Йоана провадив самітницьке життя, і прийняв монаший постриг, а з ним ім’я Євтимій. 

Його життєписець каже, що Євтимій проходив дорогу тяжкого і трудного послуху, і так дійшов він до незвичайного смирення, впокорив язик і цілими днями перебував на молитві. А потім, з благословення старших, пішов на гору Атон. Дорогою він довідався, що його матір ще живе, а сестра овдовіла, вони оплакують його, бо не знають, що з ним сталося. Євтимій послав їм хрест і звістку, що вже давно він є монахом, та радить їм також вибрати життя на самоті. І справді, вони послухали його ради і вступили до монастиря. 

А преподобний Євтимій перебував у печері на горі Атон три роки у повному мовчанні і там цілковито поборов останні спалахи пристрастей, від яких жоден чоловік не є вільний. Через три роки, за Божим об’явленням, він пішов у бік Солуня, і в околицях міста заснував у 863 р. монастир з церквою під покровом святого апостола Андрея Первозванного. До нього горнулося багато монахів, і тому названо його Євтимій Новий, бо, подібно, як святий Євтимій Великий, він заселив пустелю Божими слугами. Поблизу він заснував ще жіночий монастир, ігуменею якого стала його сестра Марія, що в постригу прийняла ім’я Євтимія. 

Чотирнадцять літ управляв святий своїм монастирем, а потім знову повернувся на гору Атон. Але коли зі всіх сторін стали приходити до нього люди по благословення, тоді св. Євтимій разом з монахом Георгієм перебрався на пустинний острів, де в безнастанному мовчанні прожив ще п’ять місяців і після короткої хвороби 15 жовтня близько 884 р. упокоївся в Бозі. Його мощі знайдено згодом у печері цілком нетлінними, сьогодні вони покояться в Cолуні. 

У той самий день
Святого преподобномученика Лукіяна, пресвітера Великої Антіохії

Тропар Лукіана, глас 4: Повздержністю постництва і мучеництва кров’ю ти, придбавши вінець нев’янучий, священномучениче Лукіане, Антіохийська похвало, за нас моли Христа Бога, бо ми творимо святу пам’ять твою. 

Кондак Лукіана, глас 2: В постництві перше просіявшого, і у стражданні опісля озоряючого, всі, як світило пресвітле, Лукіана піснями славно вшануймо, бо він молиться неустанно за всіх нас. 

Святий Лукіян походив із Сирії, з міста Самосати. Його батьки були заможними людьми, але померли, коли йому ще не виповнилося дванадцять літ. Уже з молодости Лукіян був незвичайно побожний і дуже пильний в науках. Він роздав усе своє майно вбогим і перебрався до міста Едеси, де під проводом ісповідника Макарія вивчав Святе Письмо. Життя юнак провадив самітницьке і строге. Коли його висвятили на священика для антіохійської церкви, він заклав при ній школу біблійних наук, в якій пояснював своїм учням Святе Письмо. Тоді ще не було друкованих книг, а кожну книгу переписували від руки, до чого святий Лукіян мав незвичайний талант. Переписуванням він заробляв собі на прожиття і на допомогу для бідних.

Він також зробив дуже велику справу, бо виправив, а радше переклав усе Святе Письмо з жидівської (єврейської) мови, яку знав дуже добре, на грецьку, однак труд його не отримав належної оцінки, тому що через постійні переписування святих книг там закралися помилки. Переклад той, названий Лукіяновим, був, за свідченням святого Єроніма, дуже поширений. У 303 р., коли імператор Диоклетіян почав переслідувати християн, святого Лукіяна було ув’язнено і віддано на муки, однак невдовзі його відпустили на волю. Та коли почалося гоніння християн за імператора Максиміяна, тоді святого Лукіяна у 311 р. поставили перед судом у Никомидії, де на всі питання щодо його особи, він відповідав коротко: “Я – християнин”. Коли ж мучитель запитав його, яка то є християнська віра, тоді святий Лукіян виголосив прекрасну промову, в якій показав усю красу і правду Христової віри, розповів про Страсті Христа Спасителя і про знаки, які виявилися під час Його смерти. 

“Закликаю вам у свідки саме небо, – говорив він, – воно, бачачи, що нечестиві роблять на землі, у білий день закрило своє світло. Пошукайте у ваших літописах і ви знайдете, що в часи Пилата, коли страждав Христос, день перервало затемнення сонця”. 

Однак голос правди не зворушив серця катів. Вони почали жорстоко бити святого Лукіяна, а потім закованого, так, що навіть не міг вільно рухатися, кинули до в’язниці, в якій долівку виклали гострими черепицями, і там морили голодом чотирнадцять днів. Прийшов празник Богоявлення. Деякі вірні підкупили сторожу і дісталися до в’язниці, де святий мученик лежав навзнак, бо не міг поворухнутися. Він сказав їм, що завтра помре, і при них відслужив Божественну літургію, а престолом йому були власні груди. По черзі підходили вірні, а святий Лукіян їх причащав. Так темниця стала храмом і оселею самого Бога. 

Наступного дня, коли сторожа прийшла подивитися, чи святий мученик ще живий, тоді він тричі голосно визнав: “Я – християнин!” – і після тих слів його чиста душа полетіла до неба. Тіло святого Лукіяна кати кинули в море, але через чотирнадцять днів хвилі винесли його на берег, а учні святого мученика поховали його мощі поблизу міста Дрепанії, яке згодом святий Костянтин Великий прикрасив і назвав Оленополем. У 826 р. свята Олена звела над гробом священномученика Лукіяна величну церкву. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

Немає коментарів:

Дописати коментар