ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

понеділок, 24 жовтня 2016 р.

24.10.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Флп.1,1–7:  «Дякую Богові моєму щоразу… за участь вашу в Євангелії від першого дня і досі»

Наше християнське життя починається тоді, коли ми для себе усвідомимо важливість Доброї новини, цього Євангелія, яке приніс Ісус Христос своїм приходом на землю. І все наше християнське життя – це відповідь на цю Божу пропозицію, яку Він дає нам у Добрій новині. Не лише одноразова наша відповідь, не один раз пережите нами покаяння, а відповідь через усе наше життя, у кожній його хвилі. 

Кожен наш вчинок, кожне наше слово, навіть кожна наша думка – має нас провадити до участі в житті Євангелієм. Так ми стаємо причасниками цієї Доброї новини, так ми щохвилини вибираємо: бути далі з Богом, чи ні. Тому в кожній хвилині нашого життя ми або стаємо учасниками цієї Доброї новини, або ні. Прагнім бути витривати, щоб ні на хвилину не охолонути, не забути ті перші наші кроки до Господа, а одночасно з щораз більшою любов’ю до Нього казати «так»!

* * *
Лк.4,37-44:  «Я маю й іншим містам звіщати Добру Новину про Царство Боже»

Наше християнство дуже часто є індивідуальне: я маю особисті стосунки з Богом, ходжу до сповіді, молюся… Однак чи ми усвідомлюємо, що Бог є для всіх нас Отцем? Ми ж є Його діти, і кожна людина, яка живе на землі, є Божою дитиною. Моє християнське життя не є лише моїм особистим – воно стосується мого ближнього, мого брата й сестри в Христі. Ми відповідальні за те, щоб навчати про Отця і звіщати Добру Новину кожній людині. 

Погляньмо кожен на своє життя: чи багато ми говоримо про Бога в наших щоденних життєвих обставинах? Якраз навпаки: ми соромимося, вважаємо, що не випадає якось про це розмовляти, хвилюємося і переймаємося, що про нас подумають. Але ж найперше варто було б подумати, що ці люди, які нас оточують, наші в Бозі браття і сестри, не знають про свого Отця і, може, підсвідомо очікують, що ми звістимо їм про їхнього Небесного Батька.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

Немає коментарів:

Дописати коментар